<<
>>

III. Критичний розгляд звісток літопису Самовидця за 1677-1702 p.p.

1677 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про внутрішні події на Україні й Московщині й про війну України й Москви проти Туреччини й Криму.

B оповіданні про внутрішні події, поруч з певними звістками про посилку підвод для перевезення припасів з Сівську до Чигирина1), приїзд від царя постом на Україну стольника Алмазова, що забрав з собою до Москви П.

Дорошенка[2206] [2207]), про віддачу С. Адамовича, після його відмовлення стати ченцем, світській юрисдикції, ув'язнення Адамовича, після чого він зізнався, що мав змову проти гетьмана з деким із старшини, в тому числі з Д. Райчею-переяелавським полковником, Рославцем-стародубським і Л. Горленком-прилуцьким[2208]), про послання потім 31 липня Рославця й Адамовича до Москви[2209]), Самовидець одночасно з цим каже, що Адамович викрив, що „мѣлъ з нѣкоторими о здоровя гетманское, а звлаща з Рославцемъ, полковникомъ стародубовскимъ, Дмитрашкомъ переяслов- скимъ, Лазоромъ прилуцкимъ и инними", й далі додае, що „которихъ усѣхъ до вязення побрано"[2210]).

Треба сказати, що, коли це оповідання буде вірно в частині про Лазаря Горленка, полковника прилуцького, а також до Карпа Мокрієвича[2211]),— про Дмитрашку Райчу переяславського це оповідання не відповідає дійсності. B грамоті царя Самойловичові від 29 березня 1677 p. маємо, що цареві стало відомо через Домонтовича й Прокоповича, посланців Самой- ловича, що „Дмитряшко Райча, бывшей переяславской полковникъ, изъ Барышевки ушолъ на ту сторону Днѣпра къ Гоголю, и чтобъ объ отдачѣ его указали мы великій государь, наше царское величество, послать наши великого государя, нашего царского величества грамоты къ брату нашему, наяснѣйшему великому государю, къ его королевскому величеству пол- скому или бъ тебѣ повелѣли писать о томъ къ гетманомъ" [2212]).

Маемо також переписку I. Самойловича в кінці 1677 - початку 1678 p. з польським гетьманом C. Яблоновським про Д. Райчу, що втік на Правобережжя до Гоголя[2213]).

Оповідає потім літописець, що на Москву відправлено „Петра Poc- лавця, бывшого полковника стародубовского йСімеона протопопу нѣжин- ского, окованнихъ и з инними козаками" *)» тоді як в дійсності до Москви вирядили тільки Рославця й Адамовича, ніяких же інших в'язнів з ними не відправлено. Посланець Самойловича до Москви, військовий товариш P. Книш, що привіз в'язнів до Москви, оповідав Il серпня в Москві, що Самойлович з ним „прислал бывших Нѣжинского протопопа Семена Адамовича да Стародубского полковника Петра Рославца"[2214] [2215]). B листі Самойловича до царя, який привіз цей же Книш, теж маемо, що з Книшем прислано до Москви Рославця й Адамовича, а інші їх однодумці у гетьмана ув'язнені[2216]).

B дальшому, поруч з певними звістками про рух турецького війська, при якому був і Ю. Хмельницький, під Чигирин у спасівку й напад цього війська на Чигирин[2217]), рух I. Самойловича з Батурина на чолі війська в похід, об'єднання його з московським військом на чолі з Г. Ромо- дановським і дальший рух їх армій до Дніпра[2218]), Самовидець одночасно каже, що „августа 23 (в списку Козельського 27), приступивши князь Ромодановскій з войсками московскими, и гетманъ Іванъ Самуйловичъ с козацкими войсками посполу ку Днѣпру.. вислали до Чигирина козаковъ пѣхоти полтори тисячи и Москви приказъ"[2219]).

B дійсності ж Самойлович прибув з військом до Дніпра 24 серпня, а Ромадановський 25 серпня. 5 вересня 1677 p. в Москві піддячій 0. Богданов, надісланий Il серпня до війська Самойловича й Ромодановського з грамотами „и для провѣдыванья вѣстей", показав, що він „Алексѣй съѣхалъ боярина и воеводъ съ полки у Днѣпра, подъ, Чигиринъ-Дубро- вою, августа въ 24 день; а ЧигиринъдеДуброваотъЧигирина20верстъ.

И того-жъ числа^бояринъ и гетманъ учали переправливатца рѣку Сулу и итти къ Чегирину на Бужинъ перевозъ, которой черезъ Днѣпръ противъ Чигирина въ 10 верстахъ. И гетманъ де съ войски пришолъ подъ Бужинъ того жъ числа и сталъ на берегу Днѣпра, а бояринъ и воеводы съ полки пришли къ Днѣпру, и съ гетманомъ случились августа въ 25 числѣ"[2220]). B опису війни цього року, доставленому цареві при грамоті Самойловича в жовтні 1677 p., також маємо, що „особно шелъ господинъ гетманъ со своими полками къ Днѣпру и тамъ сталъ у Днѣпра у Бу- жинской пристани въ 24 числѣ августа"; в бою з татарами „наши тожъ противъ ихъ стрѣляли, и въ той день до вечера и потомъ въ 25 числѣ августа черезъ Днѣпръ противно стрѣляли жъ. Бояринъ князь Рамода- новскій съ войсками государскими пришелъ тамъ же къ пристани- въ томъ же числѣ на ночь"8).

He посилав і Самойлович, коли відбулася посилка разом з Ромода- новським допомоги Чигирину, півтори тисячі чоловік козаків на допомогу

Чигирину. Самойловин B лйсті цареві від 25 СерПня повідомляв, ідО ДО Чигирина „за общимъ уже нашимъ съ бояриномъ и воеводами совѣтомъ, я отъ себя тисячю людей пѣшихъ послалъ есмь, а бояринъ отъ себя такожде подлинную часть ратныхъ вашихъ государскихъ людей купно съ моими послалъ" *). Вищевказаний Ол. Богданов показував, що „которые ратные люди посланы изъ полку боярина и воеводы и гетмана, 2000 человѣкъ, и тѣ де въ Чигиринъ дошли въ цѣлости"[2221] [2222]), а в описі Чигиринської кампанії маємо, що гетьман послав до Чигирина полк сердюків, „а бояринъ 1000 драгуновъ"[2223]), так що, відкинувши цю тисячу з загальної кількости посланого війська—двох тисяч — про що маємо в свідченнях Богданова, і залишиться кількість козаків тисяча чоловік, що саме й згоджується з даними листа Самойловича й зі свідоцтвом Васильєва.

B дальшому, поруч з певними звістками про прихід цього допоміч- ного відділу до Чигирина, не дивлячись на докуку від орди[2224] [2225]), про переправу головного козацько-московського війська на суднах через Дніпро й зроблення ними за річкою шанців, не дивлячись на те, що цьому пере- шкоджували.туркп й татари, на чолі яких був і хан, й що підчас цих боїв, що тривали два дні, забито й сина ханського, про відступ турецько- татарської армії, на чолі якої в цій кампанії був Ібрагім - паша, від Чигирина після чотирохтижневої облоги, так що 29 серпня Чигирин став вільний від облоги[2226]), що на цей відступ турок вилинула також близькість війська на чолі з В. Голіціним і ненормальні стосунки турок з ордою6), про прихід до Чигирина козацько-московського війська, що позарівнювало рови й шанці турецькі, осадило Чигирин козацькою й московською залогою й рушило назад[2227]), — Самовидець, оповідаючи про прихід до Чигирина козацько-московського війська, каже, що, туди „притягнув, ши войска московскіе и козацкіе направовали городъ Чигиринъ и замокъ- що турки попсовали, достаючи з гарматъ и подкопами"[2228]).

B дійсності ж полагодження мурів Чигирина тоді восени не було. 23 вересня посланець Самойловича до Москви 1в. Биховець, що привіз разом з посланцем Ромодановського I. Ієвлевим повідомлення про повернення козацько - московського війська з - під Чигирина на лівий бік Дніпра, оповідав, що „нынѣ Чигирина не крѣпили для того, что люди изнужились;

да и крѣпить его нынѣ нелзя, потому: что его и сдѣлаютъ, и то все отъ дождей валитца; а будучи подъ нимъ Турки дерево испробили, а камень разбили и подкопами раскопали, а крѣпить его и дѣлать будетъ все вновь весною"1). B опису Чигирина, що прислав цареві і червня 1678 p. Ів. Ржевський, призначений в Чигирин керувати обороною міста, маємо: „А старый верхній городъ Чигиринъ розбитыя городовыя стѣны и башни не починиваны да и починивать не мочно: дѣлать тѣ разбитыя и худыя городовыя стѣны и башни вновь, какъ новый верхній городъ Чигиринъ со всѣми крѣпостми будетъ въ совершенствѣ, а нынѣ того не дѣлано за великимъ безлючествомъ и за лѣсною скудостью"[2229] [2230]).

