Я. ПОЛК (1132—1139) I РОЗЛАМ МІЖ MOHO- МАХОВИЧАМИ.
Зїбраннє переважної части „руських земель" в руках новоі київської династії принесло тілько формальну зміну, тому що Мономаховичі щодо своєї численности не стояли позаду Ярославичів, тілько навпаки.
Правдау хвилісмертиВолодимираЛІ із вісьмох синів його жило тілько чотири, одначе два з них, Мстислав і Юрій,тішилися численним потомством та стали озновниками двох
нових династій: Мстиславичів і Юрієвичів. У відношенню
до київського стола було стілько певного, що він має оставати при Володимировім племени. Ha разі належався він Мстиславови, та після нього можна було згори пред- видіти, що почнеться нова боротьба за Київ, як по Ярославі. Мстислав бажав удержати Київ не тілько для Воло- димирового племени а й у руках власново роду, маючи мабуть згоду на се самогобатька. Ta з огляду на брата Юрія, князя ростовсько-суадальського, не зважився пере- ,дати його просто свойому найстаршому синови Всеволо- дови, тілько поручив Киянам як наступника по собімо- лодшого брата Я p о п о л к а, бездітного князя переяславського, який одночасно зобовязався обезпечити великокняжу власгь по собі Мстиславичам.
Ci заходи викликали одначе бурю з боку молодших братів великого князя. Вона почалася, яктілько Яро- полк — в дусі заповіту Мстислава — передав Всево- лодови Переяслав, який з одного боку уважався першим ступнем до Київа, з другого — по думці любецьких постанов — був вітчиною Мономаха і Мстислава. Повторилася отже давніша суперечність засади старшинства і вітчин- ности, тількообмеженанасамихМономаховичів. Першу заступали молодшісини Володимира (Вячеслав турівський, Юрій суздальський й, Андрій володимирський); на стано- вищи вітчинности у простій линії станули Мстиславичі. Ha нещасте сього останнього напряму династія Мстиславичів розкололася скоро на дві линії: Ізяславичівволинських і Ростиславичів смоленських. Не диво, коли князі женилися 3 правила в 16 p.
життя, а дуже часто вже скоро після 10-го. B таких обставинах боротьба стратила дуже рано свій принципіяльнийхарактер і перемінилася у право сильнішого. .Ce виявилося вже на саміМ початку. Під натиском молодших братів занехав Яропрлк заходів у користь Мсти- сХавового роду і по смерти його (18. II. 1139) Київ мав, по праву старшинства, перейти на найстаршого Мономаховича B я ч e c л а в а турівСйкогр,; людину цілком нездарну, віддану тілько бенкетуваннЮі Він дійснр перейщрв туди, одначе по двох тижнях прогнав його B с e в о л о д II Ольгович (1139—1146) з чернигівської династії Святославичів та всупереч претенсіям усього „Володимирового племени“ засів у Київі, не маючи до того жадного права, ні по старшинству ні по вітчинности. Завдяки своїй дипломатичній зручности, виграваючи одних своїх противників проти других, удержався він до смерти, прилучивши також і Володи- мирську землю (1141). Одначе не успів обезпечити київського стола для своєї династії, дарма що годився на далеко посунене обмеженнє княжої власти над Киянами.
Ніщо так ярко не характеризує скорого упадку загально-руської державної ідеї й її синонима Київа як по- стивленнє побіч себе трьох останніх київських князів: Мстислава, Ярополка і Всеволода II. Кождий із них володів у Київі по 7 літ, та їх панування то три степені, по яких розвивався процес упадку „Руської землі“. I особисті прикмети сих трьох князів і обєм їх власти і внутрішні відносини між князями і вкінци становище міжнародне — відповідають як найдокладніше трьом степеням розкладу. Мстислав був під кождим оглядом подібний свойому бать- кови: і розтяглостю волостей і повагою серед инших князів і чесностю характеру. Ярополк одідичив по батьку хиба лицарскість, може навіть мав її у висшїм степени, натомість силою, повагою й енерґією стояв позаду батька і брата. Всеволод знов мав тілько одну політично цінну прикмету — дипломатичну зручність; позатим амбиція його й широкі планй стояли у відворотнім стосунку до реальної сили і моральної вартости сього князя. Ta ще низше покотився віз „матери руських городів" по смерти його (1. VIIL 1146). Тепер розгорілася завзята боротьба за честь називатися великим князем київським, стілько завзятіша, скілько ся честь мала меншу гіолітичну вартість'. B сій боротьбі розбилося Володимирове племя на ворожі собі династії, Мстиславичів і Юрієвичів, які у своїх політичних змаганнях виявляють ярко історичну суперечність двох національних типів: українського
. 4 ' '
і московського.
32.