Поняття економічного суб'єкта

Організаційний підхід до економічних систем не може бути обмежений лише використанням моделей людини в економічних процесах. Адже він передбачає не тільки пізнан­ня останніх, знаряддям якого і слугують відповідні моделі лю­дини, а й відображення предметно-перетворювальної діяльності людей у господарській сфері суспільства.

Класифікація економічних суб'єктів певної економічної си­стеми може здійснюватися за кількома критеріями: за місцем та функціями в економічній системі, особистими та спільними цілями, сукупністю економічних зв'язків, що поєднують їх з іншими складовими системи, мотивами діяльності тощо.

Як відомо, в макроекономіці виділяють трьох^[179] суб'єктів економічних систем окремих країн — домогосподарства, фір­ми і державу, а іноземних учасників господарських процесів розглядають у статусі нерезидентів економічної системи. Од­наче такий підхід відображає скоріше сектори економіки, між якими здійснюється кругообіг ресурсів, доходів та результатів діяльності.

Суб’єктний підхід передбачає перенесення акцентів із ре­зультатів діяльності людей та отримання ними доходів на са­мих індивідів, їхні суспільні риси, мотиви діяльності. Адже економічні результати діяльності людей визначаються саме рі­внем суспільної зрілості індивідів та суспільними умовами ді­яльності. Фактично йдеться про більш широкий погляд на лю­дей у господарській сфері суспільства. Вони є не лише носіями робочої сили, а й свідомими учасниками економічних проце­сів, що володіють різними професійними компетенціями, осо­бистими цілями, світоглядністю тощо. Розкрити поняття еко­номічного суб’єкта означає визначити перелік суспільних рис індивідів, що набувають певної специфіки і дають змогу тим самим віднести окремих індивідів до різних груп економічних суб’єктів, та суспільні умови, у яких вони такими стають.

Погляд на індивідів з боку цілісності економічної системи, тобто реалізація підходу, протилежного атомістичному роз­гляду економічних індивідів, передбачає аналіз не лише їх мі­сця в структурі системи, а й нових суспільних рис, зумовлених цілісністю економічної системи, а також суспільних умов, у яких вони діють.

Суспільні умови діяльності економічних суб'єктів визна­чають їхнє становище як елементів економічної системи, що означає наявність зовнішніх сил, які впливають на них. Діяль­ність економічних суб'єктів своїм джерелом має прояв внут­рішніх сил, якими володіє індивід. Водночас ці сили форму­ються під впливом інших суб'єктів, дії суспільних стимулів. Тому поняття економічного суб'єкта характеризується не ли­ше діалектичною єдністю відносної відокремленості та суспі­льної залежності індивідів, а також притаманними їм мотива­ми і стимулами діяльності. Останні дають змогу розкрити сутнісну рису економічних суб'єктів — постійне перебування економічних індивідів у стані активних дій, їхнє дієвісне нача­ло. Поняття економічного суб'єкта належить до ряду категорій і понять, що характеризують динамізм економічних процесів, і цим принципово відрізняється від поняття економічного індивіда.

Урахування зовнішнього (з боку суспільства та його еконо­мічної сфери, глобальних факторів) впливу на економічних ін­дивідів веде до постійних змін, що відбуваються з ними та в їхній діяльності. Стан перманентних змін, подолання закосте­нілості статусу — важлива риса економічних суб'єктів, яка допомагає зрозуміти причини постійних змін, що відбувають­ся з економічними суб'єктами, причини зміни їхньої суспіль­ної ролі та переходу до інших груп суб'єктів, набуття ними інших суспільних форм.

Як уже зазначалося, організаційний підхід до економічної системи суспільства та її суб'єктів передбачає урахування як характеристик, що відображають її стан (у статиці), логіку та закономірності будови (з боку пізнання), так і характеристик реально функціонуючої економічної системи, діяльність лю­дей під впливом системи стимулів і мотивів.

Значимість поняття економічного індивіда зумовлена, як уже зазначалося, принаймні двома важливими обставинами. Поняття економічного індивіда дає змогу розкрити одну із сторін основного протиріччя суспільного розвитку — відносну відокремленість людини в економічній сфері суспільства. Звідси випливає об'єктивна необхідність постійного наростан­ня свободи людини та її індивідуального розвитку. Друга об­ставина пов'язана з тим, що економічний індивід був і зали­шиться в майбутньому першоджерелом рушійних сил суспіль­ного розвитку. Тому важливою є наукова характеристика еко­номічного індивіда, чітке окреслення його ключових рис та обставин, під впливом яких вони можуть змінюватися. Саме ці риси стають відправною точкою при дослідженні економічних суб'єктів.

Узагальнюючи значні наукові здобутки в розумінні приро­ди економічних індивідів, на наш погляд, можна виділити п'ять його ключових характеристик. По-перше, розуміння економічного індивіда як людини, яка самостійно (відносно відокремлено) і вільно господарює і має власність на ресурси. Ця власність стає основою для визначення статусу економіч­ного індивіда в економічній системі його цілей та поведінки. І оскільки розглядається абстракція абсолютної відокрем­леності, своєрідний варіант Робінзонади, то і власність висту­пає в індивідуально-приватній формі.

По-друге, у понятті економічного індивіда знаходить свою конкретизацію та подальший розвиток інша важлива риса еко­номічної людини — свідома поведінка. Цю якість економічний індивід реалізує за допомогою вибору певного варіанта дій, який (вибір) спирається на оцінку граничної корисності благ, що він використовує для виробничих цілей чи для споживання. Індивідуалістичний характер свідомості проявляється в тому, що вибір здійснюється з позиції нагальності його потреб, пере­ваг, яких він надає окремим благам, тобто виступає у формі суб’єктивної оцінки. Маржинальний аналіз показує, чому вирі­шальну роль в економічних процесах відводять економічному індивіду, як формуються його цілі та мотиви поведінки. Пове­дінка здійснюється через свідомий вибір варіанта, який і роз­глядається з позиції теорії граничної корисності.

По-третє, для економічного індивіда більш чітким є встано­влення зв’язку між його цілями та засобами їх досягнення. Во­ни обираються заради виключно індивідуальних інтересів, з метою отримання максимально можливої корисності. Так з’являється важлива характеристика економічного індивіда — раціоналізм його поведінки, для якої характерним є не просто отримання вигоди, а досягнення максимально можливого ре­зультату, що оцінюється індивідом із позиції граничної корис­ності. Раціоналізм економічного індивіда полягає у свідомих діях щодо отримання найбільших результатів, оцінених з по­зиції його індивідуальних цілей.

По-четверте, змінюються мотиви поведінки економічного індивіда. Якщо для економічної людини вони пов’язувалися з володінням багатства, то для економічного індивіда характер­ним є сам процес його накопичення, гонитва за багатством. Такий мотив дій економічних індивідів пов’язаний із раціона­лізмом, із намаганням щоразу обрати такі способи досягнення цілей, які ведуть до максимально можливих результатів.

По-п'яте, умови, в яких діє економічний індивід, харак­теризуються як стабільні і тому не впливають на зміну його поведінки. Параметричність середовища діяльності еконо­мічного індивіда відображає його абсолютну відокремле­ність від суспільства, вказу є на виключно індивідуальний характер дій.

Підсумовуючи, можна сказати, що основний персонаж тео­ретичних побудов і аналітичних досліджень неокласичної еко­номічної теорії — економічний індивід — являє собою люди­ну, яка має приватну власність на ресурси, що дає їй можливість самостійно і раціонально здійснювати господарсь­ку діяльність, мотивом якої є прирощення (накопичення) ба­гатства (максимізація корисності) в незмінних умовах ринко­вого середовища. Теоретичним обґрунтуванням цих та деяких інших характеристик економічного індивіда є принципи мето­дологічного індивідуалізму, згідно з якими природа економіч­ної людини та її поведінка розглядаються виключно з позиції відокремленого існування.

Розуміючи всю нереалістичність такого бачення суспільних умов діяльності економічного індивіда, неокласична економі­чна теорія почала поступово їх змінювати, звертаючи увагу на їх невизначеність та на неповноту інформації, необхідну для прийняття раціональних рішень. А якщо до цього додати сум­ніви, на які вказав Г. Саймон, щодо здатності економічного ін­дивіда належно оцінити навіть отриману інформацію про се­редовище, у якому йому необхідно діяти, то стає зрозумілим висновок про обмежену раціональність його дій. Так були посі­яні сумніви стосовно основної опори в характеристиці еконо­мічного індивіда — розгляд його природи та дій виключно в умовах відокремленості.

Під впливом нереалістичності та невідповідності вимогам практики поняття економічного індивіда почало втрачати свій евристичний потенціал і стало одним із бар'єрів на шляху роз­витку економічної теорії. До того ж воно не піддавалося модер­нізації на основі нових методологічних підходів, пов'язаних із застосуванням принципів системного аналізу в дослідженні суспільних процесів. Тому виникла необхідність точнішого ві­дображення людини в економічних процесах на основі прин­ципів суб'єктності, характеристики людини в економічних процесах як економічного суб'єкта.

Поняття економічного суб'єкта покликане відобразити не лише відокремлене господарювання людей (для цього існує поняття економічного індивіда), а й суспільну їх залежність. Для пізнання природи економічних суб'єктів необхідно роз­крити форми суспільної залежності економічних індивідів та зміни, що відбуваються під впливом такої залежності. І так як форми суспільної залежності історично змінюються, то відо­браження цих змін дає змогу показати генезис економічних суб'єктів, їх розвиток у часі.

