<<
>>

5. КОДИФІКАЦІЇ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА

З переходом у 1921 р. до нової економічної політики, що допускала вільну торгівлю і товарно-грошові відноси­ни, постало завдання кодифікації радянського законодав­ства. Раднарком УРСР постановою 10 травня 1921 р. до­ручив Наркомюстові вжити заходів, спрямованих на си­стематизацію всіх діючих правових норм. Упродовж кіль­кох найближчих років було створено кодекси та інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей пра­ва: Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, Кримі­нальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс (1922 р.), Закон про ліси (1923 р.), Цивільний процесу­альний кодекс, Тимчасові будівельні правила (1924 р.), Ветеринарний кодекс, Виправно-трудовий кодекс (1925 р.).

Окрім цього, 1924 р. розроблявся Кооперативний кодекс, а 1924—1925 рр. — новий Кодекс законів про сім'ю, опі­ку, шлюб та про акти громадянського стану (проект першого Сімейного кодексу був розроблений 1919 р., але тоді через політичну ситуацію він не був прийнятий), затверджений 1926 р. У 1927 р. був затверджений Адмі­ністративний кодекс.

Цивільний кодекс складався з чотирьох частин. У загальній частині визначалися основні засади, суб'єкти та об'єкти прав, правочини і позовна давність. У розділі «Речове право» подавалися норми, що регулювали праве власності, право забудови і заклад майна. Розділ .«Зобо­в'язальне право», крім загальних положень, містив норми про зобов'язання, які виникали з договорів, майнового найму, купівлі-продажу, міни, позики, підряду, поручництва, доручення і довіреності, товариства, страхування та зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення і заподіяння іншому шкоди.

Цивільний кодекс затверджував виняткове право дер­жави на землю, її надра, води, націоналізовані підпри­ємства, залізниці, націоналізовані судна і будівлі, літаль­ні апарати, зброю і військове спорядження, телеграфне майно. Всі об'єкти державної власності повністю вилуча­лися з цивільного обороту. Водночас із державною влас­ністю допускалося право кооперативної власності, а та­кож право приватної власності на предмети, які не вва жалися вилученими з цивільного обороту.

Останній розділ Цивільного кодексу регулював спадкове право. Проте спадкування за законом і заповітом допускалося у межах загальної вартості спадкового майна не більше ніж 10 тис. золотих карбованців, виключаючи всі борги спадкодавця. Частина, що перевищувала цю вартість спадкового майна, переходила на користь дер­жави.

Кодекс законів про працю гласив, що наймання і на­дання робочої сили провадиться на основі добровільної угоди обов'язково через органи Уповнаркомпраці. Щодо трудової повинності (вона була зафіксована у Консти­туції 1919 р.), то вона могла застосовуватися тільки у виняткових випадках (для боротьби зі стихійним лихом, при недостатності робочої сили для здійснення найваж­ливіших державних завдань) і тільки на підставі спе­ціальних постанов уряду республіки або уповноваження ним органів. Кодекс проголошував, що тривалість нор­мального робочого часу не може перевищувати 8 год., і встановлював 6-годинний робочий день для осіб у віці від 16 до 18 років, для тих, які працюють на підземних роботах, для осіб розумової та конторської праці. Над­урочна робота, як правило, не допускалася. Кодекс мав положення про учнівство, працю жінок і неповнолітніх, охорону праці, права профспілок на виробництві, розгляд і розв'язання спорів про порушення трудового законодав­ства та соціальне страхування робітників і службовців.

Земельний кодекс складався з основних положень ї чотирьох частин: Про трудове землекористування; Про міські землі; Про державне земельне майно; Про зем­леустрій та переселення. Кодекс проголошував скасування приватної власності на землю, її надра, води та ліси і перетворення їх у власність держави.

Закон про ліси складався з п'яти частин: Основні за­сади; Про збереження та охорону лісів; Про державні ліси, споруди і майно; Про ліси, що передаються в ко­ристування установ, товариств і організацій; Про поря­док надходження доходів і провадження видатків на лі­сове господарство. Закон про ліси мав головним завдан­ням законодавче регулювати правове становище лісів як об'єкта державної власності, забезпечити їх збереження» охорону і відтворення, а також регламентувати порядок і умови передачі лісів у користування установам і орга­нізаціям.

