Про тисячний охоцький полк компанійців Новицького, щоб його не було.
597 За Величковим нумеруванням
ст. 23.
598 Источники: «Указав не бути компанії у гетьмана полковнику з тисячею козаків, також ні в кого із полковників».
Генеральні, обозний Петр Забіла з товаришами, і полковники з військовою старшиною, і козаки казали: у Глухівських статтях, у статті 22 597, написано учинити для свавільних людей полковника з малоросійських міст і щоб при ньому була тисяча чоловік реєстрових козаків, а коли від кого трапиться де і почнеться хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільців приборкувати. A зараз б’ють чолом великому государеві, щоб його царська величність уда- рував їх, гетьмана, полковників і козаків, указав не бути тисячі чоловік компанії полку Новицького 598 через те, що від таких компаній чиниться жителям малоросійських городів, міст, містечок та сіл всілякі розори та образи.
I великий государ, його царська величність, ударував, велів бути тій статті за їхнім чолобиттям.
ЗАПИС,
за яким новообраний гетьман приведений до віри
Я, великого государя, його царської пресвітлої величності, Запорозьких військ гетьман Іван Самойлович, обозний, судді, писар, осаули, полковники, сотники зі всілякими чиновними людьми й Запорозьким військом обіцяємося всемогутньому господові Богу перед святим його Євангелієм за його непорочною заповіддю, яка в тому-таки Євангелії вказана, що їй-їй служити нам на тому великому государю царю й великому князю Олексієві Михайловичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцю, і його добровірній государині цариці, великій княгині Наталії Кирилівні, і його государ-
ським благородним дітям, великому государю й великому князю Фео- дору Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю і великому князю Іоанну Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, великому государю і великому князю Петру Олексійовичу, всієї Великої, Малої і Білої Росії, і їхнім государським наслід- никам правдою, й вічно, постійно перебувати у підданстві, звершувати всілякі істинні й бажані послуги його царській пресвітлій величності, не мати ніяких зносин ні з якими сторонніми государями, які не тільки перебувають у ворожнечі з його царською величністю, але і з тими государями, з якими його царська величність лишається у святій дружбі й любові, без указу й повеління його царської пресвітлої величності, та не бажати й не шукати собі, Запорозькому війську цього боку Дніпра, іншого государя, і ніякою мірою не шкодити країнам, які перебувають під державою великого государя, його царської пресвітлої величності.
A коли почуємо якихось ворогів, від чого, либонь, Боже борони, польських, чи турецьких, чи кримських, чи зібрання якихось інших держав, то мені, гетьману, і всім нам стояти за достойність його царської пресвітлої величності і його государських наслідників за нашою обіцянкою, що обіцяємося нині перед цим святим Євангелієм, стояти супроти всякого їхнього государського ворога і чинити в допомогу промисел та битися, не хоронячи своїх голів до самої смерті. A де звелить його царська величність бути на своїй, великого государя, службі нам, Запорозькому війську цього боку Дніпра з військовими людьми, то нам з тим ворогом мати промисел і з тим ворогом битися, і ні в яких належних військових потребах не їхати зрадою ні в яку державу, воєвод та і 599 не покинути. A мені, будучи на гетьманському уряді, і нам, начальним людям і всьому війську, посварних і бунтарських слів ні від кого не слухати і не вірити ніяким плевосіятелям, а нам також, старшині й війську, гетьмана не покинути і государському ворогові не видати. A бути нам у його царської пресвітлої величності, його царської величності, благородних дітей та в їхніх наслідників у підданстві за його, царської величності, милостивими жалуваними грамотами і за старими статтями, які дано було попереднім гетьманам, і за нашими правами та вольностями. A ті статті, що постановлено в Глухові, також і на нинішній раді при преосвященному Лазарі Барановичу, чернігівському й новгородському архієпископі, при боярині, білогородському наміснику, при князі Григорію Григорови- чу Ромодановському, при думному дворянині й мединському наміснику, при Івані Ржевському та при дякові, при Офонасю 600 Тиш- ликові, підписані руками й закріплені нашою обіцянкою перед святим Євангелієм, то всі ті статті, які названі оце вище, я, новообраний гетьман, і старшина, і все Запорозьке військо, люди всілякого чину та віку, маємо втримати до своєї смерті, так як обіцяємо перед цією святою Євангелією. A коли в чому не втримаємо чи в чому намислимо600 Источники: «Афанасії».
