Вікові особливості системи виділення

Органи виділення відіграють важливу роль у збереженні сталості внутрішнього середовища організму за рахунок виведення зайвих продуктів розпаду, надлишків води та солей. В здійсненні цієї функції приймають участь легені, органи системи травлення (печінка, кишки), шкіра, а також спеціалізована система сечовиділення.

Легені видаляють із організму вуглекислий газ, пари води, леткі речовини (ацетони, кетони та інші летучі речовини).

Через систему травлення разом з неперетравленими продуктами їжі виводяться солі тяжких металів, токсичні речовини, залишки продуктів розпаду білків, жирів та вуглеводів. На шкірі функцію виділення відіграють потові та сальні залози, а під час годування немовлят грудями у жінок видільну функцію виконують молочні залози. Потові залози видаляють воду, солі та органічні речовини.

Завдяки системі сечовиділення з організму виводиться вода, солі, аміак, сечовина, сечова кислота, отруйні та токсичні речовини, залишки застосованих ліків, тощо.

Основні органи системи сечовиділення це нирки, сечоводи, сечовий міхур та сечовивідний канал (сечівник).

Нирок в організмі дві і кожна з них має масу приблизно 120 г. Розташовані нирки у поза черевному просторі по обидва боки хребта в поперековій області. Нирки мають опуклу форму квасолини, вигнута частина якої має назву «ворота нирок» (рис. 32). В місці воріт кожної із нирок входить ниркова артерія, а виходять ниркова вена і сечовивідний канал.

Нирки здатні відфільтровувати із крові зайві та шкідливі організму речовини і разом з надлишками води виводити їх у зовнішнє середовище.

Функціональною одиницею нирок є нефрон (рис. 33), тіло якого складається з клубочка кровоносних капілярів (мальпігіївих клубочків), оточеного капсулою Шумлянського- Боумена, яка переходить у діс- тальний канадець нефрону.

Рис. 32. Повздовжній розтин нирки:

1— капсула нирки; 2 — ниркові стовпи (піраміди); 3 — коркова речовина; 4 — мозкова речовина; 5 — малі ниркові чашки; 6 — великі ниркові чашки; 7 — сечовід; 8 — ниркова миска; 9 — нерв; 10 — ниркова артерія; 11 — ниркова вена

Рис. 33. Схема будови нефрону та його кровозабезпечення:

I — капсула клубочка (Шумлянсько- го-Боумена); 2 — клубочок ниркового тільця (Мальпігіїв клубочок), 3 — порожнина капсули клубочка; 4 — проксимальна частина канальця нефрону; 5 — кровоносні капіляри; 6 — збиральна трубка; 7 — петля Генлє; 8 — дістаний кінець канальця нефрону; 9 — артерія; 10 — вена;

II — приносна артеріола клубочка; 12 — виносна артеріола клубочка

Капсули (тіла) нефронів знаходяться у верхній (кірковій) частині нирки, а каналецъ нефрону пронизує кіркову і мозковий шари нирки у вигляді петлі (петлі Генлє), висхідний кінець якої на рівні клубочка переходить у дистальний відділ канальця нефрона. Дистальні відділи ка- нальців від багатьох нефронів впадають у збірні трубки, які далі впадають у ниркові малі і далі великі чашки, з’єднані з нирковою мискою. Нирки мають складну систему кровообігу. Приносна артеріола кожного нефрону утворює капілярний клубочок і далі переходить у виносну артеріолу за діаметром меншу, ніж вхідна, що обумовлює місцеве збільшення тиску крові на рівні клубочка нефрону і, як наслідок, вихід (адсорбцію) води і розчинених у ній речовин із крові в порожнину капсули нефрону. Ця рідина за своїм хімічним складом наближається до складу плазми крові і називається первинною сечею. За добу через клубочки обох нирок проходить до 1800 літрів крові і утворюється близько 170 літрів первинної сечі. Первинна сеча із капсули потрапляє у канадець нефрону, загальна довжина якого становить до 50 мм. Стінки ка- нальцю кожного нефрону оплетені густою мережею кровоносних капілярів, які починаються від виносної артерії клубочка.

З віком змінюється кількість та склад сечі (табл. 16 та 17). У дітей утворюється відносно більше сечі (на 1 кг маси тіла), ніж у дорослих і більш часто відбуваються акти сечовипускання, що пов’язане з більш інтенсивними процесами обміну речовин. У місячної дитини за добу утворюється до 380 мл сечі; у віці 1 року — 750 мл; у 4-5 років — до 1 л; у 10 років — до1,5 л; у 14-15 років до 2 л; у дорослих — до 1,5 л. У грудних дітей сеча різко кисла, а з віком стає слабо кислою. Кислотність сечі збільшується при білковій їжі і навпаки.

