Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

1648 p.

Оповідання цього року розподіляються в літопису Самовидця на два розділи: I. Розділ перший, присвячений'розгляду причин Хмельниччина й перших кроків її до захоплення Хмельницьким Запоріжжя й союзу з Кримом включно; цей розділ й має назву: „О началѣ войни Хмелницкого".

IL Розділ другий, що містить оповіданняпроподїї 1648 р., починаючи від наступу війська польських гетманів па Б. Хмельницького; цей розділ мае в літопису заголовок: „Война самая".

B оповіданні причин Хмельниччини Самовидець-Ракушка, описуючи становище поспільства^зазначаепропосполитих, щовони „жили обфито в збожах, в бпдлахъ, в пасѣкахъ, але однакъ, чегонезвикла была Украина терпѣтп, вимисли великіе были от старостовъ п намѣсниковъ, и жидовъ; бо сами державци на Украинѣнемешкали, тилко урядъ держали". У становищі поспільства Самовидець бачить негативного лише те, що пани не сами експлоатували посполітих, а через старост і орендарів[962] [963]).

Тимчасом, сучасні подіям свідоцтва, причому свідоцтва осіб, що належали До ворожого українській революції.табору, що примушує ставитись з довір'ям до їх’мідоц^ПшТдчать, щостановище поспільства на Україні було дуже тяжке. Так, відомий Боплан казав про становище селян на Україні: „Шляхта живе, як в раю, а селяни, як в чистилищі, а як ще селянам трапиться попасти в неволю лихому панові—їх становище гірше від галерних невільпиків". H. Ганновер, неприхильний до революції 1648 p., каже про становище українських селянських мас: „Решта бідного руського народу робила панщину у магнатів і шляхти, а сі обяжали його тяжкою працею, глиною і цеглою і всякою роботою в дому і на полі. Шляхта накладала на нього великі тягарі". 0. Гронд- ський, відзначивши тяжке становище селянства на Україні, зазначає, що „селянські повинності зростали з дня на день". Навіть офіційний польський історіограф того часу В. Коховський мусив визнати: „Що з українським народом поступали не без певної несправедливости, не можу заперечити. Bce залежало від суворої, або мягкої вдачі старост і панів тамошніх"[964]).

B оповіданні про релігійні причини Хмельниччини Самовидец, зазначає в самому початку свого твору, що „початок и причина войни Хмелницкого есть единоотляховънаправославіегоненіе икозакомъотягощеніе“;по- тім, правда, занявшись перерахуванням цього „отягощенія козаком", він зовсім забуває про „на православіе гоненіе" і тільки далі, оповівши про Корсунську битву, він знов повертається до релігійних причин революції й оповідає[965]), що утиски православію були „от унѣятъ и ксендзовъ", зу- пиняетьея зокрема на пануванні уніятів в Чернігіві („архимандритове унѣятскіе одинъ по другомъ зоставали") й інших місцях, а також зупиняється на тих утисках, що робив православію київський воєвода Тшп- кевіч, а також „іезуити, домѣнѣкани, бернадини и инші“... „метрополиту утескуючи и науки школъ забороняючи".

Але ж, як видно з дослідження тодішнього релігійного життя Укра- їни,— становище не було таким, як його малює Самовидець. Релігійна боротьба в 40 p.p. XYII в. йшла переважно в Західній Україні та Білорусії1) Ha Подніпров'ї ' православна церква в ті часи, як каже цілком вірно ак M.

Грушевський, „далеко не чула себе безпомічною, або придавленою, і далеко була від якоїсь прострації"2). Ha Подніпров'ї ж бували тільки окремі „тумульти", але це не було загальне явище. Навпаки, каже Грушевський, „доба Могили, або правління — Володислава IV, була апоге'ем сили і значіння православної церкви в польській державі.епохою великої само- певности, свідомости своєї сили і далекосяжних надій православної єрархії"[966]).

Таким стаиовищем православної церкви і вищої ієрархії й треба з'ясувати той факт, що вища православна ієрархія, належачи за своїм економичним становищем до маґнацтва Польсько-Литовської держави, в часи перед революцією й в часи революції тримається ворожого революції табору, як це можна бачити· при розгляді подій Хмельниччини. Так, підчас подорожі 1649 p. польських комісарів до Переяславу, митрополит C. Косов і печерський архімандрит I. Тризна приїжджають до ко- місарІЕ „ad secretum colloquium", як це маємо в щоденникові цієї подорожі комісарів[967]), а також в листі В. Мясковського, що був у складі комісарів[968]). Цікаво відмітити, що ця таємна розмова мала місце після тої урочистої зустрічі, що її зробили в Києві переможцеві Богдану ті ж Косов і Тризна. B листі комісарів до короля підчас цієї подорожі, Кисіль зве митрополита Косова „зичливим" собі для проведення своїх політичних планів проти революції[969]). Після Зборовської угоди й Косов і Тризна підтримують гарні стосунки з польським резидентом у Києві — А. Киселем, як це записує близький Тризні Я. Єрлич[970])· Багато шляхти, що попадали в скрутне становище підчас революції, знаходять собі захист у вищої православної ієрархії, як, напр., Єрлич або П. Верещака[971]). Московський посол до Польщі Г. Кунаков доносив свойому урядові чутки (можливо й перебільшені, але ж диму без вогню не буває), що, коли C. Косов хотів поїхати на нараду до поляків, козаки повернули його назад і приставили до нього варту, сказавши; „знай де онъ келыо свою, а въ такія дѣла не вступайся“[972]).Шдчас кампанії 1651 p., коли литовське військо наступало на Київ, 0. Косов умовляв керівника козацького відділу А. Ждановича віддати Київ Радивилу без бою й одночасно шле до Ради- вила послів, відмовляючись від будьякої солідарности з козаками, підкреслюючи від імени духовенства, що вони „во всей королевской волѣ &йти хотятъ" i що „война чвнится не по ихъ волѣ" ί). Були на тлі всього цього чутки, що в цій же кампанії 1651 p. поляки гадали скласти угоду з козаками за посередництвом митрополита[973] [974]). Bce це може свідчити, що вища українська ієрархія не терпіла таких утисків, про які каже Самовидець, і вважала для себе кращим лад дореволюційний, ніж революційний. Це й викликало потім відомі слсва козацького полковника Ф. Веш- няка на пиру i649 p. на адресу ксьондзів польських: „у wasi xiezaynasi popi wszisci taky synowie"[975]). Цілком вірно зазначає M, Грушевеький, що „Могилин кружок і такі його представники, як Косов, або печерський архимандрит Тризна не дуже надавалися для ролі моральних провідників і протекторів козаччини: вони більш схильні були величати побіди шляхетських героїв над козаками, ніж видважні подвиги козаччини"[976]). Крім того, треба зазначити, що й релігійним осередкам — манастирям дуже часто доводилося скрутно від революції. Так, збереглася звістка, що на самому початку революції повстанці Густинський манастир „розграбовали и чернцов окрутне мордовавши, били, а иних в смерть побили"[977]). Скрутно довелооя й манастиреві Мгарському [978]) й іншим[979]). ЧЦо ж стосується утисків православію з боку київського воєводи Тишкевіча, про що ми маємо спогади й підчас переговорів Б. Хмельницького з польськими комісарами на початку 1649 p.[980]), коли Тишкевіч і робив утиски православію, — їх треба віднести скоріш не за рахунок загальної політики Польщі щодо православія, а за рахунок особистого фанатизму самого Тишкевіча[981]).

He можна також прийняти цілком, а хіба з певним застереженням, і звістку Самовидця-Ракушки, що перед Хмельниччиною „в Чернѣговѣ унѣятскіе архимандритове одинъ по другомъ зоставали"[982]). Тимчасом, дані про уніятських архімандритів в Чернігіві, що їх зібрав А. Верзилов, свідчать, що там був лише один уніятський архімандрит — K. Ставровець- кий (1628-1646 р.р.),причомуййого уніятство підлягає великому сумніву; наступник же його M. Оранський лише одержав від короля архімандри- тію, але чернецтва так і не встиг приняти. ' Третя ж особа, що її вва- жають за уніятського архімандрита.в Чернігові,—ТгМе'ЩЄрПнон,-'був пра- вославнийп). Притому ж'про I. Мещеринова можу ще додати, що до 'Осени l657 p. він служив у польському війську. У звідомленні I. Желя- бузькоію маемо, іцо він 15 серпня 1657 p. в Києві довідався, що до Браць- кого манастиря прибув якийсь чужинець „въ нѣмецкомъ платьѣ". Желя- бузький викликав цього чужинця,( що явився до нього в чернецькому одязі й сказав, що зовуть його Иоеип, а в світі він звався Іван Меще- ринов, що він служив в польському війську, а два тижні неред цим прибув до Києва, де й став ченцем1).

B дальшому оповіданні про безпосередні приводи до початку революції Самовидець, оповівши цілком вірно, що Б. Хмельницький був людиною освіченою[983] [984]), бував у посольствах до короля[985]), що Чаплинський, чигиринський підстароста, одібрав у Хмельницького Суботов[986]), оповідав далі, що Хмельницький після цього „старался фортелемъ, жебы тотъ привилей, данній от короля его милости на роблення чолновное волное'коза- комъ,достати, що и доказалъ: бо маючи в дому своемъ у гостяхъ того Івана Барабаша переяеловского и у оного вивѣдавшися о схованню того при- велея, упоивши оного, ключъ у пяного узявши, послалъ своего посланця по тотъ привелей, данній от короля его милости Владислава Четвертого которій оному и привѣзлъ его посланець" [987]). Цього оповідання Самовидця про штучне захоплення Б. Хмельницьким королівських привілеїв приняти за оповідання певне не можливо, дарма що воно перейшло в такі твори, як літописи Г. Грабянки, C. Величка, Лизогубівський літопис, Краткое Описаніе Малороссіи, В. Рубана[988]), й навіть перейшло в народні думи й перекази[989]). Хоч сам Б. Хмельницький на початку свого руху в своїй аґітації на Низу й посилався на якісь-то привілеї[990]), але ж, як цілком слушно зазначив акад. M. Грушевський, цих привілеїв у Б. Хмельницького „ніхто не бачив"[991]). При тому ж Б. Хмельницький не посилався на ці привілеї пізніш в пересправах з представниками польського уряду, дарма що по.клик на ці привілеї, особливо після смерти Володиелава IV, з іменем якого вони були зв'язані, був би для Б. Хмельницького в його пересправах і листуванні арґументом дуже важливим і корисним. Де й примушує мене визнати цю звістку Самовидця помилковою [992]).

B дальшому оповіданні про перші кроки Б. Хмельницького після його втечі з України Самовидець дає певні звістки про втечу Хмельниць- кого за Пороги, де він перебував не на Запоріжжі, дё була залога від польського уряду, а на Ннзу, куди до нього купчилося козацтво1), що Б. Хмельницькпй послав до Криму послів і склав союз з ханом, який і вислав йому на допомогу Тугай-бея з ордою. Далі ж Самовидець після цього продовжує: „3 которою ордою Хмелницкий на Запороже наступилъ, до которого все войско, зостаючее на Запорожу, пристало и Хмелницкого собѣ за старшого приняли“[993] [994]). 3 цього оповіданняСамовидцяутворюетьея вражіння, що Б. Хмельницький спочатку склав союз з Кримом, а вже потім опанував Запорізьку Січ.

Дійсний хфд подій йшов інакше: спочатку Б. Хмельницький напав на Січ, де стояла залога від польського уряду, fi опанував Запоріжжя. Маємо про це в листі Л. Мяековського від 16 лютого 1648 p. Мясков- ський на підставі звісток, що він мав від козацького комісара, повідомляє, що 4 й 9 лютого Б. Хмельницький зробив напади на Січ і опанував її[995])..

Б. Машкевич у свойому щоденникові під 15 лютого занотував, що того дня Я. Вшпневецький одержав відомості . про опанування Січі Б. Хмельницьким[996]). Посланці ж козацькі прибули до Криму з пропозицією союзу на початку березня, як про це повідомляли московеькібояри, що мали про це відомості від'своїх посланців у Кримі, до А. Киселя[997]).

B оповіданні про військові акції, що мали місце між поляками й Б. Хмельницьким, Самовидець, зазначивши цілком вірно, що польські гетьмани на початку року прибули на Україну для придушення руху Б. Хмельницького[998]), й послали проти нього один відділ водою, а другий з C. ІІотоцьким і комісаром козацьким суходолом, при чому від козаків, що брали участь у цьому поході одібрано присягу[999]), далі зазначає, що місцем штабу польських гетьманів були Черкаси[1000]). B дійсності ж головний штаб польського війська був у Корсуні, звідкіль ми й маємо лист кор. гетьмана M Потоцького[1001]).

Продовжуючи оповідання про ці військові акції, Самовидець оповддае вірно, що Б. Хмельницький спочатку обложив те польське військо, що йшло суходолом з C. Потоцьким і Шембергом, козацьким комісаром, а вже потім прилучив до свого війська й тих козаків, що пливли водою але піднесли бунт проти своєї старшини й перебили її, й продовжував облогу під - Жовтими Водами відділів C. Потоцького *); каже потім же Самовидець, що реєстрові козаки підчас бунту проти своєї старшини „пѣхоту нѣмецкую, в чолнахъ будучую, викололи и покидали в Днѣпръ" [1002] [1003]). B дійсності ж ніякої піхоти німецької, не було в тому козацькому війську, що пливло проти Б. Хмельницького водою. He маємо ми ні про яких німців у цьому військові а ні в згаданому лісті Гродзицького, що повідомляв про цей бунт козаків за словами самовидця, а ні в листі Бельгаць- кого, що писав цього листа з табору M. Потоцького й, звичайно мав певні відомості про склад окремих відділів польського війська[1004]). Правда, в листі Гродзицького є, що повстанці забили тих, хто були не козаки, але ж ці забиті були, на мій погляд, ті чужинці, що ними поляки поповнювали козацький реєстр[1005]); та при тому ж у Самовидця мова йде про „пѣхоту нѣмецкую". Коли б у цьому війську була німецька піхота, що її вибили козаки, тоді б Гродзицький безумовно висловив би в свойому листі жаль сприводу її страти подібно до того, як він жалкував за гибель свого кращого пушкаря, мортири й гранат.

B оповіданні про розгром відділів C. Потоцького під Жовтими Водами після певних звісток, що ці відділи погромили козаки й татари підчас відступу, причому ті козацькі відділи, що були в цьому військові C. Потоцького, перейшли на бік Б. Хмельницького[1006]), Самовидець каже, що в цьому розгромі під Княжими Байраками велику ролю відограли рови, що їх покопали козаки[1007]). Але ж, не дивлячись на те, що про цей Жовтоводський розгром C. Потоцького збереглося досить джерел, жодне з них не дає звісток про ці рови; це дає мені підставу вважати, що й в даному випадкові ми маємо діло з помилковою звісткою Самовидця-Ракушки.

B оповіданні про кінець C. Потоцького Самовидець каже, що „Хмел- ницкій оного, не даючи ордѣ, на Запороже до Сѣчи отослалъ, и тамъ от ранъ померъ" !). I з дією звісткою Самовидця також не можна погодитись. C. Потодький помер від ран не на Запоріжжі, як про це оповідає Самовидець-Ракушка, а в козацькому таборі, як це свідчать сучасні свідоцтва. Так, у листі сучасника, львівського* райци C. Кушевича[1008] [1009]), від червня 1648 p. маємо, що поранений C. Потоцький попав у полон до козаків і в їхньому таборі помер [1010]). Дю звістку Кушевич, на мій погляд, одержав від Сенявського, що повернувся з полону від татар, куди він потрапив підчас Корсунської битви, бо зараз же після оповідання про смерть C. Потоцького Кушевич містить звістку про прибуття Сенявського з полону до Львову. Коли хотмиський воєвода C. Волховський в червні, 1648 p. послав розвідати про події на Україні хотмишця T. Милкова, останній був і в Чигирині й 23 червня, повернувшись до Хотмиську, повідомляв про кінець C. Потоцького, що козаки „сына де Потоцкаго в полон взяли, и, не доѣхавч> де Запорожжья, умеръ“[1011]). Відгомін чуток про смерть C. Потоцького скоро після бою в полоні ми маємо і в т. зв. „Краткой лѣтописи", що її писав сучасник події[1012]), і в пізніших чутках, що їх зібрав Г. Кунаков.[1013]). Про те яг, що C. Потоцький помер на Запоріжжі, маємо лише у I. врлича[1014]) і в „Історії" C. -Мужиловського[1015]). Адже ж ми це знаємо джерел звістки Єрлича, який при тому ж являється джерелом'дуже непевним. Що ж до „Історії" C. Мужиловського, мусимо зазначити, що її складено через декілька місяців після подій цих, і тому такї подробиці, як місце смерти C. Потоцького, могли у ній змішатися, подібно тому, як c. Мужнловський зазначив у свойому творі, що Шемберг, комісар козаць- кий.був у тому війську, що пливло водою проти Б. Хмельницького.тоді як Щемберг був в одному війську з С.^Потоцьким[1016]). Bce це й примушує мене визнати звістку Самовидця про місце смерти C. Потоцького помилковою[1017] [1018]).

Оповідає також Самовидець-Ракушка, що польським гетьманам про цей розгром війська C. Потоцького й Шемберга „нѣкоторіе c того погрому поутѣкавши, дали знати, же южъ нѣкого посилковати, бо войско до остатку знесено", тимчасом як з Жовтоводського погрому втік лише один недобиток, що й приніс звістку про цей розгром до польських гетьманів.

Реляція про розгром польських гетьманів, що її писано за днями, під 19 травня н. ст. дає звістку, що в таборі польських гетьманів звістка про розгром війська стала відома „ad niedobitka, kfcory ztami^d uszedI" п). Також і в листі згаданого вище C. Кушзвича від 4 червня маємо відгомін цієї звістки, що з війська C. Потоцького до табору польських гетьманів втік лише один недобиток[1019] [1020]). Це й дає мені підставу вважати, що ми дій- сно маемо справу з втечею одного недобитка, а не з мандрівним мотивом про втечу одного недобитка, який повинен бути nintius cladis, щоб принести звістку про розгром1).

B оповіданні про Корсунську битву,зазначивши взагальному аспекті досить вірну картину цієї битви[1021] [1022])і,'зокрема, відзначивши велику захоплену козаками й татарами здобич[1023]), Самовидець каже, що Корсунська битва мала місце „на томъ тижны по святой Тройци*[1024]), тоді як тройця 1648 p. була 21 травня[1025]), а битва під Корсунем мала місце 16/26 травня.

Цюдату (16/26 травня), дае вищевказана реляція про розгром польських гетьманів[1026]) й лист C- Яскульського до підканцлера Лещинського з Бару від 9 червня н. ст. 1648 p.[1027]), а Яскульський сам був у цьому війську польських гетьманів, потрапив у полон, і M. Потоцький. надіслав його з полону, між іншим, і для інформації про Корсунський розгром польського війська. Путивельський воєвода H. Плеіцеєв доносив до Москви відомости що він їх зібрав від „литовских людей“, щоприбулиЗОтравня до Путивля з Ніжена. Ці „литовскіе торговые люде“ оповідали, що „мая въ 27 д. прибѣжали в Нѣжинъ изъ обозу гетмана Николая ііотоцкого пахолки его два человѣка да нѣжинскіе мѣщане, которые возили запасъ къ гетману Потоцкому въ обозъ, и сказывали де тѣ утеклецы Нѣжин- ском^ войту и всѣмъ мѣщаномъ при нихъ“..., що „мая де въ 16 д. съ утра рано у гетмана у Николая Потоцкого и у Калиновского, и у Синявского съ татары и еъ козаки былъ бой“, і в дальшому дано оповідання про Корсунський розгром польського війська 16 травня 1648 p.[1028]). B реляції про Корсунський розгром польського війська, що її склав якійсь шляхтич судомирського повіту на підставі свідчень двох жовнірів — Po- говського й Сераківського, що брали участь у Корсунській битві, були поранені й ледве енаслися втечею, також вказано днем Корсунської битви вівторок[1029]), а вівторок 1648 p. був 26 травня н. ст.[1030] [1031]). Також і M. Кали- новський, польний гетьман польський, що потрапив у полон до козаків і татар в Корсунській битві, в листі до свого сина від 27 травня ст. стилю, з полону, писав, що польське військо загинуло у вівторок u). 16/26 травня, як день розгрому поляків, дав й низка інших сучасних звісток, правда без зазначення джерел их; цю дату приймають і дослідники[1032]).

193

Лише в записі подорожі Собіських маємо, що битва під Корсунем мала місце 27 травня н. ст.1), але ж цю звістку одержано Собіськими 20 червня, далеко від Польщі, за кордоном, без вказівки джерел її, що й могло бути причиною того, що в ній маємо помилку на один день.

B дальшому, поруч з певними звістками про розвиток революції на Україні, при чому особливо тяжко доводилося від повстанців євреям[1033] [1034] [1035]), тому, що шляхта іноді, аби врятувати себе, видавали повстанцям євреїв, що не рятувало й шляхти від помсти повстанців[1036]), про взяття повстанцями низки міст, в тому числі Стародуба, Чернігова, Гомля[1037]), відступу головних сил орди до Криму[1038]), Самовидець каже, що „Хмелницкій, скупивши войсько, тягнулъ з Украини к полскимъ городам" й описує далі Пилявецьку кампанію[1039]). 3 цієї звістки, в зв'язку з контекстом, утворюється вражіння, що Б. Хмельницький після Корсунської перемоги рушив до Пилявець

Тимчасом, Б. Хмельницький після Корсуня рушив до Білої-Церкви, а потім до Чигирина, де й перебував деякий час. У вищезгаданій реляції Яскульського маємо, що Б. Хмельницький прибув під Білу-Церкву 22 травня[1040]). Від 8 червня 164S p. маємо листиБ. ХмельницькогозЧеркас до царя Олексія й до сівського воєводи 3. Леонтьєва8). Від 20 червня маємо листи Б. Хмельницького до хотмиського воєводи C. Болоховського з Чигирина9). Від 27 червня маємо лист Б. Хмельницького з Чигирина до воєводи брацлавського, ц. т. Адама Киселя10) B реляції посланця від А. Киселя до Б. Хмельницького — П. Ласка маємо, що він 27 червняпри- був до Чигирина, до Б. Хмельницького, а 1 липня Б. Хмельницький відпустив Ласка11). Т.Милков, що прибув зУкраїнидоХотмиська23червня 1648 p., показував воєводі С. Болоховському, що „былъ де онъ въ литовской сторонѣ въ городѣ Чигиринѣ у козачья гетмана у Богдана Хмѣль- ницького"12).

B оповіданні про події Пилявецької кампанії Самовидець — Ракушка каже, що над польським військом „гетмановали ксіонже Острожекій Домѣнѣкъ и панъ Сенута“13). Тимчасом, керманичами польського війська в цій кампанії були: Доминик Заелавський - Острозький, M. Остророг і 0. Конецпольський, що й були призначені керувати польським військом радою, що її зібрав примас M. Лубенський. Про це маємо відомости в універсалі цієї ради від 9 червня 1648 p.14), що й збиває звістку літопису Самовидця.

B оповіданні про битву під Пилявцями Самовидець, давши вірне оповідання, що козаки розгромили в цьому бою велике польське військо й взяли велику здобич1), каже, що перед цим боєм на допомогу козакам „орда притягнула великою потугою“[1041] [1042]).

Тимчасом, роля татар у цьому розгромі польського війська під Пилявцами була дуже незначна, головні сили татар прибули до козацького війська вже після розгромуполяків.Напочатку іб49р.козацькі полковники дорікали польським комісарам, як записує в свойому щоденникові учасник цієї комісії з польського боку В. Мясковський, людина ворожа до революції Хмельницького, що татар у середу (c. ст. 13/23 вересня — день Пилявецької битви) під Пилявцями було не більш, як три тисячі, і що коли б поляки почекали до п'ятниці, коли прибули головні татарські сили, жоден поляк не втік би з цього розгрому[1043]). Коли б справа під Пилявцями була в цьому питанні інакшою, Мясковський, ворожий до революції, безумовно зазначив би це в свойому діяріюші, але він цього не зробив, що й стверджує вищенаведене свідоцтво козацких полковників про ролю татар у Пилявецькому розгромі поляків. Побічне ствердження звістки про незначну ролю татар у розгромі польського війська під Пилявцями маємо.і в реляції папського нунція I. Toppeca від 10 жовтня 1648 p. з Варшави; в цій реляції маємо, що татар було п'ять тисяч[1044]).

B оповіданні про події, що мали місце після Пилявецької битви, після певних звісток про рух козацького війська на чолі з Хмельницьким під Львів, взяття з цього міста окупу[1045]), рух козаків під Замостє, що його тримано в облозі до одержання Б. Хмельницьким листа від новообраного короля Яна-Казиміра про перемир'я, й відступ Б. Хмельницького з-під Замостя на Україну[1046]), про захоплення під час цих військових акцій козаками низки міст[1047]), а татарами під час кампанії 1648 p. великої кількости бранців, в тому числі й українців[1048]), Самовидець каже, що Б. Хмельницький з-під Замостя „вернулся на зиму на УкраинудоЧиги- рина“. Тимчасом, Б. Хмельницький з - під Замостя рушив не до Чигирина, а до Києва, куди й прибув на кінці грудня ст. ст. 1648 p. й був зустрічений киянами з великою урочистістю[1049]).

B зв'язку з кінцем кампанії 1648 p. Самовидець оповідає й про шлюб Б, Хмельницького на Чаплинській. Тут, зазначивши цілком вірно, що Б. Хмельницький „жону собѣ понялъ куму Чаплинскую, маючую мужа живого", Самовидець ставить цей шлюб в зв'язок з поверненням Б. Хмельницького з-під Замостя до Чигирина[1050]).

Тимчасом, Б. Хмельницькші взяв собі за дружину жінку Чаплинськогб г ще до повернення з походу з-під Замостя. Відступ з-під Замостя Б. Хмельницький розпочав 14/24 листопада 1648 p., як маємо про це в реляції Я. Смяровського, посланця до козаків від Яна-Казиміра під Замостє1). Чутки ж про шлюб Б. Хмельницького з Чаплинською ми маємо ще до битви під Пилявцями. B листі C. Кушевича з Львова від 22 липня н. ст. 1648 p. маємо звістку про чутку, що в цих днях Б. Хмельницький одружився з якоюсь Чаплицькою[1051] [1052]). B показах козацького бранця I. Бенбеника, що його захоплено в полон до Пилявецької кампанії, маємо звістку, що Б. Хмельницький після свого весілля, що справив з Чаплинською, мав йти до Прилуки[1053]). B реляції двох офіцерів кодацької залоги про прибуття їх в жовтні 1648 p. до Чигирина вже під 9 жовтня н. ст. маємо про посилку посланця до Чигирина до наказного гетьмана Коробки .i do paniej Hetmanowej"; згадується також в цій реляції в зв'язку з цим прибуттям кодацької залоги ,,sama pani Hetmanowa" й під 20 жовтня н. ст.[1054]), що й свідчить, що ми маємо діло з помилкою Самовидця.

Розглядаючи ж причини цих помилкових звісток Самовидця, мусимо визнати, що трапилися вони з різних причин. Такі помилкові звістки, як напр., про уніятських архімандритів у Чернігові, про марш Б. Хмельницького з-під Замостя й з-під Корсунятрапилисятому.щоСамовидець з часом забув дійсний стан річей. Помилкові звістки про втечу небагатьох з-під Жовтих Вод, про квартиру польських гетьманів, а також про час захоплення Б. Хмельницьким Січі трапилися тому, що літоппсець—Pa- кушка перебував далеко відміецяцих подій і томунемавпроних певних відомостей; крім того, щодо непевної звістки про штаб — квартиру польського війська, треба зауважити, що частина польського війська стояла і в Черкасах[1055]), що теж могло дати привід для непевної звістки Самовидця. Непевну дату шлюбу Б. Хмельницького з Чаплинською Ракушка тому міг занотувати до свого твору на час після повернення Б. Хмельницького з-під Замостя на Україну, що після цього повернення шлюб цей благословив єрусалимський патріярх[1056]). Що ж до непевної звістки Самовидця про німецьку піхоту в тому війську, що пливло водою проти Хмельницького, тут літописець повторив ті чутки, що ходили в ті часи по Україні і зокрема в Ніжені[1057]). Через те, що вищезгадані втікачі з-під -Корсуня прибігли до Ніжена 27 травня c. ет., після Тройці, — ця дата і збереглася у літописця, що до Корсунського бою, і тому він і датує Корсунський бій після тройці. Подібними ж причинами треба з'ясувати й непевну звістку літопису про ролю татар у Пилявецькій битві,—тут

літописець також повторює чутки.щоходилиПро це в Ніжені1), а напевно також і в інших тстах України. Відсутністю ж літописця від цісця подій, а також і довгим часом, що пройшов від подій до написання літопису, можливо з'ясувати і непевну його звістку, щодо керманичів польського війська під Пилявцями. Ця помилка тим легше могла трапитися, що Сенюти були в родстві з Фирлеями[1058] [1059]), а один зФирлеївукампанії 1649р. брав з боку поляків значну участь. Що подібні помилки відносно прізвищ керманичів війська можливі й в ближчі часи після подій, свідчить той факт, щС 1649 p. Лукаш-лікар, що був у козацькому війську під Збаражем, оповідаючи про події облоги, зазначив, що в складі керманичів польського війська в Збаражі був і Домінік Заславський[1060]), чого як раз і не було. Що ж до оповідання літопису про покопані під Княжими Байраками рови, — тут літописець переносить факт, що мав місце під Корсунем, на Жовтоводському битву, як це зауважив і ак. M. Грушев- ський[1061]). Що ж до звістки n|o кінець C. Потоцького — тут ми маемоділо з леґендою, що склалася про цю подію; дійсно, йшов C. Потоцький походом на Запоріжжя, гадаючи увійти туди переможцем, але ,був погромлений і- попав у полон, — звідсп крок до утворення леґенди, що він і помер на Запоріжжі. Крім того, смерть C. Потоцького в самому початку кампанії утворила низку леґенд і переказів про цю його смерть[1062]). Tpyn C. Потоцького був доставлений до Запорізької Січі, як це можна встановити з того, що в умові про здачу Кодаку козакам є пакт, що полякам буде виданий труп старости деражинського ( ц. т. C. ГІотоцького[1063]). A це, звичайно, було відомо Ракушці, як ніженському козаку, в зв'язку з ролею ніженського полку в здобуті Кодаку.

B становищі поспільства літописець бачить негативного тільки те, що пани не безпосередньо експлоатували його, а через своїх орендарів і ста- рост,— самий же факт експлоатації селян панами у Ракушки ніякого обурення не викликає. Такий погляд літописця на стан посполітих перед 1648 p. цілком умісний в устах Ракушки, особливо в довгий час після революції 1648 p., коли верхи козацтва, до якого належав і Ракушка, вже и мали своїх кріпаків, і відповідно експлоатували їх, але переважно сами, а не через орендарів, і не бачили нічого негативного в цій експлоатації. Що' ж до оповідання літопису про релігійні причини революції — це оповідання з'ясовується тим, що ця революція, як і попередні рухи козацькі, мала своє ідеологічне виправдування в релігійній причині. Ми маємо низку сучасних звісток про те, що революція 1648 p. мала релі-

гійні причини1). І потім дя боротьба, що велася'шж Польщею та Україною, мала своїм ідеологічним виправдуванням боротьбу за віру. Богдан Хмельницький, прохаючи допомоги в Москві проти поляків, прикриваеце гаслом єдиновір'я. Москва, бажаючи утворити з України колонію й просунутися до Чорного моря, виправдує де боротьбою за віру. I потім ця боротьба проти панівного до 1648 p ладу зберегалася в актах уряду й інших джерелах, як боротьба за віру[1064] [1065] [1066]); цього погляду додержувалися деякі ДОСЛІДНИКИ І B КІНЦІ XIX СТОЛ. 3). ' ' -

Що ж до оповідання про захоплення Богданом привілеїв у Барабаша, ? це непевне оповідання збереглося і в народніх думах i в літописах Be- f личка, Грабянки й інших[1067]) Звідкіля взяв його Самовидець: чизнародніх дум, чи з переказів, встановити, на мій погляд, неможливо. Що ж до того,' чого й Ракушка й інші літописці так тримаються цієї леґенди про захоплення привілеїв, тут ми маємо діло зі спробою легалізувати цю революцію пізнішими літописцями, подібно тому, як за своїх часів робив це Богдан Хмельницький[1068]). Автори літописів (Самовидець, Величко, Гра- бянка) у часи складання своїх літописів належали або за походженням або за службовимімаетковим станом, абоза ідеологієюдотих кол українського суспільства (старшини), що вже давно перестали бути революційними і нічого так не боялися, як революційних рухів. Так, Самовидець- Ракушка в 1687 p. у свойому літописі з задоволенням відмічає придушення реврухів, що виникли того року. У Величка повстанці Пушкаря — дейнеки, що підіймалися стихійно проти панування багачів, це люди з „сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими*[1069]). Оповідання ж про захоплення Б. Хмельницьким королевських привілеїв легалізувало цю революцію 1648 року юридично, як рух з дозволу короля, подібно до того, як гасло боротьби за віру й націю — легалізувало цю революцію ідеологічно. Можна бачити тут також і прихильність автора літопису до Богдана, що він не e бунтівник, а виконує тільки волю свого короля[1070]).

1649 p.

Оповідання про події цього 1649 p. розподілено в літопису Самовидця на два розділи, що мають і окремі заголовки: розділ перший мав назву:„На початку року 1649“ і міститьоповіданняпро т. зв. Переяславську комісію, й розділ другий має назву: „Починается война Зба- ражская. Року 1649“, і містить оповідання про інші події цього року.

B оповіданиі проподії Переяславської комісї, поруч з певними звістками, що підчас цієї комісії у Переяславі був посланць угорський[1071]) і взагалі про закордонні зносини Б. Хмельницького[1072]), про посилку Бог* даном Хмельницьким, після відрядження польських комісарів, до татар

й справі спільного дружнбго походу проти Польщі1), Самовидець дае ПрО склад польського посольствана Україну таку звістку: „О Рождествѣ Христовомъ присилаетъ король его милость пословъ своихъ великихъ, то есть князя Четвертенского и пана воєводу киевъского Адама Киселя з иншими пановъ благочестивыхъ, в поселстве до гетмана Хмелницкого и усего войска Запорожского"[1073] [1074]). 3 цього оповідання видко, що Самовидець - Ракушка вважае ролю кн. Четвертинського першорядною в цьому посольстві, і що Адам Кисіль був підчас цього посольства воєводою київським.

Тимчасом, роля кн. Четвертинського в цьому посольстві була другорядна, бо кн. 3. Четвертинський займав тоді посаду королівського секретаря. Роля його в цьому посольстві, що свідчить таке джерело, як діярій учасника цього посольства В. Мясковського[1075]), була другорядна — він виконував лише доручення інших комісарів : А. Киселя, M. Бжозовського, M. Киселя, В. Мясковського, Я. Зелинського, напр, їздив з листами від комісарів до Б. Хмельницького[1076])· He посідав і А. Кисіль підчас цієї Переяславської комісії воєводства київського, а був лише воєводою брацлавським. Брацлавським воєводою зве Кпселя за ввесь час цієї комісії й В. Мясковський в свойому вищезгаданому діяріюші. Також воєводою брацлавським зве Киселя в зв'язку з цією комісією й сучасник A. Pa- дивил[1077]). Як воєвода брацлавський, підписується А. Кисіль і на листі до короля з Василькова від 11 лютого 1649 p. й на універсалах з Переяслава від 17 й 24 лютого 1649 p.[1078]). B пунктах, що їх подали козаки комісарам у Переяславі підчас цієї комісії, маємо спогад про ті утиски, що їх чинив релігії сучасний киевський воєвода[1079]), ц. т. Тишкевіч, а також тут стоїть вимога, щоб київський воєвода був православної релігії[1080]). Московський посланець до Польщі Г.' Кунаков, що був на початку 1649 p. у Варшаві, дае відомість в своїй записці, що „февраля въ 26 день вѣдомо королю и паномъ радѣ учинилось, что воевода Кіевской Янушъ Тишкевичь умеръ: и король де того жъ числа послалъ къ Адаму Киселю привилье на воеводство Кіевское"[1081]). А. Радивил у свойому щоденникові під березнем (без точної дати) 1649 p занотовує, що А. Кисіль отримав воєводство київське[1082] [1083]), а комісарпвиїхализ Переяслава 16 лютого ст. ст. 1649 року11).

B оповіданні про приїзд комісарів до Переяслава Самовидець каже, що „задля которихъ приходу зложилъ раду гетманъ Хмелницкій в Пе- реясловлю u тамъ по Рождествѣ ХриетоЕомъ приехалъ зо всѣми полковниками и сотниками и тамъ въ Переясловлю на той радѣ отдавали панове послове королевскіе прй поселстве привилей йа волноети й булаву, и бунчукъ, короговъ,бубни,знаки войсковіе от короля его милости"1).

Тимчасом, діяріюш Мясковського свідчить, що клейноди, що їх привезли Б. Хмельницькому комісари, булн передані останньому не на раді, а на урочистій церемонії. Тих же ознак, що їх мае рада (напр., вибори урядів, наради, ухвали й т. інш.), ця церемонія не мала, а полягала вона лише в тому, що комісари з'явилися на площу в Переяславі, де їх чекав Б. Хмельницький в оточенні полковників та іншої старшини. Кисіль казав промову й передав Б. Хмельницькому гетьманські клейноди від короля, королівські листи й комісарські уповноваження. Б. Хмельницький прийняв це, коротко подякував „ро kozacku* й закликав комісарів до себе до ГОСІІОДН2).

He було тоді в Переяславі при Богдані Хмельницькому не тільки усіх сотників, але й полковників. Коли А. Кисіль, як записує в свойому діярії В. Мясковський, запропонував Б. Хмельницькому розпочати комісію про остаточне замирення з Польщею, останній відповів йому, що зараз війська вкупі нема, полковники й старшина далеко, а без них він не може нічого робити[1084]). Коли б усі полковники були тоді в Переяславі, ворожий до Б. Хмельницького Мясковський безумовно занотував би в свойому діяріюші, що Хмельницький сказав неправду, але цього ми в діяріюші не маємо. He відповідає дійсності й звістка Самовидця-Ракушки, щопід- час цієї церемонії (за Самовидцем — ради) комісари передали Б. Хмельницькому від короля булаву, бунчук, бубни, привілей на волькості. B дійсності ж королівські комісари передали Б.Хмельницькому від короля лише булаву й корогву. ГІро це ми маємо у вищезгаданому діяріюші В. Мясковськогор який записує, що А. Кисіль на цій церемонії передав Б. Хмельницькому булаву, а брат Киселя, корогву[1085]). Корогва й булава, що їх надіслав король до Б. Хмельницького з комісарами підчас цієї комісії, згадується в прелімінарних статтях угоди, що її складено Б. Хмельницьким і комісарами в Переяславі[1086]). Потім А. Кисіль 1649 p. в листах до Б. Хмельницького нагадував останньому про одержання від короля корогви й булави[1087]) Король Ян-Казимір в універсалі до козаків від 7 серпня 1649 p. з-під Зборова згадав надіслання ним Б. Хмельницькому корогви й булави[1088]). Ta й сам Б. Хмельницький в свойому листі до короля під Зборовом від 15 серпня 1649 p. також згадував про одержання ним від короля корогви й булави; про надіслання Б. Хмельницькому булави й корогви маємо й в листі короля Яна-Казиміва до Б. Хмельницького під Зборовом[1089]). Відомості про одержання Б. Хмель^ ницьким від короля булави й корогви були поширені на Україні й збе- регалися й потім. Так, 20 лютого 1649 p. виходці з кримського полону H. Носов з товаришами оповідали в Путивлі воєводі M. Плещеєву, як цей писав цареві, що коли „они, полонянники, были въ Литовскомъ городѣ Чигиринѣ, и слышали де они отъ козацкаго полковника отъ Семена

Ганжи, что де, государь, прислалъ къ гетману &мельниЦкому король Казимеръ булаву да знамя съ посланцы своими, съ Одамомъ Киселемъ съ товарыщи,чтобъ де ево короля, гетманъ и козаки слушали1*1). Потім, пізніш,у квітні l663 p.,n. Тетерявлисті до короля Яна-Казиміра згадав надсилку королем через Адама Киселя до Б. Хмельницького 1649 p. булави й корогви[1090] [1091]).

He можна згодитись і з оповіданням літопису про кінець ціеїкомісії» а саме, що Богдан відпустив комісарів „з честю, обецуючися усе ведлугъ жадане короля его милости учинити, и тоей войни понехати, тилко жеби при стародавныхъ волностяхъ своихъ козацкихъ зоставати“[1092]). Діяріюш Мясковського свідчить нам зовсім про інше—досить сказати, що Богдан не з'явився сам прощатися з комісарами, а вони мусили їхати до нього в двір; не відпустив Богдан при цьому і полонених поляків, як цього добивалися комісари[1093] [1094]). He домоглися комісари й мети, з якою їхали на комісію·—згоди з козаками не досягнено; не Хмельницький згодився на постуляти короля, а комісари мусили прийняти козацькі умови перемир'я, аби тільки самим вирватися з Переяслава й затримати Хмельницького на Дніпрі при допомозі перемир'я, яке сами комісари вважали „snspecto et incerto"s). Взагалі цю комісію треба вважати невдачною для комісарів — вони не досягли мети, з якою їхали на цю комісію : кінця війни, розірвання союзу України з татарами, введення козацтваврямки обмежного реєстру, скерування уваги його, замісць, внутрішньої війни з Польщею, на зовнішню й відірвання козацтва під поспільства[1095]). Вважали цю комісію невдалою для Польщі й комісари, бо в листі, що комісари надіслали королеві підчас своєї подорожі з Переяслава, вони писали, що повертаються з комісії ,niesmaczney і niebezpecznej" і надсиляють реляцію „о nieskonczoney kommissiy"[1096]). Також невдалою вважали комісіюдля Польщі й сучасники, як, напр., Кушевич, Єрлич, Твардовський[1097]); такою вважають її й дослідники[1098]) 3 літопису утворюється також вражіння, що зносини Богдана з татарами про початок військових акцій проти Польщі почалися з причини, що полягала в чужоземних посланцях, „що до болшого заятрення и пихи гетмана Хмелницкого побужали". Правда, зміни в поводясенні Б. Хмельницького, навіть і з особою короля, на порівняння з попереднім, були. Так, напр, під Замостєм 1648 p. Хмельницький прийняв листа короля урочисто, а на весні 1649 p. в Чигирині „sine nulla reverentia* 1, навіть, так кинув його через стіл до писаря, що лист впав додолу, про що ми маємо у Смяровського, що був в цих обох випадках в посольстві до Хмельницького[1099]). Зміну настрою Богдана в справі війни й миру з Польщею треба віднести не за рахунок підвищення міяшароднього значіння України, а за рахунок впливу в%трішніх чннників. Крім впливу на зміну настрою Хмельницького й старшини бурясуазних націоналістичних київських кол, — впливу, до речі, дуже незначного,— головну зміну в політиці гетьмана й старшини щодо Польщі відограв настрій мас, настрій черні, цієї головної сили в революції 1648- 1649 p.p. Te, що комісари перетерпіли підчас своєї подорожі від черні, дуже яскраво свідчило про настрій мас щодо угоди з Польщею, бо чернь добре розуміла, що угода між Польщею й козаками в ті часи може відбутися тільки за рахунок її—черні Недаром же Кисіль у своїй пере- писці з Б. Хмельницьким після Переяслава давав низку порад Хмельницькому, як стримати чернь, щоб вона не перешкоджала козацтву скласти угоду з Польщею1)· Ситуація подій складалася така, що і Богдан і верхи козацтва, хоч би і хотіли стримати війну, не мали б у цьому успіху, а це б, напевно, коштувало їм життд. Недаром і сам Кисіль добре розумів, що Хмельницький в своїй діяьності від черні „dependet" 2). Що ж до ставлення люду до війни весною II влітку 1649 ρ., — це розберемо докладніш в наступних рядках цієї монографії.

Б оповіданні про події 1649 p., що містяться в другому розділі оповідань Самовидця про події цього року, після певного оповідання про склад війська, що було з Б. Хмельницьким в поході під Збараж3), і про загальний рух людности української до війська, Самовидець-Ракушка каже, що такий загальний рух люду України до війська був тому, що „прошлого року збогатилш'я шарпаниною добръ шляхецкихъ и жидовскихъ и иныхъ людей, бываючихъ на преложенствѣ*[1100]).

Тимчасом, інший свідок цього войовничого настрою українських кол, притому свідок, що належав до ворожого українській революції табору, завдяки чому його свідоцтво в даному випадкові набуває особливої ваги, — вищезгаданий В.Мясковський ще підчас своєї подорожі на Українуна початку 1649 p. зазначив, що причиною войовничого настрою української людности, зокрема поспільства, проти поляків було небажання платити податки, відбувати панщинуйбажання позбавитися панів на-віки[1101]),ц.т. яскраво виявлені економічно - соціяльні мотиви.

Далі Самовидець-Ракушка, оповівши вірно про злуку Б. Хмельницького з ханом на початку петрівки[1102]), каже, що поляки під Меджибожем, почувши про наступ війська Хмельницького й татар, відступили від цього міста, при чому їх...„ордаиздогонила,але увойшли до Збаража"[1103]). Тимчасом, як свідчать реляції учасників цієї події з польського боку — M. Киселя й Тшецеського[1104]), і як це ґрунтовно довів ак. M. Грушевський, розібравши ці події, в тому числі й звістку Самовидця[1105]), польське військо відступило від Межибожу, тільки почувши про наступ війська Б. Хмельницького й татар, тоді як останні були ще далеко.

B оповіданні про події облоги козацьким і татарським військом Збаража поруч з такими певними звістками, як звістки, що спочатку під Збараж прийшли на Петра й Павла, ц. т. 29 червня, Б. Хмельницький

й хан з комонником, а вже опісля прибув і козацький табор'), що польським войськом в Збаражі керував Я. Вишневецький[1106] [1107]), що в ході облоги поляки мусили, „зоставивши окопи, навколо замку и в мѣстѣ тѣсно стати" [1108]), при чому в цій облозі, що тривала до успенія, ц. т. до середини серпня, поляки були в такому скрутному становищі з харчами, що „му- еѣли стерво ѣсти, а и того мало било, бо собакъ и кошокъ виели"'[1109]), Самовидець — Ракушка містить у свойому літопису й звістку, що в Збаражі поляків „войско великое было"[1110]).

Тимчасом, за докладним обрахунком, що його перевів ак. M. Грушев- ський, кількість польського війська в Збаражі була 9-10 тисяч, крім челяді[1111]), що, звичайно, являється дуже малою в порівнянні з великою кількістю козацького й татарського війська під Збаражем, що протирі- чить оповіданню Самовидця — Ракушки.

B оповіданні про події битви під Збаражем, поруч з такими вірними звістками, як звістки про рух польського. короля з військом на виручку Збаража з-під Топорова[1112]), рух Б. Хмельницького й кримського хана з-під Збаража з комонником назустріч королеві,напад їх на королевське військо під Зборовом в той момент, коли польське військо вже вирушило із Зборова, важкі страти і тяжке становище поляків в перший день бою, про закінчення кампанії в наслідок перееправ, що тяглися „чрез дней два“[1113] [1114]), Самовидець-Ракушка каже, оповідаючи про рух короля під Зборов, що король стояв під -Топоровим, „посполитое рушення скупивши" °).

Тимчасом, з королем було не все посполите рзшенвя, якцевиходить з оповідання Самовидця, а лише окремі відділи цього війська. Вже після Зборовського трактачу король Ян-Казимір видав універсала ,,Wojewod- stwom wszystkhn, ktore z pospolitem ruszeniem^do nas id% 1 jeszcze п;е doszli", щоб в зв'язку зі складеною між Польщею з одного боку, й козаками й татарами з другого боку угодою, — це посполіте рушення „nazad βίς do domow xvaszych powracali"[1115] [1116]). B обвинуваченнях, що виставлялися ворогами Ю. Оссолинського проти останнього 1649 p. за програну кампанію, маємо й обвинувачення, що Оссолинській в кампанії Зборовськійбув проти збору всього посполитого рушення, тоді як це могло б дати полякам велику силу війська14). Ha тлі того, що все посполите рушення не брало участи в Зборовській кампанії, ми й маємо такі факти, як записані C. Кушевичем в листі від 17 серпня 1649 p. чутки, що козаки йта- тари облсжили короля й не допускають до з'єднання з ним відділів

посполитого рушення, що тягнуть до головного війська1), або лист невідомого до вислицького каштеляна 13 вересня 1649 p. з думкою.лцо одною з причин поразки поляків під Зборовом була відсутність в польському війську всього посполитого рушення[1117] [1118]). Bce це й свідчить,щопід Зборовом в польському війську не було все посполите рушення[1119]).

He можливо приняти й звістки Самовидця — Ракушки, що битва під Зборовом була припинена тому, що „гетманъ Хмелницкій того не зи- чилъ, жеби мѣлъ ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бѣсурманскую“[1120]).

Дійсний же стан річей був інший. Правда, хоч король польський, розпочинаючи свої зносини про угоду з кримським ханом, і надіслав одночасно листа й до Б. Хмельницького про угоду,— факт, що його старанно замовчувано сучасниками поляками, а також і польською історіографією[1121]), але ж мусимо визнати, що під Зборовом Б. Хмельницький склав угоду з поляками під примусом кримського хана й притому угоду зовсім не таку, якої козацтво й особливо верхи його бажали спочатку. Зупинитися тут докладно на цьому я вважаю зайвим, бо цей момент вже дуже докладно й ґрунтовно вцевітлено акад. M. Грушевським[1122]). Досить тільки порівняти ті умови угоди, що ix бажали спочатку козаки під Зборовом[1123]), з тією угодою, що її складено нарешті між поляками й козаками, т. зв. Зборовським трактатом[1124]). Маємо ми такі головні відміни між козацькими дезидератами й Зборовським трактатом, як ббкраєння козацької території, або введення козацтва в рямки певного реєстру.

He можна погодитися й зі звісткою Самовидця, що під Зборовом ухвалено про межі України, щоб „не мѣли по самую Случъ жолнѣре на Украину бывати*[1125]), тоді як це був лише один з дезидератів козацтва під Зборовом, що не попав до Зборовського трактату[1126] [1127]).

B оповіданні про перебування Б. Хмельницького у короля після складення Зборовського трактату Самовидець — Ракушка каже, що „по тихъ трактатахъ, узявши заставу пановъ значнихъ у войско, гетманъ Хмелницкій бытностью своею былъ у короля его милости в Зборовѣ, гдѣ оного шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска*11).

Тимчасом, за Б. Хмельницького підчас подорожі до короля дано взаклад одну особу — Лгобомірського, й повернувся Б. Хмельницький від короля того ж. дня, як і поїхав, ц. т. 10/20 серпня. Маѳмо ми про це в листі А. Мясковського, що був у королівському війську під Зборовом, до королевича Кароля[1128]), a також i в записках сучасника А. Радивила, що добре буз обізнаний з подіями під Зборовом1). У наступному оповіданні Самовидця про кінець війни між Україною й Польщею, поруч з такими певними звістками, як оповідання про рух з-під Зборова після угоди — короля до Львова[1129] [1130]), а Б. Хмельницького до Збаражу[1131]), про ганебний полон татарами низки українських міст і грабування міст козаками[1132]), маємо й звістку, хцо від Збаражу козаки й татари відступили „днемъ перед Успеніемъ Богородици“[1133]).

Тішчасом, Б. Хмельницький рушив з військом від Збаража не 14 серпня ст. ст., як це каже Самовидець, а 15 серпня ст. ст.; того ж дня рушили з-під Збаражуй татари. B одписціпутивельських воєвод цареві у вересні 1649 p. маємо, що 3 вересня прибув до Путивля з України пу- тивлець П. Літвінов, надісланий з Путивля на Україну до Б. Хмельницького й для розвідування вістей. Літвинов був у Б. Хмельницького під Збаражем і потім, після руху Хмельницького з-під Збаража, був при Хмельницькому за цього руху до 25 серпня. Літвинов між іншими вістями оповідав : „А стоялъ де Черкаской гетманъ Богданъ Хмельницькой и Черкасы и Татаровя надъ городомъ Збаражемъ при немъ. Петрѣ только одинъ день, а пошолъ де онъ гетманъ изъ-подъ Барожа августа въ 15 день... A татаръ де онъ отпустилъ отъ себя въ свою землю тово жъ числа августа въ 15 день“[1134]).

При цьому треба пам'ятати, що 15 серпня був день релігійного свята й тому мав добре зберегтися в пам'яті Літвінова. 15/25 серпня, як дату руху з-під Збаражу війська Б. Хмельницького й його самого, дає нам і діяріуш обложення Збаража[1135]).

Про військові акції 1649 p. на литовському фронті Самовидець оповідає, що „того ж року войско литовское под Загаллямъ и Хвойниками розбили полкъ кцевскій з Кричевскимъ"R). Тимчасом, Кричевського погромили литовці під Лоєвом, як про це маємо, на підставі !першорядних даних, у праці В. Липинського на сторінках, присвяченнх цьому останньому походу Кричевського[1136] [1137]). Крім того, до складу війська Кричевського входили, крім полку київського, ще й інші полки, як полк овруцький, полк чорнобильський і частина чернігівського полку під проводом

C. Подобайла, полк Г. Голоти; про це маємо покази захопленого литовцями в полон підчас цього погрому війська Кричевського, писаря полку овруцького—Я. Неумирецького та інших полонених з.цих полків[1138]).

B оповіданні про події на Україні після Зборовського трактатуупісля певної звістки про приїзд на Україну польських урядовців, в складі яких був воввода київський А. Кисіль1), Самовидець каже про останнього, що він, „якъ благочестивый панъ, в згодѣ з гетманомъ Хмел- ницкимъ былъ“[1139] [1140]). 3 цим твердженням також не можна не погодитися. А. Кисіль, виконуючи свої обов‘язки київського воєводи, хоч і вживав заходів до реалізації Зборовського трактату, але ж вся політика й діяльність Киселя була скерована на захист інтересів тої кляси, інтереси якої були тоді протилежними кляеовим інтересам козацької старшини, що її репрезентував Б. Хмельницький, — польських маґнатів.

Під тим же 1649 p. оповідає Самовидець — Ракушка, що „по тойзго- дѣ (c. т. Зборовській) викупили обохъ гетмановъ короннихъ, Потоцкого и Калиновского, и при нихъ гетманства зоставили“[1141]), тоді як викуп з полону M. Потоцького й M. Калиновського мав місце на 1649 p., а 1650 p. У дезидератах депутатів війська польського від 1 січня 1650 p. маємо про визволення з неволі гетьманів Пбтоцькогой Калиновського[1142]). Міжпи- таннями, що мали обмірковуватпся на секретній нараді варшавського сойму 2 січня 1650 р.,був пункт і про визволення з полону гетьманів[1143]). У записках сучасника А.· Радивила, що був гарно поїнформований в тодішніх справах, ще під 21 березня 1650 p. маємо запис про M. Потоцького, як в'язня в Криму; під її квітня також маємо, що Потоцький повернув з полону, і лише під серпнем того ж року маємо запис, що M. Калиновський вже в Польщі[1144]). B листі кримського хана Іслам-Іирея до польського короля від 1 квітня 1650 p. в дописці маємо, що Потоцького вже відпущено з полону[1145]). B листуванні литовського підканцлера Сапіги маємо під 8 березня, що Потоцький вже рушив з Криму, а А. Ки- сіль у свойому звідомленні про березневий з'їзд з Б. Хмельницьким каже, що повернення Потоцького з полону є причина турбот і незадоволення козацтва[1146]). Bce це свідчить, що гетьмани польські 1б49р.булище в'язнями в Криму[1147]).

Причини ж цих непевних звісток Самовидця різноманітні. _ Так, щодо помилкових звісток Самовидця — Ракушки про раду в Переяславі в присутності всіх полковників і сртників, на якій буцім то дано від королівських комісарів Б. Хмельницькому клейноди й привілеї, тут Самовидець був, на мій погляд, далеко від цих подій, тому і дав непевні звістки; що ж стосується зокрема надачі Богданові бунчука, мусимо сказати, що Самовидець — Ракушка і в інших місцях свого літопису оповідає, якпро знаки гетьманської влади, про булаву й про бунчук[1148]). Що ж до непевної звістки літопису про ролю князя Четвертинського в цьому посольстві й назви А. Киселя воєводою київським — ці непевні звістки тому маємо в літопису, що прізвище Четвертинського, як відомої української фамілії, збереглося в пам'яті літописця, і тому перейшло до літопису. Що ж до *титулування А. Киселя воєводою київським, цей титул тому зберігся в літописця, що Кисіль потім займав цю посаду, а літопис писався довгий час після цих подій—отже Кисіль і попав у літопис зтитуломкиїв- ського воєводи5). Як легко могла трапитись подібна помилка, щодо титулування А. Киселя воєводою київським, свідчить те, що B листі П. Тетері до короля в квітні 1663 p. маємо згадку про наданняклейнодівБ.Хмель- ницькому від короля, ц. т. в Переяславі 1649 p., що зробив „slawney pa- тщсі IMPan Kisiel Woiewoda Kiiowski"[1149] [1150]).

Навіть такий знавець Хмельниччини, як I. Каманін, у виданому ним у ,Архивѣ Ю.-Зап. Роесіи" універсалу А. Киселя з Переяслава від 12 лютого 1649 p. дав заглав: „УниверсалъКіевскаго воеводы Адама Киселя" [1151]). Причину ж непевної звістки літопису про кінець цієї комісії, на мій погляд, можна бачити в тому, що широкі кола суспільства, до яких належав тоді й Ракушка, не знали про дійсний стан річей, а вважали, що немає війни тому, що складено угоду[1152] [1153] [1154]). Помилка, що літописець переносить вину поновлення війни на Богдана, що на нього зробили вплив чужоземні посли, трапилась тому, що літописець не хотів показати, що настрій люду, настрій черні, до якої літописець завжди ставився вороже, зробив вплив на діяльність гетьмана Хмельницького. Переносячи ж причину зміни настроїв Хмельницького на рахунок чужоземних послів, літописець цим якби виправдує Хмельницького за його вчинкй.

Підкреслюючи, що Хмельницький обіцяв зробити' все згідно з бажанням короля, літописець наполягає на слухняність гетьмана королеві, роялізм його, подібно тому, як 1648 p. він підкреслював, що Хмельницький і повстання підняв, аби відстояти права, дані королом козакам. Хронологічні помилки літописця, щодо дня відступу козаків з-під Збаража й року викупу польських гетьманів з полону треба віднести за рахунок того, що з часом літописець забув точні дати цих подій. Крім того, окремі відділи козацького війська могли почати свій відступ від Збаража і не разом з головним військом, а раніш, і, як що Ракушка і був у такому відділі, у нього могла зберегтися ця дата відступу. Непевна звістка про місце поразки Кричевського трапилася тому, що під Загаллям в кампанії 1649 p. був розгромлений з козацьким військом і загинув Ілля Голота5). Що ж до непевної звістки літопису про кордони України за Зборовським трактатом,—ця помилка трапилася, на мій погляд, тому, що Ракушці,як мешканцю Лівобережжя, не були напевно відомі кордони Правобережжя за Зборовським трактатом, кордони, що існували до того недовгий час, і були потім змінені наступними подіями. Записуючи ж до свого літопису вищевказані кордони України, Ракушка тільки повторював у даному випадкові ті чутки, що були про це на Україні, і що часто поширювали відносно цих кордонів Хмельницький і старшина, затаюючи від люду України пакт угоди про дійсні кордони6). До того й козакитакожпіслч

-Зборовського трактату не поспішалП залишити ті землі, що мусили Її. залишити за угодою1). Непевну звісткулітописущодомежибозьких подій можна з'ясовувати тим, що вона виникала, як і інші леґенди про ці ме- жибозькі події, як то бій Кричевського з Я. Вишневецьким, як це зазначає й ак. M. Грушевський[1155] [1156]), в зв'язку з тою панікою, що охопила польське військо під Межибожем, викликаною чутками про наближеннякоза- ків і ордп. Звістка про згоду Киселя з Хмельницьким внесена до літопису, на мій погляд, завдяки симпатіям Ракушки до Киселя, про що говорилося вище[1157]). Непевну ж звістку про те, що люд рушив до війська 1649 p. за-для грабунку, треба з'ясувати чисто клясовими моментами. Ракушці, як представникові верхів козацтва, звичайно, був неприємний рух всього люду в козацтво — поширення цим того привілейованого становища, що бажало займати козацтво, певніш верхи його, і на інші верстви. Інші ж непевні звістки літопису треба, на мій погляд, з'ясувати виключно патріотизмом автора. Так, вказуючщ що в Збаражі було багато польського війська, літописець цим хоче виправдати козаків, що вони не взяли Збаража, бо інакше вказівка, що в Збаражі польського війська було мало, була, звичайно, якби доганою для козаків, що вони немогли взяти Збаража, маючи, при тому ж, дуже багато війська. Оповіданняпро те, що з королем було під Зборовом посполіте рушення, має своєю метою збільшити перемогу козаків, так само, як зменшення кількости полків, що були у війську Кричевського, мало метою замовчати або ослабити оповідання про цей навдалий для України бій. Припустити ж, що Ракушці було невідомо про ці події, на мій погляд, не можливо, бо участь в цьому поході частини чернігівського полку була, безумовно, відома Ракушці, ніженському козакові, завдяки тому, що ці два полки межували між собою. Непевну звістку літопису, що Богдан Хмельницький припинив бій під Зборовом, щоб врятувати короля від полону татарського, про те, що за Богдана взято декілька закладнів, а не один, а також, що Богдан повернувся від короля тільки другого дня (так його там шановано !), треба з'ясувати симпатіями літописця до Хмельницького, що викликалися почасти й патріотизмом автора до Б. Хмельницького, як героя козацтва.

1649 p. Оповідання літопису Самовидця про події 1650 p. присвячено опису походу українського війська й татар на сусідню Україні Молдавію й звязаним з цим походом подіям.

Давши певні звістки в оповіданні про похід козаків і татар на Молдавію, а саме, що козаків було в цьому поході багато[1158] [1159]), що В. Лупул втік з Яс, що Молдавія була дуже спустошена козаками й татарами[1160]),' що Б. Хмельницький стояв біля Пруту6), що похід цей закінчився угодою між Лупулом, з одного боку, й Хмельницьким і татарами, з другого, причому В. Лупул погодився віддати свою доньку за сина Б. Хмельницького — Тимоша[1161]), що Б. Хмельницький повернувся з походу „о Покровѣ"[1162]), к польске військо підчас цього гіоходу на Молдавію стояло під Кам'ян- цем-Подільським, не розпочинаючи війни зкозаками1), Самовидець каже, що похід на Молдавію робив з козаками „ханъ кримский“, з яким Б. Хмельницький і стояв біля Пруту[1163] [1164]).

Тимчасом, на чолі татар підчас цього походу стояв не сам хан, як про це маємо у Самовидця, а Калга, як це свідчать першорядні данні. Про це ми маємо в листі хана Іслам-Ґирея до короля Яна-Казиміра від початку жовтня 1650 p.[1165]), а також в листі хана до M. Потоцького від того ж часу[1166]). В. Унковський, московський посланець, що був восени 1650 p. на Україні, 5,вересня мав в Чигирині розмову з козаком I. Воле- ваченком, що прибув туди з Молдавії, від Хмельницького. Волеваченко оповідав Унковському про ті пересправи, що він вів підчас цього походу, коли їздив від Б. Хмельницького „къ калгѣ и къ мурзамъ"[1167]). Про те, що на чолі татар в цьому поході був Калга, 'оповідав 18/28 вересня московським посланцям на Україні Протасьеву й Богданову й український генеральний писар I. Виговський[1168]). Резидент цесаря в Даргороді Ренігер в реляції від 10 жовтня 1650 p. доносив Фердинанду III, що брат хана, що керував нападом татар на Молдавію, виправдується перед султаном в листі за цей напад[1169]). Турецький давній історик Наїма-Челяби також зазначає, що на чолі татар в цьому поході на Волощину стояв Калга[1170]).

Що ж до того, що похід казаків і татар на Молдавію відбувся, як каже Самовидець - Ракушка: „такъ розумѣю, же за позволеніемъ турчина" треба зауважити, що похід цей мав місце без дозволу султана, що опісля гнівався за цей похід на козаків[1171]).'

Непевна звістка Самовидця про участь хана в цьому поході, на мій погляд, трапплася у Ракушки - Самовидця тому, що подібні чутки ходили на Україні, навіть й на Лівобережжі[1172] [1173]). Неясна ж звістка літопису про дозвіл султана відносно нападу на Молдавію з'ясовується тим, що літописець не знав добре тодішніх відносин України з Туреччиною.

1650 p Оповідання цього, 1651 p., містять в собі звістки, що стосуються до подій війни між Україною і Польщею.

Зазначивши цілком вірно, що взимку того року жовніри стали робити українцям зачипки до війни11), Самовидець каже, що Б. Хмельницький, довідавшись про це, „скуплятися полкомъ приказалъ и заразъ по Рождествѣ Христозом, выйшолъ и сталъ самъ в Ставищахъ". Тимчасом, Б. Хмельницький рушив з Чигирина в похід не раніш другої половини лютого, а не на початку січня, як це треба думати на підставі звістки Самовидця. Від 2 січня 1651 p. маємо лист Б. Хмельницького з Чигирина до воєводиІірозоровського[1174]). Від 11 січня 1651 p. зЧигирина маємограмоту

Ё. Хмельішцького київському Братському манастиреві1). Від 20 лютого 1651 p. маемо лист Б. Хмельницького з Чигирина до А. Кіселя,причому цей лист зберігся, подібно попередньому універсалу, в ориґіналі[1175] [1176] [1177]).

B оповіданні про битву під Берестечком, давши низку таких певних звісток, як звістки про рух козацько - татарського війська під Берестечко, де вже було польське військо, в складі якого було й посполіте рушення на чолі з королем:!), про битву під Берестечком, що скінчилася розгромом козацько-татарського війська, після чого хан втік до Криму, залишивши на Україні біля двадцяти тисяч орды з мурзами[1178]), про рух Б. Хмельницького з-під Ёереетечка на Любар і Паволоч[1179]), про нелади в тому козацькому війську, що залишилося обложеним поляками під Берестечком[1180]), про розгром цього війська поляками підчас панічної втечі, що мало місце після петрівки[1181]), Самовидець вказує, що бій під Берестечком мав місце „першой неделѣ петрова посту" й що потім облога козацького табору поляками тяглася „през увесь постъ петровицу"[1182]). їимчасом, петрівка розпочалася 1651 p. з 26 травня ст. ет.[1183]), а бій під Берестечком мав місце 18-20 червня ст. ст. (28-30 нов. ст.), чому не могла тягтися й облога козацького табору поляками протягом всієї петрівки[1184] [1185]). Дю дату боїв під Берестечком нам дають такі першорядні дані, як реляція з польського табору11), лист В. Мясковського з польського табору від і липня нов. ст.'[1186]), діяріюш C. Освенціма[1187]); цю дату приймають і дослідники, що використовували для цього матеріял першорядних джерел[1188]).

B дальших звістках про хід кампаній 1651 p., поруч з певними звістками про збір Б. Хмельницьким після Берестецького розгрому війська для проДовження боротьби з поляками і про заклик ним на допомогу орди[1189]), про рух польського війська на чолі з обома гетьманами на Україну, взяття й знищення ними в цьому поході Триліс[1190]), про залишення Б. Хмельницьким на заслоні проти литовців чернігівського й ніженського полків під приводом чернігівського полковника Небаби[1191] [1192]) й про розгром литовським військом під приводом Я. Радивила цього військо Небаби, при чому сам Небаба загинув в бою1S), Самовидець каже, що козаки війська йебаби „зоетавали безпечне, болшей бавячися пяасТвомъ, а нѣжели o6f6- рожностыо, разумѣючи, же юже незвитяжними зостали", і зокрема обвинувачує в дій поразці Небабу „неуважного полковника" 1J. Таку причину поразки козаків і характеристику Небаби примаготь низка дослідників, як напр. M. Максимович, M. Костомаров, П. Куліш, Ф. Равіта-Гавронський, як звістку певну2), тоді як погодиться з цією звісткою Самовидця не можна3). Нам невідомі ніякі дані, що свідчили б, що казаки війська Небабизайма- лися на литовському фронті пияцтвом; проте нам відомо, що козацьке військо на цьому фронті під приводом Небаби провадило жваву активну військову діяльність. Робили козаки напад на Гомель4), частини козацкі робили напад на Рославль5), в гірлі Сожа будовались козацькі укріплення проти литовців6). При тому ж, як треба вважати на підставі сучасних джерел, перемога литовців була наслідком більшої міцности литовського війська, а також і видатних військових здібностей Радивила7). Ta й керманич козацького війська M. Небаба, полковник чернігівський, був одним з кращих козацьких полковників за часи Хмельниччини й виділявся своїми військовими здібностями серед тодішньої козацької старшини. Так, швеДський дипломат I. Майер, що був 1651 p. на Україні й збирав різні відомості про Україну, козаків і Б. Хмельницького, зве Небабу одним з кращих козацьких полковників Б. Хмельницького (,,Niebaba des Chmiel- nicki besten Obristen"8). Польський сучасник C- Освєнцім також каже в свойому щоденникові, що Б. Хмельницький доручив керівництво на литовському фронті Небабі, старинному й гарному жовнірові (,,^d nad niemi zleciwzy Nebabie, starynnemu і dobrzemu zolnierowi"9); про це свідоцтво Освєнціма треба зазначити, що Освєнцім, як видко з його діярія, мав відомості про козацьких керманічів, як, напр., про M. Нестеренка, або Джалалія10). При тому ж трудно припустити, щоб Б. Хмельницький, що вмів підібрати гарних військових керманичів, як це свідчить вся його діяльність, доручив керівництво на такому відповідальному фронті, як литовський, де козаки за попередньої кампанії зазнали значних поразок від литовців і де був погромлений і загинув такий видатний полководець, як київський полковник C. Кричевський, нездатному до цього військовому проводиреві. Ще в березні 1651 p. Б. Хмельницький казав посланцеві Радивила—Мисловському: „Скажипану гетьманусвойому — нехай нас не наступає, бо мир з Литвою маємо. Нехай нас не зачіпає, бо лихо буде — маю я зараз другого Кричевського—і мало не ліпшого"11).

B оповіданнях про наступні події того року, поруч з такими певними звістками, як звістки про невдачуРадивила під Чернігівом12), захоплення литовцями Любечу, де вони й були потім в обложенні від козаків до кінця кампанії13), захоплення литовцями Києва, втечу звідтіль великої [1193] [1194] [1195] [1196] [1197] [1198] [1199] [1200] [1201] [1202] [1203] кількости людности, понежу й руїну містах), Самовидець каже, що підчас цієї окупації литовцями Києва „метрополита киевскій Силѣвестръ Коссовъ не уступовалъ з катедри, але заставалъ при церкви святой Софѣи. Такъ же и архимандрита печерскій Іосифъ Тризна з братіею зоставали у мона- стиру печерскомъ, любо великую шкоду и небезпечность здоровя мѣли“2).

Тимчасом, вся попередня діяльність i С. Косова й I. Тризни щодо революції 1648 p., як про це казалось вище3), а також ітізвістки,щоми маемо про цю окупацію литовцями Киева, протирічать вищенаведеній звістці Самовидця про скрутне становище й Косова й Тризни. Треба зокрема відзначити, що у брлича, що був лгодиноюблизькою до Тризни4), ми не маємо нічого про утиски останнього литовцями, а Єрлич, що був тоді в Києві, в Печерському манастирі, напевно відзначив би це в свойому творі5).

Далі маємо у Самовидця, поруч з певною звісткою про рух литовців з Києва на злуку з коронним військом6) і звістку, що „войско литовское протягнуло под Бѣлую Церковъ, где, скупившися з войском короннимъ, наступили на Хмелницкого гетмана"7), тоді як злука литовського йкр- ронного війська мала місце не під Білою - Церквою, а під Германсвкою, як це свідчить діяріюш походу польського війська8).

B оповіданні про події під Білою - Церквою Самовидець каже, що там Б. Хмельницкий .далъ добрій бой обомъ тимъ войскамъ коронному и литовскому, же оных много пало“9), з чого утворюється вражіння, що бій був переможний для козаків. Тимчасом, ті відомості, що ми маємо й в реляції M. Потоцького королеві з-під Білої-Церкви10), і в діярії C. Освенціма11), а також почасти і наступний мирний настрій Б. Хмельницького й козацької старшини свідчать, що ці бої були скоріш переможними для польсько-литовського війська12).

B дальшому, оповівши цілком вірно, що під Білою - Церквою польсько - литовське військо терпіло велику нужу з-за браКу води, харчів, паші для коней13), що пересправи про угоду між козакамийполяками тяглися близько двох тижнів14) і закінчилися угодою, після якої Б. Хмельницький, взявши за себе заставу, був у польському таборі15), Самовидець каже, [1204] [1205] що підчас цих пересправ А. Кисіль, що брав видатну участь в пере- справах „великую шкоду понеслъ от татар, бо оного пожаковано"1). Адже ж, крім Киселя, пограбовано й інших комісарів, Гонсівського й Глібовича, при чому в цьому пограбованні комісарів брали участь не тільки татари, але й козаки. Маємо ми про це свідчення так в обозовому діярії 'польського війська, як і в діярії C. Оевєнціма[1206] [1207]).

He можна ногодитися і з звісткою Самовидця про зміст Білоцерківського трактату. Самовидець каже, що „на той згодѣ гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницкомъ, же позволивъ войску коронному в Брас- лавлю на Забожю, а части другой войска стати на Заднѣпру в полку нѣжинскомъ и чернѣговскомъ и в Вишневичинѣ, а войску литовскому у Стародубовщинѣ... а що до иншихъ пактовъ, на Зборовскихъ пунктахъ стало ; тилко то новая, що войско стало в тихъ городахъ, где козацтво"[1208]).

Тямчасом,навіть поверхове порівняння Білоцерківського трактату[1209]) з трактатом Зборовським свідчить, що різниця межи ними полягала не тільки в тих рисах, що вказує Самовидець-Ракушка, а Білоцерківський трактат мав низку нових рис на порівнянні- з трактатом Забровським, до того рис шкідливих для людности України[1210] [1211]). Так, напр., кількість казацького війська в реєстрі зменшено з сорока тисяч на двадцять тисяч; польське військо отримало право стояти в чернігівському й брацлавському воєводствах, а козаки не мали права мешкати в маєтках шляхти по воєводствах: київському, брацлавському, чернігівському. Козаки мусили розірвати дружбу з ордою кримською. He маємо в Білоцерківському трактаті згадки про такі моменти, що були в трактаті Зборовському, як про те, що уряди у воєводствах київському, чернігівському й брацлавському повинні одержувати особи православної віри, про права козаків щодо торгівлі горілкою, пивом і медом, про місце київського митрополита в сенаті.

Про дату закінчення цієї Білоцерківської кампанії Самовидець-Ракушка каже, що „войська розишлися по той згодѣ, такъ коронніе, литовскіе, яко тежъ и козацкіе, по домахъ, по Успеніи Пресвятой Богородицы" в), ц. т. після 15 серпня ст. ст. Тимчасом, Білоцерківський трактат підписано пізніше, 18/28 вересня; що дату ми й маємо на Білоцерківському трактаті. Цю ж дату дає нам і діяріюш обозовий, і діяріюш C. Освєнціма[1212]). Що в наведеному оповіданні Самовидця ми не маємо успіння, як приблизної дати події, видко з того, що перед датою підпису Білоцерківського трактату (18/28 вересня) ми маємо два великих церковних свята — різдво богородиці (8/18 вересня) й здвиження хреста (14/24 вересня), що їх би Самовидець міг вжити, як опірні дні, для приблизної хронології за церковними святами.

Потім Самовидець оповідає під цим же 1651 p., що, після Білоцерківської угоди, „тоеп же зпми за тимъ позволеніемъ гетмана Хмелницкого войскакоронніе росположилъ гетманъ коронній Калиновскій, которій зоставъ по Потоцкому Миколаю, бо Потоцкій тоей же осени померлъ; итакъ братъ Калиновского, Калиновській же, на Заднѣпря притягнулъ з войсками коронними, за унѣверсаломъ гетмана Хмельницкого" (с. 28-29).

Тимчасом, після смерти M. Потодького, що дійсно мала місце восени 1651 p.1), M. Калиновський не посів посади коронного гетьмана, замісць M. Потоцького, як це здається з оповідання Самовидця. M. Калиновський, хоч і був головним керманичем польського* війська після смерти M. Потоцького, але ж посідав лише свою попередню посаду гетьмана польного. Так, сучасник А. Радивил у своїх записках, що їх писано за цей рік рівнобіжно подіям, оповідає під груднем 1651 p. про роздачу урядів і каже, що коронне гетьманство ще не дано нікому[1213] [1214]). Як про польного гетьмана маємо про M. Калиновського в діярії сучасника Ф. Обуховича в оповіданні про розгром M. Калиновського під Батогом 1652 p.[1215]). Bce це й свідчить про цю помилкову звістку Самовидця[1216]).

Невірна буде й звістка Самовидця, що розквартирування польського війська на Лівобережжі мало місце 1651 p., бо в дійсності ця подія відбулась на початку 1652 p. Від 28 січня ст. ст. 1652 p. ми маємо універсала Б. Хмельницького до відомого українського лівобережного діяча того часу — C. Пободайла. B цьому універсалі Б. Хмельницький пише, що „ознаймуемъ, же войско коронное там идет на становиско : в Черниговщину и в Новогородщизну — где абысь жаднои не давал до звади причины"[1217]). Також київський чернець Арсеній, що вибирався до Москви на кінці 1651 — початку 1652 p.p., об'їздив різні міста України й був у гетьмана і в митрополита, оповідав в Москві, що Калиновський лише рушив на Лівобережжя[1218]).

He можна прийняти за певну й звістку Самовидця про масову втечу 1651 p. людности України до Московщини[1219]), бо досліди, що проведені для вирішення питання про рух українців в ці часи на Московщину ак. Д. Багаліем і особливо в останні часи ак. M. Грушевським (з використанням першорядного і, переважно, архівпого матеріялу), свідчать, що головний рух людности України на Московщину, в Слобожанщину мав місце 1652 p.[1220]).

Оповідає Самовидець під цим же 1651 p., в зв'язку з перебуванням польських жовнірів на Лівобережжі що... „у Вишневеччинѣ в Липовомъ учинили задоръ жолнѣре и тамъ на самое Воскресеніе людей вирубали"... й що Б. Хмельницький, маючи незадоволення на миргородського полковника M. Гладкого, використав ці події й „полковника миргородского Гладкого казалъ стратити" [1221]). За Самовидцем страту Гладкого в зв'язку з цими подіями відносять на 1651 p. Ф. Равіта-Ґавронський і В. Ли- ипнський[1222] [1223]), анаступника Гладкогона полковництві в Миргороді, Г. Лес- ницького, рахує полковником миргородським з 1651 p. і I. Крипякевич11).

Тимчасом, вже сама аналіза оповідання Самовидця — Ракушки про- ці події свідчить, що вищезазначені факти мали місце не 1651, а 1652 p., бо Самовидець каже, що восени 1651 p., мав місце Білоцерківський трактат, а події різанини в Липовому мали місце „на самое Воскресеніе", ц. т. на великдень, а вже опісля них відбулося й страчення M. Гладкого.

Ta й сама різанина в Липовому мала місце не на великдень, як каже Самовидець, ц. т. 18/28 квітня 1652 p., або 30 березня ст. ст.1651 p., коли відносити цю подію на l65l p.1), а значно раніш[1224] [1225] [1226]). Вже в реляції королеві польського гетьмана M. Калиновського від 23 березня н. ст. з Брацлава ми маємо відомості про колотнечу між жовнірами й українською людністю на Лівобережжі, а треба було ж час, щоб за тодішніх засобів зв'язку про події Лівобережжя довідалися в Брацлаві на Правобережжі. Лист якогось двірського аноніма від початку квітня н. ст. оповідав про заколоти між людністю Лівобережжя й жовнірами. У збірці Голінського під 26 квітня 1652 p. маємо в новинах з України, що їхпри- несено до Кракова, про різанину в Липовому, а подробиці цієї різанини, на підставі вістей з Варшави, подає лист стражника уєйського від 28 березня н. ст. 1652 p. з). Що ж до часу страти M. Гладкого, мусимо віднести її на квітень 1652 p, бо певної дати її встановити неможливо. B од- писці путивельського воєводи П. Протасьєва цареві від травня 1652 p. маємо, що 12 травня цього року до Путивля прибули путивельські торговельні люди, що їх послано „в Литовскую землю для весФей", і принесли такі вісті[1227]): „были де они в Миргородку и в Гадиче и слышели от Черкас : в нынешнемъ же де во 160 м году в апрѣле мѣсяце, а которого числа, тово они не помнят, — был - де съѣздъ у поляков с Черкасы в Корсуни. И гетман-де Богдан Хмельницкой приѣзжал в Корсунь самъ, а съѣзд де у них был о том, что многие черкаские полковники и сотники чинят с поляки задоры. И гетман - де Богдан Хмельницкой, сыскавъ виноватых, которые указу ево не слушают и чинять с поляки задор, велѣлъ казнить смортыо полковников и сотников шти человѣкъ: Миргородцкого полковника Матвѣя Гладкова велѣлъ розстрелять и Прилуцкого полковника Семена да сотника Краснянского с товарищи". При цьому один з цих відступів „пушкар Федка Романов в роспросе нам, холопемъ твоим, сказывал, что при нем - де Федке полковника Матвѣя Гладкова в Мир- городке' и погребли маия въ 7 день"[1228]). Bce це й дае підставу вважати помилковою хронологію Самовидця в оповіданні про ці події[1229]).

Що ж до питання, чому трапилися ці непевні звістки, треба сказати, що тут, як і в інших місцях літопису, це трапилося з різних причин. Так, одні з них, якто звістка про перебування Б. Хмельницького в Ставищах, дата Берестецької битви і час, який тяглася облога козацького табору під Берестечком, трапилися тому, що Ракушка був далеко від цих подій, бо мешкав на Лівобережжі, і підчас військової кампанії 1651 p. влітку мусив бути в тому війську, що було проти Радивила на литовському фронті, бо ніженський полк, до якого належав Ракушка, був у складі цього козацького корпуса. Непевну ж дату Білоцерківської угоди можливо з'ясувати тим, що з часом Ракушка забув про певний

час цих подій. Що ж до непевної дати різанини в Липовому, час скарання M. Гладкого, причину цього треба бачити або в манері літописця кожен рік починати зі значної події, — тому він 1652 p. . в літопису починає з оповідання про Батізьку кампанію, або ж тим, що восени 1651 p. були повстання проти поляків на Лівобережжі1), і літописець з часом змішав події. Непевні звістки про час приходу польського війська на Лівобережжя й час руху людноети Україпи до Слобожанщини треба також з'ясувати манерою Самовидця починати рік зі значної події, або ж тим, що він з часом забув дати цих подій і поставив їх у зв'язок з Білоцерківським трактатом. Що ж до непевної звістки літопису, що литовське військо об'єдналося з польським під Білою Церквою, ця непевна звістка трапилася, на мій погляд, через те, що літописець міг не знати такої незначної подробиці, або забути її, бо події кінця кампанії зв'язані з Білою Церквою, а тому літописець з часом і записав місце злуки польського й литовського війська під Білою Церквою. Непевна ж назва Калиновського коронним гетьманом трапилася тому, що після смерти M. Потоцького польським військом керував M. Калиновський, і Ракушка, який міг і не знати, що Калиновський так і не отримав булави коронного гетьмана, записав з часом у свойому літопису Калиновського коронним гетьманом. Записуючи ж до свого літопису, що Косов і Тризна були в небезпечному становищі від литовців у Кивві, Ракушка в даному випадкові тільки повторював ті чутки, що ходили про це на Україні в зв'язку з захопленням литовцями Києва, головного релігійного центру України[1230] [1231]); крім того, за кампанії 1651 p. бували випадки і страти і грабування українського духовенства литовцями[1232]), що теж могло вплинути на цю звістку Ракушки. Що ж до інших непевних звісток літопису, з'ясувати їх можливо тільки клясовими поглядами літописця. Так, з патріотизму літопи-[1233] сець оповідає, що під Берестечком і під Білою Церквою козаки мали перевагу над ворогами, угоду Білоцерківську малює зовсім іншими фарбами, ніж це було в дійсності[1234]). Патріотизмом Ракушки требатакож з'ясувати, що причину поразки Небаби він бачить не в кращому війську литовців і вмілості Радивила, а в пияцтві козаків і в „неуважності" Небаби. Виставлення ж Небаби „неуважним" військовим керманичем зроблено з тих міркувань, що Небаба походженням був з нижчих кол[1235]), як видно не з козаків[1236]), а Ракушка в свойому літопису вороже ставився до тих, хто йде в козацтво з інших верств. Звістка, що пожаковано одного Киселя, записана в літопису тому, що літописець ставився прихильно до Киселя в свойому літопису, а участь козаків у цьому пожакованні літописець тому замовчує, що всякі насильства над послами у всіх народів вважалися й вважаються ганебним вчинком. Отже, Ракушка цей ганебний вчинок і складає на татар, замовчуючи в ньому участь козаків.

1651 p. Цей рік в літопису містить оповідання переважно про події, зв'язані з т. зв. Батізькою кампанією.

B оповіданні про події цього року, поруч з такими певними звістками, як звістки про утиски люду на Україні від польських жовнірів1), про дату бою під Батогом[1237] [1238]), перебування Калиновського з табором під Батогом, де він чекав приходу війська з Лівобережжя[1239]), про те, що в поході Хмельницького брали участь лише полки, близькі до Чигирина[1240]), про відступ Киселя з Києва[1241]), Самовидець каже, що польські відділи з Лівобережжя на допомогу до Калиновського під Батіг „якъ найскорѣй рушили з Заднѣнра"[1242]). Тимчасом, польські відділи з Лівобережжя йшли до Калиновського не дуже то швидко, як це свідчить і сучасник А. Радивил у своїх записках. Наказ рушити на Правобережжя це військо одержало в квітні, а лише 16 червня н. ст. воно переправилося до Києва[1243]).

Оповівши потім цілком певно, що під Батогом польське військо зазнало великого розгрому, так що мало хто врятувався, що гетьман Кали- новський також загинув там[1244]), що з-під БатогуБ. Хмельницькийрушив під Кам'янець, обложив його, але потім відступив від Кам'янця і відпустив орду з ясирем до Криму[1245]), що восени того ж року відбувся шлюб ТимошаХмельницького з Лупулівною,яка потім прибула до Чигирина[1246] [1247]), Самовидець скрізь каже, в оповіданні про ці події, що на чолі татар, що допомагали козакам в цій війні, був сам хан11), тодї як на чолі татар в цьому поході був не хан, а Нурадин[1248]).

Про це ми маємо в оповіданні одного з учасників цього походу, татарина „Ясавула Мамета", оповідання, що записали московські посланці в грудні 1652 p. Мамет оповідав, що хан послав на допомогу Б. Хмельницькому в цій кампанії військо на чолі з Нурадином[1249]). Також у звістках Корицького, офіцера польської армії, що попав у полон під Батогом і був відпущений з полону, після чого прибув 9 липня до Львова, маємо, що Б. Хмельницький виплатив гроші за в'язнів польських „Nuradyn Solta- полѵі"x). С. Чарнедький в листі до Ю. Любомірського з Немирова від 20 ,червня повідомляв, що Б' Хмельницький після битви під Батогом чекає хана, про якого вже є вісті, що він рушив з Криму[1250] [1251]). Що не хан, а Нурадин, був під Батогом, маємо й в листі невідомого з Львова від 14 червня, і у відомостях, що їх зібрав староста жидачівській[1252]).

За Самовидцем, після погрому під Батогом Б. Хмельницький (чи хан — цього з контексту з певністю сказати не можна) „що орда узяла была живого неволника жолнѣрства, усе приказалъ вистинати, жебы ся орда не обтяжала“ (c. 31); з цією звісткою також не можна погодитись. B листі Яскульського з Камянця від 24 червня маємо, що багато бранців — поляків підчас облоги козаками Кам‘янця втікло з козацького табору до міста, а багато бранців поляки викупили у козаків[1253]). Де свідоцтво особливо цінне тому, що являється свідоцтвом з ворожого українській революції табору. Дя звістка свідчить, що не всіх польських бранців козаки вирізали після Батогу[1254]).

Що ж до причин цих непевних звісток, то треба вбачати ці причини в тому, що про одні з них Ракушка напевно не знав, бо був далекий від цих подій (участь хана в поході, доля бранців), а про темп руху польських відділів з Лівобережжя з часом забув.

1652 p. Лід цим роком Самовидець містить оповідання про події т. зв. Жванецької кампанії і початку пересправ Б. Хмельницького з Москвою.

Доруч з такими певними звістками, як звістки, що з козацьким військом був в цьому поході й хан[1255]), що король перед цим походом скуп- чив військо під Кам‘янцем Подільським[1256]), що кампанія закінчилась угодою поляків з татарами, при чому Україну обійдено[1257]), що після цієї угоди хан уступив до Криму, а Б. Хмельницький до Чигирина[1258]), Самовидець ввесь час каже, що ця кампанія мала місце під Кам'янцем - Поділь- ським тоді як в дійсності ця кампанія відбулася під Жванцем, як свідчать всі джерела, щодо неї[1259]), й від чого й сама кампанія зветься Жванецькою.

