<<
>>

Поняття стилю у сучасній психології.

Характеристики всіх рівнів індивідуальності проявляються у способі взаємодії зі світом, який виробляється у людей. На позначення цього способу в диференціальній психології використовують поняття "стиль".

Історія його вивчення починається з того моменту, коли людина задумалася про причини індивідуальної своєрідності власного буття. Мислителі, вчені, художники упродовж багатьох сторіч переймалися питанням, де міститься джерело стильової унікальності: у природі людини чи в об'єктивних закономірностях і обставинах дійсності.

Психологи першими застосували методи наукового аналізу для вивчення стильових проявів, які відображають відмінності у способах взаємодії людей із навколишнім світом і один з одним. Визнають, що першорядне значення має аналіз закономірностей психологічної природи феномену стилю як властивості людської індивідуальності. Доцільність виокремлення психологічної складової як системотвірного начала загальної теорії стилю не виключає впливу на процес стилеутворення еволюційно-генетичних і соціокультурних чинників.

У численних визначеннях стилю відображено насамперед установку самих дослідників на розуміння проблеми індивідуальності, а також їх погляди на характер взаємодії людини зі світом. Поширеною є думка, згідно з якою стиль - це і е індивідуальність, особистість, при цьому наголошується на домінуючій ролі особистісного чинника в процесі формування стилю і його структури.

Уявленню про стиль як спосіб самовиявлення творчої спонтанної індивідуальності протистоїть його розуміння як формальної характеристики, що надає форму поведінці або діяльності людини, але не пов'язана зі змістом, суттю особистості.

У психологічному контексті дослідження стилю в XX от., зазначає М. Холодна, проводили у трьох напрямах, використовуючи різні вихідні системи координат: особистісні диспозиції (А. Адлер, Г.-В. Олпорт, Дж. Ройс, А.

Повел,); характеристики когнітивних процесів (Р. Гарднер, Г. Віткін, Ч. Нозал); параметри поведінки (А. Томас, С. Чес, Р. Лазарус, С. Фолкман) і діяльності (В. Мерлін, Є. Климов).

У психології поняття життєвого стилю першим почав використовувати А. Адлер, маючи на увазі унікальне поєднання рис, способів поведінки і звичок, що визначають неповторну картину існування людини. Концепцію стилю Адлер вибудовував одночасно з розвитком уявлень про соціальні інтереси. Він розумів їх як мимовільний імпульс індивіда, виражений у прагненні бути поряд з іншими людьми, адаптуватися до соціуму. Недосконалість індивідуальної організації і наявність загрози з боку найближчого соціального оточення примушують людину з дитинства виробляти захисні й компенсаторні стратегії.

Стиль життя присутній завжди, але виявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами. Це зумовлено тим, що формується він у дитинстві під впливом різних властивостей організму, умов виховання, життєвих труднощів і ґрунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючись до 4-5 років. Доросле життя, на думку Адлера, лише фіксує і зберігає життєвий стиль, тому дає змогу передбачати людську поведінку. Початкове переживання людиною своєї неповноцінності спонукає її до дій для виправлення ситуації. Внаслідок цього у неї з'являється мета, якої вона прагне досягти доступними їй способами, компенсуючи первинний дефект, недолік або низький рівень здібностей.

Отже, поняття стилю відповідає системному принципу еквіфінальностіузгідно з яким у складних системах існують різні шляхи, що приводять до одного і того самого результату (фіналу).

Стиль життя охоплює психологічні якості, розташовані на трьох рівнях індивідуальності: індивід на характеристика (дефект), духовно-світоглядна мета і засіб, завдяки якому її досягають (предметно-змістова характеристика).

Стиль постійно виявляється у розв'язанні людиною основних життєвих завдань, серед яких А. Адлер виокремив роботу, дружбу і любов.

Постійність стилю визначає постійність (стійкість) особистості. Хоча стиль кожної людини неповторний, учений запропонував класифікацію установок, що є основою найпоширеніших стилів і характеризуються двома якостями - соціальним інтересом і ступенем активності. Нормальним Адлер вважав такий спосіб життя, за якого людина настільки добре адаптована, що суспільство може отримати вигоду від її діяльності, а вона здатна долати проблеми і труднощі.

А. Адлер ототожнював поняття "стиль життя", "характер", "особистість". Така недиференційованість уявлень допустима на ранніх етапах формування теорії стилю, проте виглядає архаїзмом у працях сучасних психологів (рис. 3.6).