Таблиця 16

Середній об’єм одного сечовиділення, виділення сечі за добу, мл, та відносна густина сечі в залежності від віку (І. Н. Усох, 1994)

Таблиця 17

Виділення сечовини з сечею у дітей (Г.

Виведення сечі регулюється рефлекторно. Потрапляючи в сечовий міхур, сеча викликає в ньому підвищений тиск, що подразнює механічні рецептори стінок міхура. Збудження рецепторів передається у центр сечовипускання, який розташований у крижовому відділі спинного мозку. Звідси імпульси по еферентним шляхам передаються до м’язів сечового міхура, він напружується, мимовільний внутрішній сфінктер відкривається і сеча виводиться назовні. Саме такі процеси сечовиділення відбуваються у немовлят.

Починаючі з 0,5-1,5 років, у дітей формується умовнорефлекторний акт затримки сечовиділення не тільки в день, але і в ночі. Це забезпечується роботою другого сфінктера, що свідомо керується і який розташований у місці проходження сечівника скрізь промежину і утвореного посмугованими кільцевими м’язами. Робота цього сфінктера регулюється свідомо від вищого центру сечовиділення, який знаходиться у корі головного мозку. В акті сечовиділення приймають участь також м’язи живота (при напруженні м’язів швидкість сечовиділення зростає).

У дівчат (жінок) довжина сечовивідного каналу (сечівника) становить 3,5-5 см і він має тільки два, вказаних вище, сфінктери: мимовільний (на рівні сечового міхура) і довільний, на рівні промежини.

У хлопців (чоловіків) сечівник у 3 рази більш довгий і має третій сфінктер, який діє безумовно-рефлекторно на рівні підміхурової залози.

У деяких дітей у віці 5-10 років, а іноді і до початку періоду статевого дозрівання, спостерігається мимовільне неутримання сечі в ночі, під час сну. Це явище найчастіше пов’язане з функціональними порушеннями у психоневрологічному статусі дітей і має назву енурез. З віком функціональний енурез звично проходить, але усі діти з такими відхиленнями потребують обстежень лікарів (уролога, невропатолога). Енурезу сприяють психічні травми, перевтомлення (особливо від фізичних навантажень) порушення сну, гостра їжа, надлишок вживаємо!' води, особливо перед сном. В зимові періоди, у зв’язку з можливим переохолодженням організму, частота енурезів може зростати.

Діти, які страждають на енурез, потребують пильної уваги дорослих і, перш за все, психологічного захисту. Явища енурезу не повинні обговорюватись прилюдно. Дітям, що страждають на енурез, треба суворо дотримуватись режиму праці і відпочинку. їм рекомендується дієта без гострої та солоної їжі, з меншою кількістю рідини, особливо ввечері. У другій половині дня для таких дітей протипоказані великі фізичні навантаження, в тому числі гра у футбол, баскетбол, волейбол та ін. Серед ночі таких дітей доцільно пробуджувати для випорожнення сечового міхура.

Видільна функція шкіри пов’язана, перш за все, з роботою потових та сальних залоз, а у жінок ще і молочних залоз у післяпологовий період.

Шкіра (рис. 34) вкриває всю поверхню тіла і має загальну площу у дорослих людей 1,5-2 м2. З м’язами шкіра сполучена підшкірною тканиною, а навколо природних отворів (рота, носа, статевих органів і так далі) плавно переходить у слизову оболонку.

Поверхневий шар шкіри — епідерміс складається з багатошарового епітелію, який роговіє і постійно злущується. Повна зміна клітин епідермісу відбувається за кожні 10-30 діб життя. Під епідермісом розташований шар власне шкіри (дерми), що утворена сполучною тканиною, товщина якої 1-2,5 мм і має два прошарки: сосочковий та сітчастий.

У сосочковому прошарку шкіри знаходиться велика кількість венозних кровоносних судин, в яких міститься до 10 % усієї крові організму, що необхідно для обігріву тіла.. На рівні цього прошарку знаходяться кінцеві нервові закінчення чутливих, рухових, судиннорухових та секреторних нервів і розташовані, як вказувалось у підрозділі 4.2,

Рис. 34. Схема будови шкіри:

І — епідерміс; ІІ — дерма; ІІІ — підшкірна клітковина; 1 — потова залоза та її протока; 2 — рецептори, чутливі до холоду; 3, 11, 13 — оверхневі, глибокі та підшкірні судинні сплетення; 4 — сосочки шкіри;

5 — вільні нервові закінчення в епідермісі;