599 Пропуск. Источники: «і ратних людей не видавати й».
Козаки. Кахлі XVI ст. (37).
Кам’янець-Подільський. Замок (37).
601 Источники подають після цього ще й таке: «А на віру присягли генеральні, котрі вибрані знову в чини: суддя Павел Животовський, писар Сава Прокопов (Прокопович.— В. Ш.), осавул Іван Ли- сенко, Левко Черняк, хоружий Григорій Карпов (Карпович.—В. ZZ7.), бунчужний Левонтій Полуботок, полковники гадяць- кий Семен Остренко та інші».
602 X у д о п a X о л ь c т в о — низьке становище; x у д о п a x о л о к — робітник.
603 Досі Туреччина була зайнята війною в Західній Європі. Тепер вона могла звернути більшу увагу на боротьбу з Польщею. П. Дорошенко й справді настійно того домагався.
604 У Польщі в цей час панував цілковитий безлад. Король Михал не мав ніякої ваги. Весь час зривалися сейми.
605 Війська мали стягтися до Адріанополя до 23 квітня, вирушили ж звідти 22 травня, а 25 травня вирушив і сам султан.
606 Ще на початку 1672 p. поляки знали про турецький намір із султанського листа, в якому полякам поставлено ультиматум: або залишити у спокої П. Дорошенка, або воювати.
607 Ханенко в цей час стояв у Ладижи- ні. 3 ним було й польське військо.
переступити, то хай покарає нас на душах і тілах наших господь Бог і дітей, і наслідників наших нині й надалі на прийдешні часи 601.
При тому постановленні Самойловича на гетьманство старшина та військо перестереглися від Андрусівських договорів, що їх поставлено без козаків шкідливо, з роздвоєнням єдності Малої Росії, й упоминалося, що як тільки буде комісія й договори царської величності з послами й комісарами польських та інших держав і мовитиметься там про козаків, то щоб були при тому й козацькі посланці. Ha це прохання великий государ, либонь, дозволив бути козацьким послам при договорах і комісіях, однак лядські посли своїми підступами змінили ту монаршу волю і повернули в некорисний козакам бік, як про те сказано у восьмому пункті цих Козакодубров- ських чи Конотопських статей.
A Самойлович, піднявшись із худо- пахольства 602 до високої гетьманської влади і почавши збагачуватися, став змінювати й свою обичайність, як про те буде далі.Того ж таки року на тому боці Дніпра поляки хитрими своїми способами розділили єдину козацьку Україну на три гетьманства, як вище писав, сподіваючись таким дійством досягти всього бажаного собі щодо тогобічної України, але в тому надія їх одурила, бо Дорошенко, бувши готовий помститися за свою образу, збудив на поляків турецьку війну 603, щоб ті відібрали від них Кам’янець- Подільський і відчинили тим самим собі ворота в Корону Польську; а внутрішні повстання й незгоди в Короні вже перестали бути 604, як пише й Пуфендорфій на 393 листі. Турки, бувши раді такому co- віту, прибралися до війни й рушили від Константинополя й Адріанополя 6 5 до Кам’янця-Подільського, заславши розпорядження й Дорошенкові, щоб він злучився з козаками й турками, які були при ньому, а також з кримськими ордами і простував їм на допомогу під Кам’янець. Ляхи, довідавшись про такий турецький намір 606, наказали своєму гетьманові Ханенку 607, аби не пропустив зі своїм військом Дорошенка до турків під Кам’янець. Виконуючи те розпорядження, Ханенко виправив від себе полковника Перебийноса
Кам'янець.
План (сучасний) (29).
608 Інші дані: Перебийніс ішов від Бер- шаді, і то на з’єднання з Ханенком.
609 У слободі Четвертиновці його осадив Григорій Дорошенко.
610 Поляків було 6 тисяч чоловік на чолі з підляським каштеляном Радзишев- ським.
