ПОЛІТИКА ДАНИЛА (1245—1264).
— Залежність від Татар відчував Данило як велику ганьбу, в чому скри- валося правдиве зрозумїннє татарської язви для України. Томуто визволеннє зпід сеї неволі стає провідною ідеєю його політики.
Будова й укріплюваннє городів при помочи привилейованих німецьких колонистів мали підняти оборонність краю. Тоді то повстав, на місци;підупалого Звенигорода, Львів; перед ним ще Холм (1237), зацвив Володимирь („город якого і в Німеччині не було видати"); натомість Галич тратив щораз більше на значінню задля перервання торговельного шляху по Дністрі ; політичний і торговельний осередок почав переноситися до Володи- миря і Львова. Данилож залюбки перебував у Холмі. Ha пункті будування міст, укріплювання їх та прикрашування * величавими будівлями виявляв Данило незвичайну дба- лість і високу культурність.Загранична політика його була спрямована на при- єднаннє союзників допізнішоїборотьбизТатарами. Сюди належала в першій мірі Угорщина, яка після України найболючіше відчувала татарський наїзд. Як знаємо, відносини межи Данилом і Белою уложилися після Ярославської битви дуже добре й такими остали до кінця. Через угорського короля вмотався Данило у боротьбу за спадщину по Бабенберґах в Австрії (1246—1261). За згодою папи одружився син його P о м а н із Ґ e т p удо ю бабен- берською (1252), щоби як угорський васал сісти у Відни, одначе сили Бели й Данила були недостаточні, щоби видержати боротьбу з талановитим королем чеським Отто- каром II (1248—1278) і Роман по короткій боротьбі повернув на Україну (1253). *
Живі і загалом приязні були відносини до Польщі. Тут по смерти Лестька (1227) запанував новий ^aoc княжих межиусобиць, що було корисне для України. Як пе- редтим Лестько виступив у ролі протектора Романовичів, так тепер Данило мішається у справи між польськими князями помагаючи одним проти инших. Зокрема дружні були відносини його до князя мазовецького Конрада (t 1247) і його синів.
Між иншим лучила їх спільна політика напроти Литви.По смерти Романа українські землі терпіли богато від литовських і ятвяжських наїздів, потім заключено
з Литовцями згоду (1219), яка перетревала довший час. Пізніше почалися знов напади і се дало привід Данилови у спілці з Мазовією і нім. Орденом покорити Ятвягів та окремим трактатом розділити поміж себе їх землю (1254). 3 першим орґанизатором загально-литовської держави M e н д о в г о м (1219—1264) жив Данило зразу в союзі, опісля прийшло до війни (1252), закінченої згодою, на основі якої старший син Данила Роман одержав Новго- родок а молодший Шварно мав стати зятєм Мендовга (1254). Одначе Татари поспішили розірвати небезпечний їм литовсько-український союз. Примушуючи українських князів до походу на Литву (1258), викликали гнів Мендовга і боротьбу його з Романом, який присім згинув.
Ta з усіх політичних заходів Данила найважнішї були його зносини з Римчом. Як у Романа не було реліґійної виключности, так само й його сини виявляють чималу прихильність до католицького світа. Тодіто після четвертого хрестоносного походу (1102—1204) почав папа Інно- кентій III (1198—1216) широку акціювнапряміобєднання церков, одначе варварські вчинки хрестоносців у Византії підтинали згори цілу справу в сім місци, де вона повинна була початися. Тодіто звернено увагу на руську церкву. Вона одначе, як. знаємо, стояла під дуже сильним впливом Царгорода й переважноправилася митрополитами- Греками, які приносили ворбжий латинству настрій. Всетаки на західній Україні? найшла справа унії деякий відгомін.
Виявилося се в часі угорських окупацій Галичини (1208,' 1214—1219). Тоді то одна з політичних партій заявила бажаннє приступити до унії при збереженню обряду. За посередництвом Андрія II справди проголошено злуку церкфв, одначе вона не здобула — при безнастанних політичних переворотах — успіху, а звісна поведінка Угрів могла тілько підкопати саму ідею й дати їх противникам цінну зброю в руки — реліґійну.
3 тодішніх заходів полишився одинокий тривкий слід — ухвала собору латеранського про права східної церкви (1215).Пізніші папи перестали займатися справою унії, що- тілько Іннокентій IV (1243—1254) підняв сю справу.
Почин до сього дав якийсь руський єпископ Петро (мабуть перемиський), що явився на соборі в Ліоні (1245) і просив помочи проти Татар. По сім соборі вислав папа посла у Золоту орду,, францисканина Плано Карпіні, який переїздив у зимі 1245/6 через Україну, бачився з Васильком у Володимирі, з Данилом в дорозі у Сарай та повертаючи (1247) з обома разом й обговорював із ними справу унії та через неї можливість хрестоносного походу західних країв на Татар. 3 сього вивязалася переписка межи нашими князями і папою та обопільні посольства, які довели до коронації Данила в Дорогичині і проголошення церковної унії (1253).
У звязку з сим видав папа заклик до християн сло- вянських країв іти хрестоносним походом на Орду, одначе Татари відповіли на се походом на українські землі (1353, 1254) і вимогли на Данилі занеханнє дальшоі акції в Римі. Ta і без того тодішні політичні обставини дуже мало надавалися на зложеннє хрестоносного походу. Сам папа змарнував у боротьбі з цісарем Фридрихом II (1215— 1250) найкращий час на таку акцію та смерть його (1254) перервала взагалі навязані нитки. Руська церква, якої голова, київський митрополит, був підвластю Татар, вийшла знов із звязи з Римом.
Як коронація й унія не принесли Данилови помочи проти Татар, так і розрив з Римом і виявлена покора перед ханом Б у p а н д а є м не охоронили української держави від нового наїзду варварів. Стався він 1259 p. при нагоді походу на Польщу. Ha прйказ хана мусіли князі власними людьми розметати укріплення найважніших городів. Данило дуже болючо відчув сю невдачу (в часі татарського , походу він не хотів навіть бути в державі, щоби не коритися ханови, та перейшов на Угоршину). Він був зло- маний на дусі і пожив не довго (до 1264). '*
3 ним зійшла до гробу одна з найідеальніших постатей української історії : розумний, лицарський, культурний і гуманний, при сім енерґійний. Завдяки сим прикметам він покінчив остаточно з боярською анархією і спровадив громадянство на шлях нормального громадського розвитку. Невдачі його не зменшають його політичної вар-
тости, бо приходилося йому ділати в незвичайно трудних обставинах, тяжших як мав його батько* Проте доконав він великого діла відновивши й удержавши першу загальноукраїнську державу. Брат його Василько, також незвичайно симпатична постать, стояв цілий час у тіни брата* Помер шість літ пізніше (1270).
42.