ВІДОКРЕМЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ.
— 3 поміж країв, на яких Володимир II і Мстислав I не встигли анектувати для свойого роду, особливо важна була Галичина, яка вже продовж одного покоління не була в ніякій державно- правній залежности від Київа.
Щобільше, коли у старій Руси можна говорити про державу й її суверенність, то· вона виросла наперед тут на західних окраїнах, не без очевидного впливу сусідних катрлицьких країв: Польщі й Угорщини, Чехії й Німеччини. Творцями сеї першої державної орґанизації на Україні були, як знаємо (див. § 27), князі-ізгої P о c т и c л а в и ч і. Сформована у 1087 p. Всеволодом Ярославичем їх підкарпатська волость обнимала землю над Сяном і Вислоком та над Дніпром і Прутом;. східні межі мала вона хиба на стілько, на скількО такими уважати границі осілої культурної території, а ся не сягала тоді далеко поза сьогоднішню східну границю Галичини й Буковини. До півдня тілько підніжжя Карпат мали тоді осілу людність; самі гори були ще майже не заселені> Важніші міста тоді були: Перемишль, мабуть із чеських часів; Ярославль з часів відвоювання сих окраїн Ярославом 1030—31 p.; Сянік — над. гор. Сяном; Теребовля над p. Серетом і Галич над середнім Дністром; Звенигород на верхівях Буга і Коломия над Прутом.Ростиславичі розділили край сим способом, що Рюрик сидів у Перемишли, Володарь(мабуть) у Звенигороді,. Василько в Теребовли. По смерти Рюрика (1092) брати сиділи в Перемишли й Теребовли, одначе вели політику дуже згідну й одноцільну. Становище їх було дуже трудне - всунені між Польщу, ВоЛодимирію, Угорщину і степ му- сіли розвинути величезний запас енерґії, щоби удержати землю в цілости і по можности розширити її. I Ростиславичі доросли до сього завдання. Виконали його одначе щотілько після цілого ряду крівавих війн з усіми сусідами>
Ми не знаємо докладно, коли і в яких обставинах здобули Ростиславичі Перемишль, та з усею правдоподібністю треба здогадуватися, що його.відбили у Поляк і в, користаючи з занепаду Польщі після Болеслава Сміливого.
I з того часу боротьба з Польщею була одною з головних точок політичної програми наших князів, Яку вони виконували дуже пильно продовж свойого князю-, вання. 3 окрема Василько снував перед своєю траґедією далекосяглі плани в сім напрямі, а Володарь переплатив сю політику короткою неволею у Поляків (1022).Відносини до Польщі вязалися тісно з становищем до Володимирії. 3 одного боку володимирські князі не могли скоро погодитися з відокремленнєм Галичини, з другого боку для галицьких князів було особливо небезпечно, як Володимирія іКиївщина злучилися в руках одної родини. Як знаємо, вже в самих початках князювання Ростиславичів згинув володимирський князь Яро- полк Ізяславич із руки скритовбивця (1087), що приписувано Ростиславичам, хоч у такім разі мотиви сього вчинку не цілком для нас зрозумілі: мабуть Ярополк хотів при допомозі Поляків прогнати їх із новонабутої волости, Кнфлікт поновився й по смерти Ярополка, коливолоди- мирським князем став приятель ізгойської молодости Ростиславичів Давид Ігоревич. Диявольська інтриґа сього князя довела до осліплення з наказу Святополка, молодого, хороброго ідуже надійного Василька теребовель-· ського, коротко післялюбецького з’їзду, який упорядкував —· здавалося ^- справу їх волостей (див. § 28). Ta. Давидови не вдалося загарбати нічого з волостей Рости- 4 славичів; вони його побили і присилували видати співвинних в інтризі володимирських бояр на кару (1093). Ko- лиж із наказу князів Святополк покарав Давида відобран- нем Володимиря (1099), прийшло до боротьби між ним і Ростиславичами. Ci розбили наперед Святополка (на Рожнім поли), а коли сей идався за підмогою до свойого шваґра короля угорського Коломана, помирилися з Давидом, нанялипри його помочи Половців і зготовили Уграм страшнепораженнєпідПеремишлем (1099). I Давидовиг
вдалося на короткий час здобути Володимирь, доки.
Святополк не взяв собі його назад силою ухвали витичів- ського з’їзду (1100).
Щоб обезпечити себе від нього, держалися Ростисла- вичі зоюза з Володимиром Мономахом і воювали спільно з ним проти спорідненого з польським двором Ярослава Святополковича (1123), доки Володимир не взяв собі Bo- лодимиря.
Тоді брати порозумілися з дотеперішнім противником і взяли участь у великій (невдатній) коаліції проти Мономаха (1123, див. § 31). Ci принципи у відносинах до Володимири осталися й на дальше основою політики Ростиславичів і їх наслідників.Ci князі були перші між усіми, які почали систематичну колонизацію Понизя (пізн. Поділля) ітим способом здобували луг та степ для культурного життя. Товчок у сьому напрямі дав Василько, якого волость — галицько-теребовельська — була в першім степени заінтересована обезпеченнєм зі сходу. Колонистами, окрім ту- больної підкарпатської людности, були дунайські Болгари, Печеніги, Торки і Берендичі, які як передня сторожа мали боротися з Половцями. Успіхи сих заходів Ростиславичів не веліли довго ждати на себе.
Оба брати, Володарь і Василько, умерли одночасно (1124 p.), оставивши по двох синів: Володарь —‘Ростислава й Володимирка, Василькож — Григорія й Івана* Батьки мабуть не визначили між ними порядку, бо скоро почалася між ними боротьба і Мстислав I мусів годити їх. Ta скоро Васильковичі померли бездітно, а Ростислав полишив сина Івана. Тодіто Володимирко зробив Галич столицею всеї держави (1041), віддаючи братаничеви тілько Звенигород. У боротьбі за Київ, що вибухла по смерти Мстислава серед „Володимирового племени*, відограв новий галицький князь визначну ролю.
33.