Про аренди, щоб не було їх у Малій Росії; про охотницькі кінні та піші полки, щоб були вони, як і раніше, для оборони від ворога; про збір грошей поборами з посполитого люду для заплати тим охотницьким полкам.

Били чолом великим государям, їхній царській пресвітлій.ве- личності, гетьман, старшина і Запорозьке військо, щоб для зняття утяжень у малоросійському краю не було оренди. A оскільки охотницькі кінні та піші полки потрібні під ці воєнні часи для оборони малоросійського краю, то щоб їх було збережено так, як це було при бувшому гетьмані, а плату давати їм, збираючи гроші з посполитих людей, яких не записано в козацькому списку.

I великі государі та велика государиня, їхня царська пресвітла величність, ударували гетьмана, і старшину, і військо, указали їм про те діло подумати і визначити міру, щоб не було в наклад малоросійському народові, а охочі кінні та піші полки звеліли тримати їм для оборони малоросійського краю в повному числі, як і раніше.

Останній пункт оцей має в собі й те, що гетьман Мазепа зі старшиною і з усім Запорозьким військом прийняв усі ті вищеподані пункти, або статті, з подякою, пообіцяв вірно служити великим государям і просить, щоб від нього і від усього малоросійського народу не віднімали великої й численної монаршої милості. Нарешті він, гетьман зі старшиною, і з усім військом, також і з духовними особами, що були на тій Коломацькій раді, ствердили вищеподані пункти підписами своїх рук.

I всі ті вищезголошені й описані пункти я, гетьман та генеральна старшина, і полковники, і все Запорозьке військо, і малоросійський народ радісно приймаємо і обіцяємося їм, великим государям, божою милістю пресвітлим і державним великим государям царям та великим князям Іоанну Олексійовичу, Петру Олексійовичу та великій государині благовірній царівні та великій княжні Софії Олексіївні, самодержцям усієї Великої, Малої та Білої Росії та їхнім го- сударським наслідникам служити за правдивою своєю обіцянкою твердо й постійно, без усякого противенства та хитання і, припадаючи до їхнього государського маєстату біля їхніх монарших стіп, просимо, щоб вони, пресвітлі й державні великі государі, царі та великі князі Іоанн Олексійович, Петро Олексійович та велика государиня, благовірна ¹¹⁷³ та велика княжна Софія Олексіївна, самодержці всієї Великої, Малої та Білої Росії, тримали мене, гетьмана, генеральну старшину, полковників та все Запорозьке військо і малоросійський народ у своїй государській превисокій і невимовній милості і щоб ніколи від них не було віднято їхню государську милість.

¹¹⁷⁴ I. Мазепа з козаками, двома російськими пішими полками і кінним полком смоленСької шляхти рушив з Коло- мака 29 липня.

^1,73 Источники: «благовірна царівна та велика княжна».

Писано літа від створення світу 7195,

а від утілення божого слова 1687 року, 25 липня.

Ємеліян Українцов

Після скинення гетьмана Самойловича з гетьманства, відразу ж багато свавільників з усіх городових полків козацького війська, не дочікуючися нового гетьмана, свавільно від’їхали з обозу в свої домівки і як по дорозі, так і в домах та полках своїх учинили крамолу і заохочували до тієї сваволі з собою й інших легковажних людей, що лишалися по домах. Вони, безумні, не тільки брали орендарів, але й розшарпували поміж себе маєтки інших заможних людей та невинних крамарів, а декого і самих забивали на смерть, і чинили над ними всілякі збитки та мародерства. Це їм невзабарі того-таки літа після прибуття нового гетьмана в Гадяч та Батурин було слушно відшкодовано і покарано після одержання від ображених та пограбованих численних суплікацій та скарг, бо відразу ж усіх тих свавільників звелів гетьман старшині відшуковувати по містах та селах, ловити і, віддавши в міцне ув’язнення, чинити потім дізнання. Після тих дізнань найвинуватішим поламано руки й ноги, інпйш, найзапеклішим, відітнено голови, третіх вішано на шибеницях, четвертих карано на худобі, а в п’ятих глупство виганяно киями. Після такої екзекуції знову настала поміж людей тиша і тамтешні люди могли вже мешкати безбоязно.

Після постановления на Коломаку гетьманом Мазепи, як казав вище, 25 липня, віддали старшина та військо хвалу всеблагому Богові і, постоявши там, на Коломаку, ще з кілька день ¹¹⁷⁴, роз’їхалися звідти по домівках.

Мазепа, оволодівши й посівши всіма достатками і багатствами Самойловичевими, котрі були як у війську, так і в Батурині, влаштовував упродовж немалого часу зі своїми старшинами часті, мало

не щоденні, багаті й пишні бенкети та гулянки, обдаровуючи багатьох своїх старшин всілякими Самойловичевими подарунками і спадками. Потім невзабарі того-таки літа прислано з Москви від пресвітлих государів царів до Мазепи в Батурин нарошного посланця з грамотою, в якій був такий указ, щоб усі Самойловичеві та синів його скарби поділено навпіл і щоб одна їхня половина була віддана йому-таки, посланнику, до царської казни, а другу щоб притримали в Батурині на малоросійське військо. Сталося отож за тим указом, що всі Самойловичеві й синів його скарби та срібло, що були в Батурині разом з військовим скарбом, розділено навпіл у кам’яній скарбниці в гетьманському дворі і за кілька день переважено на шалях, бо, лічачи їх велику кількість, треба було б багато забавити часу. Розділивши отак, одну частину згаданий царський посланник забрав на Москву, а друга частина лишилась у скарбниці і у Батурин- ському замку в гетьманському дворі на військо. Що з тих скарбів перед розділенням та після розділення скарбниці й у дворі гетьманському вкрадено ближніми гетьманськими слугами, а може, й забрали їх за гетьманським указом та перенесли на інше місце, то про те не відомо нічого, але, певна річ, їх було більше, ніж описується, бо коли б там вони були всі, то за тиждень їх не можна було б розважити та розділити навпіл. A що лишилося на козацьке військо, те я виписав з одного тодішнього скарбового реєстру, який трапилося мені побачити у військовій канцелярії, і кладу тут для наочності.

1176

1175

клейнодів, перлин та іншого каміння, шабель, кульбак, рондів, пістолетів, янчарок, панцирів та інших всіляких військових риштунків, та- Ц и H а — олово. кож міді, цини ¹¹⁷⁶, стад і безліч усілякої скотини, про те мені невідо

мо, однак відомо, що те все дісталося не кому іншому, тільки Мазепі. Але вельми неправильно було учинено з Мазепиного і старшини його боку те, що при Самойловичевих скарбах було переділено навпіл і віддано на Москву військовий скарб, який був разом з усім добром. Ще потрібно відзначити таку несправність генеральної старшини та полковників і за Мазепиного гетьманства, що не поставили вони з-поміж себе генерального військового скарбника, аби той досконало знав про прихід і витрати військового скарбу і в належний час здавав від себе генеральній старшині та полковникам рахунок. Однак за давнішою звичкою (як було і за Самойловича) допустили Мазепі і слугам його завідувати військовим скарбом і тратити, як їм хотілося.

Гетьман Мазепа зі старшиною та полковниками ні того, ні другого року не був у Москві, але аж третього, тобто 1689 року, він був там після повороту російських військ з-під самого Перекопу, і то тоді, коли спіткало нещастя самого князя Василя Васильовича Го- ліцина, про що йтиметься далі.

¹¹⁷⁸ У 1684—1690 pp. архімандритом Києво-Печерської лаври був Варлаам Ясинський, майбутній київський митрополит.

¹¹⁷⁷ Л и т i я — в православному церковному богослужінні частина всенощ- ної напередодні свят.

Того-таки року, 5 липня, в час звичайної літії ¹¹⁷⁷, після вечірні, котра відправлялася за померлих, з темної і грозової хмари, що проходила над Києво-Печерським монастирем, ударив на соборну церкву Успенія Пресвітлої Богородиці міцний грім, пробив її верх і запалив був під банею дерево. Від цього удару всі ченці з архімандритом ¹¹⁷⁸ і мирські люди, котрі були в церкві, впали на землю і нешвидко отямилися, а архімандрита напівмертвого піднято з землі і відведено чи віднесено до його келії. A запалене дерево під банею вирубав і скинув один монастирський послушник Котлярчик, вихопившись із сокирою на церкву,— оборонив отак від вогню ту чудову споруду.

Гетьман I. Мазепа (22).

Того-таки року в жовтні місяці прислали запорожці до нового гетьмана Мазепи чотирьох своїх послів, значних військових товаришів або полковників, з вісімдесятьма чоловіками рядового товариства, вітаючи його на новому гетьманстві через отакий свій лист:

Вельможний милостивий пане Мазепо, гетьмане наш, милостивий пане-брате і благодійнику!

Оскільки з божої ласки і з приязні братів наших, війська городового малоросійського, став ти замість гетьмана Поповича гетьманом нашої вітчизни, бувши людиною розумною й моторною, то й ми з того

^1,79 За біблійною легендою, Йосиф був обмовлений жінкою і кинутий у в’язницю.

