Природа динамізму економічних процесів

Пошук таких показників значно ускладнюється у зв'язку з відсутністю завершеної системи якісних характеристик (по­нять і категорій) динамізму економічної системи. На жаль, плутанина в категоріальному апараті динамізму не дала змо­ги навіть представникам економіко-математичного напряму в економічній теорії, які приділяють особливу увагу функціо­нуванню економічної системи, відійти від традиційних під­ходів та обґрунтувати категорії, що відображають суть дина­мізму.

Особливого значення набуває визначення і теоретичне об­ґрунтування понять та співвідношення між ними, що відобра­жають динамізм процесів, які відбуваються на різних рівнях економічної системи, таксономія динамічних показників. «Так­сономія, тобто визначення підмножин системи, що мають до­сить суттєву однорідність, є значною проблемою для будь-якої складної системи»^[220]. Тому важливо сформувати такий катего­ріальний ряд понять, у яких узагальнюються знання про клас явищ, здійснюється класифікація різних властивостей чи подій під спільною назвою, яку отримує поняття. Саме це дає змогу встановити кількісні характеристики взаємопов’язаних явищ, відобразити системний об’єкт у цілісності.

Поняття функціонування економічної системи можна виве­сти, лише спираючись на чітке розмежування її статичного і динамічного станів. Під статикою, як правило, розуміють не­змінність окремих елементів і самої системи у часі, стан го­меостазу, коли властивості і склад системи залишаються ста­більними. Основою такої стабільності є урівноваження сил, що діють у ній, та рівновага із зовнішнім середовищем, що і є головною причиною використання передумови незмінності складу і властивостей як елементів системи, так і її характери­стик у цілому.

На такому підході формує своє розуміння економічної діяль­ності неокласична економічна теорія. Принцип методологічно­го індивідуалізму передбачає урахування лише власних пере­ваг у потребах індивіда, а раціональність дій відображають лише його цілі. Фактично це означає розгляд поведінки інди­віда як автономно існуючої одиниці, за межами економічної системи. Хоча суть останньої і полягає в об’єднанні окремих суб'єктів, у взаємодії між ними та характеризується певною цілісністю. Дії автономно існуючого суб’єкта, обмежені колом лише власних потреб та інтересів, являють собою рух на місці. Природа такого руху зводиться до залежності між подразни­ком та реакцією на нього, коли в ролі першого виступають власні потреби, а другої — вибір та активні дії відповідно до переваг, що надає індивід окремим із них. Таку діяльність важко назвати суспільною через те, що вона не враховує взає­мозалежності і взаємообміну з суспільством. Це є статичний рух атомізованих індивідів, результати якого відображаються у його власних здобутках, сума яких видається за результати діяльності всієї економічної сфери.

Динамізм характеризує взаємодію елементів певної систе­ми, рух, який пов’язаний із взаємним впливом і змінами як са­мих елементів, так і системи в цілому. Тому економічній сис­темі згідно з її природою притаманне функціонування, це є її звичайним станом, у спокої (статиці) вона не може існувати, а являє собою сукупність структурних елементів, між якими встановлюються відповідні зв’язки. Дослідження руху еконо­мічної системи, сил, що забезпечують реалізацію зв’язків між її складовими та системою в цілому, стає центральною про­блемою розкриття природи та характеристики її динамізму.

Таємницю динамічного руху розкрив один із фундаторів системного аналізу Г.

Мертва сила притаманна тим частинам системи, що ззовні впливають на виникнення та спрямування активності певного елемента системи, діють так і тоді, коли «ще не має руху, а є лише спонукання до нього», діють як силове поле для прояву внутрішніх сил. Живою силою заведено називати внутрішні си­ли, які притаманні економічним суб'єктам (монадам). І. Кант всебічно обґрунтував сутність суб'єкта, притаманну його при­роді активність. Ідея наявності у суб'єктів внутрішніх сил була висунута ще Г. В. Лейбніцем. «Я допускаю, — писав він, — скрізь у тілах активне начало і, так би мовити, життєве начало, що піднімається над матеріальними поняттями»^[222]. Саме воно пов'язане з дійсним рухом^[223], а взаємодія внутрішніх та зовні­шніх сил і лежить в основі виникнення динамічного руху.

Ці та інші висновки стосовно природи динамічного руху мають методологічне значення і можуть бути успішно викори­стані при дослідженні процесів функціонування та розвитку економічної системи. Економічних індивідів передусім необ­хідно розглядати з позиції наявності у них суспільної енергії. Фізичне поняття енергії в економічній науці являє собою ак­тивність економічних індивідів у господарській сфері, що при­таманна кожному з них. Наявність в економічних індивідів внутрішнього джерела активності (живої сили), що направлена на досягнення власних інтересів у процесі взаємодії з іншими індивідами економічної системи, дає підстави говорити про нього як про економічного суб'єкта.

