<<
>>

2.5. Юридична відповідальність як засіб реалізації регіональної екологічної політики

Екологічна-політика регламентується правом, закріплюється та забезпечується ним.[1] Це знаходить своє вираження, зокрема, в тому, що правом регулюється діяльність суб’єктів щодо здійснення екологічної політики, правові норми визначають їх повноваження, обов'язки.

Більше того, право регулює діяльність; покладає обов'язки на осіб, які хоча безпосередньо і не реалізують конкретні заходи екологічної політики, але здійснюють еколого значущу діяльність, яка за своїми наслідками може як сприяти реалізації регіональної екологічної політики, так і перешкоджати їй, зводити її дію нанівець.

Отже, право націлене на регламентацію поведінки суб'єктів таким чином, щоб вони своїми позитивними діями приводили до функціонування механізм регіональної екологічної політики, сприяли її здійсненню.

Виходячи з цього, активна реалізація суб'єктами своїх повноважень, обов'язків у сфері екології виступає гарантією реалізації регіональної екологічної політики.[2]

Сам факт покладення на суб’єкта екологічного обов'язку робить його зобов'язаним. В залежності від своєї екологічно значущої поведінки зобов'язаний суб'єкт може опинитися у сфері дії позитивної відповідальності або у сфері дії відповідальності негативної.

У сфері екологічних відносин негативна відповідальність настає внаслідок невиконання суб'єктом покладених на нього екологічних обов'язків; порушення ним норм екологічного права. Під негативною відповідальністю ми розуміємо застосування уповноваженими органами, згідно з їхньою компетенцією, заходів державного примусу шляхом покладення на винного суб'єкта додаткових обов'язків, які тягнуть для нього несприятливі наслідки.

Позитивна відповідальність у сфері екологічної діяльності характеризується тим, що вона має тривалий характер, виникає одночасно із зобов'язанням суб'єкта й може бути перервана порушенням ним норм екологічного права, невиконанням або неналежним виконанням покладених на нього екологічних обов'язків.[3]

Відносини позитивної відповідальності у сфері екології характеризуються таким станом, при якому зобов'язана особа усвідомлює необхідність ініціативного виконання обов'язку та активно реалізовує свою спеціальну правосуб'єктність, яка спрямована на виконання належних позитивних юридично значущих дій в галузі забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.[4]

Обидва види відповідальності тісно пов'язані поміж собою.

Чим вищий рівень відповідальності позитивної, тим краще дотримуються екологічні норми правомірної поведінки, тим рідше наявна негативна відповідальність.

Отже, з вищевикладеного можна дійти висновку, що, підвищуючи ефективність дії позитивної відповідальності, можна зменшити кількість екологічних правопорушень, які за своєю природою та дією становлять загрозу реалізації регіональної екологічної політики. Тому при правовому регламентуванні екологічної політики основну увагу слід приділяти саме позитивній відповідальності.

Позитивна відповідальність реалізується в межах регулятивних екологічних правовідносин, у процесі яких їх суб'єкти свідомо та добровільно виконують еколого-правові норми та приписи.[5]

У залежності від змісту позитивної відповідальності всіх суб'єктів, від яких залежить реалізація регіональної екологічної політики, можна поділити на такі групи:

І.Суб'єкти, які безпосередньо реалізують регіональну екологічну політику, здійснюють екологічний контроль, нагляд тощо, - це місцеві органи державної влади та самоврядування.

2. Суб'єкти, на які в межах реалізації екологічної політики покладається обов'язок щодо дотримання ними норм, правил, стандартів при їх взаємодії з навколишнім природним середовищем - це фізичні та юридичні особи, які здійснюють природокористування або якимось іншим чином впливають на природне середовище.

3. Суб'єкти, які позитивно зобов'язані й уповноважені притягати до негативної відповідальності тих, хто скоює екологічні правопорушення, — до них належать правоохоронні органи, місцеві органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування тощо.

Реалізація позитивної відповідальності суб'єктами першої групи приводить до дії механізм регіональної екологічної політики, є запорукою виконання конкретних заходів у межах екополітики, здійснення екологічного контролю та нагляду.

Суб'єкти другої групи, реалізуючи свою позитивну відповідальність, реалізують такий напрямок регіональної екологічної політики, як раціональне природокористування, своєю правовою поведінкою вони сприяють забезпеченню екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища.