C також непевні звістки й в оповіданні літопису про переговори Хмельницького з Москвою. Самовидець каже, що після того, як хан „по- чал ся с'хиляти до згоди з королем и Речу Лосполитою. O чомъ Хмел- ницкій постерегши, висилаетъ посла своего, Григорія Гуляницкого, до его царского величества к Москвѣ, с'тараючись о приязнь", а після відступу свого на Україну Б. Хмельницький „вислалъ своихъ пословъ ку его царскому величеству къ Москвѣ, юже щире поддаючися". 3 оповідання літопису складається вражіння, що пересправи уряду Хмельницького з Москвою про злуку розпочав Богдан тільки після того, як під Жванцем він побачив, що хан схилився до угоди з королем, а остаточно Богдан послав до Москви про угоду лише після відступу свого з-під Гусятина на Україну, після закінчення кампанії, ц. т. після 7 грудня 1653 p. B дійсності ж остаточні переговори про об'єднання з Москвою розпочав Хмельницький значно раніш. Коли ми не будемо згадувати переговорів, що вів у Москві вгрудні 1652 — січні 165*3 p.p. C. Богданович1), треба відмітити переговори посольства Г; Яцковича?); крім того, посилався перед жовтнем 1653 p. до Москви Хмельницьким для переговорів про об'єднання і ЛаврінТКВйуста[1260] [1261] [1262] [1263] [1264]). Про цю злуку була у Хмельницького рада з старшиною ще до походу під Жванець і). Ha Москві ж справа українська була вирішена 1 жовтня[1265]), 4 жовтня проце сповістили посланців Хмельницького[1266]), а 9 жовтня послано на Україну з Москви Б. Бутурліна для приняття України під царську руку[1267]).

ЗалітописомпосланцемХмельницького доМосквидля переговорів був Г. Гуляницький, тоді як ніяких звісток про це посольство Гуляницького ніде немає[1268]), та і Г. Гуляницький ще пізніш, 1654 p. займав невисоку посаду писаря[1269]).

Помилка літописця, що кампанія 1653 p. була під Кам'янцем-По- дільським, трапилася, на мій погляд, тому, що літописець не був сам на цьому театрі війни, а був напевно, як ніженський козак, на литовському фронті. Це можна бачити із того, що ми майже не маємо ніяких подробиць в літопису про події війниЖванецької, а про військо козацьке на литовському фронті в літопису маємо досить докладні звістки, напр., перелік полків. Te, що літописець не знае подробиць про хід Жванецької кампанії, видко з того, що він навіть не знае, звідкіль рушив Хмель- ницькийнаУкраїну — *отКамянця, албоотГусятива". Крім того,Жванець знаходиться він Кам'янця на віддаленні біля 20 километрів[1270] [1271]) і, звичайно, назва Кам'янця, цього ключа Поділля, скоріш збереглася в літописця, ніж назва незначного міста Жванця. Ta і на Україні в тому ж 1653 p. ходили чутки, що війна йшла під Кам'янцем-Подільським11). Що ж до помилки літопису про переговори Хмельницького з Москвою,— тут помилка могла трапитись, з одного боку, тому, що широким колам української людности, до якої належав Ракушка, не було відомо нічого певного про хід цих переговорів раніш, вони ж бо бачили, що злука з Москвою відбулася після Жванця — отже й могли тому думати, що і пере- говори про це розпочалися тоді ж. 3 друго боку ця непевна звістка, як що літописцеві було відомо про дійсний стан річей, може бути з'ясована прихильним ставленням літописця до Б.Хмельницького,—літописець дав оповідання, що Хмельницький розпочав переговори з Москвою тоді, коли побачив, що не можна мати надії на хана в боротьбі з Польщею; вказати ж у літопису, що переговори розпочато ще до остаточного виявлення позиції хана у боротьбі з Польщею, було б оповіданням негативним для Хмельницького, а не для татар. Що ж до звістки про посольство Г. Гу- ляницького, тут ми, на мій погляд, маємо змішання осіб, — явище звичайне в тих випадках, коли подія описується довгий час після того, як вона відбулася.

1653 p. У літопису Самовидця в оповіданнях цього року, що мае ще й заглав: „Починается война его царского величества", містяться звісткі про події переговорів України зМосковщиноюв справі об'єднання України з останньою, про війну України й Москви проти Польщі, а також про дрібні події місцевого характеру.

B оповіданні про події об'єднання України з Московщиною, поруч з такими певними звістками, як звістки про прибуття на Україну з Москви боярина В. В. Бутурліна з посольством1), звістки, що до Переяслава Б. Хмельницький прибув „на день Богоявленія Господня", ц. т. 6 січня[1272] [1273]), що в Переяславі відбулася рада, де ухвалено злуку з Москвою[1274] [1275]), після чого відбулася присяга Москві гетьмана Б. Хмельницького, одержання ним і старшиною царських дарунків соболямиі), що після Переяславських подій по всіх полках були розіслані московські стольники, що приводили люд до присяги цареві[1276]), що Бутурлін повернувся до Москви [1277]), Самовидець каже, що „на початку року присланній бываетъ отъ его царского пресвѣтлого величества... ближній бояринъ и дворецкій Василій Васильевичъ Бутурлинъ, из иними бояри и многими столниками и дворянами, великимъ посломъ до гетмана Хмелницкого"[1278]).

Тимчасом, як свідчить справа про це посольство Бутурліна, наказ рушити на Україну він одержав 9 жовтня 1653 p.; цього числа посольство це й рущилд .¾ Москви[1279]), а до Переяслава Бутурлін прибув з посольством 31 дЩМДббЗ p., як ми маємо про це, крім звідомлення Бутур- ліна, ще й в^одписці його цареві з Переяслава від 1 січня 1654 p.[1280]). Крім того, в складі цього посольства В. В. Бутурлін був єдиним боярином, як про це свідчить ця ж справа посольства1Москвй, посольство на Україну, πρό що свідчать документи про fte n6^ жалування Бутурліну дворечества, в тому числі й царська грамота на дворечество^*

He можна приняти й звістки Самовидця, що в Переяславі Б. Хмельницький виконав присягу цареві „зо всѣми полковниками, сотниками и атаманею и усею старшиною войсковою" й що, при приведенні людности України до присяги цареві, „увесь народъ з охотою тое учинилъ"; що від цієї злуки „немалая радость межи народомъ стала"[1281] [1282]). Де місце Самовидцевого твору приймають за певне низка дослідників, як, напр., Г. Карпов, О. Левицький, В. Іконников, Д. Дорошенко[1283] [1284] [1285]). Вже підчас пересарав між Б. Хмельницьким і В. Бутурліним в Переяславі про присягу української людностн цареві, маємо спогад про те, що „которыхъ ПОЛКОВНИКОВЪ B Переясловлѣ нѣтъ“ 4). Яксвідчать списки осіб, що їх приведено в Переяславі до присяги, там були відсутні брацлав- ський, уманський і паволоцький полковники[1286]). He виконав спочатку цареві присяги й полковник винницький I. Богун °). Маємо також у звідом- ленні Бутурліна про посилку московських стольників і стряпчих по Україні „для переписки и приводити къ вѣрѣ полковниковъ, которые не были въ Переясловлѣ у вѣры, и сотниковъ и козаковъ и шляхту и мѣщанъ и всякихъ людей въ городы" [1287]). При приведенні до присяги цареві української людности ми маємо в справах про цю присягу й велику кількість козацьої старшини[1288]). Б березні 1654 p. українським посланцям в Москві — П. Тетері й C. Зарудному сказано, що, „какъ гетманъ и полковники и всякихъ чиновъ люди государю на подданство вѣру учинили, а запорожскіе козаки, которые живутъ въ самомъ Запорожьѣ, вѣры не учинили[1289]).

Крім того,йвуніверсалах Яна-Казиміра до людности України маемо згадки про тих козаків, що не схотіли присягнути цареві[1290]), що також може бути доказом, правда другорядним, що не вся людність України охоче присягала цареві. Були також непорозуміння у представників московського уряду щодо присягиізвищим духовенством України, зокрема з митрополитом C. Косовим і архімандритом 1. Тризною. Коли в Києві стало відомо про переяславські події, Косов і Тризна посилають ченця M. Криницького, щоб він заявив протест у луцькому трибуналі проти

Ьрйведення до прйсйги цареві українського духовенства4). ІСоли Ёутур- лін прибув до Киева, Косов i Тризна не хотіли, спочатку, щоб їхній двір (шляхта й слуги) виконали присягу цареві, і тільки загрозами гнівом гетьмана і царя Бутурлін добився згоди Косова й Тризни на цю присягу[1291] [1292]). Взагалі, вище духовенство України було проти об'єднання з Москвою, в чому В. Ейнгорн цілком вірно вважає головною підставою небажання вищого духовенства України бути в залежності від московського патріярха, замість суто номінальної залежности від патріярха константи- нопольського[1293] [1294] [1295] [1296] [1297] [1298] [1299] [1300]). Були й потім непорозуміння в митрополита Косова з московськими воєводами в Києві з-за манастирської землі, що її воєводи хотіли взяти для будування фортеці в Києві4). B Москві навіть хотіли, щоб Хмельницький, в зв'язку з цією справою, прислав Косова до Москви 5); і потім в березні того ж 1654 p. скаржилися до Москви київські воєводи, що митрополит з ними „совѣту не держит"6). Грек Тафлара того року ж оповідану Москві що весною митрополит і вище духовенство присилали на сойм посланців, що вони не хочуть бути під Москвою7). Коли після був затриманий M. Криницький, Косов вимагав звільнення його з ув'язнення „съ большимъ шумомъ", так що києвський воєвода Ф. Волконський мусив задовольнити митрополита, „чтобъ въ здѣшнихъ людяхъ никакого дурного сомнѣнія не было и не поставили того себѣ въ большую неволю и утѣсненье"8). Навіть і пізніш, 1656 p., Косов не згодився на бажання Москви відпустити до Москви свого півчого В. Пи- кулицького, кажучи, що „безъ Васки вспѣвака въ монастырѣ быть нелзя и отпустить его немочно"9). Bce це може свідчити,. що не- можливо по- годитись„аГдвісткокг Самовидця, Г'щб весь ліод на-Україні був радий об'єднанню з Москвою fi весь з охотою присяг цареві.

У наступному оповіданні про події війни Москви й України проти Польщі, поруч з певною звісткою про рух царя Олексія весною 1654 p. в похід проти Польщі під Смоленськ10), Самовидець каже, що цар рушив у цей похід, спочатку ,гобвѣстивъши гірез своегО царского величеств& пословъ королевѣегомилостиосвоихъ кривдахъ ио наступленію на православную вѣру, уводячи римскую а найбарзій унѣею стисненних хри- стиянъ"!).

Тимчасом, нам не тільки не відомо ні про яке таке посольство, а, навпаки, підчас Виленської комісії-1656 p. представники Польщі на дій комісії докоряли московським представникам з приводу початку війни >1654 p., що .Вы самымъ несправедливѣйшимъ образомъ нарушили договоры, напавъ на насъ безвинныхъ нечаянно, без всякаго объявленія войны".[1301] [1302])*

Оповідає Самовидець, що з початком війни цар .боярина Василія Ba- силиевича Бутурліназмногими войсками висилаетъ догетмана Хмелниц- кого"[1303]). Тимчасом, у квітні 1654 p. цар Олексій наказав керувати військом,що повинно бути на межах Московщини з Україною,В. Б. Ше- реметеву[1304]), потім у травні тогож року замісць Шереметева „въ Кіевъ,по его царского величества указу, велѣно идти тотчасъ, и съ нимъ гетманомъ ссылатися и промыслъ всякой вадъ неприятели чинить его царского величества бояромъ и воеводамъ... князю Алексѣю Никитичю Трубецкому съ товарыщй, съ болшими ратними людми", казав IO червня 1654 p. Б. Хмельницькому царський посланець Г. Старков[1305]). Ha кінці ж 1654 p. цар наказав „итти изъ Бѣлагорода къ Бѣлой Церквѣ на Пол- скихъ и Литовскихъ людей, боярину и воеводамъ : Василью Борисовичу Шереметеву да околничему Ѳедору Васильевичу Бутурлину"[1306]). В. В. Бу- турліна ж ми в кампанії 1654 p. зустрічаємо в поході при цареві на Білій Pyci[1307]).

B оповіданні про події цієї війни, поруч з такими певними звістками, як звістки про посилку від Б. Хмельницького на Білу Русь чернігівського й ніженського полків під приводом ніженського полковника I. Золота- ренка, як нак. гетьмана[1308]), до якого зібралося стільки люду, що утворилося декілька полків[1309]) про облогу і взяття I. Золотаренком Гомля, рух

I. Золотаренка під С. Бихов, при чому він по дорозі займавішпіміста1), про облогу царем Смоленська '1), про перебування дід Смоленськом козаків під приводом Золотаренкового брата[1310] [1311] [1312]), здачу Смоленська цареві після облоги й приступу, при чому охочі з залоги Смоленська були відпущені до Литви[1313] [1314]), Самовидець каже, що залога Смоленська здалася цареві „з воєводою смоленскимъ Глѣбовичемъ"δ).

Тимчасом, воеводою в Смоленську був не Глібовіч, а Філіп Обуховіч, що посідав цю посаду з 1653 p.[1315]); вйеводою смоленським Обуховіча звуть всі джерела про події взяття царським військом Смоленську l654/p.[1316]).

B наступному оповіданні про події .1654 p., давши такі певні звістки, як звістки про взяття козацько-московським військом низки міст Польсько-Литовської держави, в тому числі Витебську,Полоцьку, Друї, Дуб- ровної, Шклову, Кописи, Могилева[1317]), про введення з цього року до царського титулу ще й іменування царя „я Бѣлыя Россіи"[1318]), про те що

Старий Бихів не здавався війську I. Золотаренка1), Самовидець, поруч з цим, каже, що „Золотарееко ставши в Новомъ Быховѣ, билъ самъ с козаками своими не в малой купѣ у его царского величества в Смо- ленску“[1319] [1320]); з цього оповідання складається вражіння, що I. Золотаренко іздив до царя з Нового Бихова.

Тимчасом, I. Золотаренко їздив до царя не з Нового Бихов.а, а з-під Старого Бихова, що його він тоді обкладав. Облогу Старого - Бихова I. Золотаренко розпочав в серпні 1654 p., про що ми маемо в листі I. Золотаренка цареві з-нід О. Бихова від 29 серпня l654,p.[1321]). Облогу ж цього міста I. Золотаренко зняв в осени 1654 р.,,_як upo це свідчить лист I. Золотаренка цареві від 16 листопада 1654 p., з Нового Бихова.

B цьому листі маемо, що „для тяжкости зимы и безодежныхъ казаковъ отъ Старого Быхова, не взявъ его, по указу вашего царского величества отступили есмя съ войскомъ вашего царского величаства запорожскимъ до Нового Быхова"; про відступ I. Золотаренка в листопаді з - під Ст. Бихова мармо й в одписці цареві могилівеького воеводи M. Войейкова, що одержав про це відомості від I. Золотаренка 12 жовтня 1654 p.[1322] [1323]).., У царя ж I Золотаренко був в кінці вересня ст. ст., як свідчить справа про це перебування[1324]).

B дальшому оповіданні, поруч з такими певними звістками, як звістки про рух царя з Смоленську до Вязьми, де він зимував6), бо в Москві була пошесть[1325]), про зимування ΐ. Золотаренка в H. Бихові[1326]), Самовидець оповідає, що „у Старый Быховъ притягяулъ князь Радивилъ, гетманъ литовскій, и ходилъ доставати Могилева, и ничого невскуравши оти- шолъ и повернувъ цод Новій Быховъ доставати Золотаренка с козаками, и там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишолъ и, осадивши- Быхов Старій накрепко людми военними, повернулъ у Литву“э).

225

Тимчасом, ці події облоги Радивилом H. Бихова й Могилева мали місце не 1654 p., а 1655 p., при чому спочатку Радивил облягав H. ,Бихов, а вже потім після H. Бихова він обложив і Могилів. Маємо ми про це в листі I. Золотаренка цареві з H. Бихова від 2 січня 1655 p.; в цьому листі I. Золотаренко писав, що „ужъ всѣ войска литовскіе подъ Быхо- вомъ пришли, до которыхъ и самъ князь Радивилъ со всею силою при- щолъ и хочетъ подлинно со всѣми войськами на-насъ... наступати1'1). Облогу ж Могилева військо Радивила розпочало 3 лютого 1655 p., а зняло 1 травня того ж року, як свідчить чолобитна могилівських міщан до Москви від 2 травня тогож року, а також реляція про цю облогу моги- лівського воєводи M. Войєйкова й інші, сучасні цьому, джерела[1327] [1328]).

У наступних оповіданнях, поруч c такими певними звістками, як звістки про перебування того ж року Б. Хмельницького з козаками і московським військом під Хвастовом[1329]), куди козакам присилано й цар-, ську платню[1330]), Самовидець каже, що „того жъ часу и мѣдяніе копѣйки повстали, которіе розною цѣною ишли з срѣбрними. A таляр битій под печатю царскою былъ, которого по шести золотыхъ брано"[1331]). Тимчасом, мідні копійки випущено 1656 p ; з цього ж часу стали класти царську печатку й на таляри[1332] [1333]), при чому спочатку мідні копійки йшли у одній ціні з срібними й тільки через деякий час курс їх упав?)·

He можна прийняти й звістки Самовидця, коли він під 1654 p. каже, іцо „того жъ року шведъ на Полщу повсталъ и многіе городы побралъ. A король полскій уступилъ с Полщи на Цѣсарскуюземлю[1334]), бо початок війни Швеції проти Польщі мав місце влітку 1655 p.[1335]).

Розглядаючи ж причину цих непевних звісток, мусимо признати, що вони трапилися з різних причин. Так, в часі посольства Бутурліна на Україну літописець тому зробив помилку, що зв'язував початок цього посольства з Переяславською угодою, що мала місце 1654 p. Помилки ж у часі облоги Радивилом Нового Бихова й Могилева, а також звістки про початок війни Швеції з Польщею зроблено в літопису тому, що літописець з часом забув час цих подій. Що ж до помилки про час випуску мідних грошей, дата 1654 p. збереглася в пам'яті літописця й попала в літопис через те, що мідні гроші, випущені в 1656 p., мали Ha собі штамп з датою 1654 p.г). У звістці ж про курс мідних грошей Літописець переносить факт пізніший на 1654 p. Помилка у літопису, що 3 Бутурліним у посольстві було багато бояр, не могла трапитися з того, що літописець не знав складу посольства, бо, як видно з справоздання Бутурліна, він був і в НіженІ; треба ж цю помилку скоріш з'ясувати патріотизмом літописця, бажанням піднести значіння України тим, що в цьому посольстві було багато бояр. Помилкове титулування Бутурліна під час посольства дворецьким, трапилось тому, що опісля Бутурлін мав чин дворецького, отже, й зберігся з цим титулом у пам'яті літописця; коли цей чин одержано Бутурліним, літописець міг, звичайно, певно не знати?). Звістка літописця, що в Переяславі присягу виконали всі полковники, що люд скрізь це робив з охотою, що між людми була радість у зв'язку з об'єднанням з Москвою — цю помилку літописець зробив ad usum delphini, як про це говорилося вище[1336] [1337] [1338]). Міг також літописець, якщо знав про події київськї, й не занотувати цього в літопис з-за умов часу писання своєї праці. Що ж до непевної звістки про посольство царя до Польщі 1654 p., — тут літописець переносить факт, що мав місце 1653 p. (посольство Репніна-Оболенського [1339]), на 1654 p., а помилка про посольство В. Бутурліна на допомогу Б. Хмельницькому трапилась або тому, що літописець переносить факт, що мав місце 1655 p., коли B Бутурлін був при Хмельницькому, на 1654 p., або ж тому, що 1654 p. в допомічному московському війську при Хмельницькому були А. Бутурлін і Ф. Бутурлін[1340]), і літописець тільки змішав імення Що ж до непевної звістки літопису, що воєводою в Смоленську був Глібовіч, це можливо з'ясувати тим, що Ю. Глібовіч був смоленським воєводою з 1643 p. до 1653 p.[1341]); націй посаді він підписав і Білоцерківську угоду[1342]), що й могло так чи інакше зберегтися в літописця. Крім того, у війні на Білій Русі, що її описує

Ракушка, брали участь і дехто з Глібовічів, що й прйвело до пЯуЇанинй з часомРакушкою дих прізвищ в його літопису1).

1655 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про т. звану Дрижипільську битву козаків і московського війська проти ■ поляків і татар, про військові акції на Україні, Литві й Білій Русі, а також про події похорону I. Золотаренка.

У звістках про ці події Самовидець зазначає перед початком оповідання про Дрижипільеький бій, що „гетманове коронные, по уступленню на зиму короля шведского, послали в Кримъ й переедналихана з ордою, жебы онимъ на помощь выйшли зносити Украину, а звлаща зимою"[1343] [1344]).

3 цією звісткою погодися не можливо, бо, як зазначено вище, в розгляді , оповідань 1654 p., війна Швеції проти Польщі розпочалася не 1654 p. a 1655 poKy влітку[1345]).

B оповіданні про Дрижипільський бій, давши цілком певні звістки, що козацьке військо під проводом Б. Хмельницького й московське під проводом В. Б. Шереметева були оточені польсько-татарським військом, але влаштували табор і пробилися через цю облогу1), Самовидець — Pa- кушка малює цей бій, як перемогукозацько-московськоговійська. Вопи- cy цього бою Самовидець дае такий кінець його: „видячи Хмел- ницкій, же такъ великая налога през дней три, казалъ табору рушати, [1346] и просто на обоз коронній ити, роспорадивши гармати и пѣхоту. ІЦо видячи, жолнѣрове мусѣли уступовати назадъ, такъже и орда, бо много и татаръ пропало, за которими гетманъ Хмелницкій з войсками ишолъ втропи, и іхъ прогнавши, в Уманѣ сталъ“[1347] [1348]).

Тимчасом, хоч польсько - татарському війську й не вдалося остаточно розгромити козацько-московського війська, але ж треба визнати, що пе- f ремога в цьому бою залишилася на боці поляків і татар. He кажучи вже про вищезгадані джерела про цей бій (листи польських керманичів), з яких видко, що перемога була на боці поляків і татар, як наслідок j цього невдалого для України бою було спустошення татарами Брацлав-' щини ®). B зв'язку з невдалим кінцем цього бою цар змінив керманичів> московського війська на Україні — В. Шереметева йФ. Бутурліна іншими керманичами—В. Бутурліним і Г. Ромодановським[1349] [1350]).

Потім, 166Q^p., коли В. Шереметев був воєводою в Києві, цар докоряв йому, що він, „какъ бйлся на Дражи-полѣ и худыхъ людей послушавъ, службу свою потерялъ" I). Крім того, після Дрижипільської битви

козац ько - московське військо зБ.ХмеЛЬницькйМ і В.ПЇеремеїевим прийшло не до Умані, як каже Самовидець, а до Білої Церкви1).

У дальших оповіданнях про події цього року, поруч.з такими певними звістками, як звістки про взяття козацькими і московськими відділами (козацькими керував I. Золотаренко) на Литві й Білій Pyci низки міст, в тому числі й Вильни, при чому не взятоСлуцькіСтарийБихів[1351] [1352]), про перехід частини польсько-литовського війська, в тому числі й гетьмана Радивила, на бік шведів [1353]), про московських воєвод у завойованих на Литві й на Білій Pyci містах[1354]), про похід козацького війська на чолі з Б. Хмельницьким і московських відділів підЛьвів, взяття цими відділами низки міст, в складі яких був і Люблід[1355]), Самовидець каже, що цар у похід 1655 p. рушив „з Вязми“ й після закінчення кампанії цього ж року „повернувся на зиму знову до Вязмы зо всѣми силами", тоді як цар Олексій рушив у похід 1655 p. з Москви й туди ж і повернувся після закінчення кампанії цього року[1356]).

B оповіданні про відступ козацького військазБілоїРуси на Україну після смерти I. Золотаренка Ракушка каже, що „в скоромъ часѣ забун- товалося козацтво—на своихъ старшихъ чернь повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многихъ с чернѣ высти- нали : бо чернь, напавши на вози купецкіе з горѣлками, оныхъ рабуючи, позапивалися, на которыхъ напавши, старшина выстинали, а приводцовъ повѣшали. И такъ, юже не могучи за непослушенствомъ болше держати Быхова в облеженнюионій взятинемогучи,отступили назадънаУкраину, зоставивши тамъ полковника Нечая з войскомъ"-[1357]).

Тимчасом, причина відступу козацьких відділів з Білої Руси була інша. 3 приводу цього відступу 1656 p. провадилося слідство спеціяль- ною комісією в складі представників українського й московського урядів. У матеріялах цього слідства, що провадив з боку українського уряду.

A. Жданович, мй маємо таке місце: „Бывъ въ мѣстѣ Нѣжинѣ при панѣ Иванѣ Креховецкомъ, наказномъ полковникѣ Нѣжинскомъ, по указу жъ царского величества думного дьяка Ларіона Дмитреевича Лопухина выс- ланнЫмѣ съ Микитою Селиверстовичемъ СивцовыМъ и съ Тимофеемъ Аникеенкомъ, сотникомъ полку Нѣжинского, призвавъ Ивана Дорошенка, противъ статьи поданой спрашивалъ: коея ради вины отходъ его зъ Бы- хова и для чего зъ Быхова Нового со всѣми людьми пошолъ, никого не оставивъ тамъ и запасу всякого имѣлъ не мало — покинулъ: войско ли взбунтовалось,илисамъ непохотѣлъ тамъ быти? Которой такъ говорилъ: колибъ не пошолъ, хотя бъ и погинути тамъ всѣмъ пришло, еслибъ приказу не было отъ пана Василья Золотаренка, на тотъ * часъ.,лолков- ника Нѣжинского, которой, будучи полковнйкомъ на мѣстѣ по смерти покойного брата своего, присылалъ Михайла Бердичовского, сотника съ Нѣжина, для того чтобъ вышелъ и выступилъ изъ Нового Быхова со всѣми людьми вонъ, и тотъ Михайло изустно сказалъ, чтобъ и нарядъ въ Быховѣ покинулъ, только жъ силою уже нарядъ взялъ; а запасу всякого было достатокъ, было что ѣсть, войско также не бунтовалось, но во всѣмъ хотѣли стояти; только что велѣно выступить". Покази I. Дорошенка ствердили так M. Бердичевський, як і інші особи з старшини ні- женського полку, як - то : П. Забіла, Г. Кобилецький і Пашко. Подібний же змістом запис маємо і в звідомленні московського представника на цій комісії М.Сивцова^.'Вважатиж, що всівищевказані особи навмисне оговорили JB- Золотаренка, не можливо, бо останній був близьким родичем Б. Хмельницькому, що був одружений з його сестрою. Як би був бунт -у козацькому війську, краще всього було б покластй причину відступу з Білої Руси на цей бунт, але ж ми цього не бачимо, що й примушує мене не визнаватиМевною звістки Самовидця про причину цього відступу.

Розбираючи причини цих непевних звісток, треба признати, що 'звістка прц уступлення на зиму короля шведського трапилась тому, що літописець з часом забув час початку війни Швеції з Польщею Непевна звістка літопису, що цар рушив у похід H555_p. з Вязьми й туди ж по- вернувсяназнму, трапиласятому,що літописець тутпереніс подіюі654р. (повернення царяна зиму до Вязьми) на 1655 p ; помилка ж про вихід царя з Вязьми у похід пояснюється звісткою попереднього 1654 p., що цар рушив зимувати до Вязьми, бо про те, що цар в лютому 1655 p. рущив з Вязьми до Москви2), літописцеві було напевне невідомо. Оповідайня літопису, що Дрижппільська битва скінчилася перемогою козаків, треба віднесті на патріотизм літописця, бо він тут перекручує дійсний етан річей3), чого не уникнули також у даному випадку й сучасники й літописці4). Звістку літописця, що Хмельницький став в Умані після Дри- жипільської битви, маємо тому, що Хмельницький мав бій, ідучи на виручку Умані, і літописець мусив, бувши послідовним, вказати, що Хмельницький, розгромивши поляків і татар, прийшов до Умані3). Що ж [1358] [1359] [1360] [1361] [1362]

До непевної звістки літопису itpo причину відстуйу козаків на Україну нев1домо,чи вона трапилася з-за ворожого ставлення Самовидця до черні чи може за особистих, невідомих нам, мотивів автора літопису.

1656 p. Під цим роком у літопису Самовидця вміщено оповідання про події війни Москви з Швецією й про. Віленеьку комісію Москви з Польщею.

B оповіданні про події, що мають безпосередній стосунокдо України, поруч з такими певними звістками, як звістки про хворість Б. Хмельницького, що залишався на Україні1^, про Віленську комісію, де були представники від цесаря[1363] [1364] [1365]), а також і козацькі посланці^), Самовидець- Ракушка каже, що на цій комісіїбули, крім австрійських посланців, ще посланці „и посторонныхъ монарховъ", а про наслідки комісії він каже, що „з’годынестало, — и такъ надаремне таякоммисіа отправовалаея и роз- ѣхалися[1366]).

Тимчасом, з цією звісткою Самовидця про склад і кінець Віленської комісії погодитися не можна. Ha комісії у Вільні ніяких посланців чужоземних держав, крім посланців цесаря, не було, як про це свідчать всі джерела щодо цієї комісії, зокрема ж „Рукопись Броетовского", що містить діяріюш цієї комісії[1367]). Крім того, націй комісії досягнено певної угоди між Москвою й Польщею, на умові припинення війни між цими обома державами; про це свідчить так вищезгаданий діяріюш Броетов- еького, як і пункти цієї угоди5). B оповіданні про похід війська T. Хмельницького на Молдавію, оповівши цілком певно, що T. Хмельницький з військом ходив на допомогу свойому тестеві, молдавському господарю В. Лупулу у війні проти валаського господаря, що T. Хмельницького в цьому поході забито, і козацьке військо, зазнавши втрат в цьому поході, повернулося з трупом Тимоша на Україну, Самовидець датує ці події i656p., тоді яквони мали місце 1653 року[1368]). B оповіданні про події війни між Москвою й Швецією, поруч з такими певними звістками про те, що це був третій похід царя Олексія[1369]), що шведами в Ризі керував Магнус, ц. т. M. де-ля-Гарді[1370]), що цар рушив на Полоцьк, а військові тяжарі везено Двиною[1371]), що курляндський князь склав угоду з косквою, завдяки чому Курляндія й не зазнала спустошення *), що підчас цієї кампанії цареве військо взяло Динабург і Кокенгузен, куди й призначено московських воєвод[1372] [1373].), що цар рушив під Ригу з-під Ko- кенгузена[1374]),щоде-ля-Гарди зробив невдалу спробу затримати московське вІйсько[1375]), що в склад московського війська під Ригою входили й литовські частини[1376]), що підчас облоги Риги цар стояв близько міста[1377]) й що підчас відступу московського війська з-під Риги багато його загинуло[1378]),— Самовидець каже, що московського війська під Ригою було „седмъ кротъ сто тяеячей"[1379]).

Тимчасом, царського війська під Ригою було лише сто вісімнадцять тисяч, як це встановив Ф. Ласковський, що брав свої дані з архівів Інженерного Департаменту[1380]).

Крім того, щодо часу облоги Риги, Самовидець каже, що ця облога тривала „презъ усе лѣто“ и що цар відступив від Риги ,послѣ Покрови, ку запустом филиповимъ", ц. т. в листопаді, тоді ж як облогу Риги розпочато 21 серння, а цар відступив від Риги 5 жовтня[1381] [1382]).

Неможливо також прийняти звістки Самовидця, що підчас війни Москви зі Швецією 1656 p., перед початком царського походу „шведъ уступилъ за море у свою землю", бо цар виступив у похід із Смоленську 20 червня c. ст.11), а шведи того 1656 p. воювали у Польші й 28 - 30 липня нов. стилю мала місце трохденна битва їх з поляками під Варшавою[1383]).

Розглядаючи причини цих непевних звісток, з'ясовуВаїи їх треба йк і подібні ж випадки в літопису, різно. Непевна дата відступу царя від Риги, з'ясовується, на мій погляд, тим, що літописець був в той час (час відступу) далеко від цих подій; що ж до перебільшення літописом часу облоги Риги, з'ясувати це можливо ще й тим, що хоч і знав термін облоги Самовидець, але ж з часом забув; а як ця облога Риги була головним актом військової кампанії 1656 p., що тяглася майже все літо, то літописець з часом і переніс на цю облогу час всього походу. Віддаленістю літописця від місця військових акцій треба з'ясувати й звістку його, що шведи відступили за море в свою землю, а також звістку про послів на комісії. Оповідання ж про кінець Віленської комісії маємо в літопису невірне через те, що, з одного боку, літописець був далекий від цих подій, з другого ж боку, таку помилку про кінець комісії маємо в літопису й тому, що літопис писався деякий час після цих подій, комісія ж Віленська не привела до остаточної угоди, бо через де-який час війна Польщі з Москвою знов поновилась. Отже, літописець вважає, що комісія не привела до угоди. Невірну дату походу T. Хмельницького маємо в Самовидця тому, що з часом він забув дату цих подій. Кількість московского війська під Ригою Самовидець збільшив з-за ворежнечи до Москви, як зазначено вище (стор. 125).

1657 p. Під цим роком у літопису Самовидця містяться звістки про похід* козаків з Ракочі й Шведами на Польщу й зв'язані з цим події, смерть і похорон Б. Хмельницького, обрання I. Виговського гетьманом, початок боротьби його угруповання з Запоріжжямі Пушкарем і Переяславську раду.

B оповіданні про події походу козаків, Ракочого й Шведів проти поляків, поруч з такими певними звістками, як звістки про зносини Богдана Хмельницького зі Шведами й Ракочим, при чому було між іншим на меті зробити Ракочого королем в Польщі1), рух Ракочого в похід на початку року[1384] [1385]), посилку Б. Хмельницьким на допомогу цим своїм спільникам війська під приводом Антона (Ждановича), при чому в склад цього війська входили й козаки з різних полків, злуку Ждановича в Галичині в.Ракочим, апотімі зі шведами[1386]), спустошення цими союзниками на протязі літаПольщійзахоплення Варшави[1387] [1388]), Самовидець-Ракушка каже: „Що видячи король полскій, любо зостаючи за границею" вживав з сенаторами заходів поліпшити справу й „послали до Криму хана просячи о ломощъ, которій онымъ приобѣцявши посылаетъ солтана Волоскою землею"δ).

Тимчасом, король польський цього року не тікав за кордон[1389]). Крім того, на допомогу королеві польському прибув з ордою сам хан кримський, як ftpo це свідчать відомості з джерел йольськйх, так лист Яна-Казиміра до I. Виговського від 9 серпня 1657 p.i), як і інші звістки, що були в козаків і в поляків і в турецьких джерелах2).

У дальшому, оповідаючи про ці військові акції, зазначивши цілком вірно про відступ відділів Ракочого, під час якого козаки залишили Pa- кочого3),Самовидець каже одночасно, що в зв'язку з тим, що татари рушили на поміч полякам і все польське військо, „до купи з'горнулося до своего короля. O чомъ постерегши, шведъ уступилъ в Прусы"4), тоді як король шведський, Карл-Густав, відступив звійськомзПольщі взв'язку з війною Швеції з Данією5).

B оповіданні про розгром війська Ракочого Самовидець каже, що „орда, з'лучившися з войскомъ короннимъ, осадила под Межибожомъ ко- фоля венкгерского, и достали оного и узяли ляхи до себе" °). Тимчасом, орда прийшла на допомогу полякам вже після закінчення трактату Ракочого з поляками7); крім того, Ракочого з невеликим відділом війська поляки відпустилищо його держави8), а не затримали в себе9).

Оповідаючи далі про події, давши певні звістки про висилку Б. Хмельницьким війська з сином своїм Юрасем на Ташлик, бунт у цьому війську 10), про хорість Б. Хмельницькогои), смерть його й похорон „перед святимъ Симеономъ, в неделю“ 12), при чому на цьому похороні був і польський посолС. Бенѳвський13), дату смертиБ. Хмельницького Самовидець зазначає „о Успеніи Пресвятія Богородици"14), ц. т. 15 серпня c. ст. Ця звістка Самовидця зробила вплив і на інші залежні від Самовидця літописи й тому 15 серпня с. ст. як дату смерти Б. Хмельницького масмо у Грабянки, Лизогубівському літопису, „Кратком Описаніи Малороссіи", уРубана, Рігельмана15), а такожівде-якпх.дослідників,як,напр., M. Мак- [1390] [1391] [1392] [1393] [1394] [1395] [1396]

сиковичаі), тоді як в дійсності Б. Хмельницький помер 2і липня 6. cf. 1657 p. У реляції шведського, посланця до гетьманського двору Г. ЛІ- ліенкрони, що її писано 28 липня ст. ст. 1657 p. з Чигирина, маємо, що Б. Хмельницький „былъ сраженъ ударомъ, пролежалъ пять Дней безъ языка и затѣмъ на шестой день, 27 іюля въ Бозѣ почилъ"[1397]). B листі I. Виговськогодопутивельського воєводи M Зюзіна відібсерпня 1654p., також маємо, що „съ сего свѣта дня 27 іюля его милость панъ гетманъ отошолъ"[1398]). B листі 0. Виговського з Києва від 1 серпня ст. ст. до зятя П. Тетері, що був тоді в Москві, також маємо : „И то вашей милости объ'являю, что покойнымъ учинился панъ гетманъ в прошлой вторникъ іюля въ 27 день, въ пятомъ часу дни"[1399]). B діяріюші семигородського посла в Чигирині Ф. Шебеши маемо: „6 серпня (с. т 27 липня ст. с. ·

M. П.) рано помер козацький гетьман Хмельницький"[1400] [1401]). Свідоцтва цих, гарно поінформованих осіб, з яких Лілієнкрона, Ф. Шебеші й I. Вигбв- ський були в Чигирині підчас смерти Б. Хмельницького, можуть переконливо свідчитиза27липня, якдату смерти Б Хмельницького[1402]].

Щоминемаемоувиразі Самовидця „оУспеніи Пресвятія Богородици" запису дня, що служить для людности опірним днем його хронології, як це вважав Г. Карпов[1403]), може свідчити те, що між 25 липня й 15 серпня e два церковних свята,— маковій (l серпня) й спас (6 серпня): їх Самовидець міг би вжити для опірних днів хронології, як щоб він зазначував у своєму творі дату смерти Б. Хмельницького не точно, а приблизно8).

Маємо непевні звістки і в оповіданні Самовидця про події на раді в Чигнрині 1657 p.[1404]).

Ось як описує це Самовидець: „По похоронѣ старого Хмелницкого, любо то еще за живота старій Хмелницкій назначилъ гетманомъ сина своего Юря, але еднакъ нещасливая зайздрость албо хтивоеть уряду тое справила, же з старшины не одинъ того собѣ зичилъ уряду, а не могучи явне с тимъ откритись и того явне доказовати, тое умислили и намовилй, яко молодого лѣти, Хмелницкого, жебы OT того уряду отмовлялся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть козаковъ зобравши въ дворъ Хмелницкого, а найболше тихъ людей превратнихъ, а тымъ зичливыхъ, которихъ на тотъ урядъ гетманства нрягнули, а в‘остатку дворъ замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмельниченко, вийшовши з свет- лици у тую раду, учинил подякуван'не от родича своего за урядъ гетманства и поклонилъся усему войску, и положилъ .булаву и бунчукъ в той радѣ и, поклонившися, отойшолъ в свѣтлицю. A Виговскій писарь за писарство лодякован‘не чинилъ, а обозній Носачъ корсунскій за урядъ обознидтва. И тая булава часъ немалій лежала в той радѣ. Кожному бы ся хотѣло узяти тотъ урядъ, але же не позволяетъ войско. Пытано по килка кротъ през асауловъ войска: на чомъ бы воля іхъ была, жебы зоставалъ на томъ урядѣ гетманства? Але усѣ одними голосами кричат, жебы синъ Хмелницкого гетманомъ зоставалъ, а звлаща з посполитыхъ козаковъ тые голоеы призываютъ молодого Хмелницкого и просять оного, жебы тотъ урядъ справовалъ на мѣстцу отцевскомъ, которій отмовляется молодостіюлѣтъ своихъ и фрасункомъ смерти родича своего, а до того придаючи, же еще оному до такъ великого уряду лѣта не позволяют, не маючи такого довцѣпу войско справовати, и жебы Украина зоставати мѣла в тихости. Даютъ на тое оному раду войско и поспольство, жебы онъ тотъ урядъ гетманства держалъ, жебы тая слава была, же Хмелниц- кійгетманомъ, а справцы войска и порадцы тие жъ, що и при небож- чику Хмелницкомъ старом зоставали, то есть Виговскій писар, и Носачъ обозній, і Григорій Леснипкій судею,— и тыѳ жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того сина своего подалъ. Але они того уряду собѣ желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тотъ урядъ; що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотѣлооногоотуряду того уволнити, памятаючи назичливость отческую. И такъ упросили молодого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчукъ, а якъ у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое отбиралъ (Виговскій), а пришовши з войска, знову тое отдавалъ до рукъ Хмелницкого; на що любо ся вымовлялъ Выговскій усты, але серцемъ шукалъ того способу — якъ бы тое цѣлкомъ опано- вати, и просилъ войска, жебы тое до третего дня, то есть до середы отложено, на що войско позволило. A кгды пришолъ тотъ день середы, знову козаковъ раду и з'нову в тотъ же дворъ Хмелницкого зобралося козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти чернѣ, — знову о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню постановили, на томъ и стали, жебы зоставали знаки войсковые при Хмелницкомъ молодомъ, и жебы з своихъ рукъ Выговскому давалъ, як у войско выходити маетъ, а з войска якъ повернетъ, жебы знову отдавалъ до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини превротноеть найшла дѣру, которою бы мѣла в‘лѣзти в тотъ урядъ гетманства и опано- вати,— и далъ такую рацію полковникамъ и всему войску на той радѣ зостаючимъ, яко бы покору свою показуючи Выговскій козакомъ: проситъ о позволен'е усего войска — як оному налиетахъ свой титулъ писати при тихъ клейнотахъ? поневажъ Хмелницкій в дому зоставати будетъ, то оного трудно на листахъ и унѣверсалахъ, выданныхъ з войска, подписовати,— и при томъ писмѣ якъ ся подъписовати при печати войсковой? Аже южеоного совѣтники вынайшли тотъ способъ: дали такую рацію народу посполитому, жебы позволили оному писатися тымъ способомъ : „Іван Выговскій, на тотъ часъ гетманъ войска запорожского“, а чернь, яко простые люде, позволилися оному такъ писати. И такъ тая рада скончалася, а Выговскій почалъ промышляти о козакахъ: першая, жебы тыхъ, которихъ былъ розумѣлъ незичливыхъ собѣ, вытратити: другая, жебы оторватися от царского величества, учинити з'году з королемъ полскимъ... He много тая постанова Выговского з Хмелницкимъ тривала: запомнѣлъ того скоро Выговскій, же старій Хмелницкій, з неволѣ оного от Татар вызволивши, такимъ паномъ учинилъ, а не тилко его самого, але и усѣхъ покревныхъ его збогатилъ,— бо тые прызнаки разъ узявши умолодого Хмелницкого, то есть булавуибунчукъ.'юже ономунеотдалъ, але при собѣ задержалъ, и почалъ дракгунѣю збирати, такъже корогви полскіе збирати, затягати" 1J.

Де оповідання перейшло цілком або частково й до інших, залежних від Самовидця, літопиеівілітописних компіляцій[1405] [1406]). Приймають цеоповіданняза певне і низка дослідників при студіюванні подій після смерти Б. Хмельницького, як M. Костомаров, В. Вовк-Карачевський, Д. Іловайський, M. Стадник, Л. Окиншевич, Ф. Равита-Гавронський[1407]). Слова, що Самовидець вкладав козацтву на цій раді, „жебы тая слава была же Хмел- ницкій гетманомъ", В. Липинський використовує як один з арґ^ментів за дідічну монархію на Україні[1408]). Лягло це оповідання Самовидця й в підставу твору П. Куліша—„Выговщина".