Це означає, що в центрі аналізу економічної системи стоять окремі люди та їх об'єднання, які активно діють заради досяг­нення власних цілей. Необхідність більш ефективного їх до­сягнення викликала формування різноманітних економічних зв'язків, які об'єднують їх у певну цілісність. Кожен суб'єкт відрізняється не лише цілями та місцем у структурі економіч­ної системи, а й різною активністю, власним потенціалом, ве­личиною суспільної енергії, що йому притаманна. Економіч­ний суб'єкт подібно до монади є неподільною одиницею економічної системи, що має власну мету та внутрішнє джере­ло сил для її досягнення, діє свідомо, є неповторним (унікаль­ним) утворенням. Витоки активності пов'язані з притаманни­ми йому потребами та інтересами, здібностями та умовами їх реалізації.

Суб'єктами економічної системи можуть бути як окремі ін­дивіди (фізичні особи), так і їх об'єднання (юридичні особи), які відносно системи являють собою цілісні неподільні одини­ці, її елементи. При розмежуванні індивідуальних та колекти­вних суб'єктів важливо пам'ятати, що індивід завжди був від­носно суспільної системи чи її підсистем граничною неподільною одиницею, дійсним елементом системних суспі­льних утворень, що неодноразово підкреслювалося в літерату­рі. «Таким елементом, мінімальним неподільним носієм соціа­льної системної якості, — писав В. Г. Афанасьєв, — є людина»^[224]. Наявність в економічних суб'єктів власних цілей, внутрішніх сил активності, свідомості зумовлює необхідність звернення до поняття економічного інтересу.

Поширене в економічній літературі розуміння економічних інтересів є надзвичайно абстрактним, часто використовується формально і не знаходить адекватного місця в системі понять та категорій економічної науки. Причинами невисокої опера- бельності цієї категорії є, по-перше, її дослідження переважно в рамках статики економічної системи, хоча за своєю сутністю інтереси є поняттям динамізму. По-друге, економічні інтереси є однією з ключових рис економічних суб'єктів, які досі не мають належного місця в системі категорій класичної та нео­класичної економічних теорій. Принцип методологічного ін­дивідуалізму акцентує увагу на перевагах в економічних по- требах, якими керується індивід, а тому не виникало необхід­ності у використанні складнішого поняття — економічного ін­тересу. Існують і інші причини формального ставлення до цієї категорії.

Водночас системний аналіз економічної сфери суспільства робить надзвичайно актуальним застосування економічних ін­тересів для розкриття процесів функціонування економічної системи, природи активності економічних суб'єктів. По- перше, інтереси покликані відобразити суспільну залежність економічних суб'єктів, їх взаємозв'язки між собою та суспіль­ством. В індивідів, дії яких розглядаються на засадах методо­логічного індивідуалізму, економічні потреби не набувають форми інтересів.

По-друге, поняття інтересу включає цілі економічних суб'єктів — ще одне важливе поняття динаміки, від якого абс­трагується неокласика. Воно потребує детального аналізу, оскільки інтегрує цілий ряд важливих характеристик економіч­них суб'єктів та динамізму економічної системи. Власні еко­номічні цілі формуються під впливом здібностей та потреб суб'єктів, власного чи набутого ними досвіду, місця в струк­турі системи. Кожний із названих чинників через цілі людей впливає на формування їхніх економічних інтересів, і всі вони потребують урахування в діяльності економічних суб'єктів.

По-третє, інтереси виникають лише тоді, коли економічні суб'єкти усвідомлюють свою суспільну залежність, власні цілі та можливості їх досягнення в умовах, що склалися. Усвідом­лення полягає в тому, що люди мають чітке уявлення про сенс (смисл) своїх дій, про здійснюваний ними вибір напряму та ін­тенсивності докладання сил. Результатом такого усвідомлення є адекватне визначення (формулювання) власних інтересів, що проявляється у формуванні власного веління (вольового акту) застосувати притаманну економічним суб'єктам енергію у відповідному напрямі. Установлення власних економічних ін­тересів веде до формування знань відносно того, що потрібно робити, та готовності діяти для досягнення власних цілей у конкретних умовах.

