Економічні інститути, в процесі (функцію- нування ринкових, економічних систем

Економічні інститути є наступним складним понят­тям, що розкриває динамізм економічних систем. Їх складність зумовлена тим, що вони відображають майже всі характерис­тики процесу функціонування економічних систем на рівні практики.

Вони безпосередньо пов'язані зі свідомим пошуком людь­ми адекватних форм розв'язання головного протиріччя суспі­льного розвитку — протиріччя між відокремленими індивіда­ми та суспільством як цілісним утворенням, формуванням відповідних умов для руху головного (системоутворювально- го) зв'язку — суспільної залежності людей в економічній сфе­рі. Економічні інститути відіграють вирішальну роль у прак­тичному досягненні головної мети економічної системи — збереженні її від розпаду, через створення умов для практич­ної взаємодії між економічними суб'єктами як по горизонталі, так і по вертикалі (з економічним центром), формування кана­лів реалізації прямих та зворотних зв'язків між ними.

З економічними інститутами пов'язане існування різних способів і форм взаємодії економічних суб'єктів, методів уз­годження дій та форм конкуренції, рівень стихії та свідомого контролю перебігу економічних процесів. Їх інтегративність, здатність охопити такі різні аспекти взаємодії, як взаємний обмін енергією, інформацією, матеріальними об'єктами, дає змогу розглядати економічні інститути як середовище «еконо­мічного метаболізму». Поза межами економічних інститутів неможливо розкрити природу формування та реалізації емер­джентних властивостей економічної системи.

Масштабність та багатогранність характеристик економіч­них інститутів, їх призначення дають підстави стверджувати, що вони не просто «мають значення», а відіграють вирішальну роль в організації економічної системи, розгляді її на основі динамізму.

Відправним пунктом дослідження економічних інститутів, і передусім їх сутності та місця в системі понять і категорій, що відображають організацію економічної системи, є процес вза­ємодії її структурних елементів. При цьому зосереджуємо ува­гу на особливостях проведення процесного аналізу системних об’єктів, на розкритті станів, умов, сил, що забезпечують пе­ребіг будь-яких процесів.

Як відомо, у найбільш загальному розумінні процес (лат. processus — просування, проходження) означає сукупність рі­зних та взаємопов’язаних станів об'єкта, що характеризують його зміни, спрямовані на досягнення цілісності системного об’єкта. Тут ідеться не просто про рух системного об’єкта у просторі та часі за законами класичної механіки, а про зміни його стану, які мають певну направленість (підпорядковані пе­вним цілям), та про забезпечення цілісності. Процесний підхід означає, що економічна система розглядається не в стані рів­новаги (статично), а перебуває у зрівноваженому (динамічно­му) стані, якому притаманний нелінійний рух. Процесність завжди пов’язана з саморозвитком систем, із розгортанням сил, що спричиняють зміну його складових та забезпечують цілісність, сил, що можуть мати як внутрішній, так і зовнішній характер (природу).

Кожний процес має дві органічно пов’язані між собою сто­рони: відносно самостійні складові, що є вихідним його моме­нтом, та умови, які забезпечують їх (вихідних складових) пере­творення у новий стан, набуття об’єктом нової якості. Зазначені сторони своєю єдністю відображають перехід можливого в дій­сне, потенційного — в реальне, а тому поняття процесу нале­жить до онтологічних характеристик будь-якого системного об’єкта і, як правило, пов’язується з реальними подіями та яви- щами^[238]. Тому процесний аналіз будь-якого системного утво­рення розпочинається з характеристики вихідних складових та умов набуття нового стану, появи змін у ньому.

Особливе значення має дослідження умов перебігу процесу, суть яких пов’язується з розгортанням (установленням та реа­лізацією) зв'язку між об’єктом та факторами, що впливають на його зміни. Фактори, як відомо, відображають причини та ру­шійні сили, що ведуть до змін у системних об’єктах. Тому не­від’ємною складовою умов є внутрішні та зовнішні сили, що рухають процес, причини їх формування та поява носіїв цих сил. Важлива характеристика умов — причини, що виклика­ють зміни, ведуть до виникнення процесу. Новий стан систем­ного об’єкта потребує забезпечення умов свого існування, що, у свою чергу, зумовлює появу інших факторів та їх носіїв (за­собів дії). Тобто умови процесу змін у системних об’єктах, умови появи та існування їх нового стану включають причини, рушійні сили та засоби (знаряддя) їх реалізації.

Зазначені ключові положення процесного аналізу систем­них об’єктів утворюють основу для дослідження функціону­вання і розвитку економічних систем. Усі сутнісні характерис­тики динамічного стану економічної системи можуть бути визначені лише через наповнення конкретним змістом процесу взаємодії її структурних елементів. Це потребує насамперед визначення сторін процесу взаємодії, якими є, відповідно, еко­номічні суб’єкти (як вихідні складові процесу взаємодії) та еко­номічні інститути (як умови проходження процесу взаємодії), та розкриття їх взаємообумовленості і взаємної залежності.

