<<
>>

ЛЕВ (1264—1301).

3 Данилових синів пережили його тілько три: Лев, Мстислав і Шварно. По мисли дав- ного домового права (див. § 40) не прийшло тепер до переміни волостей, хоч жив іще Василько, тілько Л e в із братами обняв ті краї, що були передтим у базпосередній власти батька.

Він мав тоді яких 35 літ і брав вже участь у численних воєнних і політичних акціях Данила. Була се замітна індивидуальність, одначе иншого крою як батько і стрий: його енерґія злучена була з пристрасною вдачею, політична амбиція переходила в безоглядність, лицарськість у нахил до воєнної наживи; при всім одначе великий політичний і воєнний талант. Задля деяких прикмет характеру не був він люблений у княжій родині, з окрема на володимирському дворі, де було високо розвинене культурне і товариське життє і де після смерти Василька обняв власть син його, „великий философ“ Володимир (1270—1289). Лев перебував залюбки у Львові, городі заснованім при помочи німецьких колонистів десь скоро по першій татарській інвазії і названім очевидно в його честь (перша історична звістка про Львів 1255).

B політиці Льва замітна передусім зміна відносин до Татар. Невдача батьковоГмрії про коаліцийну боротьбу з Ордою веліла йому йти иншим шляхом до ціли, якою було скріпленнє держави й готуваннє сил для пізнішої розправи. Він старався йти під лад Орді, перестав удержувати зносини з Римом і брав радо участь у татарських набігах на сусідні землі та й сам давав почин до них. Одначе Татари заплатили йому за сю лояльність такою самокьмонетою як і батькови. В часі одного походу на Польщу вони страшно зруйнували й „союзну" українську державу (1286); і взагалі кождий перехід Татар через українські землі був заплачений кровю ї добром української людности.

Татарська політика шкодила очевидно добрим відносинам України до сусідних держав, одначе Львови вдавалося все укладати їх самостійно, відповідно власним політичним цілям.

Взаємини його з У г о p щ и н о ю були задля близького споріднення (див. § 41) переважно дружні, як за тестя Бели IV так його сина C т e ф а н a V (1270) ; щотілько за внука Володислава IV (1270—1290) в часї загального заколоту в його державі заходився український князь коло того, щоби здобути деякі користи за Карпатами (1281—1283). По нагальній смерти Володислава, останнього з головної линії Арпадів, виступив Лев (сам чи в імени сина Юрія) з домаганнєм участи у спадщині по сій династії. За Андрія III (1190—1301), якого арпадський рід не був вільний від заміту, здобув він закарпатське підгірєз Мункачем, яке оставало у звязи з українською державою продовж одного покоління (див. § 47). Ha сі часи припадають племінні і церковно - культурні основи T. 3B. У Г O P C Ь K O ї P у C и.

Як довга низка воєнних конфліктів, переплітаних згодами, представляється українська політика щодо Польщі. Так ось зараз на початку свойого князювання воювали невдатно Даниловичі з краківським князем Б о л e c л a-

в о м' Стидливим (1227—1279), опісля помирилися з ним

. ^¾>

і помагали йому проти силезийських князів. По смерти Болеслава виступив Лев з домаганнєм краківського стола для себе, одначе малопольські панове спротивилися сьому і князівство перейшло на Л e с т ь к a II Чорного з мазо- вецької линії (1272—1283). 3 того вийшла постійна майже ворожнеча між опома князями, та по смерти Лестька піддержував Лев слабого Болеслава плоцького проти Владислава Локетка бжеського й Генриха Пробуса силезийського (1289—1290), ходив походом на землі сього останнього та захопив Люблин.

У звязи з сею польською політикою Льва уложилися його дружні відносини до ч e c ь к о г о короля Вацлава II (1270—1305). Сей виявив, окрім претенсій до угорської корони, ще й змаганнє опанувати Польщу. Ha сій основі прийшло до умови межи Львом і Вацлавом, у якій вони

обезпечували собі обопільну підпору у заходах першого на Угорщині, другого в Польщи.

Ha Л и т в і по смерти Мендовга (1264) відкрилася українській державі можливість експанзії на Білу Русь, коли син Мендовга B о й ш e л к (1264—1267) замкнувся в монастирі та передав свою батьківщину Ш в а p н о в и (1267— 1269).

Амбитний Лев зненавидів Войшелка за те, що Литовська земля не припала йому і на підпитку убив. Недовго потім умер і Шварно, одначе Львови не було з сього ніякої користи, хоч він то сам то з Татарами піднимав походи на Литовців (1273, 1275, 1277), хиба що остаточно підбив Ятвяжську землю. Північна границя держави була згодом пересунена за Наров (Волковийськ).

Вже висше згадувано, що особисті прикмети Льва відчужували його від володимирського двора. Ще більше сталося се по його поганім учинку з Войшелком; межи ним і Володимиром Васильковичем відкрилася прірва. B загально-державній політиці не було розєднання між ними, одначе Володимир, який не мав дітей, не допустив до того, щоб по його смерти Лев злучив у своїх руках і во- лодимирську волость. Він зиписав її молодшому брату Льва Мстиславови і при сім зробив великий політичний нетакт, постаравшися на се ґарантії з боку Татар. Ha щастє се не привело *до розбиття краю і недовго потім українська держава творить і у внутрі одну цілість.

Збираючи в одно висліди володіння Данила і Льва бачимо, що відновлена Данилом українська державність перетревала монґольську бурю, одначе мусіла признати зверхність Золотої орди; заходи Данила в напрямі утворення коаліції християнських держав для боротьби з варварами не принесли бажаного.успіху, навпакиТатари дбали пильно, щоби сили української держави не були завеликі. Мимо сих трудностей одначе займала вона дуже поважне становище в середній Европі, тимпаче що ослаблена татарським наїздом Угорщина і розбита політично Польща не виявляли завойовницьких змагань на українських землях; Україна мае навіть під кінець століття рішучу перевагу над обома сусідами, чого доказом посуненнє границь на півдни по Тису, на заході по Вислу; подібна перевага

була й на півночи серед Литовців і Білорусинів. Ha сі часи припадає й відновленнє безпосередніх дипломатичних взаємин України з Римом і перше самостійне заключеннє церковної унії, получене з обновою королівської достой- ности. He вважаючи отже на та'тарську „неволю", був се один із найбільше блискучих моментів в історії українського народу. Тоді довершалося зілляннє словянських племен України в одно національно-політичне тіло. Полишалося ще тілько усамостійнити його під церковно-куль-

■ і .,

турним оглядом.

42.

<< | >>
Источник: СТЕФАНА ТОМАШІВСЬКОГО. УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ1919. 2017

Еще по теме ЛЕВ (1264—1301).:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -