<<
>>

Винекнення і розвиток політичної психології

Як явище політична психологія з`явилася з виникненням політичного життя. Фактично політична психологія видокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки ХХ століття. Однією з причин цього було те, що політичні партії, організації, об`єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.

Формування політична психологія як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Спенсер, А.Сміт, Т.Петерсон. Дослідження проблем співвідношення особи і влади, місця людини в політиці знаходимо у працях Платона, Арістотеля, Сенеки, Гегеля та інших мислителів минулого. Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження політична психологія свого часу запозичила в соціології та соціальної психології. Більш менш єдиного, усталеного визначення поняття політична психологія не існує. Найчастіше політична психологія трактується як наукова дисципліна, яка виникла в результаті політизації психології та психологізації політики. При цьому її об`єктивно вважають відносно самостійною складовою системи політичних наук. Найбільш загальним можна вважати таке визначення політична психологія: політична психологія – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену. На думку фахівців з проблем масової інформації, зв`язків із громадськістю, політична психологія становить інтерес тим, що може відповісти, зокрема, на такі питання: яким є політичний портрет лідера і виборця, якими мотивами може керуватися лідер, приймаючи ті чи інші рішення, тобто політична психологія розглядають під певним практичним кутом зору, що також дуже важливо. Український політолог В.Бебик слушно наголошує, що політична психологія складається зі свідомих (раціональних) та позасвідомих (ірраціональних) елементів і тому поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідому форму мислення).
Як стверджує Д.В.Ольшанський історія, теорія і практика використання політико-психологічних знань дозволяє виділити такі три основні завдання і, відповідно, функції, які вирішує і виконує політична психологія як наука. Першим завданням – є розуміння психологічних компонентів у політиці, осмислення ролі “людського фактору” в політичних процесах. З цим завданням пов`язана аналітична функція науки (дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичному житті, вибирати способи своїх дій). Другим завданням, яке ніби надбудовується над першим є передбачення подальшої ролі людського фактору і, в цілому, всіх психологічних аспектів політики. Його виконує прогностична функція науки: мало зрозуміти суть явища – необхідно прогнозувати його розвиток. Накінець, третім завданням, яке витікає із перших двох є модифікація, зміна явища. З ним пов`язана функція контрольно-управлінського впливу на політичну діяльність (дає змогу втілити наміри у конкретні політичні дії). Мало зрозуміти, мало спрогнозувати – потрібно ще й спрямувати розвиток у бажаному напрямку. Отже, основою політична психологія є власне психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкретних її зв`язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини.

<< | >>
Источник: Яременко П.М.. Прикладні проблеми політичної психології. 2013

Еще по теме Винекнення і розвиток політичної психології:

  1. Винекнення і розвиток політичної психології