Економічні індивіди стають індивідуальними чи колектив­ними суб’єктами і займають відповідні місця в структурі еко­номічної системи лише в процесі активної діяльності, що є сутнісною ознакою суб’єкта. Її розгортання потребує певних суспільних умов і не може бути реалізоване без економічних інститутів, що втілюють ці умови. Тому економічні інститути є необхідною передумовою для появи тих чи інших історич­них форм економічних суб’єктів, формування певної суб’єкт­ної структури економічної системи на відповідному етапі істо­ричного розвитку суспільства. Інститути забезпечують перехід можливостей діяльності в реальність, є необхідним суспільним середовищем для цього.

Економічні інститути, у свою чергу, зумовлені існуванням економічних суб'єктів подібно до того, як форма не може існу­вати без змісту, а середовище стає таким лише за умови його наповнення. В економічних інститутах втілюється необхідність (причина) діяльності та суспільні форми її реалізації, тому у відриві від самої діяльності (в абстракції) інститути втрачають будь-який сенс. Як неможливо відокремити північний полюс магніту від південного полюса, так не можна розглядати еконо­мічні інститути у відриві від економічних суб'єктів, для існу­вання яких та прояву їх активності вони існують.

Взаємозв'язок та взаємообумовленість двох сторін еконо­мічної системи — економічних суб'єктів та економічних ін­ститутів — є проявом її цілісності. Вона досягається в процесі взаємодії, вихідними складовими якого є економічні суб'єкти, а умови проходження цього процесу — економічні інститути. Звідси випливає висновок про найбільш загальну характерис­тику економічних інститутів: це необхідні суспільні умови процесу взаємодії його вихідних складових (економічних суб'єктів), умови переведення можливості діяльності в реаль­ність. Дана характеристика є лише першим кроком у встанов­ленні сутності економічних інститутів і скоріше за все відо­бражає їх місце в системі понять та категорій, що харак­теризують динамізм економічної системи.

Повніша характеристика економічних інститутів передба­чає аналіз як умов виникнення процесу взаємодії економічних суб'єктів, так і умов, необхідних для підтримання його прохо­дження (відтворення). Адже процесний підхід зводиться до аналізу постійно здійснюваного руху, чим і відрізняється від аналізу статики, що передбачає дослідження лише окремих ак­тів дій. В економічних інститутах відображаються причини, що зумовлюють не лише виникнення активності економічних суб'єктів, а й зміни, що відбуваються з самими суб'єктами. До того ж економічні інститути місять у собі суспільні форми (ін­ституції), що є каналами реалізації активності економічних суб'єктів. Тому визначення економічних інститутів має відо­бражати всі аспекти виникнення процесу взаємодії економіч­них суб'єктів та продовження його існування, воно не може не охоплювати і самих суб'єктів процесу взаємодії.

Важливим параметром процесу економічної взаємодії, який також знаходить своє відображення у понятті економічного інституту, є швидкість (темп) та характер його проходження. Для аналізу взаємодії необхідно звернутися до внутрішніх та зовнішніх сил, що забезпечують дії; векторів їх прикладання; умов, що забезпечують узгодженість дій. Процеси економічної взаємодії суб'єктів економічної системи набувають різних форм: керованих і некерованих, детерміністських і випадко­вих, дискретних і безперервних, матеріальних та інформацій­них; вони можуть мати інерційний характер, бути рутинними чи творчими тощо. В їх основі лежать відповідні способи і фо­рми взаємообміну енергією, інформацією та матерією між економічними суб'єктами. Усі особливості перебігу процесів взаємодії повинні знайти своє відображення в економічних ін­ститутах.

Це стає можливим при використанні поняття силового по­ля, що розглядається сучасною наукою як особливий вид соці­альної матерії^[239]. Його евристичний потенціал полягає в спро­можності розкрити єдність таких різних характеристик процесів економічної взаємодії, як джерела рушійних сил та напрями їх прикладання, швидкість проходження та причини, що впливають на використання фактору часу, особливості вза- ємообміну інформацією та матерією, причини, що викликають активність економічних суб'єктів і змін їхнього стану та ін.

Викладені вище методологічні підходи до аналізу природи економічних інститутів, їх місця і ролі у функціонуванні еко­номічних систем дають можливість побачити обмеженість традиційного для сучасної економічної теорії трактування їх як «правил гри». Так, Дж. Ходжсон у своєму «Маніфесті су­часної інституціональної економічної теорії» пише: «Особисто я визначаю інститути в основному як довготермінові системи правил, що склалися й укоренилися, котрі придають структуру соціальним взаємодіям»^[240]. Щоправда, автор і сам визнає не­адекватність такого визначення і звертає увагу на відсутність згоди між дослідниками стосовно їх дефініції. На наш погляд, єдиним правильним шляхом є виведення поняття економічно­го інституту із процесу економічної взаємодії, коли в його об­ґрунтуванні знаходять своє відображення всі значимі умови виникнення і відтворення цього процесу. Дефініція економіч­них інститутів має не передувати аналізу функціонування еко­номічної системи, а з'явитися в результаті дослідження зако­номірностей цього процесу.

