<<
>>

§ 4. Управління в Західноукраїнській Народній Республіці

Після розпаду Австро-Угорської імперії 13 листопада 1918 р. було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Вона, згідно з ухваленим Українською Національною Радою (13 листопада 1918 р.) "Тимчасовим основним законом про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії" являла собою "простір...

з українською суцільною етнографічною областю в межах колишньої австро-угорської монархії... з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та з українськими частинами колишніх угорських столиць (комітатів): Спиш, Шариш, Земплин, Уч, Берег, Угоча і Мармориш." Цей закон проголошував державну самостійність ЗУНР. Лідери ЗУНР одним із найважливіших своїх завдань вбачали в об’єднанні з основною частиною українських земель. Акт злуки в урочистій обстановці було проголошено 22 січня 1919 р. на Софіївському майдані в Києві. ЗУНР отримала нову назву - Західна область УНР. Але це об’єднання мало формальний характер, тому що західноукраїнська державність відразу ж стала об’єктом агресії, а в УНР не було сил, здатних її захистити.

Конституційні засади західноукраїнської державності та управління нею були визначені в "Тимчасовому основному законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії". Ним проголошувалися верховенство і суверенітет народу, який мав здійснювати свої права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за пропорційною системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни, яким на день виборів виповнився 21 рік, незалежно від їх національності, статі, віросповідання тощо. Передбачалося, що таким представницьким органом стане сейм. Він мав складатися з 226 послів. Українці мали обрати 160 послів, поляки - 33, євреї - 27, австрійці - 7.

Але, як відомо, провести вибори до сейму так і не вдалося.

До обрання сейму верховну владу і верховне управління в ЗУНР повинна була здійснювати утворена ще 18 жовтня 1918 р. Українська Національна Рада. До її складу входили українці - члени обох палат австро-угорського парламенту, депутати сеймів Галичини та Буковини, а також по три представники від найбільш впливових на західноукраїнських землях політичних партій - радикальної, соціал-демократичної, селянсько-радикальної, християнсько-суспільної, національно-демократичної. Очолював Раду в перші дні її існування голова Української парламентської репрезентації у Відні К. Левицький, а згодом - Є. Петрушевич.

15 листопада 1918 р. Українська Національна Рада була поповнена представниками від повітів та великих міст, національних меншин, що проживали в Східній Галичині, Північній Буковині та на Закарпатті. 4 січня 1919 р. була створена Президія Ради у складі Президента та чотирьох його заступників. Але запровадження посади Президента аж ніяк не означало, що ЗУНР відмовилася від парламентської форми правління. Повноваження Президента зводилися по суті до виконання лише функцій спікера в парламенті: скликав засідання Української Національної Ради і головував на них. Тоді ж 4 січня 1919 р. було створено ще один важливий орган - Виділ Української Національної Ради. Формувався він із членів Ради. До його складу входили Президент і 9 членів. До компетенції Виділу Української Національної Ради належало: призначення членів уряду; амністія та помилування; призначення вищих посадових осіб; затвердження та оприлюднення законів тощо. Іншими словами, Виділ фактично виконував функції колективного глави держави. Скликався він при потребі Президентом Української Національної Ради, а в разі його нездатності це зробити - найстарішим за віком його заступником. Рішення Виділу приймалися більшістю голосів, а у разі їх рівності ухвалювалось те з них, за котре проголосував Президент. Для прийняття важливих рішень вимагалася присутність на засіданні Виділу не менше шести його членів.

Сама ж Українська Національна Рада під головуванням Є. Петрушевича формально виконувала роль вищої законодавчої та виконавчої влади практично до червня 1919 р., тобто до того часу, коли Є. Петрушевича було проголошено Диктатором ЗУНР. Зроблено це було з метою повної централізації як законодавчої, так і виконавчої та військової влади. Припинила своє існування Українська Національна Рада в листопаді 1919 р., разом із ЗУНР та соборністю України.

Урядом ЗУНР був Державний секретаріат. Він був сформований Українською Національною Радою 9 листопада 1918 р. Прем’єром уряду став К. Левицький. До складу уряду входило 15 міністерств-секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі та промислу, шляхів, земельних справ, продовольчих справ, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров’я, освіти, публічних робіт, віросповідання. Секретарства очолювали державні секретарі. За політичним складом перший Державний секретаріат був коаліційним, оскільки до нього

входили представники всіх галицьких партій. Але більшість в уряді все ж таки належала націонал-демократам. 10 листопада 1918 р. прем’єр і члени уряду склали присягу на вірність українському народу та державі.

Структура і персональний склад уряду ЗУНР періодично зазнавали певних змін. Так, у грудні 1918 р. прем’єр-міністр К. Левицький пішов у відставку і його замінив на цьому посту С. Голубович. За нього у складі уряду з метою залучення до державотворчого процесу представників національних меншин було утворено три нових секретарства - польське, німецьке, єврейське. На початку 1919 р. кількість секретарств було скорочено до 10 шляхом об’єднання секретарств освіти та віросповідання; шляхів, пошт, телеграфів; ліквідовано секретарства праці і суспільної опіки та суспільного здоров’я - вони стали відділами секретарства внутрішніх справ.

На відміну від східноукраїнських земель, в ЗУНР досить швидко була створена система місцевого управління. Так, уже 1 листопада 1918 р.

