Особистісно-гуманістична стратегія виховної діяльності класного керівника

В умовах формування особистісно-гуманістичної парадиг­ми виховання у діяльності класного керівника значних акцентуацій набуває філософія виховання, заснована на стратегії педагогічної підтримки і допомоги дитині, надання їй цільового поліаспектного захисту у процесі розвитку.

Стратегія особистісно-гуманістичного виховання ха­рактеризується гуманістичним контекстом, що передбачає, по-перше, і уманний орієнтир у ставленні до людини і, по-друге, гуманну позицію самої людини у виховному процесі. Це зумовлює бісуб’єктність виховних стосунків (вихователь і вихованець — повноправні суб’єкти виховного процесу), наділення їх виховуючим змістом. Виховний процес у такому разі розглядається як поліхронічна цілісність, система виховуючих відносин, персоналізована єдність двох взаємозалежних виховуючих упливів: “вихователь — вихованець”, “вихованець — вихователь”, коеволюційна діяльність. При цьому статус вихователя і вихованця у контексті виховуючої взаємодії підвищується до рівня партнерства, що виявляється у співробітництві і співтворчості, а відтак виступає як один із найважливіших факторів ефективності особистісно-гуманістичного виховного процесу^[CLXXXV] (рис. 9.3.4.1).

Рис. 9.3.4.1. Сутність особистісно-гуманістичної стратегії нової парадигми виховання

Основними характеристиками особистісно-гуманістичної позиції педагога-вихователя, за переконанням К. Роджерса — авто­ра людино-центрованої терапії, засновника і лідера гуманістичної психології, є емпатійне розуміння вихованця, відкритість до особис- тісного досвіду іншої людини, щирість у виявленні своїх почуттів, довір’я й оптимізм до особистісних можливостей вихованця, ак­тивність у виховуючій взаємодії, здатність відчувати емоційний настрій колективу^[CLXXXVI]. Він стверджує, що людина є островом всередині себе, і вона може побудувати місток до іншої людини лише за умови, що вона бажає бути самою собою і їй дозволяють бути самою собою².

Вихованець, маючи статус повноцінного суб’єкта виховую­чої діяльності — партнера виховуючої взаємодії, потребує не дирек­тив (настанов, рекомендацій, наказів), а перш за все — допомоги і підтримки, що ґрунтуються на оптимальному поєднанні педагогіч­ної вимогливості й особистісної поваги. Звідси — і своєрідна позиція педагога у виховному процесі — позиція “поряд”: із одного боку, він — організатор виховуючого середовища, дослідник, спостерігач, із іншого — друг, помічник, порадник і наставник у розвитку особис­тості вихованця. Успішна реалізація виховної діяльності вчителя без­посередньо залежить від оптимального виявлення особистісного смислу діяльності і поведінки дитини з метою вибудови оптимальної конфігурації подальшої виховуючої взаємодії. Наш сучасник, видат­ний представник гуманістичної думки, один із засновників педагогі­ки співробітництва Ш. Амонашвілі зазначає, що справжня підтрим­ка вихованця у виховному процесі повинна ґрунтуватися на трьох постулатах гуманістичної педагогіки, а саме: любові до людини, олюд­ненні соціального середовища і проживанні у вихованцеві власного життя³.

Лише за таких умов основними характеристиками позиції ви­хованця як справжнього суб’єкта виховуючої діяльності може бути свобода, відчуття своєї соціальної значущості, вільний власний вибір, виявлення позитивної Я-концепції тощо.

Особистісно-гуманістична стратегія нової парадигми вихо­вання визначає і гуманістичне навантаження технологічних засобів її реалізації, що має ґрунтуватися на таких принципах як педагогічна допомога і підтримка; соціальний захист; особистісна свобода суб’єктів виховуючої діяльності; діалогічність взаємодії; співробіт­ництво і співтворчість; креативно-діяльнісний характер; цілісність; поліцентричність.

Педагогічна підтримка, перш за все, передбачає надання людині необхідного простору свободи для прийняття самостійних рішень, виявлення креативності, вільного вибору способів організації самовиховання тощо. Взагалі, свобода особистості виступає як ос­новна категорія теорії гуманістичного виховання, “провідна антропо­логічна константа гуманістичного світогляду і практики”¹.

Педагогічну підтримку в реальному виховному процесі су­часної школи можливо здійснювати двома шляхами: по-перше, за допомогою засобів колективної підтримки (до цієї групи належать: гуманне ставлення вихователя до вихованців, довір’я до них, колек­тивне планування виховної діяльності, створення ситуацій взаємного виховання, використання діяльнісно-креативного компоненту основ­них форм виховання, позитивна оцінка досягнень колективу й окре­мих мікроколективів, діалогічне спілкування тощо) і, по-друге, че­рез засоби індивідуально-особистісної підтримки (наприклад, цілісна діагностика розвитку вихованця, визначення рівня його навченості, вихованості, виявлення його особистих проблем та аналіз причин їхнього виникнення, відстеження і дослідження розвитку людини, створення ситуацій успіху, підвищення статусу вихованця, формування механізмів саморозвитку особистості тощо)^{[CLXXXVII] [CLXXXVIII].}

Згідно з особистісно-гуманістичною стратегією педагогіч­ної підтримки і допомоги дитині у процесі її розвитку особливої акту­альності набуває захист вихованця. Адже відчуття захищеності надає людині особливо сприятливих умови для вільного особистісного роз­витку, що забезпечує в структурі виховного процесу діалогічність виховуючої взаємодії, її вибудову на рівні співробітництва і співтвор­чості. Тому у спектр функцій вчителя-вихователя входить надання цільового захисту дитині у різних його аспектах: психологічному, соці­альному, фізичному тощо. Саме така позиція захисника від можли­вих конфліктів у виховуючому середовищі, самотності, стресів, со­матичних хвороб і т. д. може зробити класного керівника виразни­ком особистісних інтересів дитини, її справжнім другом, порадни­ком. Шляхами реалізації такого захисту можуть бути встановлення атмосфери взаємної довіри і дружби, налагодження духовного спілку­вання з усіма суб’єктами виховуючого середовища.

Відтак, вибудовуючи власну діяльність згідно з особис- тісно-гуманістичною стратегією нової парадигми виховання, учитель-вихователь посідає позицію наставника, друга і по­мічника вихованця. Саме така позиція в ідеалі повинна стати синергетичною аксіомою професійно-педагогічної діяльності вчителя нової генерації, особистісно-гуманістичним надбан­ням сучасного вихователя, що стає можливим за умови сход­ження від мети і завдань нової парадигми виховання — через її сутність і функції — безпосередньо до стратегії і технології педагогічної підтримки, допомоги і захисту дитини.

9.3.5.