Розпочати слід з дослідження вихідних складових економі­чної взаємодії залежно від того, де вони проходять — в еконо­мічній системі суспільства, її підсистемах, економічних орга­нізаціях чи інших утвореннях, що мають ознаки системності. Так, економічній системі суспільства притаманна суб'єктна структура, що сформувалася навколо держави, яка є економіч­ним центром господарської системи. Тому учасниками проце­су економічної взаємодії на рівні економічної системи є сукуп­ність державних органів, що діють у ній, та різноманітних економічних суб'єктів. У різних суспільствах економічна роль держави суттєво відрізняється, а економічні суб'єкти мають свої особливості. Причиною існування цих відмінностей у суб'єктних структурах економічних систем, статусу того чи іншого суб'єкта є різні типи і форми власності на ресурси, що встановлені в них.

Важливо підкреслити, що сама поява учасників процесу економічної взаємодії зумовлена власністю на ресурси, яка може розглядатися в ролі базового економічного інституту. Власність на ресурси має всі ознаки інституту: її встанов­лення є передумовою економічної діяльності людей, її суть пов'язана з правами власності, що слугують каналом прямих і зворотних зв'язків між суспільством і відносно відокрем­леними індивідами в господарській сфері. Права власності на ресурси набувають форми юридичних норм, які стиму­люють чи обмежують активність економічних індивідів і тим самим впливають на розгортання рушійних сил еконо­мічних процесів.

Проаналізована в другому розділі даної праці природа влас­ності на ресурси дає змогу визначити й інші риси інституту вла­сності та його роль у функціонуванні економічної системи. Зок­рема, основні типи та форми власності дають можливість установити характер взаємодії економічних суб'єктів, способи їх взаємообмінів, їхні цілі. Ці та інші важливі моменти економічної взаємодії знаходять своє відображення в економічному інституті власності. Ефективність функціонування економічної системи багато в чому залежить від досконалості інституту власності. Одним із яскравих прикладів недосконалості даного інституту в економічній системі України є формальність прав приватної власності, низький рівень їх захищеності та специфікації, що проявилося, наприклад, у небаченому розмаху рейдерства.

Інститут власності зовсім не зводиться до сукупності норм, які є всього лише зовнішнім проявом (фіксацією) установле­них суспільством прав (можливостей) і відповідальності (на­слідків) за напрям та спосіб взаємодії економічних суб'єктів у рамках господарської системи. Ці норми залишаються пустим звуком без конкретного наповнення особливостями стимулю­вання активності і системи мотивації, способів забезпечення спільних цілей і форм узгодження індивідуальних цілей. Біль­ше того, інститут приватної власності на ресурси не може зво­дитися до правил поведінки економічних індивідів, оскільки правила орієнтують на аналіз їх дій на засадах методологічного індивідуалізму, зміщують акцент із процесу взаємодії, умови перебігу якого і покликані відобразити економічні інститути.

Не завжди вдається весь спектр характеристик певного еко­номічного інституту вкласти у формалізовані норми, у суспі­льстві існують морально-етичні норми та взаємозв'язки, що виходять за нормативні рамки. Проблемою для кожного суспі­льства залишається пошук окрім правових норм інших адекват­них форм відображення всіх умов економічної взаємодії, що втілює в собі той чи інший економічний інститут. Прийнятним може розглядатися лише такий науковий опис того чи іншого економічного інституту, у якому відображені всі умови прохо­дження процесу економічної взаємодії та належні форми їх ві­дображення.

Конкретизація першої умови економічної взаємодії — наяв­ність учасників цього процесу — вимагає встановлення сфери чи підсистеми економічної системи, у якій вони діють. Влас­ність на ресурси і суспільний поділ праці дають змогу визначи­ти їх місце та роль у процесі взаємодії, що відбувається в даній підсистемі. Так, різні за статусом і функціями економічні суб'єкти діють у виробничій та фінансово-грошовій сферах, у сфері обміну та соціально-трудової взаємодії. В останній, на­приклад, взаємодіють такі суб'єкти, як наймані працівники (власники трудового ресурсу), роботодавці (власники матеріа­льних та грошових ресурсів), професійні об'єднання перших і других, які представляють їхні інтереси, держава в особі Уряду, що представляє інтереси всього суспільства. Інститути соціаль­но-трудової взаємодії покликані відобразити статус кожного економічного суб'єкта, містити адекватні форми, що забезпе­чують реалізацію прямих та зворотних зв'язків між ними, сти­мули та мотиви, що дозволяють реалізувати спільні та індивіду­альні інтереси. До таких інститутів можна віднести: інститут зайнятості, інститут оплати праці, систему трипартизму та ін.