Розглянемо ж, чи відповідає дійсності оповідання літопису про цю раду. B оповіданні Самовидця про Чигиринську раду можна відмітити як основні такі моменти цієї події: 1) рада тривала з перервами три дні,

2) в перший день на раду пущено "тільки зичливих I. Виговському,

3) в перший день ради гетьман Ю. Хмельницький й інша старшина від

мовилися урядів, але рада ухвалила залишитися Юрасю гетьманом, при чому за помічників йому повинні бути ті, що були і при Б. Хмельницькому : I. Виговський писар, Носач обозний, Г. Лесницький суддя, 4) тоді ж першого дня рада ухвалила, що Виговський мав одержувати від Юрася гетьманські клейноди — булаву і бунч^к на час походу і повертати їх Юрасю ж після походу, 5) на третій день ради ухвалено, щоб Виговський підчас походу підписувався „Іван Выговокій, на тотъ дасъ гетманъ войска запорожского", 6) Виговський, взявши раз булаву й бунчук у Ю. Хмельницького, вже їх йому нё повертав. '

He кажучи вже про те, що ми маємо в цьому оповіданні літопису таку непевну звістку, як титулування Г. Лесницького суддею ще за Б. Хмельницького, тоді як він був і на початку гетьманства Виговського полковником в Миргороді[1409] [1410]), зовсім інакше відбулися й події обрання Виговського гетьманом, ніж ми маємо в оповіданні Самовидця.

Після того, як на Москві стало відомо про смерть Б. Хмельницького, на Україну послано з Москви стольника В. Кікіна^). При вирядженні

Кікіна з Москви йому поставлено завдання розвідати на Україні: „кого хотятъ обрать въ гетманы: прежнего ли гетманова сына Юрья Хмел- ницкого, или кого иного; и нѣтъ ли нынѣ межъ черни на полковниковъ какого рокошу, и буде есть, и за что, и чего межъ ими чаять, и похо- тятъ ли того, чтобъ быть у нйхъ въ городѣхъ государевымъ воеводамъ? Да п про всякіе тамопініе вѣсти розвѣдывати ему подлинно и въ ста- j тейной списокъ писати имянно и тайно, чтобъ у него про то никто не > свѣдалъ"!). В. Кікін прибув до Чигирина 23 серпня, але того дня ані Ю. Хмельницького, ані I. Виговського, ані полковників у Чигирині не було, бо всі вони були тоді в Суботові на похороні В. Хмельницького[1411] [1412]). Далі в звідомленні Кікіна маємо такий запис подій. 24 серпня до Кікіна приходили в двір козацькі сотники, з якими він і мав пересправи в справі московських воєвод на Україні. 25 серпня „гетманской сынъ Юрья Хмел- ницкой, и писарь Иванъ Выговской, и судьи войсковые, и полковники, и ясаулы, и сотники и иные началные люди, собрався всѣ, прислали къ столнику къ Василью Кикину на дворъ ясаула войскового Ивана Ковалевского, и велѣли ему ѣхать царского величества съ грамотою на дворъ къ гетманскому сыну Юрью Хмелшщкому". Кікін прибув на це за- прохання, передав на цьому зібранні царську грамоту, зробив спробу вести агітацію в справі Московських воєвод на Україні, потім старшина і військо ,прохали ознайомити їх з статтями, що були поставлені в Москві 1654 p. C. Зарудним і П. Тетерею, „и поговоря о томъ, того числа изъ рады рбзошлися". Після цього Кікін розпитував наодинці писаря і полковників про різні вісті. Далі в звідомленні Кікіна маємо такий запис: „И августа жъ въ 26 день, какъ собрались началные люди, обозной и судьи войсковые и полковники и ясаулы и сотники и все посполство, вдругія, въ раду на дворъ къ гетманскому жъ е'ыну къЮрью Хмелниц- кому, и тѣ статьи, что, по гетманскому и всего войска челобитью, присланы отъ царского величества съ судьею Самоиломъ да съ полковникомъ съ Павломъ Тетерею, передъ ними въ радѣ чтены, и они тѣхъ статей всѣхъ выслушевъ, царского величества милости и своимъ волностямъ обрадовались, что великій государь, его царское величество, ихъ войсковыхъ волностей, наданыхъ отъ прежнихъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ, ни въ чемъ не уменшилъ, но еще и умножилъ свою государскую къ нимъ войску запорожскому милость. Да того жъ числа, не разходясь изъ рады, выбрали всѣмъ войскомъ на гетманство писаря Ивана Выговского, и булаву гетманскую дали ему писарю и приговорили на томъ: покамѣста взмужаетъ прежнего гетмана Богдана Хмелницкого сынъ Юрья Хмелницкои и будетъ въ возрастѣ, и до тѣхъ мѣстъ войско вѣдать и росправа ,всякая чинить ему новообраному гетману· Ивану Выговскому; а писатца гетманомъ ему жъ Ивану Выговскому". Того ж числа був Кікін „у нынѣшнего новообраного гетмана у Ивана Выговского, по его присылкѣ, у него на дворѣ. И онъ гетманъ Иванъ Выговской столнику Василью Кикину сказывалъ, что приговорили въ радѣ и обрали войскомъ на гетманство его Ивана Выговского до тѣхъ мѣстъ, покамѣста взмужаетъ сынъ гетманской Юрья Хмелницкой"[1413]).

Маемо ще відомості про цю Чигиринську раду із іншого джерела. Коли в Путивлі стало відомо, що після похорону Б. Хмельницького .y козаків передбачається рада, путивельський воєвода 17 серпня послав до Чигирина до I. Виговського поддячого Іллю Роколова. 31 серпня Роколов повернувся з Чигирина до Путивля і того ж 31 серпня показав, що до

Чигирина він прибув 21 серпня. Далі в показах Роколова маємо, щО „августа въ 26 день была у полковниковѣ и у всего Войска Запорожского рада, и выбрали быть гетманомъ надъ Войскомъ Запорожскимъ писарю Ивану Выговскому, и булаву ему царского реличества дали и говорили, чтобъ онъ великому государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю, всеа Великія и Малыя и Бѣлыя Росіи самодержцу, служилъ вѣрно и надъ Войскомъ Запорожскимъ былъ гетманомъ и добрую имъ справу чинилъ. И, принявъ царского величества булаву, гетманъ Иванъ Выговской говорилъ въ войско: ся царского величества булава доброму на ласку, а злому на карность, а манить я въ Войску никому не буду, коли вы меня въ гетманы обрали; а Войско Запорожское безъ страха быть не можетъ"1). 1 вересня приїхав до Киева з Чйгирина київський полковник Павел Яненко Хмельницький, близький родич Ю Хмельницького, і оповідав київському воєводі А. Бутурліну: „какъ де гетмана Богдана Хмельницкого погребли, и у нихъ де полковниковъ и у всѣхъ начальныхъ людей была рада, кому у нихъ надъ всѣмъ Войскомъ Запо- рожськимъ быть гетманомъ, потому что сынъ ево Юрасъ Хмелницкой в молодыхъ лѣтехъ и съ такое дѣло ево не будетъ и Войска де Запо- рожсково ему не управить; и на радѣ приговорили всѣ полковники и иные начальные люди и многихъ Черкаских городовъ козаки, что быть у нихъ надъ всѣмъ Войскомъ Запорожскимъ на Юрасово мѣсто гетманомъ писарю Ивану Выговскому, и выбравъ ево писаря, твое великого государя жалованье, булаву и знамя, отдали ему, писарю, а отдаваючи твое государево жалованье, булаву, говорили ему Ивану Выговскому, чтобъ ему, будучи гетманомъ, Войско Запорожское править также, какъ было при гетманѣ БогданѣХмельницкомъ, и вольностей ихъ неотымать“.Далівцій ж одписці Бутурліна маемо про зносини його з I. Виговським, причому останній весь час зветься гетьманом"[1414] [1415]).

Каже Самовидець, що радою Виговському надано право тільки під час походу підписуватись гетьманом „на тотъ час", але ж ми не тільки не маємо жодного документу з таким підписом Виговського, а навпаки ж в листі його до воєводи Зюзіна в Путівль від 26 серпня 1657 p. (ц. т. в день обрання Виговського в гетмани) Виговський титулуе себе : „Иванъ Выговекій, гетманъ, съ Войскомъ его царського величества Запорож- скимъ"[1416] [1417] [1418])· Крім того, в листі царевівід 3 вересня ст. ст. 1657 p. з Чигирина маємо заглав після царського титулу: „Иванъ Выговскій, гетманъ, полковники и вся старшина войска вашего царского величества запорожскаго" й підпис : „Вашего царского величества во всемъ поволные подданные и вѣрные слуги, Иванъ Виговской, гетманъ съ войскомъ вашего царского величества запорожскимъ"*). Тако ж на листах I. Виговського до кримського хана й до Сефер-К’ази-Аги з Чигирина від IO вересня 1657 p. I. Виговський, повідомляючи, що його обрано гетьманом на місце небіжчика Б. Хмельницького, підписується титулом; „Jan Wy- howski, hetman, z Woyskiem Zaporozskimu 5). Крім того, треба ще зазначити, що в інструкції, що її дано з Запоріжжя посланцям, яких надіслано до Москви зі скаргами на I. Виговського, маємо в пункті четвертому : „Извѣстить его царскому величеству, что, по смерти Богдана Хмелниц- кого, гетмана войска Запорожского, какъ поставили гетманомъ Ивана Выговского войска Запорожского полковники и вся старшина городовая, а чернь и все войско Запорожское о томъ рады и совѣту не имѣли и про то не вѣдали"1). Вційскарзі дуже характерно, що ворогиІ. Виговського, запорожці, скаржаться лише на те, що в Чигирині L Виговського обрано гетьманом без відому Запоріжжя, а не кажуть нічого, що Виговський захопив гетьманство у Ю. Хмельницького, що він мав право бути гетьманом лише на час походів і т. д. за оповіданням Самовидця. Знати ж про події в Чигирині по Україні людність мусила, бо люду на пій раді (коли додержуватись навіть Самовидця) було досить. Зазначає також Самовидець,' що I. Виговський, раз взявши у Ю. Хмельницького булаву й бунчук, вжеїхйому не повертав. Мав же I. Виговський, за Самовидцем, право брати булаву й бунчук у Ю. Хмельницького лише на час військових походів; адже ж ми не маємо ніякого військового походу на Україні 1657 p.

Bce це свідчить, що в оповіданні Самовидця-Ракушки про цю раду в Чигирині ми маємо низку непевних звісток, змалювання подій зовсім інакше, аніж вони відбулися в дійсності. B дійсності не було ані виборчої ради, що тяглася декілька днів, не було відмовлення I. Виговського й іншої· старшини від урядів, не зачинявся двір під час ради, не обирався гетьманом Ю. Хмельницький, a I. Виговський не одержував право писатися гетьманом тільки яна тот час", підчас походів. Відбулося ж обрання I. Виговського гетьманом за один день, при чому став I. Виговський повним гетьманом з самого дня свого обрання[1419] [1420]).

Маемо низку непевних звісток Самовидця й в оповіданні про події гетьманства Виговського, що їх вміщено в Самовидцевому творі під 1657 p.. іТак, оповідагочи-про боротьбу угрупування I. Виговського з рухом людности під проводом M. Пушкаря, Самовидець каже, що „гетманъ Вигов- скій на ускромлення Пушкаря послалъ свои корогвы затяговые, п такъ якъ пришли под Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые короговы затяговые погромилъ, разогналъ" *).

Тимчасом ці події мали місце не 1657, a 1658 p., при чому в складі війська, що його I. Виговський послав протп Пушкаря, були й козаки зБогуном. Так, в листі M. Пушкаря цареві від 8лютого ст. ст. 1658 p., в оповіданні про цей похід і розгром відділів I. Виговського маємо, що 1. Виговський „нынѣ генваря въ 25 день изъ-за Дуная грошевой людъ затягши, Волохъ, Сербовъ, и янчанъ и козаковъ охотниковъ взявши, и при тѣхъ наемныхъ людяхъ старшихъ Ивана Богуна, бывшего полковника брясловского п Ивана Сербина полковника, надъ тѣми людми иноземскими и Ятцка Черкаса, обывателя голтвянского, своихъ помошниковъ прислалъ былъ“[1421] [1422]). Путивельський „верстаной казакъ" M. Антонів, що його M. Зюзін послав 22 січня 1658 p. до I. Виговського й Г. Лесницького, показував 28 січня c. ст. в Путивлі „въ Съѣзжей Избѣ", після свого повернення з Миргороду, що „гетманъ де Иванъ Выговской пошелъ изъ з Мирго- родка въ Чигиринъ генваря въ 25 день, и генваря жъ де въ 26 день прибѣжалъ в Миргородокъ къ полковнику Григорью Лѣсницкому изъ-подъ Плртавы отъ полковниковъ, отъ Багуна и отъ Ивана Сербина,' вѣстовщикъ и сказалъ де полковнику Григорью Лѣсницкому, что де гетманъ посылалъ изъ Гадича полковниковъ Багуна та Ивана Сербенина, а съ ними служилыхъ людей полторы тысячи — съ Багуномъ Черкасъ, а съ Иваномъ Сербяниномъ Сербянъ под Плотаву на залоги для тово, что де Плотавской полковникъ Мартынъ Пушкарь гетману учалъ быть во всемъ непослушонъ и угрожаетъ войною; и тѣхъ де гетманскихъ людей Плотавской полковникъ Мартынъ Пушкарь съ своимъ полкомъ, съ Запорожскими жъ Черкасы, побилъ человѣкъ съ триста генваря въ 25 день"[1423]). Коли опісля, восени 1658 p., I. Сербін потрапив у полон до московського війська, він про події походу проти Пушкаря -казав, що I. Виговський „велѣлъ ему Ивану Сербину да Ивану Богуну съ войсками своими итти" проти Пушкаря*).

Маемо низку непевних звісток і в оповіданні Самовидця про Переяславську раду. Про цю раду маємо у Самовидця так: „Посылаетъ его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвѣевича Хитрого до войска запорожского, жебы при нему войско гетмана себѣ выбрали и жебы гетманъ присягу выконалъ на подданство его царскому величеству, и ясебы той запалъ меиш войскомъ ускромилъ, але одностайне жебы собѣ гетмана выбрали и тому повиновалися, яко и старому Хмелницкому. Которая рада в Переясловлю была; тилко на онуго полковники з сотниками и з іншою старшиною з'ѣхалися, опричь чернѣ, и Выговскій боярина

такъ словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернулъ, же оному гетманство подтвердилъ в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло11... Пушкар ж, що не був з своїми прибічниками на цій раді, „почувши, же гоже гетманомъ бояринъ Выговского учинилъ, под Лубнями сталъ, до которого и бояринъ, повернувши з Переясловля, у войско пріехалъ и оному поблажилъ и особливии подарунки от его царского величества отдалъ11 *).

Адже ж ця рада в Переяславі мала місце не 1657 p., як це маемо у Самовидця (на цей рік відносить цю раду й С. Соловйов[1424] [1425] [1426]), a 1658 p. Б. Хитрово цослано з Москви наУкраїну 29 листопада с. ст. J_657.^p.^)v..: B листі царя Олексія до M. Пушкаря від~6_бёрезня с. втгТб5§ p. маемо, що, після прибуття Хитрово й його товаришів на Україну, „февраля въ 7 день еъѣхалися къ нимъ въ Переяславль на раду гетманъ Иванъ'ТЗы- говской и обозной и судья и полковники и сотники и атаманы и яеаулы и козаки и чернь многіе люди", зробили раду, на якій і обрано гетьманом I. Виговського[1427] [1428] [1429]). Також і в звіті Б. Хитрово про роздачу соболиної казни маємо, що він роздавав її uo дорозі до Переяслава, на цій раді й пісЗія ради протягом січня — березня 1658 p. ?). Так само в цьому ж звіті Хитрово маємо, що він бачився з Пушкарем після Переяславської ради й сободі дав Пушкареві „марта въ 5 день11 δ).

He можна прийняти й звістки Самовидця, що на раді в Переяславі військо не хотіло Виговського гетьманом, а досяг він гетьманства лестощами й подарунками Хитрово [1430]), й що ця рада була тріюмфом I. Виговського [1431]). Ми не маємо жодних даних, що I. Виговський підкупив, тим або іншим засобом зробив вплив, корисний для себе, на Б. Хитрово; так са'мо, нема ніяких даних про будьяку опозицію I. Виговс-ькому в Переяславі на цому обранні, дарма, що тут був московський представник Б. Хитрово з товаришами, що, звичайно, замітив би це. Переяславська рада не була тріюмфом Виговського, а навпаки, вона мала протилежні наслідки, що свідчать побічно, що Виговський не притяг на свій бік Хитрово. He кажучи вже, що самий факт нового обрання гетьманом в присутності московського представника, цісля попереднього обрання, був^образою для Виговського, останній мусивпогодитися на такі поступки Москві, як обміркування питання про московських воєвод на Україні, погодитися на ііередачу Москві Старого Бихова й дати згоду на свій приїзд до Москви. Ta й подоріж Б. Хитрово до M. Пушкаря показала, що Москва підтримує політику останнього проти ГВиговського[1432]).

Що ж до звістки Самовидця про те, що на цій раді в Переяславі була лише старшина, а не було черні[1433]), треба сказати, що, не кажучи вже

ttpo спогади в московських джерелах про присутність черні в Переяславі на раді1), про що бралися відомости від Хитрово, який не міг не замітити цього в Переяславі, навіть Пушкареві посланці скаржилися опісля в Москві, що в Переяславі на раді були „тѣ полковники, которые съ Иваномъ Выговскимъ въ одной мысли, а съ ними сотниковъ и черни у полковника человѣкъ по десяти и менши“[1434] [1435]), що свідчить про присутність і черні на раді в Переяславі[1436]). Невірне буде й титулування Самовидцем московського посланця на цю раду Б. Хитрово боярином[1437]). Б. Хитрово одержав чин оружничого, „съ путемъ“ окольничества в грудні 1656 p.[1438]) а боярство Б. Хитрово одержав 1 вересня 1667 p.[1439]).

Крім того, маємо у Самовидця деякі звістки під 1657 p. про події, що їх можна приняти лише з застереженням, бо брак певних відомостей не дае нам змоги визнати їх за звістки непевні. Так, Самовидець каже, що- козаки хтіли вбити Бенєвського й що Виговський тоді ж підчас похорону Б. Хмельницького відкрив Беневському про намір одірватися від царя й злучитися з Польщею[1440] [1441]), але ж ми маємо лише, що I. Виговський Λ казав· московським посланцям, що він хоче затримати BeHCBCbKoroJfcr' Ми знаємо також, що пересправи I. Виговського з Бенєвським привели лише до перемир‘я[1442] [1443] [1444]). Крім того, як зазначив цілком вірно Д. Коренець, ці пересправи Виговського з Бенєвським були продовженням попередньої політики Б. Хмельницького — політики союзів; до згоди ж з Польщею було ще далеко, бо одночасно ^з пересправами з Польщею Виговськиий склав угоду й з ворогом Польщі — Швецією^. Так само, я не знайшов і певних відомостей про те, які полки послав Виговський на залогу проти Пушкаря, а лише не досить певні відомості, що там стояли полкиніжен- ський і прилуцкий, тоді як Самовидець вказує полки ніженський і ста- родубський11). Так само, знайшов я відомості про посланців Пушкаря зі скаргами на I. Виговського до Москви лише в.,1658 pJ2)."

Розглядаючи ж причини цих непевних звісток, мусимо зазначити, що одні з них трапилися тому, що літописець з часом забув про події, про інші ж події він мав непевні звістки й повторював ті чутки, що ходили про ці події, або ж переносив події попередніх років на 1657 p.; інші

Ж непевні звістки маємб B літопису завДякй суб'єктивному ставЛеннй літописця до подій. До помилок, що трапилися з причин писання Самовидцем свого літописа довгий час після подій, треба віднести помилки хронологічні, а саме : дату смерти Хмельницького, дату Переяславської ради, час посилки Виговським війська проти Пушкаря, час перебування Хитрово в Лубнах. У звістках же про долю Ракочого — Ракушка повторює чутки, що ходили щро це на Україні1)· Помилка про злуку орди з поляками перед облогою Ракочого трапилася за далекістю літописця від місця події. Помилка ж про посилку еолтана на допомогу полякам і про те, що з-за цього шведський король залишив Ракочого, трапилася або ж тому, що Ракушка не мав про це певних відомостей, або ж тому, що з часом він забув дійсний стан річей. B звістці про втечу польського короля за - кордон літописець повторює звістки 1655 p., та до того перебування Яна Казиміра в Данцигу й коло нього з початку нападу Ракочого[1445] [1446]) могло вплинути на таке оповідання літописця. Помилка про уряд Лес- ницького трапилася в літопису з того, що з часом Самовидець змішав уряди Лесницького, та і потім Лесницький займав посаду генерального судді[1447]). Зовучи Хитрово боярином підчас Переяславської ради, Ракушка переносить на цей час факт, що мав місце потім, коли Хитрово дійсно був боярином. Що ж до звісток Ракушки про обрання Виговського гетьманом, непевне освітлення ходу і наслідків Переяславської ради, — все це мушу віднести за рахунок ворожого ставлення Ракушки до Виговського[1448]); з-за цієї ж ворожнечі проти Виговського літописець оповідає, що Хитрово був підкуплений Виговським в Переяславі й що Переяславська рада мала гарні наслідки для Виговського. Щоб довести що козаІсп ^були проти Виговського і що той підтримував свою владу чужинцями, літописець не каже про участь казаків з Богуном у поході проти Пушкаря.

1658 p. Оповідання Самовидця під цим роком містять звістки про союз уряду I. Виговськото з Кримом, війну угрупування Виговського проти угрупування Пушкаря, війну України з Москвою,зокремажоблогу московськими відділами відділів козацьких у Варві, бої під Києвом, облогу військом Виговського Лохвиці й Зінькова, а також трактати представників уряду Виговського з польським урядом в справі згоди між Україною й Польщею.

B оповіданні про події союзу уряду I. Виговського з Кримом, поруч з такими певними звістками, як звістки, що татарська орда стояла на Цибульнику, а мурзи їздили до Чигирина[1449]), й що татари й козацька старшина склали взаємну присягу про союз[1450]), Самовидець каже, що підчас цього з'їзду Виговський з Карамбеем „потайшё От усѣхъ полковниковъ, постановили-противко кого тую войну мали поднести" й що „полковники не знали о томъ жебы онъ (ц. т. Виговський) мѣлъ от его царского вели- частва оторватися"1).

Тимчасом, не кажучи вже за те, що це з тих часів були досить певні чутки серед козацької старшини про намір I. Виговського й його прибічників після розгрому партіїпушкарівціввоюватиМоскву[1451] [1452])—вся політика й діяльність козацької старшини в тому році, старшини, близької Вигов- ському, свідчать, що Виговський провадив зовнішню й внутрішню політику, ко була політикою певних шарів козацької старшини й українського суспільства. Де кидається в вічі навіть при самому поверховому студіюванні української історії за тих часів.

B оповіданні про події походу відділів I. Виговського й татар на Пушкаря й його прихильників, подавши такі певні звістки, як звістки про рух Виговського в похід на початку травня ст. ст.[1453]), взяття відділами Г. Гуляницького Лубен і облогу Гадяча[1454] [1455]), напад відділів Пушкаря під Полтавою на табор війська Виговського й опанування цього табору, заклик Виговським на допомогу орди, розгром війська Пушкаря, що йсам заги-' нув в цьому бою, й спустошення військом Виговського Полтави?);' при чому сам бій під Полтавою мав місце 31 травня ст. ст.[1456]), Самовидець каже, що підчас цих військових акцій „того жъ часу и под Глуховом на килка сотъ тыхъ же пушкаровцовъ выстинали"[1457]).

Тимчасом, під Глуховом пушкарівців загинуло не кільк сот, а значно менш двохсот. Коли в червні того ж 1658 p. В. Шереметев, по дорозі до Києва на воєводство, був у Глухові, там йому оповідали глухівчани, що під Глухів „которыя были воры въ сборѣ, Пушкарева полку сотникъ Зеленской та дякъ, а еъ ними была собрана гултяйства съ винокуренъ и съ будъ съ полторы тысячи человѣкъ, и проходили де они подъ Глуховъ для грабежу, а сотника и войту и иныхъ людей хотѣли побить до смерти; и они де изъ Глухова казаки и мѣщаня, собрався, съ сотникомъ Зеленскимъ и съ ворами бились, и на бою де Зеленского взяли жива, а съ нимъ де взяли чатырехъ человѣкъ и приведши въ городъ розстрѣ- ляли; да тѣхъ же де воровъ на томъ же бою побито сто семдесять человѣкъ" [1458]). B кінці травня ст. ст. того ж року тому ж Шереметеву оповідав ' в Сівському міщанин з Глухова C. Іванов, що підчас цього приходу пуШйарівців під Глухів, останніх „съ полїараеТа человѣкъ ' побили"*)· Авторам цих звісток не було ніякої радії зменшувати кількість пушка- рівців, що загинули на цьому бою, — скоріш вони могли збільшити їх кількість з-за гонору.

B дальшому, в оповіданні про події боротьби Івана Виговського і його прибічників проти Москви й її прихільників на Україні Самовидець оповідає, що керманич московського війська кн. Ромодановський під осень , рушив на Україну з великим військом, „з которимъ и запорозцѣ иполки"’ полтавскій, миргородскій и лубенскій_ были. A напротивъ его вийшолъ : Гуляницкій с полками чернѣговскимъ и прилуцкимъ и дали межи собою бой под Пѣратином; и так мусѣлъТуляницкійоборонноюрукоюуходити, которого у Варвѣ бояринъ князь Ромадановскій держалъ в облеженню недель шесть, ажъ Выговскій гетманъ з ордами далъ оному отсѣчъ“, — i далі каже, що „бояринъ князь Ромодановскій сталъ з войсками на зиму у Лохвици" [1459] [1460]). -

B цьому оповіданні, як і далі в оповіданні про облогу військом Виговського Лохвиці, не відповідає дійсності, по перше, титулування Г. Ромодановського боярином, бо Г. Ромодановський одержав окольничество 1656 p.[1461]) і в цьому чині був на Україні 1658 й наступних років. Боярство ж Ромодановський отримав лише близькоібб4-іб65 р.р.[1462]).Крім того, коли при тих джерелах, що були в мойому розпоряджені, ТЯЖКО ' встановити, які саме козацькі полки були у війську Ромодановського за / цього походу, все ж треба визнати, що так лубенський полкъ,_як і люд-1' ність Лубен в ці часи трималися Виговського. Принаймні, в одписці: Г. Ромодановського цареві від кінця жовтня с. ст. маемо, що „и того жъ, государь, числа, какъ я холопъ твой отъ Миргорода шелъ къ Лубнямъ, и изъ Лубенъ, государь, отъ Лубенского полковника безпрестанно были подъ твои великого государя ратные люди подъѣзды; а какъ я холопъ твой пришолъ съ твоими великого государя ратными людми къ Лубнямъ, и полковникъ, государь, Лубянской противъ твоихъ великого государя ратныхъ людей выѣзжалъ съ знамены; и видя, государь, то, что твои великого государя ратные многіе люди, побѣжалъ, и мосты, государь, всѣ розметалъ; а прежъ, государь, твоихъ великого государя ратныхъ людей : шли Черкасы и видячи то, что Лубенской полковникъ побѣжалъ, въѣхали въ городъ, и въ городѣ, государь, людей отнюдъ никого нѣтъ, всѣ побѣжали и городъ покинули". Далі ж Ромодановський описує руйнування українськими козаками, що були в його війську, Лубен за те, що раніш лубенські козаки трималися угрупування I. Виговського[1463]). Крім того, з Г. Гуляницьким у Варві були підчас цієї облоги полки не чернігівський та прилуцкиіі, як про це утворюється вражіння за Самовидцевою звісткою, а полки ніженський, чернігівський та прилуцький.

Так, коли 6 грудня ст. ст. 1658 p. до Путивля повернулися пути- вельські козаки, що їх 22 листопада кн. Г. Долгорукий послав до Г. Ромодановського, вони зібрали у Ромодановського вісті, що після угодипід Варвою між українським і московським військом, про яку буде далі, 30 листопада „выѣзжали из города въ полкъ полковники Нѣжинской' и Прилуцкой и Черниговской и сотники и иные черкасы и тебѣ великому - государю (титул) добили челомъ й город зДали и крестъ тебѣ, великому государю цѣловали"1)· Також L Виговський в листі до кн. Ф. Куракіна від 3 січня ст. ст. 1659 p. скаржився на Ромодановського, що ион Григорей Григорьевичъ Ромодановской, не глядя на то и впередъ въ городы по- ступаючи, полки Нѣжинской, Черниговской и Прилуцкой осадилъ"2).

Так само, не відповідає дійсності й звістка Самовидця, що облогу Варви Ромодановський мусив зняти тому, що „Выговскій гетманъ з ордами,. далъ оному отсѣчъ". B дійсності ж Ромодановський зняв облогу Варви в наслідок умови з старшиною Виговеького. Сівський воєвода кн. Ф. Куракін послав до Ромодановського посланців за вістями. 8 грудня c. ст. ці посланці повернулися й привезли Куракіну відписку Ромодановського, де були такі відомості про події нід Варвою (як про це писав цареві Куракін): иКак-де онъ (c. т. Ромодановський) c твоими великого государя ратными людьми и c черкаскими полковники и с черкасы стоялъ под Варвою, и к Варве пришли де было для выручки Сѣверского гетмана Григорья Гуляницкого и полковников и черкас, которые сидѣли в Варве, от гетмана Ивана Выговского наказной гетман Иван Скоробогатко да Переясловской полковникъ Тимоѳѣй Цыцюря и с волохи и e сербы. И у твоихъ - де великого государя ратных людей и у черкас были с ними боиболшие безпрестанно. И на тѣх де, государь, навсѣхбоях,милостию Божиею, а твоимъ (титул царя й царевича) счастьем, черкас, которые с твоими великого государя с ратными людьми билися, и татар и волох и сербен многих людей побили и в языцех многие взяты. И после де, государь, всех боев ноября въ 29 день приѣхал к нему окольничему в обоз переясловской полковникъ Тимоѳѣй Цыцюря и бил челом тебѣ великому государю (титул), а ему де окольничему и воеводѣ князю Гри- горью Григорьевичго говорил, чтоб ты, великій государь, над ними войска Запорожского, которые с твоими великого государя с ратными людьми бились, умилосердился—велѣлъ вину имъ отдать, а они де, государь, рады попрежнему быти в вѣчномъ подданстве и под повелением у тебя великого государя на вѣки неотступно, и присегать гетман Иван Скоробогатко и онѣ всѣ в томъ тебѣ великому государю будут и с твоими ^великого государя ратными людьми битца отнюд не станут, и под черкасы, которыя были с ним окольничимъ, войною ходить не станут, а пойдут де, государь, ныне всѣ по домом, а татар от себя всѣх отпустят. A ему де, государь, окольничему и воеводе, князю Григорью Григорьевичю C твоими великого государя ратными людьми отступить в черкаские городы, где пригоже,до твоего великого государя указу. Ачто-де, государь, онѣ бились с твоими великого государя ратными людьми и то де, государь, учинилося от соры; а как-де, государь, впредь у нихъ в войске Запорожском быть, в том де во всемъ полагаютца на волю твою, великого государя, чтоб ты, великий государь, изволил прислать к ним бояр и учинил им суполную раду о гетьмане и о своих, великого государя, дѣлехъ. И он-де, государь, окольничей и воевода князь Григорей Григорьевичъ, выговоря имъ всѣ их неправды, велѣл привѣсти к вѣре наказного гетмана Ивана Скоробогатку, и полковников и старшину, которыя с нимъ были, посылал к вѣре приводить дяка Микифора Великосельського. И Иванъ де Скоробогатка и полковники и старшины и многие казаки говорили тоже, с чем присылали к нему Тимоѳѣя Цыцюрю.1 И какъ де, государь, окольничей и воевода, князь Григорей Григорьевич с твоими великого государя ратными людьми и черкасы отступил от Варвы и пошол к Лохвице, а наказной гетман Иван Скоробогатька с полковники и с черкасы и с татары [1464] [1465]

їфочЬ поінОл Ясе й татар - де, государь, отобрався украдкою человѣкъ с 600, и декабря въ 1 день да въ 2-й день били на обозы ззади. И съ тѣми- де, государь, татары были у него окольничего и у твоих, великого госу- даря,ратных людей бои большие, и милостию божиею, а твоим великого государя (титул царя й царевича) счастьем, на боях татар многих побили, и Урака мурзу Нагайского убили, да взято татар 7 человекъ" >). Також вищезгадані путивельці C. Петров з товаришами оповідали, що відступ Ромодановського від Варви був наслідком його угоди з козацькою старшиною[1466] [1467]). ________ __

У дальшому Самовидець, оповівши цілком вірно про прихід до Ви- говського на допомогу польських жовнірів, що брали на Україні стацію[1468]), каже, що L Виговський ходив з козаками, цими жовнірами й орДою‘“дшд' Лохвицю".. · доставати там Ромодановського, після ж невдачі там він рушив „под Зѣнковъ", а після невдачі й тут, „отступил до Чигирина"[1469]).

Адже ж похід війська під приводом I. Виговського мав місце не 1658, а 1659 p. Так, у звідомленні Г. Булгакова, московського посланця, що їздив до I. Виговського, маємо під 1659 p. в запису про перебування Булгакова в Переяславі: „Генваря въ IO день приходилъ пристав Иванъ Тоголевекой, и говорилъ: сего числа в Переяеловль будетъ гетманъ Иванъ Виговской. И того жъ числа пришолъ гетманъ въ Переясловль"[1470]). Від 16 січня c. ст. 1659 p. маемо лист I. Виговського королеві польському; у цьому листі Виговський повідомляє короля, що цього числа він рушає на Лохвицю проти ворогів[1471]). Маємо також універсал I. Виговського протопопові Бутовичу з Переяслава від 10 січня ст. ст. 1659 p.[1472]). B згаданому звідомленні Г. Булгакова маємо, що 16 січня ст. ст. 1659 p. I. Виговський з військом рушив з Переяслава, 21 січня відпустив Булгакова й його товаришів з с. Білоусовки „по Чигиринской дорогѣ", а сам Виговський „изъ села Бѣлоусовки пошолъ подъ Лохвицу того жъ числа"[1473]).

. 2 лютого ст. ст. 1659 p. О. Трубецький отримав звістку від I. Безпалого з Ромна про відомості Безпалому з Лохвиці від Ф. Куракіна, „что измѣнникъ Ивашка Выговской съ ордами и со всѣми войски, пришедь, подъ Лохвицу, наступаетъ на нихъ“[1474]). Від 26 січня ст. ст. іб59р.маємо універсала I. Виговського до короля з табору під Зіньковом[1475]). Потім, у звідомленні 0. Трубецького маємо, що 17 березня c. ст. 1659 p. до Путивля прибув від I. Виговського . московський посланець — піддячий Г. Старков, який сказав, що „Ивашко де Выговской съ черкасы и съ Татары отъ Зинькова отступилъ марта въ 17 день'.., а ево де Григорья отпустилъ к великому государю съ листомъ Ивашка Выговского отступя от Зинькова, въ десяти верстахъ изъ мѣстечка Лютенки, того же числа* *). Bci ді дані свідчать про цю хронологічну помиЛку Самовидця [1476] [1477]) й дають інший стан річей.

Крім того, на чолі московського війська, що боронилося в Лохвиці від війська Виговського, був не Ромодановський, а Ф Куракін. Так, вищезгаданий Г. Булгаков на початку січня 1659 p. казав Г. Гуляницькому в Конотопі, що „князь Федоръ Федоровичь Куракинъ подъ Лохвицу πο- шолъ для обереганья царского же величества ратныхъ людей" [1478]). B лютому ж 1659 p. O Трубецький одержав звістку від нак. гетьмана I. Безпалого, що „вѣдомо де ему, гетману, подлинно изъ Лохвнцы отъ стольника и воеводы отъ князя Федора Куракина съ товарищи" про наступ Виговського на Лохвицю, й що „у стольника де и воеводы у князя Федора Куракина съ товарыщи съ тѣми измѣнники всегда бываютъ бои великіе". 13 лютого ст ст. 1659 p. прибув до Сівську білгородець 3. Маслов й сказав

0. Трубецькому, що „послали де ево къ великому государю съ отписки изъ Лохвицы стольникъ и воеводы князь Федор Куракинъ съ товарищы"[1479]).

Крім того, не можна приняти й звістки Самовидця, що він містять в зв'язку з цими військовими акціями під Лохвицею й Зіньковим, що прибічники Виговського „черезъ посли свои козацкіе, то ееть Павла Тетеру и Грушу о згоде (з Польщею. M. П.) трактовали"[1480] [1481]). Коли ми й маємо відомості про пересправи уряду I. Виговського з Польщею, в яких брав видатну ролю П. Тетеря^), адже ж ці пересправи закінчилися відомим Гадяцьким трактатом у вересні 1658 p.

Що ж до звістки Самовидця про участь Груші в вищезгаданих пере· справах, її треба приймати з певною обережністю, бо даних про участь Груші в цих пересправах я не знайшов.

Крім звістки гро Грушу, мусимо зауважити, що маємо в оповіданні Самовидця про події 1658 p. низку звісток, користуватися якими також треба з певною обережністю, бо e інші дані (правда, не першорядні) про те, що ці події відбулися не так, як маємо у Самовидця, бо ж не маємо даних, що цілком би ствердили звістки Самовидця.

Так, в оповіданні профспілку України з Кримом Самовидець каже, що Виговський після з'їзду з Карамбеем послав посланців до царя, „даючи знати о той згодѣ з ордою"[1482]), тимчасом як козацьке посольство, про яке я знайшов відомості, від уряду Виговського, в складі П. Бережнецького,

1. Богуна й Г. Лесницького,принято в Москві2і квітня c. ст.[1483]і, ц. т^ ще до з'їзду I. Виговського з Карамбеєм. Також є звістка, що' з Гуляннцьким під Лубни й Гадяч ходили не чернігівський і прилуцький полки, як каже Самовидець[1484]), а полки прилуцький та ніженський[1485] [1486]). Лише як приблизну, можна прийняти звістку Самовидця, що облога Гуляницького в Варві тривала „недель шесть" як каже Самовидець-Гакушка11), бо ще в листі Γί Гуляницького до Г. Кобилецького з Варви від 2 листопада ст. ст. маємо про намір його рушити „за Гомодановскимъ"[1487]), а 29 листо- йада с. ст. Ромодановський вже вів пересправи з T. Цицюрою, як про це було ВИЩЄ (с. 248).

У цілком певній звістці Самовидця про розгром війська під проводом Д. Виговського під Києвом1) вираз літопису, що де Виговський стояв з військом „на Щекавцѣ", можна приняти лише, як pars pro toto, бо, як свідчать всі джерела до цих подій, на Щекавиці стояв лише один з відділів війська Д. Виговського — військо П. Яненка, а все його військо займало більшу площу біля Києва.

ITTo ж до причин, чого трапилися ці помилки, мусимо признати, що непевні хронологічні звістки про час облоги Виговським Зінькова й Лох- виційповерненняВиговського до Чигирина треба віднести або зарахунок того, що літописець забув певну дату цих подій, або ж до манеру літописця кожен рік літопису розпочинати значною подією, якою для 1659p. була, безумовно, Конотопська кампанія. Перенесення Гадяцького трактату наіб59р.,прощобудедалі(с.253),викликало звістку, що переговори про, згоду Виговського з Польщею тяглися зимою 1658 -1659 p.р. Помилку про' те, що в війську Ромодановського був лубенськийполк,треба з'ясувати тим, що літописець з часом забув про ролю лубенського полку в цих подіях, тим більш, що Лубни в повстанні Пушкаря проти Виговського були на боці Пушкаря. Звістка ж, що в Лохвиці був Ромодановський, а не Куракін, трапилася тому, що Ромодановський рушив був з - під Варви до Лохвиці, про що говорилося вище Титулування ж Ромодановського боярином, замість окольничого, трапилося в літопису тому, що Ромодановський пізніш одержав чин боярина, брав у цьому чині участь в подіях на Україні, отже й зберігся в пам'яті літописця до часу складання літопису як боярин. Помилка ж літописця, що у Варві з Гуляницьким не було ніженського полку, пояснюється тим, що літописець не назвав цього полку, бо Гуляницький був полковником ніженським, і тому Pa- кушка вважав можливим і не називати цього полку. Перебільшення літописцем кіЛькости забитих під Глуховом пушкарівців треба віднести за рахунок неприхильности літописця до черні, з якої і складалися переважно загони Пушкаря. Звістку ж літопису про те, що Виговський, складаючи союз з татарами, утаїв від полковників проти кого скеровано цей союз, і що Виговський послав до Москви посольство, з повідомленням, що цей союз з татарами складено тільки проти Пушкаря й Польщі, треба віднести за рахунок ворожого ставлення літописця до Виговського і бажання, хоч пізнішим часом, обілити себе й подібних собі в близькості до Виговського. Непевну звістку літопису про причину відступу Ромодановського від Варви треба віднести до того, що як ніяк, а в цьому випадкові була вжита українськими полковниками присяга для закінчення військових акцій, — присяга, що була потім і порушена, що, звичайно, було негативним вчинком з боку українських діячів за моралі тих часів; оповідати- ж про цей вчинок Ракушці в літопису при його клясовому козацькому патріотизмі було, звичайно, незручно.

1659 p. ІІід цим роком в літопису Самовидця вміщенооповіданняпро , облогу московським військом Конотопу, про битву під Конотопом, Га- дяцький трактат, повстанння на Україні проти Виговського, скинення його з гетьманства, Переяславську раду й військові акції на Литві.

B оповіданні про події походу московського війська під проводом кн. 0. Трубецького на Україну, поруч 8 такими певними звістками, як

звістки про посилку царем Трубецького з військом до Путивли1), прб велику кількість війська в армії Трубецького[1488] [1489]), бої його війська з козацькими відділами в поході на Конотіп[1490]) про облогу московським військом Конотопу й невдалі спроби взяти це місто, що боронилося козаць- цьким військом під приводом Г. Гуляницького[1491] [1492]), Самовидець оповідає, що „того жъ часу мая 8-го князь Ромодановскій з войсками великими под Нѣжин приходйлїТс^которимъвойско козацкое.маючи зсобою татаръ тисячей дванадцять при зятю ханскомъ Мамсиръ - мурзѣ, дали бой в полю, але не додержавши козаки вступили в город за гетманомъ наказнимъ, а орда оборонною рукою в поле на Лосиновку в'ступала, за которою' князь шполъ, але ничого не векуравпш, назадъ повернулися под Конотопъ" δ).

Коли дійсно в цих боях козаками керував наказний гетьман I. Ско- робогатько, а татарами Мамсир - мурза[1493]), то дата походу Ромодановського під Ніжен указана в Самовидця невірно. Звідомлення Трубецького, а також його відписка цареві з-під Конотопу, показують, що Трубецький послав військо під проводом Г. Ромодановського до Ніжена з під Конотопу „майя въ 27 день“, а назад під Конотіп це військо повернулося Ічервня[1494]).

B дальшому оповіданні про події Самовидець,поруч з певними звістками про об'єднання козацького війська на чолі з I. Виговським, при якому були й татари з Нурадином[1495]),> головним татарським військомпід проводом хана на Крупічполі, про взаємну присягу козацької й татарської старшини.[1496]), про рух козацько-татарського війська під Конотіп' і бої його з московськими частинами під Сосновкою на передодні головного бою.[1497]), Самовидець в опису головного бою під Конотопом каже, що він мав місце „в середу" й що цей бій вирішив на користь козацько-

татарського війська „ханъ з ордами c тилу от Конотопу ударивши" на московське військо *). Адже ж день бою під Конотопом 28 червня ст. ст.2) був не в середу, а у вівторок3). Крім того, в цьому бою був не один обхід московського війська татарами від Конотопу, а й другий обхід („и от деревни Поповки"), як про це маємо в звідомленні 0. Трубецького[1498]). Оповівши цілком вірно про розгром війська кн. Трубецького в цьому бою й звільнення відділів Гуляницького в Конотопі від облоги[1499]), рух війська Трубецького табором до Путивля[1500]), Самовидець каже, що до Путивля кн. Трубецький з військом „третьего дня рушилъ з под Конотопу" [1501]), що буде, як вважати третім днем від бою під Конотопом,— 30 червня; а як від звільнення війська Гуляницького з облоги, що Самовидець датує 29 червня, — буде і липня. Тимчасом, у звідомленні O Трубецького знаходимо, що його військо рушило з-під Конотопу „іюля ВЪ 2 день"[1502]). V-....

B дальших звістках, оповівши цілком вірно про рух ’Виговського на чолі війська під Гадяч[1503]), посилку звідтіль татар і козаків грабувати Московщину [1504] [1505]), спустошення відділами Виговського низки міст, як от Ромни, Миргород, Веприк і згон люду з них за Дніпро ?i), Самовидець оповідає, що. Виговський „тамъ же под Гадячомъ докончилъ згоди з королемъ его милостью, на том постановивши, же самъ воєводою киевъскимъ былъ,, а с каждого полку козаковъ по килка сотъ до шляхетства мѣли быть при- няти; также шляхта вся и козаки трехъ воеводствъ: киевского, черниговского, браславского, в Киевѣ усѣ суди и справи имѣли отправовати, не ездячи до Люблина, а нѣ тежъ до Варшави на сеймъ, що и приви- леями южъ иствержено было"[1506]). Тимчасом, відомий Гадяцький трактат складено не 1659, a l658 року[1507] [1508]).

