УКРАЇНА I ЗОЛОТА ОРДА.
— Батиєва держава була силою, яка перевисшала навіть стару варяго-руську державу. Ce відчули всі руські князі та почали забігати ласки у нього і потвердження у своїх волостях. Вони почали їздити в Сарай, щоби зложили йому поклін як най- висшому зверхникови.
Перший поспішив зуздальський князь Ярослав Всеволодович (1233—1246), що був раніше (див. § 41) київським князем; він одержав з рук Батия свою Суздальщину з правом старшинства над cy- сідними князями, владимірським, ростовським, тверським і т. д. Він опісля їздив ще з поклоном до головного хана в Монґолії і тим обезпечив на все володіннє свойого роду на Поволжу. Слідом Ярослава пішли князі з роду Свято- славичів, що в дуже великім числі володіли Чернигівщиною (вона обіймала й землю давних Вятичів на верхівях Оки, т. зв. верхівські князівства), Сіверським Новгородом та Муромсько-рязанською землею, щоби удержатися у своїх волостях, які упали до значіння великої земельної вла- сности; політично стали вони трабантами Суздальщини ще більше як були доси. Таксамо і смоленські князі признали над собою зверхність Золотої орди.Київ, по його зруйнуванню Батиєм, не повернув увластьДанила; повернув туди зразу давніший князь Михайло (див. § 41) і поїхав також до Батия, щоби одержати від нього „ярлик“, грамоту на се князівство, одначе там попав він у конфлікт із Татарами і стратив житте (1246). Київщина і Переяславщина стали безпосередніми татарськими провинціями, якими правили татарські „баскаки“. Тут і там появляється пізніше імя київ-
ського „князя“, одначе се нїщо инше як татарські урядники з християн при боці баскаків. Такий був кінець київської держави.
Данило довший час не думав про політичну прощу у Сарай. Ta Батиєви се не подобалося. Якраз після Ярославської перемоги наспів до Данила татарський посол від Батиєвого воєводи Могучія з домаганнєм віддати Галичину. Ce збентежило князя і він по нараді з братом Васильком поїхав до Батия.
і з чуттєм глибокого пониження взяв з його рук батьківську землю. Таким способом українська держава дістала нового зверхника — Азіята. Границя між нею та безпосередніми провинціями Золотої орди простягалася більше-менше від устя Припети по середній Дністер. Вона не була ніколи точна і хиталася то в' сей то в той бік. При сім відограло чималу ролю нове — під політичним оглядом — племя Волохі в („Болохівців“ української літописи), яке від середини XII в. почало щораз численніше зходити з гір в долину Прута і Дністра доходячи на верхівя Бога й уКиївщину. Пастирськийспо- сіб життя їх надавався добре для колонизації західних лугових просторів. Жили вони родами під проводом численних „князів“. До появи Татар вони признавали зверхність галицько-володимирської держави, теперже глядали вони опори в Татарах, почуваючи себе так безпечніше. 3 сеї причини приходило кількома наворотами до конфлікту межи ними й Данилом (1252, 1254).Якихсь означених державно-правних форм залежність української держави від Золотої орди не мала. Вона обме- жалася до віддавання чести ханови, давання помічних відділів у татарських походах на Литву, Польщу й Угорщину та річних оплат, які перейшли в довгу традицію, одначе були невеликі, більш як ознака залежности. Хан був та- ^кож суддею у спорах князів межи собою, поза тим мала держава повну незалежність у внутрішній і заграничній політиці. Одначе Татари мали способи і змогу пильнувати, щоби ся незалежність не прибрала небажаних їм розмірів ; проти сього мали вони лік — упуст крови...
43.