^1.80 Григорій Сагайдачний був кошовим отаманом до середини 1688 p.

^1.81 Має бути 1687 p.

¹¹⁸² T у з и н о к — дешеве сукно; м у - c у л ь б e c (мусалбес) — червона тканина, яку використовували на підкладку.

¹¹⁸³ П и л и п і в c ь к і з а п у c т и — піст перед Різдвом.

¹¹⁸⁴ Очевидно, маються на увазі млини на p. Ворсклі на Полтавщині.

^1,85 Григорія Самойловича було скарано на смерть 11 листопада 1687 p. за звинуваченням Неплюєва і гадяцького полковника Михайла Василевича (також родича гетьмана Самойловича). Здогад C. Величка про справжню причину смерті Г. Самойловича правильний. У звинувачувальному акті Г. Самойлови- чу було сказано, що карають його на смерть за «воровские затейные и непристойные слова».

тішимося, і, через спеціальних послів наших військових вітаючи вашу милість милостивого пана з тим новим гетьманським гонором, зичимо, щоб, живучи на тому уряді багато років, щасливо все добре справляв у нашій Малоросійській Вітчизні з добрим для людей пожитком і при їхній вдячності. A особливо просимо з ушануванням нашим військовим через цей наш лист, щоб до нас, низового війська, був ласкавий не так, як зрадник нашої цьогобічної української вітчизни Попович, і щоб не махлярив коло нас, як почав він махлярити на наше знищення. Тож Бог учинив інакше; самого його скоренив із гетьманства. I щоб ти не згадував, коли що прикрого сталося тобі у нас, як ішов у Крим від Дорошенка з братами нашими, посланими в подарунок, і був спійманий та припроваджений до Січі, уважаючи на те, що за тодішню твою біду нагородив тебе Бог щастям, як у Єгипті винагородив Бог біду мудрому та прекрасному Йосифу ¹¹⁷⁹. A ми, дізнавши твоєї рейментарської ласки, обіцяємося відповідати на неї нашою щирістю і за розпорядженням вашим готові ставати на будь-який чин нашим пресвітлим государям царям, сподіваючись і від їхньої величності панської та добродійської до себе милості та уваги за твоїм ласкавим постанням за нами, Запорозьким низовим військом, перед пресвітлою величністю, про що мц вельми просимо і лишаємося

Вашій рейтментарській вельможності та милості всього доброго зичливі і до послуг готові брати Григорій Сагайдашний ^ІІ8°, кошовий отаман з усім низовим Запорозьким військом.

3 Січі Запорозькоі

4 жовтня 1686 року ¹¹⁸¹

Від того запорозького посольства та привітання Мазепа дуже був задоволений і, чесно приймаючи їх усіх у себе впродовж кількох днів, досить з ними гуляв та бенкетував. Потім, виправляючи їхню старшину назад, ударував належними подарунками i писав через них просторий лист до низового Запорозького війська, дякуючи йому за добру прихильність до себе й обіцяючи всіма своїми силами чинити їм усе добре. Відправивши з тим запорозьких послів, ударував і рядове їхнє товариство тузинками і мусульбесами ¹¹⁸² і дозволив їм прожити, дотримуючись всілякої скромності, з огляду на зиму, що тоді надходила, на своєму утриманні на кватирях у Полтавському полку. A на доказ тієї своєї ласкавості до низового війська виправив на Запорожжя перед Пилипівськими запустами ¹¹⁸³ зі своїм листом свого значного дворянина Витвицького та послав через нього подарунку на всі січові курені по сто золотих, по кухві горілки і по десять бочок на кожен курінь всілякого борошна, зібраного з Bap- слових гребель ¹¹⁸⁴, звелівши видати його тодішньому дозорцеві млинів Полтавського полку Василю Колачинському. A на всю отама- нію дав він осібно по кармазину, кошовому ж дав того вдвоє-втроє сукнами й різними матеріями, так само і його старшині. Оці всі подарунки вони, запорожці, прийняли через згаданого посланця вдячно, дуже дякували за них гетьманові через свій лист, а того посланця чесно відправили.

Тієї ж таки осені вбито було у Севську Григорія Гетьманича,— йому відсікли на пласі сокирою голову — сталося це за містом Сев- ськом, там, де Колиски. Там його й поховано. He відомо, за яку це сталося вину ¹¹⁸⁵, але можна доміркуватися, що за ретельним дбанням севського воєводи Леонтія Романовича Неплюєва, який міг побоюватися, що коли б Гетьманича відпустили за монаршим указом на волю, то він міг би доправлятися в нього, Неплюєва, свого добра та скарбів, які той забрав у війську з ним, Гетьманичем.