Розглянуті вище основні риси економічного індивіда, який з урахуванням суспільної залежності набуває нового статусу, суттєво змінюються і разом з новими якостями є вже харак­теристиками економічних суб'єктів. Тому для розкриття при­роди економічних суб'єктів необхідно визначити основні форми суспільної залежності економічних індивідів та ево­люцію їх характеристик, що відбувається під впливом такої залежності.

Як було показано в попередніх розділах даної роботи, су­спільна залежність виникає і розвивається внаслідок диферен­ціації спочатку родоплемінних об'єднань людей, а згодом і су­спільств. В економічній сфері диференціація здійснюється че­рез розвиток двох пов'язаних між собою процесів — суспільного поділу праці та формування і розвитку власності на засоби виробництва. Економічні індивіди постійно перебу­вають під впливом виробничої (породженої поділом праці) та соціальної (породженої власністю на засоби виробництва) за­лежності. Тому на характеристики економічних суб'єктів ви­рішальний вплив справляють зазначені суспільні чинники та суспільна свідомість, що є однією з найглибших характерис­тик суспільної природи людей, їх єдності, могутнім інтегра­ційним фактором відносно відокремлених людей.

Природа економічних суб'єктів не вичерпується змінами в характеристиках економічних індивідів під впливом різних форм їх суспільної залежності. Зміни в розумінні природи економічних індивідів та умов їхньої діяльності досить успіш­но досліджує один із сучасних напрямів неокласичної еконо­мічної теорії — неоінституціоналізм. Свідченням цього є дося­гнення останніх десятиліть, пов'язані із розробленням питань обмеженої раціональності, економіки права, теорії контрактів, теорії прав власності та ін.

Принципово важливим для розуміння природи економічних суб'єктів є їх місія як основних персонажів предметно- перетворювальної діяльності, організаторів та рушійних сил економічних процесів. Тому сутнісною характеристикою еко­номічних суб'єктів є реалізація активної діяльності людей, ви­явлення сил, що їх забезпечують. Енергія руху, сили та векто­ри їх прикладання стають якісно новими характеристиками, що відображають природу економічних суб'єктів, які дають змогу розкрити динамізм економічних систем. Це передбачає включення до аналізу економічних суб'єктів їхніх потреб та здібностей, інтересів та стимулів, розгляд усього комплексу спонукально-мотиваційних механізмів. У результаті цього ви­ходимо на шлях розв'язання однієї з найглибших проблем, по­ставленої ще класиками економічної теорії, — проблеми спо­нук та мотивів діяльності людей.

Поняття економічного суб'єкта насамперед дає змогу зняти штучне протиставлення та реалізувати діалектичну єдність двох сторін суспільного індивіда. Ідеться про протиставлення і схоластичну дискусію стосовно первинності людини чи суспі­льства (колективу), індивідуалізму та холізму. В економічному суб'єкті, з одного боку, органічно поєднуються його суспільна природа, детермінованість суспільством, а з іншого — відо­кремлена та самостійна активна діяльність. Л. І. Абалкін ці дві сторони називає глобальними мегатрендами суспільного роз­витку, коли один відображає утвердження самоцінності люди­ни, забезпечення її прав і свобод, а другий — подолання від­чуженості людей та розвиток різних форм колективістських начал. Їх протиставлення є недопустимим: «Напевне прийшов час усвідомити, що ці два мегатренди не виключають, а збага­чують та доповнюють один одного. Очевидно, що протистав- 183 лення індивідуалізму і колективізму — надумана дилема». Такі самі ідеї висловлювали ще прибічники німецької історич-

¹⁸³ Абалкин Л. И. Размышления о долгосрочной стратегии, науке и демократии // Ле­онид Абалкин. Страницы исторической памяти. — М.: Ин-т экономики РАН, 2007. ної школи, американські інституціоналісти та інші автори. А. Маршалл, віддаючи належне ролі індивідів, підкреслював, що «відправним пунктом у дослідженні більшості економіч­них проблем мають служити мотиви, що рухають індивідом, який розглядається не як ізольований атом, а як учасник будь- якої професії чи виробничої групи»^[181].