Перелічені вище та деякі інші причини роблять украй акту­альним дослідження економічних інтересів у рамках нових методологічних підходів. Існує нагальна потреба у перегляді традиційних уявлень про природу економічних інтересів, кон­кретизації їх місця та ролі в розгортанні рушійних сил еконо­мічних процесів і характеристиці динамізму економічних сис­тем. Надто загальним і недостатнім є їх визначення як «прояву виробничих відносин у вигляді об’єктивної направленості гос­подарської діяльності людей, у якій відображається їх місце в системі суспільного виробництва». Збідненим є аналіз форм економічних інтересів, зведення їх виключно до спонукально­го впливу на людей.

Для розкриття природи економічних інтересів та всього комплексу рушійних сил, у якому вони відіграють ключову роль, необхідно звернутися до понять «потреби» і «здібності» як першопричин їх розгортання. Ці поняття не знайшли на­лежного місця в системі категорій класичної та неокласичної економічних теорій саме через причетність їх до характерис­тики динамізму економічних систем. Так, потреби традиційно розглядаються в руслі споживання матеріальних благ і, як правило, зводяться до предметів потреб.

Організаційний підхід до економічної системи на перший план висуває дослідження механізму рушійних сил економіч­них процесів та місця і ролі потреб у їх розгортанні. «Потреби,

— писав Й. Шумпетер, — є одночасно причиною і спрямову­ючим началом економічної поведінки суб’єкта господарюван­ня, являють собою його рушійні сили»^{[225] [226]. За своєю суттю по­треби належать до характеристик економічних суб’єктів, пов’язаних із формуванням сил, що забезпечують його актив­ність. Вони належать до категоріального ряду понять, які відо­бражають практику економічної діяльності людей, динамізм економічної системи, і з цієї причини потреби не могли бути належною мірою розкриті в рамках класичної та неокласичної економічних теорій.}

Відправним моментом у розумінні суті економічних потреб та їх ролі у формуванні спонук до дій економічних суб’єктів є те, що вони являють собою одну з найбільш глибоких суспіль­них характеристик економічних суб'єктів. Вони є безпосеред­ньою формою руху ключового протиріччя суспільного розвит­ку і відображають діалектичну єдність відносної відокрем­леності та суспільної залежності людей в економічній сфері суспільства. У своїй самостійній господарській діяльності ко­жен економічний суб'єкт використовує певні засоби виробни­цтва, потребує відповідних суспільних умов, що роблять мож­ливою таку діяльність. Ці умови можуть бути створені в суспільстві і мають суспільний характер: знаряддя праці, на­копичені поколіннями технології та прийоми діяльності, від­повідна форма власності на засоби виробництва, умови захис­ту від розорення та грабунку тощо. Залежність відокремленого індивіда від суспільних умов свого господарювання відобра­жається у понятті економічних потреб.

У найбільш загальному визначенні економічні потреби — це су ку пність матеріальних та суспільних умов, необхідних для здійснення господарської діяльності економічними суб'єктами. Потреби відображають суспільний розвиток ко­жного економічного суб'єкта, його особливе місце в еконо­мічній системі і тому є однією з найбільш глибоких харак­теристик його індивідуальності. Спонукальний вплив еко­номічних потреб на економічних суб'єктів зумовлений су­спільною залежністю їх від умов, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Класична та неокласична економічні теорії розглядають по­треби економічної людини в рамках моделі, побудованої на принципах методологічного індивідуалізму. Економічний ін­дивід тут є абсолютно відокремленою людиною, котра макси- мізує свою корисність, тому і потреби його трактуються як брак (відсутність) чогось у його житті. Потреби — це різні ви­ди «недостатності» чого-небудь, що відчуває індивід у певний проміжок часу. Ці види недостатності можуть бути фізіологіч­ними (наприклад, потреба в їжі), психологічні (наприклад, по­треба в самоутвердженні) чи соціологічного характеру (потре­ба в соціальному спілкуванні). Потреби тут розглядаються як «стартер», пусковий механізм поведінки індивіда^[227]. Спонука- льність потреб являє собою не суспільне явище, а виключно відображення внутрішнього стану людини.

Найбільш повно таке розуміння потреб і їх спонукальних дій проявилося у знаменитій піраміді потреб А. Маслоу. Він розмістив різні види потреб людини залежно від сили їх спо­нукальної дії в такій послідовності, де кожен наступний рівень мав, на його думку, меншу спонукальну дію і не задовольняв­ся доти, доки не будуть забезпечені потреби попереднього рів­ня. Так був сформований базовий рівень потреб (предметами яких є повітря, вода, їжа, житло, сон, секс); потреби у безпеці; потреби у належності до певної спільноти, потреба у суспіль­ному визначенні та самоповазі. На ґрунті цих потреб, що за­безпечують збереження і відтворення людини, виникає насту­пна група, яка забезпечує її розвиток. До неї автор відносить осмисленість, самодостатність, завершеність, індивідуальність, досконалість, красу, добро, істину.

