Індивідуальний когнітивний стиль - властиві людині індивідуально-своєрідні способи оброблення інформації про своє оточення.

Сучасні психологи стильові характеристики виокремлюють у всіх галузях науки. Вони довели свою високу евристичність при описуванні особливостей взаємодії людини з предметами, суб'єктами і способами розв'язання життєвих або розумових завдань.

У вітчизняній науці важливе значення має поняття "стиль", яким описують індивідуальність у динаміці. Залежно від локалізації якості, яка компенсується або видозмінюється, розрізняють стилі спілкування, когнітивні стилі (способи реалізації задатків), стилі професійної діяльності. Підпорядковуючись та інтегруючись у єдину систему, вони утворюють стиль людини, який характеризує індивідуально особливе з погляду оптимальності, адаптивності і результативності її взаємодії із середовищем.

Вітчизняний дослідник Л. Дорфман пропонує розглядати як основу для виокремлення стилів форми активності людини. Він наголошує, що одні стилі активності з погляду їх детермінації зміщені до полюса суб'єкта (співзвучні зі стилями особистості і позначені як індивідуальні), інші - до полюса об'єкта (подібні до індивідуального стилю, їх називають екологічними). Стильові характеристики людини охоплюють як особливості внутрішньої динаміки індивідуальності, так і напрями взаємодії із зовнішнім світом (фрагмент, який вибирає з нього суб'єкт, Дорфман називає метаіндивідуальним світом). Тобто стиль - це фенотипічне утворення, що пов'язує суб'єкта з об'єктами і визначає як процес, так і результат їх взаємодії.

Дослідник девіантної поведінки В. Кондратенко виокремлює такі стилі життя: гедоністичний (прагнення до реалізації своїх потреб), аскетичний (намагання знизити інтенсивність своїх потреб), споглядальний (орієнтація на зовнішні враження, реалізація прагнення спростити відносини зі світом), діяльний (прагнення до самовдосконалення і всебічного розвитку) і наголошує, що аскетичний стиль властивий убивцям, а споглядальний - злодіям.

Вихідні положення теорії когнітивного стилю формувалися поступово. Ідею про існування стійких відмінностей у способах сприйняття і мислення сформулював у 1951 р. Дж. Клейн, а термін "когнітивний стиль" запропонував Р. Гарднер. Психолог Прин-стонського університету (США) Генрі Віткін збагатив уявлення гештальтпсихології про поле і польову поведінку ідеєю індивідуальних відмінностей. Дослідники приділяли увагу таким поведінковим параметрам, як залежність - незалежність від поля, імпульсивність - рефлективність, аналітичність - синтетичність, або концептуальна диференційованість, вузькість - широта категоризації, когнітивна складність - простота. Перші результати довели, що йдеться про психологічну реальність, вивчення природи якої не можна обмежити розумінням стилю тільки як когнітивної змінної.

У радянській диференціальній психофізіології було розроблено концепцію індивідуального стилю діяльності (ІСД) - зумовлену типологічними особливостями нервової системи стійку систему способів оптимального здійснення діяльності. Особливістю цієї концепції є зосередження на адаптивній функції стилю, у структурі якого виокремлюють два компоненти: психофізіологічний і психологічний.

Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) - властива Індивіду система навичок, методів, прийомів, способів розв'язання завдань певної діяльності,що забезпечує більш-менш успішне її виконання.

Людина, свідомо або стихійно мобілізуючи свої цінні для роботи якості, одночасно компенсує або долає ті, які перешкоджають досягненню успіху. Унаслідок цього формується індивідуальний стиль діяльності - неповторний варіант типових для певної людини прийомів роботи у звичних для неї умовах. У руслі цього напряму вивчають стилі моторної активності, стилі емоційної поведінки, спілкування і керівництва, стилі вольової активності та саморегуляції, проте гіпотез, що розглядають стиль як цілісну структуру індивідуальності, досі не вироблено.

Одне з найважливіших завдань навчання полягає в тому, щоб допомогти людині знайти стиль діяльності, найбільш відповідний її індивідуальним особливостям.

6.Особливості когнітивного стилю та характеристика його параметрів.

Див. 3

7.