Однією з найглибших форм прояву діалектичної єдності зазначених сторін економічних суб'єктів є наявність у них власності на ресурси, необхідні для забезпечення свого жит­тя, а історичні форми власності відображають розвиток еко­номічних суб'єктів. Як було показано в попередніх розділах, власність виникає в момент відносного відокремлення інди­віда від суспільства, стає умовою його самостійного господа­рювання і водночас є засобом реалізації його суспільної за­лежності. Права власності на ресурси, їх обсяг та способи забезпечення встановлюються економічним центром (держа­вою) і з його допомогою визначається статус економічних ін­дивідів в економічній системі. Фактично суспільна залеж­ність економічних індивідів реалізується через установлення відповідних прав власності, формування зв'язків між еконо­мічним центром (державою) та економічними індивідами. За­вдяки цим зв'язкам економічні індивіди займають відповідне місце у структурі економічної системи, що має вирішальне значення у набутті ними рис економічних суб'єктів. Економі­чним суб'єктом стає людина (чи люди), що володіє ресурса­ми, необхідними для створення матеріальних благ та послуг, і згідно з цим займає певне місце в структурі економічної си­стеми.

Іншою формою суспільної залежності економічних суб'єк­тів, як відомо, є залежність, зумовлена суспільним поділом праці, який також впливає на їх функції та місце в структурі економічної системи. Але в цьому разі маємо справу не з соці­альною, а з виробничою структурою, з певним місцем людей у галузевій чи професійній структурі суспільного виробництва. Економічні суб'єкти завжди перебувають одночасно в соціа­льній і виробничій залежності, а тому вони характеризуються як суб'єкти відповідних галузей суспільного виробництва чи суб'єкти певних видів професійної діяльності.

Отже, економічним суб'єктом може бути лише власник, який відповідно до наявного у нього обсягу прав власності ви­користовує належні йому ресурси у певній сфері виробничої чи професійної діяльності. Реалізувати себе як економічного суб'єкта людина може лише через формування економічних зв'язків з іншими суб'єктами та економічним центром систе­ми. Тому конкретна характеристика економічних суб'єктів, їх класифікація визначаються сукупністю горизонтальних (з ін­шими економічними суб'єктами) та вертикальних (насамперед з економічним центром) економічними зв'язками.

Пов'язуючи суть економічних суб'єктів з реалізацією прав власності на ресурси і залежністю, зумовленою його місцем у системі поділу праці, з формуванням та здійсненням усієї су­купності економічних зв'язків, що виникають при цьому, ми доходимо висновку, що економічному суб'єкту іманентна ак­тивність, коли дієвість є нормальним (адекватним його приро­ді) станом. Тому економічний суб'єкт є персонажем реально функціонуючої економічної системи, а не її теоретичної моделі, поняттям, що відображає динамізм економічних процесів, ключовою постаттю організації економічної системи.

Поняття економічного суб'єкта дає змогу розкрити органі­заційний підхід до економічної системи, показати людину не лише як таку, що пізнає закономірності економічних процесів (як це відображено в класичній та неокласичній економічних теоріях), а як особу чи колектив, котрі на основі отриманих знань здійснюють предметно-перетворювальну діяльність (во­лодіють мистецтвом практичних дій). Здатність сприймати, аналізувати і діяти відповідно до отриманої інформації стає важливою рисою економічного суб'єкта. На наш погляд, включити до системи наукових понять і категорій, що відо­бражають динамізм економічної системи, поняття економічної інформації можна лише на рівні економічного суб'єкта, пока­зати її як специфічний ресурс його діяльності.

Тобто в характеристиці економічних суб'єктів з'являється ще одна сутнісна риса — його діяльність спирається на еконо­мічну інформацію, природу і значимість якої належною мірою ще не розкрила сучасна економічна наука. Як правило, її роз­глядають як один із ресурсів діяльності економічних суб'єктів і тим самим відносять до специфічних об'єктів власності, роз­глядають крізь призму прав власності. На нашу думку, такий підхід лише частково відображає значення феномену інформа­ції та її всезростаючої ролі в економічних процесах. За своєю природою інформація є однією із форм надзвичайно важливого явища, притаманного всім суспільним процесам, — суспільної свідомості. Як було показано вище, системний підхід вимагає урахування не лише індивідуального рівня свідомості, а й впли­ву колективної (суспільної) свідомості, яка відображає важли­вий напрям залежності індивідів від суспільства. Прояви суспі­льної свідомості та вплив на поведінку економічних суб'єктів значно масштабніші й пов'язані з формуванням професійної компетенції економічних суб'єктів (здатності до професійної діяльності), деревом цілей, відповідно до яких вона діє, моти­вами та стимулами, що спонукають його до дій, тощо.

Здатність економічних індивідів осмислювати та усвідом­лювати умови й цілі своєї діяльності робить можливим набут­тя ними якостей економічного суб'єкта. Не випадково Фіхте пов'язував саму суть суб'єкта з притаманною людям суспіль­ною свідомістю. Кожен суб'єкт із різною глибиною оволодіває створеними багатьма поколіннями людей надбаннями матері­альної та духовної культури, розвиває свої здібності, набуваю­чи своїх неповторних рис, формує власну індивідуальність.