Ветеринарний кодекс мав чотири частини. Перша мі­стила основні положення, присвячені організації та зав­данням державної ветеринарії. Друга визначала заходи» і порядок запобігання та припинення заразних і пошесних? хвороб усіх видів домашньої худоби і птиці. Третя вста­новлювала, що ветеринарно-санітарний нагляд за перемі­щенням тварин і зберіганням сирих тваринницьких про­дуктів здійснюється тільки ветеринарним персоналом зе­мельних органів. Четверта закріплювала систему ветери­нарних органів управління.

Кодекс законів про народну освіту становив єдиний законодавчий акт, який містив у систематизованому ви­гляді велику кількість правових норм, що регулювали питання народної освіти, культосвітньої та виховної ро­боти. Кодекс складався з чотирьох книг: Організація уп­равління і постачання в галузі народної освіти; Соціальне виховання дітей; Професійна і спеціально-наукова освіта;

Політична освіта і виховання дорослих. У середині 30-х років застосування кодексу припинилося, хоч формально-він і не був скасований.

Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти грома­дянського стану визнавав беззаперечним доказом шлюбу тільки реєстрацію шлюбу. Питання реєстрації шлюбів і розлучень були повністю віднесені до компетенції органів ЗАГСу (Запис актів громадянського стану). На відміну від попереднього законодавства, Кодекс ввів інститут усиновлення (удочеріння) як форму громадської допомо­ги дітям. При розлученні роздільною власністю вважа­лося майно, придбане подружжям до шлюбу. Майно, придбане під час спільного життя, вважалося спільною власністю, чим переслідувалася мета захисту інтересів жінки, праця якої у веденні домашнього господарства і догляді за дітьми прирівнювалася до праці чоловіка.

Кримінальний кодекс мав дві частини — загальну та особливу. Кодекс встановив, що кримінальна відповідаль­ність діє тільки при наявності вини особи, котра мала дві форми — умисел (навмисність) і необережність. Про­те практика/ 30-х років у період посилення тоталітарного, режиму пішла іншим шляхом. За Конституцією СРСР 1924 р. основи кримінального законодавства віднесено до компетенції загальносоюзних органів. Відповідно до цього 1924 р. були затверджені «Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік», на під­ставі яких 1927 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що передбачав нові склади злочинів і збільшував санкції за їх вчинення.

Виправно-трудовий кодекс складався з 22 розділів, де регулювалися питання організації та діяльності виправно-трудових установ.

Кримінально-процесуальний і Цивільний процесуаль­ний кодекси регламентували порядок провадження кримі­нальних і цивільних справ, питання про підсудність, склад суду, про сторони та їх відвід, докази, протоколи, про­цесуальні строки і судові витрати.

Проте проголошені цими кодексами демократичні принципи радянського про­цесу не завжди послідовно і до кінця втілювалися у життя.

Адміністративний кодекс України став першою спро­бою кодифікації адміністративного права в СРСР. Він складався з таких 15 розділів: загальні засади; адміні­стративні акти; заходи адміністративного впливу; індиві­дуальні адміністративні примусові заходи; трудова по­винність для боротьби зі стихійним лихом; обов'язки населення у справі охорони громадського порядку; гро­мадянство УРСР, його набуття і втрата; реєстрація та облік руху населення; товариства, спілки, клуби, з'їзди, правила про культи; публічні видовища, розваги та ігри; користування державним прапором і печатками; нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; нагляд адміністративних органів за торгівлею; порядок оскар­ження дій місцевих державних органів. У 1956 р. Адмі­ністративний кодекс був виданий у витягах. У цьому виданні вилучені скасовані норми, а також не введені ті, що офіційно не скасовані, але фактично втратили своє значення, окремі застарілі терміни замінені новими.

Відносна стабільність перших українських кодексів зберігалася тривалий час. Проте у нових історичних умо­вах вони застаріли. Життя вимагало внесення уточнень і доповнень в існуючі кодекси.