Дія суб'єктів третьої групи сприяє боротьбі з екологічними правопорушеннями, які становлять загрозу реалізації регіональної екологічної політики. Правоохоронні та інші органи своєю діяльністю усувають перепони реалізації екополітики.

Перебування всіх суб'єктів екологічних відносин у стані позитивної відповідальності є гарантією функціонування та реалізації регіональної екологічної політики. Тобто, інститут позитивної відповідальності - це коли суб'єкти свідомо, добровільно та ініціативно виконують покладені на них екологічні обов'язки, дотримуються еколого-правових норм, при цьому сам інститут виступає гарантом реалізації екологічної політики.

Позитивна відповідальність як гарантія реалізації екополітики може бути реалізована у двох основних формах: а) в активній формі, коли юридичні та фізичні особи, інші суб'єкти здійснюють дії, тобто провадять активну поведінку щодо реалізації покладених на них обов'язків. Це може проявлятися, наприклад, у впроваджені передових технологій, екологічно безпечних речовин, препаратів, забезпеченні фізичного захисту радіоактивних відходів у відповідних суб'єктів-природокористувачів; здійсненні державної екологічної експертизи - у суб'єктів, що безпосередньо здійснюють реалізацію заходів регіональної екологічної політики; у розгляді справ та екологічних правопорушень, у випадках, передбачених законом, - щодо правоохоронних та інших органів;

б) в пасивній формі, коли суб'єкти утримуються від певних дій, які можуть порушити встановлений екологічний правопорядок.[6]

Сформульовані еколого-правові норми, екологічні обов'язки лише тоді стають "живими", лише тоді реалізується регіональна екологічна політика, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомовольових діях людей: громадян, посадових осіб, які очолюють підприємства, установи, організації й своїми діями реалізують покладені на юридичну особу обов'язки, службових та інших осіб, які виступають від імені місцевих органів державної виконавчої влади та самоврядування, правоохоронних органів.

Таким чином, реалізація регіональної екологічної політики тісно пов'язана з реалізацією громадянином позитивної відповідальності.

Реалізуючи позитивну відповідальність, фізичні та юридичні особи створюють такий стан екологічних правовідносин, який характеризується впорядкованістю поведінки суб'єктів екологічного права. Цей етап можна визначити як екологічний правопорядок.

Екологічний правопорядок має яскраво виражену соціально-правову природу, яка визначається свідомою, вольовою діяльністю людини. Така діяльність через регулюючий вплив еколого-правових норм набуває рис впорядкованості й характеризується правомірною поведінкою учасників екологічних правовідносин.

Іншими словами, екологічний правопорядок відображає процес впливу еколого-правових норм на екологічні відносини, дії позитивної відповідальності на їх учасників.

Коли розглядаємо інститут позитивної відповідальності як гарантію реалізації регіональної екологічної політики, то маємо на увазі вплив позитивної відповідальності на екологічно значущу поведінку людини в межах регіону. Таким впливом забезпечується реалізація заходів регіональної екологічної політики, здійснення екологічного нагляду та контролю

компетентними посадовими особами, активна боротьба з екологічними правопорушеннями, яка здійснюється працівниками правоохоронних та інших органів, виконання вимог раціонального природокористування, дотримання норм та стандартів екологічної безпеки, виконання вимог охорони навколишнього природного середовища всіма суб'єктами, які вступають у взаємодію з природним середовищем.

Що стосується екологічно значущої поведінки, то слід мати на увазі, що така поведінка становить собою перетворення внутрішнього стану людини в дії стосовно екологічних об'єктів. Вона становить собою зовнішню систему дій, в яких реалізуються внутрішні спонукання людини.

Інститут позитивної відповідальності, втілений в екологічні правовідносини, стає могутнім стимулятором виховання почуття обов'язку, певних вольових установок, формування індивідуальної еколого-правової свідомості, орієнтацій та екологічної позиції особи.

Звідси випливає висновок про єдність екологічної діяльності та психології, екологічної поведінки та свідомості суб'єктів позитивної відповідальності, і це слід враховувати як при розробці заходів регіональної екологічної політики, так і при встановленні норм екологічного права, покладанні обов'язків на суб'єкти екологічних відносин.

Таким чином, дія позитивної відповідальності як гарантії реалізації регіональної екологічної політики виражається у впливі відповідальності на екологічну поведінку громадян. Але впливаюча роль права на екологічно значущу поведінку людини неможлива за межами свідомості.[7]

Слід мати на увазі, що позитивна відповідальність прямо не регулює свідомість. Але це не означає недосяжності свідомості для позитивної відповідальності або забезпечення підвладності їй процесів, які відбуваються у свідомості.