Важливою обставиною, яка дає змогу розкрити роль суспі­льної свідомості у формуванні та діяльності економічних суб'єктів, є урахування факту її існування лише в головах окремих людей. Носіями свідомості є окремі суб'єкти, що і робить їх індивідуальностями. На цю обставину звертав увагу П. В. Копнін, коли писав: «Під суб'єктом ми розуміємо не сві­домість людини, а саму людину і навіть людство, яке не мен­шою мірою є об'єктивною реальністю, ніж інші явища приро- ди»^{[182] [183]. На свідомість як невід'ємну рису суб'єкта вказували й інші дослідники.}

В онтологічному сенсі, коли свідомість розглядається як невід’ємна риса економічного суб'єкта, який на її основі здій­снює практичну діяльність, вона перестає бути вторинною відносно буття індивіда, а розуміння свідомості «як знання про щось, що перебуває поза його межами»^[184], стає неприйнятним у даному аспекті. Формами існування свідомості є знання, професійна компетентність, воля, досвід та інші чинники, які відображають індивідуальність та суспільну могутність (силу) економічних суб’єктів.

З погляду економічного суб’єкта, об’єктивні умови та сві­домість є взаємодоповнювальними факторами його діяльності. Свідомій діяльності економічних суб’єктів має бути протистав­лена не об’єктивність економічних процесів, у яких він бере активну участь, а стихія їх перебігу, коли має місце сліпа та безвольна (неосмислена) діяльність по лінії найменшого опо­ру, за принципом «куди крива виведе» та відомою російською трійкою — «авось — небось — как-нибудь».

Саме суспільна свідомість зумовлює необхідність у кожно­му економічному суб’єкті бачити індивідуальність, розкривати її та ураховувати в його діяльності. К. Маркс наголошував на необхідності при аналізі економічних процесів «виходити як­раз із дійсного суб’єкта і робити предметом свого розгляду йо­го об’єктивування»^[185].

До характеристики економічного суб’єкта як індивіда— власника ресурсів, який використовує їх у певній сфері су­спільного виробництва чи професійної діяльності, слід до­дати притаманний йому індивідуальний рівень суспільного розвитку, що формується насамперед через суспільну свідо­мість. Рівень активності економічних суб’єктів, їхні цілі та мотиви діяльності багато в чому зумовлені суспільною зрі­лістю людей, яка ще чекає на своє всебічне висвітлення. Не випадково одним з актуальних напрямів економічних дослі­джень у наш час стала проблема людського фактору, так званих нематеріальних активів, пов’язаних із людським роз­витком.

Індивідуальний рівень суспільного розвитку кожного еко­номічного суб'єкта та особливості його місця і ролі в структу­рі економічної системи дають підстави для висновку про інди­відуальний характер його цілей. Важливим напрямом впливу суспільної свідомості на економічних суб'єктів стає форму­вання їхніх індивідуальних цілей. Класична і неокласична еко­номічні теорії залишили поза увагою проблему цілей економі­чної діяльності людей, обмежившись загальним твердженням про гонитву за багатством. Як пише В. С. Автономов, «узагалі процес формування і зміни цілей не входить у сферу явищ, які вивчаються економічною наукою», що було виправдано ви­ходячи з моделі, побудованої на принципах методологічного індивідуалізму.

Приведення всіх економічних суб'єктів до поведінки серед- ньостатистичного економічного індивіда дало змогу узагаль­нити їх мету у формі максимізації цільової функції: виробни­чої — коли розглядали діяльність індивіда як виробника (як прагнення одержати максимальну величину продукту при об­межених ресурсах), або споживчої — коли економічний інди­від намагається отримати максимум корисності при сформо­ваних ним перевагах у потребах. Не дивно, що і зв'язок між метою та вибором засобів її досягнення, який ще Д. Юм ви­значав як раціональність дій індивіда, не міг відобразити особ­ливостей розвитку кожного економічного суб'єкта, індивідуа­льність його цілей та умов діяльності.

Кожному економічному суб'єкту властиві різні потреби, що відповідають його здібностям, рівню суспільного розви­тку. Потреби не обмежуються матеріальними благами і по­слугами, а охоплюють значно ширший спектр суспільних якостей економічних суб'єктів і стосуються отримання знань, професійної компетенції, духовно-культурного роз­витку, соціальних потреб тощо. Розвиток економічних суб'єктів означає постійну зміну в перевагах, які вони на­дають тим чи іншим предметам потреб. Динамізм розвитку економічних суб'єктів відображається й у змінах його інди­відуальних цілей. ^[186]

Ще одним фактором впливу на індивідуальні цілі економіч­них суб'єктів є зв'язки, що поєднують його з іншими елемен­тами економічної системи. Як було показано вище, кожен еко­номічний суб'єкт займає певне місце в структурі економічної системи, яке зумовлене його суспільною залежністю, і харак­теризується певною сукупністю зв'язків з економічним цент­ром і його органами та іншими економічними суб'єктами. То­му його власні цілі завжди мають бути узгодженими з цілями інших суб'єктів, перебувати під впливом вертикальних та го­ризонтальних зв'язків.