6 — Мейснерові тільця; 7 — сальні залози; 8 — корінь волосини; 9 — нервові закінчення навколо кореня волосини; 10 — сосочок волосини; 12 — рецептори, чутливі до тепла (тільця Руффіні); 14 — жировий шар; 15 — рецептори, чутливі до холоду (ков- бочки Краузе); 16 — рецептори, чутливі до тиску тільця Паччіні) холодові (ковбочки Краузе) та теплові (тільця Руффіні) температурні рецептори, а також рецептори дотику (у формі Мейснерових тілець, Меркелєвих дисків або нервових закінчень на корені волосків шкіри), рецептори сприйняття тиску (тільця ПаччинІ) і спеціалізовані рецептори болю (переважно оголені кінцеві закінчення чутливих нервів). Чуття болю можуть давати і всі інші рецептори шкіри при надмірній дії специфічних подразників.

Сітчастий прошарок шкіри складається із щільної сполучної тканини, збагаченої колагеновими волокнами. У товщі сітчастого прошарку знаходяться корені волосків, тільця потових та сальних залоз, яких нема лише на сосках молочних залоз. Специфічні залози сітчастого прошарку шкіри є в зовнішньому слуховому проході вух, що виділяють вушне мастило (сірку). Навколо статевих органів розташовані «пахучі» залози. Молочні залози є видозміною потових залоз і мають по 15-20 альвеолярних дольок, розділених жировою та сполучною тканиною. Клітини альвеолярних дольок молочних залоз здатні виробляти секрет молоко.

Додатковими утвореннями шкіри є нігті та волосся. Нігті розташовані з зовнішньої сторони кінцевих фаланг всіх пальців і представляють собою тоненькі прозорі пластинки, що розвиваються з епідермісу, позбавлені кровоносних судин і нервів та ороговіли. Тіло нігтя закінчується вільним краєм, а протилежна, найбільш тонка сторона, має назву кореня і глибоко вростає у складку шкіри. Між коренем та тілом розташована більш світла частина нігтя півколової форми де знаходиться точка росту. У людини нігті ростуть із швидкістю до 4 мм за місяць в продовж всього життя. На пальцях нігті закріплюються шкіряними валиками, пошкодження яких часто буває місцем проникнення інфекції. Гігієна нігтів потребує іх періодичного обрізання, так як під нігтями може накопичуватись грязь то збудники хвороб. Волосся є ниткоподібним утворенням, що вкриває май же все тіло, крім долонь, підошов, сосків грудей, губ та певних частин статевих органів. Всі волоски поділяються на три типи: довгі (волосся голови, бороди, вусів, статевих органів та лобка), короткі (волосся брів, війок, носових та слухових проходів) і тонкі волосся тулуба, кінцівок та лиця). Кожний волосок росте під кутом до шкіри і має корінь (у формі волосяного мішечка у товщі шкіри, у якому виділяють волосяну цибулину та сосочок) і вільну частину волоска — стержень. В порожнину волосяного мішечка кожного волоска відкривається сальна залоза, що щедро вмощує його та прилеглу шкіру жиром. До кожного волоска приєднується також випрямний м’яз та закінчення чутливих нервів. Стержень волосків має мозкову (м’я- кітну) та коркову частини, що вкриті кутікулою волоска. У корковій частині волосків розташовується пігмент, що визначає колір волосся. При втраті пігменту та від попадання повітря між клітинами коркового шару волосся стає сивим. Волосся росте непреривно із швидкістю до 10 мм за місяць, але термін життя окремих волосків обмежений: наприклад, в області голови кожен волосок живе 2-4 роки ; на війках 4-5 місяців. Догляд за волоссям голови є найбільш відповідальним моментом у гігієні людини і полягає в періодичній його стрижці. Мити голову треба не менше ніж 1-2 рази на тиждень.

Шкіра людини виконує наступні функції: створює зовнішню оболонку тіла, сприймає різні подразнення, захищає організм від мікробів і механічних вражень, виконує секреторну (виділення сала, утворення молока) та екскреторну (потовиділення) роль, бере участь у терморегуляції.

Потові залози шкіри виконують дві важливі функції: виділення та терморегуляції. У людини на тілі з моменту народження нараховується близько 2,5 мільйонів потових залоз. На протязі життя кількість потових залоз не змінюється, а зростають тільки їх розміри та секреторна функція Розташовані потові залози по поверхні тіла нерівномірно: найбільше їх на долонях, підошвах ніг, під пахвами, біля статевих органів; найменше — в області спини. Так як діти мають таку ж кількість потових залоз, як і дорослі люди, а загальна площа їх тіла, особливо до 10-12 років, менше у 8-10 разів площі тіла дорослих, то щільність розташування потових залоз у дітей значно вища. Таким чином, при одних і тих же умовах у дітей потовиділення йде інтенсивніше, ніж у дорослих, що необхідно враховувати при розробці питань гігієни шкіри і волосся дітей.