Що ж до звісток Самовидця про пожежу в Стародубі, бійку людом попа Якова, в зв'язку з прокльоном стародубців від Л. Барановича, про справи попа Якова, я лише знайшов, що в зв'язку з тим, що полковник Рославець раніш побив попа Якова (Хапчинського), Л. Баранович наложив на Стародуб інтердикт, при чому піп Шуба з Чернігова читав прокльон в Стародубі в церкві[2231]).

Що ж до самої пожежі в Стародубі, так картинно намальованій·- Самовидцем[2232]), до цієї звістки я мушу поставитися з певним ззстережен- ням. Звісток про цю пожежу я ніде не знайшов, а сумнів у мене викликає два моменти. Самовидець каже, що пожежа в Стародубі, від якої „великое будованя церквей божіихъ чотирохъ, стоячихъ у самомъ городѣ, зо всею оздобою ихъ, которая на всю Украину славна була в маліо- ванню образовъ, в иннихъ достаткахъ, так теж великостію звоновъ,— зовсѣмъ погорѣло... вигорѣло усе мѣсто, же жадная не тилко хата, але а нѣ башта, наветъ и саміе вали погорѣли, нѣчого не зоставивши", мала місце 17 травня. Дією пожежою, каже Самовидець, бог „отнялъ тую оздобу того мѣста, то есть церкви божіей, в которихъ щоденная служба божая отправовалася". Потім же Самовидець каже, що 13 серпня в Стародубі люд обурився на попа Якова, якого „виволокши з алтара, по службѣ божой, сродзе ‘ били"[2233]). Дивно, що за такий короткий час збудовано церкву. Крім того, ми маємо від липня 1677 p. ориґінал листа Л. Барановича до M. Рубця, стародубського нак. полковника. B цьому листі Барановича маемо: „Русскіе люде слободки Демянувской, суплѣ- ковали до насъ презъ чесного о. Іякова Хапчинского, абысми имъ книги, которые нашъ высланный чесный отецъ Сіомашко позабѣравпш въ ихъ, положилъ въ церквѣ въ Рождества Пресвятой Богородицы стародубов- ской, казали повернути. Зачимъ мы склонившися на ихъ прозбу, просимъ милости твоей — рачъ вм. оные книги честному отцу Іакову Хапчинскому, росказати выдати”[2234]).

Як видко з цього, й тут йде мова про ч церкву в Стародубі в липні 1677 p., що протирічить оповіданню Самовидця про пожежу. При тому ж, як треба з певністю припустити, ця церква різдва богородиці в Стародубі була соборною[2235]) й тому була, звичайно, близько центра міста й мусила б згоріти підчас цієї пожежі. A як Самовидець, про що свідчить це оповідання, 3‘ясовуе пожежу карою божою й ганьбить стародубівців — цілком можливо, що ми й тут маємо помсту Pa- кушки, навмисне видумане оповідання про події, що не мали місця, подібно Чигиринській раді 1657 p.

Розглядаючи причини чому трапилися ці помилки, мусимо вважати, що вони трапилися з різних причин. Деякі з них трапилися, тому, що, бувши далеко від подій, літописець не мав про них певних відомостей; до таких помилок треба віднести звістки про причасних до справи Адамовича й Рославця, про засланців з Рославцем і Адамовичем до Москви, про час прибуття Самойловича й Ромодановського до Дніпра. Помилка ж про укріплення Чигирина трапилася того, що, перед походом Самойловича й Ромодановського з-під Чигирина на Лівобережжя, для укріплення Чигирина звозився лісовий матеріял 1J, а це й дало привід для помилкової звістки літописця.

1678 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання про події війни України й Москви з Туреччиною й Кримом і про посольство від Польщі до Москви.

B оповіданні про військові акції цього року, поруч з певними звістками про шкоду на початку року від татар на Переяславщині[2236] [2237]), про доставку до Чигирина припасів та укріплення цього міста[2238]), про заведення на Україні аренд в зв‘язку з потребою грошей на війну[2239] [2240]), рух весною в похід московського війська на чолі з Г. Ромодановеьким і Ka- симовським царевичем®), рух I. Самойловича в похід з Батурина 10 травня[2241]), похід об'єднаного козацько - московського війська до Бужинсь- кого перевозу[2242]), Самовидець каже, що „того жъ року, юля 10, войска великіе подступили турецкіе з везиром Мустафою под Чигиринъ".

B діяріюші П. Гордона, що був підчас цієї облоги в Чигирині, маємо, що головні турецькі сили з візирем прийшли під Чигирин 9 липня[2243]). Підтвердження цієї звістки Гордона маємо й в листі Самойловича до царя від Il липня з табору на Дніпрі; в цьому листі Самойловича маємо, що „турского солтана везирь, пришедъ со всѣми войсками турскими и во- лоскими и мултянскими, и ханъ со всѣми ордами крымскими, бѣлогородц- кими и нагайскими, въ 9 день іюля, въ Чигиринъ, послали отъ себя изъ- подъ Чигирина"..[2244]).

B оповіданні про події цієї війни під Чигирином, поруч з певними звістками, що військо Самойловича й Ромодановського перейшло Дніпро під Бужином, що турки, поділивши військо, послали проти цього козацько-московського війська декілька пашів, на чолі з Каплан-пашею, хана, молдавського й валаського господарів, що бої між цими військами тривали декілька тижнів, до приходу на допомогу козацько-московському війську калмиків і черкесів на чолі з кн. Каспулатом (в літопису Булатом), коли розпочався наступ на військо Каплана-паші, що мусило відступити1), що бої тривали й далі, при чому з боку козацько-москов- ського війська була невдала спроба захопити вночі у турок гору, бо виникла метушня при цій акції ; що потім в суботу, 3 серпня, цю гору захоплено і взято трофеї, в наслідок чого турки одійшли за Тясмін, попаливши мости, а козацько-московське військо прибуло під Чигирин[2245] [2246]),— Самовидець каже, що „гетманъ Самуйловичъ услалъ свѣжого войска килко полковъ в Чигиринъ"[2247]), тоді як, крім козаків Самойловича, були послані Ромодановським до Чигирина й московські відділи.

Маємо про це в одписці цареві Каспулата Черкаського (дати нема) з-під Чигирина, де читаємо, що після приходу під Чигирин 4 серпня „послали мы холопи твои твоихъ великого государя ратных людей астраханскихъ и самарскихъ и саратовских и царицинскихъ и черноярскихъ стрѣлцовъ въ споможеніе твоимъ, великого государя, ратнымъ людемъ, которые сидятъ въ Чигиринѣ"[2248]). 26 серпня в Москві посланець Самой- ловича до царя Я. Головченко, що й сам був у Чигирині підчас облоги, показав, що Самойлович і Ромодановський, пришовши під Чигирин, посилали відділи до обложної фортеції[2249]). B щоденнику Гордона також маемо, що Ромодановський присилав після свого приходу під Чигирин відділи свого війська до фортеції[2250]).

B дальшому, в оповіданнях про кінець облоги Чигирина й кінець кампанії цього року Самовидець певно оповідав, що турки вирвали декілька підкопів під чигиринською фортеціею, після чого серед обложених розпочалася паніка й втеча, підчас якої, особливо коли обламався міст, а також счинилася метушня на греблі, багато люду загинуло, що турки робили підпал в низці місць Чигирина, що частина козацької піхоти боронилася біля церкви, а московські відділи в замку, а вночі, запаливши замок і вживши заходів, щоб там розпочалися вибухи, ці відділи пробилися до головного війська Самойловича й Ромодановського[2251]). Вірно каже Самовидець, що потім козацько-московське військо рано в понеділок, ц. т. 12 серпня, рушило до Дніпра, куди прибуло другого дня й стало окопом, не дивлячися, що підчас цього відходу це військо мало перешкоду від турецького війська, під керівництвом візиря, що бої тривали -тут тиждень і закінчились відходом турок до Чигирина[2252]), що турки зруйнували Чигирин й рушили додому [2253] [2254] [2255] [2256] [2257]), що рушило додому й військо Самойловича й Ромодановського2). Вірно каже Самовидець, що підчас цього руху турок до Дніпра візир послав відділи Свого війська, що захопили Канів, при чому багато люду загинуло там у манастирі в диму, а тих, що були в церкві, помилувано3), що після цього низка міст, як Черкаси, Мошни, Корсунь, стали під регіментом Ю. Хмельницького4), що польські відділи відійшли з Кальника, Немирова, Липець і Жорншц, що ці міста стали також під владою Ю. Хмельницького, що став в He- мирові, а Яненко в Корсуні й що при них залишилися й татарські відділи[2258]). Поруч з цим Самовидець, оповідаючи про останні дні й кінець Чигирина, каже, що після приходу головного війська Самойловича й Po- модановського під Чигирин, турки старано добували цю фортецію, й далі каже: пв пятницю вирвало подкопъ под замкомъ, где убито гранатомъ воєводу околничого Івана Івановича Ржевского, человѣка воєнного и справного; а напотомъ дня lO августа, в неделю о полудню, вирвало

килка подкоповъ подъ мѣстомъ"_____ і оповідав після цього про взяття

турками Чигирина[2259]). 3 цього оповідання літописця й утворюється вра- жіння, що Ржевського вбито після приходу під Чигирин головного війська Самойловича й Ромодановського, за день до взяття Чигирина:

Тимчасом, Ржевського вбито до приходу Самойловича й Ромодановського під Чигирин. Самойлович з Ромодановським прибули під Чигирин 4 серпня[2260]), а Ржевського вбито 3 серпня, як про це маємо й в щоденнику Гордона[2261]), що посів місце Ржевського й записав такожв своєму щоденнику 10 серпня, що тіло Ржевського чотири дні назад вивезено з міста[2262]), а також і в свідченнях в Москві 17 серпня посланця Самойловича з-під Чигирина Ів. Ростковського[2263] [2264]). Притому ж цей день смерти Ржевського, 3 серпня, припадає не на п'ятницю, як маємо у Самовидця, а на суботу11). Чигирин же взято не 10 серпня в неділю, а 11 серпня,що було в неділю[2265]). Про дату взяття турками Чигирина маємо в діяріюші Гордона, що тоді керував обороною Чигирина[2266]), в свідченнях в Москві 26 серпня посланця Самойловича Як. Головченка[2267]); 11 серпня, як дату взяття Чигирина турками, маємо також і в одписці Ф. Ісканського до Ф. Лаврентьєвича про те, що Ісканський 28 серпня одержав одписку з бфремова від воєводи Г. Спішнева, який в свою чергу одержав 27 серпня звістку з Ливен від воєводи Є. Вельяминова, про одержання останнім 26 серпня повідомлення від Григорія й Михайла Ромодановських, що турки взяли Чигирин іісерпня[2268]).

B оповіданні про події пересправ між Польщею й Москвою, поруч з певними звістками, що до Москви прибуло від Польщі посольство з вимогою, щоб Москва повернула смоленське й київське воєводства, що після пересправ досягнуто угоди, на якій присяг і цар1), Самовидець каже, що на чолі цього посольства були Сапіга, Комар і „князь Четвер- тенскій", й що цих послів „зразу принято з честю, але подарковъ королевскихъ не принято, а напотомъ и самихъ задержано и мало чести онимъ отдавано, ажъ знову до своихъ городовъ по скарбъ слати мусѣли на живность"[2269] [2270] [2271]).

Тимчасом, на чолі цього посельства були Сапіга, Комар і Чарторій- ський[2272]), а ніякого Четвертинського в складі цього посольства не було. Маємо тако ж у Таннера, що був з цим посольством, що 20 травня передано цареві дарунки від короля[2273]). He маємо ми нічого, що послів затримано, або що вони слали за скарбом, про що безумовно зазначив би Таннер при. його ворожому ставленні до Москви[2274]). Ha утримання ж цих послів витрачено Москвою 4173 рублі, 14 алтин, 2 деньги[2275]).

Крім того, маємо у Самовидця звістки в оповіданні про події 1678 p., що до них треба поставитися з певним застереженням.

Так, в оповіданні про захоплення козацько - московським військом гори підчас боїв під Чигирином Самовидець каже, що в наслідок того, що козацько - московське військо „не пущено за турками", турки оправилися, повернулися й напали на козацьке-московське військо, погнали його й „тилко единъ полковникъ московскій, оставившися рогатками, одержалися на горѣ"[2276]). Тимчасом, Гордон, що, правда, не брав участи в цих подіях, бо був тоді в Чигирині, дає в свойому щоденникові звістку, що турки могли оправитися завдяки тому, що козаки й московські частини стали грабували турецький табор[2277]). Крім того, посланець I. Самойловича до Москви, і. Ростковський показував 17 серпня в Москві, що від турок на горі боронився в такому становищі, як зазначає Самовидець, генерал- поручик А. Шепелів[2278]). 3 певним застереженням треба поставитись і до звістки Самовидця, що підчас останнього нападу турок на Чигирин їм допомогло, що козаки „одни попилися, а инніе спали" [2279] [2280]), бо в діярігоші П. Гордона, що відмічав і негативні риси козаків у цій кампанії, ми про це пияцтво козаків не маємо нічого.

3 застереженням треба користуватися й звісткою Самовидця, що в боях підчас відступу козацько-московської армії з-під Чигирина „под самимъ везиромъ конейдвохъ убито"11), бо потім турецькийбранець, що, правда, не був на цих боях, показував у жовтні, що на цих боях „ви- зиря самого и лошади подъ нимъ не ранивали"[2281]).

Розглядаючи причини цих помилок, мусимо вважати, що помилки про дати прибуття турок під Чигирин, смерть Ржевського, взяття Чиги- рйна, посланння до Чишрина й московського війська, про королевські дари цареві, особу Четвертинського в посольстві, трапилися тому, що, бувши далеко від цих подій, літописець, не мав певних звісток. У звістці про затримання польського посольства й недостатній харч йому треба бачити вороже ставлення літописця до Москви, бо негарне поводження з посланими завжди вважалося явищем негативним; ніяких же інших даних, що дали б літописцеві привід до цієї помилки, ми не маємо.

1679 p. Під цим роком в літопису Самовидця вміщено оповідання про події війни України й Москви проти Туреччини, Криму · й уряду Ю. Хмельницького, а також про сойм в Гродні.

B оповіданні про напад татар і відділів Ю. Хмельницького на Лівобережжя, поруч з певними звістками про напад на початку року Білго- родської орди з Яненком на Лівобережжя й шкоду від них людності біля Козельця й далі·1), Самовидець одночасно з цим каже про цей .же напад, що Яненко з татарами „многіе села повибирали и назадъ вернулися съ полономъ в цѣлости"[2282] [2283]), тоді ж як один загон татарський був погромлений переяславським полковником Ів. Лисенком, при чому декілька татар захоплено в полон.

B листі Ів. Самойловича від 15 січня до царя маємо, що переяславський полковник з козацькими й московськими відділами під Воронковим „последней загонъ татарской позади поспѣшающий в помянутом селѣ Глубокомъ напавъ розгромилъ и немало ихъ поганцовъ порубилъ, и в языцех коликонадесять человѣкъ взялъ"[2284]). Посланець Ів. Самойловича в Москві Ф. Кобилецький (сам Кобилецький був з переяславського полку) 26 січня 1679 p. також показував, що підчас цього нападу татар, „свѣдавъ тот татарской загон переясловской полковникъ ' Іван Лысенко собрався полку своего с товариствомъ, да столникъ* і воеводы Леонтей Неплюевъ да Іванъ Головкин посилали с нимъ рейтаръ 4 роты i ходили за тѣми татары человекъ ихъ съ 700 и тѣхъ татар назадъ поворочаючихъ под Воронковымъ немалой -загонъ розбили"[2285]).

B дальшому, поруч з певними звістками про напад тоїж зими близь-' ко всеядної на Лівобережжя відділів Ю. Хмельницького й Білогородської орди, на чолі якої було 4 солтани, перехід цією армією Дніпра біля Черкас, про відступ цієї армії назад завдяки великому снігу[2286]), Самовидець каже, що ці відділи Ю. Хмельницького й татар підчас цього нападу „тилки по Лукомле и Яблунев были, а далей не йшли за великою зимою"[2287]).

B дійсности ж, татари доходили аж до Лубен, що лежить на схід від Лукомля і Яблонева[2288]). 16 лютого посланець Самойловича, козак кін-

337

Horo охотницького полку В. Красовський свідчив у Москві, що на початку лютого приходили під Лубни татари, спочатку відділи чоловік в 200 (цей відділ погромлено і двох бранців, захоплених при цьому, Красовський привіз до Москви), а потім приходило під Лубни того ж дня близько п'яти тисяч татар1).

B дальшому, ,поруч з певними звістками, що скоро після відступу відділів Ю. Хмельницького й татар, козацько-московські відділи під керуванням C. Самойловича зробили похід на Правобережжя, що закінчився взяттям низки міст, як Ржищев, Корсунь, Мошни, Драбовка, Черкаси, Жаботин, звістки про згін звідтіля люду на Лівобережжя[2289]), Самовидець каре про цей похід, що відділи C. Самойловича „от ЇІерея- словля ходили до Ржищева и тамъ узяли приступомъ замочокъ и людей усѣхъ вистинали; а оттуля до Корсуня и Корсунь узяли, але Яненко з своими утѣклъ“, й далі оповідає про взяття цим військом інших міст Правобережжя[2290]).

Тимчасом, події розвивалися трохи інакше. C. Самойлович в листі до свого батька з Переяслава від 27 лютого повідомляв, що він взяв Ржищев 25 лютого і після цього „в Переясловль со всѣмъ при мнѣ бу- дучимъ войском и co взятими неприятелями и противниками ѳевраля въ

27 день счасливо пришолъ есмь“[2291] [2292]); про це ж маемо й в листі I. Самойловича цареві від 3 березня й в свідченнях 9 березня в Москві посланця Ів. Самойловича канцеляриста В. Чуйкевича[2293]). Від 27 лютого маємо лист C. Самойловича з Переяслава й до полковника лубенського Ілляшенка и охочекомонного Новицького, в якому C. Самойлович повідомляє, що

28 лютого має рушити на Правобережжя6). B листі ж від 1 березня з Канева до тих же полковників C. Самойлович повідомляє їх, що цього ж 1 березня він має рушити з Канева до Корсуня[2294]). Потім C. Самойлович у листі батькові від 4 березня з Драбовки повідомляв, що він 2 березня пішов до Корсуня, куди прибув 3 березня, а 4 березня корсунці здалися, після втечи Яненка, і C. Самойлович того ж 4 березня рушив на Драбов- ку[2295]). Таким чином, і похід C. Самойловича відбувся не в такій послідовності, як каже Самовидець, і Корсунь не був узятий, а здався.