Формування індивідуальних цілей економічних суб'єктів з урахуванням позицій партнерів як результат свідомої реа­кції на всі особливості та зміни у зовнішньому середовищі впливає на вибір засобів досягнення індивідуальних цілей та характер раціональності дій економічних суб'єктів. Макси­мальне досягнення зазначених цілей можливе лише на осно­ві Парето-оптимальних дій, суть яких у тому, щоб досягти «максимум добробуту, за якого неможливо поліпшити доб­робут будь-кого шляхом зміни обсягів виробництва або об­міну без погіршення становища когось іншого»^[187], тобто ко­ли досягнення цілей одного суб'єкта не здійснюється за рахунок негативного впливу на цілі інших суб'єктів. Варто зазначити, що неокласична економічна теорія, визнаючи значимість критерію Парето, вважала його використання обмеженим, таким, що відображає лише математичні умови досягнення загальної рівноваги.

Ідея Парето не вписувалася в домінуюче уявлення про неможливість досягнення економічними індивідами власних цілей без заподіяння шкоди іншим індивідам, не відповідала моделі поведінки людей на засадах методологічного індиві­дуалізму. Евристичний потенціал оптимуму Парето розкри­вається лише в діяльності економічних суб'єктів, яка перед­бачає урахування інтересів інших осіб, з якими вона пов'язана. За своєю суттю цей критерій діяльності економі­чних суб'єктів належить до понять, що відображають дина­мізм економічних процесів, і не міг знайти свого місця в статичній моделі економічної системи, для якої характерним є стан рівноваги.

Отже, ще однією важливою рисою економічних суб'єктів є притаманні їм індивідуальні цілі, у яких ураховуються цілі інших суб'єктів, а їх досягнення забезпечується засобами, що відповідають критерію Парето. Вона ставить у порядок денний проблему координації дій економічних суб'єктів, механізмів, що забезпечують узгодження цілей та вибір оп­тимальних варіантів поведінки.

Класична та неокласична економічні теорії розв'язання проблеми узгодження цілей між самостійно господарюючи­ми індивідами пов'язували з досягненням рівноваги між по­питом і пропозицією, механізмом ринкових цін та дії закону вартості. Специфічною формою «узгодження» цілей еконо­мічних суб'єктів була конкурентна боротьба. Причому «уз­годження» проявлялося лише після того, як процеси відбу­лися. Для позначення такого способу узгодження економіч­на наука використовує поняття ex-post процесів, як таких, що вже відбулися (лат. ex-post — після минулої дії). За своїм характером цей спосіб передбачає стихійне досяг­нення певної відповідності у діях економічних індивідів. Світова економічна криза 30-х років, інші кризи наочно по­казали всю обмеженість таких способів узгодження дій еко­номічних суб'єктів. У разі домінування «анархії соціальних сил та інтересів» може настати колапс економічної системи, що означатиме серйозну загрозу суспільству в цілому.

Альтернативним способом узгодження дій економічних суб'єктів є свідома координація економічних процесів, що протиставляється стихії їх розгортання, використання ex-ante підходу, який спрямований на майбутні дії — на планове проходження економічних процесів, формування прогнозу та стратегій поведінки економічних суб'єктів. Такий спосіб ко­ординації в примітивних формах мав місце ще в доринкових господарських системах, а в ринковій економіці проявився у формуванні різного типу об'єднань економічних суб'єктів та направляючих дій держави. Спочатку це були монополістич­ні та олігополістичні об'єднання, згодом свідома координація стала проявлятися у регулюючих діях економічного центру в особі відповідних структур держави^[188]. Почали виникати різ­ного масштабу та різних форм економічні організації, що в певний спосіб об’єднували економічних суб'єктів, і в межах цих організацій реалізувалася свідома координація їхніх дій.

Рональд Коуз розкрив значення такого способу узгодження поведінки економічних суб’єктів в теорії фірми, поставивши її масштаби в залежність від порівняння ефективності ринкового та свідомого способів координації дій економічних суб’єктів. Втрати, пов’язані з використанням ринкового способу установ­лення зв’язків з іншими економічними суб’єктами, змушували змінювати вибір шляхів для досягнення власних цілей — пе­реходити до створення, а потім і нарощування масштабів еко­номічних організацій, у межах яких використовувалися ефек­тивніші методи координації.

