ВСТУП

Наприкінці XVIII ст. освічена публіка вперше дізналася про відкриття унікальної пам’ятки XII ст. “Слова о полку Ігоревім”, а з 1800 р. вже мала можливість ознайомитися з твором. Вихід у світ цього видання мав, без перебільшення, епохальне значення.

Йдеться навіть не про власне твір, що є шедевром вітчизняної та, більше того, світової культури, а про його друге народження, що знаменувало собою відкриття для суспільства XIX ст. самого факту існування високохудожньої літератури ще за князівських часів Київської держави.

У другий половині XVIII ст. досить сталою була думка про те, що писемна художня творчість, “изящная словесность”, поезія як мистецтво виникла на східнослов’янських теренах наприкінці XVII - на початку XVIII ст.

Цей процес пов’язувався з іменами Симеона Полоцького, Феофана Прокоповича, Михайла Ломоносова. Решта писемних праць, створених раніше, сприймалася літературною традицією виключно як пам’ятки історії, а не твори художньої літератури. Навіть через кілька десятиліть після відкриття “Слова” О.Пушкін констатував: "... к сожалению, старинной словесности у нас не существует. За нами голая степь и на ней возвышается единственный памятник: "Песнь о полку Игореве ”.

Сприйняття “Слова” як унікальної пам’ятки і стало одним з серйозних приводів для скептиків, які вбачали в ньому підробку. Поставало закономірне питання: як серед “голого степу”, майже пустелі, міг з’явитися “розарій”? Це стимулювало не лише пошуки і публікацію невідомих доти древніх творів, а й змушувало по-іншому оцінювати вже відомі, відпрацьовувати нові критерії. Все це викликало у першій половині XIX ст. якісно нові зміни в історико-літературній свідомості, внаслідок яких з’явилося й нове поняття - “давня художня література”, що певною мірою свідчило про високий рівень історичної свідомості.

Тепер вже ні в кого не виникає сумнівів стосовно того, що “Слово” - це шедевр, створений геніальним Автором.

Таким чином, відкриття “Слова” стало відкриттям усієї давньо­руської літератури як різновиду художньої творчості, як мистецтва. Твір майже одразу широко використовується і стає джерелом натхнення для літераторів (на початковому етапі - перекладачів), при створенні посібників і підручників, залучається для практичного викладання, привертає пильну увагу дослідників- філологів.

Паралельно зміст твору правив за додаткове джерело історичної інформації. Події, висвітлені у ньому, зіставляють з даними літописів та інших пам’яток, порівнюють, а за наявності невідомих раніше фактів вводять їх в історичну науку як доброякісний матеріал.

Фактично у всіх розвідках гуманітарного спрямування більшою чи меншою мірою приділено увагу “Слову”. Пам’ятку перекладали різними мовами, виносячи її на міжнаціональний культурний рівень, використовували сюжет для створення оригінальних художніх творів; зрештою, її досліджували як філологи, так і історики. Принагідно варто зазначити - задалеко неповними підрахунками існує майже 210 перекладів твору сучасними українською, російською та білоруською мовами; йому присвячено кілька десятків монографій, кілька тисяч наукових та десятки тисяч популярних та публіцистичних статей.

Важко назвати ім’я науковця, який би спеціалізувався на давньоруській історії або культурі і не торкався “Слова”. Кращі сили слов’янського наукового світу впродовж двох століть прилучалися до цього твору.

Як і будь-який шедевр, “Слово” не розкривається одразу; воно змушує повертатися до нього ще і ще раз, дуже повільно і поступово відкриваючи якусь нову, раніше невідому або й просто свого часу непомічену грань краси і мудрості. Лише вдумливому і захопленому читачеві воно розкривається глибше, лише висококваліфікованому і закоханому в нашу минувшину фахівцеві воно стає майже зрозумілим.

За час дослідження пам’ятки вченими зроблено надзвичайно багато. Треба мати на увазі, що йдеться не лише про питання, безпосередньо пов’язані зі “Словом”, а про цілий напрям в історичній науці, літературознавстві, лінгвістиці. На прикладі праць, присвячених “Слову”, можна простежити зміну одних наукових шкіл і напрямків іншими, показати розширення та поглиблення уявлень про літературу і мистецтво Київської Русі, про історичні події того часу, політичну та економічну ситуацію XII ст., умови життя та побуту, рівень географічних знань і т.ін. З’явилася нова специфічна галузь наукових досліджень, що об’єднує зусилля спеціалістів різних дисциплін: від істориків та філологів, географів та астрономів - до біологів та метеорологів.

Ця галузь дістала дещо умовну назву - Словознавство.

Втім, ще залишається багато нез’ясованого і суперечливого, зокрема: локальні, суто лінгвістичні нюанси, тлумачення окремих лексем і конструкцій, переконливе роз'яснення малозрозумілих, “зіпсованих” фрагментів тексту, зрештою, - розкриття його “темних місць”. Крім наведених, на часі також важливі проблеми авторства, часу, місця і мети створення “Слова”, мети самого походу, оспіваного у ньому.