B оповіданні про повстання проти I. Виговського на Україні й зв'язані з ним події Самовидець дав певні звістки про повернення I. Виговського до Чигиринаи), а хана з військом до Криму[1509]), розташування польських відділів під приводом Юр. Немирича в чернігівському й ніжен- ському полкох[1510]), повстання Цицюри проти I. Виговського в згоді з M. Фи- лимоновичем i JB. Золотаренком1), про забиття T. Цицюрою й його прихильниками „значних", прихильників угруповання I. Виговського,[1511] [1512] [1513]), про посольство від Цицюри до Шереметева[1514]), повстання в Ніжені й Чернігіві, де перебито жовнірів[1515]) і вбито при цьому й Ю. Немирнча[1516]), посольство в'ід ніженців до О. Трубецького до Путивля[1517]), про рух Трубецького, що мав відомості й з Києва про погром жовнірів Виговського, з військом до Ніжена[1518])· Потім Самовидець каже, що це повстання в Ніжені проти Виговського мало місце „септеврія 1 дня" [1519]). Цю дату приймає й низка дослідників, як приміром M. Костомаров, В. Вовк-Карачевський, 0. Ла- заревський,,Л. Кубаля[1520]).

. Тимчасом повстання в Ніжені мало місце раніш.до 1 вересняст.ст. 1659 p. Звідомлення 0. Трубецького дає таку хронологію цих подій. 19 серпня ст. c. до Путивля Трубецькому був присланий з Недригайлова „Костентиновской Черкашенинъ" Ів. Ячник, що прибув „въ Недригайловъ съ листами изъ Нѣжина августа въ 18 день; а писали тѣ листы къ боярину и воеводамъ ко князю '“Алексѣю Никитичю съ товарыщи изъ Нѣжина протопопъ Максимъ да полковникъ Василей Золотаренко". Потім „августа же въ24 день приѣхали къ боярину и воеводамъ,ко князю Алексѣю Никитичю' Трубецкому съ товарыщи изъ Нѣжина съ писмомъ Нѣ- жинского полковника Василья Золотаренка да протопопа Максима Нѣ- жинскіе козаки Матюшка Семеновъ да Данилко Елѳимовъ да съ ними же прислалъ из Нѣжина полковникъ Сѣвского драгуна Петрушку Кузнецова". 27 й 28 серпня прибули до Трубецького нові посланці з Ніжена» а 31 серпня Трубецький з Путивля „послалъ въ Нѣжинъ товарыща своего околничего и воеводу Андрѣя Васильевича Бутурлина съ государевыми ратными съ конными и съ пѣшими людьми. A напередъ околничего и воеводы Андрѣя Васильевича посланъ въ Нѣжинъ Иванъ Васильевъ сынъ, Жидовиновъ". 1 вересня до Путивля прибуло з Ніжена посольство, в складі M. Филимоновича, П. Забіли, Г. Кобилецького й т. інш.1). Київський воєвода В. Шереметев, що посилав для приведення люду в Ніжені до присяги цареві голову I. Зубова, доносив цареві потім в одписці у вересні, що „нѣжинской полковникъ присягалъ тебѣ великому государю сентября въ 1 день“2).

B дальшому, в оповіданню Самовидця, поруч з такими певними звістками, як звістки про рух війська Трубецького до Переяслава3), рух I. Виговського у військо й перехід козаків на бік Ю. Хмельницького[1521] [1522]), що примусимо Виговськнго відмовитися гетьманства, про раду в Переяславі, на якій було обрано гетьманом Юрася Хмельницького?), проч повернення Трубецького до Москви[1523]), каже також Самовидець,"що „заразъ з тоей рады воеводъ постановили в Переясловлю, Нѣжинѣ, Чернѣ- говѣ з войсками"[1524]). Тимчасом, на цій раді ухвалено — в пункті 5 нових статтів: „Великій гоЬударь, его царское пресвѣтлое величество, велѣлъ быти въ своихъ царского величества Черкаскихъ городѣхъ: въ Переяславлѣ, въ Нѣжинѣ, въ Черниговѣ, въ Брясловлѣ, въ Умони, своимъ царского величества воеводомъ съ ратными людьми“,і в Умані потім був за воеводу Г. Козловеький[1525]).

В'оповіданні про долю I. Виговського Самовидець каже, що „мусѣлъ Виговскій, зоставивши жону в Чигиринѣ, уходити в Полщу... которому надано Баръ и иніе городи в Полщи*[1526]), тоді як I. Виговсьний одержав Бар і інші міста ще підчас свого гетьманства, як це свідчатьїдокументя про одержання Виговським цих міст[1527] [1528]). He втікав Виговський і до Польщі, -а взимку 1659-1660 pp. залишився наУкраїні, близько Чигирица,йпро- вадив жваву діяльність11).

B дальшому, оповівши цілком певно про здобуття військом Ю. Хмельницкого чигиринського замку, де захоплено йдружину I. Виговського[1529]), Самовидець каже, що „жену Выговскому одослали на прозбу его"[1530]), тоді як дружину було повернено I. Виговському лише 1660 p., в наслідок

умови між Україною й поляками під Слободищем, як про це свідчить пункт сьомий цієї угоди1).

Оповідаючи про розгром московським військом під проводом кн. Долгорукого литовського війська на Литві й полон керманича цього війська гетьмана Гонсівського[1531] [1532]) й одісланння його до Москви, Самовидецьдатує • цю подію 1659 p.[1533]),— тоді як ця подія мала місце 1658 p.[1534]), а 27 грудня ст.ст. 1658 p. Гонсівського вже привезено до Москви[1535]).

Крім того, з певним сумнівом треба поставитись до звістки Самовидця, що Мамсир-мурза, що був на чолі татар в бою під Ніженом, був зятем ханським[1536]), бо 1658 p. татарські бранці згадували про ханського зятя Каплана „да брата его Мансыря"[1537]). Крім того, також з пеВним застереженням треба прийняти й звістку Самовидця, що підчас повстання в Ніжені „всѣхъ жолнѣровъ выбыли... нѣкого не щадячи“[1538]), тоді як ми маємо відомості, що декого з командного складу цих жовнірів взято в полон[1539]).

Що ж до звістки Самовидця про смерть кн. C. Пожарского, про яку Самовидець каже в опису битви під Конотопом, що „князя Пожарского живо поймано, которого ханъ стративъ того жъ часу, скоро приведено, для того же хану домовлялъ“[1540] [1541]), тяжко встановити певність чи непевність цього оповідання. Про те, що Пожарський лаяв хана, за що й був страчений, перейшла звістка і у народні пісні11). Про обставини й причину скарання Пожарського московський товмач T. Фролов, що був при хані підчас цього походу, оповідав, що хан наказав стратити бранців і Пожарського за те, що він „в прошлых годѣх приходил з государевыми ратными людми под Азов на царевичей“[1542]). Потім П. Забіла на початку липня 1659 p. переказував О. Трубецькому через відпущенных московських бранців, що „окольничіе і воеводы князь Семен Романович Пожарский и князь Семен Петрович Львов под Конотопом на бою взяты живы і привезены к хану. И ханъ де роспрашивал окольничего князя Семена Романовича про татарской побой. A про какой де побой того де не вѣдомо, i окольничей де князь Семен Романович хану говорил противно и измѣннику Івашку Виговскому измѣну ево выговаривал при хане ж, и за то де хан окольничего князя Семена Романовича велѣл перед собою стять". Ha жаль, ми не знаємо джерел звісток Забіли, що був, як свідчили ці бранці, з Гуляницьким в Конотопі[1543]). Можна думати, що Пожарського страчено й за попередпій похід під Азов і за грубість хану. Взагалі ж герой, що попав у полон і докоряє ворогові, мотив мандрівний — ми зустрічаємо його й в історії України[1544]).

Що ж до причин, що викликали в оповіданню Самовидця-Ракушки, ці непевні звістки, треба вважати за причину помилок хронодогічних (про Гадяцький трактат, розгром і полон Гонсівського, про дати військових акцій на Україні) те, що літописець з часом забув і змішав часи й певні дати подій. Гадяцьку ж угоду літописець міг тому датувати 1659 p., що цей рік зберігався в його, як рік ствердження Гадяцького трактату сой- мом. 1 ж вересня, як дата повстання в Ніжені, могла зберегтися в літописця, бо 1 вересня в Трубецького під Путивлем приведені до присяги ніженські посланці, Филимонович і інші1). Помилка ж про дружину Ви- говського могла трапитися, крім того, що літописець з часом змішав роки, ще і тому, що ця подія мала місце на Правобережжі, та й Ракушка не брав участи в Чуднівській кампанії. Місцеперебуванням Самовидця на Лівобережжі треба з'ясувати й помилку його про московських воєвод по містах Правобережжя, де ці воєводи, до речі, були короткий час. Що ж до непевних звісток про втечу Виговеького до Польщі і надання йому там міст, це треба віднести за рахунок ворожого ставлення літописця до Виговського. Оповіданням про втечу Виговського до Польщі й надання йому там після цього міст, як бы в компенсацію за загублене гетьманство, літописець хотів показати, що діяльність Виговського була тоді, в часи його гетьманства (1657-1659 p. p.), скерована на користь Польщі, де Ви- говський і одержав притулок після втрати гетьманства й нагороду (міста) за попередню діяльність на користь Польщі.

Il 660 p, Під цим роком у Самовидця містяться оповіданняпро комісію в Борисові й події війни між Україною, Москвою, Польщею, Кримом.

B оповіданні про події ради на Кодачку, оповівши цілком певно, що на цій раді, з приводу майбутніх військових акцій проти Польщі, були присутні Ю. Хмельницький і В. Шереметев[1545] [1546]), Самовидець каже, що „рада (на Кодачку была у петровицю... и на оной радѣ постановили ити з вой- )CKOM под Лвовъ, а з Шереметом старшимъ Цюцюрѣ, полковниковѣ перея- (словскому, и полку киевскому и прилуцкому“ [1547]). Петрівка 166XL.p, тяглася з 18 й до 29 червня ст. ст.[1548]). Рада ж на Кодачку була 7 липня ст. c., як про це писав Ю. Хмельницкий в листі цареві з Корсуня від 15 липня 1660 p.: „По милостивомъ вашего царского пресвѣтлого величества указѣ.чинили есмя раду подъ Василковымъ на Кодачку,_Х дня іюля, съ бояриномъ и воеводою и намѣстникомъ Бѣлозерскимъ съ Васйльемъ Борисовичемъ Шереметовымъ" ?)... Про склад козацьких полків, що мали йти в похід під проводом T. Дицюри, ми маємо в листі Ю. Хмельницького цареві від 20 липня, що>„мы уж прежде сего по прежнему вашего царского величества указу с боярином (титул) Шереметовым на всей раде под Васильковом на Кодачку постановили: против ляхов полкомъ итти Переясловскому, Киевскому, Прилуцкому, Миргородскому i Лубён- скому“[1549]). Ді полки й були потім в цьому поході під проводом T. Цицюри при московському війську[1550]).

257

B оповіданні про події Чуднівської кампанії, поруч з такими певними звістками, як звістки про облогу поляками й татарами козацького війська на чолі з Ю Хмельницьким під Слободищем і угоду між козаками й поляками1), про перехід козаків війська Цицюри з табору Шереметева до польського табору, в якому був і Ю. Хмельницький, при чому козаки Цицюри потерпіли й шкоду від татар[1551] [1552])» про трактати В. Шереметева й здачу його з військом полякам й татарам, при чому він зобов'язався вивести з Києва московське військо[1553]), що кн. Барятинський відмовився зробити[1554]), про взяття В. Шереметева з військом в кримську неволю[1555]), а частини війська і в польський полон[1556]), Самовидець одночасно в цьому оповіданні каже, що спочатку відбулася згода під Слободищем, а потім вже ,усѣ войска, такъ коронніе, якъ козацкіе з Хмелницкимъ и орда потягнули ку Шереметовѣ, которій юже вишолъ былъ з Котелнѣ, и Ko- телню запалили з живностями, где на пустинѣ облегли Шеремета вколо, не даючи оному упокою, а подъ часъ сліоти осѣвной. И такъ козаки, видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета отступати, и самъ старшій Цюцюра зо всѣми козаками отступилъ Шеремета жъ и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всѣми козаками прихилився"[1557]).

β цьому оповіданні Самовидця маємо декілька помилок так про порядок розвитку подій, як і зміст самих подій. Так, за Самовидцевим оповіданням, виходить, що спочатку відбулися бої й згода поляків і татар з військом Ю. Хмельницького під Слободищем, а вже потім похід козаків, поляків і татар проти війська В. Шереметева. Адже ж спочатку, 14 вересня н. от., польсько-татарське військо напало під Любаром на військо Шереметева, як про це маємо в т. зв. „Діяріюшу війни з Шереметом" і в діяріюші учасника цих подій П. Гордона[1558]), а вжепотім,колиполякам стало відомо про рух козацького війська під проводом Ю. Хмельницького для об'єднання з військом В. Шереметева, частина польсько - татарського війська рушила проти війська Ю. Хмельницького, напала на нього, й потім поляки склали трактат з козаками під Слободищем[1559]). Лише після цього трактату ця частина польсько-татарської армії повернулася добивати військо Шереметева[1560]).

^ Козаки ж під проводом T. Цицюри, що були в таборі війська В. Шереметева, рушили з цього табору, до польського табору, не тому, що бачили там свого гетьмана з військом, як каже Самовидець, а згідно з наказом Ю. Хмельницького, як про це маємо й в діярії цього походу

й в діяріюші П. Гордона1)· До того ж, не всі козаки війська Цицюри встигли дістатися до польського табору, а частина їх мусила залишитися в таборі московському, як свідчать ті ж джерела [1561] [1562]).

B інших оповіданнях того ж 1660 p., поруч з такики певними звістками, як звістки про те, що Лівобережна Україна в наслідок Чуднівської кампанії й походів відділів Ю. Хмельницького під проводом Г. Гуляниць- кого на Лівобережжя, стала під зверхністю Польщі, за винятком полків чернігівськогсущіженського. переяславського, де був наказний гетьман Я. Сомко[1563]), про події вТйни налито в ськоЖу фронті між відділами кн. Долгорукого й Чарнецького[1564]), Самовидець каже, що „Могилевъ, воєводу убивши, ляхомъ поддался, и такъ же и Вилня учинило"[1565]). Адже ж захоплення цих міст поляками було 1661 p., при чому виленський воевода кн. Мишецький був заарештований залогою міста й вже потім скараний поляками на смерть[1566]).

Що ж до причин, чому трапилися ці непевні звістки, треба вважати, що хронологічні помилки трапилися завдяки тому, що литопис писався деякий час після подій, до того ж і l660.p.-були напади польсько-літов- ського війська на Вільно й Могилев[1567]). Інші ж непевні звістки в оповіданні літопису трапилися тому, що Ракушка не брав участи в цих подіях, бо підчас Чуднівської кампанії, як говорилося вище, він був у Ніжені нак. полковником[1568]). He був, очевидно, Ракушка і на раді на Кодачку; знати ж про ці події від безпосередніх учасників подій було йому важко, бо козаки ніженського полку були тоді на литовському фронті[1569] [1570] [1571]).

1661 p. B оповіданні цього року маємо у Самовидця звістки про події війни між тою частиною України, що була під владою Ю. Хмельницького, що користувався в цій акції поміччю поляків і татар, з частиною Украіни, що була під владою Я. Сомка й орієнтувалася на Московщину.

B оповіданні про ці події, поруч з такими певними звістками, як звістки про відхід польських відділів з Лівобережжя й схилення на бік Московщини низки Лівобережних містДй), необрання радою Сомка в геть- мани11), прихід козацьких відділів під проводом Ю. Хмельницькагоз татарами під проводом хана й поляками на Лівобережжя й невдалу облогу ними Переяслава й Ніженах), про напад на Стародубовщину й Московщину2), відступ війська татарського і Ю. Хмельницького з Лівобережжя3),- Самовидець одночасно вказує, що перед цим необранням Сомка гетьманом „усе Заднѣпря зостало в подданствѣ его царскому величеству"4). Адже ж не всі Лівобережні місцевості перед цією радоюбули під владою Московщини. 1_5_травня ,c,jCT. 1661 _p. до Москви прибули з цієї ради козацькі посланці від Лівобережжя й показали, що „рада была у нихъ по Пасцѣ въ третье воскресенье5), подъ · Нѣжиномъ въ'полѣ... A Плотавской- полковникъ Жученко на радѣ не былъ, потому что вины своей къ великому государю не принесъ и сидитъ въ Плотавѣ, а при немъ держатца городки Опушня, Котелва, два Санжарова, Новой да Старой, да Кобылякъ; а людей въ Плотавѣ и въ тѣхъ городкахъ, которые держатца при Жу- ченкѣ, съ 1000 человѣкъ конницы, да пѣхоты сборной мужичья 2000 ,человѣкъ, въ Котелвѣ стоятъ на залогѣ“ 6). Потім у відписці кн. Г. Ромо- дановського цареві, що її одержано на Москві 6 червня, маємо: „Да маія жъ, государь, въ 26 день писалъ къ намъ, холопемъ твоимъ Григорей же Касаговъ, что Чигиринскаго полку городы, которые по сю сторону Днѣпра въ винахъ своихъ тебѣ великому государю добили челомъ, и тѣхъ городовъ сотники тебѣ великому государю присягу вновь учинили; а Плотавской де полкъ тебѣ великому государю весь поддался и присягу учинили жъ и Голтвейскіе жители к вѣрѣ приведены". До цієї ж відписки додано розпис тих міст чигиринського полку,щопіддалисяцареві; між ними маємо й міста, що були на лівому боці Дніпра, як, напр., Кременчук, Кобиляки й інш.7).

Крім того, Самовидець каже, що „ханъ уступилъ пр Богоявленію от Нѣжина посполу с Хмелницким", що вже свідчить про те, що цю подію й сам Самовидець відносить до_ 1662 р. 8).

Що ж до причин цих яепевнйх звісток, мушу вважати, що помилка про підлеглість всього Лівобережжя цареві трапилася тому, що Самови- дець-Ракушка з часом забув точну дату цієї події. Помилка ж про час відступу війська Ю. Хмельницького й татар з-під Ніжена трапилася завдяки звичаю Самовидця розпочинати кожен рік значною подією, а також тим, що Самовидець оповіданням про цей відступ закінчив своє оповідання про військові акції 1661 p.

1662 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться звістки так про боротьбу між Лівобережною й Правобережною Україною при допомозі сустдних країн, як і про внутрішню боротьбу на Україні, зокрема на Україні Лівобережній.

B оповіданні про боротьбу між Лівобережною й Правобережною Україною, оповідаючи цілком вірно, що Ю.Хмельницкий залишив на Ліво-

1) АктыЮЗР.Ѵ1Іч.112с.328-329,ч.114 c. 332-333; Акты Моск. Госуд. Ш, X 550 с. 470.

3) M о с. A p X и в M и н. H) с т и ц и и, Белгород, ст. столб. 538 л. л. 257 - 259 (відписки московських воевод про прихід татар в курськиВ i рильський повіти); A к т ы M о с к о в. Г о с у д a p с т в a, IlI № 550 с. 470; Д о n о л н e н i я к Ill т. Д в о p ц. P а з p я д о в ъ, 306, 308; П о л н. C о б p. 3 а к о н о в ъ, I № 320 с. 566; П а ы я т н и к и K i e в. K о м. IV, 3 № 36 с. 161 -162; С. C о л о в ь e в ъ, Исторія, Ш, 102.

^9) Памятники Кіев. Ком. IV, 3 № 23 с. 146.____________

^ 4)Лѣтопись^Амо^видца,64. ^ '"

5) Ц. т. 28 квітня ст стГШ. Г о p б а ч e в с к i й, Археогр. Календарь, 7, 58).

6) Акты Ю~сГР7~Т~сГ567

7) Тамож, с. 65-66.

8) Ha жаль, я не энайшов точної дати відступу пійська Ю. Хмельницького й татар

з-під Ніженэ. . 4

бережжі в Іркліеві козаків, H Хан біля Іркліева татарJ),. Самовидець каже далі, що „Ромодановскій, скупивши войска, пошолъ ку Арклѣеву и тихъ татар погромилъ у Веремѣевцѣ, еъ которихъ мало увойшло за Днѣпръ, бо той погромъ былъ заразъ по Воскресеніи, — и Арклѣевъ узяли и спалили"[1572] [1573]).

Великдень 1662 p. був 30 березня ст. ст.[1574]), а цей розгром, що про нього каже Самовидець, був раніш і погромлені були не тільки татари, але й козаки під проводом нак. гетьмана I. Богуна. B одписці царев Г. Ромодановського, що її одержано в Москві 30 березня c. ст., мавмок про цей бій, що після того, як Ромодановському стало відомо, „что из- менники от Юраски Хмельницкого наказной гетманъ ИвашкаЩогунъ _да:. тголковннки Федка Бережецкой и іные з Заднепрьскими черкасы и с та-< тарами" стоять в Жовнині, Вереміївці, Іркліеві, Крапивні й по селах, він рушив проти них. „И марта, государь, въ 12 день пришли мы, холопи /твои, к рекѣ Сулѣ, и, пёреправясь реку Сулу, городъ Жолнинъ взяли. A какъ мы, холопи твои, почели переходить реку Сулу, про то, государь, вѣдомо учинилось измѣнником Ивашке Богуну и полковникомитатаром; и пришли на нас, холопей твоихГ'под город Жолнинъ; и учинился у твоихъ, великого государя, ратных людей с татарами и с черкасы бой" ; у цім бою відділи Ромодановського „татар и ізмѣнников черкас побили и гоняли и побивали на десяти верстах". Коли ж Богун з решткою війська окопався на Дніпрѣ, „мы, холопы твои, тово ж числа, сождався с твоими, великого государя, ратными лгодми, из - за переправы реки Сулы пошли на них к рекѣ Днепру, и учинили к окопу приступъ, и окопъ твои, великого государя, ратные люди взяли, многих татар и черкасъ побили, а иные потонули в Днепрѣ, и пушки и знамяна и перначь поимали"[1575]). 30 березня ст. ст. про цю перемогу Ромодановського до Москви вже „пригнали... сеунщики"[1576]). Пізніш,в грамоті царя Федора Г. Ромодановському від 1678 p. маемо, що останній 1662 рѳку погромив під Іркліевом татар „да наказного гетмана Ивашка. Багуна"[1577]). Bce це й свідчить про помилку Самовидця.

Що ж до взяття Іркліева, то його взяли відділи воеводи Чаадаева й Сомкові 18 березня ст. ст., як про це маемо у відписціцаревіЧаадаева від 28 березня с. ст. 1662 p. [1578]

B оповіданні про дальші події боротьби Лівобережжя з Правобережжям, поруч з такими певними звістками, як звістки про похід козацького війська з Правобережжя під проводом Ю. Хмельницького під Переяслав і облогу цього міста[1579]), похід проти війська Ю. Хмельницького козацьких відділів і відділів московських під приводом Г. Ромодановського й відступ в зв'язку з цим війська Ю. Хмельницького з-під Переяслава під Городище[1580]), посилку Г. Ромодановським під'їзду до війська fO. Хмельницького [1581]), об'єднання відділів під проводом Я. Сомка з військом Ромодановського, розгром ними війська Ю. Хмельницького,... захоплення ними- Юрасевого табору зі згадкою, що підчас цього розгрому багато війська

Юрасевого.загинуло1), що бійцей мав місце 16 лйпня[1582] [1583]), ст. ст., Самовидець каже, що перед цим боем „татаре, зоставивши ' Хмелницкого, за 1 Днѣпръ переправовалися и пойшли у свою землю"[1584]).

Аджеж у реляції Г. Ромодановського про цей бій з військом Ю. Хмельницького маємо, що в цім бою погромлено „и татар"; також і бранці, захоплені на цьому бою, показали, що в війську Юрася було „татар. 2 тысячи человекъ"[1585]). B листі M. Филимоновича про цей бій також маємо, що бій був „і с татары"[1586]). - J

O подіях, що мали місце після цього бою, Самовидець каже, що після перемоги над війском Ю. Хмельницького козаки схилялися до обрання Я. Сомка на гетьмана; проти цього були еп. Методій Филимонович і В. Зо- ~ таренко, що „упросили князя Ромодановского, жебы найскорѣй ишолъ под Черкаси, не ожидаючи Якима Сомка гетмана, которій на рядощахъ гулялъ с козаками. A тое сприялъ писарь Сомковъ, же Васютѣ, которій потаемне перенятій былъ от Васюти, и той почувши, же конечне рада мѣетъ бытинапотвердження гетманства Сомковѣ.ажеикозаки полку нѣжинско-. го на тое схилялися. Итакъ князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду Сомкового з Переясловлю, рушилъ з войсками московскими, при которомъ и Васюта з полкомъ нѣжинскимъ поишолъ, инніе всѣ полки заставивши; до которихъ Сомко приехавши, аже не.засталъ князя"[1587]). ^^

Тимчасом, ми маемо зовсім інші відомості про ці події, при тому від .особи, що потерпіла в цій справі, — від самого Сомка. B листі цареві.від 26 серпня c. ст. Сомко писав про ці події так: третього дня піСля 6oroJ Чсоли всі козаки, навіть і ніженського полку, за винятком лишеВ.Золо,4 таренка й декого з сотників, хотіли утворити раду, для обраннягетьмана- CSMKo з чернігівським, іркліївським, лубенським, миргородським,' при-, луцьким, зіньківським, каневським полковниками були у Ромодановського,_ щоб відбулася рада. Ромодановський під впливом В. Золотаренка, Д. Гуд- жола, полковника полтавського, й M. Филимоновича, не згодився на раду, й рада не відбулася3^ У відписці цареві вищезгаданого О. Коковинського з Переяслава маємо лише, що 18 липня прибув до Переяслава Я. Сомко з чернігівським полковником О. Силичем і козаками „и били челомъ великому государю въ Переяславлѣ воеводѣ князю Василыо Волконскому, чтобъ онъ князь Василей извѣстилъ великому государю, чтобъ великій государь указалъ выбрать на гетманство изъ черни волними гласы, кого онѣ излюОлятъ... а не выбравъ въ гетманы, на тотъ бокъ Днѣпра идти нелзе. A околничей де и воєвода князь Григорей Григорьевичъ Ромодановской, стакався съ Меѳодіемъ епискупомъ и съ полковникомъ Нѣжинскимъ Васильемъ Золотаренкомъ, хотять обобрать въ гетманы

KTo имЪ любъ; а кого [1588]IepHb въ гетманы обираетъ, того околничей на ГеТ- манство не обираетъ; и у гетмана у Самка съ епискупомъ о томъ сварка была болшая"1). Скарг на вчинкя Ромодановського (pyx в похід), про що каясе Самовидець, ми в обох цих випадках не маемо.

B дальшому, поруч з такими певними звістками, як звістки про посилку Ромодановським за Дніпро відділів під проводом стольника M. При- клонського й про рух Прнклонського з військом до Бужина, куди рушив на чолі війська й кн. Г. Ромодановський[1589] [1590]), Самовидець каже, що на заклик Ю. Хмельницького на допомогу Правобережжю „поспѣшивъ салтанъ" ®).

Тимчасом, Ю. Хмельницкий в листі до короля від 11 вересня цього 1662 p., оповідаючи про військові акції, повідомляв, що ханъ прислав на допомогу йому військо під проводом двох салтанів — Селім-Ґирея йМаг- мет-Ґирея[1591]). Також про цих двох солтанів, що керували татарами в цьому поході, маємо і у відписці Г. Ромодановського про військові акції з татарами[1592]) і в свідченнях татарських бранців В. Золотаренкові[1593]).

B дальшому, Самовидець, оповідаючи про бої з татарами козацьких і московських відділів, каже, що, довідавшися про наступ татар, „столникъ Приклонскій, рушилъ з Бужина ку перевозу, и такъ оныхънапалаорда, а оборонною рукою до самого перевозу ишли таборомъ, и мало що утратили. Тилко ж нашъ людъ несталій, зоставивши табуръ у Днѣпръ уплавъ пойшолъ, тилко гармати поромомъ перевезли, що татаре ажъ у Днѣпръ за Москвою уганяли, але з берега стрилбою з гарматъ и дробною оныхъ отбывали, бо вода мала на тотъ часъ была“[1594]). 3 цього оповідання Самовидця утворюється вражіння, що козацько-московське військо в цьому бою особливої шкоди не зазнало.

Ю. Хмельницький в свойому вищезгаданому листі до короля навпаки повідомляв про дуже великі страти війська своїх ворогів[1595]). M. Костомаров і В. Вовк-Карачевський, спираючись на оповідання Самовидця про ці події, вважали, що 10. Хмельницький навмисне перебільшив успіхи татар і невдачу своїх ворогїв[1596]). Адже ж, в оповіданні Самовидця ми маємо зменшення невдачі козацько-московського війська, що стверджується так вищезгаданим листом Ю. Хмельницького королеві, як і реляцією Ромодановського про ці події, а Ромодановському не було рації збільшувати розгром його відділів, а скоріш була рація зменшити розміри цього розгрому. Ромодановський мусив визнати, що, коли татари „всѣми силами учинили к обозу напускъ и приступъ жестокой. И твои, великого государя, ратные люди, видя ихъ многолюдство и напуски жестокие, драгнули и почали· садитца в суды, а иные плыть через реку Днепръ и перевезлись и переплыли к намъ, холопемъ твоимъ, в обо’з. A которых твоих, великого государя, ратных людей немногих заставили назаде с товары- щем моим с стольникомъ И’ВОеВОДОЮ с Михайломъ Приклонскимъ, и тѣх побили и в полон поимали; а товарыщъ мой стольникъ и воевода Михайла

Приклонской приплыл ко мйе, хоЛойу твоеМу, в обоз" 1J. Також 31 серпня с. ет. 1662 p. московським посланцем в Криму Якушкіну й Михайлову оповідав полонений I. Найденов, що потрапив у полон при цьому розгромі відділів Приклонського, що нацьому бою частинам Приклонського з татарами „урон учинился великого государя ратным людем большой" [1597] [1598]).

B дальшому, оповівши цілком вірно про відступ козацько-московсь- кого війська до Лубен[1599]), Самовидець каже, що „Хмелницкій, не могучи переясловской шкоди собѣ наградити и укрѣпитися, отдавъ гетманство Тетерѣ, а самъ въ чернцѣ постриглся"[1600]). Але ж відмовлення Ю. Хмель-· ницького від гетьманства мало місце не 1662 p., під яким роком про це оповідає Самовидець, а на початку l663p. Князь Г. Ромодановський в од- писці цареві на початку січня 1663 p. писав між іншими справами, що „генваря, государь, в 11 день приехал к нам, холопем твоим, Обрамъ Батюшков, а с ним Абрамом писал к нам, холопем твоим, наказной гетман Яким Самко : генваря - де, государь, въ 1 ^мъ и~въ~-2 -мъ. . числѣхъ была рада в Чигиринѣ у всѣхъ Заднепръских полковниковъ. И на той де, государь, раде Юрас Хмельницкой гетманство здал; а на ево мѣсто выбрали в гетманы Павла Тетерю; аХмельницкойде хочет постритца"·[1601]). Ця звістка, що ми, на жаль, не маемо джерел її, побічно стверджується тим, що ще 8 грудня c. ст. 1662 p., коли київський райца K. Федорів був у Чигирині, Ю. Хмельницкий посідав гетьманство й приймав посланця від короля польського..[1602]). П. Тетеря в листі до короля від 10 грудня 1662 p. щенепідписуеться гетьманом^), а в листі до Сомка від 5_січня~ c. ст. 1663 p. Тетеря вже, підписується гетьманом і повідомляє про обран-. ня його на цю посаду!). Московський капітан Аврам Батюшков, що виїхал з Переяслава 7 січня ст. ст. 1663 p., оповідав, що в Переяславі e вісті, що Ю. Хмельницкий зрікся гетьманства й на гетьмана обрано П. Тетерю[1603] [1604] [1605]).

Крім того, треба відзначити, що, коли в звістках про похід лівобережних відділів на чолі з Я. Сомком після розгрому відділів Ю. Хмельницького в липні на правий бік Дніпра до Канева й повернення потім в цілості на Лівобережжя1®), Самовидець дае певні звістки, — звісткою його в зв'язку з цим походом, що Сомко повернувся, „уставивши полковникомъ Лизогубав Каневѣ"11), треба користуватися з певним застереженням. Прийняти її за певну можна тільки тлумачучи, що в цей похід Сомко лише зміцнив полковництво Лизогуба в Каневі, бо ще 13 липня c. ст., ц. т. ще до розгрому відділів Ю. Хмельницького, Я. Сомко казав стольнику Коковинському, що він послав до Канева каневського полковникаЛизогуба[1606]).

Крім того, з певним застереженням треба користуватися звісткою Самовидця в оповіданні про події походу відділів Ромодановського на Правобережжя, що Ромодановський „послалъ товариша своего, столника Ириклонского, которій переправивши Днѣпръ, подступилъ под городъ

Черкаси, коТорому Черкасй зДалися. Й тамъ будучи в ЧеркаСаХъ, наста* вили полковникомъ з своей руки Михайла Гамалѣю"1), тоді як Ромода- новський доносив цареві підчас цього походу, що він 24 липня послав до Черкас для приводу до присяги цареві підполковника Л. Ведевського, а Приклонського за Дніпро Ромодановський послав 25 липня[1607] [1608]). Крім того, Сомко пізніш писав цареві, що в Черкасах старшим поставлено M. Гама- лію й Кравченка[1609] [1610]). He відношу ж я цих звісток Самовидця’до непевних тому, що вважаю, що Ведевський був підлеглийПриклонському, а Кравченко міг бути при Гамалії обозним або займати іншу вищу посаду в полковій адміністрації.

Також і в оповіданні Самовидця про боротьбу на Лівобережжі за гетьманство, коли ми можемо прийняти за певні звістки, що рада 1662 p._ в Козельці була після великдняі)', що, після обрання Сомка на цІй'радГ гетьманом, до присяги приводив еп. Методій, що ця рада не припинила боротьби за гетьманство між Сомком, В. Золотаренком й I. Брюховецьким, а лише викликала гнів царя на Сомка й більшу ворожнечу проти Сомка^ ж з боку В. Золотаренка й M. Филимоновича?рщо в дальшому на кінець/ року Сомко і Золотаренко прийшли до згоди[1611] [1612]),лцонабоціБрюховецького були полтавський, зіньковський і миргородський полки — Лівобережжя_по Ромни[1613]), а на'ЇЇоцГСомка ійлки переяславський, ^ прилуцький,

ніженський і чернігівський[1614]), все ж звістку'Самовидця, що після Козе- лецької ради Филимонович і Золотаренко цареві „описали Сомка гетмана, же конечно по орду посилаетъ, хотячи измѣнити"[1615]), треба взяти з певним > застереженням, бо подібного документа я не знайшов. Ta і в листі M. Филимоновича до Москви про цю раду[1616] [1617]) подібних обвинувачень проти Сомка не маємо.

Що ж до причин, чому трапилися ці помилки в літопису Самовидця, — мусимо визнати, що помилка про дату бою війська Ромодановського з татарамийпро участь козаків в цьому бою трапилася тому, що P. Ракушка міг не знати докладно про це, бо був тоді в Москві в посольствіп). Помилка про участь орди на бою 16 липня трапилася тому, що Самовидець з часом забув так незначну подробицю. Помилка про прибуття на допомогу Ю. Хмельницькому з ордою одного солтана, а не двох, трапилася або тому, що з цих солтанів брав найважливішу участь в подіях Магмет - Ґирей[1618]), або ж тому, що з часом один з солтанів, Магмет-Гирей, повер- нувся до Криму, а Селим-Ґирей залишився про Ю. Хмельницькому, як про це оповідав московським посланцям в Криму — I. Опухтінуй Ф. Байбакову IO вересня 1662 p. товмач Араслан1). Розмір поразки козацько- московського війська від татар Самовидець зменшуе з патріотизму. Помилкову дату відмовлення Ю. Хмельницького від гетьманства й вступу на гетьманство П. Тетері ми маємо в Самовидця, не тільки тому, що він з часом забув дату цих подій, а ще й тому, що Ю. Хмельницький ще 1662 p. повідомляв Я. Сомка про свій намір залишити гетьманство й пійти в ченці[1619] [1620]); безумовно, подібні чутки про це могли зробити вплив на цю помилкову дату Самовидця, подібно тому, як ми маємо в іншого сучасника, Єрлича, звістку про відмовлення Ю. Хмельницького від гетьманства в жовтні 1662 p.[1621]). Що ж до звістки Самовидця про причину, чому не відбулася в липні рада для обрання гетьмана, — причину цієї помилки у Самовидця треба, на мій погляд, вбачати в особистій участі Ракушки в цих подіях, чому він і хотів дати ці події в непевному вигляді. Ha жаль же, ті звістки про життя P. Ракушки, що я знайшов, не дають змоги з певністю освітлити й з'ясувати це питання.

s 1663 p. Під цим}роком в літопису ; Самовидця «містяться оповідання >npo відому „Чорну* раду в Ніжені й зв'язані з нею події, про повстання Поповича в Паволочі й про початок походу козацького правобережного, татарського й польського війська під проводом короля Яна-Казиміра на Лівобережжя.

Оповідання про події 1663 p. Самовидець починав так: „Зараз по веснѣ заводится нановое лихо, чого за инихъ гетмановъ не бивало^ то есть чорной ради''[1622]); з цього виразу складається вражіння,'що дб, 1663 p. на' Україні не було чорних рад. Адже ж ми маемо чорні ради на Україні й до Хмельниччини й за часи Хмельниччиний опісля неї. Так, на початку серпня 1636 p. мала місце чорна рада на Росаві[1623]). Ha самому початку революції 1648 p. відбулася чорна рада підчас повстання козаків біля Кам'яного-Затону[1624]). l651p., як оповідав в польському таборі бранець, реєстровий козак, Б. Хмельницький в поході, „uderzywszy w b^bny na czernieck$ гасЦ“, запитував військо, чи миритися з королем чи ні[1625]). 1659 p. I. Виговський скликав чернецьку раду, як^ про це повідомляв короля А. Потоцький, що бувприВиговському[1626]),аГббО p. відбулася чернецька рада в Корсуні, докладний опис якої маємо в реляції представника польського уряду на цій раді—C. Беневського[1627]).

B опису подій, що мали місце перед „Чорною" радою 1663 p., поруч з такими певними звістками, як звістки про надсилку від царя на цю раду окольничого кн. Д. Великого-Гагіна й стольника K. О. Хлопова[1628]^

Hpo рух І. ВрюхоБецьКого з його прихильниками з Гадяча й Я. Сомка 8 його прихильниками до.Ніжена1), про об‘еднанняБрюховецькогозамістом з Велико-Гагіним, при якому були й відділи московськоговійська,вступ цього війська до міста, перебування Сомка й Брюховецького у Великого - Гагіна[1629] [1630]),, Самовидець оповідає, що перед цією радою „фортеліовъ зажи- ваетъ Бруховецкій и докучаетъ его царскому величеству о той радѣ просячи", й, що підчас перебування Сомка й Брюховецького у Великого - Гагіна перед радою, коли останній оповістив Сомка й Брюховецького про указ царя про раду „Сомко, яко уже маючій гетманство от подручнихъ собѣ полковниковъ и сотниковъ и козаковъ, подтвержденное, присягою ново у Ичнѣ, суперечали тоейрадѣ"[1631]).

Адже ж Брюховецький й його прихильники не вживали 1663 p. ніяких особливих заходів перед царом для скликання чорної ради, бо справу про скликання цієї ради виріщено„на. Моекві-раніш, про що й було відомо так Брюховецькому, як і Сомкові з його прихильниками, як про це ми маємо в звідомленні Ф.Ладиженського, що був напочатку 1663 p. і в'Брюховецького й у Сомка[1632]).- ^'~ - - ^

Так само, не маємо ні в яких джерелах, з'окрема ,в відписках Вели- кого-Гагіна, про те, що Сомко перед самою радою, підчас перебування у останнього, був протиради. Великого-Гагін,ворожийСомкові,безумовно б відмітив і, навіть, підкреслив би цю неслухняність Сомка волі царя.

Так само, не можна прийняти звістки Самовидця, що Брюховецький перед цією радою притяг на свій бік M. Филимоновича „подарунками и· обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися"[1633]), бо, коли б M. Филимонович підтримував I. Брюховецького та його прибічнйків із суто-корисних мотивів,—такі богачі, як Сомко, або В. Золотаренко дали б, безумовно, більш M. Филимоновичу, аніж I. Брюховецький[1634])/

B опису ж самої ради, поруч з такими певними звістками, як звістки, що рада мала місце 17 червня[1635]), на початку петрівки®); що на раду, _нака_зано йти без зброї, що за містом було розбито царськйй намет, біля якого стояло московське військо[1636]), що Сомко прибув на раду з озброєними відділами своїх прихильників[1637] [1638]), що Великого-Гагіну не дано докінчити щеремоніял перед радою, а розпочато бурхливі вибори гетьмана, підчас яких зламано бунчукСомка, декілька душ забито, що Сомко мусив зі своїми прихильниками відступити до свого табору, залишивши свої клей- ноди в руках прихильників Брюховецького 1I), Самовидець, кажучи про Великого-Гагіна, зве його боярином[1639]). Аджеж Д.Великого-Гагінпідчас цих подій мав чин окольничого. Так звуть Великого-Гагіна так усі джерела, щодо цих подій, як і сам Самовидець у попередньому оповіданні

Про Посилку Великого-Гагіна на Україну. ОколЬййчим -Великого-Гагін і помер 14 серпня 1675 p.!).

, Маємо ми непевні звістки у Самовидця - Ракушки й в його оповіданні про кінець цієї ради. Тут, давши такі певні звістки, як звістки, що підчас пересправ про закінчення цієї ради широкі маси козацтва, що трималися Сомка й його прихильників, відступили від них і перейшли, на бік Брюховецького, так що Сомко з визначнішими з його прихильників мусили шукати захисту в наметі Великого-Гагіна, а він віддав їх за варту до ніженського замку, а зброю, коней та інше майно у них одібрано [1640]), що Великого - Гагін після цього підтвердив гетьманство Брюховецькому, що присяг цареві з військом у соборній церкві Мйколая[1641] [1642]) і понаставляв нових полковників*), Самовидець одночасно з цим каже, що підчас цього Брюховецькому князь Великого-Гагін „здавалъ з своихъ рукъ булаву и бунчукъ, подтверждаючи гетманство"[1643]).

Адже ж Д. Великого-Гагін в свойому звіті про цю раду каже, що після обрання Брюховецького гетьманом і приведення його до присяги, він „нам, холопем твоим, говорил, .чтоб ему, гетману, дать твою, Великого Государя булаву и знамя, тѣмъ бы ему в войске означить твою Великого Тосудяря к себѣ милость. И по твоему Великого Государя Указу, мы, холоп.и твоі, Гетману Івану Брюховецкому говорили, что оулава и знамя ущна ему будетъ в то время, какъ онъ, гетманъ увидит твои Великого .^осударя царские Пресвѣтлые очи"[1644]). Також у листі M. Филимоновича цареві після ради маемо спомин, що після ради Брюховецькому не дано від царя „булавы и знамя", й міститься в цьому листі прохання, щоб цар прислав Брюховецькому „знамя и булавуѴ[1645])· Тільки 5 липня 1663 p., ^5ув посланий з Москви на Україну стольник M. Гагарін; йому, міжіншимк справами, доручено й „гетману Йвану Брюховецкому поднесть своє Великого Государя жалованье, за его вѣрную службу и радѣнья: знамя, да' булаву да 2 сорока соболей" [1646] [1647]P; за надіслання цих дарунків Брюховецький і дякував цареві в листі від 27 липня того ж 1663 p.s}. Bce це й примушує мене визнати цю звістку Самовидця про надання Брюховецькому булави на дій раді, звістку що її приймають, як певну, й дехто з дослідників, як, напр., C. Соловйов, M. Костомаров, О. Лазаревський, Г. Карпов, C. E.1), помилковою[1648] [1649]).

B дальшому, в опису подій, безпосередньо зв'язаних з кінцем цієї ради, поруч з такими певними звістками, як звістка про пожежу Ічні[1650]), видачу . царем, за обвинуваченнями Брюховецького й M. Филимоновича, Сомка і його прихильників на військовий суд, щоб одніх скарати, а іншихза- слати, і скарання восени 1663 p. одних й заслання других з представників „значних"[1651]), Самовидець, перераховуючи скараних на смерть, каже, що „казалъ гетманъ Бруховецкій постинати гетмана Сомка н Васюту, полковника нѣжинского и полковника , чернѣговского, и полковника: переясловского, и полковника лубенского, а асаулов и иннихъполковниковъ заслано на Москву"[1652]).