Оповідаючи про козацьке й московське військо, що було під Києвом, літописець каже, що цар „висилаетъ сили Великіе до Києва, то есть князя Михайла Черкаского, а при нему бояре великіе: Петръ Василие- вичъ Шереметовъ и братъ Шереметовъ, бояринъ Милославскій, князь Урусовъ, князь Хованскій, князь Долгорукій, Алексѣй Змиевъ, царскихъ приказовъ голова Шепелевъ, i тіе усѣ войска, которихъ было на по два кротъ сто тисячей, с козацкимъ войскомъ стояли коло Киева и валъ копали коло монастырей, а жаднихъ под'ездов не отправовали нѣкуда через усе лѣто“[2296]).

B дійсності ж Змієва звано Венедикт Андріевич, як i маемо .y всіх джерелах, щодо цих подій[2297]); не було під Києвом ніякого брата боярина П. В. Шереметева, а Б. Шереметев, що брав участь у цьому поході, був не братом, а сином П. В. Шереметеву1)· He був у тому московському війську, що стояло під Киевом i кн. Хованський. Вищевказаний Б. Шереметев був призначений товаришем M. А. Черкаському „на князь Петрово мѣсто Ивановича Хованского"[2298] [2299]), а Івану Андрієвичу Хованському з його відділами наказано царем 13 липня „для защищенія Бѣлогороцкой черты отъ замысловъ хана крымского, итти и стать съ полкомъ въ Карповѣ"[2300]), що потім підтверджено царемі 13 серпня[2301]). He бачимоніодного Хованського й в списку московського війська під Києвом 1679 p.[2302]).

He можна прийняти й звістку Самовидця, що князь Урусов був од ним з керманичів того війська, що прийшло під головним керівництвом M. Черкаського під Київ. Боярин Микита Семенович Урусов того 1679 p. був київським воєводою, як він зветься й у всіх джерелах щодо цих подій[2303]).

He було ніяких двохсот тисяч московського війська під Києвом. У справах щодо цього походу ми маємо обрахунок московського війська, що було під Києвом 7 серпня 1679 p.[2304]). Тут ми маємо таку кількість московського війська :

Полк M. А. Черкаського 21.327
Полк M. Ю. Долгорукого -15.147
Полк П. В. Шереметева 14.273
Полк I. Б. Милославського 18.574
Разом 69.321

1

2

3

4

Потім вже військо під Києвом не збільшувано.

He можна прийняти звістку Самовидця, що з війська козацького й московського „жаднихъ под'ездовъ не отправовали нѣкуда через усе лѣто". I. Милославський повідомляв M. Черкаського (дати відписки нема), що 13 липня до нього в полк прибув „ахтырского полку ясаул Микита Умонец с товарыщи/которого они бояринъ и воеводы посылали дляпро- вѣдыванья вѣстей про неприятельськихъ людей и про ихъ замыслы до реки Бога или до которыхъ мѣстъ ѣхать мочно"; цей роз'їзд їздив до p. „Тиноча" й зустрів „в урочищахъ под Вороновымъ Городищемъ от Дражи Поля в дву или в трех верстахъ Черкашенина", від якого й зібрав відомості[2305]).

B листі Самойловича цареві з-під Києва від 23 серпня маємо „о вѣдомостяхъ, для которыхъ вѣдомостей восприятия, надстроивъ вышеупо- мянутыхъ войсковых крепостей, послалъ есмь Войца Сербина полковника переяславского с выборным его полку товариствомъ за Днепръ в под- ѣздъ для неприятельскихъ языков, послав к нему Кирила сотника моего надворного с компанѣею, какъ же нѣсколько сотъ товариства ис конного полку Ильи Новицкого и Петра Кожуховского, полковника пѣхотного, с полкомъ ево челнами; чрез тѣхъ упомянутыхъ людей от мене с войс- скомъ посланых дал есмь ему полковнику переяславскому таков указ, чтоб тотчас, какъ они к нему придут, пошед с конницею за Днѣпръ гдѣ ни есть подсмотрѣлъ на угожихъ и переправныхъ мѣстѣх около розных рѣчекъ неприятелей бусурманъ татаръ"1).

Оповідає далі. Самовидець, що, коли турки збудували городки над Дніпром, „козаки запорозскіе з Сѣчи уступили у луги с кошовимъ Іва- номъ Сѣркомъ, с которимъ на знесення тихъ городковъ москва с козаками пѣхотними ходила"[2306]). 3 цього оповідання треба зробити висновок, що козаки й московські відділи ' ходили походом під ці городки після того, як запорожці відступили з Січі.

B дійсності ж стан подій був інший. В. Перхуров, що був з московським військом у Січі, повідомляв I. Самойловича в листі -від 8 серпня з Січі, що він з Сірком двічі ходив під ці новозбудовані турецькі городки[2307]); маємо про ці ж походи і в листі Сірка гетьманові I. Самойловичу з коша від 8 ж серпня[2308] [2309]). B листі ж В. Перхурова до гетьмана I. Самойловича з Січі від 2 вересня маємо, що „в прошломь во 187-м году августа в 25-м числѣ вышел выходецъ ушед от турского паши Агмета, а сказалъ кошевому атаману Ивану Серку, что бутто тотъ паша Агмет идетъ под Сѣчь, а с нимъ войска сказалъ военных турскихъ людей двѣсти тисячь, которой посланъ к милости твоей, опричь Крымские орды. И кошевой атаманъ Иванъ Серко со всѣмъ своимъ войскомъ, и которой полковникъ Яковъ Корицкиі присланъ от милостп твоей с Миргородцкимъ полкомъ, сошли на островъ серед Днепра в Лободиху, опасаючись ихъ неприятельського приходу. И тому выходцу, которой посланъ к милости твоей, вѣрить нѣчему. A в Сѣчи остался я с своим прйказом да солдатъ 245 человѣкъ и в Сѣче августа зъ 26-го числа стою один, а неприятельские люди августа ж зъ 26-го числа сентября по 2-е число под Сѣчь не бывали"®). I. Самойлович в листі до царя від 12 вересня з Батурина повідомляв царя, що він одержав від Сірка лист від 29 серпня з коша над Лободихою; в цьому листі Сірко пише, що він від нападу ворогів відступив з Січі на кращі місця[2310]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що під Києвом козацько- московські відділи зробили укріплення біля міста й манастирів, а потім зробили й міст на байдаках через Дніпро[2311]), Самовидець каже: „которіе войска стояли до Рождества пресвятой Богородици. Алепоотходѣвойскъ с под Кіева татаре, подпавши, учинили немалую шкоду... которіе у цѣлости увойшлй, бо жадной погонѣ за нимй не быЛо, и язика не узялй, XTO тую ШКОДУ учинилъ ПОД так великимъ ВОЙСКОМЪ" *).

B дійсності ж відступ козацько-московського війська з-під Києва відбувся до 8 вересня. Ів. Самойлович в листі до царя з Батурина від 10 вересня пише, що „бояре и воеводы, склоняясь к тому вашому мо- наршескому указу и поступая против оного, рушили ис под Киева сентября въ 2 день“[2312]). 18 вересня 1679 p. посланець Ів. Самойловича Я. Карбач оповідав у Москві, що „гетманъ Іванъ Самойлович с войскомъ запорожскимъ пришелъ от Киева в Батуринъ сентября въ 8 день“[2313]).

Інакше стояла справа і з під'їздом татарським під Київ, ніж це ми маємо у Самовидця. Ів: Самойлович у листі цареві від 18 вересня з Батурина повідомляв, що, виходячи з-під Києва, він залишив там з відділами для обережноети від татар кінний полк I. Новицького і піхотні полки:Герасима й Андрія Ребриковеькогой, „коль скоро неприятели под под Києвом сего месяца въ 13-м числѣ появилися, тогда увидевъ ихъ товариство конное Новицкого, и не допустив ихъ подъ городъ приблизи- тися, сами, на нихъ купно и мужеетвено ударили. Й за Божиею помо- ттт.ию и счастиемъ вашимъ монаршеекимъ весь тотъ подъѣздъ неприятельской татарскойв которомъ было было (sic!) человѣкъ со сто, розно розгромили, коней ихъ всѣхъ поганскихъ при кошѣ будучихъ отняли, самихъ многихъ трупом положили и нѣсколько человѣкъ живъемъ взяли, меж которыми были нѣкоторые зѣло изранены, тѣхъ Новицкой при себѣ держал, а двухъ здоровыхъ ко мнѣ в Батуринъ прислалъ, которыхъ я у себя не задерживая к вашему царскому пресвѣтлому величеству тотчасъ обоихъ для роспросу о замыслахъ и оборотахъ неприятелскихъ того жъ полку конного с хоружимъ полковым с Ѳедоромъ Павловичемъ e това- риствомъ i четырма человѣки посылаю"[2314]). Про цей же· розгром татарського під'їзду під Киевом оповідав у Москві 29 вересня й цей посланець I. Самойловича Ф. Павлов[2315]).