Уразливість для критики такого підходу до потреб полягає в тому, що він не відображає їх сутнісної ознаки — індивіду­альність переваг у потребах кожної людини. Потреби завжди конкретні, характеризують індивідуальний рівень розвитку кожної людини та відповідно до її суспільного статусу. Ідея абстрактного індивіда, з його сталими потребами^[228], з ієрар­хією абсолютних спонук, якими вони володіють, нічого спі­льного не має з реальністю. Тут не враховується той факт, що «будь-яка потреба набуває конкретного змісту залежно від того, за яких умов і яким способом вона задовольняється»^[229]. Не випадково піраміда потреб Маслоу не витримала перевір­ки часом, а згодом і сам автор погодився з критикою на її ад­ресу.

Разом з тим і донині можна зустріти в літературі посилання на обґрунтовані А. Маслоу підходи до потреб та їх спонукаль- ність або розвиток цих ідей різними авторами. Так, значного поширення набула двофакторна теорія мотивації Ф. Герцбер- га, у якій усі потреби зведені у дві групи: перша охоплює по­треби, що приносять задоволення, а друга — ті, що породжу­ють невдоволення індивіда і не справляють належного спону­кального впливу. Теорія набутих потреб Мак-Клелланда спи­рається на факт забезпечення базових (потреб нижчого рівня) в сучасному західному суспільстві, тому спонукальність дія­льності індивідів пов’язується виключно з потребами високого порядку: досягнення успіху, співучасті (причетності) і влада­рювання. У подібному плані формуються і теорії потреб інших авторів.

Уразливість теорій потреб, що спираються на принцип мет­рологічного індивідуалізму, полягає в тому, що, по-перше, у них не знаходить свого відображення суспільна залежність економічних суб’єктів, яка і спричиняє спонукальний вплив потреб. По-друге, у них не враховується відносно відокремле­не господарювання економічних індивідів, що вимагає наяв­ності у них здібностей, достатніх для реалізації суспільної за­лежності і забезпечення потреб. Потреби і здібності органічно поєднані між собою і відображають дві сторони економічних суб’єктів — їх відокремлене господарювання та суспільну за­лежність. У потребах слід вбачати необхідні суспільні умови, від яких залежить діяльність економічних суб’єктів, а в здіб­ностях — їх здатність до практичних дій щодо використання цих умов для забезпечення потреб. Без відповідних здібностей матеріальні та суспільні умови набувають форми безпідстав­них запитів, втрачають свою необхідність, тобто не стають за­собом формування суспільної залежності індивідів і належної спонукальності.

Під здібностями ми розуміємо духовні та фізичні якості людини, що використовуються нею в практичній діяльності. Вони формуються на основі природних задатків у процесі на­вчання та праці і є однією із суспільних рис людини. У них відбиваються знання та досвід, накопичені людством, експлі- цитно проявляються здібності минулих поколінь людей. К. Маркс звертав увагу на те, що в навичках та здібностях, у рівні впра­вності населення слід вбачати важливу форму збереження ре­зультатів попередньої діяльності, накопичення дійсного багат­ства суспільства^[230]. Як і потреби, здібності не існують в абстрактній формі: вони завжди конкретні і мають індивідуаль­ний рівень у кожної людини, що живе в певну історичну епоху.

Здібності відображають здатність економічного суб'єкта до практичних дій і проявляються та розвиваються лише у реаль­ному процесі діяльності. Без постійного використання здібно­сті згасають, саме тому виникає необхідність забезпечення по­треб індивіда, задоволення яких і означає реалізацію здіб­ностей. До них не варто підходити як до ресурсу, обсяги якого скорочуються в результаті використання, як це описав О. де Бальзак у романі «Шагренева шкіра». Навпаки, кожен індивідуальний чи колективний суб'єкт, реалізуючи свої здіб­ності та потенціал, задовольняють власні потреби і тим самим здійснюють не лише власне відтворення, а й забезпечують по­дальший розвиток. Тому мета функціонування господарської системи — створення благ для забезпечення потреб суспільст­ва — фактично направлена на відтворення та розвиток людей і різних форм їх об'єднання, включаючи утворення даного су­спільства.