На нашу думку, впливаючи на свідомість особи, позитивна відповідальність формує ті її імпульси, які, перетворившись у спонукання, проявляють себе в його правомірній екологічно значущій поведінці, тобто такій поведінці, яка є засобом і, одночасно, запорукою реалізації регіональної екологічної політики.

Основна маса суб'єктів регіональних екологічних відносин здійснює правомірну поведінку й тим самим бере участь у реалізації регіональної екологічної політики.

Невиконання суб'єктом покладених на нього екологічних обов'язків, порушення еколого-правових норм, тобто екологічно протиправна поведінка ставить під загрозу або завдає шкоди процесу реалізації регіональної екологічної політики, руйнує її досягнення.

Факт скоєння екологічного правопорушення "вилучає" винного суб'єкта із регулятивних екологічних правовідносин, із сфери дії позитивної відповідальності й "поміщає" його в охоронні екологічні відносини, до сфери дії відповідальності негативної. Це означає, що у тому разі, коли суб'єкт не реалізує позитивну відповідальність, він буде нести відповідальність негативну. Остання, як і позитивна відповідальність, впливає на екологічно значущу поведінку особи через її свідомість, через її психічні процеси і, в остаточному підсумку, забезпечуючи дотримання екологічного правопорядку, виступає гарантією реалізації регіональної екологічної політики.

Саме в цій психологічній площині позитивна і негативна відповідальність пов'язані єдиним вектором дії й націлені на забезпечення реалізації регіональної екологічної політики. Але позитивна та негативна відповідальність мають і зворотний зв'язок: чим ширше поле дії позитивної відповідальності, тим менша потреба в застосуванні відповідальності негативної, і навпаки, зростання потреби у застосуванні негативних санкцій свідчить про зниження ефективності функціонування інституту позитивної відповідальності.

Слід визнати, що позитивна відповідальність має першочергове, у порівнянні з відповідальністю негативною, значення як гарантія реалізації регіональної екологічної безпеки. Суб'єктивною передумовою дії позитивної відповідальності є відчуття суб'єктом обов'язку, свободи волевиявлення. Це означає, що приймаючи екологічно значуще рішення, суб'єкт проявляє свою волю, робить свідомий вибір дотримуватися еколого-правових норм, виконувати покладені на нього екологічні обов'язки. Сама природа позитивної відповідальності виключає можливість скоєння будь-яких дій, які б суперечили реалізації регіональної екологічної політики.

Як її гарантія позитивна відповідальність несе на собі величезне превентивне, стимулююче та аксіологічне навантаження.[8]

Що ж стосується інституту негативної відповідальності за екологічне правопорушення, то він несе у собі можливість його скоєння, психологічно породжує бажання порушити екологічний правопорядок, оскільки державний примус у вигляді негативних санкцій становить собою веління, нав'язане ззовні; вже в самому існуванні каральних норм закладено переборення волі їх адресатів.

Безпосереднє завдання негативної відповідальності у сфері екологічних відносин - боротьба з екологічними правопорушеннями. Як ми вже вказували, вони є перепоною для реалізації регіональної екологічної політики, ставлять під загрозу процес її реалізації тощо. В цій своїй спрямованості негативна відповідальність є гарантією реалізації регіональної екологічної політики.

Виходячи з того, що реалізація екологічної політики здійснюється у трьох напрямках, ми можемо виділити три групи екологічних правопорушень, які становлять загрозу екологічній політиці в регіоні та на викорінення яких націлений інститут негативної відповідальності:

1. Правопорушення у сфері екологічної безпеки. Вони

характеризуються тим, що навколишньому природному середовищу завдається така шкода, внаслідок якої порушується екологічна рівновага та виникає небезпека для здоров'я людей.

До екологічно небезпечних правопорушень належать такі: правопорушення, що передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (п. а, б, в, г, д, е; є, і ст. 68), "Про пестициди і

агрохімікати" (ст.20), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (ст.81, 82), "Про поводження з радіоактивними відходами" (ст.29), Кримінальним кодексом (ст. 236, 237, 265, 441 тощо), Кодексом про адміністративні правопорушення (ст. 82, 83, 901, 911 та інші) тощо.

2. Правопорушення у сфері охорони довкілля завдають шкоду навколишньому природному середовищу, порушують вимоги щодо його охорони, внаслідок чого хоча й не порушується екологічна рівновага, але екологічна обстановка погіршується.