B оповіданні про стосунки між Москвою й ІІольщею того року Самовидець, поруч з певними звістками, що того року мав місце сойм у Гродні, де був для утворення анти-турецького союзуілегат відпапи, при чому папа обіцяв датидляцього союзу грошей навійеько[2316]), Самовидець оповідає, що цар полякам „през своихъ пословъ, Бутурлина боярина и Чадаева (ц. т. Чаадаева) околничого, суми прислалъ, два милліони на войско и за-для докончання згоды"[2317]).

в. Замиеловський, що дав на підставі архівних джерел розвідку про ці зносини Москви з ІІолщею за царя Федора, дає відомості, що і Бутур- ціну й I. Чаадаеву доручено закінчити угоду з Польщею попереднього року і заплатити полякам сто тисяч карбованців, що ці особи й виконали[2318]). Навіть, коли рахувати карбованці в переводі на злоти, й то сто тисяч не дадуть двох мільйонів.

Непевні звістки літопису в оповіданні про події 1679 p. трапилися з різних причин. Помилки про марш татар тільки до Яблонева й Лукомля, про події походу C. Самойловича, про керманичів московського військапід Києвом, події відступуѵСірка з Січі й походу його під турецькі городки,

Про пае відстуйу коЗацьйо - московського війська з-під Києва, кількість виплачених Морквою Польщі грошей — трапилися в літопису тому, що, бувши далеко від цих подій, літописець не мав про них певних звісток. Помилку ж, що татари на початку року повернулися з набігу під Козелець без перешкоди, літописець вмістив з-за ворожого ставлення до Ів. Самойловича. Ворожим ставленням літописця до Самойловича й Москви треба з'ясувати його помилкові звістки про непосилку під'їздів з-під Києва і про вДалий для татар набіг під Київ у вересні; цим же мотивом ворожнечи треба з'ясувати й збільшення кількости московського війська під Києвом, чим Самовидець хотів підкреслити невміння й нездатність керувати військом Самойловича й московських керманичів, що, маючи таку велику кількість війська, не посилали зовсім під£їздів на розвідки.

1680 p. Під цим роком маємо в літопису Самовидця звістки про напади татар на Україну, про готування України й Москви для захисту від нападу Туреччини й про різні інші події -на Україні й за межами України.

Коли ми із звісток Самовидця про події цього року можемо визнати за певні звістки про похід татар на чолі з ханом на Слобожанщину й шкоду від них людності, при чому сам хан підчас цього нападу стояв біля Мерли1), про похід московського війська на чолі з В. Голіціним, під регіментом якого був і Г. Ромодановський, під Путивль, де це військо збиралося біля Білих-Берегів на випадок походу турок на Київ, чого не було[2319] [2320]), про подорож I. Самойловича до Путивля на нараду до кн. Голі- ціна[2321]), про розмежування поляків з турками на Правобережжі[2322]),до звістки Самовидця, що, „того жъ року на веснѣ татаре коло Києва шкоди великіе починили на Перенесеніе мощей святого Николая и на святую „Тройцу"[2323] [2324]), треба поставитисязпевнимзастереженням.

Я знайшов лише відомості в листі полковника I. Новицького до I. Самойловича, що, підчас одного нападу татар у травні на місцевості біля Києва,, войи, „бывши през килка дней около Києва в Трипольй и Иржищеви и недоставши там нѣчого, назадъ повернули“ 1J.

1681p. Під дим роком маємо в літопису Самовидця оповідання про угоду між Москвою й Кримом, про справи Печерської Лаври й про дрібні події місцевого значіння.

B ттггт оповіданнях,поруч з певними звістками про повернення Тяп- кіна, посланого царем у справі угоди з Туреччиною й Кримом[2325] [2326]), що хан з доручення султана вів переговори в Криму з Тяпкіним, в чому й була досягнена угода, що була скріплена присягою[2327]), і що з Тяпкіним йшов до Моеквийпосол татарський для скріплення угоди[2328]), Самовидецькаже, що в цій угоді була постанова, „якую дань маетъ давати его царское величество Турчиновѣ през руки ханскіе"[2329]).

B складеній же Тяпкіним угоді в Криму ухвалено тільки про „упо- минки" з боку царя кримському хану, як про це ми маємо і в шертній грамоті хана й в звідомленні Тяпкіна[2330]).

Причину ж цієї непевної звістки треба бачити в тому, що, бувши далеко від цих подій, літописець не міг мати про них певнихвідомостей.

1682 p. Під цим роком в літопису Самовидця містятьса звістки щодо подій Дравобережної України й повстання стрільців у Москві.

B оповіданні про події щодо України, поруч з певними звістками про будування господарем молдавським двора на Україні й про „слободи“ людності Правобережжя від турок для кращого залюднення місцевости[2331]), Самовидець одночасво каже, що, після цього будування молдавським господарем собі двору на Правобережжі, „от того часу особливій госпо- даръ сталъ над Украиною, почавши от Днѣстра до самого Днѣпра, а у Волохахъ иній гоеподаръ над волохами“[2332]).

B дійсності ж господареві волоському Дукі підлягала й Правобережна Україна, як про це маємо в листі гетьмана Самойловича до I. Ho- вицького від 7 червня 1682 p.[2333]). Сам Дука титулує себе в універсалі од 1 липня 1682 p. до люду, що жив при „обители Лебединской", господарем „земель молдавскихъ и земель украинскихъ"[2334]).

Смерть.царя Федора літопибець вКазуб „мѣсяца мая“ 1682 p. (без зазначення числа), початок після цього царювання Петра зазначуе „мѣ- сяця мая 6 дня“; ці дати не відповідають дійсності, бо цар Федір помер 27 квітня, після чого 27 квітня царем став Петро, ствердження чого ми маємо у всіх тих офіційних актах, що були видані в звязку з цим1).

B дальшому, в опису подій на Москві, поруч з певними звістками, що цареві Петру присягли бояри[2335] [2336]), Самовидець каже, що, бажаючи зжити зі світу царевича Івана (чого бажав род Наришкиноїі, брати цариці Наришкиної почали душити царевича Івана, що вдова царя Федора й сестра Івана, устерігши це, закликали стрільців, і стрільці, прибігши оборонили царевича Івана[2337]).

Ніякі ж джерела, в тому числі й реляції чужоземців, про цей випадок з царевичем Іваном нічого не кажуть.

B дальшому літописець каже, що стрільці, розпочавши вибивати Ha- ришкиних та їх прихильників, одних Наришкиних забили, а других дали на катування, при чому при катуванні Наришкини призналиея,щонебіж- чику цареві Федору дано отруту „за поводомъ" цариці Наталії, яка на це підмовила доктора, що визнав і сам доктор перехрист, „з чого царицу и патриярху поволано". У зв'язку з цим сам цар Петро ледве відпрохав у стрільців матір від скарання, батька ж цариці постригли й заслали до Соловецького манастиря[2338]).

Про ці звістки треба сказати, що тут, по-перше, неясно в літопису, чи було кому з Наришкиних катування чи ні (відомо ж, що на катуванні був лише Іван Наришкін); крім того, нема ніяких звісток, що стрільці хотіли забити царицю Наталію; батька ж її після постригу заслано не в Соловецький манастир, а в Кирилов Білозерський манастир[2339]).

B числі забитих підчас повстання стрільців, назвавши певно кн. Долгорукого з сином[2340]), літописець називає ще царевича Касимовеькогойкн. Ромодановського з сином[2341]).

Тимчасом, царевича Касимовського забитим ми не маємо ні в одному джерелі щодо цих бунтів[2342]). Що ж до забиття князя Ромодановського з сином, треба сказати, що забито лише князя Григ. Ромодановського, а сина його йема ні в одному офіційному спиеі забитиХ, a B реляції Po- зенбуша маемо, що син Ромодановського-Андрій був помилуваний стрільцями1); у вересні того ж 1682 p. синів Ромоданівського Г. Г.— Михайла й Андрія зустрічаємо при царському дворі підпас акцій проти Хованських[2343] [2344]). Андрія й Михайла Ромодановських ми зустрічаємо також пізніш[2345]).