Тобто першим кроком у характеристиці економічних інсти­тутів є визначення сфери чи підсистеми економічної системи, у якій вони відображають умови взаємодії. Вони залежать від специфіки власності на ресурси (різні форми приватної влас­ності, кооперативна, державна тощо), рівня суспільного поділу праці, ролі економічного центру, духовно-культурних чин­ників тощо. Саме інститути впливають на суспільне визначен­ня економічних суб'єктів, що діють у даній сфері чи підсисте­мі: вони можуть бути виробниками чи споживачами, фінанси­стами (банкіри, страховики) чи маркетологами (постачальни­ками чи продавцями), індивідуальними підприємцями, коопе­раторами чи бізнес-організаціями, професійними об'єднан­нями чи державними органами. Суспільна ідентифікація еко­номічних суб'єктів як висхідна умова процесу економічної взаємодії за їх місцем та роллю в системі суспільного поділу праці і власності є однією з класифікаційних ознак економіч­них інститутів.

Наступна ознака економічних інститутів пов'язана з особ­ливою роллю в економічній системі економічного центру в особі держави та економічних організацій в особі адміністра­цій. Вона зумовлена тим, що держава впливає на встановлення відповідних форм власності на ресурси через формування сфер суспільного виробництва чи створення підсистем еконо­мічної системи, унормування статусу різних економічних суб'єктів, реалізує функції цілого. Дії держави підпорядковані досягненню спільних цілей як учасників економічних проце­сів, так і членів суспільства. У цих діях держави слід вбачати вплив цілого на свої частини заради виконання місії (призна­чення) економічної системи — створення благ і послуг для за­безпечення потреб суспільства та досягнення головної мети економічної системи — збереження її від розпаду, що є перед­умовою виконання її призначення.

Особлива роль економічного центру у функціонуванні та розвитку економічної системи дає змогу розглядати економіч­ні інститути в рамках організаційного підходу. Вони являють собою свідомий спосіб відображення та реалізації головної мети економічної системи. Однією з умов діяльності економі­чних індивідів є урахування спільних цілей, і ця умова знахо­дить своє відображення у кожному економічному інституті. Такий підхід має місце і при створенні інститутів, що функці­онують у рамках окремих економічних організацій чи в інших системних утвореннях: кожен економічний інститут свідомо створюється для формування суспільних умов економічної взаємодії, серед яких обов'язковою є реалізація спільних цілей.

Іншою ознакою, притаманною кожному економічному ін­ституту, є відображення в ньому умов розгортання рушійних сил економічних процесів. Як було показано в розділі про природу динамізму економічних систем, їх здійснення забез­печується системою стимулів та мотивів. Безпосереднім дже­релом руху є активність індивідуальних чи колективних суб'єктів, а інститути стають своєрідним силовим полем здій­снення діяльності людей. Воно може суттєво посилювати або послаблювати цю активність залежно від того, які умови ство­рені для досягнення власних цілей економічних суб'єктів. Ці­лісність і неподільність останніх вимагає ураховувати весь комплекс їхніх інтересів при формуванні спонукально-мотива­ційних інституцій у рамках певного інституту.

Причому кожному суб'єкту притаманний власний комплекс цілей: у найманого працівника вони пов'язані з матеріальною винагородою його праці, суспільним визнанням професійної діяльності й особистого внеску, змістом і характером праці, особистим професійним та культурним зростанням тощо. Для виробничої економічної організації як колективного суб'єкта дерево цілей включає як спільні цілі (результативну діяль­ність, виражену прибутком, завоювання та збереження ніші на ринку, підвищення конкурентоспроможності, досягнення су­спільних цілей), так і цілі власників (збереження і відтворення капіталу, підвищення рівня його вартості, величину дивідендів тощо). Отже, важливим є урахування інтересів усіх учасників економічної взаємодії та відображення в інституціях певного економічного інституту не лише умов реалізації мотивів і сти­мулів, а й умов, що відкривають можливість їх розвитку. Діє­вість того чи іншого інституту проявляється в тому, наскільки його інституції можуть перетворитися на бар'єр у розвитку спонукально-мотиваційного механізму або надавати простір для його постійного удосконалення.