Послідовніше трактував стиль Г.-В. Олпорт, який спробував виокремити базові особистісні риси і риси інструментальні, використані як засіб досягнення мети. Він уважав, що деякі риси особистості можуть мати інструментальне значення, репрезентуючи стиль, або експресію поведінки, але не обов'язково будучи складовою базової особистісної структури. Стиль він визначав як характеристику системи операцій, до якої особистість схильна внаслідок індивідуальних властивостей. У цій концепції ще не розмежовані формально-динамічні

Типи життєвого стилю за А. Адлером

і змістові компоненти психіки. Стильові параметри (за Оллпортом, риси особистості інструментального порядку, або диспозиції озброєності) він ототожнював із функціональними ознаками сприйняття, наприклад точністю, обсягом або такими рисами характеру, як рішучість, ввічливість, балакучість.

У ЗО-40-ві роки XX ст. поняття "стиль" стали активно вживати у психології особистості як метафорично-описовий конструкт, що пояснює інтегральні характеристики своєрідності життєдіяльності людини, як термін з арсеналу проективних психодіагностичних засобів. Г. Роршах і Р. Вартегг уважали, що певні формальні характеристики незалежно від їх походження повинні виявлятися у найрізноманітніших діях суб'єкта.

На позначення цих проявів використовували термін "індивідуальний стиль".

Термін "когнітивний стиль" з'явився в американській психології у 50-60-ті роки XX ст. у межах досліджень, зосереджених на індивідуальних відмінностях у сприйнятті, аналізі, категоризації і відтворенні інформації. Стильовий підхід сформувався як своєрідна альтернатива тестологічному підходу. Дослідники стверджували, що когнітивні стилі - це формально-динамічні характеристики інтелектуальної діяльності, не пов'язані зі змістовими (результативними) аспектами роботи інтелекту.

М. Холодна вказує на чотири основні теоретичні джерела стильового підходу: гештальтпсихологічна традиція (теорія психологічної диференціації Г. Віткіна), психоаналітична традиція (теорія когнітивних контролів Дж. Клейна, Р. Гарднера, Ф. Хольцмана, X. Шле-зінгера та ін.), дослідження індивідуальних стратегій категоризації (теорія когнітивного темпу Дж. Кагана), когнітивні теорії особистості (теорія індивідуальних понятійних систем О. Харві, Д. Ханта, X. Шродера, а також теорія персональних конструктів Дж. Келлі).

Надалі стильові характеристики вивчали на методологічній основі когнітивного (Дж. Брунер, Г. Віткін, Дж. Клейн, Ч. Нозал) і персонологічного (А. Адлер, Дж. Ройс) підходів. У російській та українській психології стиль розглядають у контексті дослідження індивідуально-типологічних відмінностей і теорії діяльності (В. Мерлін, Є. Климов, І. Ільїн). На методологічній основі когнітивного підходу було сформульовано визначення когнітивного стилю.

<< | >>
Источник: Відповіді до іспиту з диференціально психології. 2016

Еще по теме Поняття стилю у сучасній психології.:

  1. 1.3. Психологічні концепціїконфлікту
  2. 1.4. Розвиток конфліктологіїна пострадянському просторіта в Україні
  3. 2.2. Структура юридичногоконфлікту
  4. 1.3.3. Типологізація сучасних правових систем світу
  5. ТЕМА 11. ПРАВОТВОРЧІСТЬ. ЗОВНІШНІ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА
  6. 3. Філософська методологія глобалістського мислення
  7. Перелік питань
  8. Поняття стилю у сучасній психології.
  9. Індивідуальний когнітивний стиль - властиві людині індивідуально-своєрідні способи оброблення інформації про своє оточення.
  10. Системограма фахової освіти керівників в органах державної влади та управління
  11. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  12. Потерпілий-фізична особа як учасник кримінального провадження
  13. 3.1 Кримінально-виконавчі напрямки поліпшення виправного впливу на засуджених
  14. 2.3 Основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинів персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  15. Спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  16. Адміністративні права та обов’язки прокурорів
- Акмеология - Введение в профессию - Возрастная психология - Гендерная психология - Девиантное поведение - Дифференциальная психология - История психологии - Клиническая психология - Конфликтология - Математические методы в психологии - Методы психологического исследования - Нейропсихология - Основы психологии - Педагогическая психология - Политическая психология - Практическая психология - Психогенетика - Психодиагностика - Психокоррекция - Психологическая помощь - Психологические тесты - Психологический портрет - Психологическое исследование личности - Психологическое консультирование - Психология девиантного поведения - Психология и педагогика - Психология общения - Психология рекламы - Психология труда - Психология управления - Психосоматика - Психотерапия - Психофизиология - Реабилитационная психология - Сексология - Семейная психология - Словари психологических терминов - Социальная психология - Специальная психология - Сравнительная психология, зоопсихология - Экономическая психология - Экспериментальная психология - Экстремальная психология - Этническая психология - Юридическая психология -