Інституціоналізм за більш як столітню історію об­ґрунтував ряд теоретичних положень та методологічних під­ходів, що є альтернативним напрямом розвитку економічної науки

Особливого масштабу інституціональні дослідження набули у другій половині ХХ ст., насамперед це стосується праць багатьох лауреатів Нобелівської премії з економіки. Ак­туальність розвитку зазначеного напряму економічної науки постійно зростає, і переважна більшість науковців сходяться в думці про неможливість розкрити всю складність та постійні зміни в економічній системі без залучення економічних інсти­тутів.

Одначе інституціоналізму досі не вдалося набути статусу ці­лісної економічної теорії, що відображала б усю складність еко­номічних систем, а її поняття та категорії ще не стали операбель- ними, не дають змоги здійснювати прогностичні та практичні рекомендації на належному рівні. Невирішеною залишається го­ловна проблема: «...як саме інкорпорувати інститути в економіч­ну теорію — проблема, об яку спіткнувся і Т. Веблен, — і яка ще далека від розв’язання в принципі»^[213]. Адже спроба включення їх у неокласичну теорію і формування на цій основі неоінституціо- нальної економічної теорії не увінчалася успіхом. Основною причиною, що призвела до незначних результатів у розв’язанні зазначеної проблеми в межах неоінституціоналізму, на нашу ду­мку, є несумісність методологічних засад неокласичної економі­чної теорії з сутнісними рисами інституціоналізму. Адже зовсім не випадково останній розглядається як альтернатива класичній та неокласичній економічним доктринам.

Органічне включення економічних інститутів у систему понять та категорій, що відображають економічні процеси, формування цілісної інституціональної економічної теорії мож­ливе лише за умови розроблення нею власної методологічної бази. Нині в суспільствознавстві накопичено достатньо напра- цювань, що мають бути використані при формуванні цілісної системи знань інституціоналізму.

Нові методологічні підходи передбачають органічне поєд­нання генезису економічних систем, без якого неможливо зрозуміти їх дійсний стан, та онтології, яка передбачає роз­гляд реально функціонуючої господарської системи, вихід за межі вузьких рамок теоретичних (абстрактних) моделей. Он­тологічний аспект знімає штучне розмежування між пізнава­льною та предметно-перетворювальною діяльністю людей у господарській сфері, дає змогу подолати відрив теорії від практики, здійснити дослідження в межах системи менедж­менту. При цьому увага зосереджується на свідомій організа­ції економічних процесів, створенні відповідної структури та організації взаємодії між економічними суб’єктами, на зако­номірностях розгортання процесів функціонування економі­чної системи.

Місце економічних інститутів у системі понять та категорій сучасної економічної теорії обумовлене їх особливою роллю у функціонуванні економічної системи у розкритті змісту про­цесів взаємодії між її структурними елементами. Тому їх при­рода не може бути пізнана з належною глибиною без розв’язання ще однієї методологічної проблеми, якою знехту­вала класична та неокласична економічні теорії, — проблема дійсного динамізму економічної системи. В. В. Радаєв, інші вчені неодноразово вказували на значимість обґрунтування понятійного апарату для дослідження динамізму економічних

процесів, хоча успіхи в досягненні поставлених цілей мініма­льні. «Тільки Т. Веблен на межі ХІХ-ХХ ст.

Існують і деякі інші методологічні проблеми, без розв’я­зання яких годі сподіватися на адекватне відображення інсти­тутів економічною теорією. У наступних параграфах даного розділу робиться спроба розглянути як окремі методологічні підходи, зокрема до проблем динамізму, так і сутності, місця та ролі інститутів у функціонуванні економічних систем. При цьому автор свідомий того, що надзвичайна складність та ма­сштабність піднятих питань роблять можливим їх розгляд пе­реважно в постановочному плані.

6.1.