Об'єктивною складовою кожного процесу економічної вза­ємодії є узгодження між його учасниками спільних цілей, на­пряму та порядку дій тощо. Тому серед умов проходження та­ких процесів — встановлення певних способів взаємної узгодженості між економічними суб'єктами, які знаходять своє відображення в економічних інститутах. Як правило, ви­діляються два взаємодоповнювальні способи узгодження — (1) свідоме встановлення зв'язків та координація дій щодо їх реалізації і (2) стихійне їх формування. На їх взаємо- пов'язаності слід наголосити окремо, оскільки не існувало і не існує жодного системного утворення в суспільстві, у якому взаємодія сторін здійснювалася б виключно одним із цих спо­собів. Навіть у тоталітарних суспільствах з домінуючою і все- охопною роллю держави, як, наприклад, у плановій економіч­ній системі радянського типу, значне місце займала «планова стихія», коли із десятків мільйонів економічних зв'язків, із єдиного центру координувалися лише кілька десятків тисяч.

Це призводило до незбалансованості галузей народного госпо­дарства, до незбігу між виробництвом та споживанням і вини­кнення всеохопного дефіциту. Це стосується і ліберальних економічних систем, де завжди мають місце свідомі дії держа­ви у формі встановлення та забезпечення прав приватної влас­ності, регулювання фінансово-грошової підсистеми, створення і дотримання умов для вільної конкуренції, регулювання соці­ально-трудових відносин та безлічі інших дій.

На співвідношення між зазначеними двома способами узго­дження різних аспектів процесу економічної взаємодії економі­чних суб'єктів впливають ряд факторів. Серед них — особливо­сті суспільного устрою, духовно-культурний рівень народу, спрямованість суспільного виробництва та особливості струк­тури економічної системи, роль держави в економічних проце­сах та рівень економічних свобод індивідів. Модель економіч­ної системи, що складається в кожному суспільстві, залежить від домінування одного із основних типів зв'язків у ній, а саме: ієрархічного, мережного чи матричного. Вони мають місце як в окремих економічних організаціях, так і в економічній системі в цілому. Домінування одного із зазначених типів економічних зв'язків веде до утвердження адміністративної, ринкової або комбінованої форм узгодження дій економічних суб'єктів. Ор­ганізація процесу взаємодії завжди передбачає свідомий вибір їх співвідношення та відображення (фіксації) у відповідних ін­ституціях, що є окремою стороною економічних інститутів.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що сут­ність економічних інститутів пов'язана з відображенням су­спільних умов, необхідних для проходження процесів еконо­мічної взаємодії на різних рівнях економічної системи. На ко­жному з них процес взаємодії має різні умови свого перебігу. Звідси важливо розкрити економічні інститути, що утворюють середовище взаємодії економічних суб'єктів у різних підсис­темах (фінансовій, соціально-трудовій тощо) економічної сис­теми суспільства. Указуючи на рівневу відмінність між інсти­тутами, важливо не упустити з поля зору їх єдність, взаємозв'язки між ними, що зумовлені цілісністю економічної системи. Розкрити відмінність та єдність економічних інститу­тів різних рівнів — одне з найактуальніших завдань інституці­оналізму, а класифікація економічних інститутів стане черго­вим важливим надбанням цього напряму розвитку економічної науки.

Спільними для економічних інститутів, що відображають умови взаємодії на різних рівнях економічної системи, є ряд ознак. По-перше, у кожному інституті міститься інформація стосовно того, які суб'єкти беруть участь у процесі економіч­ної взаємодії; їх статус (за правами власності на ресурси) та сфера (напрям) взаємодії, зумовлена поділом праці (фінансова, торговельна, соціально-трудова, виробнича). По-друге, вказів­ка на економічний центр, що є організатором взаємодії і, від­повідно, формує економічні інститути (держава, відповідні адміністрації різноманітних економічних організацій, глава домогосподарства тощо). По-третє, особливості дії рушійних сил процесу економічної взаємодії, сукупність мотивів і сти­мулів активності її учасників. По-четверте, способи та форми узгодження дій економічних суб'єктів, якою мірою воно здій­снюється — свідомо чи стихійно, контрольовано чи безконт­рольно з боку економічного центру.

Підкреслюючи взаємопов'язаність зазначених ознак еконо­мічних інститутів, необхідно звернути увагу на їх відмінність, оскільки вони відображають різні аспекти єдиного процесу економічної взаємодії. Тому окремі сторони економічних ін­ститутів представлені різними економічними інституціями, які стають безпосереднім засобом організації процесу економічної взаємодії. На практиці це досягається через чітку формаліза­цію встановлених умов (і відображенням їх відповідними еко­номічними інституціями), доведення до кожного учасника процесу економічної взаємодії та забезпечення їх виконання. Історично, ще з часів Солона, такі дії набули характеру влад­них рішень та форм унормування встановлених умов у різний спосіб — прийняття нормативних актів, правил, регламентів, установлення традицій та звичаїв тощо. Головною вимогою до формалізації економічних інституцій є їх легітимність — ви­знання з боку всіх учасників процесу взаємодії необхідності дотримання прийнятих норм.