B дальшому, Самовидець дае певні звістки, що в складі тих бояр, дяків, начальників стрільців, що були забиті в час цього повстання, був і лікар-перехрист, який на катуванні признався, що він брав участь в отруєнні небіжчика царя,[2346]), що в наслідок руху стрільців стало два царі: Іван та Петро, яким була виконана присяга[2347]), що, за скаргами стрільців на їх начальників за невиплату платні, останніх привожено й з інших міст держави до Москви й карано[2348]), що стрільці вже звалися надворною піхотою[2349]), що в них велику ролю відогравали кн. Хованський з сином, що царі, попереджені про намір Хованських перебити бояр і шукати царства[2350]), виїхали до Воздвиженського, біля Троецького мана- стиря, куди закликано Хованських; привезено їх туди кн. Ликовим і скарано[2351]). Певно оповідає далі Самовидець, що царі зібрали до Троецького манастиря велике військо[2352] [2353]) для втихомирення стрільців, що свавільно порядкували, захоплюючи й бойові припаси, після ж страти Xo- ванського стрільці через висланих депутатів прохали царів пробачити їх провини, що й одержали, що двір потім повернувся до Москви, де й була кара декому з провідців стрілецьких бунтів, що полягала в смертній карі, засланні, битті кнутом, що частину стрільців розіслано на службу в інші міста, в тому числі й на Україну, що порядок в Москві оберегали бояри з їх слугами, а стрільцям дозволено бути при зброї тільки підчас варти11). Поруч з цимСамовидець зве старого князяХованського Андрієм Івановичем, каже, що на Хованеького зробили донос й декілька стрільців, що за Хованськими „по колко кротъ посилали“, але вони не їхали, а приїхали ина слова" кн. Ликова, що стрільців у Москві було сорок п'ять тисяч. Тимчасом, Хованеького званоІваном Андріевич[2354]). Немаємо ми B справі Хованського, Що про його замисли царям повідомили, прийшовши, декілька стрільців і що По Хованського декілька разів посилав двір, але він не їхав. Коли б ці випадки мали місце, про них було б у ви- році Хованському, бо це була дуже важлива провина, але ж у вироці ми про це не маємо*). Хованський до c. Воздвиженського прибув не на слова кн. Ликова, а був захоплений відділами Ликова силою[2355] [2356]).

Кількість стрільців в Москві підчас кінця Хованських літописець вказує 45 тисяч, у сучасника ж Медвідева маємо, що стрільців у травні було 14198 чоловік[2357]).

3 певним обмеженням можна прийняти й звістку літопису, що після смерти царя Федора стрільці не хотіли присягати Петрові, бо ми маємо тільки один випадок такого відмовлення від присяги стрільців приказу Ол. Карандієва, але й вони, нарешті, присягли, як і всі[2358]).

Що ж до причин цих помилок, трапилися вони тому, що Самовидець не знав дійсного стану річей і часто повторював чутки (окремий господар над Україною, дати смерти Федора й початку царювання Петра, різні подробиці стрілецького бунту).

1683 p. Під цим роком у Самовидцевому літопису містяться звістки, зв‘язані з походом турок на Австрію під Відень.

B повіданні про ці події, поруч з певними звістками, що велике турецьке військо на чолі з вел. візирем (Кара - Мустафою) рушило на Австрію, опанувало Венгрію, що поддалася туркам з-за утисків від австрій- ців^ в тому числі й з-за релігійних утисків, що турецьке військо обложило Відень[2359]), Самовидець одночасно каже, що, коли турецька армія прибула до Відня, „цесарь, давши бой и не могучи видолати силамъ великимъ турецкимъ, в городѣ Виднѣ замкнулся, и тамъ городъ приказавши своимъ гетманомъ, уступилъ у вишіе панства"[2360]).

Тимчасом, ніякого такого бою війська австрійського цесаря на чолі з самим цесарем проти турецької армії не було, а тодішній цесар Леопольд I перед наступом турецької армії залишив Відень, який і облегли турки[2361]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що польський король Ян Собіський для допомоги Австрії збирав військо, в тому числі й посполіте рушення, а також закликав відділи й на Україні[2362]), рушив проти турок до Відня, де мав бій з військом візиря, що залишиЬ частину війська добувати місто, а сам з рештою війська рушив проти Я. Собіського, що в битві, яка мала місце під Віднем, турки були погромлені, й сам великий візир втік в малій купі, залишивши переможцям гармати, табор, що розгрому не уникнули й ті турецькі відділи, які залишилися добувати Відень4), Самовидець каже, що бій під Віднем мав місце „септеврія 13-го по рускому календарю"[2363] [2364]), тоді як бій під Віднем мав місце 12 вереСня н. стиля[2365] [2366] [2367] [2368] [2369] [2370] [2371]).

Самовидець після оповідання про цю перемогу під Віднем,. каже про Я. Собіського, що „самъ король, в городѣ Виднѣ побувши k искупив- пшея з иншими ксіонженти християнскими, з войеками великими пойшли наздогонъ за везиромъ".

Коли ще візьмемо до уваги, що раніш, в оповіданні про розгром турецької армії під Віднем, Самовидець споминає лише короля польського і його військо, не кажучи про військо інших держав4), мусимо вважати, що Самовидець визнає участь в розгромі турок під Віднем лише польської армії. Тимчасом, в розгромі турецької армії під Віднем брали участь й відділи інших держав, як напр., австрійців, баварців, саксонців 6).

B дальшому, поруч з певними звістками про перебування Я. Собіського у Відні, рух антитурецького війська за армією візиря, розгром її біля Дунаю, біля мостів, при чому багато турок затонуло, міст підчас втечі їх обламався, про полагодження переможцями мостів і рух за турками, опустошення низки міст, при чому підчас цих всіх акцій багато пашів турецьких загинуло й попало в полон, при чому в складі бранців був і молдавський господар Дука6), — Самовидець каже про ці бої анти- турецької армії з турками, що „на всѣхъ потребахъ Турки шванко- вали“7), але ж у битві Парканській 7 жовтня Я. Собіський зазнав значної поразки, сам був у великій небезпеці підчас цього розгрому й ледве врятував своє життя8).

Крім того, з певним обмеженням можна прийняти й звістку Самовидця, що війську, яке затягав Собіський, в тому числі і з України, „зараз плату давано". B листі Я. Собіського до жінки від 7 жовтня маємо, що Менжинський, один з офіцерів, якому король доручив вербувати козаків для походу, ухвалив з козаками, що в Польщі козаки одержують тільки одяг, а гроші одержать у війську короля9).

Причини цих непевних звісток треба з'ясувати віддаленістю літописця від цих подій, чому він і мав непевні відомості; при тому ж невдала битва під Парканами 7 жовтня була покрита перемогою Я. Собіського над турками 9 жовтня під тими ж Парканами.

1684 p. Під цим роком в літопису маємо оповідання про справи й українські й позаукраїнеькі.

B оповіданнях про похід війська Куницького проти Туреччини, поруч з певними звістками, що Куницький, бувши над козаками старшим від короля, рушив з військом з Немирова у Білгородчину й Волощину, прибув до Тягиня, спалив там посад, а тільки замок залишився цілим, по- пустошив у дьому поході й інші волості, що на військо Куницького наступив син хана з ордою, після чого Куницький з невеликим відділом втік, залишивши козаків, а козаки, повернувшися, забили Куницького1), — Самовидець каже, що цей похід мав місце 1684 року[2372] [2373]), тоді як в дійсності ці події мали місце 1683 p.

B листі Самойловича до I. Новицького від 2 лютого 1684 p. маємо, що Самойлович одержав відомості від переяславського козака, спеціяльно посланого до Куницького на розвідку, що „Куницкій зъ купою своєю, около дня святого Николы, мѣлъ потычку з Татарми, которые его въ тысячи коней передъ Тягинею поткали", а, в дальшому „на праздникъ Рождества Господня, зъ ночи, Куницкій, оставивши купу свою у нѣ- якойся переправи, самъ на передъ уходилъ"[2374]). Маємо й виписку з листа Куницького з походу до каштеляна краковського від 10 грудня н. ст. 1683 p.[2375]). До 1683 p. відносить похід Куницького й сучасник Пасеек[2376]). Ha початку 1684- p. („въ первыхъ дняхъ") маемо вже й друковану працю про перші кроки цього походу Куницького[2377]).

He можливо прийняти й звістку Самовидця, що після втечі Куницького орда „нѣ могла нѣчого учинити" козакам, що й повернулися в цілості, тоді як свідчення вищевказаного переяславського козака й турецькі джерела кажуть, що козаки зазнали від татар великої поразки[2378]). %

Що ж до інших звісток Самовидця про події цього року, ми можемо визнати певними його звістки про те, що на місце Куницького на чолі Правобережних козаків, що трималися Польщі, став Могила, що стояв в Немирові й вигнав турок з низки міст Правобережжя[2379]), що на весні того року ці козаки зробили невдалий напад на турок, що везли харч до Кам'янця, при чому цих козаків погромила орда, що потім наробила багато шкоди у підвладних польському королеві волостях[2380]), що того року поляки збирали проти турок військо з різних міст, в тому числі закликали з Лівобережжя, звідкіль люд і рушав до війська Я. Собіського, дарма що уряд Лівобережжя де забороняв1), що Я. Собіський ходив на чолі війська під КамЧшець, при чому це похід скінчився невдало для польського війська, воно потерпіло підчас відступу шкоду від орди, що Молдавія в наслідок цих війн зазнала спустошення2). Вірними будуть і звістки Самовидця про привернення за наказом L Самойловина за згодою царів від Польщі до Стародубовщини земель по Сожу3), про дорожнечу хліба в Польщі[2381]), невдачі турок у війні з цесарцями[2382]).