Поява та бурхливий розвиток економічних організацій і суттєве зростання координуючої ролі держави стало основним засобом боротьби з головним ворогом людства — стихією. Природа економічних організацій та економічного центру пов’язана з посиленням ефективнішого способу встановлення економічних зв’язків, свідомим регулюванням економічної ді­яльності. Організаційний підхід до реально функціонуючої економічної системи передбачає розгляд економічних органі­зацій як основних дійових осіб економічних процесів. Їх до­слідженню присвячується наступний розділ, а тут варто під­креслити невідворотність їх появи на певному етапі розвитку економічної системи та на генетичний зв’язок з однією з сут- нісних рис економічних суб’єктів — об’єктивною необхід­ністю взаємного узгодження дій на основі ринкового механіз­му чи свідомої координації.

Серед засобів свідомої координації цілей та дій економіч­них суб’єктів, що використовуються в рамках економічних ор­ганізацій та економічними органами держави, слід виділити волю і владу. Їх дослідження донедавна здійснювали такі на­уки, як психологія та політологія, хоча організаційний підхід до економічної системи передбачає аналіз їхньої ролі саме в економічних процесах. І якщо проблема економічної влади де­далі активніше дискутується економічною наукою і їй присвя­чені цікаві праці, то воля економічних суб'єктів поки що не знайшла належного висвітлення. Хоча значимість цієї проблеми усвідомлюється дослідниками. Як зазначив Вальтер Освальд, «багато соціальних проблем виникає саме через те, що люди зовсім не є раціональними егоїстами. Їм не вистачає волі і здіб­ностей для того, щоб виявити свої інтереси і слідувати їм»^{[189] [190].}

Воля є надзвичайно складним поняттям, у якому відобража­ються такі важливі риси економічних суб'єктів, як усвідомлена мета, наявність внутрішніх сил для активних дій, спонуки і мо­тиви тощо. У вольовому акті досягається узгодження між цими та іншими чинниками, притаманними людині, які впливають на її діяльність. Тому зовні вольовий акт є формою самоорганізації людини для виконання певних дій. Воля є важливою рисою економічних суб'єктів, яка дає змогу розкрити важливі сторони управлінської діяльності, зрозуміти механізми координації та регулювання, що мають місце в економічних організаціях та інших об'єднаннях, які спираються на свідомий спосіб узго­дження цілей та дій. Формування та реалізація горизонтальних зв'язків економічних суб'єктів спирається на вольові їхні дії. Воля є формою прояву внутрішніх, живих сил, притаманних ••• 193 людям, «усвідомленого устремління до дії».

Сила влади зумовлена її легітимністю, тобто визнанням усіма суб'єктами значимості тих спільних цілей, реалізацію яких забезпечують органи влади. Тому за своєю природою си­ла влади породжена делегуванням повноважень економічними суб'єктами, акумуляцією сил (енергії) індивідів та спрямуван­ням цієї енергії на цілі системи. Сама влада є, за виразом Лей- бніца, «мертвою силою», оскільки являє собою віддзеркалення сил та енергії економічних суб'єктів.

Сила економічної влади має кілька форм, до яких Е. Тоф- флер відносить насилля, багатство та знання. «Серед них, —

пише він, — найважливішими є насилля, багатство і знан­ня»^[191], які передбачають такі форми впливу на суб'єктів, як покарання, винагороду, зацікавленість. Вибір способу впливу влади залежить від рівня розвитку суспільства та його членів, що історично змінюється від домінування силового примусу до заінтересованості та усвідомлення значимості дій.

Погляд на економічних суб'єктів як основних персонажів реально функціонуючої та свідомо організованої економічної системи, тобто в рамках організаційного підходу, дає змогу визначити нові якості економічних суб'єктів. По-перше, вони володіють волею, у якій проявляється їх самоорганізація та наявність сил для активних дій; по-друге, необхідність коор­динації своїх цілей та дій веде до об'єднання в економічній організації різного масштабу форм і призначення. Серед них особливе місце займають виробничі економічні організації (фірми) та держава, які набувають статусу специфічних (особливих) суб'єктів економічної системи. По-третє, не­від'ємною складовою діяльності економічних суб'єктів є ор­ганізоване зовнішнє середовище. Влада економічного центру економічної системи чи адміністративного центру економіч­них організацій стає головним знаряддям відображення спі­льних цілей усіх учасників відповідних об'єднань у діяль­ності економічних суб'єктів. Рівень організації зовнішнього середовища діяльності економічних суб'єктів залежить від сили влади та подолання нею стихії і проявляється як еконо­мічний порядок, що завжди є індивідуальним у кожній еко­номічній системі. Тому важливою характеристикою економіч­них суб'єктів є існуючий економічний порядок, що впливає на його діяльність.