Здібності економічних суб'єктів проявляються у здатності формувати цілі та володіти способами дій, тобто у здатності до пізнавальної та практичної діяльності. «Ми визначаємо зді­бності, — пише С. Д. Максименко, — як ступінь оволодіння людини способами дій»^[231]. Індивідуальність кожної людини — її талановитість, геніальність чи звичайна майстерність — ви­значається рівнем постановки цілей, володінням методами дій, швидкістю переходу від осмислення цілей до практичної дія­льності й отримання результату. Здібності є соціальним над­банням людини і розвиваються лише в русі, у процесі їх засто­сування.

Отже, кожен економічний суб'єкт характеризується: на­явністю власних цілей та здібностей для їх досягнення (пев­ним рівнем відносної відокремленості) та потреб, у яких ві­дображається суспільна залежність від матеріальних та суспільних умов, необхідних для реалізації цілей і здібнос­тей. Органічна єдність відокремленості та суспільної залеж­ності в господарській діяльності економічних суб'єктів про­являється як єдність його цілей, здібностей, потреб, усвідо­млення умов та способу діяльності. Лише в такому поєднан­ні може виникнути внутрішня спонукальність до дій еконо­мічних суб'єктів. Спонукальність виникає в результаті осмислення економічним суб'єктом свого реального стано­вища в господарській сфері суспільства; глибини відокрем­леності та залежності; власних цілей, здібностей і потреб і в єдності зазначених ознак являє собою економічний інтерес. Притаманні кожному суб'єкту власні цілі, здібності, потре­би, особливості статусу обумовлюють індивідуальність їх економічних інтересів.

Економічні інтереси характеризують спонукальний вплив на економічних суб'єктів з боку власних потреб та здібностей, є об'єктивним відображенням місця і зв'язків економічних суб'єктів у структурі економічної системи. Разом з тим у фор­муванні рушійних сил економічних процесів беруть участь і зовнішні сили, представлені економічним центром (державою та її органами або ринком). Методологічно їх слід розглядати як прояв зовнішнього впливу на індивідуальні економічні ін­тереси суб'єктів, що займають різні місця у структурі еконо­мічної системи. Такий вплив здійснюється у формі стимулів, які характеризують спонукальні дії на економічних суб'єктів. При розгляді суб'єктів як основних персонажів свідомо орга­нізованої та реально функціонуючої економічної системи їх активність може бути розкрита як єдність дій економічних ін­тересів та стимулів.

В основі економічних стимулів лежать спільні інтереси всіх суб'єктів, які взаємодіють в економічній системі. Вони фор­муються в результаті усвідомлення економічними центрами (державними органами, адміністрацією економічних організа­цій) спільних цілей та потреб, зосередження відповідних ре­сурсів (матеріальних, інформаційних, інфраструктурних, кад­рових тощо), створення необхідних суспільних умов для їх досягнення. Економічні стимули виникають у результаті при­ведення до спільного знаменника індивідуальних інтересів і залежать від особливостей цілей, місії та специфіки об'єднань, які утворили люди. К. Маркс підкреслював, що спільний інте­рес усіх індивідів «існує в дійсності як взаємна залежність ін­дивідів, між якими поділена праця»^[232]. Критерієм класифікації економічних стимулів є реально існуюча в даній економічній системі сукупність спільних економічних інтересів.

Економічні стимули направляють дії всіх учасників еконо­мічних процесів у певному напрямі. За своїм характером це є зовнішня необхідність, вона являє собою передумову досяг­нення індивідуальних економічних інтересів суб'єктів. Тому природа впливу спільних інтересів на людей має форму сило­вого поля, яке є середовищем активності економічних суб'єктів, «мертвою силою», що діє на них. Енергія стимулів формується в результаті акумуляції (передання) сил індивідів, є вторинною, «віддзеркалює» їх енергію, подібно до того, як належно оброблене скло відбиває потоки світла. Процес дії економічних стимулів, конкретизація впливу силового поля викликають необхідність використання поняття економічного інституту. Тому наступний параграф передбачає аналіз приро­ди економічних інститутів, виходячи з їх місця та способу впливу на процеси функціонування економічної системи.

Така природа економічних стимулів обумовлює силу їх діє­вості, яка залежить від повноти відображення (урахування) ін­дивідуальних економічних інтересів людей, спроможності еко­номічних центрів забезпечити збереження переданої енергії активності людей, здатності направити її в потрібне русло. То­му величезне значення для дієвості економічних стимулів має їх чітке формулювання (є зрозумілим) та доведення до людей.

