3. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Київська держава не була чітко централізована. За формою вона вважалася ранньофеодальною монархією і. ґрунтувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Хоча київські князі були головними, великими князями всієї держави, але в міру розвитку феодальних відносин між київським і місцевим князями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальні грамоти.

Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Великий князь зосереджував і виконавчу-владу. Будучи главою адміністрації, він виконував також функції воєначальника і особисто во­див рать у бій. Мали князі й судову владу. Право спад­кування престолу, що" раніше передавалося старшому братові за принципом «старшинства», було замінено принципом «отчини», тобто передачі "старшому синові. Проте порядок переходу князівської влади у спадщину не визначався жодними нормами. Не визначив цей по­рядок і Ярослав, після смерті якого почалася боротьба за престол. Княжі сім'ї, як правило, мали багато дітей, що посилювало майнові суперечності. Однак були й ви­нятки: у Чернігівському князівстві влада переходила від старшого брата до молодшого, а потім поверталася до синів старшого брата. В інших князівствах влада пере­ходила від батька до старшого сина. Прихід нового князя супроводжувався певним церемоніалом з участю церкви. При цьому церемоніал інтронізації був запозичений знач­ною мірою у Візантії та Західної Європи. Використовувалося також святкове князівське вбрання (Володимир Ярослав зображені на монетах у діадемах).

Діяльність князя скеровувалася радою бояр. Щоправ­да, вона юридичне не була оформлена, але мала вплив .на князя. До ради входили наймогутніші феодали-земле­власники, які мали посади у державному апараті, а та­кож представники вищого духовенства. Князь разом з ними обговорював питання оголошення війни, укладення миру, встановлення союзів з іншими державами.

Правлячий князь у випадку необхідності скликав збори міського населення — віча. Як зазначає літопис, про це вперше згадується у Білгороді (на місці сучас­ного с. Білгородки Києво-Святошинського району Київ­ської обл.) 997 р., Новгороді — 1016 р., Києві — 1068 р. У віче могли брати участь усі чоловіки, крім холопів. Воно розглядало питання війни і миру, запрошення або вигнання князів, обирало або усувало представників адмі­ністративного, судового та військового управління тощо. Проте не в усіх містах віче виконувало однакову роль. Наприклад, у Новгороді його роль була значно вагомі­шою, ніж у Чернігові. Пізніше, у зв'язку з розвитком феодалізму, віче втратило своє значення. Інколи у Ки­ївській державі скликалися також феодальні з'їзди, що розв'язували міжкнязівські суперечки і деякі інші важ­ливі питання. Наприклад, на Любецькому з'їзді 1097 р. у Любечі (тепер Чернігівської обл.) князі домовилися про припинення міжусобних війн і проголосили принцип, за яким кожен князь мав право володіти успадкованими землями і зобов'язувався не зазіхати на володіння інших князів. Але насправді цей з'їзд не поклав край князів­ським феодальним міжусобицям. Наступний — Витачівський (тепер с. Витачів Київської обл.) з'їзд 1100 р. поз­бавив князя Данила Ігоровича Володимиро-Волинського князівства.

У період існування Київської держави існували дві системи управління. Перша з них — десяткова — випливала .з .військової організації. Тисяча втратила реальний математичний зміст і стала територіальним понят­тям — округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську судову і фінансову владу.

Другою системою управління була двірцево-вотчинна. Вона утворилася на дворі князя. До її складу входили (дворецький, конюший, стольник, чашник та ін.), які від­так стали виконувати доручення князя, що мали загаль­нодержавне значення і не належали до їхніх безпосе­редніх обов'язків при дворі.

На місця посилалися представники центральної вла­ди — намісники і волостелі. Вони відали адміністратив­ними і судовими справами. Селами управляли старости, що обиралися їх жителями. Всі ці посадові особи одер­жували за свою службу з населення «корм» у вигляді різних поборів.

Суд у Київській державі не відокремлювався від адміністрації. Суддею насамперед ставав князь, котрий важливі справи розв'язував спільно зі своїми боярами. Судові функції виконували також представники місцевої адміністрації — посадники у містах і волостелі у воло­стях. їх помічниками були тіуни, вірники, інші допоміж­ні особи.