Помилки, що маємо у Самовидця в оповіданнях про події цього 1684 p., e наслідок того, що Ракушка мешкав далеко від Правобережжя, отже, й не мав певних звісток про події в цій місцевості.

1685 p. Під цим роком маємо в літопису оповідання такпроподії,що відбулися на Україні, як і про події поза межами України.

B оповіданнях літопису про події цього 1685 p., поруч з певними звістками про прихід татарської орди в околиці Рашкова й шкоди від неї на Волині й Поділлю[2383]), про смерть C. Самойловича, за молодого віку[2384]), на четвертому році полковництва в Стародубі[2385]), про обрання 1685 p. кйївським митрополитом Редеона, князя Четвертинського, еп. луцького[2386]), про невдалий для Туреччини .хід війни з антитурецькою лігою 0, Самовидець каже, що військо польське на чолі з Яблоновським і кавалером (ц. т. мальтійським кавалером 6. Любомірським) ходило „у Венгерскую землю", де взяло декілька замків у турок, а при поверненні назад через Буковину зазнало великої шкоди від орди. Причину ж, чому Я. Собіський не був на чолі війська в цьому поході, Самовидець бачить в тому, що „королю не позволили сенаторове до войска ити“[2387] [2388]).

Тимчасом, не було 1685 p. цього походу поляків на Угорщину й захоплення ними там низки міст, а цей навдалий похід поляків був у Молдавію й у Буковину, при чому Я. Собіський не брав участи в цьому поході за хорістю[2389]).

Причину цих непевних звісток треба бачити в далекості літописця від цих подій.

1686 p. Під цим роком в літопису Самовидця містяться оповідання так про події, що стосуються безпосередньо до України, як і про події загально - європейські.

B оповіданнях цього року, поруч з певними звістками про приїзд на початку року „по Богоявленіи" до Києва з Москви через Батурин митрополита Четвертинського[2390]), про напад орди й шкоду від неї аж під Києвом[2391]), про невдачний похід польського війська на чолі з королем Я. Co- біським на турок, підчас якого Я. Собіський, поставивши заслін біля Кам'янця, ходив з військом у Молдавію, до Дунаю, причому в цьому поході військо Собіського великої війни з турками не мало, а полякам тільки докучала орда на чолі з сином ханським, а сам хан залишився в Криму, бережучися нападу на Крим, про повернення війська Я. Собіського на зиму до Польщі[2392]), про поразки, що їх зазнали турки у війні того року від австрійців та інших (ц. т. венеціян) у війні на Архіпелазі[2393]), про складення 1686 p. між Москвою й Польщею вічної угоди, згідно з якою Москва повинна була вести війну з Туреччиною й Кримом, для чого того ж року Москва й стала збирати військо, а Польща відмовилася від претензій на Смоленськ, Київ і ЛівобережнуУкраїну[2394]), — Самовидець каже про закінчення цієї угоди, що „того жъ року король полский Янъ Собеский присягу виконалъ в Яворовѣ, при послахъ его царского величества, при Борису Петровичу Шереметову с товарищи его, на вѣчную 3‘году 3 ИХЪ царскимъ величествомъ" !).

Тимчасом, присяга Я. Собіського на цій угоді мала місце у Львові. B одписці царям Б. Шереметева від 13 грудня ми маємо, що „день обѣщанію Kop. Вел-ва сенатори намъ декабря въ 12 день назначили. И того дня Кор. Вел-во во Львовѣ на своемъ королевскомъ дворѣ при сенатѣ обоего народу коруны полскіе и В. княжества Литовского при духовных и мірскихъ и при многих урядникахъ своихъ передъ святымъ Евангеліемъ на подтверждающихъ вашей, В. Г-рей вашего Цар. Вел-ва и на своей Кор. Вел - ва грамотахъ при бытности насъ, холопей вашихъ, обѣщаніе свое учинилъ и грамоту свою подтверждающую нам отдалъ®[2395] [2396]). Потім, 14 березня 1687 p. підчас посольетва цього ж Б. П. Шереметева в австрійського цесаря на цесарському прийомі дяк I. Волков казав, що згоду Москви з Польщею „Кор. Вел-во Польской взаимно прц бытности насъ Цар. Вел-ва великихъ и полномочныхъ пословъ во Львове, своею Кор. Вел-ва присягою на подтвержающихъ обоихъ ихъ В. і’-рей грамо- мотахъ передъ Святымъ Евангеліемъ утвердили"[2397]).

Оповідаючи про повернення в зв'язку з цією угодою до Литви сел, ращш занятих козаками, літописець каже, що ці села „козаки· заехали до полку стародубовского"[2398]), тоді як частина цих сел одійшла була до полку чернігівського.

B записі про повернення цих сел до Литви маємо прохання королев- ських послів про повернення „селъ, которыя по Сожъ рѣку недавними времены, послѣ послѣдней Комиссіи, къ Стародубскому и Черниговскому полкомъ присвоены были", i в згоді царів, що „хотя было безъ судей порубежныхъ и безъ справедливого розыску не довелось тѣхъ Посож- скихъ селъ отдать, однакожъ въ надежду вѣчнаго покоя, при концѣ времянныхъ лѣтъ, въ сторону Его Королевскаго Величества нынѣ отдать повелѣли со всѣмъ тѣмъ, что онѣ при себѣ имѣли, и прилучили было къ Черниговскому и Стародубскому уѣздамъ"[2399]).

Причину непевної звістки про місце присяги Я Собіського треба бачити в тому, що літописець був далеко від цих подій і не мав певних звісток; помилка ж про села трапилася тому, що літописець, мешкаючи на Стародубовщині, заніс до літопису відомості тільки про свою місцевість.

1687 p. Під цим роком в літопису містяться оповідання про події, зв'язані з Кримським походом 1687 p.

B оповіданні про ці події, поруч з вірними звісткам, що військо московське збиралося на Слобожанщині й що похід розпочався з початку року[2400]), про рух війська Самойловича й московського до Самари, будову мостів і переправу через що річку, про велику кількість московського війська1), Самовидець, торкаючись керманичів московського війська в цьому поході, спочатку каже, що „старшими били Василій Галѣцинъ князь и бояринъ, а другій Шеинъ“; далі ж, оповідаючи про перехід козацько-московського війська через Самару, каже, що московське військо наступило, „з бояриномъ Василіемъ Василіевичомъ Галѣциномъ и при немъ бояре: Шеиновъ, Долгорукий, Змиевъ"[2401] [2402]).

He кажучи про те, що Змієв мав чин окольничого, як його звуть і всі сучасні джерела, і в якому чині ми бачимо ще й пізніш 1697 p.[2403]), в похід проти Крима ще в кінці 1686 p. наказано йти з бояр, крім Голі- ціна, Шеїна й Долгорукого, ще й K. Щербатову[2404]);> цих всіх бояр ми й бачимо в московському війську підчас цього походу, як це свідчать офіційні джерела, щодо цього походу[2405]).

Оповідаючи про перехід козацько-московським військом p. Самари з початку походу на Крим, Самовидець каже, що підчас цього переходу p. Самари „споръ сталъ з гетманомъ, же мости попалено на Самарѣ по переходѣ козацкомъ".

B дійсності ж факт цього спалення мостів мав місце під час цього походу вже тоді, як козацько - московське військо поверталося від Криму; про це ми маємо в чолобитній козацької старшини на L Самойловича од 7 липня так: „Тюля въ 4 день самъ (ц. т. Самойлович) мосты на рѣкѣ Самарѣ, войскомъ Околничего, Леонтья Романовича, строенные, онъ, Рет- манъ, съ своими полками перешедъ, велѣлъ пожечь, а на той тамъ сторонѣ Боярина со всемъ войскомъ оставилъ, только два моста имѣющаго къ своей переправѣ, и принужденъ былъ Бояринъ новые мосты дѣлать; и тотъ его поступокъ измѣнническій учинился подъ войскомъ Госу- дарскимъ"[2406]). До Самари ж назад козацько-московське військо рушило од p. Конської в кінці червня, як про це повідомляв царів В. Голіцін, підчас цього відступу[2407] [2408]).

B дальшому, поруч з певними звістками про похід козацько-мос- ковського війська за маршрутом від Самари до Татарки, далі до Московки, до Каменки, до Консьоої й далі, покіль військо стало недалеко від Січі, звідкіль почався рух цього війська назад, а також про те, що до Січі послано козацько-московські відділи на чолі з Г. Самойловичем і Л. Неплюевим*), Самовидецькаже, що підчас цього походу головне козацько-московське військо прийшло на річку „Янчулъ"[2409]), але ж у джерелах цього походу маємо про прихід на річки Янчакрак і Карачакрак[2410]).