611 Це те саме Батозьке поле, де відбулася битва з поляками у Богдана X мельницького.
612 До Кам’янця Ханенка не пустили турки, тоді він пішов під Дубно і тут почав успішну війну проти турків і татар.
613 Хан з П. Дорошенком з’єдналися з турками 4 серпня, 5 серпня гетьман був на аудієнції в султана, 6 серпня почалася облога.
з козацьким полком 608, наказавши йому, щоб став у пристойному місці й не допустив Дорошенкові пройти з військом до Кам’янця.
Довідавшись про те, Дорошенко виправив наперед частину козацького війська, яке, знайшовши в певному місці Перебийноса 609, заатакува- ло його. Ханенко, довідавшись про те, поспішив зі своїми козаками і з кільканадцятьма польськими хоругвами 610 на рятунок Пере- бийносу і, либонь, оборонив Перебийноса від Дорошенкових козаків, однак себе з усім своїм військом не зміг оборонити від Дорошенка й орди. Бо коли б, оборонивши Перебийноса від оточення, ввійшов був у Ладижин, то Дорошенко й орда нічого йому не зашкодили б, але оскільки поляки й козаки, оборонивши свого Перебийноса, розсипалися з веселими після одержаної перемоги серцями по тамтешньому Батузькому полі611 за Дорошенковими козаками, то не ухилилися від узаємної собі воєнної біди. Бо на той час, у липні місяці, приспів туди сам Дорошенко з ордою і, не давши справитися полякам, за Ладижином, на Батозі, під Четвертенівкою розгромив і вирубав їх, не помилувавши при них і Ханенкового війська, так що від Четвертенівки на добру милю до самого Ладижина нещадно рубали Ханенкове військо й поляків, не вганяючись і за здобиччю. A сам Ханенко з рештою своїх козаків та поляків заледве умкнув у Ладижин. Після ж Дорошенкового віддалення з військом від Ладижина до Кам’янця, Ханенко, не бавлячись у Ладижині, рушив зі своїм військом у Польщу для злучення з головним коронним військом і щоб подати допомогу Кам’янцю 612, який хотіли рятувати від турчина. Після розгрому поляків з Ханенком протягом кількох днів на Батузькому шляху і в лісі, що його звали Києвці, лежало багато лядських шабель, панцирів і інших риштунків, докіль їх не було розібрано.A Дорошенко після такої перемоги над Ханенком рушив, уже без перешкод, з усім козацьким та ординським військом від Ладижина під Кам’янець. Прибувши туди 613, допомагав туркам добувати Кам’янець, який, бувши уфундований від природи божою силою, здававсь у людських очах геть-но нездобутним. Але що Бог захоче, те й зробить, бо той твердий град, не так від сили й ворожої зброї, як від нужди й міцного оточення, було в суботу 17 серпня добуто і захоплено під турецьку владу.
A найбільше це сталося через зраду тодішнього коменданта-німчина, який, бувши підкуплений від турків великою сумою й дарами, здав Кам’янець туркам, однак,614 Ц e к а в з — арсенал, гарматний двір. To був не комендант, а начальник польської артилерії майор Генінг. Вибух стався в день постановления миру, запалилося 120 бочок пороху, загинуло при цьому 500—800 чоловік. Чи був Генінг підкуплений, невідомо, кажуть, однак, що він це зробив з розпуки.
615 Проти величезного турецько-та- тарсько-козацького війська змагалося 1100 чоловік гарнізону та мешканці. Сили були надто нерівні, допомоги чекати було нізвідки. Коменданту султан подарував халата за здачу фортеці.
616 Ha чолі з Алі-пашею, числом 15— 20 тисяч.
617 Султан пішов з України не відразу. Він рушив з-під Кам’янця до Жванця, а в др. пол. вересня турки заволоділи Бучачем. Загалом здалося туркам близько 30 міст і містечок. Війна закінчилася Бучацьким мирним договором, постановленим 7 жовтня (за ст. ст.) у Бучачі. За цим договором Польща зобов’язувалася сплачувати туркам упо- минки в 22 тисячі золотих, віддавалося Поділля, козацькі території відступалися козакам, Ханенко позбавлявся гетьманства.
