Функціональний аспект соціального організму

Тепер можна розглянути самий спосіб, яким здійснюється те, що прийнятно називати соціальним життям. Суть руху соціального організму або його соціальне життя полягає в процесі глобального метаболізму об'єктивованими процесами і продуктами.

Аналіз показав, що в соціальному світі слід виділяти два напрямки обміну об'єктивованими продуктами і чотири його різновиди, тобто по два в кожному з напрямків. Напрямки обміну збігаються з векторами саморозгортання універсуму. На наявність взаємодії в різних площинах вказують і дослідники сучасного періоду, однак вони трактують його по- своєму. Так, наприклад, Ю. Прилюк, виділяє горизонтальний обмін, що систематизується за видами соціальної взаємодії (матеріальне і духовне виробництво), і вертикальний - за соцієтальним рівнем соціального спілкування: індивід - група, група - маса (клас) [27, с. 108].

З практики добре відомо, наприклад, не тільки про існування цих двох потоків обміну, але і про те, що в структурі людської особистості превалює духовна складова, а матеріальна складова має немов би похідний характер. Водночас, відомим фактом є розуміння того, що на боці суспільства, навпаки, превалює матеріальна складова, в той час як її духовна протилежність функціонує нестійко, і виступає назовні немов би фрагментарно. Звідси недооцінка на практиці культури і всього того, що пов'язане із забезпеченням розвитку духовності в суспільстві. Останнє в повсякденному житті матеріалізується в принципах поведінки керівників шляхом культивування остаточного принципу фінансування духовної сфери.

Як показав історичний аналіз, в житті людині, що не охоплює все багатство мікрорівня саморуху універсуму, було властиво концентрувати свою увагу на окремих його моментах продуктивності, і тоді ми маємо абсолютизацію або його ноуменальної фракції, або його феноменальної фракції процесу продуктивності. Як пише В. Шмаков: “Якщо суспільство штучно центрується тільки на ноуменальному, виникає церква, якщо ж тільки на феноменальному - виникає економічна держава.

До власне соціальної взаємодії ми відносимо працю і спілкування, що включають людину в горизонтальний кругообіг об’єктивованого універсуму. У своїй сукупності вони обидва утворять те, що ми називаємо виробництвом матеріального і духовного призначення. Всі разом вони утворюють специфічний процес, який ми називаємо соціальним метаболізмом, оскільки в ньому йде обмін об'єктивованими продуктами.

Обмін, що протікає у вертикальній площині, здійснюваний у інформаційній формі, ми досі просто повною мірою не розуміли і, природно, недооцінювали. Інформаційний метаболізм якраз дає можливість оцінити місце і роль соціального організму в саморозвитку Всесвіту. Нам ще належить усвідомити функцію інформації, перетвореної інтелектом людини в форму ідеї, упакованої в смислові одиниці - кванти знання і відіслану за межі планети. Відносно того, як ми будемо освоювати інформаційний метаболізм, буде зростати розуміння космічного характеру і

призначення планетарного життя.

При порівнянні цих двох метаболічних потоків між собою виявляється, що провідну роль грає все той же обмін, що протікає у вертикальній площині. Особливо актуальним, виявляється, може бути вивчення через цю настанову робіт Н. Бердяєва, який вважав планетарний світ похідним [18, с. 109-110].

Стійке функціонування соціального тіла, як було вже не раз показано, супроводжується проявом функціональної прибавки. Прибавка - це функціональна якість родового продукту, а раз так, то він повинен мати принципово іншу якість, ніж особистість і соціум.

Виходячи із закономірностей функціонування розумної живої речовини, доречно буде обгрунтувати робочу гіпотезу про те, що в процесі спільного функціонування особистості і суспільства з'являється якісно нова надрозумна речовина, яку можна назвати найчистішою соціальною реальністю.

Інакше кажучи, аналогічно тому, як в процесі функціонування людського організму з'явилася особистість, а в ході саморозгортання соціума проявився ефект колективної особистості, так тепер настає черга виходу на перший план надколективних соціальних утворень. Життя останніх протікає в формі слабкої взаємодії, що породжується пульсацією “безкровних” колективних соціальних конструкцій.

Інакше кажучи, досі ми мали справу з соціальними утвореннями, які цілком можна описати категоріями “Я” і “Ти” або “Ви”. Але ми добре знаємо, що ще повинна існувати і область самореалізації “Ми”. Тоді “Ми” якраз і є рівень надколективних соціальних утворень що продукують найчистіший соціальний зміст.