Незважаючи на те, що у наукових колах вироблені сталі підходи до розв’язання цих проблем і наразі вони перебувають на стадії версій і гіпотез, однозначні, остаточні висновки ще не зроблені.

Дуже далекі від розв’язання і питання історико-географічного та військового характеру, насамперед, про кількість і склад військ, маршрут походу, місця битви та загибелі русичів, локалізацію деяких географічних об’єктів. З проблемою маршруту пов’язані також питання швидкості і хронології пересування, встановлення дат ключових подій, зрештою, внутрішнього, переяславсько-сіверського, і зовнішнього, русько-половецького, кордонів.

Отже, містить “Слово” ще цілу низку загадок, що не дають заспокоїтися дослідницькій думці. Стрижнем досить розгалуженого і композиційно складного сюжету є похід сіверських полків під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича чернігівської династії Ольговичів.

На перший погляд, питання це має суто історико-географічний характер і увиразнює, так би мовити, локальне, майже краєзнавче спрямування на тлі патетичної просторово-часової панорамності всього “Слова”. Тут навіть доцільно було б зауважити, що йдеться не стільки про твір “Слово о полку Ігоревім”, скільки про величне явище всієї культури Київської Русі, яким дійсно воно є у сукупності з потужним надбанням русичів. Але виявляється, що не знаючи куди конкретно рухалися війська, як пролягав їхній шлях і де трапилася Каяльська трагедія, закономірно постають питання: а що ж тоді ставив собі за мету князь Сіверський? Чого хотів досягти?

Якщо погоджуватися з поширеною думкою, що ціллю було пограбування половецьких беззахисних веж, тобто похід - елементарна агресивно-грабіжницька акція, то як тоді це узгодити з ідеєю величного твору, з постаттю і громадянською позицією геніального Автора і тепер вже його, Автора, метою?

Зрозуміло, що далеко не на всі запитання варто шукати відповіді саме у “Слові”. Воно - явище художнє, хоча і оспівує реальні події, тому деякі з питань набувають характеру риторичності. Зрозуміло, що з нашого боку було б наївним однозначно стверджувати про остаточне вирішення цих питань. Але спробувати наблизитися до з’ясування окремих аспектів, думається, можна.

Традиційно “Слово” розглядається як суто літературний твір, тобто сфера діяльності філологів, переважно літературознавців. І це виправдано. Але у творі зображуються цілком реальні події, тобто факти історичні, в центрі яких - конкретна військова кампанія. Лише окремі її аспекти, здебільшого політичні, аналізуються поглиблено. Питання історичної географії, як правило, залишаються на другому плані, на них зупиняються лише принагідно, інколи взагалі обмежуючись загальними положеннями про похід “у степ”, “за Дон” та набувшими вже статусу крилатих фразами “поискати града Тмутороканя”, “за Шеломянем” та ін.

За кожною пропонованою кон’єктурою (словосполученням, окремим словом або й навіть літерою) стоїть копітка робота, сповнена вагань, переконань, критики, полеміки, здобутків і розчарувань, - праця майже 8 поколінь дослідників. Проте вдумливе, обережне і водночас критичне прочитання і тлумачення окремих словосполучень та лексем давньоруських літописів і власне “Слова о полку Ігоревім” дозволяє глибше або по-іншому витлумачити відомі місця текстів, що, вочевидь, не лише припустимо, але й у ряді випадків - необхідно.

Ми намагалися підійти до з’ясування складних історико- географічних питань, ураховуючи напрацювання багатьох учених і розглядаючи відомі факти під дещо новим кутом зору - залучаючи не лише писемні, а й археологічні та топонімічні матеріали широкого хронологічного діапазону - від античних часів до пізньосередньовічних. Наскільки такі методи є прийнятними, а отримані результати переконливими, судити читачеві.

Автор висловлює щиру подяку за низку цінних ідей, думок, зауважень і критики науковому редактору цієї книги доктору історичних наук, члену - кореспондснту HAH України, професору М.Ф.Котляру; рецензентам: доктору історичних наук, члену-кореспонденту HAH України, професору Г.Ю.Івакіну, доктору історичних наук, професору О.І.Гуржію, доктору історичних наук, професору В.М.Ричці.

Низький уклін своєму першому вчителю на ниві Словознавства доктору філологічних наук, професору М.Ф.Гетьманцю. Саме його грунтовні праці і зважені погляди стали для автора прикладом комплексного підходу, наукової етики, взірцем поваги та любові до надбання наших далеких і разом з тим близьких пращурів.

Окрема сердечна подяка колезі і багатолітьому соратнику Н.А.Німенко, без прискіпливих зауважень, вправного редагування та дієвої допомоги якої ця книга взагалі, ймовірно, не вийшла б у світ.

Упродовж кількох десятиліть власними роздумами, доброзичливими зауваженнями і конструктивними підказками спонукали автора до створення цієї праці вчені, яких уже, на жаль, немає: Георгій Володимирович Сумаруков, Іван Гаврилович Шовкопляс, Олекса Васильович Мишанич, Микола Іванович Волков, Олег Васильович Сухобоков. Сподіваюся, що ця робота буде гідним вшануванням їхньої пам’яті. Хоча б частково...