618 П. Дорошенко з-під Кам’янця подався з ханом на Львів, здобув його, а звідти вернувсь у Жванець, де його знову прийняв султан. Після того пішов з ханом у свої землі.
Кам’янець. План. 1684 p. (29).
619 Див. приміт. 612.
зміркувавши невзабарі, що мав за зраду згубити свою голову, ввійшов до цекавзу 614, де була порохова казна, з запаленим гнотом і там, відіткнувши одну бочку з порохом і сівши на неї, запалив порох й пропав од того безвісти. A поляки не могли допомогти йому з остраху перед великою ворожою силою 615, що там була. Кам’янчани ж, здаючись турчинові, виторгували в нього собі ласку, що дано їм волю на три тижні вибиратися і виїздити з усім майном з Кам’янця, куди бажають; а хто не вибрався з Кам’янця за три тижні, той невідступно лишився під турецькою владою.
Після взяття Кам’янця турчин, лишивши в ньому значну свою залогу 616, відійшов сам до Константинополя, а Дорошенка з козаками й ордою відпустив додому 617. Поляки ж, дивлячись здаля через шпари на страту свого міцного Кам’янця, оплакували ту шкоду з немалим жалем, так само нарікали вони на свою впертість та жорсто- косердя, яким дуже роздратували Дорошенка і зробили його собі головним ворогом. Дорошенко, повертаючи з-під Кам’янця 618 з самим козацьким військом, сердюцьким і компанійським, повз Умань, оминув її і став за милю від неї під містечком Христинівкою. A татари, розлучившися з ним, Дорошенком, ще перед Уманню, пішли порожніми й дикими полями у свої країни. Уманці, довідавшись про
таку Дорошенкову близькість, а свого гетьмана Ханенка не маючи вдома (був він при королі Михалі Вишневецькому 619, а там залишився тільки полковник Білогруд), радилися поміж себе, чи пошанувати Дорошенка своїм поклоном, чи ні. Ha ту раду багато хто, либонь, здригався йти з поклоном до Дорошенка за своє колишнє до нього противенство, однак ураджено було неодмінно пошанувати його, Дорошенка, старого свого гетьмана, належним поклоном. Узявши, отож, зі свого міста достатній пісний і скоромний провіант, також усілякого хліба й різних напоїв, як духовні персони, так і світські, значніші козаки й міщани, привітали його, Дорошенка, в його наметах в обозі під Христинівкою. Дорошенко ласкаво до них відізвався і, вчинивши їм зичливий привіт, проказав до них, уманців, довгу промову, висловлюючи й ганячи у ній їхню непостійність, що відкинулися були від нього, а Ханенка постановили собі гетьманом, що повірили й вірять облудним і нещирим лядським обітницям й убезпеченням, які ніколи не можуть бути здійснені, висловлюючи знову й те, що через лядську хитрість і підступність їхня вітчизна, Мала Росія, розділилася на три частини і безглуздо валиться на всеконечне своє запустіння трьома гетьманствами, прикладаючи їм до того приклади й візерунки зі стародавніх історій та незгод людських, як єрусалимську, що була в час крайнього запустіння й розору, грецьку, що була в час узяття турками Царигра- да, та інші подібні до тих ворожнечі й неузгоди людські, а найбільше і свої українські, що свіжо тоді минули, чвари й кровопролиття з розоренням і спустошенням численних місць і людських поселень і зі всенародним великим змаленням, що найжалісніше. A на закінчення тієї просторої мови просив Дорошенко уманців, щоб, відкинувши Ханенка, свого гетьмана, й лядську протекцію, схилилися по- давнішому до нього під один реймент і під турецький захисток, нітрохи не побоюючись за пошкодження своєї православної святої віри, давніх порядків, військових вольностей і всієї України. Уманці вчинити це пообіцяли.