Природоохоронні правопорушення передбачаються, зокрема, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (п. й, к, л ст.68), "Про природно-заповідний фонд України" (ст.64) "Про виключну (морську) економічну зону України" (ст.21, 26), Кодексом про

адміністративні правопорушення (ст. 91, 92, 104-107,153,1885 та ін.), Кримінальним кодексом (244, 245, 250, 252) тощо.

3. Правопорушення у сфері природокористування становлять собою порушення норм та вимог щодо ефективного використання, відновлення та охорони природних ресурсів. Загальні правопорушення у цій галузі передбачені, зокрема, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (п. ж, з, й ст.68).

У межах даної групи за об'єктом посягання можна виділити такі групи правопорушень: .

а) земельні, передбачені Земельним кодексом (ст.211), Кримінальним кодексом (ст.254), Кодексом про адміністративні правопорушення (ст. 52-56) тощо;

б) водні, передбачені Водним кодексом (ст. 110), Кодексом про

адміністративні правопорушення (ст. 59-62), Законом України "Про

виключну (морську) економічну зону України (ст.22, 24), Кримінальним кодексом (ч.І ст.243) тощо;

в) лісові, передбачені Лісовим кодексом (ст.98)|19], Кримінальним кодексом (ст.246), Кодексом про адміністративні правопорушення (ст.63-77) тощо;

г) гірничі, передбачені Кодексом України про надра (ст.65), Кримінальним кодексом (ст.1621), Кодексом про адміністративні правопорушення (ст.57, 58) тощо;

д) фауністичні, передбачені Законом України "Про тваринний світ" (ст.58), Кримінальним кодексом (ст.248, 242, 299), Кодексом про адміністративні правопорушення (ст. 85-89) тощо;

е) атмосфероохоронні, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення (ст.78-83), Законом "Про внесення змін до Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (ст.ЗЗ) тощо.

Факт скоєння екологічного правопорушення означає, що суб'єкт уже не перебуває у стані позитивної відповідальності і мусить бути притягнутий до відповідальності негативної. Але відмітимо одну особливість такого явища. Річ у тім, що суб'єкт, який скоїв екологічне правопорушення, порушив не всі, а лише деякі з норм екологічного права - саме це і є підставою для притягнення його до негативної відповідальності. Але ж решту еколого- правових норм суб'єкт не порушував, тобто щодо них він перебував (і перебуває) у стані позитивної відповідальності. Така особливість підкреслює взаємодію інститутів позитивної та негативної відповідальності.

Як гарантія реалізації регіональної екологічної політики негативна відповідальність знаходить свій прояв у функціях, які вона виконує.

Основним результатом дії негативної відповідальності є викорінення екологічних правопорушень, внаслідок чого збільшується дія позитивної відповідальності, безперешкодно реалізується регіональна екологічна політика.

Специфікою негативної відповідальності є покладення на правопорушника додаткових обов'язків, внаслідок чого він зазнає покарання, але покарання не є самоціллю. Каральний, штрафний елемент державно- примусових заходів впливу виступає гарантією реалізації екологічної політики.[9]

<< | >>
Источник: Заржицький О.С.. Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної політики України (теоретичні аспекти) [Текст]: моногр. / О.С. Заржицький. - Д.: Національний гірничий університет,2012. - 200 с.. 2012

Еще по теме 2.5. Юридична відповідальність як засіб реалізації регіональної екологічної політики:

  1. Юридична відповідальність та її види
  2. Адміністративна відповідальність
  3. Кримінальна відповідальність
  4. 50. Матеріальна відповідальність робітників аграрних підприємств.
  5. 51.Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.
  6. 52. Адміністративна відповідальність за аграрні правопорушення.
  7. 103. Поняття і особливості кредитування виробників сільськогосподарської продукції. Суб'єкти, об'єкти, зміст кредитних правовідносин. Юридична відповідальність за порушення кредитних зобов'язань.
  8. 17_Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
  9. 39_Кримінальна та цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.
  10. 41_Адміністративна та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
  11. § 44. Юридична відповідальність та її види.
  12. № 13. Відповідальність юридичних осіб за невиконання чи неналежне виконання договорів та спричинення позадоговірної шкоди.
  13. ТЕМА 16. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА,ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  14. 99. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної політики.
  15. Поняття, юридичні ознаки та особливості екологічної політики України та їх впровадження в праві
  16. Механізм правового забезпечення екологічної політики України.