Динамізм економічної системи передбачає постійні зміни економічних суб'єктів, що потребує створення адекватних умов для їх взаємодії. Отже, економічні інститути перебува­ють у процесі постійного удосконалення через зміни певних інституцій. Практично це набуває форми удосконалення нор­мативної бази, формування нових традицій і правил ділової етики та корпоративної культури. Еволюційний розвиток еко­номічної системи здійснюється через постійну й копітку пра­цю з ретельного вивчення та обґрунтування необхідності по­ліпшення умов взаємодії економічних суб'єктів, які забезпечать вищі результати економічної діяльності. Зовні процеси економічної взаємодії виступають у формі різноманіт­них економічних операцій, і величина трансакційних витрат на їх проведення багато в чому свідчить про рівень досконалості економічних інституцій та їх унормування.

Ми розглядаємо зв'язок між економічними інститутами та економічними інституціями як співвідношення між цілим та йо­го складовими. Разом з тим в окремих економічних інститутах певні інституції відіграють не однакову роль. Так, наприклад, серед соціально-трудових інститутів варто виділити інститут оплати праці, у якому мотиви і стимули відіграють особливу роль, стають домінуючою інституцією. В інституті маркетингу на чільне місце виходить спосіб упорядкування взаємообмінів, в інституції грошей — забезпечення інтересів цілого і т. п. Різна роль економічних інституцій у різних економічних інститутах є ще однією підставою для розмежування інституцій та інститу­тів, а не їх ототожнення, як це часто має місце в літературі.

У науковому аналізі економічних інститутів варто також застосувати принцип монадності, згідно з яким інститути роз­глядаються як складне утворення, що органічно поєднує сві­домість, матерію (у формі поля), сили й вектори її прикладан­ня, цілі та внутрішню активність тощо. Монадність еко­номічних інститутів проявляється і в тому, що вони є кінцевим цілісним утворенням, що відображає умови функціонування та розвитку економічної системи. Тобто в сукупності понять, що характеризують динамізм економічної системи, знаходимо два різнонаправлені монадні утворення — поняття економічного суб'єкта та економічного інституту.

Монадність економічних інститутів проливає світло на природу такої їх характеристики, як емерджентність. Інститу­ти виникають лише в результаті поєднання вищеперелічених складових, що відображають різні умови взаємодії економіч­них суб'єктів у відповідній сфері, які лише в єдності утворю­ють певний економічний інститут, що забезпечує функціону­вання даної сфери й економічної системи в цілому.

Умови, що інтегруються в економічних інститутах, свідомо формуються суспільством виходячи з поставлених цілей та на­явних можливостей. Економічні інститути відображають та­кож і інші чинники економічних процесів і безпосередньо стають об'єктом практичної діяльності. Емерджентність еко­номічних інститутів, здатність їх відображати всі аспекти фун­кціонування економічної системи дає підстави вбачати в по­нятті «інститут» інтеграцію ключових характеристик цього процесу. Тому воно може розглядатися як базовий термін, що використовується в назві економічної науки, яка досліджує економічну систему з позицій динамізму — «інституціональна економіка».

Розглянуті вище, на наш погляд, найважливіші характерис­тики сутності економічного інституту відкривають можливість для їх узагальнення у визначенні цього поняття. Вихідним мо­ментом у формуванні дефініції будь-якого об'єкта (процесу чи явища) Г. В. Лейбніц вважав відображення способу породжен­ня предмета, правила, завдяки якому стає очевидною відтво- рюваність або можливість існування предмета. Виникнення економічних інститутів викликане необхідністю створення пе­вних умов для проходження процесів економічної взаємодії, які свідомо формуються центром економічної системи (чи її підсистем) та охоплюють усі аспекти економічної взаємодії. Поняття економічного інституту безпосередньо пов'язане із процесом економічної взаємодії і покликане відобразити його свідому організацію, перехід до предметно-перетворювальної (практичної) діяльності людей. Саме тому визначення еконо­мічного інституту стає узагальнювальною характеристикою організації функціонування економічної системи, ключовою ознакою напряму економічної науки, що досліджує динамізм економічних процесів.

²⁴⁸ Лейбниц Г. В. Сочинения: В 4 т. — М.: Мысль, 1982. — Т. 3. — С. 118.

У даній роботі економічні інститути визначаються як сві­домо створені (економічним центром) умови для проходження процесу економічної взаємодії у відповідних секторах (підсис­темах) економічної системи, що направлені на забезпечення її цілісності, формування економічних суб'єктів, мотивів та сти­мулів їх активності, узгодження спільних цілей та упорядку­вання дій щодо їх досягнення. Поява та розвиток економічних інститутів залежать від об'єктивних процесів диференціації економічної системи (через розвиток суспільного поділу праці і форм власності на ресурси), глибини пізнання людьми еко­номічних процесів, наявність політичної волі для формування нових або удосконалення існуючих економічних інститутів.