За даними А. Г. Хрипкової (1990), потові залози у дітей в продовж перших 3 тижнів після народження майже не функціонують, так як мають не досконалий апарат видільних клубочків самих залоз, недорозвинений потовидільний центр у довгастому мозку та слабо функціонуючі вищі кіркові центри обміну речовин і води. Морфологічний розвиток потових залоз у дітей завершується у 7-8 років і з цього моменту їх видільна функція більш — менш стабілізується. Піт на 98 % складається із води, а решта (до 2 %) є твердим залишком поту, що містить сечовину, сечову кислоту, аміак, креатинін, гіпурову кислоту, ацетони, сіль натрію та ін. продукти обміну речовин. Піт має лужну реакцію, але на поверхні шкіри швидко стає кислим за рахунок жирних кислот сальних залоз.

Сальні залози у дітей ефективно починають діяти з перших днів по народженню.

Теплорегуляторна функція потових залоз основана на тому, що при випаровуванні поту тіло охолоджується, що є основним механізмом захисту організму людини від перегрівань. В нормальних умовах доросла людина виділяє за добу до 900 мл поту. При високій навколишній температурі потовиділення зростає до 4-6 л за добу; при важкій роботі — до 10-12 л, а при важкій роботі у жаркому кліматі — до 15 літрів за добу.

За даними М. М. Безруких із співавт. (2002) у дітей теплорегулююча поверхня шкіри відносно більша ніж у дорослих: у новонародженого на 1 кг маси тіла приходиться 704 см2 шкіри; у дітей 6 років — 456 см2; у підлітків 15-16 років — 378 см2; у дорослих — 221 см2. Це явище обумовлює більшу тепловіддачу організму дітей, відносно дорослих, що потребує більшого теплоутворення. Однак у дітей шкіра має більш розгалужену сітку поверхневих кровоносних судин з широкими капілярами, тому діти фактично більш легко переносять короткострокове охолодження тіла, або його нагрівання. Водночас, вказана особливість будови шкіри дітей, знижує переносність ними тривалої дії значного холоду або тепла. Механізм регуляції температури шкіри і тіла через систему потовиділення по дорослому типу в основному встановлюється у дітей в 9-10 років, але на протязі всього подальшого шкільного періоду (до 17-18 років) функція теплорегуляції шкіри продовжує вдосконалюватись. Наслідком не досконалої функції теплорегуляції у дітей є їх часті переохолодження та простудні захворювання в холодні періоди року, що слід враховувати при організації роботи з дітьми, в тому числі по фізичному вихованню.

Потовиділення регулюється симпатичною нервовою системою. Головний центр цієї функції розташований у довгастому мозку і підпорядкований центру обміну речовин проміжного мозку та відповідним центрам у корі півкуль мозку. Процес потовиділення відбувається рефлекторно по схемі: температурний рецептор — чутливий нейрон — спинний мозок — нервові вузли симпатичного відділу вегетативної нервової системи (вдовж спинного мозку) — еферентний нейрон — потова залоза.

Шкіра потребує регулярної очистки від поту, продукту сальних залоз та від накопичених на її поверхні забруднюючих речовин. Якщо цього не робити, то утворюються фактори, які протидіють нормальній функції шкіри і можуть приводити до виникнення запалень, гнійників та ін. Брудна шкіра зменшує свої бактерицидні властивості у 17 і більше разів, що може сприяти розповсюдженню інфекційних захворювань та гельмінтів (глистів). Особливої уваги потребує гігієна шкіри і волосся у дітей і підлітків, тим більше, що у багатьох з них спостерігається підвищена пітливість ніг, яка може бути обумовлена не досконалістю теплорегулюючих систем, тривалим використанням кросівок або іншого гумового взуття, перегрівом ніг, або порушенням гігієни. Найкращим заходом позбавитись цього явища слід вважати дію контрастних температур. Реалізувати це можна шляхом щоденного миття ніг по черзі у теплій та холодній воді (шляхом створення контрастних ванн): 5-7 сеансів по 15-20 секунд у воді кожної температури. По мірі звикання та загартовування (на 3-4 день) кількість та тривалість дії контрастних температур треба поступово збільшувати до 30-40 секунд. Найкраще дітям виробити стереотип протягом всього життя мити ноги холодною водою. Нормалізує потовиділення ніг також ходіння босоніж, особливо по траві, землі і піску.