Всуп

На етапі сьогодення в низці розвинених країн склався самостійний науковий напрямок, що досліджує політико-психологічну проблематику та має назву "політична психологія". Все ширше визнається розуміння політичної психології як однієї з найважливіших політологічних дисциплін, що вивчає "людський вимір" політики: особливості та стереотипи сприйняття політичних подій, засвоєння політичних цінностей, характерологічні ознаки й психологічні якості політичного лідера тощо.

В межах суспільно-політичних наук політика традиційно розглядається як процес взаємодії деяких колективних суб'єктів — соціальних або ж територіальних спільнот, груп впливу, регіональних еліт. Проте, реальність завжди багатша за будь-які, навіть найефективніші моделі: зокрема, реальні суб'єкти процесу в значній мірі персоніфіковані, а на політичній арені співробітничають і конкурують не просто представники безособових суспільних груп, а живі люди. їхні ідеї, таланти, амбіції й обмеження справляють прямий вплив на політичний процес. А.Моруа з цього приводу слушно зазначав: "Політика — це вміння досягати рівноваги сил", що тим тяжче, чим вища динаміка зміни політичного світу, адже, як констатував Ж.Бордо, "політика не дає себе сфотографувати".

Психологічна зумовленість політичного процесу найвідчутніше проявляється в умовах диктатур та військових режимів, де особистісні якості лідера не опосередковуються ані законами, ані тривалим процесом узгодження інтересів, але наочно проявляються як у внутрішній політиці, так і, особливо, на міжнародній арені. Але це справедливо також для демократичних держав, де і закони, і конкретна політична ситуація залишають за лідерами достатньо щаблів свободи вибору найбільш психологічно адекватного рішення й методу його впровадження, а за громадянами — вибору способу реагування на ці рішення і безпосереднього або опосередкованого впливу на лідерів.

Найбільш наочно психологічні закономірності проявляються в зовнішній політиці, де рішення часто-густо приймаються в умовах суворої таємності та дефіциту часу, а передбачені демократичними принципами процедури узгодження й обговорення не можуть бути реалізовані повною мірою. Можна проаналізувати, що в поточних політичних подіях (бойові дії, демонстрації протесту, вибори, скандали, що торкаються тієї чи іншої партії або конкретного політика, повідомлення про прийняті парламентом рішення тощо) детерміноване об'єктивними політичними або економічними законами, а що — результат зусиль конкретних людей чи партій.

Проте, є деякі політичні феномени, у яких присутність психологічних чинників виступає особливо рельєфно: одним із таких феноменів є націоналізм. Визнання безумовної переваги свого народу над іншими неможливо обґрунтувати ніякими раціональними мотивами. Навіть, якщо об'єктивно ніхто з його учасників уже не буде зацікавлений у продовження військових дій, "виключити" націоналістичні настанови автоматично неможливо.

Потрібно також завжди пам'ятати, що політична влада як така — це завжди досить серйозне випробування для будь-якої людини, не дарма народна мудрість слідом за Лао-цзи каже, що кожний народ має того керманича, на якого заслуговує, через що рівень політичної культури та чеснот у суспільстві, відповідно, зумовлює чесноти кожного конкретного політичного діяча.