Наступним, після формулювання дефініції економічного ін­ституту, кроком у пізнанні його сутності стає дослідження вкрай складної проблеми класифікації економічних інститутів. Вона може бути успішно вирішена лише на основі визначення структури економічної системи та її підсистем, функцій, які останні здійснюють, особливостей економічних зв'язків, що лежать в основі процесу економічної взаємодії. Тому кри­теріями класифікації економічних інститутів стають щонайме­нше три ключові аспекти (різні сторони) процесу економічної взаємодії: структурні рівні системних утворень, на яких про­ходять процеси взаємодії; функції, що реалізуються на цих рівнях; характер взаємозв'язків, які відбуваються в процесі взаємодії.

У сучасних економічних системах, як це було показано у попередніх розділах, виділяють суб'єктну та виробничу струк­тури. Перша зумовлена особливостями існуючих форм влас­ності на ресурси, а друга — рівнем розвитку суспільного поді­лу праці. До суб'єктної структури зазвичай відносять державу (її економічні органи) як центр економічної системи; різно­масштабні економічні, професійні та громадські організації і спілки, що беруть участь в економічних процесах; домогоспо- дарства. Економічні суб'єкти кожного з цих рівнів слід роз­глядати як підсистеми економічної системи, що, у свою чергу, мають власну структурну будову, для взаємодії між елемента­ми якої потрібні відповідні економічні інститути. Іншими сло­вами, необхідно розмежовувати економічні інститути еконо­мічної системи в цілому, економічні інститути на рівні еконо­мічних організацій та інститути домогосподарства.

Так, на рівні економічної системи можна назвати, напри­клад, центральні інститути: інститут власності на ресурси, со­ціально-трудові інститути, фінансово-грошові інститути, ін­ститути зовнішньоекономічної взаємодії. Виробнича струк­тура представлена сукупністю галузей, підгалузей, територіа­льних господарських утворень, підприємств, виробничою ін­фраструктурою тощо. В основі виробничих економічних ін­ститутів лежать технологічні зв'язки, тому до них варто віднести інститут стандартів, інститути, що визначають техні­чні та технологічні вимоги, забезпечення матеріальними ре­сурсами тощо.

За своєю суттю, економічні інститути, що діють на рівні економічного центру, реалізують ієрархічні (централістські) зв'язки, забезпечують вплив цілого на структурні складові. Тому в центральних економічних інститутах знаряддя практи­чної організації процесів взаємодії — економічні інституції — мають імперативний характер, виражаються у наказовій фор­мі. В основі цих інституцій лежить влада, їх вплив спирається на силу влади. Ці економічні інституції мають форму декретів, указів, законів, постанов, положень, листів, методичних реко­мендацій тощо. Саме завдяки таким особливостям інституцій досягається підпорядкування дій структурних елементів інте­ресам цілісності. У них реалізуються як прямі, так і зворотні зв'язки. Залежно від досконалості центральних економічних інститутів зворотні зв'язки відображаються (формуються) з різною повнотою. Так, у плановій системі радянської еконо­міки вони відігравали мінімальну роль, що послужило однією з причин високого рівня її незбалансованості. Свідоме форму­вання економічних інституцій передбачає обов'язкове ство­рення каналів зворотного зв'язку в кожному економічному ін­ституті.

Взаємодія між економічними суб'єктами одного рівня ха­рактеризується горизонтальним типом зв'язків за принципами мережі. Їх особливістю є направленість на досягнення цілей кожного учасника взаємодії, реалізацію індивідуальних інте­ресів та рівноправність сторін. Цей напрям економічної взає­модії відображають ринкові економічні інститути, що набули свого розвитку з утвердженням приватної власності на ресур­си, становленням ринкової економічної системи.

Серед ринкових інститутів базовим є інститут конкуренції, який забезпечує реалізацію рівних умов та свобод і ділової ак­тивності для економічних суб'єктів, що випливають зі змісту прав приватної власності на ресурси. До ринкових економіч­них інститутів варто віднести торгівлю, найм, оренду, марке­тинг тощо. Сутність економічних інституцій, що дають змогу організувати процеси ринкової взаємодії, практично знаходять своє відображення у розділах (пунктах) контракту. Тому різні типи і форми контрактів можна розглядати як зовнішній прояв існуючих у кожній економічній системі ринкових економічних інституцій. Досконалість контрактів, глибина і повнота охоп­лення ними всіх аспектів процесу економічної взаємодії є сві­дченням адекватності сформованих інституцій суті того чи іншого економічного інституту.

Важливим напрямом розвитку економічних зв'язків між суб'єктами господарської системи стала комбінація вертика­льних (ієрархічних) та горизонтальних (ринкових) зв'язків у процесі взаємодії економічних суб'єктів одного рівня. Вони дістали назву матричних економічних зв'язків і характеризу­ють взаємодію в межах олігополій, консорціумів, концернів, холдингів, фінансово-промислових груп.

Особливістю взаємодії даного типу є те, що вона виникає як засіб отримання конкурентних переваг. При цьому до­бровільне підпорядкування, рівноправність і свобода дій по­ширюються на чітко визначені напрями економічної діяль­ності. Найчастіше ієрархічні зв'язки поширюються на фінан­сову, інвестиційну та технологічну взаємодію. Практична ор­ганізація взаємодії такого типу досягається через відображен­ня в окремих пунктах установчих та статутних документів. Тому олігополії, концерни, консорціуми, холдинги, фінансово- промислові групи відображають у них специфічні умови взає­модії. Водночас не варто забувати, що як системні утворення вони можуть бути віднесені до економічних організацій, які в ролі економічних суб'єктів діють в інституціональному сере­довищі економічної системи.

Якщо на рівні економічної системи процеси економічної взаємодії відображають центральні економічні інститути, то на рівні її підсистем — різномасштабних економічних організа­цій — взаємодію забезпечують економічні інститути другого ешелону. Їх відмінність полягає в тому, що інституції, які вхо­дять до них, одночасно відображають умови економічного центру і специфіку організації економічної взаємодії в кожній економічній організації. Інститути другого, третього та насту­пних рівнів формуються відповідно до функціональних на­прямів діяльності економічних організацій (підсистем), а на­лежні їм інституції становлять систему менеджменту цих організацій.

Усі вони підпорядковані засадничим моментам економіч­них організацій — її цілям (отримання прибутку, досягнення суспільного ефекту). Серед функцій менеджменту, як правило, називають: планування, організацію виробництва, координа­цію дій підрозділів, мотивацію персоналу і обліково- контрольну. Відповідно до цього доцільно класифікувати еко­номічні інститути економічних організацій, ураховуючи базо­вий для цього рівня інститут прибутку чи інститут соціального ефекту. Засобами організації економічної взаємодії на цьому рівні є такі інституції, як система стратегічного та поточного планування, підготовка проектів і програм; статут та інші установчі документи, колективні договори; система прийняття та втілення управлінських (адміністративних) рішень; вибір системи і форм оплати праці; технологічна документація сто­совно організації процесу виробництва; система формування, розподілу матеріальних ресурсів; обрана система обміну внут­рішньогосподарських операцій; система корпоративної куль­тури (традицій, кодекси професійної діяльності) тощо.

Класифікуючи економічні інститути за різними критеріями, важливо не випустити з уваги їх органічну єдність, відносність розмежування різних напрямів та аспектів процесів економічної взаємодії. Крім того, велике значення при дослідженні еконо­мічних інститутів має визначення співвідношення між ними та економічними інституціями, що відображають їх зміст. Еконо­мічні інститути — це наукове поняття (категорія), що відобра­жає в загальній спільній назві (терміні) напрями (ознаки, сторо- ни) процесів взаємодії. В економічних інституціях вбачаємо не тільки конкретизацію цих ознак (сторін) процесу взаємодії, а й свідомо сформовані (на основі отриманих знань) засоби прак­тичної діяльності людей з організації процесу взаємодії. Спів­відношення між ними дає змогу розкрити взаємозумовленість та перехід від пізнавальної до предметно-перетворювальної (практичної) діяльності людей в економічній сфері суспільства. Радикальні реформи чи поступове удосконалення економічних інститутів залежить від глибини пізнання людьми об’єктивних умов економічної взаємодії, наявності політичної волі та здат­ності відображення в економічних інституціях гармонії індиві­дуальних і суспільних інтересів.

Зовні в процесі функціонування економічної системи та її підсистем взаємодія проявляється як сукупність економічних операцій. Тому більш глибока класифікація економічних ін­ститутів вимагає ретельного аналізу напрямів і форм економі­чних операцій, що здійснюють економічні суб’єкти. Останні можна поділити на дві групи — внутрішні та зовнішні, що різ­няться способами формування зв’язків. Для перших характер­ним є адміністративний метод організації економічних зв’язків, а для других — ринковий. У діяльності економічних організацій слід убачати поєднання зазначених форм економі­чних зв’язків, тісне переплетіння різних за характером еконо­мічних інститутів та інституцій.

Р. Коуз у своїй трансакційній теорії дослідив закономірно­сті встановлення співвідношення між ними. Розмір транс- акційних витрат на здійснення процесів взаємодії зазначени­ми двома методами дає змогу встановити дієвість економіч­них інституцій, що забезпечують реалізацію відповідних еко­номічних зв’язків. Ефективність застосування економічними організаціями інституцій проявляється, за Р. Коузом, у масш­табах економічних організацій. Зменшення розміру фірми означає переведення більшості процесів економічної взаємо­дії на ринкові зв’язки, використання ринкових економічних інституцій.