Усвідомлення спільних цілей усіма учасниками економіч­них процесів, що відбуваються в даній економічній організа­ції, глибина і повнота відображення в них індивідуальних еко­номічних інтересів учасників економічних організації, створення адекватних засобів для доведення та реалізації спі­льних інтересів економічними суб'єктами надає їм дієвості. Економічні стимули характеризують наступний етап розгор­тання рушійних сил — організацію процесу реалізації спіль­них економічних інтересів на практиці.

Термін «стимул» (лат. — загострена палиця для підганяння рабів) означає надання поштовху, заохочення, спонукання до дій людей, він покликаний відобразити зовнішній вплив на їх активність, дію «мертвої сили». Поряд зі встановленням пев­них умов, обмежень чи владних рішень вони є одним із зна­рядь економічного центру узгодження дій економічних суб'єктів. У дії стимулів відображається одна з ланок процесу досягнення головної мети економічної системи — збереження її від розпаду. Тому в них знаходимо прояв домінуючого впливу цілісності економічної системи.

Ключовою ознакою економічних стимулів є переведення потенціальної енергії в кінетичну, розгортання зовнішньої спонукальної дії на економічних суб'єктів. Як пише А. М. Колот, «під стимулом ми розуміємо зовнішні спонукан­ня, які мають цільову спрямованість»^[233]. Економічні стимули направлені на відображення в діяльності кожного економічно­го суб'єкта спільних інтересів, у яких інтегровані спільні цілі та спільні потреби. Стимули розглядаються нами як один із важливих елементів практичної організації взаємодії економі­чних суб'єктів, важлива ланка формування рушійних сил фун­кціонування економічних організацій та економічної системи в цілому.

Під впливом стимулів змінюється спонукальність дій еко­номічних суб'єктів та формуються мотиви їх активності. Спо­нукальні сили діяльності економічних суб'єктів у мотивах на­бувають завершеної форми після проходження ряду етапів та набуття різних форм. Спочатку у формуванні спонукальних сил беруть участь потреби, здібності та цілі економічних інди­відів, після усвідомлення яких вони (спонукальні сили) набу­вають форми індивідуальних економічних інтересів. Останні під впливом стимулів, які є засобом впливу на них з боку спі­льних інтересів, виступають у ролі мотивів діяльності еконо­мічних суб'єктів.

Мотиви не знайшли свого місця в класичній та неокласич­ній економічних теоріях через те, що в них мета економічної діяльності — створення та отримання благ — ототожнюється зі споживанням, яким і вимірювалося багатство. Насправді споживання є «смертю» благ і не може відобразити наявне в суспільстві багатство. Адже до нього крім накопичення мате­ріального багатства, створення запасів благ входять ще і роз­виток потенціалу як окремих індивідів, так і колективних суб'єктів, нові знання та кваліфікація. Саме вони останнім ча­сом є справжніми мотивами активності людей. Як зазначав Джеймс Б'юкенен, «ототожнення індивідуальних потреб із благами дає змогу абстрагуватися від мотивів, що визначають поведінку людини», тоді як у дослідженні поведінки людини «необхідно ураховувати відмінність між потребами індивіда та мотивами його поведінки»^{[234] [235]. Ці та інші причини призвели до того, що наукове пояснення мотивації перебуває на неналеж­ному рівні.}

Мотив є узагальненою характеристикою здатності та здійс­нюваної практичної діяльності економічних суб'єктів як ос­новних персонажів предметно-перетворювальної діяльності у свідомо організованій та реально функціонуючій економічній системі, як єдиного джерела рушійних сил економічних про­цесів. Разом з тим для кожного економічного суб'єкта харак­терним є наявність безлічі мотивів у виборі того чи іншого на­пряму діяльності. Свідомий вибір пріоритетів діяльності, зіставлення та боротьба мотивів вимагають від нього прояву 242

волі.

Прояв економічними суб'єктами волі є пусковим механіз­мом, що приводить в дію рушійні сили економічних процесів. Вольовий акт забезпечує перехід спонукальних сил, що пред­ставлені сукупністю мотивів діяльності економічних суб'єктів, із потенціального стану у реальний прояв активності. «Воля, — писав Лейбніц, — є усвідомленим устремлінням до дії. Із волі та здібності до дій з необхідністю йде слідом вчинок»^[236].

Варто зауважити, що мотиви економічної діяльності суб'єктів покликані відобразити весь спектр важливих для су­спільства або економічних організацій цілей та цінностей. Во­ни включають не лише економічні, а й політичні, соціальні, духовно-культурні цілі та цінності, адже всі вони є не­від’ємними складовими суспільного життя кожної людини. Тому в економічній діяльності людей завжди мають місце по­заекономічні (цивілізаційні) фактори, які також знаходять своє відображення у мотивах діяльності суб’єктів господарської сфери суспільства.

