Структура суб'єктивного права

а) можливість позитивного поводження самого уповноваженим, тобто право на власні дії; б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов‘язаної особи, тобто право на чужі дії; в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов'язку ; г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.

Інакше кажучи , суб'єктивне право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.

У залежності від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна з зазначених можливостей, як правило - перша. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають зміст і структуру суб'єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.

Характерною рисою суб'єктивного права є міра поводження, забезпечена не тільки законом, але й обов'язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб'єктивне право, а простий дозвіл , що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: "що не заборонено, те дозволено".

Таких дозволів у повсякденному житті - незліченна безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, любуватися природою, купатися в море, слухати музику ,займатися спортом, їздити на автомобілі і т.д., але все це не суб'єктивні права, і вони не складають змісти правовідносин.

Кожна з дробових складових частин суб'єктивного права іменується правомочністю. У різних правах їх чи більше менше. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах - до п'яти - семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д.

Юридичний обов'язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому. Вона - гарант їхнього здійснення. Суб'єктивне право - право суб'єкта правовідносини. Епітет "суб'єктивне" відбиває тут, по-перше, приналежність права суб'єкту і, по-друге, залежність його від суб'єкта .

У цьому змісті юридичний обов'язок також можна кваліфікувати як суб'єктивну. У рамках правового відношення право й обов'язок суб'єктів рівною мірою суб'єктивні. Доданки юридичного обов'язку - це свого роду окремі повинності - на подобу повноважень у суб'єктивному праві.

Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і. належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв'язаності.

Більшість правовідносин по своїй юридичній природі таке, що кожний з їхніх учасників одночасно має право і несе обов'язку (наприклад, у договорі закупівлі-продажу, підряду, оренди, постачання, трудовій угоді і т.д.), де сторони взаємно уповноважені і правозобов‘язані, їхні права й обов'язки забезпечуються і реалізуються друг через друга. Така кореляція закладена вже в правовій нормі, що само по собі – зобов‘язує.

При цьому помітимо, що в спеціальній літературі структура юридичного обов'язку довгий час не розкривалася - увага концентрувалася головним чином на структурі суб'єктивного права. Однак, як показане вище, суб'єктивне право і юридичний обов'язок - це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.