4.2.4. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів

Безпосередній об’єкт цього злочину має таку саму конструкцію, як і попередній, але система заходів щодо охорони здоров’я спрямована на недопущення вживання неповнолітніми одурманюючих засобів.

Об’єктивну сторону злочину, що аналізується, утворює дія – схиляння неповнолітнього до вживання одурманюючих засобів. Під цим кутом зору цей злочин аналогічний до злочинного діяння, передбаченого ст. 315.

Для визнання цього злочину закінченим, як і для схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, не є обов’язковим злочинний результат – фактичне залучення потерпілого до зловживання одурманюючими засобами. Отже, цей склад злочину є формальним.

У ст. 208 2 КК 1960 р. було передбачено кримінальну відповідальність не за схиляння до вживання, а за втягнення у немедичне вживання одурманюючих засобів. За такої редакції закону поодинокі випадки доведення неповнолітнього до стану одурманювання тощо можна було розцінювати як такі, що не підпадали під поняття «втягнення», тобто не були злочинними. Цього не можна сказати відносно схиляння особи до вживання одурманюючих засобів – цим поняттям охоплюються навіть одноразові дії, спрямовані на те, щоб схилити неповнолітнього вжити ці засоби.

Суб’єктивна сторона цього складу злочину характеризується наявністю вини у формі умислу. Винна особа усвідомлює факт неповноліття потерпілого і все ж схиляє останнього до вживання шкідливих для його фізичного та психічного здоров’я засобів. Якщо ж особа не знає віку потерпілого і помилково вважає, що схиляє до такої поведінки дорослого, відповідальність за таке діяння не передбачається. Мотиви та цілі схиляння для кваліфікації дій за ст. 324 значення не мають.

Суб’єктом злочину може бути особа, що досягла 16 років.