Інтеграція всіх суспільних чинників активності економіч­них суб’єктів — економічних інтересів, економічних стимулів, мотивів їх діяльності здійснюється в процесі свідомого ство­рення відповідних економічних інститутів. Вони є одним із за­собів силового впливу центру на діяльність економічних суб’єктів та реалізацію внутрішніх і зовнішніх рушійних сил. Економічні інститути відіграють ключову роль у функціону­ванні економічної системи і заслуговують на окреме, більш глибоке висвітлення, якому присвячується наступний підроз­діл. Тут лише варто сказати, що від досконалості економічних інститутів залежить ефективність механізму рушійних сил економічної системи.

Теорія поля є наступним, після причинно-наслідкової зале­жності, методологічним підходом у дослідженні складних процесів. Вона передбачає відмову від обмеженості дослі­джень рамками взаємозалежності дій (стимул — реакція) і ураховує взаємозалежність кожної складової цього процесу від стану (та постійних змін у кожну одиницю часу) інших частин. Поле виступає як особлива форма матерії.

Ці методологічні положення безпосередньо стосуються економічних інститутів, мотивів та інших категорій економіч­ної динаміки. Дослідження економічних інститутів передбачає виявлення всіх взаємозв’язаних умов, що впливають на діяль­ність економічних суб’єктів. Такий же підхід використовуєть­ся і для пізнання мотивації економічних суб’єктів. Вона фор­мується не лише на основі їхніх потреб, а й включає безліч інших реально діючих чинників — як-то: рівень розвитку су­спільства і його психологічний стан, суспільні цінності і тра­диції (ментальність народу), наявність матеріальних ресурсів та індивідуальний розвиток здібностей тощо.

Поняття силового поля дає змогу розкрити не лише зміст процесу функціональної взаємодії в економічній системі, а й показати природу її самоорганізації. Остання є основою збе­реження економічної системи від розпаду, забезпечення її стійкості. Тому досягнення головної мети економічної системи розкривається через поняття функціонування і методологічно спирається на теорію поля та особливості її застосування при аналізуванні суспільних процесів.

Важливою характеристикою динамічного стану кожної економічної системи є притаманний лише їй економічний час. У різних економічних системах він відрізняється різною щіль­ністю і не є тотожним астрономічному часу. Різна інтенсив­ність перебігу економічних процесів за одиницю хронологіч­ного часу в окремих економічних системах перетворює його на економічне поняття динаміки. Він стає відносною величи­ною і є характерним лише для даної економічної системи, на його основі вимірюється взаємодія економічних суб'єктів. Підвищення значимості кожного відрізку індивідуального ча­су, вищі ритми функціонування економічної системи наочно демонструє сучасна швидка економіка. Щільність економічно­го часу робить актуальними одні фактори економічного розви­тку (наприклад, інформацію) і девальвує інші (примусову пра­цю, малоліквідні форми капіталу).

Для глибшого розуміння динамізму, зокрема процесів роз­витку економічної системи, доцільно порівняти його з близь­кими і часто вживаними як тотожності поняття «функціону­вання», «трансформація», «еволюція», «модернізація», «прогрес», а також із категорією економічного зростання. Від­мінність розвитку економічної системи від її функціонування, як правило, зводять до того, що лише першому притаманна направленість руху, безповоротність змін та економічне зрос­тання. Витоки такого розмежування сягають Марксової абст­ракції про відмінність розширеного відтворення суспільного виробництва від простого, які за своєю сутністю характеризу­вали статику економічної системи. Якщо ж розглянути дійс­ний динамізм економічної системи, то є всі підстави говорити про відносність розмежування понять функціонування і розви­тку, змістові характеристики цих понять є подібними.

Так, у процесах функціонування і розвитку відбуваються змі­ни економічних суб'єктів та їх взаємозв'язків, що робить незво- ротними зміни в економічній системі в цілому. Наявність спіль­них цілей в економічних суб'єктів не дає змоги говорити про від­сутність направленості процесів функціонування економічної системи. Воно спрямоване на реалізацію її цілей — забезпечення більших, спільно отриманих результатів, тому безпідставно вва­жати, що цей процес не веде до зростання результатів функціо­нуючої економічної системи. Отже, можна зробити висновок, що суттєвих розбіжностей у процесах функціонування та розвитку економічної системи немає. Перше відображає лише її рух у да­ний момент часу, а друге — зміни, що постійно відбуваються в економічній системі за певний проміжок часу.