Українська Національна Рада видала розпорядження, згідно з яким на всій території держави належало ліквідувати всі старі органи місцевої влади та управління і утворити замість них шляхом виборів нові, українські. Протягом місяця на всій території ЗУНР пройшли вибори до місцевих органів влади та управління. Такими органами в селах та містах стали громадські й міські комісари та їх дорадчі органи - так звані прибічні ради, а в повітах - повітові комісари та повітові національні ради. Одночасно йшов процес формування органів охорони громадського порядку. В одних повітах, містах та великих селах населення обирало народну міліцію, в інших - зберігали жандармерію, кардинально оновивши її склад. Причому, слід відзначити, що жандармерія, на відміну від царської Росії, виконувала в ЗУНР не стільки функції політичної поліції, скільки функції охорони державного порядку взагалі. Після обрання органів місцевого управління Українська Національна Рада значну увагу приділяла питанням координації та вдосконалення їх роботи. З цією метою у багатьох повітах стали проводитися збори і наради громадських і міських комісарів, на яких їх інформували про найближчі цілі та завдання, про прийняті урядом і Українською Національною Радою нормативні акти, знайомили з кращим досвідом місцевого управління.

16 листопада 1918 р. було видано Закон "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки", який регламентував порядок утворення, структуру та функції місцевих органів влади і управління. Вищими представниками влади в повітах були повітові комісари, яких призначав і звільняв державний секретар внутрішніх справ. Їм підлягали повітові військові та жандармські коменданти. Повітові комісари, в свою чергу, затверджували обраних населенням громадських і міських комісарів, мали право розпускати прибічні ради і призначати нові вибори до них. Закон також чітко визначав обов’язки повітових комісарів, до яких належали: охорона інтересів української державності та протидія спробам завдати їй будь-яку шкоду, приведення до присяги всіх повітових службовців, затвердження розпоряджень повітових властей, надання дозволу цивільному населенню на носіння зброї, здійснення постійного нагляду за станом діловодства всіх державних органів і службових осіб повіту.

Таким чином, в ЗУНР за порівняно короткий строк було створено досить чітку систему органів центрального та місцевого управління. Завдяки цьому, незважаючи на запеклу війну, розв’язану проти західноукраїнської держави, їй вдалося певний час забезпечувати на своїй території стабільність і порядок. На думку багатьох дослідників, швидке створення ефективного адміністративного апарату було значним досягненням ЗУНР, результатом схильності галичан до розвиненої тут у довоєнні десятиліття суспільної організованості.

Питання для самоконтролю

1. Які чинники ускладнювали процес формування нових органів управління в Україні в період 1917 - 1920 рр.?

2. Які органи управління Тимчасового уряду функціонували в Україні та як вони формувалися?

3. Яку роль в управлінні Україною відігравали ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, що почали створюватися тут у березні 1917 р. після перемоги Лютневої буржуазної революції?

4. Охарактеризуйте процес утворення, склад та правовий статус Української Центральної Ради.

5. У чому полягала участь Центральної Ради в управлінні Україною?

6. Назвіть основні управлінські повноваження Генерального Секретаріату.

7. Які генеральні секретарства входили до Генерального Секретаріату і які управлінські функції вони виконували?

8. Назвіть основні принципи організації місцевого управління в Україні періоду Центральної Ради.

9. Які органи місцевої влади та місцевого управління періоду Центральної Ради Вам відомі?

10. Чим пояснювалася криза органів місцевого управління часів Центральної Ради?

11. Яка система державного управління була запропонована Конституцією УНР 1918 р.?

12. В якому документі П. Скоропадського були визначені основи державного управління Української держави?

13. Хто в Українській державі здійснював верховне управління?

14. Дайте загальну характеристику "Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельможного Пана Гетьмана".

15. Як називався уряд Української держави?

16. Хто входив до уряду Української держави?

17. Яка була структура міністерств Української держави?

18. Яка система органів місцевого управління була запроваджена П. Скоропадським і які функції вони виконували?

19. На прикладах покажіть вплив на органи управління Української держави окупаційної німецької влади.

20. Охарактеризуйте центральне та місцеве управління УНР періоду Директорії.

21. Проаналізуйте основні управлінські структури Західноукраїнської Народної Республіки.

<< | >>
Источник: Орленко В.І.. Історія державного управління в Україні: Навчальний посібник. - К.: КНТЕУ,2001. - 268 с. - ШВИ 966-629-001-4.. 2001

Еще по теме § 4. Управління в Західноукраїнській Народній Республіці:

  1. § 4. Управління в Західноукраїнській Народній Республіці
  2. § 2. Державне управління України в роки Великої Вітчизняної війни
  3. § 3. Державне управління в перші повоєнні роки і в період десталінізації (1945 - перша половина 1960-х рр.)
  4. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  5. 2.3. Збагачення державницьких традицій у добу Української революції (1917 – 1921 рр.)
  6. 3.3. Національно-правові засади державних утворень періоду Української революції 1917 – 1921рр.
  7. 4. 2. Система державного управління козацько-гетьманської доби
  8. 4.3. Виконавчі структури державних утвореннь 1917 – 1921 рр.
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. 1. РОЗПАД АВСТРО-УГОРЩИНИ І ПРОГОЛОШЕННЯ ЗУНР
  11. 2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ЗУНР