Адже ж. В. Дворецький, що був присутній при цьому скаранні Сомка і його прибічників, у свойому листі до Л. Барановича від , 21- вересня, Д663 p. подае такий спис цих покараних на смерть: „в мѣстѣ Борзнѣ 'постинано ихъ дня 18 сентября Іоакима Сомка, наказного гетмана, Ев- > стафія Васюту (ц. т. В. Золотаренка), полковника Нѣжинского, Іоанѣкия Силича, полковника Чернѣговского, Стефана Шамрицкого, полковника Лубенского, Афанасія Щуровского, полковника переясловского, Павла Килдѣя, асаула нѣжинского, Кирыла Ширая, секретаря Сомкового"[1653]). Про скарання цих же осіб, з доповненням О. Семенова, оповідали Д. Башмакову 26 вересня 1663 p. й I. Цесарський та В. Дворецький[1654]>.

B оповіданні про інші події того ж року Самовидець дае певні звістки, що того ж року Попович, що був раніш попом, знов повернувся на арену історичної діяльности, підніс на Правобережжі повстання проти П. Тетері, захопив Паволоч[1655]), розпочав зносинизЛівобережжям.зокрема з Сомком[1656]), був потім захоплений відділами П. Тетері і скараний[1657]). Дае Самовидець вірні звістки про рух Брюховецького після Чорної ради з Ніжена під Переяслав1)» потім під Кременчук, взяття й спалення цього міста, при чому „зоставилъ замокъ в цѣлости", ц. т. не взяв [1658] [1659]J, рух Брюховецького до Гадяча[1660]), приїзд до Батурину в пилипівку дяка приказу таємних справ Башмакова й постанову статтів між Україною й Москвою в Бату- рині[1661]). Потім Самовидець каже, що Башмаков „до присяги приводилъ гетмана и козаковъ в Батуринѣ" [1662]). Адже ж у звідомленні Д. Башмакова ми маемо, що в Батурині приведені до присяги лише ті „войска Запорожского началные люди“, що „послѣ Нѣжинской рады, къ вѣрѣ не приведены" [1663]).

Крім того, маемо ще в літопису Самовидця в оповіданні про події 1663 p. низку звісток, що викликають сумнів, що до їх певности.Так,за Самовидцем, після того, як розірвано раду 17 червня, московський представник Д. Великого-Гагін призначив нову раду „на третій день“, при чому рада мала бути між військом Сомковим[1664]); адже ж ми маємо лише відомості в джерелах, щодо цієї ради, що нова рада відбулася другого дня, ц. т. 18 червня 1663 p.

Так само, не знайшов я й даних, що ствердили б звістку Самовидця про надіслання від Брюховецького великого посольства до Москви „болшей ста человѣка", з подякою за уряд гетьманства й з доносами на Сомка і його :прибічників[1665]); знайшов я лише про посольство в ці часи до Москви протопопа С. Адамовича, що й клопотався там про скарання Сомка і його прибічників[1666]). Так само, з певним застереженням треба ставитись і до звістки Самовидця, що донос Брюховецького на Сомка про „незичливости ку царскому величеству" не відповідав дійсності[1667] [1668]), бо, не кажучи вже про те, що політика Сомка щодо Москви була не до вподоби останній, Сомко вів ,i зно.сини з Тетерею п), хоч може й мав при цьому якісь наміри не зовсім то на користь Тетері [1669]). Сумнівною являється й звістка Самовидця в оповіданні про повстання Поповича в Паволочі, що „посланци от того паволоцкого попа до Брюховецкого удалися о помочъ, але оній ничого не далъ помочи Паволочи"[1670]). Брюховецкий став гетманом і8_червня c. ст., а від 26 червня c. ст. маємо в листі Тетері королеві, що повстання в Па- волочі придушено й провідця його вже знаходиться в руках Тетері1). Тут лише можна припустити, що ці посланці або були вислані Поповичем назадовго перед кінцем повстання, або ж, що Попович послав раніш посланців до Сомка, як нак. гетьмана Лівобережжя. Після ж обраня гетьманом Брюховецького, паволоцькі посланці звернулися до останнього. Але все це, звичайно, лише гіпотеза.

Маємо також у Самовидця звістку, що Брюховецкий, рушивши до Переяслава, „стоялъ з войскомъ у Креста, на которого татаре приходили, але нѣчого невскурали.И за другимъ разомътатаре того жълѣтавпшли, але козаки онихъ добре громили, нагнали у Днѣпръ у Веремѣевцѣ, где ихъ много потонуло, и нѣчого жадного ясиру не унесли“[1671] [1672]).

B тих джерелах, що я використав, я знайшов лише звістку про прихід 6 липня під Переяслав татар і погром їх, але ж, як і доносив про це цареві переяславський воєвсда Волконский, а також і посланець Брюхо- вецького в Ніжені оповідав, що бранці - татари, що їх захоплено на цьому бою, показали, що, крім татар, брали участь в цьому нападі й козаки з Правобережжя[1673]).

Крім того, в оповіданні про похід війська польського короля Яна -' Казиміра на Лівобережжя, якщо такі звістки, як звістки про здач/ коро- левському війську низки міст і перебування короля в Острі, не викликають сумніву[1674]), звістка ж літопису, що король, прийшовши до Дніпра, „переправлятися сталъ у Стайкахъ"[1675]), може бути прийнята з певним застереженням, бо польське військо переходило Дніпро у Стайках, Ржищеві,/ Терехтемирові й Tpnninni[1676]J.

Що ж до причин, чому трапилися ці непевні звістки у Самовидця мусимо думати, що одні з них трапилися завдяки тому, що літописець з часом забув про дійсний стан речей. До таких ми маємо віднести помилку про присягу гетьмана в Батурині. Помилка ж про гетьманську булаву на раді могла трапитись або тому, що у Сомка підчас бою на раді віднято булаву[1677]) і заволодіти нею міг I. Брюховецький. або ж тому, що літописець з часом змішав надання Великого-Гагіним Брюховецькому грамоти, що за нею давалосянагетьманську булаву староствогадяцьке[1678]), з наданням булави на раді. Що ж до помилки про кількість страчених за вироком військового суду прихильників Сомка,—ця помилка трапилася тому, що тільки особи страчених полковників збереглися в пам'яті Pa- кушки, як і в пам'яті інших сучасників, а прізвище інших страчених забуто[1679]). B помилці про боярина на раді можна бачити скоріш всього

lapsus calami літописця. Звістку Самовидця, щодо 1663 р.не булочорної ради, треба з'ясувати лиже ворожим ставленням літописця до черні, що посідала панівну ролю на цих чорних радах. Прихильністю ж літописця до партії „значних" треба з'ясувати його звістки про те, що Брюховець- кий вживав фортелів для скликання ради, що Сомко був зичливий цареві й не хотів ради, що Брюховецький схилив Методія на свій бік подарунками.

1664 p. Під цим роком у літопису міститься оповідання про події походу війська Яна Казиміра на Лівобережну Україну, повстання на Правобережжі, церковні справи иа Україні, похід війська лівобережного й московського на Правобережжя.

Оповідаючи про військові акції того року на Лівобережжі й давши ділком певнізвісткипротатарські відділи у війську _Яна Казиміра1), /Самовидець каже, що Ян Казимір в Острі „на початку того року великихъ мясниць, учинивши раду“, рушив у похід повз Ніжен на Олишевку- й на Салтикову - Дівицю, після взяття якої посилано „с подДѣвици под'ёздъ.. лод Березную", потім королеві й „Мена поклонилася"[1680] [1681]), тоді як ці події мали місце не 1664 p., а року 1663. ..

B листі 0. Поляновського з польського табору з-під Глухова від 9 лютого 1664 p. до Ю. Любомірського маємо, що король рушив у похід з Остра ЗО грудня н. ст. 1663 p.[1682]). B листі Я. Гротуса від 19 січня з обозу під Коропом до тогож Любомірського маємо, що король підступив під C. Дівицю ,,w dzien Bozego Narodzenia ruskiego"[1683]), ц. т. 25.грудня 1663 p.; цю дату дає лист Я. фон-Оргара з польського ж табору з-під. Глухова від 9 лютого 1664 p., при чому автор цього листа вказує, що Мену взято 10 січня 1664 p.[1684]), ц. т. 31 грудня c. ст. 1663 p. Крім того, увищезгаданомулистіГротусамаємо,' що під‘їзд під Березне послано не з-під C. Дівиці, а з-під Олишевки.

B дальшому, оповівши цілком вірно про здачу королівському війську. Сосниці, Нових-Млинів, Борзни[1685]), під'їзд з-під H. Млинів під Батурин, де було, крім козацького, й московське військо[1686]), взяття королівськими

відділами Коропа, Кролевця й невдалу облогу ними Глухова1), про рух польських відділів в межі Московщинипід Карачев[1687] [1688]), злукумосковських відділів під проводом Г. Ромодановського з козацькими відділами під керівництвом I. Брюховецького, рух їх у похід, здачу їм низки міст, при чому в Кролевці захоплено й чимало королівського скарбу [1689]),';— Самовидець вказуе,.що керманичі московського війська в цій війні, крім Г.Ромода- новського, були ще й *князь Куракинъ в Путивлю и бояринъ князь Кудене- ковичъ Черкаский в Брянску"[1690])· Тимчасом, у царській грамоті до Соловець·' кого манастиря від 11 травня 1664 p. вказано,щоголовнимикерманичами московського війська в цих військових акціях були: кн. Я. Куденетович - Черкаский, П. ЦІереметев і кн. Г. Ромодановський[1691]),. 5 /^' -

B дальшому, поруч з певними звістками про перебування королівського війська під Новгород-Сіверским, при чому король стояв у мана- стирі[1692]), про бої на p. Десні [1693]), відступ королівського війська з України, з зауваженням, що король рушив на Білу Русь, Стародуб і Могилів, що підчас цього відступу його військо зазнало великих страт [1694]J, Самовидець каже, оповідаючи про ці події, що король „с под Глухова BCTj. пилъ на Новгородокъ - Сѣверской"[1695] [1696] [1697]). - - що всі ці податки йшли на утримання на Україні царського війська1)> Самовидець оДйО- часно з цим каже, що ці московські' переписувачі „переписовали усѣхъ людей на Украинѣ, мешкаючихъ и по городахъ и яо селахъ", й „подачку наложили от всякого человѣка", а розмір податку встановили „на людей тяглихъ от плуга воловъосипи по осми осмачокъ, а грошей по пяти золотихъ; а знову, хто конми пашетъ, от коня по полкопи, а по осмачцѣ 5 жита"[1798] [1799]).

Тимчасом, козаки цьому перепису не підлягали і податків жодних не платили. B інструкції московським переписувачам в справі цього перепису маємо, що „великій государь по своєму государекому разсмотрѣнію и по челобитью гетмана войска Запорожского, и войтовъ, и бурмистровъ и всякихъ чиновъ малороссійскихъ жителей указалъ въ своей государевой искояивѣчной вотчинѣ, въ малороссійскихъ городѣхъ, мѣстахъ и въ мѣстечкахъ переписать всякихъ чиновъ жилецкихъ промышленныхъ и тяглыхъ людей, а въ селахъ и деревняхъ крестьянъ и бобылей по именамъ, кто именно какими угодьи владѣютъ и -сколькими волами или коньми пашню кто пашетъ и своими ль или чужими, опричь казаковъ и казацкихъ земель угодій"[1800] [1801] [1802]).

Крім того, не цілком вірно вказує Самовидець і розмір податків. 18 листопада 1665 p. в Москві представники українських міст на нараді

3 боярином Салтиковим ухвалили такий розмір податку з людности України : „с по.селян c плуга co 8 волов по полмѣркѣ ржи и овса пополамъ, денегъ по рублю, а въ мѣркѣ по 8 тзсмачекъ, а въ которомъ плуге 6 или

4 или пара волов или лощад, а лошад в плуге против дву волов i с тѣхъ имати хлѣбные и денежные доходы по розчоту против осми волов“і).- Порівнюючи цю норму з даними Самовидця, що „хто конми пашетъ, от коня по полкопи, а по оемачцѣ жита", з нормами обкладання, де „лошадь в плуге против дву волов", що існував при зборі, побачимо,що при переводі розрахунку податку з волів на коней, на одного коня буде податку oe- мачка жита, осмачка овса й півкопи грошей. Дю кількість ми маємо і в списках обкладання, напр.: „Григорей Федоровичъ Крапива, въ него сыновъ 2, Алексѣй, Федоръ, пашою пашетъ однымъ конемъ, маетъ дати до царския казны грошё полкопи да хлеба ръжы и овса осмачки. двѣ^).-'

B дальшому, поруч з певними звістками про заклик гетьманом I. Брю- ховецьким на допомогу калмиків, прибуття невеликої кількости калмиків, що розсердилися на Брюховецького й залишили його[1803]), про перебування переяславського полку з полковником Данком (ц. т. Д. брмоленком) в Богушевій Слободі[1804]), про неприхильне ставлення козаків до брмоленка, що був полковником за призначенням[1805]), неприхильність козаків переяславського полку до Москви[1806]), бунт цйх козаків, вбивство ними брмоленка, невдачну спробу їх взяти Переяслав, спалення й пограбування цього міста[1807]), зносини повстанців з Дорошенком, який закликав на допомогу собі орду, що прибула йому на поміч 1X рух проти повстанців козаЦького війська й московських відділів на чолі з кн. Щербатим, ц. т. Щербатовим[1808] [1809]), про набіг татар в жовтні того року на околиці Ніжена й Переяслава, де вони взяли багато полону[1810]), Самовидець каже, що повстання козаків переяславського полку розпочалося „в осени“[1811]).

Тимчасом, це повстання розпочалося в липні 1666 p. У звідомленні I. Свіязева, що був тоді наУкраїні, маємо під 2і липня c. ст. запис, що „бояринъ и гетманъ Ивану говорилъ: что того жъ де чйсла писали къ нему изъ Канева полковники Кіевской Василей Дворецкой, Лубенской Богданъ Щербакъ, Каневской Яковъ Лизогубъ, съ Кіевскимъ войсковымъ есауломъ съ Игнатомъ Колмыцкимъ, что Переясловского полку козаки, которые стояли на семъ боку близко Днѣпра отъ непріятелскихъ людей въ слободки Еогушовѣ, поднявъ бунтъ, Переясловлского полковника Данилу Ермоленка убили до смерти, іюля въ-18 день, и измѣнили великому государю".·[1812]).» Подібного змісту звістку- про початок цього повстання маємо й в листі цього ж Свіязева цареві[1813]).

Що ж до причин цих непевних звісток, то треба вважати, що такі звістки, як про розмір податку й про воєвод в Острі, трапились тому, що Самовидець з часом забув ці дрібниці. Помилка ж про час початку повстання козаків переяславського полку трапилася тому, ^ що восени 1666 p. під Переяславом ще точилися бої[1814]), й тому осінь і збереглася в пам'яті P. Ракушки. Помилкова звістка про перепис всього люду для податків, а також накладання податків на всіх людей, внесена Ракушкою до його твору, щоб виправдати повстання проти московських воєвод 1668 p. на Україні.

\

1667 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про відступ московских відділів з Запоріжжя, про вбивство запоріжцями царського посланця Ладиженського й татарських посланців, про Під- гаецьку кампанію, випущення з ув'язнення Ю. Хмельницького, Тукальеького йГ. Гуляницького,про Андрусівський трактат, суд над патріярхом Никоном, повстання Разіна, зносини Брюховецького з Дорошенком.

B оповіданні про відступ московських відділів на чолі з Косаговим з Запоріжжя Самовидець каже, що відступ цей трапився за сварками московських ратних людей з запоріжцями, при чому московське військо залишило Запоріжжя иза указомъ его царского величеетва*[1815]), тодіякКоса- гов відійшов з Запоріжжя з московськими відділами за непорозуміннями з запоріжцями не 1667 p., a 1666 p., при ному відступив не за_ царським указом, а без відому царя, за що й боявся царського гніву.'"

B листі, що одержав Яков Хитрово в. Полтаві в травні 1666 p. від Г. Косагова, маемо, що Косагов „маия по Ібдень жив, подПереволочною из Запорог вышедчі; по многих, государь, бедах от Запорожских казаков пришли ратные люді всѣм полкомъ, и говорили мнѣ, чтоб я пошол - до Переволочной из Запорог;я им отговавивал, итті не хотѣлъ; и они ска- залі, — естьли де - не пойдешъ и мы пойдем всѣ до одного человѣка"; далі про це Косагов каже, що це „только беда моя, а ничья, воля Божия и государская, хотя укажет голову отсѣчь, — лучше нежели одному было оставшися от запорожских казаков мучиться и пропасть и казну великого государя потерять"1). Крім того, в відписці від того ж воеводи Я. Хит- рова цареві, одержаній на МосквГ 21 серпня с. ст. 1666 p., маемо, що, „какъ, государь, Григорей Косаговъ пошолъ изъ Запорогъ воровски, безъ твоего, великого государя, указу, и онъ де въ Запорогахъ покинулъ твоихъ, великого государя, хлѣбныхъ запасовъ 350 бочекъ"[1816] [1817])—^

B оповіданні про забЬття запоріжцями татарського посланця й московського посланця Ладиженського, поруч з певними звістками про вбивство запоріжцями під Січею татарського посланця, що повертався з Москви, й пограбування його річей[1818]), про приїзд до Січі царського посланця до Криму Є. Ладиженського, що їхав вкупі з цим татарським посланцем, про перебування „часъ немалій" Ладиженського в Січі, покіль він за царським наказом рушив далі до Криму[1819]), про вирядження запоріжцями Ладиженського з пошаною, проводи човнами, а потім утоплення його за Січчю й пожакування казни, що була прй ньому, про безкарність за цей вчинок запоріжців[1820]), Самовидець каже про це вбивство татарського посла, що „посла ханского, которій повернулъ от его царского величества, не допустивши на ночъ до Сѣчи, на ночлегу под Сѣчу убили козаки' и татаръ, що при послѣ были, и усе пожаковали, тилко послу царского величества дали покой". *

Адже ж Ладиженський повідомляв царя, що, після вбивства запоріжцями татарського посланця Мемет-аги, „утекли де къ нимъ столнику Еуфиму и къ подьячему Мааметъ аги товарищей и людей всего семь.че- ловѣкъ"[1821]). Про це ж маемо й в наказі В. Кикіну, що їздив від царя до- Брюховецького в справі цих подій[1822]); з цього видко, що не всіх татар, що були з татарським посланцем, забили запоріжці.

Крім того, Самовидець каже, що запорожці перед від'іздом Ладиженського з Січі, виконуючи царского наказа про зловлення тих козаків, що вбили цього ханського посланця, „тихъ килка козаков поймали"[1823]). 3 цією звісткою також не можна погодитися.

Як показували 25 травня 1667 p. в Полтаві воєводі M. Волконському рейтарі А. Маціев, M. Іванников і салдат Л. Глазнов, що були в Січі підчас цих подій, 6. Ладиженський рушив з Запоріжжя 15 травня, а 12 травня підчас ради про відпуск Ладиженського б. кошовий Ждан Por казав, що „которые де казаки Крымскихъ гонцовъ побили, чтобъ ихъ

сыскать. И казаки де ему атаману говорили: чаво де сыскивать ? самъ де ты про то вѣдаешь : а мурзина де рухледьитаперь у тебя въ курени"1). Потім, вже після вбивства Ладиженського кошовой Васютенко писав у листі до I. Брюховецького від 28 травня с. ст. про тих, що вбили ханського посланця, що „мы сами за такій ихъ злый проступокъ... скарати на горлахъ, и Татарскія забранныя добра одшукати рады бысмо, толко бы тыхъ проетупцевъ провѣдати могли: тые бо вѣмъ всѣ проступные казаки, забойство пополнивши, до сихъ часовъ, чому Богъ есть свѣдокъ, къ намъ на кошъ очый своих^ве^являли и нѣтъ вѣдома, гдѣ спать, боячись караня, туляютъ>“^гнша, звичайно, річ, чи запоріжці не хотіли чи не мали змоги спіймати вбивців ханського посланця, але з наведнних даних ясно, що перед від'їздом Ладиженського з Січі вбивців ханського посланця не затримано.

B оповіданні про Підгаєцьку кампанію, поруч 3/ певними звістками, що П. Дорошенко затяг татарську орду на чолі з ■ Калгою й, скупивши своє військо з татарським, рушив проти польського війська, на чолі якого був гетьман Собіський, обложив поляків під Підгайцями, що ця облога закінчилася трактатом[1824] [1825] [1826]) після чого татари повернулися до Криму[1827]), а Дорошенко до Чигирина[1828]), що стимулом татарам до цього трактату був напад запоріжців на Крим, спустошення його й повернення до Запоріжжя[1829]), при чому підчас цього нападу запоріжці мали бій з ханом під Перекопом[1830]), — Самовидець зве керманича польського війська підчас ціеі кампанії Я. Собіського „гетманъ коронній"[1831]), як зве Собіського за цих подій й 0. Гермайзе, безпоклику,правда,наджерелацього твердження[1832]).

Адже ж Я. Собіський став коронним гетьманом лише 1668 p., після Підгаецької кампанії,[1833] [1834]) як про . це свідчить, між іншим, і диплом на це гетьманство від 5 лютого 1668 p.п); підчас же Підгаецької кампанії Я. Собіський був лише гетьманом польним.

У дальшому, оповівши цілком вірно, що 1667 p. И Тукальський, Ю. Хмельницький й Г. Гуляницький були вже на Україні, причому Ю. Хмельницький прибув наУкраїну раніш Тукальського[1835]), Самовидець при цьому каже під цим же 1667 p., що „того ж року з заточення випу- щенъ з Малборкгу метрополита Іосифъ Тукалскій, и Хмелницкій молодій и Гуляницкій"[1836]).

Адже ж, коли я не знайшов певних відомостей про час випущення з ув'язнення Ю. Хмельницького й Г. Гуляницького, звістка Самовидця, що Тукальського випущено з ув'язнення 1667 p., як маємо й у низки дослідників,як напр., M. Костомарова, M. Сумцова, В. Антоновича, Фила- рета Гумилевського, I. ШляпкинаJ), є помилкова, бо маємо грамоту Тукаль- ського мешканцям Могилева від 14 лютого 1666 p. з Лещинського манастиря[1837] [1838]).

• B оповіданні про угоду того часу між Москвою й Польщею, угоду, що мала велике значіння не лише для України, а й для всієї Східньої Европи[1839]), поруч з певними звістками, що пересправи закінчилисятракта- том 1667 p.[1840]), про урочисте оголошення цієї угоди в Москві[1841]), про приїзд до Москви королівського посла C. Бенєвського, воєводи київського [1842]), відпуск з Москви полонених литовсько-польських підданних [1843]). частих посланців від Брюховецького до Москви, скарги його на московських воєвод на УKpami J4^npo чутки, що Україну віддадуть Польщі °), про грамоту про майбутній приїзд на Україну московського боярина з військом [1844] [1845] [1846].), що дуже стривожило Брюховецького й старшину, щоб Україну не віддано Польщі11), Самовидець каже про цю угоду, що „того жъ року коммиесія скончилася в Красном под Смоленскомъ". Тимчасом, цю угоду складено, як свідчить акт її, „межъ Смоленскомъ и Метиславлемъ, близко рѣки Городни въ деревнѣ Андрусовѣ",2).

Повідомляти про цю угоду на Україну був з Москви присланий не „Евстаратій Антиповичъ", як маємо у Самовидця, а стольник Іван Телеп- нев, як свідчить його звідомлення[1847]).' B цьому трактаті між Москвою й Польщею про Україну не сказано, так про Правобічню, або Лівобічну, /„котора би сторона спротивилася, то обополне оную зносити", як про це каже в свойому творі Самовидець. ,

.. He вірно оповідає Самовидець і про наслідки скарг Брюховецького

до Москви на воєвод на Україні, що він на ці скарги „жодного респонсу не одержовалъ", бозсправипро перебування на Україні московського представника В. Кікіна видко, що йому наказав цар „ѣхать въ Полтавуи разыскать твоими великого государя ратными всякихъ чинов людми и тамошними жители: отъ кого имяны Полтавскихъ воеводъ Запорожскихъ казаковъ женамъ въ домѣхъ ихъ какое насилье чинитца, и у Запорожскихъ казаковъ мелницы у кого иманы и почему отняты ? и развѣдать, для чего Полтавской полковникъ на тебя великого государя на ярмаркахъ съ пріѣзжихъ людей съ таваровъ ихъ пошлинъ имать не велитъ, и въ слободахъ короулы свои поставилъ, и съ воеводою съ княземъ Михайломъ Волконскимъ не въ совѣтѣ". В. Кікін і провадив з приводу цього в Полтаві слідство1

і B оповіданні про події суду в Москві над патріярхом Никоном, оповівши в цілому вірно про цю справу, Самовидець одночасно з цим відаосить ці події до 1667 p. й каже, що на цей собор прибули до Москви „два патри- ярхи: александрийский и антіохийский Паисій"[1848] [1849]), тоді як ці східні патрі- ярхи прибули до Москви 1666 p.[1850]); в цьому ж році відбувся й суд над патріярхом Никоном[1851]), а 21 грудня c. ст. 1666 p. Никон вже прибув на місце свого заслання до Ферапонтового манаетиря[1852]); при тому ж патріярха антіохійського звали не Паїсій, а Макарій, а Паїсій був патріярх алек- сандрійський[1853]).

Крім того, з застереженням треба користуватися й звісткою Самовидця, що підчас Підгаєцької кампанії запоріжці зробили напад на Крим „з Сѣр- комъ кошовимъ"[1854]), бо ми маємо дані, правда не першорядні, що на чолі запоріжців підчас цього нападу був кошовий Іван Pir[1855]).

ITTiO ж до причин, чому трапилися ці непевні звістки, треба вважати, що непевна дата випуску Тукальського з ув'язнення попала до літопису Ракушки при пізнішому складанні його через те, що Тукальський, як я зазначив вище, прибув на Україну 1667 p., і ця дата й збереглася у Ракушки. Відсхутт Косагова з Запоріжжя віднесено до 1667 p. замісць

1666 p. тому, що Самовидець, писавши свого літописа опісля, забув рік відходу Москви з Запоріжжя і, оповідаючи про вбивство Ладиженського

1667 p., вмістив того ж року звістку про залишення Косаговим Січі; це являлось як би й послідовним в ворожнечі Запоріжжя до Москви: спочатку вигнання Москви з Запоріжжя, а потім і вбивство царського посла. Помилки ж про те, що всі татари, які були при ханському послові, були забиті, відступ Косагова за царським наказом, — трапилися тому, що Pa- кушка міг не знатц таких подробиць. Звістки, що угода між Москвою й Польщею складена в Красному, попали до літопису з того, що як видко, з часом Ракушка забув, а може не знав і раніш, місця закінчення трактату. Тому, що Собіський був потім коронним гетьманом, він і попав до літопису з цим титулом і підчас Підгаєцької кампанії, підібно тому, як

Собіський зветься коронним гетьманом підчас Підгаєцької кампанії й в інших сучасників — брлича й Ємельовського1). Помилка про приїзд на Україну Ввстрата Антиповича, замісць Івана Телепнева, тому попала до літопису, що з часом, складаючи літопис, Ракушка переніс факт, що мав місце раніш — приїзд 1666 p. на Україну Евстрата Антиповича Фролова[1856]), на 1667 p., на приїзд Телепнева в справі Андрусівської угоди. Звістку про захоплення запоріжцями до вбивства Ладиженського, декількох козаків, що брали участь і в нападі на кримського посла. Самовидець вмістив у свій літопис або тому, що потім, після вбивства Ладиженського, один з козаків, заводчик цього вчинку, Страх, був заарештований[1857]), або ж тому Ракушка вніс до літопису цю звістку, завідомо для нього непевну, щоб цим більш підкреслити лукавство ненависного йому Запоріжжя; це ж оповідання якраз і було негативним для Запоріжжя, бо характеризувало хитрощі запоріжців, що вони машкарою арешту злочинців і пошаною підчас проводів посланця Ладиженського підготовили вбивство його[1858]). Оповіданням про те, що I. Брюховецькій не одержував респонсу на свої скарги до Москви й що в Андрусівському трактаті був пункт про спільні акції Москви й Польщі проти козаків,' Самовидець як би виправдує Брюховецького в пізніших акціях його проти Москви; та й Брю- ховецький поширював потім чутку, що король і цар хочуть спільними силами винищити козацтво[1859]). Помилки в звістках щодо подій московських трапилися тому, пщ Ракушка міг і не знати, або забути, як звали патрі- ярха антіохійського; дата ж прибуття патріярхів до Москви й суду над Никоном збереглися в Самовидця під роком 1667 тому, що 1667 p. закінчився собор у Москві, на якому брали участь ці патріярхи, та й українці, що були па цьому соборі, як, напр., Методій Филимонович повернулися на Україну 1667 p.[1860]).

*. 1668 p. B оповіданнях про події цього року в літопису Самовидця

містяться звістки про повстання на Лівобережній Україні проти Москви /й зв'язані з цим повстанням події.

B оповіданні про початок цього повстання, поруч з певними звістками про раду Брюховецького з старшиною сприводу повстання з зауваженням, що на цій раді відбулася й присяга гетьмана й старшини[1861]),: після чого полковники о масниці почали боротьбу проти Москви по містах[1862]), що з початком боротьби захоплено воєводу й в Гадячі[1863]), а військо його або

забито, або захоплено в полон1), сам же воевода був ув'язнений на рік[1864] [1865]), що потім захоплено воевод у Прилуках,Миргороді,.Батурині[1866] [1867] [1868] [1869]),а в Новго- род-Сіверському й Стародубі воевод забито*), в Чернігові ж, Ніжені й Переяславі воеводи були в облозіі), Самовидець одночасно з цим каже, що на вищезгадану раду до Брюховецького „з'ехалися усѣ полковники" ®).

Тимчасом, ми можемо з певністю сказати, що стародубський полков^. ник П. Рославець на цій раді не був присутній. У відписці цареві київського воєводи П. НІереметева в січні місяці 1668 p. маємо, що Шереметев одержав 16 січня листа від переяславського воєводи О. Чирикова. B цьому листі Чириков, між іншими справами, писав, що „генваря жъ де, государь, въ 12 день, пріѣхавъ въ Каневъ отъ боярина и гетмана Ивана Мартыно^ вича Брюховецкого Коневской полковникъ Яковъ Лизогуб, Стародубской полкъ казаковъ и съ пушками изъ Канева выслалъ въ Стародубъ, а полковника де Стародубского послалъ къ боярину и гетману къ Ивану Мартиновычю" [1870]). Потім, 6 лютого одержано в Москві відписку стародуб- ського воеводи I. Волконського, , який писав, що до Стародуба „генваря 26 дня, пріѣхалъ государь Стародубской полковникъ изъ Гадеча"[1871]).

He можна також прийняти й звістки Самовидця, що в складі тих воєвод, що були забиті підчас взяття московських залог,. був і воєвода сосницький[1872]), бо воєвода сосницький В. Лихачов не був забитий підчас цих подій, а попав у полон.

6 березня 1668 p. посланецьЛ.БарановичадоМосквиЯ. Хапчинський подав відомості, що „воеводъ государевыхъ, Сосницкаго и Батуринскаго отвезли казаки къ Брюховецкому"[1873] [1874]). B Многогрішний,що був підчас no-! встання на Лівобережжі ув'язненим у Брюховецького, показував потім в жовтні 1668 p. в Москві, що „съ нимъ же де вмѣстѣсидѣливъГадичѣ въ желѣзахъ же воеводы: изъ Сосницы Василей Лихачев"11)... Ha підставі, як видко, цих звісток цар Олексій й писав 9 листопада 1668 p. до Л. Барановича, що „вѣдомо намъ великому государю, нашему царскому величеству учинилось, что наши царского величествавоеводыСосницкой

Василей Богдановичь Лихачевъ, да Глуховской Миронъ Лаврентьевичь Кологривовъ, которые въ измѣну Брюховецкого пойманы, нынѣ въ Луб- нахъ во Мгарскомъ въ епископскомъ монастырѣ"J).

B дальшому, оповівши цілком вірно про посольство від I. Брюховець- кого до Криму за допомогою проти Москви[1875] [1876]), Самовйдць каже, що одночасно з цим Брюховецкий „другихъ пословъ своихъ виславъ Григорія Гамалѣю и Лаврентія Кашпуровича канцеляристу на Бѣлагородъ до Цариграда, до царя турецкого, поддафчися оному, жебы его принялъ подъ свою оборону" [1877]).

Тимчасом, у відписці від квітня 1668 p. московських посланців з Туреччини Оп. Нестерова й I. Вахрамієва, що були тоді при султанському

дворі, маємо, що_'2.. квітня від Брюховецького прибули до Адріянополя

„полковникъ Ґришко Малеенко (в інших містах цієї справи він зветься „Гамалеенко") та писар Лавринко да обозной Никитка Безпалой, a c ними семнадцать человѣкъ черкас"[1878] [1879]). Беручи ж на увагу, що M. Безпалий\ 1667 p. займав посаду зіньківського полковника*), а тепер, підчас цього посольства, він був обозним (полковим, або може й генеральним), мусимо вважати, що роля його в цьому посольстві була досить значна, коли не головна.

B дальшому, поруч з певними звістками про похід московських відділів на чолі з Г. Ромодановським під Котельву й облогу ними цього міста[1880] [1881])^ посилку від Петра Дорошенка, козаків до Чернщв&Д* рух П. Дсгрбшенка на чолі війська під Опошнюйзаклик ним до себе татар[1882]), щрибуття татарської орди до Брюховецького, виконання обосторінньої присяги (татарами й Брюховецьким), рух Брюховецького з військом на Котельву[1883]), зустріч його з Дорошенком за милю від Опошні[1884] [1885]), бунт у вій- ськуБрюховецького проти свого гетьмана,"якому були зичливі лише запоріжці11), Самовидець каже,що забиття Брюховецького в наслідок цього бунту мало місце „на першомъ тижню петрова посту"[1886]), ц. т.між 18-25 травня c. ст. 1668 p.[1887]).

Адже ж з цією датою забиття Брюховецького погодитися неможливо, бо в дійсності забито Брюховецького пізніш. П. Дорошенко в листі до Я. Собіського від 10 червня c. ст. 1668 p., даному „w Obozie na Holtwie", повідомляючи Собіського про забиття Брюховецького, зазначив, що це

мало місце'8 червня, cf. ст., в понеділок1).1 IO червнл с. ст. керманич московеькоговійська, що воювало проти України, кн. Г. Ромодановський послав з-під Котельви під‘їзд під Опошню. 11 червня цей під'їзд повернувся й привів двох бранців-козаків, що їх захоплено під Опошнею „от города в верстѣ на далних подворках". Ці бранці, як доносив до Москви Ромодановський, показали в таборі Г. Ромодановського, що[*„июня 8 числа \ Івашка Брюховецкой с войскомъ своимъ, которое с нимъ было и с татарами ис под Зинкова пришол к Петрушке Дорошенку к селу Будищам. I И того ж де Государь дня у казаков/ которые были с Петрушкою Доро- i шенком и пришли с Ывашкою Брюховецкимъ, и которые были в Опошне с Кошевым с Ывашком Берковским, была рада. И натойдерадевыбрали 1 с обѣих стороны в Гетманы Петрушку Дорошенка, а Івашку Бруховецкого r да новрво ево бунчюжного, да запорожского полковника Саху, которой былъ у Нежинского полку полковником на той раде казаки убили“ ')J B дальшому, поруч з такими певними звістками, як звістки про відвезення трупу Брюховецького до Гадяча[1888] [1889] [1890]), похорон його там в церкві богоявленія, збудованій Брюховецьким[1891]), захоплення Дорошенком і відрядження до Чигирина майна й дружини Брюховецького[1892]), відступ війська Ромодановського від Котельви під натиском Дорошенкового війська1), рухПетраДорошенка до Гадяча[1893] [1894]), Самовидець каже, що Дорошенко з Гадяча „ишолъ ку Путивлю; але ж оному з двора зайшло непотѣшное, ще жона оному скочила через плотъ з молодшимъ, — зоставивши войну и приказавши старшинство от себе наказнимъ, розказуючи накрѣпко доставати воеводъ по городахъ в Переясловлю и в Нѣжинѣ и в Чернѣ- говѣ, а самъ повернулъ до Чигирина"[1895]). Цю звістку Самовидця про зраду дружини Дорошенкової, як про причину, що викликала відступ П. Дорошенка з Лівобережжя на Правобережжя, приймає цілком або частково низка дослідників, як, напр, I. Енгель, Д. Бантиш - Каменський, M. Александрович, M. Костомаров, Ф. Уманець, О. Лазаревський, В. Вовк-Кара- чевський, 0. Барсуков, П. Матвієв, .Д. Іловайський, M. Грушевський, T. Корзон[1896]). Перейшла- ця Самовидцева звістка й в красне письменство, як, напр., в твір M. Костомарова „Чернігівка", або у Л. Старицької-Чер- няхівської „Гетьман Дорошенко", почасти ж, у зміненому вигляді, й до твору Д. Мордовцева „Великій расколъ". Лише в останні часи Л. Окин- шевич, знайшовши в московському Древнехранилищі ЦентрархіваР.С Ф.С.Р. відомості про розгром відділів Л. Дорошенка й татар у червні 1668 p. від війська Г. Ромодановського, висловив здогад,чи не це було основною причиною відходу П. Дорошенка на Правобережжя, а не зрада дружици[1897]). Також В. Сухино-Хоменко, торкаючись причиницього відступу П. Дорошенка з Лівобережжя, вважає нею не зраду Дорошенка дружиною, а те, що він був примушений зробити це „завдяки боротьбі з голотою й відходові татар від нього", але, на жаль, автор не зазначає джерел цього свого твердження[1898]).

Тимчасом, всупереч звістці Самовидця (й г.адкам Л. Окиншевича й В. Сухино-Хоменка), головною причиною відступу Дорошенка з Лівобережжя були звістки про наступ польських військових відділів на Правобережжя. B червні 1668 p. в листі до господаря молдавського П. Дорошенко писав, що поляки починають наступати на Україну [1899]). Також маємо про це й в листі Г. Дорошенка, тоді нак. гетьмана на Правобережжі, до того ж господаря молдавського від 10 червня i668p [1900]). Як свідчитьтого- часне листування Я. Собіського, він рушив на початку липня н. ст.

в похід на Україну і в кінці липня н. Ст. був у таборі під Ляховцями1), при чому, як свідчить один з цих листів Собіського, підчас цього походу він вирядив відділ на дві тисячі до Білої Церкви[1901] [1902]). Як свідчать кон- фесати захоплених поляками під Білою Церквою на початку липня козацьких бранців, були тоді ж і сутички між козацькими й польськими відділами й під Білою Церквою й під Винницею [1903] [1904] [1905]). 2 серпня 1668 p. на . Москві одержано відписку від Г. Ромодановського. B цій відписці Ромода- новський писав, що він одержав 20 липня відписку з Каменного від Ф. Булгакова, який, повідомляв, що 19 липня прибув до Каменного з Гадяча „Сумской Черкашенин Калиник Краковской", якого Булгаков і прислав до Ромодановського. Краковський показав на допиті Ромодановсько- му, що його був послав взимку сумський полковник Г. Кондратьев у Гадяч на розвідки; Брюховецький Краковського ув'язнив, а П. Дорошенко потім звільнив і поставив доглядати в Гадячі пораненого мурзу Саяна. Краковский оповідав, що П. Дорошенко рушив з-під Срібного за Дніпро після розгрому відділами Куракіна козаків і татар під Сівськом: ча пошол де Петрушко Дорошенко ис под Сребреного за.Днепръ июля въ 8-м числѣ, а с ним-ъ-де-пошло четыре полкам..Торговицкой, Уманской; Корцунской,· Черкаской; а татаровя де, государь, пошли иные с ним Пет- рушком, а иные на Платаву в Кримъ; да и для де, государь, того . Петрушко Дорошенко за Днепръ с войском пошол: приѣзжал де к нему p вѣдомостью Брясловской полковникъ Грголь, что брата ево Гришку с войском за Днепром в Кальникѣ городѣ осадили поляки"[1906]) Потім, в листі до П. Суховія від 10 травня 1669 p. Д^ Многогрішний, докоряючи Доро- '· шенкові за залишення Лівобережжя без захисту вїд наступумосковських частин, нідого не каже про яку б то не було родинну причину цього відступуЧ); Тимчасом, у цьому листі, писаному вже довгий час після подій, Многогрішному було б дуже до місця подати, що Дорошенко свої сімьові справи поставив вище за державних. Дарма що всі ці вищенаве- дені дані й не досить ясні й місцями й плутані, але ж, беручи на увагу їх, а також брак інших даних, що ствердясували б звістку Самовидця про причину відступу Дорошенка з Лівобережжя й маючи на увазі вороже ставлення Самовидця до П. Дорошенка (вищес. Iil і д.),мусимо визнати звістку Самовидця про зраду дружини Дорошенка, як причину відступу останнього з Лівобережжя, невірною.

B дальшому, поруч з певними звістками про взяття татарами яеирю на московському пограниччі[1907]), рух московського війська на Україну й захоплення ним Ніжена[1908]), перебування П. Дорошенка в Сокірному[1909]),

зносини запоріжців з Кримом1)» посилку tt. Дорошенком війська з своїм братом Грицьком Ha чолі в похід проти Москви2), угоду Д. Многогрішного з кн. Г. Ромодановським3), уступлення останнього оборонноюрукою від'татар до Путивля4), повернення татар і запоріжців до Криму δ) й дальші трактати Д. Многогрішного з Москвою 6), Самовидець каже, що підчас цих акцій, „о которихъ войскахъ татарскихъ и козацкихъ (ц. τ. відділах Г. Дорошенка) узявши вѣдомость, князь Ромодановскій послалъ под‘ездъ з синомъ своимъ княземъ Андрѣемъ, которого напавши в Гай- воронѣ т.атаре погромили, и сина князя Ромодановского узяли“ 7).

Тимчасом, справа з захопленням татарами в полон сина князя Ромо- дановського відбулася інакше. 25 жовтня 1668 p. до Москви прибули з відписками від кн. Ромодановського з України С. Адамович, В. Много·> грішний і M. Гвинтовка й показали : „Отпустилъ де ихъ бояринъ князь Гри-! горейГригорьевичь къ Москвѣ съ сеунщики. съ сыномъ своимъ съ стольникомъ со княземъ Андреемъ, да съ Петровымъ сыномъ Скуратова съ Александромъ, да съ Ондреевымъ сыномъ Толстова съ Александромъ же, да съ ними жъ отпущенъ былъ стряпчей Михайло Головнинъ изъ обозу изъ за Бѣлыхъ Вежъ, а въ провожатыхъ съ ними послалъ полковниковъ рейтарскихъ съ полками Степана Зубова да Федора Зыкова. И какъ де они отошли отъ боярского обозу верстъ съ пять въ село Гайвороны, и на нихъ дѳ пришли Татаровя многіе люди безвѣстно, и учинился съ ними бой,' а на томъ де бою взяли в полонъ тѣхъ всѣхъ суенщиковъ, а они де, съ государевыми ратными людми съ полковники и съ рейтары, пошли назадъ отводомъ къ боярскому обозу, и въ отводѣ съ Татары были у нихъ бои болшіе"8).

Крім того, з певним застереженням треба поставитись і до звістки Самовидця, що московських салдат, що були при прилуцькому воєводі, українці „погубили"9), бо M. Филимонович казав потім, що”„воеводу и ратныхъ людей въ Прилукахъ взяли"10), але ж джерел цієї звістки M. Филимоновича ми не знаємо, та при тому ж ці слова можна розуміти як звістку про взяття Прилук. 3 певним застереженням треба поставитися й до звістки Самовидця, що при забитті Брюховецького також „и много людей значныхъ козаковъ и запорожцовъ позабивали"11), бо ті звістки, що я знайшов з приводу цих подій12),не даютьзмогиперевірйти цю звістку Самовидця. Також з певним застереженням можемо користуватися й звісткою Самовидця, що орда одночасно з відступом П. Доро- ■шенка з Лівобережжя „повернула в Крим"13), бо ми маємо відомості, що їдекілька сот орди П. Дорошенко'залишив на Лівобережжі14). *)

' Opo причини, ідо виклийали ці непевні ,звістки, треба думати, іцо одні з них трапилися з того, що літописець* з часом забув про ці події, як, напр., про час смерти Брюховецького, або про участь Безпалого в посольстві до Туреччини, або відсутность Рославця на раді в Гадячі, а також долю сосницького воєводи. Можливо також, що непевна звістка про час смерти Брюховецького тому трапилися в творі Ракушки, що він, писавши літописа опісля, помилився, вираховуючи коли була 1668 p. петрівка. Цьому могло ще допомогти й те, що в близькі до l668p. 1667 І 1669p. p. 8 черв: ня (день смертиБрюховецького)траплялосянапершомутижні петрівки >). Можливо, що-звіетка про захоплення А: Ромодановського в під'їзді татарами тому внесена в літопис, що раніш в липні A Ромодановького посилано в під'їзд[1910] [1911] [1912] [1913]), що і збереглося в пам'яти літописця й він із чісом і з'єднав ці події. Звістку ж про жінку Дорошенка літописець, як видко, вніс в літопис з-за ворожнечі проти Дорошенка, щоб з одного боку заплямувати його жінку, а через це й самого П. Дорошенка; привід використати для цього жінку Дорошенка опісля, тоді як Ракушка складав літописа, могло дати її пияцтво 1); звісткою цією Ракушка хтів також показати, що Дорошенко особисті мотиви поставив вище державних.

