ОЛЕГ (879—914) TA ІГОРЬ (914—945).
— Основник кщвськрїдержави Олег — то цогутня історична постать, визначний тип норманського ватажка-вікінґа, що глибоко врізалася в память сучасників і дала початок цілій низці леґенд/звязаних із його йменнєм.
Першою цілюйогозма- гань булр обезпечити володіннє Київом, примушуючи сусідні Полянам словянські племена Деревлян, Сіверян ї Радимичів признавати його зверхність і платити дань, яку доси давали Хозарам. Внутрішні порядкисих племен полишав віннетикані, одндчевибираннєдані(полюдє)довело скоро до конфліктів із їхніми т. ск. автономичними властями і до впроваджування задля сього орґанів княжої управи. Звісно, дань убогих лісовиків — правильно в натурі — не задоволяла життєвих потреб князя і його дружини, тимпаче що сю дань треба було щотілько продати чи там заміняти за заграничні вироби культурного світа. Тому то й головна енерґія Олега оберталася на походи в богаті культурні краї Европи й Азії, куди манила Варягів жадоба богацтва і слави. Сюди належав прикрашений леґендами його похід на Царгород (907), який закінчився перехованою до наших часів торговельно-політичною умовою з 912 p. найстаршою памяткою міжнародного права у східній Европі, якою Олег здобув для руських· купців участь на царгорОдськім світовім ринку. Як і за скитських часів головним предметом експорту були: шкіри (ними платили піддані дань), віск, невільники тощо; купованож: одежу, зброю, прикраси і т. п.Окрім походів на Чорне море піднимав Олег далекі * грабіжні виправи на Каспій вздовж Волги й Дону, при чому було небезпечно перебиватися через хозарські володіння. Так прим. 913 p. розбили Хозари Русь в часі її .· повороту Волгою з Персії.
Десь незабаром потім умер сей „віщий“ князь, а його місце займає вихованець I г о p ь, тип протилежний Олегу. Походи його на византийські краї були невдатні. Греки ужили „грецького огня“ (перших армат) на руські кораблі й понищили їх, Ігорь ледви утік з останками флоти в Озівське море (941). Нова торговельна умова 944 p. не давала вже руським купцям стілько вигід, як попередня. Свою воєнну нездатність накладав Ігорь безоглядним витисканнєм дані на підчинених племенах. 3 сього приводу цопав він у ворогуваннє з Деревлянами і найшов смерть із їх рук.