Цей рівень російська філософська, і особливо теологічна думка, освоює шляхом категорії “‘соборність”. Виходячи з концепції, що нами розвивається, життєдіяльність надколективних соціальних утворень - це форма існування соціальної реальності на мегарівні. Ось як цей момент описує С. Франк, який співвідносить поняття соборності не з будь-яким конкретним суспільством, типом освіченості, культури, соціального устрою або церковного життя, а з будь-яким суспільством, незалежно від його якісної визначеності. Він, зокрема, пише наступне: “Феноменологічно і завдяки цьому онтологічно людина набуває своєї самосвідомості, існує як “я” тільки через протиставлення себе іншому “‘я” - “ти” і є залежним членом цього двоєдинства. У силу цього, відношення між “я” і ”ти” не похідне від незалежного буття окремих ‘‘я”, а, навпаки, вперше його створює. Інакше кажучи, “я” існує лише в складі “ми” як споконвічної і непереборимої єдності. Єдність “ми” настільки ж первинна, як і єдність “я”. Людська особистість мислима лише як член духовного організму суспільства”.

Соборність не є колективна реальність, що стоїть над людиною і йому велить і, на думку М. Бердяєва, вона “є вище духовне існування людей, є входження в спілкування живих і мертвих” [15].

Людська свідомість, вважає С. Трубєцкой, не зводиться до особистої свідомості окремої людини. Людська свідомість - колективна функція людського роду, живий і конкретний універсальний процес. Внутрішня метафізична соборність здійснюється в думці і слові, і тому “органічна соборність людської свідомості припускає не тільки родову єдність, але і особисте живе спілкування між людьми, - і не тільки рід і індивід, але особливий надособистісний початок, в якому приміряється родове з індивідуальним”.

Наявність цього надколективного рівня в об’єктивованому соціальному світі інтуїтивно відчувається дослідниками, оскільки він, в силу своїх атрибутивних властивостей соціального, чинить на нас тиск. Розвиваючи ідею соборності свідомості, Трубєцкой приходить до своєї знаменитої формули: “Свідомість не може бути ані безособовою, ані одноособовою, бо вона більш ніж особиста, будучи соборною”.

Все викладене вище означає, що на цьому рівні суб'єктивоване соціальне, ввібравши в себе зміст потенційного соціального світу, що знаходиться в структурі людської особистості, і зміст соціума, об'єктивованого на макрорівні, створює оригінальний продукт, зваблюючий його на мегарівень. Тут ми маємо справу з рафінованим соціальним змістом, який відіграє у нашому житті інтегруючу роль, об'єднуючи і згуртовуючи людей в різного роду соціальні цілісності. Це конструкції логічного походження. Все викладене вище, мається на увазі абстрактний рівень, якісно інший соціальний зміст, свідчить про те, що ми маємо справу, якщо оцінити, що відбувається, в категоріях макрорівня, з надсвідомістю соціального організму.

Якщо ж звернутись до категорії суб'єктивності, то ми тут маємо справу з абстрактною особою. У ній сходяться і ведуть відносно самостійне життя безліч “‘Я.” Особа - це публічний образ “‘Я”, що утворить нейтральне “Воно”, то є нейтральна - Особа.

Це означає, що в теоретичному аналізі змісту соціального світу ми вийшли на розуміння необхідності і об'єктивності існування особливого класу суб'єктів, не володіючих білково-нуклеїновими субстратами.

Тепер зобразимо соціальний організм у такому вигляді, в якому він виявився перед нами у ході філософського сходження по східцях руху універсуму [Рис. 3.2].

Рис. 3.2. Генетична модель соціального організму

Це далеко не зайві питання. З приводу останнього зауваження, наприклад, думки дослідників розходяться. У філософсько-соціологічний літературі, наприклад, широко розповсюджена точка зору, що заперечує наявність ще будь-яких стадій у саморозгортанні універсуму. Основна аргументація тут полягає в тому, що ‘‘людина, суспільство є вищим (найвищим) східцем розвитку матерії” (В. Орлов), ’’здатної до

нескінченного розвитку, не виходячи за свої межі” (А. Ласточкін). У той же час А. Урсул, наприклад, пише, що “на певному етапі розвитку повинна з'явитися нова форма на основі соціальної, яку можна умовно назвати “надсуспільною” або “постсоціальною”.

Саме наявністю в соціальному світі класу абстрактних соціальних осіб слід пояснювати багато парадоксів суспільної свідомості. При цьому в міру того, як соціум олюднюється, самі індивіди “‘перетворюються” в якусь подобу неорганічного тіла, машини або її деталі, “коліщатко” або “гвинтик”, чим більше абстракція набуває конкретно-людських якостей, тим більшою мірою самі люди немов би втрачають їх, “стирають” свій людський вигляд, стаючи всього лише деякою соціальною “річчю”.

Отже, якщо слідувати принципу Реді, то ми підійшли впритул до розуміння походження існування космічної форми життя на Землі. Третя природа не фантазія, а двічі об'єктивована реальність соціального матеріалу. Це вже не соціальна природа. Прямим аналогом тут виступає друга природа по відношенню до першої природи. І та і інша - універсум, але такий, що перебуває на різних фазах саморуху.

2.5.