У 1958—1984 рр. проведена друга кодифікація зако­нодавства України і прийнято 13 нових кодексів: Кри­мінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс (1960 р.), Цивільний кодекс, Цивільний процесуальний ко­декс (1963 р.), Кодекс про шлюб та сім'ю (1969 р.). Зе­мельний кодекс, Виправно-трудовий кодекс (1970 р.),

Кодекс законів про працю (1971 р.), Водний кодекс (1972 р.), Кодекс законів про надра (1976 р.), Лісний кодекс (1979 р.), Житловий кодекс (1983 р.), Кодекс про адміністративні правопорушення (1984 р.).

Кодифікація республіканського законодавства прово­дилася і в інших формах. Наприклад, були прийняті За­кон про охорону природи України (1960 р.). Положення про товариські суди України (1961 р. та 1977 р.) тощо. Законодавець усвідомлював силу правових норм як «ва­желя» для здійснення далекосяжних суспільних реформ. Але зміцнення законності мало однобічний характер, охо­роняючи не громадянина від порушення його особистих прав державними органами, а, навпаки, захищаючи дер­жавні інтереси від порушення їх громадянами чи пред­ставниками державного апарату. Однак це робило пере­ворот у погляді на суть права, норми якого повинні безу­мовно виконуватися. Після цього значно обмежилася свобода судових органів керуватися революційною доціль­ністю. Вони також були зобов'язані виконувати закони,

Поняття права одержало нове визначення щодо охо­рони правового ладу. Теоретична основа розуміння права за марксистським ученням була перекреслена практикою радянської держави. За Марксом і Енгельсом, право було однією з надбудов економіки. Але реформи радянських керівників здебільшого спрямовувалися на те, щоб ла­мати старі (з міцною традицією) економічні відносини Наприклад, замість дрібної селянської власності було запроваджено колективне землеволодіння і селянин із дрібного товаровиробника став напівробітником, що яскраве доказує величезну силу позаекономічного впливу самої правової системи.

У Радянському Союзі все більше виявлялася переваг; норм публічного права над нормами права приватного Як відомо, велика галузь господарських відносин у суспільствах самостійних підприємств, ремісників, товаровиробників-хліборобів, купців є галуззю, що регулюється нормами приватного права. У СРСР, внаслідок одержавлення промислових підприємств і торговельних закладів ці відносини опинилися у сфері, безпосередньо регульованій державою. Через це господарське право стало ту виразною галуззю права публічного. Аналогічні відносини колгоспників з колгоспом визначалися новим колгосп ним правом, що стало регулятором праці та всього життя багатьох мільйонів селян. Характер колгоспів як організацій, керованих і контрольованих державним апа­ратом, призвів до того, що колгоспне право стало також видом публічного права.

Водночас фактична влада зосереджувалась партійних функціонерів. Адже існувала системи партійних органів, рішення яких були обов'язковими творили певну правову систему. Тому можна про наявність двох систем права у радянській Одна з них — прокламована у Конституції і єдина в законі; однак на практиці вона майже ї Водночас існувала друга система, яка спиралася публіковані циркуляри (фактична перевага секретарів партійних комітетів над виконавчими комітетам,! проведення на відповідальні посади тільки членів комуністичної партії, виставлення при виборах до Рад тільки єдиного, встановленого комуністичною партією списку кандидатів тощо). Із цілком зрозумілих міркувань дер­жавна влада офіційно не визнавала існування цієї дру­гої. правової системи, тримаючись за фікцію фактично не діючих правових постанов про радянське представ­ницьке народовладдя.

<< | >>
Источник: КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, НАСТЮК Михайло Іванович, ТИЩИК Борис Йосипович. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ. 1996

Еще по теме 5. КОДИФІКАЦІЇ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА:

  1. 59_Характеристика водного законодавства України.
  2. 6. Особливості нормативних актів трудового права.
  3. Тема 1. Предмет, система, джерела римського права
  4. 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
  5. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
  6. А. Загальна характеристика 1. Витоки та різновиди кримінального права
  7. ТЕМА 12. СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
  8. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  9. 4. 2. Система державного управління козацько-гетьманської доби
  10. 5.2. Козацьке судочинство та його традиції
  11. 5. КОДИФІКАЦІЇ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА
  12. Джерела та характерні риси права
  13. Органи автономної влади й управління
  14. Петро Арсенич Українські правники: короткі біографічні нариси
  15. Загальна характеристика основних концепцій причинового зв’язку у науці кримінального права