1669 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться звістки про початок гетьманства Д. Многогрішного на Лівобережжі, зносини гетьмана П. Дорошенка з Туреччиною, боротьбу між угрупуваннями Д. Многогрішного, П. Дорошенка, П. Суховія й Ханенка й подоріж східних патрі- ярхів з Москви.

~— B оповіданні про раду в Новгород-Сіверському, оповівши в цілому вірно, що на цій раді обрано гетьманом Д. Многогрішного й послано після цього посольство до Москви>); Самовидець розповідає про цю раду, що Д. Многогрішний, „изобравшиусю етаршинупоблизсебезаднѣпрскую' до Новгородка, и приказалъ онимъ, жеби собѣ цалого гетмана настановили, несподѣваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що старшина/ будучи у дворѣ зачинени, которихъ было омаль, а прй Многогрѣшномъ немало его компанѣи, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртомъ, просили его, Многогрѣшного, жеби онъ над ними гетманомъ былъ, чего онъ отмовлявся якъ старая дѣвка хорошого жениха ; бо того самъ потребовалъи позволився на тое; которому й'присягу виконалина послушенство"[1914]).

Тимчасом, ця рада мала місце не 1669 p., як каже, Самовидець, а 1668.p., в кінці грудня.с, ст. B листі Л. Барановича до царя маємо: *Вѣстно творю вашему царскому пресвѣтлому величеству, яко Деміанъ Игнатовичъ гетманъ сѣверскій, 17 декабря приѣхалъ въ Новгородокъ- Сѣверскій и зъѣхалися зъ нимъ полковники: чернѣговскій, нѣжинскій. и стародубскій, со всѣми началними людми, и ужеобрали его гетманомъ сего боку Днѣпра, которій посылаетъ до вашего царского пресвѣтлаго величества и пословъ по рождествѣ Христовѣ пошлетъ"[1915]). Наказ цим дрсланцям, що їх послано потім до Москви, [датовано 1 січня 1669 p.[1916]).

4 січня 1669 p. бачимо Д. Многогрішного вже в Сосниці1). Що ждозвіст- ки Самовидця про обставини цього обрання Д. Многогрішного гетьманом (зачинений двір і ін.), що її прийняла цілком або частково низка дослідників, як, напр., M. Александрович, M. Костомаров, Ф. Уманець, А. Дабижа, П.Матвієв, В.Вовк-Карачевський.Л. Окиншевич[1917] [1918] [1919]), знеютакожнеможна погодитися. Якби подібні факти мале ^ в дійсності місце, про це було б, безумовно, в показах про цю раду С. Адамовича, що бувприсутній на цих подіях і відмітив би ці факти в своїй скарзі на Д. Многогрішного, з яким він був тоді у ворожих відносинах; незаконне ж обрання Д. Многогрішного на цій раді лише частиною лівобережних полків Адамович, в цій скарзі відмітив,таксамо якіпобориД. Многогрішного з людности,[1920])!

B дальшому, поруч з певними звістками про раду в Глухові в присутності московського представника кн. Ромодановського,' де виконали присягу, постановлено нові статті[1921]), в яких було й про те, що москов-^ ським воєводам на Україні заборонено збірати податки з люду[1922] [1923]), про" привернення Д. Многргрішним міст Лівобережжя під свій регимент, що ,тривало більш року^). Самовидець одночасно з цимкажепромосковських воєвод, що на цій'раді ухвалено, щоб „воеводи тилко в Киевѣ, Чернѣго- вю, Нѣжинѣ и в Переясловлѣ зоставали"[1924]). Тимчасом, у Глухівських статтях про московських воєвод на Україні маємо, що „воеводамъ быти въ Кіевѣ, въ Переясловлѣ, въ Нѣжинѣ, въ Черниговѣ, во Острѣ"[1925]).

B оповіданні про підданство П. Дорошенка Туреччині Самовидець каже, що Дорошенко послав до Туреччини „пословъ своихъ Портянку, просячи о санджаки. Ha которое его поселство цар турецкій, задержавши Портянку, присилаетъ от себе чауса, на которого приездъ збираетъ Дорошенко в Корсуню усѣхъ полковниковъ и старшину, в которой радѣ усѣ кричали, не хотячи подданними бити Турчиновѣ, але онъ тимъ вѣмирал- ся, же тилко на хана и султановъ з жалобою посилалъ, же не хотятъ ему помогати, але еще на него з запорожцами встаютъ, и такъ згоду прамую з цѣсаромъ турецкимъ принялъ. Итакъ в той радѣ подишовши кбзаковъ, яко простихъ людей, и из позволеніемъ усей тоей ради, принялъ того чауса, посла турецкого, и що хотѣлъ, тое з нимъ трактовалъ. И постановивши все, судю своего Бѣлогруда послалъ на певное о санджаки, о чомъ чернь не знала, о которихъ онъ мало дбалъ, маючи при собѣ пѣхоти КилКа тисячъ й комМонника компанѣи немало. Которая то рЯД& зараз на початку того року была зимою великихъ ыясниць" >).

Адже ж посольство від П. Дорошенка до Туреччини послано ще 1668 p., причому посланцями були писар Дорошенків JI .Бускевич і Біло- груд. Маємо ми про це в інформації Я. Собіському від C. Яблоновського від початку жовтня 1668 p., а Яблоновський, як він сам каже в цій інформації, в кінці вересня повернувся з Чигирина2).Про це ж посольство мали відомості в кінці листопада 1668 p. московські посланці до Туреччини — Дауров і Іванов3). В. Дворецький, що був у Чигирині в полоні у Дорошенка протягом року, показував 23 травня 1669 p. в Переяславі про посольство уряду II. Дорошенка до Туреччини, що вже „вдругіе отъ себя послали пословъ своихъ къ турскому из Чигирина... прежде велице дни за 2 недѣли, вмѣстѣ съ турскимъ посломъ поѣхали, которой отъ турского салтана пріѣхали было съ прежними посланцы Доро- шенковыми съ писаремъ Буксѣевичемъ и съ Бѣлогрудомъ уманекимъ"4). Про своє перебування в посольстві до Туреччини Л. Бускевич згадує в листах: до Д. Райчі від 3 березняЛббЭ.р. і до Д. Многогрішного від 18 квітня 1669 p.5). Про посольство Бускевича й Білогруда маємойуві- стях, що їх надіслав білоцерківський комендант до київського воєводи П. Шереметева в лютому 1669 p.6).

Притому ж і Білогруд займав тоді посаду не судді, а полковника, як він зветься й у свідоцтвах тих козаків, що їх київській воєвода И. Шере- метев посилав на розвідки про цю Корсунську раду7), і у вищезгаданих вістях Шереметеву від білоцерківського коменданта8). Портянку ж Дорошенків уряд послав до Туреччини вже після Корсунської ради, як маємо у вищезгаданих показах В. Дворецького, де міститься звістка, що „вдругіе отъ себя послали пословъ своихъ къ турскому изъ Чигирина намѣстника своего Михаила Раткѣвича Портянку“9).

Про цю раду треба ще зазначити, що вона була в березні, в піст. Так, 15 квітня 1669 p. в Москві запоріжський козак, що був на цій раді, показав, що „рада была в четвергъ на третей неделе великого поста"10). Розвідчики, що їх П. Шереметев посилав на розвідки до Дорошенка, також показали 16 березня в Києві, що „рада де у Дорощенкав Корсунѣ кончилась 14 числа"и). Також і I. Гизель в листі до царя від 20 березня 1669 p. писав, що „мѣсяца марта 12 дня въ городѣ Корсунѣ Дорошенко гетманъ ' съ своими единомысленники казаками творилъ совѣтъ или раду, на которой радѣ съ Турки приговорили дружбу держать"12). Дарма, що в цих свідоцтвах ми маємо різницю в точних числах цієї ради, але ж всі ці свідоцтва свідчать, що ця рада була не об м‘ясниці, як каже Самовидець, а великого посту, що розпочався 1669 p. з 22 лютого ст. ст.13), щойпро- тирічить звістці Самовидця.

B дальшому, поруч з певними звістками iipo рух весною запоріжців,^ і орди на П. Дорошенка, схилення на їх бік частини полків, що раніш трималися Дорошенка1), рух війська на чолі з Дорошенком-проти орди й війська Суховія й облогу війська Дорошенка ордою в Конончі[1926] [1927]), прибуття турецького чауша з санджаками до Сороки й відступ орди за наказом сулсана до Криму[1928] [1929]), обрання на місце_Суховія гетьманом уманського- полковника ХаненкаіХ одержання Дорошенком санджаків,' обдарування ним турецького посланця[1930]), посилку Дорошенком відділів на Лівобережжя, й бої їх там з відділами Д. Многогрішного[1931]), Самовидець одночасно каже, іцо після цього „Заднѣпря по старому усе зостало у подданствѣ его царскому величеству, а в послущенствѣ гетмана Многогрѣшного" ?),>J

Тимчасом, і після цього походу відділів Дорошенка на' Лівобережжя окремі місцевості Лівобережжя перебували ще деякий час поза регіментом^ Многогрішного. B кінці листопада Ш5ї^4Ь_лосланець Д. Многогрішного до - Москви військовий товариш СГВойтехович оповідав „въ приказѣ Малыя Россіи", що „послалъ его гетманъ изъ Батурина ноября противъ 21 числа, въ ночи. A какъ де онъ поѣхалъ изъ Батурина, и миргородской и_ полтавской полки и Гадичь и Лохвица, по црежнему стоятъ въ упорствѣ"[1932]). B звідомлённПшддячого M. Савіна, що був на Україні на весні 1670 p., маємо, що „апрѣля въ 17 день, ѣдучи изъ Кіева, въ Батуринѣ Михайло былъ у гетмана на обѣдѣ; а въ тѣ поры пріѣхали къ гетману всѣхъ< городовъ сеѣ стороны Днѣпра полковники, опричь полтавского и мирго^ родцкого, поздравлять гетмана съ праздникомъ". Під 18 квітня Савін/ записує так: „сказывалъ Михайлу бывшей прилуцкий полковникъ Лазарь : полтавской де и миргородцкой полкъ гетману непослушны для того, что де Дорошенко къ нимъпишетъиугрожаеіъ, чтобъугетмана Демьяна ни въ чемъ были непослушны; а гетманъ Демьянъ къ = нимъ пишетъ, чтобъ на< Дорошенковы прелести не склонялись. И они де полтавцы и миргородцы/ запершись въ городѣхъ, ни того ни другого не- слушаютъ" [1933]).\Д. Многогрішний в листі цареві від 2Э;дравня-cr~ стг 1670 рГповідомляв, що представ- ^едки полтавського полку присягли цареві й Многогрішному „нынѣ маяі ^Аушсла"[1934]). Крім того, й сам Самовидець, закінчуючи оповідання про Глухівську раду 1669 p., каже, що після неї Д. Многогрішний „усе Зад-[1935] иѣпря кгвалтомъ до себе приворочалъ, турбуючися___ болша_року, покуля веѣ городы до него ся прихилили", що, протирічитъ иого пізнішій звістці про підлеглість всього Лівобережжя МногогрішномущеіббЭроку.

B дальшому, в оповіданні про поновлення боротьби угрупування Ханенка й Суховієнка проти угрупування П. Дорошенка Самовидець каже, що „Дорошенко з войсками козацкими и татарскими притягнулъ противъ Ханенка, которого Ханенко з запорожцами под Стеблевомъ спот- калъ и такъ далъ ему бой, же мусѣлъ Дорошенко въ городѣ Стеблевѣ зачинитися, которого приступомъ Ханенко доставилъ и южъ на валу κο- заки были; аже Сѣрко с козаками и татарами наспѣшйлъ бѣлагородски- ми, додалъ оному помочи же орда кримская мусѣла уходити", й даліописув втечу Ханенка й Суховіенка1).

Як видко з цього оповідання, Самовидець особливу ролю в розгромі відділів Ханенка й Суховіенка надає білгородським татарам, а також керівництву Сірка, · тоді як в дійсності справа була інакше B листі білоцерківського коменданта Лобеля до київського воєводи кн. Козлов- ського від 10 листопада 1669 p. маємо про бій під Стебловим, що „октября 29 - го дня ідѣже мой посланецъ прежде сего посланий един былъ в той же потребѣ, и с сею вѣстю ныне возвратил, что Ханенка с войском его и Батиршу мурзу с ордою разгромили, которые прежде добывали Дорошенка двои сутки. И такъ от Лысенки Лизогуб с тѣми полками пришол, в един час збили табор и немалую добычю и наряду 6 пушек взято". Далі Лобель продовжуе: „пишетъ ко мнѣ панъ Дороше- нокъ и универсалы свои розсылает, чтоб не обнадеживались, обещевая орду Белогороцкую, 4Tj^- имѣетъ быти въ 20 тисячах, которой универсал для лутчего уразумения посилаго к милости твоей, господину моему". B закінченні листа Лобель пише, що „по написании сего листа моего вѣсть пришла. 20 тысяч орды к Дорошенку пришло"[1936] [1937]). B жовтні ж київський воевода Г. Козловський послав на розвідки до Чигирина київського мещанина I. Полуянова. 4 листопада Полуянов після повернення з Чигирина, оповідав цьомужКозловському, що „тому-де ныне недели з две былъонъ Иванъ в Чигирине; и при нем-де исЧигирвна гетман Петр Дорошенок пошол с войском і з бѣлогородцкими татары в городъ Ольховицу; а в Ольховицы-де стояли полковникъ Лнзогуб да брат ево Дорошенков Грицко. A какъ-де онъ Іванъ ic Чигирина поѣхал і ѣдучи был в Каневе и слышал от Каневских казаковъ, что Михаила Ханенка и Суховей с казаками и с кримскими татарами Петра Дорошенка в местечке Стеблеве осадили. И тому-де с неделю они Михаила Ханенка и Суховей с казаками чинили к тому местечку приступъ день с утра до вечера И того ж де числа после приступу в ночи пришли и’з Ольховицы полковник Лизогуб да ево Дорошенков брат Грицко с казаками, и Ханенкова-де и Суховѣева полку казаков пѣхоту всѣх побили и в полон поимали... при Дорошенку было татар толькочеловек з 200; а ожидает-де к себѣ Дорошенокъ еще татар Бѣлогородцких 6 тисячь; а вскорель будут, того он не слыхал"[1938]). 3 цього видко, що роля Білгородської орди и Сірка в цих подіях не була значною.

B дальших оповіданнях цього року, поруч з певними звістками про втечу після цього розгрому Ханенкового війська Ю. Хмельницького й захоп- леннй його в полон Білгородською ордою, апотім ув‘язненняв бдикулі[1939]), про взяття військом U. Дорошенка Умані[1940]), розташуванння П. Дорошенком орди на Україні на зиму з метою рушити на Лівобережжя й захоплення ордою ясирю на Україні[1941]), Самовидець переходить до оповідання про подорож східніх па.тріярхів з Московщини. Тут, зазначивши цілком вірно, що того 1669 p. патріярхи рушили з Московщини[1942]), Самовидець

Каже, що патріярх „александрийскій, ндучи моремъ, померлъ*1), тоді як александрійскій патріярх Паїеій номер 1676 року[1943] [1944]).

Маємо в оповіданні Самовидця про події 1669 p., поруч зі звістками, певність яких я не міг перевірити, й звістки, до яких треба поставитися з застереженням.. Так, Самовидець зазначає, що П. Дорошенко на Корсун- ській раді обдурив козаків, затаївши від них свій намір піддатися Туреччині [1945]), адже ж інші відомості, правда не досить першорядні, свідчать, що на цій раді ухвалено дружбу й підданство Туреччині[1946]).

Каже також Самовидець, що на раду в Корсуні 11. Дорошенко збирає „усѣхъ полковниковъ и старшину*, тоді як есть відомості, теж не першорядні, що полковник могилівський Гоголь і полковник торговпцький Щербина на цій раді не були[1947]).

B оповіданні про боротьбу між угрупуванням П. Дорошенка й Cyxo- вія на весні 1669 p. Самовидець каже, що до Суховія .полки пристали: корсунскій, уманскій, бѣлоцерковскій, паволоцкій, браславскій, могилевскій, тоді як інші джерела, на жаль не першорядш, дають інші полки[1948]).

Далі каже Самовидець, що після одержання наказу від султана залишити Суховія, татари пішли до Криму, а коли II. Дорошенко прибув з військом під Умань, „видячи уманцѣ, же орда при Дорошенку зостала, почали 'трактовати з Дорошенкомъ и приняли зТоду, тилко жъ Дорошенка в Умань мѣсто не пустили, и Ханенко з старшиною не виходили до Дорошенка, тилко обецовалися приехати к нему до Чигирина" [1949]J, тоді як M. Ханенко (особа причасна до цвх подій) писав в липні - серпні того ж року й до Д. Многогрішного й до Д. Райчі, що частина орди залишилася при Ханенку, а від Умані військо II. Дорошенка відділи Ханенка відбили й примусили відступити[1950]).

Також в оповіданні про напад відділів Дорошенка й татар на Лівобережжя Самовидець каже, що „орда, под Лохвицею войска заднѣпрского ушибши и узявши ясиру, назад> повернула* [1951]), тоді як Д. Многогрішний писав цареві й Л. Барановичу, що татар і правобережних казаков відділи його, Многогрішного, погромили під Лохвицею[1952] [1953]).

Що ж до причин, чому трапилися ці помилки, треба зауважити, що низка цих помилок, як звістки про час рад в Новгород - Сіверському й Корсуні, час і склад посольства від П. Дорошенка до Туреччини, про воєводу в Острі, смерть александрійського патріярха, трапилися тому, що Ракушка або не мав про ці події певних зяіеток, або ж з часом забув. Бепевне титулування Білогруда суддею 1669 p. трапилося тому, що на початку липня 1668 p. Білогруд займав посаду генерального судді11)· Непевні звістки про ролю I. Сірка й Білогородської орди в бою під Стебловим трапи-

лися тому, щр Сірко брав участь в цьому бою, й Білогородська орда потім прибула до війська П. Дорошенка1)· Непевні звістки про обставини ради в Новгород-Сіверському з'ясовуються ворожнечою Самовидця до Д. Многогрішного. v

1

1670 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про подорож Р.Ракушки до Царгороду, ставлення угрупувань П. Дорошенка й M. Ханенка до Польщі й ставлення уряду П. Дорошенка до Туреччини.

B оповіданні про подорож P. Ракушки до Царгороду Самовидець каже, що Ракушку посилав митрополит Й. Тукальський „до святѣйшого паТрнярхи в Царигородъ о потверженя сакри на метрополію киевскую, а то для — того, же и епископъ премислскій, Антонѣй Вѣницкій озивался .метрополитою киевскимъ, и жеби одинъ хто з нихъ былъ метрополитомъ, а не два метрополити, чего нѣколи перед тим не бивало", й що Ракушка досяг того, що „соборне позволено и потвержено метрополію Іосифу Тукалско- му, а жеби нѣхто иншій не отзивался метрополитомъ и архиепископомъ киевскимъ"[1954] [1955]).

Адже ж, не кажучи вже за те, що ми мали випадки, коли дві особи вважали себе митрополитами київськими, як, напр., у другій чверті XYlI в. — П. Могила й I. Копинський[1956]), невірно каже Самовидець i про мету посольства P. Ракушки до Царгороду. Грамоту, що стверджувала від патріярха царгородського Методія київську митрополію Й. Тукальському й як зовнішню ознаку цього — сакру, ц. т. саккос[1957]), маємо від 6 березня 1668 p.[1958]), а посилано Ракушку до Царгороду не тільки від Тукальського, але й від П. Дорошенка в справі боротьби за львівську епископію між Шумлянським і Свистельницьким, про що маємо свідчення й самого патріярха Методія московському посланцеві Христофорову [1959]).

B дальшому, оповівши про вивезення Ракушкою від патріярха про- кльонної грамоти на Д. Многогрішного, Самовидець каже, що останній "„легцо себѣтоеповажилъ, еже ся сражаючи. але заразоногоГосподьБогь скаралъ, же спадши з gamcy, шию былъ зломалъ, же часъ немалій не моглъ говорити, що,. пришовши до здоровя, не хотѣлъ ся упамятати, що - напотомъ оному нагородилось зле“[1960]). Адже ж, як зазначено вище, Д. Многогрішний зараз же, коли йому стало відомо про цей прокльон, вживав заходів, щоб позбавитися його,~чого нарешті й досяг— не тільки позба- ‘ вився цього прокльону, але й одержав ще благословенну грамоту від ..патріарха Методія[1961].);

Крім того, цю благословенну грамоту Д. Многогрішному московський "посланець Христофоров виклопотав у патріярха в Царгороді в кінці жовтня 1670 р,‘як свідчить про це звідомлення Христофорова[1962]), аМногогріш- ний захорів б грудня c. ст. 1670 p., як доносив дареві гарно поінформований ніженський воєвода І.Ржевський1).

B дальшому, поруч з певними звістками про посилку запоріжцями посланців до Польщі[1963] [1964]), про козацько-польську комісію в Острозі, що не привела до згоди між урядом П. Дорошенка й, Польщею, причому делегати від уряду Дорошенка на цю комісію не хотіли їхати до ГІаволочі, вимагаючи між іншим і закладнів-сенаторів від польських комісарів[1965]), Самовидець каже, що „того року Заднѣпря зоставало у покою"[1966]).

^ Тимчасом, як зазначено вище у розгляді звісток 1669 p. (стор. 300), дце 1670 p.* навесні, Миргород і Полтава не схилилися підрегимент /Многогрішного. Був і670 р.інападзагонутатарнаЛівобережжя.Влисті •Д. Многогрішного цареві від 29 травня с. ст. маемо, що „нынѣ, въ маѣ мѣсяцѣ въ первомъ числѣ, Татары подъ городы вашего царского пре- светлого величествз, слободы Красный Кутъ и иные, загонами двѣма на- шедши, веліе розореніе въ людяхъ слободскихъ починили". Татарський бранець, що його захоплено підчас цього нападу, також оповідав про напад того загону, де він був, на людність під Опошнею, Колонтаєвим, ’ Красним[1967] [1968]).

Крім того, з певним застереженням треба користуватися звісткою Самовидця, що Ракушка підчас своєї подорожі до Царгороду їздив раз до султана до Солуні0') тому, що патріярх не хотів прийняти Ракушки „без вѣдомости цесарской", бо патріярх Методій оповідав иотім Христофорову, що Ракушка їздив до султанського двору двічі й не в справі прийому Ракушки, а в справі патріярхового благословення Шумлянсько- му[1969]); алё ж свідченням і Ракушки й Методія, осіб причасних до цих подій й осіб, що бажали виставити себе в цих подіях у певному освітленні, звичайно, дуже довіряти не доводиться и тому встановити дійсний стан річей тут неможливо.

Крім того, з певною обережністю треба поставитися й до звістки Самовидця, що на Запоріжжі того року був кошовим Ханенко, бо ми зустрічаємо 1670 p. кошовим наЗаноріжжі й I. Сірка[1970]) й Г. Пелеха[1971]), та й Ханенко звався .1670 p. гетьманом і кошовим гетьманом [1972]).

Причини, з яких трапилися ці непевні звістки, були, на мій погляд, різні. B помилці про спокій на Лівобережжі 1670 p, тоді як літописець казав раніш, 1669 p., що Д. Многогрішний схиляв до себе Лівобережжя більш року, що й було в дійсності, треба бачити lapsus caIami літописця. Що ж до нападу татар на Лівобережжя, що мав місце 1670 року, треба думати, що ця дрібна подія була невідома літописцеві, бо в цьому нападі брали участь тільки десятки татар1). Помилки ж в оповіданні про подорож Ракушки до Царгороду в описах зв'язаних з цим подій, трапилися завдякц суб'єктивізму літописця. Дійсно з погляду Ракушки Многогрішний прокльон патріярха вважав за ніщо, бо, як відомо, він яе тільки не повернув йому майна, айвідмовлявся,'що взяв його; оповідання ж про кару Дем'яна Многогрішного за це хорістю також цілковито зв'язано з наслідками цієї невдалої для Ракушки акції. Помилку про причину посольства Ракушки до Царгороду внесено Ракушкою тому, що й сама та причина посольства, клопоти Ракушки за ПІумлянського,що був поставлений в єпископи двома забороненими митрополитами, була, звичайно, сама по собі подією досить негативною для того, щоб вносити її до літопису та ще в зв'язку зі своїм іменням, чому Ракушка й перекрутив факти всупереч дійсності (про це вище C. 161, 174, 179 і д).

1671 p. Під цим роком літопис Самовидця містить звістки про події боротьби тоі частини Правобережжя, що трималася уряду П. Дорошенка, проти Цольщі й тої частини України, що трималася останньої.

B оповіданні про події початку цього року, поруч з певними звістками про приїзд львівського єпископа Й. Шумлянського до Могилева на Дністрі, вирядження його звідтіль за наказом П. Дорошенка до Чигирина[1973] [1974]), Самовидець каже, що вЧигярині Шумлянського,„немногодержачи, Дорошенко отпустилъ за старанніемъ отца метрополити, а заледво у свои городи увойшолъ, бо зараз в тропи и орду пустилъ за нимъ, же мало в неволю яе впалъ" [1975]).

Тимчасом, реляція Шумлянського про перебування його у Чигирині дає зовсім інші відомості. Коли Шумлянського привезено до Чигирина, П. Дорошенко прийняв його з пошаною й висловив жаль, що даремно так далеко завезено Шумлянського. Потім, відпускаючи Шумлянського/ П. Дорошенко й Тукальський радили його скоріш їхати, бо вони посилають за ордою; при цьому Дорошенко навіть дав Шумлянському коня з-під себе[1976]). B листі Я. Собіського до архібіскупа гнезнеського від 13 березня 1671 p. також маємо, що Шумлянський казав Собіському про одержання ним від Дорошенка коня й поради скоріш їхати, щоб уникнути татар[1977]).

B дальшому, поруч з певними звістками про прихід Білгородської орди до П. Дорошенка, набіг цієї орди на підлеглу Польщі територію,

повернення з цього набігу1) й розташування „по Бугу“, біля Умані[1978] [1979]), звідкіль орда робила напад на коронні волості[1980]), Самовидець каже, що „видячи гетманове коронніе великую докуку от орди, послали своихъ пословъ на Запорожже до Ханенка и до войска, жеби вишло що войска ку Ладижину запорожского, ознаймуючи о своемъ приходѣ на Побуже. Ha которое поселство королевское вшполъ Ханенко и Сѣрко з войскомъ в килка тисячей и 8 гарматами, а гетмани коронніе упередили и татар под Браславом зломили, же мусѣли утекати у свою землю"[1981]).

Тимчасом, як свідчить лист Я. Собіського до дружини від 28 серпня н. ст., битва під Брацлавом, де погромлено татарське військо, мала місце 26 серпня н. ст.[1982]); цю дату дае й діяріюш походу 1671 p.[1983]). Наказ же Ханенкові прибути з військом до польського війська Собіський послав лише у другій половині вересня н. ст., причому цей наказ Собіський послав не зі своїми посланцями, а з посланцями Ханенка, що прибули до Собіського в табор. При тому ж наказ цей Собіський послав не на Запоріжжя, а в похід, бо Ханенко й Сірко були тоді на чолі війська в поході на татар під Білгородом, звідкіль повертаючись вони й об'єдналися з військом польським. Про це ми маємо в листі Я. Собіського від 22 вересня н. ст. до підканцлера[1984]). Маємо й листа Ханенка до Я. Собіського від 2 вересня зі звісткою, що Ханенко йде на чолі війська походом на Біл- городщину[1985]). Я. Собіський повідомляв свою дружину B листі від 28 вересня, що військо Ханенка, спустошивши татарські місцевості, йде до табору війська Собіського й вже знаходиться від -нього за 18 миль[1986]). Також Собіський в листі від того ж 28 вересня повідомляє підканцлера, що до нього прибули посли від Ханенка й Сірка зі звісткою про їх наближення, повертаючись з Білгорода, до Бершади[1987] [1988]). Про похід війська ХаненкайСірканаБілгород маемовавізахз польського табору11), влисті M. Цимського до краківськогобіскупа[1989]), а такожв діяріюшіпоходу польського війська [1990] [1991] [1992]). Bci ці вищенаведені дані й можуть переконливо свідчити, що в оповіданню Самовидця—Ракушки про ці подіі ми маємо діло з непевними звістками.

B дальшому, оповівши цілком вірно про уступ П. Дорошенка з військом до Чигирина2), підступ польського війська на чолі з Я.Собіським і Д. Вишневецьким під Брацлав3), схилення Побужжя на бік антидо- рошенківського війська4), раду між Ханенком, Сірком і польськими гетьманами[1993]), рух їхніх відділів під Кальник, відступ звідтіль після двох- тижневої невдалої облоги під Брацлав[1994]), присилку від короля підчас облоги Пальника клейнодів до козацького війска[1995]), Самовидець каже, що після цієї надсилки клейнодів, „войско в радѣ дали гетманство Михайлу Ханенку, на що и гетманове коронніе позволили"[1996]).

Тимчасом, Я. Собіський, головний керманич польського війська, був проти обрання там тоді ж гетьмана козаками, бо при Ханенку був тоді лише один брацлавський полк. Тому Собіський і настоював, щоб відкласти обрання гетьмана до часу, покіль можна буде зібрати більш козацького війська. Ханенко ж і козацька старшина не погодились на це, скликали раду; на ній обрано гетьманом M. Ханенка, що й поставило Собіського перед здійсненим фактом. Маємо про це в листі Я. Собіського до підканц- лера з табору від 30 жовтня[1997]).

B дальшому, коли маємо в літопису Самовидця певні звістки про розташування на зиму поляками й Ханенком залог в низці міст, в тому числі в Могилеві, Брацлаві, Немирові, Рашкові й про перебування Ханенка після цього в Ладижині[1998] [1999]), звісткою ж Самовидця про польські залоги по містах, що „злѣцили гетмани коронние тіе усѣ войска по тихъ замках гетмановѣ запорожскому Ханенковѣ, жеби оного слухалщ ежели того потреба, придавши своего рейментара, прозваниемъ Вѣжицъкого“п),треба користуватися з певним застереженням. Я. Собіський, залишаючи на зиму на Україні військо, віддав його під керівнидтвовоеводі белзькому1), Ц· т. кн. Д. Вишневецькому[2000] [2001]), а останній потім віддав це військо під команду Вижицькому[2002]), Стосунків же, що існували між Ханенком і Вижицьким в справі підлеглости Вижицького Ханенкові, я не міг встановити.

Про причини цих помилкових звісток треба вважати, що і помилка про час і обставини посольства від Собіського до Ханенка й Орка трапилася тому, що Самовидець - Ракушка міг і не знати подробиць цих подій.

Притому ж чутки про те, що поляки посилали свого посла до Ханенка й Сірка про об'єднання, були на Запоріжжі[2003]) й могли бути й в інших місцях України. Непевну .ж звістку літопису, що гетьмани польські дозволили раду для обрання гетьмана, треба віднести за рахунок прихильного ставлення Ракушки до Ханенка, про що говорилося вище. Помилкову ж звістку про бажання Дорошенка, щоб Шумлянського захопили татари й про ті заходи, що вжив для цього П. Дорошенко, треба вважати одною з прояв ворожого ставлення літописця до П. Дорошенка.

1672 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про боротьбу на Правобережжі між урядом П. Дорошенка, ,Туреччиною й татарами проти Польщі й уряду Ханенка, про скинення на Лівобережжі з гетьманства Д. Многогрішного й початок гетьманства I. Самойловича.

B оповіданні про події на Правобережжі, поруч з певними звістками про напад козацького війська під проводом П. Дорошенка й татар на Тростянець, залога якого мусила зачинитися в замку й там боронитися, при чому підчас цих боїв жовніри зазнали великих втрат риштунками й кіньми, що Дорошенко, не взявши цього замку, відступив до Чигирина[2004]), що татари підчас цього відступу взяли полон з низки міст[2005]), що в Умані, де була залога від Дорошенка, люд збунтувався й здав місто полякам і Ханенкові[2006]), Самовидець каже, що події нападу війська П. Дорошенка на Тростянець мали місце „на початку того року зараз великихъ мясниць"[2007]).

Адже ж, як свідчить листування керманичів польського війська, напад війська П. Дорошенка й татар на Тростянець відбувся не на початку 1672 p., як про це каже Самовидець, а в кінці грудня 1671 p. Керманич польських відділів на Україні Я. Вижицький в листі від 27 грудня н. ст. 1671 p. з ПІаргороду повідомляв Дм. Вишневецького про цей напад[2008]). А. Сулимірський в листі від 27 грудня н. ст. з Ладижина пові- домляв про цей напад Вижицького на підставі звісток тих, „ktory z оЬД- zenia do nas przysli" J).

Лист M. Замойського від 27. грудня н. ст. до Вижицького дає звістки про тяжке становище залоги Тростянця від цього нападу війська П. Дорошенка й татар[2009] [2010]). Ha кінець грудня н. ст. 1671 p. відносять цей напад на Тростянець і відомості про ці події від 5 січня н. ст. зПеляшкович[2011]), і від 6 січня н. ст. з НІаргороду, при чому в цьому останньому джерелі маємо, що відступ Дорошенкового війська від Тростянця розпочався 80 грудня н. ст.[2012]).

B дальшому Самовидець оповідає, що „того жъ року конфедерація встала на короля, и жолнѣрове, которіе били при гетманове Ханенковѣ, комонно пойшли в Полщу до того звіонзку", а потім, після оповідання про події скинення Д. Многогрішного з гетьманства, Самовидець каже, що „того жъ лѣта присланъ от короля его милости игетмановъкороннихъ рейментаромъ з войсками Лужецкій, каштелянъ подлескій в Ладижинъ, до гетмана Ханенка"[2013]).

Тимчасом, бунт, що мав місце в польському війську на Україні, коли це військо рушило зі своїх леж, був тоді ж втишений Собіським, при чому в придушенні цього бунту велику ролю відограв і каштелян під- ляський Лужецький, що його Собіський послав на Україну тоді ж, в лютому; після цього Лужецький тоді ж, в лютому, й став на чолі польського війська на Україні, замість Вижицького [2014]).

Неможливо, звичайно, прийняти за певну й звістку Самовидця, що П. Дорошенко просив у Туреччини допомоги, „жалуючи гетманства утратити" [2015]), бо вся, не тільки внутрішня, але й зовнішня політика Дорошенка була не його особистою політикою, а політикою тих кіл, що висунули його на чоло уряду.

B дальшому оповіданні про події цього року, поруч з певними звістками про похід орди з ханом на Україну й розгром військом хана й П. Дорошенка під Ладижиним на Батогу козацько-польського війська під проводом Ханенка й Лужецького й відступ війська останніх до Ла- дижина[2016]), рух турецького війська на чолі з султаном на Польщу під Кам'янець[2017]), рух хана й Дорошенка на чолі війська під Кам'янець — ПоділЬський '), облогу Кам'янця, що не був готовий до оборойй, вдачу дьогС міста керманичами його Потоцьким і Ляскоронським туркам, при чому охочим дозволено залишити місто[2018] [2019]), перетворення турками дерквів у мечеті [2020]), Самовидець каже про облогу Кам'янця, що обложені .тилко недель двѣ держалися, але знать южъ Бозский гнѣвъ наступилъ, бо порохи в цекгавзу запалились, где много замку викидало. Итакъ Камянець здали"[2021]). Тимчасом, цей вибух пороху мав місце вже підчас пересправ про здачу Кам‘янця, про що маємо першорядні дані[2022]).

B дальшому, поруч з певними звістками про похід козацько-татар- сько-турецького війська на чолі з П. Дорошенком, ханом і візирем під Львів, при чому по дорозі пустошено місцевість, облогу цим військом Львова, з якого взято окуп, повернення цього війська під Кам'янець[2023]), загони татар на Підгор'я[2024]) Самовидець каже, що „войска зась тіе, зостаю- чіе в Ладижинѣ, з каштеляном подляскимъ и гетманомъ Ханенкомъ, зоставивши коменданта в Ладижинѣ, потягнули в Полшу до короля, почувши о приходѣ турчиновимъ под Камянець"[2025]).

Тимчасом у листі Лужецького від 21 серпня з-під Білої Церкви до Я. Собіського маємо, що козацько-польське військо на чолі з Ханенком і Лужецьким, після відступу хана з . військом від Ладижина, рушило 9 серпня з Ладижина до Білої Церкви, де й взяло участь у військових акціях проти козаків білоцерківського полку[2026]); до головного ж польського війська Я. Собіського це війско приедналосялише восени[2027] [2028]).

B дальшому, поруч з певними звістками про здачу низкимістПраво- бережжя П. Дорошенкові й відступ польських залог з них до Польщі“), про угоду між Туреччиною й Польщею, що згідно з нею Туреччина одержала Поділля й дань[2029]), рух султана до Туреччини, при чому він залишив залогу в Кам'янці, Барі, Межибожій інших містах1), рух П. Дорошенка до Чигирина, здачу Дорошенкові Умані[2030] [2031]), нездачу білоцерківським комендантом фортеції Туреччині всупереч угоді[2032]), залишення турками в Кам'янці руським і вірменам церквів[2033]), Самовидець каже, що після здачі Умані П. Дорошенкові звідтіль „козаки запорожцѣ пойшли в Полшу до своего гетмана Ханенка"[2034]).

’ Тимчасом, у листі білоцерківського коменданта від 4 грудня маємо, що, після здачі Умані П. Дорошенкові, Ханенкова залога з цього міста прибула до Білої Церкви[2035]); побічне ствердження цього маємо й в показах московського капітана I. Лічківського, що був у полоні в Дорошенка, в Чигирині[2036] [2037] [2038]).

_.—B оповіданні про події Лівобережжя, поруч з певними звістками, що козацька старшина з писарем K. Мокріевичем середщосту„заярештувала_ гетьмана Д. Многогрішного в Батурині, вночі, й відіслала до Москви^), що ^ прихильникиМногогрішного, 'довідавшись про арешт гетьманйДмусйлй втікати, при чому декого з них також захопленой відіслано до Москви^, Самовидець одночасно каже, що, після того як Д. Многогрішного арештували, його „звязали, и уложивши въ возъ, накривши шкурою, повезли на Москву, нѣчого не держачи"[2039] [2040]).

^- Тимчасом, справа відбулася трохи інакше. Г. Неїлов. керманич московських стрільців у Батурині, доносив тоді ж у березні 1672 p. цареві, що, після того як козацька старшина згодилася дДеїлцщмпро арешт Д. Многогрішного, старшина „пришли въ городокъ, й они его (Д. Многогрішного. M. П.) взялйи мнѣ его на караулъ отдали"1.1). Так само, ніженский воевода I. Ржевський в одписці цареві від 14 березня 1672 p. повідомляв про одержання 13 березня від козацької старшини й Г. Неїлова звістки, що, „познавъ измѣнѵ гетмана Демьяна Игнатова, посовѣтовавъ, взяли его и оковали до твоего государева указу и отдали за караулѣ головѣ московскихъ стрѣлцовъ Григорью Неѣлову"[2041]). B листі козацької старшини від 14 березня, надісланому цареві з ген. писарем K. Мокрієвичем, маємо, що Д. Многогрішного „взялисмо и за варту вашого царского пресвѣтлого величества оддали"[2042]). Потімкозацькастаршинаписала цареві: „Любосмо на томъ были поставлены межи собою, же помененного Демка Игнатенка, бывшого гетмана измѣнника, не презъ писара енералного войска вашего царского пресвѣтлого величества запорозкого посилати, але кгдысмо зрозу- мѣли, жебы еще нѣкоторые его совѣтники почали его навѣжати и его гдѣ якими словами тѣшити, теды не держачи мы его въ замку батуринскомъ, до указу васъ великого государя нашого, вашего царского пресвѣтлого величества государа, придавши полковника стародубовского Петра Рослав- ца, послалисмо того измѣнника вслѣдъ за писаремъ, аби нагнаЬіпй еґб, на рукы ему и здалъ и посполу и зъ полковникомъ стародубовскымъ до вашего царского пресвѣтлого величества его измѣнника запровадылъ"1).

B дальшому, Самовидець каже про Д. Многогрішного, що на Москві, ине стративши оного, отослано з братами его, з жоною на Сѣбѣръ на вѣчное пребыванне“[2043] [2044]). Адже ж, коли ця звістка може бути певною так до сім'ї Д. Многогрішного, яку заслано до Сйбіру[2045]), як і до брата його В, Многогрішного[2046]), долі другого рідного брата Д. Многогрішного — Сави ми не знаємо, але в справі про заслання Многогрішних його нема. Третій же брат Д. Многогрішного — Виновій помер ще до 1672 p.[2047]).

B дальшому, поруч з'певними звістками про раду вКозачійДуброві, де обрано на гетьмана L Самойловича, поставлено нові статті, виконано присягу, обрано нову старшину[2048]), що мало місце в петрівку[2049]), Самовидець каже, що ця рада відбулася „при боярахъ от его царского величе- ства зосланихъ и при князю Ромодановскому“[2050]) Тимчасом, як свідчать всі справи щодо цієї ради, там був лише один боярин — кн. Г. Ромода- новський[2051]).

Крім того, вираз Самовидця в оповіданні про захоплення турками Кам'янця. що там „зараз жадного звона не осталось: усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко побралъ"[2052] [2053]), тільки тоді може бути визнаний за певну звістку, коли будемо вважати, що Самовидець мав на оці скинення дзвонів з дзвониць, бо в листі з Камянця від 16 лютого н. ст. 1673 p. маємо звістку, що великий дзвін стоїть ще на цвинтарі, як і дзвони вірменські й руські11). Звісткоюж, що Дорошенкопоза- бирав інші дзвонИ, треба користуватися обережно, бо в листі з Кам‘янця від 12 лютого н. ст. 1673 p. маємо звістку, що до Кам'янця прибув посланець від П. Дорошенка і в місті є чутки, що цей посланець прибув в справі забрання дзвонів на Україну[2054]). Крім того, звістку Самовидця про Д. Многогрішного, що „маетность его розно старшина подѣлила"[2055]), можна застосуватп хіба до земельних маєтків, бо ми маємо, що цар наказав „животы" Д. Многогрішного „отдать на церковное строенье"[2056]).

•Розглядаючи пр'ичинй цих, нейевних звісток в Творі СамовидЦя, мусимо вважати, що одні з них трапилися з того, що літописець або був далеко від цих подій, або з часом забув про них. До таких помилок треба віднести помилки : про час битви під Тростянцем, рух жовнірів з України, час призначення Лужецького, рух козаків з Умані до. Польщі, час віді- слання Д. Многогрішного до Москви, про заслання До Сибіру його братів та участь бояр на раді в Козачій Дуброві. Помилка про час вибуху в Кам'янці трапилася тому, як видко, що підчас облоги ще до переговорів дійсно був випадок, коли від турецької гранати вибухнуло 160 гранат в лютеранській каплиці1), й літописець і мігзмішатицюподіюзвибухом, що мав місце підчас пересправ; це тому могло легко бути, бо Ракушка був далеко від Кам'янця й докладних певних звісток міг не мати, тим більш, що були по Україні чутки, що цей великий вибух мав місце до пересправ про здачу[2057] [2058]). Помилка ж про рух Лужецького й Ханенка до Польщі трапилася з того, що з Білої Церкви вони рушили таки опісля до Польщі, а про рух їх до Білої Церкви Самовидець міг і не знати. Непевне ж тлумачення Самовидцем причин зносин П. Дорошенка з Туреччиною треба віднести за рахунок ворожого ставлення літописця до особи цього гетьмана.

1673 p. Під цим роком у літопису Самовидця містяться майже виключно оповідання про події війни Польщі з Туреччиною.

Оповідання про події цього року Самовидець починає звісткою, що „зараз" на весну наступили знову у Волоскую землю войска турецкіе пашей сѣмъ и стали под Хотѣномъ, при которихъ и господаръ волоскій и господаръ молтянскій з войсками своими"[2059]), тоді як ми маємо відомості, що Гусейн-паша, головний керманич турецького війська, прибув до Хотина на початку, липня н. ст., а волоського ж господаря там тоді ще не було. Свідчили ж про це особи, що повернулися з - під Хотина в середині липня[2060]).