Потім, почастувавши всіх по кілька разів і затримавши деяких духовних та світських значніших осіб у себе на обіді, всіх інших відпустив до Умані. A після обіду відпустив чесно додому й тих усіх осіб, а сам із військом рушив у Чигрин на свою резиденцію, куди прибувши й поживши з півтора тижні, прислав до уманців своє розпорядження, щоб значніше уманське товариство приїздило в Чигрин начебто для якоїсь певної потреби й поради, а саме щоб приїхав полковник Білогруд, осаул Пиляй, суддя Яроватий, Грод-
Ю. Хмельницький. Гравюра (19).
зенко та інші козаки й міщани. Коли вони прибули в Чигрин, то Дорошенко, винайшовши їм вини, звелів суддю Яроватого повісити, осаула Пиляя розстріляти, а інших,гідних карання,стратити за достойністю. Bcix же інших, невинних або винних мало, відпустив до Умані, поставивши їм полковником Гродзенка і наказавши йому, щоб покарав смертю поіменно визначених уманських людей. Гродзенко тоді з іншими уманцями, присягнувши на вірність та зичливість Дорошенкові, відкинув від себе Ханенка і лядську протекцію. Прибувши до Умані, той полковник Гродзенко звелів за До- рошенковим наказом стратити противенців його, Дорошенка, значних уманських козаків, а саме: Говора-Корсунця, Малинку та інших 620, а жінок, гетьманиху Ханенкову й полковникову Білогру- дову, за Дорошенковим наказом відіслав у Чигрин. Bce це діялось у вересні і в жовтні місяцях того-таки 1672 року.
620 Інші дані: в Умані залишалися запорожці, що були вірні Ханенку. Вони рушили до Білої Церкви, захопивши з собою тих, кого П. Дорошенко наказував скарати.
Побачивши такий зрадницький Дорошенковий вчинок, уманці сподівалися од нього собі того ж, що сталося й вищезгаданим товаришам, тож відразу відкинули свою наречену приязнь і почали таємно вельми гніватися на Дорошенка і свого полковника Гродзенка. Коли ж Гродзенко доповів про те Дорошенкові, то Дорошенко прислав до Умані на приборкання того уманського невдоволення й бунту два охотницькі полки: один компанійський з полковником Си- личичем, а другий піхотний з полковником Жеребилом. Однак безрозумний учинок тих полковників не тільки їх самих із військом погубив, а ще більше роз’ятрив Дорошенка і став причиною до все- конечного розору й повного запустіння всієї Умані та інших численних міст і тамтешніх повітів. Але про те буде детально оповіджено в наступному розділі.
621 Ч а м б у л — роз’їзд.
Того ж року Гедеон Хмельниченко з ігуменом уманського монастиря Філаретом і з гетьманським братом Ханенком, зачувши про взяття Кам’янця-Подільського турчином і про Дорошенкове повернення з-під Кам’янця, боячися, щоб той не зробив їм якоїсь біди, виїхали з Умані до Києва. Але в тій дорозі несподівано взяв у свій полон, зайнявши його, Хмельниченка, з ігуменом і Ханенком у тій дорозі, один татарський чамбул 621, що простував з-під Кам’янця непоодаль Умані і, припровадивши до Умані, виклав вимогу дати належний за них відкуп. Коли ж уманці відмовилися дати такий відкуп, то ті татари запровадили їх до Криму, а з Криму хан одіслав Хмельниченка у Стамбул, де султан і візир виказали йому пошану, і він вільно жив у своєму незмінному чернецтві в одному цариград- ському монастирі. A згодом через деякий час відкинув своє чернецтво, як про те буде розказано далі. Інші повідають, що Хмельниченка з ігуменом та Ханенком узято в неволю Батирча-мурзою на святого Михайла, і не раніше, і що тільки самого ігумена привозили до Умані на відкуп, якого він не одержав. A Хмельниченко при Ба- тирчі зимував у Кальнику на Україні, і лише тоді відіслано його у Крим та до Стамбула.
«Славна перемога над турками». 1673.— Титул.
622 Війна почалася через поляків. Вони не платили визначеної данини, не виводили залог з подільських міст, виганяли турецькі й татарські залоги, котрі були на Поділлі.
623 Це був загін Гусейна-паші чисельністю 10 тисяч. Поляки мали 30 тисяч і 4 тисячі волохів.
624 Це сталося у листопаді.
625 Король Михал помер у Львові 10 листопада.