Свідомо організована, реально існуюча економічна система завжди перебуває в стані руху — у процесі функціонування та розвитку. Природа руху пов'язана з економічними суб'єктами, які є носіями діяльності та джерелом активності. Внутрішньо притаманна активність кожного економічного суб'єкта в сис­темі його суспільних зв'язків набуває нової якості. Вона фор­мується в результаті впливу на цього суб'єкта з боку економіч­ного центру, інших суб'єктів, під впливом середовища його господарської діяльності. У результаті поєднання внутрішніх мотивів та впливу зовнішнього середовища, що являє собою сукупність певних стимулів, у кожного економічного суб'єкта формуються рушійні сили його діяльності, які стають ще од­нією їх сутнісною рисою. Дослідження природи всієї сукупно­сті мотивів та стимулів, рушійних сил діяльності економічних суб'єктів передбачає необхідність звернення до потреб, здіб­ностей та інтересів як першопричин внутрішніх спонук, при­таманних кожній людині, що є предметом розгляду наступно­го розділу.

Із викладеного вище можна зробити узагальнюючі виснов­ки щодо природи економічних суб'єктів та їх ролі у функціо­нуванні й розвитку економічних систем. Природа економічних суб'єктів може бути розкрита з урахуванням двох рівнів (під­ходів) пізнання економічної системи. Перший направлений на характеристику економічних суб'єктів як структурних елемен­тів системи, виявлення різних рівнів їх розміщення в умовах, коли система перебуває у статичному стані. Це об'єктивний погляд ззовні на виявлення закономірностей їх становлення і розвитку, на фактори, що впливають на певні риси економіч­них суб'єктів, виявлення структурних зв'язків, які дають змогу розкрити окремі їх характеристики.

Другий рівень передбачає розгляд економічних суб'єктів у реально функціонуючій та свідомо організованій економічній системі, з позиції динамічних змін, що в ній відбуваються. Тут економічні суб'єкти різних рівнів виступають у ролі організа­торів економічних процесів і виконують певні організаційні дії. Крім цього, вони є носіями активних дій, джерелом рушій­них сил руху економічної системи.

Кожен із цих напрямів відображає окремі аспекти у госпо­дарській сфері. Серед них найголовнішими є такі. Економіч­ними суб'єктами є люди, котрі володіють ресурсами і само­стійно ведуть господарську діяльність заради досягнення власних цілей. У ринковій економічній системі це приватні власники, метою діяльності яких є отримання та нарощування багатства у формі капіталу.

Для економічних суб'єктів характерним є наявність систе­ми соціальних та виробничих зв'язків, які обумовлюють їх мі­сце і роль в економічних процесах. Тому кожен індивід одно­часно є суб'єктом власності і суб'єктом виробництва, що в поєднанні з особливостями його рівня розвитку робить їх ін­дивідуальними (несхожими).

Економічному суб'єкту притаманна свідомість як ознака суспільної природи та могутній засіб розвитку і діяльності. Як елемент його сил, свідомість виступає у формі волі, знань, до­свіду, компетенції. Кожен економічний суб'єкт включає, ство­рює та використовує інформацію, що розглядається також як потужний ресурс його діяльності.

Він є носієм руху економічної системи, джерелом суспіль­них сил економічних процесів. Його активність формується під спонукальним впливом економічних інтересів, які вини­кають у результаті усвідомлення людьми власних цілей, по­треб та здібностей. Економічні інтереси суб'єктів змінюються під впливом зовнішніх стимулів, основу яких утворюють спі­льні для людей цілі, і виступають у формі мотивів. Безпосе­редньо активна діяльність відбувається під впливом мотивів та проявленої волі.

У процесі своєї діяльності економічні суб'єкти взаємно ко­ординують власні та спільні цілі, обирають такі засоби та мето­ди дій, які не погіршують стану та результатів інших суб'єктів, з якими вони пов'язані виробничими та соціальними зв'язками. Діяльність економічних суб'єктів підпорядкована досягненню оптимальних результатів відповідно до критерію Парето.

Економічні суб'єкти, що перебувають на відповідних рівнях економічної системи, використовують різні методи координації своєї діяльності. Вертикальні зв'язки координуються державою через застосування влади чи формування інституційного середо­вища, економічні організації у своїх межах використовують ме­неджмент. Горизонтальні зв'язки держави здійснюються у рам­ках світових економічних організацій чи міждержавної спів­праці. Економічні організації на горизонтальному рівні свої зв'язки здійснюють через контрактні відносини.

Активність економічних суб'єктів проявляється у формі взаємодії з іншими економічними суб'єктами, оскільки їхня діяльність і цілі потребують взаємного узгодження. У резуль­таті взаємного впливу економічних суб'єктів вони постійно змінюються, що надає їхній природі динамічності. Індивідуа­льність кожного економічного суб'єкта, яка до того ж постійно змінюється, стає однією з причин неповторності кожної еко­номічної системи і постійних змін, що в них відбуваються.

5.2.