18. ОЛЬГА I СВЯТОСЛАВ (945—972).

— Син Ігоря C B Я T о сл а в — перше слозянське імя в руськім княжім роді! — був ще малою дитиною (род. 942), томудержавнауправа була в руках його матери Ольги (Helg*a). 3 іменем її — як і Олега — звязані ріжні леґенди, які часто годі докладно відділити від історичних фактів (прим, пімста на Деревлянах).

. 3

прихильників і визнавців на Руси, з окрема між бувалими Варягами. У звязку з сим мабуть стояла подорож її у Царгород (957), з якої була незадоволена, та їїж посольство до ціс. Оттона Великого (959) з проханнєм єпископа для Руси. Цісар вдоволив сьому бажанню, та заки німецький мисіонар вибрався у Київ, обняв уже власть Святослав (560); він не хотів нічого чути про християнство: „Як мені самому переміняти віру, дружина буде сміятися з мене" — говорив він матері у відповідь на її намови; і німецька мисія повернула назад.

Святослав — то останний вікінґ чистої крови на київськім престолі. Сміливий, жадний слави, пригід і здобичі, сидів нерадо у Київі. Він довершив завоювання сло- вянських племен, покоряючи Вятичів над гор. Окою, що доси платили дань Хозарам; підбив финські племена між ' Окою і Волгою; зруйнував Болгар, столицю камських Болгар (недалеко нин. Казані), далі ударив на Хозарів і взявши їх городи Саркел (Білу Вежу) та Ітиль, повалив сю державу по більш як 300-літнім істнуванню; успішним походом на Я c і в (кол. Аланїв, теп. Осетин) і K a c о г і в (Черкесів) над Кубаню опер Святослав свої володіння о Кавказ, і старинну грецьку осаду Фанаґорію СГмуторокань).

Розвал хозарської держави, як уже згадувано (§ 14.), був кроком політично необережним. Київсько-новгородська Русь не була в силі поставити на Дону і Волзі такого охоронного валу против азийських кочовиків, яким була при всій своїй політичній немочи хозарська держава.

Після тих завоювань на сході (965—7) Святослав звернувся на Балкан, запрошений Византією проти Бол- г a p дунайських, які саме тоді наслідком розділу держави були в політичнім занепаді. Київський князь завоював скоро східну Болгарію (968) і так собі уподобав її, що

%

осів у м. Переяславци (M. Преслава коло Тульчі) і не хотів вертати у Київ, де йому — як говорив у відповідь на просьби матери і вельмож — надоїло жити. „Я хочу тут над Дунаєм жити, в самій середині моїх країв, куди спливає всяке добро: від Греків шовкова одіж, золото, вино й усякі овочі, від Чехів срібло, від Угрів коні, з Руси кожухи, віск, мід і невільники^. У сих словах не тяжко доглянути бажаннє заволодіти й самим Царгородом. B кож- дім разі такі симпатії Святослава до Дунаю не подобалися на византийськім дворі і тут порішено позбутися небезпечного Союзника з Балкану. B тій ціли зроблено умову з давними ворогаМи Болгарами і по ряді битв і облогах мм. Переяславця і Доростола(971), причімваряжськаРусь билася по геройськи, згодився Святослав залишити свої плани щодо Балкану і Криму та уложив письменну умову з імператором Цимісхієм і повернув на Русь. Ta на дорозі коло Дніпрових порогів чатували на нього, мабуть за намовою Греків, Печеніги і розбили Русь, причім згинув і сам Святослав (972).

Святослав цілком не дбав про внутрішні справи держави. Администрація була в рукахматери його кн. Ольги та бояр, між якими були княжі племянники. По смерти Ольги присвятив Святослав хвилю часу (969) упорядкуванню державної администрації, щоби знов могти всеціло віддатися війні і балканським планам. Ha чолі заряду поставив своїх синів: Ярополка у Київі, Олега в Овручи над Деревлянами, Володимира в Новгороді.

^_ . ^L^'

кермований воєводою Свинельдом, захопив Ольгову Де- ревську землю, при чім Олег погиб, та обернувся проти Володимира новгородського, якого головним дорадником був Добриня, брат його матері-рабині, і прилучив

Новгородщину до Київа. Володимир зразу утін у Швецію, зібрав Варягів, здобув самостійний досн Полоцьк із Дре- гівською землею, почав війну з Ярополком. прогнав із Київа і діставши його підступом (згл. зрадою одного з Ярополкових воєвод) V свої руки, велів убити (980).