B дальшому, поруч з певними звістками про присутність при турець- 'кому війську молдавського й валаського господарів з військом[2061]), про розташування війська Каплана-паши на Цецорі[2062]), про рух проти турок з-під Львова польського, литовського й затягового війська з гетьманами, під головним керівництвом коронного гетьмана Я. Собіського[2063]), без короля, що залишився у Львові, де і помер[2064]), — Самовидець каже про цей рух війська польської держави під Хотин, що „войська коронніѳ и литовскіе, скупившися, маючи з собою люду затягового, за росказаннямъ королевскимъ, рушили з под Лвова просто ку Хотѣню"[2065]).

3 цієї звістки складається вражіння, що польське й литовське військо з-під Львова йшло до Хотина разом. Тимчасом, литовське військо йшло з-під Львова до Хотина окремо від польського, й об'єдналися ці війська незадовго до Хотинської битви[2066] [2067]).

B оповіданні про події бою під Хотином, поруч з певними звістками, що бої під Хотином закінчилися розгромом турецької армії, решта якої втікла через Дністр на Кам'янець і далі на Могилев, Стіну й Рашков, і взяття переможцями хотинського замку, й що татари не брали участи в цій кампанії2), Самовидець, оповівши про початок цього бою під Хотином, каже, що „господарѣ волоскій й мултянській з своими войсками, у которихъ сили невеликіе были, отступили от Турчина и прихилилися до войска коронного“, й далі описує другий день бою під Хотином3).

Тимчасом, молдавський (волоський) господар перейшов з військом на бік поляків раніш, в кінці жовтня н. ст.4), а лише мултянський (вала- ський) господар перейшов з військом на бік поляків напередодні розгрому турок, 10 листопада н. ст.5).

B дальшому, Самовидець каже, що після взяття переможцями хотинського замку „гетманове... пойшли на того пашу на Цоцору; але тот паша не ожидаючи уступилъ за Дунай6). 3 цього оповідання складається вражіння, що наступ на військо Каплана-паші вело все військо переможців, так польське як і литовське, тоді як литовське військо не брало участи в цьому поході, а повернулося додому7).

B дальшому, оповівши цілком вірно, що польське військо стало на зиму в Молдавії, поставило залогу в низці міст, в тому числі в Сочаві й Хотині8), Самовидець каже, що зимою „еолтанъ з синомъ ханѳкимъ з ордами... вигнали жолнѣровъ, же мусѣли уступати з Волоской землѣ, тилко в Сочавскомъ замку и Хотѣнскомъ зостала пѣхота"9). ,

Тимчасом, це вигнання польського війська з Молдавії мало місце 1674 p.10), при чому в цьому вигнанні брали участь і турецькі відділи, а не одні татари[2068]); залоги польські залишено не тільки в Хотині й Сочаві12), але й в Німці13).

Крім того, коли в оповіданнях того ж 1673 p. маємо в Самовидця певну звістку про похід Сірка й калмиків на татар14), а про низку опові-

Дань СамовйдгіД я ііевних звісток йе знайшов s), треба відмітити, що звістку літопису, що після Хотинської перемоги „замокъ Хотѣнскій узяли, где великіе скарби турецкіе узяли гетманове“[2069] [2070]), треба користуватися обережно, бо маємо звістки, иравда не першорядні, що в хотинському замку знайдено переможцями лише три ямки ячменю[2071]).

Розглядаючи причини, з яких трапилися ці непевні звістки, мусимо й тут вважати, що вони трапилися з різних причин. Деякі з них трапилися тому, що літописець з часом забув, або не знав про них докладно. До таких помилок треба віднести звістки про рух польського й литовського війська під Хотин і потім в Волощину, час переходу волохів - мултян на бік поляків, участь турок у вигнанні з Молдавії поляків, польську залогу в Німці. Деякі ж помилки трапилися тому, що літописець, писавши літописа з часомпісляподій,забувпро час їх, — така помилка про час руху до Хотина турецького війська. Помилка пр'о час вигнання поляків з Волощини й розташування там на зиму татар, крім цієї причини (з. часом забув певні дати), трапилася ще й завдяки манери літописця починати в тій частині літопису, що писалася на споминах до порічного запису, кожен рік значною подією, а него для 1674 p. був похід війська Ромодановського й Самойловича за Дніпро, на П. Дорошенка.

1674 p. Під цим роком у літопису Самовидця містяться оповідання про події боротьби Лівобережжя й Москви проти тої частини Правобережжя, що була під регіментом П. Дорошенка й спільників уряду П‘ Дорошенка - Туреччини й Криму, а також про похід польського війська на Правобережжя.

B оповіданні про події походу козацько-московського війська на Правобережжя, поруч з певними звістками про рух на початку року за царським наказом лівобережних відділів під проводом гетьмана I. Самойловича й московських відділів під проводом білгородських воєвод - боярина кн. Г. Ромодановського й окольничого П. Д. Скуратова за Дніпро на Крилов[2072] [2073]), Самовидець каже, що ці відділи „потянули на Криловъпод Чигиринъ. й немного стоявши под Чигириномъ и лопустошивши мѣстечки около Днѣпра, потягнули под Черкаси"3).

Тимчасом, під Чигирин ходило не все військо на чолі з 1. Самойловичем i Г. Ромодановським, а посилано від них під'їзд на чолі з переяславським полковником Райчею й П. Скуратовим, причому цей під'їзд зовсім не стояв під Чигирином. B листі I. Самойловича цареві від 2 лютого 1674 p. маємо що підчас цього походунаЗПравобережжя„генваряЗідняпосылалвашего царского пресвѣтлого величества боярин . і воєвода і наместникъ белого- родцкой князь Григорей Григорьевичъ Ромадановской с товарищи, своего товарища окольничего1 i воеводу Петра Дмитриевича Скуратова с вашими царского пресвѣтлого величества ратными людми, а я, подданный вашего царського пресвѣтлого величества, посылал Переясловского полковника Дмитряшку Райчу с полком переясловскимъ и при нем другихъ полковников, черниговского, лрилуцкого, нѣжинского, стародубского и гадиц-

Roro c полками, и с иныхъ полков выборными людми под Чигирин, гдѣ з Дорошенковими людми был бой", на якому відділи Райчі й Скуратова мали перемогу *)· Про посилку під Чигирин лише частини війська Самой- ловича й Ромодановського маемо й у відписці Г. Ромодановського цареві, що П одержано на Москві 14 лютого[2074] [2075]), й в показах 16 лютого в Москві посланця L Самойловича, сотника T. Подтереба[2076]). Також i Д. Райча в листі до київського воеводи кн. Ю. Трубецького від 2 лютого повідомляв, що „ходилъ я изъ его царск. пресв. велич. окольничимъ и воеводою з Петромъ Дмитреевичемъ Шкуратовимъ под самый Чигиринъ подъѣздомъ"[2077]). При тому ж, як оповідали в лютому в Москві посланці I. Самойловича, „подъ Чигиринымъ государевы ратные люди и казаки не стояли, для того, что чаяли скорого приходу татарскихъ силъ многихъ"[2078]).

B дальшому, поруч з певними звістками про рух козацько-москов ського війська під Черкаси, що здалися цьому війську[2079]), про рух на Канів, що також здався[2080]), про посилку з цього війська відділів на Бо- гуслав[2081]), про військо Дорошенкове в Лисянці й Корсуні й про посилку з Молдавії солтаном орди до Дорошенка[2082]), — Самовидець каже, що „тая орда притягла до Лисянки къ брату Дорошенковому Григорому, которій з оними татарами и c козаками ходилъ под Богуславе противъ войска московского; але заледво з оними увойшолъ в Лисянку, — добре онихъ гнано"[2083]).

Тимчасом, справа з цими подіями відбулася інакше. B листі I. Самойловича цареві від 6 березня 1674 p. маемо, що I. Самойлович вислав відділ свого війська під проводом ген. осавула I. Лисенка для розвідки, й „против того приказу нашего ясаулъ нашъ с товарищи i вашего царского пресвѣтлого величества с ратными конными и пѣшими людми февраля 27 дня вышедиз Богуславля послали в передней стороже немногихъ людей к Медвину и к Лысенке, сами с войском за ним шли'со всякою готовностью. И как тѣ первые люди наши пришли к Медвину близь и тамо под Медвиным застали Грицка Дорошенка добывающаго города с ордою и с великим войском козацким, и тѣ за нашими передними людьми нена- чаено набежав языков поймали было немногих; по сем всесильный Бог неусыпающимъ и всевидящим оком призрѣв на праведные вашего царского пресвѣтлого величества молитвы, благоизволил всему нашему подѣз- ду вскоре на вспомоясение против того неприятеля поспешити и тако взяв в помощ того ж всесильного Бога и вашего царского пресвѣтлого величества счастемъ всѣв на их бусурманские и казачьи выи врознь их розбивъ и трупа много положив в поле языковъ поимали и даже до самые Лысенки на пятнадцать верстъ посѣкая ,гонили до позные ночи"; далі цей лист містить оповідання про здачу козацько-московському війську

Лисянки й полон Г. Дорошенка1). Подібні ж звістки ми маемо й в опові- віданні в Києві 4 березня воєводі Ю. Трубецькому двох козаків Ханенко- вих — Я. Лаврецького й Г. Лукашева, що виїхали з Богуслава 27 лютого[2084] [2085]). Що бій цей мав місце під Лисянкою, куди наступали цосковські відділи, маємо й у звістках, що зібрав на Україні межибізький ігумен в березні від кальницького полковника Ребрика. Ребрик же брав участь у цьому'бої на боці війська Г.Дорошенка[2086]).

B дальшому, поруч з певними звістками про захоплення в Лисянці козацько - московським військом у полон Г. Дорошенка, при чому в Лисянці відбулося й повстання люду проти татар, частину яких також захоплено в полон[2087]), про втечу Андрія Дорошенка з частиною старшини й частиною війська з Корсуня[2088]), про схилення на бік уряду I. Самойловича й Москви Правобережжя, крім Чигирина й Паволочі[2089]), Самовидець каже, що „в тот часъ и гетманъ Ханенко по смерти короля Мѣхаила з Вишневецкихъ, варуючися панов, уступилъ на Заднѣпря и томъ же войску зоставалъ при князю з своимъ войско‘мъ“ [2090]).

Коли ж ця звістка буде вірна в тому, що Ханенко був у цьоцу поході при козацько-московському війську[2091]), то розрив Ханенка з Польщею відбувся раніш, аніж це каже Самовидець. M. Вишневецькйй помер 10 листопада н. ст. 1673 p.[2092]), а ще в другій половині серпня 1673 p. від M. Ханенка був забитий відомий польський полковник Я. Пиво и захоплений м. Димер, як про це повідомляв Я. Собіський Малаховського в листі від 15 вересня 1673 p.[2093] [2094]). Київський воєвода кн. Ю. Трубецький повідомляв царя в листі від 5 вересня про Ханенка, що „онъ цриѣхалъ к Димеру, и пришедъ в Димер сталъ на рекѣ Ирпени, от Киева в трит- цати верстахъ, и хочетъ итти к Киеву, в ближние места“. Потім 30 серпня, вже з Межигірського манастиря, ближче до Киева, Ханенко прислав до Трубецького свого духовника „сказать намъ, холопемъ твоимъ, что онъ с войскомъ своимъ идетъ к Киеву стоять обозомъ блиско Печерского монастыря". Потім, „сентября 1 день, поутру рано пришолъ тотъ гетманъ с воиски своими к Печерскому монастырю". Того ж дня Ханенко був у Києві у Трубецького, а 2 вересня Ханенко з своїми відділами, за бажанням Трубецького, відступив недалеко від Кієва чекати царського указу про дозвіл пройти в Запоріжжя. Тоді ж 1 й 2 вересня й Ханенко й його старшина повідомили Трубецького про небажання служити Польщі, а про евое бажання служити цареві й навіть пропонували „у нихъ принять бунчюкъ и булаву и знамена и пушки"11). Потім, як повідомляв Ю. Трубецький царя, 20 вересня Ханенко рушиввід Кйєва до Димеру[2095]), а 23 жовтня в грамоті царя I. Самойловичеві маемо, щоб Ханенкові з його відділами не заборонявся рух на Запоріжжя[2096]). B листах ж підканцлера

Ольшовського до Я. Собіського від ЗОжовтня й Il листопадан. ст. 1673p. маємовже звістку, що .,Hanenko absolute reUquit nos“ >)·

B дальшому, поруч з певними звістками про раду в Переясла.ві великим постом, що на ній Ханенко здав гетьманство, а І. Самойловічеві підтверджено гетьманство обох боків Дніпра[2097] [2098]), після чого військо козацьке й московське розійшлося [2099]), Самовидець одночасно з цим каже про цю Переяславску раду, що „и такъ совершенно з' обоихъ сторонъ Днѣпра подтвердили гетманство Івану Самуйловичу на той радѣ в Переясловлѣ, ажъ по самый Днѣстръ, тилко надъ Днѣстромъ Гоголь, не хотячи полковництва утратити, держался при руцѣ Дорошенковой"[2100]).

Тимчасом, на листі правобережної старшини до царя від 19 березня 1674 p., ц. т. третього дня після ради, на листі, що в ньому старшина повідомляла царя про свій перехід під владу Москви й про Переяславську раду,' маємо й підпис Остапа Гоголя, полковника подільського[2101]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що П. Дорошенко манив уряд Самойловича й московський пересправами, а сам слав за допомогою до'своїх спільників[2102]), що на допомогу П. Дорошенкові прибула після великодня орда, що докучала українським містам[2103]), Самовидець каже, що з дією ордою „вишло солтановъ три на посилокъ Дорошенковѣ" й що „противко которыхъ ординованій Думитрашко, полковникъ переясловскій, з войсками московскимъ и козацкимъ, и напавши на нихъ за Ташликомъ онихъ значне громилъ, бо чотири милѣ гонили рубаючи татаръ, и многихъ поймали" [2104]).

Тимчасомъ, з ордою пришло не три солтани, а два, козацько - московське військо під проводом Д. Райчі погромило не лише цих татар, але й козаків на чолі з А. Дорошенком, і з цим розгромом захоплено не „многихъ" бранців татар, а лише 2i; розгромленівідділипереможцігнали не на 4 милі, а лише на 15 верст, що складає менше 4 миль. B листі

II. Дорошенка від початку серпня до Калги маємо про присилку йому допомоги ,,съ салтанами ихъ милостью Джанбетъ-Гиріемъ и съ Берекъ Гиріемъ"[2105]); про двох солтанів маємо й в листі П. Дорошенка від 12 червня до ханського візира[2106] [2107]). B листі П. Дорошенка до ханського візира від 10 червня маємо приписку, що „дошла ко мнѣ нерадостная вѣсть, что войска непріятельскіе подъ Смѣлою будучіе, и протчіе, въ нѣколикихъ полкахъ тамо собирающеся, побили орды и людей моихъ, которіе съ ордою будучіе" п). B листі I Самойловича цареві з походу від 15 червня 1674 p. маемо про цей бій відомості, що після посилки Самойловичем за Дніпро відділів на чолі з Д. Райчею, 9 червня „братъ Дорошенковъ Андрей, взявъ вѣдомость о войскахъ нашихъ, что недалече отъ Смѣлой, будучи съ войскомъ немалымъ, имянно съ серденятами и съ компаніею и съ Черемисами, также съ двѣмя солтаны... перебравъ войско свое что лутчее конное, и взявъ сЬбою Дзямбетъ Гирея салтана во шти тисечахъ орды, пришелъ было въ ночи подъ Смѣлую къ табору", щоб напасти на військо Д. Райяі. Коли А. Дорошенкові стало відомо, що e ще 2 полки з війська Райчі під Балаклїєю, він рушив з військом проти них, але після невдалого бою почав відступ на кіш татарський. Тоді „войско при Дмитряшкѣ будучеє, взявъ вѣдомость о томъ приходѣ, перебрався, конные въ трехъ тысечахъ пошли было на выручку, и стрѣтився надъ рѣчкою Ташлыкомъ, учинили съ ними знатной бой", в наслідок якого „тотъ противникъ Дорошенко съ помочниками своими бусурманы ни малой надъ войскомътѣмъ вашимъ государскимъ и казацкимъ потѣхи не взявъ, своихъ многихъ людей тамъ же на мѣстѣ утративъ, со стыдомъ въ поля кримскіе за Черной лѣсъ пуститись имѣлъ, за которымъ 15 верстъ въ поля въ розные мѣста орду розогнавъ, рубили, и старшину знатную войска татарского и черемиского живыхъ въ языкахъ поимали: взяли казикерменского бея сына Асамъ агу да черемиского ротмистра, и при немъ 19 человѣкъ Татаръ* ; цих бранців, разом з іншими, що їх захоплено раніш, Самойловкч і слав при цьому листі до царя1)· Подібні ж звістки ми маємо й в свід-, ченнях в Москві 27 червня посланців: від Г. РомодановськогЬ капітана L Бідова, а від Самойловича козаків 11. Титова й I. Іванова, що брали' участь в цьому бою[2108] [2109]).

B оповіданнях про далші події походу козацько - московського війська, поруч з певними звістками про рух козацько-московського війська під проводом.І.СамойловичайГ.Ромодановськогочерез Дніпро у Черкасах[2110]), про облогу цих війском Чигирина, рух татарського війська на чолі з ханом на допомогу Чигирину, відступ від Чигирина козацько - московського війська до Черкас, причому перед цим відступом спалили козаки и московське військо свій табор під Чигирином[2111]), про прихід лід Черкаси козацько-татарського війська під проводом П. Дорошенка й хана, бої цього війська з військом Самойловича й Ромодановського, при чому в цих боях відділи Дорошенка й хана не зробили особливої шкоди своїм ворогам [2112]), про відступ на лівий бік Дніпра війська Самойловича й Ромодановського[2113]), Самовидець каже воповіданніпро облогу козацько-московським військом Чигирина, що ці війська „под Чигиринъ потягнули, и облегли сюю сторону от Черкасъ, а тамъ-тая сторона за Тясминомъ онимъ πο- волна была, которою волній проездъ посланцѣ Дорошенковѣ мѣли в Кримъ и до Царигорода"[2114]).

Тимчасом, інші дані про цю облогу, дані цілком вірогідні, від осіб, що були тоді під Чигирином, дають інші звістки. I. Самойлович в листі царевівід25лишшз-під Чйгирина пише: „Пришедъподъ Чигиринъ іюля 23 дня, стали, и посовѣтовавъ съ бояриномъ и воеводами, осадили есми его кругомъ войсками и начали есми, при помощи БожіеіЬвоенныи надъ нимъ вымышляти способи" 1J... Пристав Семей Кафтирев, якого посилано з Москви з грамотами до I. Самойловича й Г. Ромодановського, повернувшись оповідав у Москві (виїхав він з - під Чигирина з козацько - московського табору в кінці липня), що Самойлович і Ромодановський стоять під Чигирином исъ пріѣзду отъ города Черкасъ по рѣкѣ Тясминѣ по сю сторону", де й зробили вони шанці, і що „съ другіе съ крымскіе стороны Чигирина приказали дѣлать (шанці). A стоятъ съ другія стороны полковники Иванъ Сасъ, да Герасимъ сумской, да рыбинской, да половина драгунского полку, да по IO чоловѣкъ съ сотни со всѣхъ приказовъ стрѣльцовъ. A слышелъ де онъ, что съ той съ крымской стороны поставлено 15000 всякихъ чиновъ людей". Далі, після різних звісток про хід облоги, він додає: „А съ крымской де стороны и со всѣхъ сторонъ поставлены объѣзжіе крѣпкіе караулы" [2115] [2116]). Голова московських стрільців у Каневі Олексій Карандаев повідомляв царя на підставі звісток від стрільця, що був під Чигирином, про становище обложених чигиринцев, що „у нихъ отняли всякую волю и проѣздъ"[2117]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що новообраний король Я. Собіський[2118]), ще не бувши коронований[2119]), рушив на чолі війська на Україну й став у Брацлаві, а військо Собіського розташовано по інших містах, аж до Білої Церкви, й що підчас цього походу польські відділи захопили Бар, Рашков і Могилев[2120]), Самовидець одночасно каже, що при Я. Собіському „зоставали и гетмани: коронній князь Дмитрій Збарз- скій (c. т. Д. Вишневецький) и Яблонскій полній" [2121]).

Тимчасом, Д. Вишневецький одержав коронне гетьманство 1676 p., після коронації Я. Собіського, коли одержав польне гетьманство й C. Яб- лоновський, як ми маємо про це в листах московськогѲ посланця з Польщі В. Тяпкіна[2122]) і в записках сучасників Дюпона, Пасека й M. бмельов- ського [2123]J. Крім того, привілей Я. Собіського Яблоновському на польне гетьманство датовано 8 квітня 1676 p.[2124]).

B оповіданні Самовидця про події походу турок на Україну, поруч з певними звістками, що султан турецький за проханням уряду П. Доро- .рошенка рушив на чолі великого війська до Дністра, що в Молдавію до султанського війська прибула орда на чолі з ханом1), що Самойлович і цар обіцяли поміч проти цього нападу містам Правобережжя[2125] [2126]), що турки захопили Косницю, Стіну, що туркам здано Ладижин, в якому було й козацьке військо з Мурашкою[2127]), що з-під Ладижина султан послав військо до Умані, що й була захоплена турками, при чому багато люду загинуло[2128]), й що турки потім відступили з України[2129]), Самовидець каже одночасно про події захоплення турками Умані, що підчас облоги уманці, *послухавши Дорошенка и его посланцовъ, — полковникъ з старшиною ичолнѣйшими козакамипоѣхалъкланятися Турчиновѣ“,йщопотім підчас захоплення Умані в наслідок впертої боротьби людности турки „у Раков- ской брами, где були остатнє вмѣстѣ сперлися усѣхъ вистинали*[2130]).

3 цих звісток утворюється вражіння, що її. Дорошенко був під Ума- нем і що турки вигубили все населення цього міста, тимчасом як ми до цих звісток мусимо поставитися зобережністю,бо, по-перше, евідомості, що в Умані турки захопили й бранців[2131]). Вираз же Самовидця про ролю П. Дорошенка в пересправах про здачу Умані не дуже ясний; з цього виразу неясно, чи був за Самовидцем сам П. Дорошенко під Уманем чи ні. Дані ж, що e в мойому розпорядженні, свідчать, що сам П. Дорошенко під Уманем не був[2132]).

' Крім того, з певним застереженням треба користуватись й звісткою Самовидця, що після розгрому відділів Г. Дорошенка *лисянцѣ, не тер- пячи татарской своеволѣ, обурившися, татаръ побили", й здалися відділам Самойловича[2133]), бо Самойлович з‘ясовував це повстання в Лисянці пере- могоюсвого війська[2134]). Знаючинеприхильне ставлення Самовидцядо Москви й до I. Самойловича, треба з певним застереженням поставитися й до звістки літопису, що підчас відступу козацько - московського війська восени з-під Чигирина до Черкас, після того, як напад війська П. Дорошенка й татар на це військо не мав успіху, „усе войско (Самойловича

321

й Ромодановського), которое першей перѳправовалося килка недель, то одного дня и ночи усе Днѣпръ переправили"1). Про подробиці й термін цього переходу я звісток не знайшов, але ж, на мій погляд, після відступу війська П. Дорошенка й ханового від Черкас, військо козацько-москов- ське не мало особливих підстав спішити з переправою через Дніпро з Правобережжя на Лівобережжя, тим більш, що така спішна переправа могла пошкодити війську.

Причини цех непевних звісток були, на мій погляд, різні. Одні з них трапилися з того, що літописець не мав про події певних відомостей. До таких помилок треба віднести звістки про зимову й літню облогу Чигирина, похід війська Гр. Дорошенка під Богуслав, погром війська Андр. Дорошенка. Інші ж помилки трапилися тому, що з часом літописець забув точно про події, як, напр., про час розрива Ханенка з Польщею. Помилка про Гоголя трапилася тому, що потім Гоголь порвав з Москвою й через нього Дорошенко вів зносини з турками[2135] [2136]). Відбилися, можливо, на цій помилці й вороже ставлення Самовидця до Гоголя, про що було вище. Про 3-х солтанів літописець дае помилкову звістку, або тому, що він не мав про це певних звісток, або того, що число три завжди означає в церковних виразах повноту. Кількість захоплених бранців І кількість миль, на протязі яких гнали татар, літописець або тому дае помилково, що не знав точних даних про це, або з нелюбови до татар, щоб збільшити їх поразку. Симпатією літописця до M. Ханенка можна з'ясувати й звістку, що він порвав з Польщею „варуючися пановъ". Помилкаж про час гетьманства Вишневецького й Яблоновського трапилася тому, що літописець занотував цю звістку в літопис тоді, коли Вишневецький і Яблоновський займали ці посади.

1675 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про події боротьби уряду П. Дорошенка проти Польщі, Лівобережжя й Москви.

B оповіданні про події боротьби уряду П. Дорошенка проти Польщі Самовидець каже, що „король, стоячи у Браславлѣ, и Паволочи казалъ докучати; и такъ пѣхота Дорошенкова здалася королевѣ"; потім, оповівши про прибуття орди до Дорошенка, чому він і не прийшов до згоди з Польщею[2137]), Самовидець знов продовжує: „Итакъ перезимовавши король у Браславлю, пошолъ до Кракова на коронацію"[2138]).

3 цього оповідання треба зробити висновок, що Паволоч захопили поляки до руху Я. Собіського з Брацлава, тоді як Паволоч поляки захопили в кінці травня н. ст. 1675 p.[2139]), а Я. Собіський рушив з Брацлава в квітні, причому рушив він не до Кракова на коронацію, а до Злочова й Ярослава, а звідтіль до Львова в зв'язку з військовою кампанією проти турок і татар[2140]); коронацїя ж Я. Собіського мала місце на початку 1676 p.[2141]).

B дальшому, поруч з певними звістками про невдалу спробу брац- лавців здатися П. Дорошенкові, що примусило брацлавців рушити до Ладижина, де вони потерпіли шкоду від поляків, а декого було й заби-

то1), про рух козацько-московського військапід проводомІ. Самойловича й Г. Ромодановського до Двіпра, посилку за Дніпро відділу цього війська й захоплення ним Корсуня, що мало наслідком перехід корсунців з полковником (ц. т. Кандибою) на Лівобережжя[2142] [2143]), рух Сірка з відділом запорожців до П. Дорошенка й присягу П. Дорошенка в присутності Сірка й запорожців московському цареві[2144]), Самовидець каже, що після цього П. Дорошенко „посилалъ своихъ пословъ на Москву; а напотомъ и сан- жаки отослалъ на Москву своимъ тестемъ; толко ж в томъ мало правди было, бо постарому послалъ до Турчина и до хана о помочъ тое лѣто“[2145]).

Тимчасом, не міг П. Дорошенко посилати до Туреччини й Криму після цієї присяги цареві й надсилки санджаків до Москви „тое лѣто“, бо присяга II. Дорошенка Москві мала місце „октября в 10 день", як про це маємо в листі П. Дорошенка, до I. Самойловича від 12 жовтня 1675 p.[2146]). Тестя ж П. Дорошенка П. Яненка ми бачимо з Дорошенковими санджаками в Москві 12 січня 1676 p., при чому, як маємо в справі про перебування в Москві ЯненкайдругогоДорошенкового посланця — C. Тихого, ціособи 12 січня показували в Москві, що „къ великому государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю... послалъ ихъ Петръ Дорошенко съ листомъ своимъ тому нынѣ 3 недели"[2147]). Інструкцію ж цим посланцям дано від П. Дорошенка 19 грудня 1675 p., як про це свідчить ця ж справа про перебування Яненка й Тихого в Москві[2148]).

Ці дані про час одіслання П. Дорошенком санджаків до Москви свідчать, що непевна буде й дальша звістка Самовидця, що 1675 p. П. Дорошенко не одержував допомоги „от Турчина", бо останній „за санжаки обавлялся" на П. Дорошенка, „же отдалъ санжаки, розгнѣваній, оному помочи не далъ"[2149]).

B дальшому, поруч з певними звістками про перехід від П. Дорошенка військових відділів на Лівобережжя[2150]), так що при Дорошенкові залишилося небагато (точно встановити в мене бракує даних) війська[2151] [2152]), про те, що Дорошенко й після присяги цареві продовжував зватися' гетьманом11), Самовидець каже, що П. Дорошенко тримав під своїм регі- ментом міста: „Чигиринъ, Криловъ, Черкаси, Медведовку, Жаботинъ, Мошни"[2153] [2154]).

Коли ця звістка може бути певною щодо Чигирина, Крилова,Черкас, Медвідовки, Жаботина C, для Мошен ця звістк абуде непевна, бо мешканці Мошен переселилися на Лівобережжя ще до приходу війська I. Самойловича й Г. Ромодановського до Дніпра й до присяги П. Дорошенка цареві. B листі I. Самойловича цареві від 11 вересня 1675 p. з табору з-під Галиці маємо, що він „въ 7 день сего мѣсяца... со княземъ Григорьемъ Григорьевичемъ Ромодановскимъ съ товарыщи, съ войсками, при насъ оорѣтающимися, межъ Прилукою и Галицею, у Обѣчевской гребли, къ належащему совокупленію пришли есмы; откуду сего жъ мѣсяца въ її день единокупно итти имѣемъ къ Яготину“[2155] [2156]). B листі ж I. Самойловйча цареві з Батурина від 18 серпня 1675 p. маємо, що, після перемоги відділів Самойловича під проводом I. Новицького й В. Сербіна під Мошнами над відділами Дорошенкового війська, „помяненные жители (м. Мошен)... перешли на сю сторону и розошлись розно по городамъ, гдѣ кто могъ, на житье"[2157]). B листі ж I. Самойловича від 16 серпня до I. Новицького й В. Сербіна маємо подяку останнім за переселення мешканців Мошен на Лівобережжя[2158]).

3 певним застереженням треба користуватися неясною звісткою Самовидця, що брацлавцям шкоду в Ладижині зробили поляки[2159]), бо ми маємо звістки, правда не першорядні, що в цьому брав участь і козацький полковник 0. Гоголь[2160]). Що ж до звістки Самовидця, що Дорошенко 1675 p. з метою схилити на свій бік запорожців, слав на Запоріжжя „живность, горѣлки, тютюн, гроши", і що Дорошенко вів аґітацію на Лівобережжі, схиляючи тамтешних козаків на свій бік, щоб підносили бунт на Самойловича і зібрали раду для обрання нового гетьмана й що в інших місцях і розпочалися бунти, але запоріжці на це на раді не згодилися[2161]),—треба «казати, що від 1675 p. у відомих мені джерелах я не знайшов даних, що або б стверджували, або б заперечували ці звістки. Знайшов я лише звістку про присилку Дорошенком у Січ грошей[2162]), але за джерелами про це важко встановити, чи було це в кінці 1675 p. чи на початку 1676 p. Від 1676 ж року я знайшов звістку, що в Переяславі був бунт в січні[2163]), а також, що того ж 1676 p. Дорошенко прислав на Запоріжжя ветчину, горілку, гроші, тютюн[2164] [2165]). Крім того, e звістки, що Сірко хотів 1676 p. скликати раду для обрання нового гетьмана11).

Розглядаючи причини цих помилкових звісток, мусимо вважати, що всі вони трапилися тому, що літописець, пишучи літопис декілька років після подій, про одні з них міг не мати певних звісток, а про інші ж забув, тим більш, що,як і говорилось вище,требадумати,що нацейіб75р. припадають важливі події життя літописця-Ракушки — переселення його з Правобережжя на Лівобережжя.

1676 p. Під цим роком у літбпису містяться оповідання про кінець гетьманства П. Дорошенка, справу С. Адамовича й П. Рославця, війну польсько - турецьку й розташування· частини правобережних козаків на

Поліссі, смерть царя Олексія, взяття Соловецького манастиря, а також інші справи розколу.

B оповіданні про кінець гетьманства D. Дорошенка, поруч з певними звістками про наказ царя I. Самойловичеві й Г. Ромодановському рушити на чолі війська проти П. Дорошенка, бо вважалося, що інакше кінчити цю справу неможливо 1X про похід царського війська проти П. Дорошенка, прибуття війська до Дніпра проти Воронівки, посилку під'їзду близько 20 тисяч з цього війська під Чигирин, трактати Дорошенка з керманичами цього війська, здачу Дорошенка й приїзд його з Чигирина до табору I. Самойловича й Г. Ромодановського, віддачу там клейнодів — булави, бунчука й гармат[2166] [2167]), про введення до Чигирина козацької залоги на чолі з чернігівським полковником В. Борковським, а також московських частин, що й забрали собі в чигиринській фортеції військове знаряддя й прові- янт[2168]), — Самовидець одночасно з цим каже, що наказ царя I. Самойловичеві і Г. Ромодановському рушити в похід проти Дорошенка, а також і події цього походу мали місце „на весну зараз“[2169]).

Тимчасом, царський наказ I. Самойловичеві „итти къ Днѣпру и за Днѣпръ со всякою осторожностію и надъ Дорошенкомъ чинить промыслъ“ послано з Москви 19 липня[2170]), коли послано відповідного наказа й Г. Ромодановському[2171]). Г. Ромодановський повідомляв потім цяря в серпні, що він мае рушити в похід з Курска „августавъ 11 числѣ*[2172]). П. Дорошенко ж прибув до табору козацько-московського війська I. Самойловича й Г. Ромодановського 19 вересня. Маємо про це в справі про нагороду I. Ржевському, що прибув до Москви зі звісткою, що П. Дорошенко прибув до війська I. Самойловича й Г. Ромодановського „в обозъ сентября въ 19 день*[2173] [2174]). B приказній виписці 1680 p. маемо : / „И в прошлом же во\ 185-м году сентября въ 28 день к великому государю писал боярин и воеводы князь Григорей Григорьевичъ Рамодановской с товарыщи, что милостию Божиею и его великого государя и его государских братьев праведными молитвами и счастием Петръ Дорошенко ис Чигирина со всею старшиною и с пехотными сердюцкими полками приѣхавъ к нимъ в обозъ сентября въ 19 день и пред святым христовым евангелием при них боя-. рине и воеводахъ и при гетмане Иване Самойловиче вѣру учинили на том, что ему Петру з чигиринскими жителі i со всѣм городомъ и землями и с мѣсты ic местечки быть под его великого государя самодержавною рукою в вѣчном подданствѣ и клейноты войсковые имъ онъ Петръ отдалъ* э). ^Ці архівні звістки дають змогу встановити певну дату здаЧі П. Дорошенка, чого неможливо було встановити за відомими друкованими даними[2175]).

Коли під час цих акцій проти Чигирина козацькі й московські відділи прийшли до Чигирина, Дорошенко, як оповідає Самовидець, „собою звонтпивши, почалъ трактовати, варуючи своего здоровя".

3 цим оповіданням літопиеця не можна погодитися. Коли й можна Закинути дещо особі II. Дорошонка, то боягузства, остраху за себе йому закидати не доводиться — сучасні йому джерела не дають для цього ніяких даних. Причину ж здачі Дорошенка треба бачити, на мій погляд, в тому, що політика тих кіл, що висунули його, потерпіла в той час фіяско — спроба об'єднати Україну при допомозі Крима, а потім і Туреччину, не досягла своєї мети й тільки збільшила руїну України. He мав уже Дорошенко в цей час, в час наступу на нього відділів Самойловича й Ромодановського, й підтримки серед люду, що оточував його. He кажучи вже про постійну втечу від нього на Лівобережжя до Самойловича окремих осіб і навіть цілих відділів війська (як відділ Мовчана), не кажучи вже про перехід на бік Самойловича ще 1674 p. цілих правобережних полків, з початку вересня 1675 p. канцелярист Дорошенка В. Кочубей, що передався на бік I. Самойловича, показував, що Дорошенкові в його політиці' вже ніхто „ни мало не пособствуетъ, потому что всѣ люди воз- гнушали онымъ, и никто отъ меншихъ и отъ болшихъ замысломъ его нежелателны суть; и въ самомъ Чигиринѣ ни полковника ни обозного и отъ меншихъ козаковъ нѣтъ ему желателного, кромѣ братіи его да писаря и судьи, которые во всемъ по немъ говорятъ" *); у вірності цього оповідання сумніватися не доводиться, беручи на увагу наступні події.

B оповідані про справу П. Рославця й С. Адамовича, поруч з певними звістками, що стародубський полковник П. Рославець, що посідав цю посаду декілька років[2176] [2177]), не бажаючи бути під владою гетьмана, рушив „на Москву у килкадесять коней", бажаючи піддати Стародуб (ц. т. Старо- дубівщину) під безпосередню владу Москви на зразок Слобожанщини, але не досяг цієї мети й в зв'язку з приїздом до Москви посланців від I. Самойловича, Рославця взято під варту, а потім одіслано на Україну на суд військовий[2178]), що й відбувся в Батурині, де й засуджено Рославца на смерть, а його однодумця С. Адамовича в манастир[2179]), — Самовидець, відносячи цей суд на 1676 p., одночасно каже, що П. Рославець „на зез'дѣ суженъ зосталъ усею старшиною" й що з Рославцем засуджено й С. Адамовича, „которій з овимъ былъ на Москвѣ"[2180] [2181]).

Тимчаеом, події суда над П. РославцеМ i С. Адамовичем мали місце не 1676, а 1677 p., й розпочався цей суд 8 січня с. ст., при чому в ньому брали участь не тільки козацька старшина, але й представники духовенства. 6 лютого 1677 p. в Москві оповідав посланець I. Самойловича — I. Мазепа, що „Нѣжинского протопопа и Рословца судили послѣ Богоявленіева дни на 3 день, въ понедѣлникъ. A при томъ судѣ были присланые отъ преосвященного архіепископа Лазаря Барановича, черниговского и новгороцкого, духовные особы: черниговского Елецкого монастыря архимандритъ Іаникій Голятовскій съ товарыщи, да генерал- ная войсковая старшина, обозной Петръ Забѣла съ товарыщи, и полковники и полковая и мѣская старшина, и сотники и знатное товариство" ®). 8 січня 1677 p., як дату псчатку суду над Рославцем i Адамовичем, маемо й в судовій справі цього суду, при чому тамож маемо й про участь представників від духовенства в цьому суді[2182]). Про початок цього суду

S січня и прб уЧасть у ньоМу ПреДсїаВниКіВ Духовенства маёмо й в листі I. Самойловича цареві від 15 січня 1677 p.1).

He був і ІІ. Рославець одночасно з С. Адамовичем у Москві. Як свідчить сярава про перебування С. Адамовича в Москві, прибув він туди 21 липня, а відпущено його 28 липня 1676 p.[2183] [2184]). Після ж повернення з Москви С. Адамович, „какъ увидѣлъ то, что Дорошенко въ винахъ своихъ великому государю добилъ челомъ, и съ того времени укриваетца по монастырямъ и по лѣсамъ", показували в Москві 16 жовтня посланці I. Самойловича—I. Скоропадський та C. Кульженко[2185]). Заарештовано ж Адамовича в кінці жовтня, як маємо про це в листі I. Самойловича цареві від 8 листопада й в свідченнях в листопаді ж у Москві посланця гетьманського Івана Дорошкевича [2186]). П. Рославець у свойому листі від 21 липня з Почепу повідомляв наказного старод.ібського полковника про свій намір їхати до Москви[2187]). Від 22 липня маемо лист П. Рославця з Почепу до новгородсіверського, шептаківського й погарського сотників[2188]), а від 23 липня маємо лист Рославця з перевозу Утинського[2189]). B справі про „пріѣзды" до Москви різних осіб в зв'язку зі справою П. Рославця маємо: „184-го,августавъ 4 день, въ Приказе Малыя Росиі явился Стародубской полковникъ Петръ Рославецъ, а в допросе сказал"[2190])... B записах „о службѣ и награжденіи князя Василья Васильевича Голицына" маемо в виписці, що П. Рославець прибув до Москви 4 серпня[2191]). Пізніш, 1677 p., О. Адамович показував, що „тотъ же Рословецъ, какъ я шелъ съ Москвы, а онъ къ Москвѣ, встрѣтясь со мною, въ селѣ Семеновскомъ, велѣлъ мнѣ итти на Украину" [2192] [2193]).

B оповіданні про події польсько-турецької війни, поруч з певними звістками про рух на Польщу турецько - татарського війська, що обложило польсько-литовське військо на чолі з королем Я. Собіським і примусило його до тяжкої для Польщі угоди11), Самовидець одночасно з цим каже, що на чолі турецької армії був „паша великій Каплан-Герей", що за цією угодою поляки погодилися „уступити усего Подоля по Kopo- сташовъ туркамъ и усей Украини зрекатися", при чому з оповідання Самовидця утворюється вражіння, що облога польського війська мала місце „под Берестечкомъ"[2194]).

Тимчасом, на чолі турецької армії був Ібрагим-Шайтан-паша, обложене польськевійсько булопід Журавном[2195]) й затрактатом, що був складений між обома сторонами, за Польщею залишилися Біла Церков і Паволоч[2196]).

B дальшому, поруч з певними звістками про розташування польським королем на Поліссі козацьких відділів на чолі з О. Гоголем,б. полковником подільським, при чому сам Гоголь стояв в Димері]), про смерть царя Олексія 30 січня „в ночи години четвертой", на запусному тижні[2197] [2198]), й початок царювання царя Федора, якому присягли бояри й стрільці[2199]), про взяття й зруйновання царським військом Соловецького манастиря, після облоги, що тривала декілька років[2200]), Самовидець каже, що цей манастир взято „того жъ року и того дня“, ц. т. коли помер і цар Олексій[2201]). Тимчасом Соловецький монастир узято не 30 січня, коли помер, як зазначено вище, цар Олексій, а 22 січня 1676 p.[2202]).

He можна погодитись й зі звісткою Самовидця під цим же 1676 p., що „того жъ року якійсь Капѣтонъ секту в‘счалъ“[2203]), бо сектанська діяльність Капітона розпочалася значно раніш: ми вже маємо дані про цю діяльність Капітона й 1639 p.[2204]).

Розглядаючи причини, чому трапилися ці непевпі звістки, мусимо вважати, що деякі з них трапилися з того, що літописець, бувши далеко, не знав про певний стан річей; до таких помилок треба віднести звістки про місце облоги поляків турками й татарами, умови трактату, дату взяття Соловецького манастиря, початок діяльности Капітона, склад суду над Рославцем і Адамовичем. Помилка ж про перебування Адамовича в Москві вкупі · з Рославцем трапилася тому, що, як зазначено вище, і Рославець і Адамович були в Москві майже одночасно, а потім їх суди* ли разом, заслано їх разом і за одним обвинуваченням. Отже літописець, не знаючи докладно подробиць, і змішав події. Непевний час кінця Дорошенка попав до літопису тому, що, пишучи літопис після подій, літописець змішав час цих подій; це могло ■ трапитися тим легше, що весною 1676 p. був похід козацьких і московських відділів проти Дорошенка [2205]). Час суду над Рославцем і Адамовичем тоМу маємо у Самовидця непевний, що він, пишучи літописа опісля 1676 p., занотовуючи до літо- писа на початку 1677 p. про подорож Рославця до Москви 1676 p., до цього ж року відніс і суд над ним іАдамовичем. Каплан-пашу на чолі турок літописець поставив, бо змішав цей факт з подіями 1672-1673 p.p., коли Каплан-паша відограв значну ролю у війні польсько-турецькій; звістку про причину здачі П. Дорошенка Ракушка вмістив з - за ворожого ставлення до останнього.

<< | >>
Источник: МИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ. НАРИСИ ICTOPlI УКРАЇНИ XYII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ (ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ). ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ. XAPКIB - 1930. 1930

Еще по теме 1648 p.:

  1. 3.2 Земский собор 1648 года, принятие Соборного Уложения, государственные реформы и реформы областного управления.
  2.   ДЕКАРТ - МАРКИЗУ НЬЮКАСЛУ 81 [Март или апрель 1648 г.]  
  3.   ДЕКАРТ [ДЛЯ АРНО] 84 Париж, 29 июля 1648 г.  
  4. § 1. Общественно-политический строй Украины накануне освободительной войны 1648-1654 гг.
  5. § 1. Общественно-политический строй Украины накануне освободительной войны 1648-1654 гг.
  6. Перші перемоги повстанців (1648 р.):
  7. Умови перемир'я 1648 р.:
  8. Напрямки діяльності Б. Хмельницького взим­ку 1648-1649 рр.:
  9. Воєннi дії в другiй половинi 1648 р.
  10. Основнівоєнополітичні події 1648-1657.
  11. 3.2 Земский собор 1648 года, принятие Соборного Уложения, государственные реформы и реформы областного управления.
  12. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО В УКРАЇНІ У ПЕРІОД НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ (1648—1654 рр.)
  13. Критичний розгляд звісток літопису Самовидця за 1648 -1676 p.p.
  14. 1648 p.
  15. Лекція 7 ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1648-1654 рр.)
  16. Передумови та причини війни 1648-1654 рр..
  17. Соціально-політичні наслідки визвольної війни 16481657 рр. Формування Української держави.
  18. Вестфальский мир 1648Швед, война (1630—35)
  19. Границы Германской империи после 1648
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -