Особистісно-індивідуальний підхід у навчально- виховній роботі із проблемними учнями

Як вище зазначалося, в педагогічній теорії і практиці існує значний арсенал педагогічних засобів, використання яких дозволяє успішно вирішувати проблему виховання свідомої дисципліни.

У роботі з невстигаючими і недисциплінованими учнями, за даними досліджень К.М. Волкова, дуже часто застосовуються такі заходи, як виклик батьків до школи, обговорення проблем поведінки і навчання таких учнів у дитячих колективах. Практика свідчить, що такі заходи „не лише малоефективні, але нерідко бувають навіть шкідливі”^{[CXXXIV] [CXXXV].}

Виключно сприятливий уплив роботи з розвитку інтересів проблемних учнів на рівень їхньої дисциплінованості та успішності підтверджується чисельними прикладами з педагогічного досвіду.

Так, Віктор К., учень V класу не встигав у навчанні, мав погану поведінку і, здавалося, ніщо його не цікавило. Вчитель біо­логії залучив хлопчика до роботи гуртка юних натуралістів, заціка­вив різноманітними спостереженнями за розвитком личинок комах, зародків морських тварин. Через деякий час цей учень став найак­тивнішим членом гуртка і встигав з усіх предметів. Під упливом гурткових занять він вирішив стати агрономом.

Анатолій М. мав незадовільну успішність з фізики, матема­тики та інших предметів, був недисциплінованим. Він зацікавився конструюванням і почав займатися у фізико-технічному гуртку. В подальшому учень став одним з найактивніших гуртківців, серйозно зацікавився радіотехнікою, став навчатися з фізики і математики на „добре” і „відмінно”.

Для розвитку інтересів недисциплінованих та інтелектуаль­но пасивних учнів надзвичайно важливе значення має організація діяльності за вибором. Дослідження проблеми розвитку пізнаваль­ного інтересу свідчать, що “у вільному виборі, надаючи перевагу певній галузі знань, діяльності, колові читання, заняттям у години дозвілля, школяр розкриває і свої інтереси, і свої потенційні можли­вості, і всі накопичені ним у навчанні і трансформовані в бажаній роботі способи пізнавальної і практичної діяльності”¹.

Для забезпечення вибору різних видів позанавчальної діяль­ності необхідно створювати у школах різноманітні гуртки: предметні, технічні, художні, спортивні. Відомо, що великої уваги надавав цій роботі В.О. Сухомлинський. У Павлиській середній школі щороку працювало близько 40-45 гуртків. Ураховуючи добровільний харак- і ер гурткової роботи, необхідно дбати про те, щоб учні могли вільно обирати напрям діяльності. Саме такий підхід до організації гуртко­вих занять був характерним для педагогічної системи, створеної А.С. Макаренком. Так, у комуні ім. Ф.Е. Дзержинського кожному вихованцю надавалося право брати участь у гуртковій роботі тільки ш власним вибором. У цьому зв’язку В.М. Терський — організатор к нубної роботи в комуні — писав про гуртківців: “Були й такі, котрі

Ніжина ГИ. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе. — М.: Просвещение, 1979. — С. 108.

визначали своє “амплуа” лише після того, як побували в п’ятнадця­ти гуртках по черзі. У цьому ми не бачили нічого поганого. На за­няттях будь-якого гуртка часто бували “сторонні”, яких випровад­жували, тільки якщо вони заважали”¹.

Підводячи підсумок аналізу педагогічних засобів виховання дисциплінованості учнів, необхідно підкреслити, що у вирішенні цієї проблеми провідна роль належить методам організації діяльності і поведінки учнів. Не можна виховувати дисциплінованість, сподіваю­чись, що можна досягти успіху лише на основі методів формування свідомості.

У вихованні свідомої дисципліни суттєва роль належить та­кож методам стимулювання позитивної поведінки. Згідно із гуманіс­тичною парадигмою сучасного виховання перевагу потрібно нада­вати різним видам заохочення. Покарання можуть бути доцільними лише у виключних випадках.

Значну гостроту в роботі молодих учителів має така проб­лема, як реалізація індивідуального підходу до учнів, для яких ха­рактерна стійка недисциплінованість. У залежності від причин, які обумовлюють недисциплінованість, таких учнів поділяють на кілька підгруп: а) учні, недисциплінована поведінка яких викликана афек­том і конфліктами в основному через неможливість завоювати виз­нання в колективі; б) учні, для яких основною справою стала не шко­ла, а якась стороння діяльність, у якій вони і прагнуть посісти певне місце, завоювати певну позицію; в) учні, які завойовують „автори­тет” у школі своєю недисциплінованою поведінкою; г) учні, які не засвоїли правил поведінки; д) імпульсивні та рухливо неспокійні учні.

Кожна з цих підгруп недисциплінованих учнів вимагає інди- відуально-диференційованого підходу, про що свідчать спеціальні дослідження^{[CXXXVI] [CXXXVII]. Разом із тим кожна з цих підгруп значно краще сприй­має виховні впливи в умовах організації позанавчальної діяльності за інтересами.}

8.5.4.