Поняття прогресу, трансформації, еволюції, модернізації відображають різні аспекти і характер розвитку економічної системи. Їх аналіз не входить до проблематики даної роботи, тому тут варто лише звернути увагу на конкретизацію якісних сторін процесів розвитку, що дає змогу наблизитися до пошу­ку кількісних характеристик розвитку економічної системи, без яких пізнання динамічних процесів неможливе.

Проблема кількісної оцінки подібних процесів є надзвичай­но складною. Часто вона підмінюється агрегованими показни­ками підсумкових результатів функціонування тієї чи іншої системи. Подібне відбувається і з оцінкою розвитку економіч­ної системи, коли замість виявлення факторів та параметрів змін, що відбулися в ній, говорять про показники економічно­го зростання, які є наслідками цих змін. Звідси доречним є віднесення до економічного розвитку не лише результатів змін в економічній системі, а й самих змін, що відбулися в ній. «Категорія економічного розвитку на відміну від економіч­ного зростання, — пише І. Г. Мансуров, — включає не лише обсяги, динаміку виробництва життєвих благ та зростання до­бробуту населення, а й еволюцію економічної системи, зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональ- ній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти»^[237]. Таке тлумачення економічного розвитку є адекватним його сутності й охоплює ключові характеристики економічної системи.

Включення до поняття розвитку економічної системи ре­зультатів її функціонування, показників економічного зрос­тання допомагає глибше зрозуміти фактори, що впливають на них, зокрема інституціональні зміни та зміни потенціалу еко­номічних суб'єктів, які забезпечили ці результати. Тому слід обережно використовувати традиційні показники — обсяги створеного за встановлений проміжок часу ВВП на душу на­селення та його численні похідні як показники економічної динаміки.

Динамізм передбачає використання якісно нових підходів при дослідженні економічної системи, насамперед це стосу­ється аналізу причин і факторів, що зумовлюють постійні змі­ни в ній. До них можна віднести показники, що відображають зміну умов діяльності економічних суб'єктів (зміни в податко­вому, митному законодавстві, захисті прав приватної власнос­ті); нову структуру економічної системи, наприклад форму­вання фондового ринку чи ринку землі; появу нових суб'єктів; зростання активності найманих працівників завдяки новим стимулам та формам боротьби з опортуністичною поведінкою; ефективність економічної влади, зокрема зменшення бюрокра­тизму та корупції тощо. Переважна більшість цих та інших вимірів розвитку економічної системи не мають абсолютного значення і являють собою відносні величини, відображають збільшення або зменшення впливу того чи іншого чинника на активність економічних суб'єктів на новому етапі розвитку економічної системи. Але від цього вони не перестають бути кількісними характеристиками процесів розвитку і повинні розглядатися як характеристики динамізму економічної си­стеми.

Результати розвитку економічної системи відображаються в показниках ділової активності економічних суб'єктів, що за своєю сутністю є потоковими величинами, покликаними роз­крити якісні зміни в економічній системі. Їх величина та ди­наміка залежать від дій того чи іншого чинника економічної системи, які постійно привертають увагу суспільства, його економічного центру — державних органів управління — та інших суб'єктів економічних процесів. Економічна система кожного суспільства є результатом свідомої діяльності людей, і зміни, які постійно відбуваються в ній, її розвиток постають як одне із ключових завдань усього суспільства.

У найбільш загальній формі динамічний розвиток економіч­ної системи проявляється у змінах у характері, формах та об­сягах взаємодії суб'єктів економічної системи. Тому узагаль­нюючі показники економічного розвитку можуть бути сфор­мовані навколо активності конкретних суб'єктів та центру даної економічної системи. Значна частина їх представлена в системі національних рахунків, що дають уявлення про ці процеси на макрорівні. Разом з тим економічна наука дослі­джує всі форми взаємодії, що відбуваються на різних рівнях економічної системи. Тому створення та систематизація пока­зників динаміки економічного розвитку, що охоплювала б усі рівні економічної системи, є актуальним завданням наукових досліджень. Головним критерієм тут є розвиток суб'єктів, розширення кола свобод для прояву ділової активності кожно­го з них, що неминуче веде до нового витка еволюції економі­чної системи.

Подальше наповнення конкретним змістом процесу взаємо­дії суб'єктів економічних систем вимагає звернення до еконо­мічних інститутів, які займають важливе місце в категоріаль­ному ряду понять динамізму економічних процесів. Вони дають змогу розкрити практичні аспекти процесу взаємодії, стають важливою характеристикою організації економічної системи, відіграють значну роль у системі менеджменту.

6.2.