УМОВИ ЗАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ.
— Вище показа- j ний образ гоѵемінного характеру Украши уложився ща- ; тілько в новіших часах, себто у XVIII і XIX вВ. До того j часу Україна визначалася великою перемінностю пле- ] мінних, расових, язикових і культурнйх відносий, як жадна ■ j инша країна в Европі.
З усіх сторін евіта,віднайдавніших ; часів, напливали* сюди ріжні племена, одначе мало якомувдавалося удержатися постійно на Україні. 3 головних племен, які бачимо тут на порозі історичних відомостей про Україну — іранських, финських і тракійських — не бачимо сьогодні майже і сліду; не могли удержатися ні кельтийські ні германські Переселенці; з безлічи турецьких і турсько-финських народів, які спинялися TO довший TO коротший час наУкраїні, заціліли тільконужденні останки в Криму та прикаспійських степах; не вдержалися такі висококультурні народности як Греки й Італійці; одному тілько українському племени, яке посувалося помалу з північного заходу, вдалося перетревати всі політичні й переселенські бурі та після тяжких зусиль і втрат здобути чорноморські береги й надати цілій Україні загалом одноціль- ний етничний характер, уступивши тілько дещо з південно- західних окраїн Румунам, а з південно-східних Москалям.
Отсі етничні перевороти в історії України вяжуться тісно з климатично-ростинними обставинами землі, з тим, що більша частина її обнята лугом і степом, тереном довгі віки неприступним інтензивній осілій культурі. Справди мало який край має назву, яка своїм первісним поняттєм висловлювалаб так вірно тисячлітню історично-культурну долю його, як саме Україна — на межах культури і варварства. ’
Томузрозуміларіч,що сцена історичного життя України була дуже непостійна. Поминаючи ті часи, коли все культурне життє осередкувалося на берегах Чорного моря, бачимо на порозі політичної історії України (IX в.) українськіплемена згуртовані у лісовій полосі на просторї між г.
Карпатами і pp. Припеттю, Сяном і Дніпром; головні пункти сеї території творять міста: Бересте, Перемишль, Коломия, Переяслав і Чернигів. У внутрі сеї площини лежать найстарші осередки політичного життя: Київ, Володимир і Галич; згодом оба останні злучилися у Львів, який побіч Київа вже від XIV. в. творить головний центр національного розвитку України, ділячися або й чергу- ючися з Київом.Довгі віки українська людність не була в силі вийти на схід і південь із сих меж; надмір людности відпливав у південно-західнім та північно-агіднім напрямі; луг і степ
були в незломнім володінню кочовиків: Печенігів, Половців та Татар. Щотілько в міру упадку, сих темних сил, спеціяльно останньої, посувається українська людність, а з нею й історична сцена, щораз дальше на південний схід. Вже у добі другої української держави (1648—1775) у круговорот політичного життя входять такі місця як Батурин, Гадяч, Полтава, Задороже (Катеринослав-Олексан- дргвське), Умань, Ярослав, Камянець, щоби в найновіших часах, у сучасній добі, дійти до Харкова, Катеринодара, Одесси, Черновець, Сигота й Ужська.
Напрям розселення сеї людности в історичних часах був з заходу на схід та з півночи на південь. Лише на окраїнах, в частинах, які викодять поза ґеоґрафичні межі, напрямсеїколонизації був инакший — західний і швнічний^ Ce було звязане очевидно з політичними обставинами, коли то в межах одної держави була улегчена а частенько йодинока можлива колонизація. Посуненнє української людности до pp. Нарови і Вепра звязане тісно з; · прин'алежностю середнього Бѵдь-до української державщ.’ звязь Галичини із Польщею й Угорщиною довела до ко- лонизації Карпат по pp. Попрад і Тису, натомість українська людність встигла лише в малій части (Бук0вина) осісти в межах давного молдавського воєводства. Колонизація степу і Криму почалася тілько при кінци XVIII в. і сим пояеняєтьсяне зовсім чистий племшнийхарактертихоко- лиць. Українські оселі по pp. Дону і Кубані були уможливлені тілько приналежностю України до росийської імперії.
4.