Оповідаючи про посилку козацько-московського війська до Січі, Самовидець каже, що „вислалъ гетманъ сина своего Григорія на той бокъ Днѣпра до Сѣчи, з войсками перебранними, з войскомъ великимъ, и москви на килка-десять тисячъ, над которимъ старшимъ ходилъ околничий Неплюевъ и Косоговъ", тоді як Косогов знаходився в той час з московським військом на Запорожжі.

Про це маємо й в листі I. Самойловича царям од 19 червня, де написано, що „послали есмы изъ обозовъ нашихъ внизъ Днѣпра имянно къ тому мѣсту, гдѣ стоитъ генералъ и воевода Григорій Ивановичь Ko- саговъ, знатныя войска, бояринъ его милость отъ себя ближняго окольничего и воеводу и наместника Карачевскаго Леонтья Романовича Hen- люева съ немалими ратныхъ вашихъ Монаршескихъ людей тисячами, а я гетманъ отъ себя сына своего Григорья Ивановича полковника Черниговскаго, придавъ ему полные и съ его нарядомъ пушечнымъ полки"1)· Маемо й в одписці Голіціна царям, що він і I. Самойлович Гр. Самойловича й Л. Неплюева 18 червня „в Запороги ко обозу генерала i воеводы Григорія Івановича Косагова отпустили"[2411] [2412] [2413]). Про це ж є й в другій одписці Голіціна, що була одержана в Москві 6 липня, де маємо: „писали мы, холопи ваши, с капитаном с Ѳилипомъ Сапоговимъ, что июня въ 18 день от устья рѣчки Карачекраку послалъ я, холопъ вашъ, ис полку от себя с ваших великихъ государей ратными людьми товарища моего окольничего и воеводу Леонтья Романовича Неплюева, да с нимъ велѣл быть товарищу ж моему генералу и воеводѣ Григорью Косагову с товарищи с вашими, великихъ государей, ратными людьми, которые у него в полку. A гетман Іван Самойловичь послал регименту своего с вашими ж великихъ государей ратными людьми малоросійскихъ городовъ сына своего Григорья полковника Черниговского к Каменному Затону ко обозу вышеупомянутого генерала и воеводы для промыслу над городками сухимъ и водным путемъ"[2414]).

B оповіданні про чолобітну козацької старшини на I. Самойловича Самовидець каже, що її подано кн. Голіціну, „як пришли на Кичету"[2415]), тоді як всі офіційні джерела кажуть, що це мало місце на p. Кильчені[2416]).

B дальшому, в оповіданні про зміну гетьмана, поруч з певними звістками про посилку цієі чолобіткої царям і указ від них, що застав військо на Коломаку, про зміну гетьмана Івана Самойловича, про оточення гетьманського табору вночі й раду між козацькою старшиною й Голіціним, про арешт гетьмана[2417]), про ознайомлення Голіціним козаків з царським указом про дозвіл змінити гетьмана й обрати нового[2418]), чим і закінчилося в суботу гетьманство Самойловича, що тривало 15 років і один місяць[2419]), про рухи, що виникли у війську на старших, але що ці рухи були приборкані Москвою1) а також про розграбування на Укращі багатих і близьких Самонловичеві осіб, що потім розбиралося судом (вже за Мазепи[2420] [2421]), про обрання нового гетьмана Мазепи й про ухвалу його, щоб не було оренд на напоїна Україні[2422] [2423]), Самовидецькаже: „Того жъ часу новообраний гетманъ Іванъ Мазепа послалъ своихъ πο- сланцовъ за Пороги до Сѣчи и до того войска, которое тамъ зоставало з Григоріемъ гетманенъкомъ, и до околничего Неплюева, ознаймуючи о перемѣнѣ гетмана и незичливостй его противку ихъ царскихъ величествъ й войску запорожскому, и о постановленію нового гетмана“ і далі каже, що з цим „посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского сотника мглинского с товариствомъ и москалей чотири человѣка"*).

Дійсний же розвиток подій був іншій. Мазепу обрано гетьманом- 25 липня, як це маємо в офіційних джерелах щодо цього обрання[2424]). Голіцін в одписці царям од 24 липня, ц. т. ще до обрання Мазепи, повідомляв, що „в Запороги к товарищу моему, к окольничему и воеводе к Леонтью Романовичу Неплюеву, я холопъ вашъ писал, чтоб он гетманского сына Григорья и переясловского полковника Леонтья Полуботка и Ѳедора Сулима велѣл принять и держать у себя за караулом" [2425]-).- Про посилку посланців від Голіціна до Неплюева зі звісткою про зміну гетьмана й наказом заарештувати Гр. Самойловича, що мало місце в день скинення I. Самойловича з гетьманства, 23 липня, каже й Гордон[2426]). He- плюєв потім повідомляв Голіціна, що 30 липня до нього прибули білгоро- дець I. Маслов і · Л. Черняк і подали одписку Голіціна, з якої й стало відомо про арешт I. Самойловича[2427]).

He можна погодитись і з оповіданням Самовидця, що після скинення I. Самойловича з уряду „старшина козацкая видячи, же в небитности гетмана своеволя по городахъ почала ся разширяти, просили боярина Голѣцина жеби войску позъволилъ волними голосами обрати собѣ гетмана, на що позволилъ бояринъ радѣ бити“, і наступним описом маємо обрання Мазепи на гетьмана.

Але ж Самойловича скинено з гетьманства 23 липня. 24 липня, як свідчить и Гордон, була ухвалена Голіціним і козацькою старшиною рада для обрання нового гетьмана, а 25 липня обрано на гетьмана Мазепу1). He могла' за такий короткий час дійти до українських міст звістка про скинення Ів. Самойловича з уряду, викликати заколоти по місіах, при чому про ці заколоти по містах вже стало відомо не пізніш 24 липня, коли ухвалена рада, козацькій старшині й Голщіну в таборі на Коломаці. Ta й Гордон свідчить, що про заколоти по Україні довідалися в війську Голіціна лище 30 липня[2428] [2429]).

B дальшому, поручз певними звісткамн про арешт за згодою війська Г. Самойловича й Л. Полуботка й видачу їх Неплюєву, про забиття підчас повстання в війську ТТ Самойловича повстанцями Л. Горленка[2430]), про рух козацько-московського війська додому, страти московських відділів підчас цього відходу від Криму[2431]), про заслання I. Самойловича та його сина Я. Самойловича до Сибіру[2432]), Самовидець, оповідаючи про долю Г. Самойловича, каже, що останнього „взялъ з собою околничій до города Сѣвска и тамъ, по многихъ спиткахъ, голову оттяли“[2433]).

Тймчасом, Г. Самойловича катовано один раз, бо в справі про слідство над ним маємо лише, що „Гришка Самойловъ в застенке во всех спорных словах распрашиван накрѣпко и пытан; а пытка ему была на стряске висел с полчаса и тянутъ дважды да ему ж было пятнадцать ударов“[2434] [2435]). Про це катування А. Востоков каже, що вона (спитка) „не была особенно жестокой"s); з цим поглядом не можна не погодитись, маючина увазі жорстокість московських тортур за тих часів.

Оповідаючи про конфіскацію майна Самойловичів, Самовидець каже, що „маетности ихъ усѣхъ трохъ, гетманскую и синовъ его переписано било до скарбу царского, а напотомъ велено.( всп. Козельського „а напо- томо вернено и отдано новопоставленому гетману, такъ грошѣ, срѣбро, шати“) срѣбро, шати, чого незличоная рѣчь была, жебп тое на потреби войсковые обернено било; усе тое зостало в Батуринѣ", тоді як майно Самойловичів не все залишено в Батурині на потреби військові.

21 пунктом статтів Коломацьких, принятих при обранні Ів. Мазепи ухвалено на прохання гетьмана й старшин, щоб майно Самойловичів віддали на військовий скарб: „Великие государи и Великая Государыня ихъ царское Пресвѣтлое Величество пожаловали ихъ по ихъ челобитью, указали изъ пожитковъ Ивана Самойлова и дѣтей его отдать имъ въ войсковый скарбъ половину, а другую половину указали взять въ свою

Великихъ Государей Ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества казну" 1J. Восени 1687 p. з Москви для цього розподілу майна Самойловичів послано на Україну стольника C. Неплюєва й дяка M. Жеденева. C. Hen- еюєв і M. Жеденев прибули до Батурина 29 жовтня[2436] [2437]) й тут 1 листопада „столникъ и воєвода Семенъ Протасьевичъ Неплюевъ, да дякъ Михайло Жеденевъ, да зъ ними генералная старшина, судьи Михайло Вуяхевичъ да Сава Прокоповъ, да кіевской полковникъ Константинъ Солонина, да полтавского полку обозный Прокопъ Левенецъ, да лубен- ской сотникъ Андрей Яковлевъ, да Батуринской канцеляріи Сава Степановичъ, Ивана Самойлова и дѣтей ево Гришковы иЯкушковы жйвоты, червоные золотые, и таляри, и мелкіе серебреные денги, серебреную посуду, списавъ все имянно, разделили на двѣполовины;и однуполовину червоныхъ золотыхъ и талярей и мелкихъ денегъ и серебреной посуды онъ столникъ и воевода и дякъ приняли въ казну великихъ государей и великой государыни, ихъ царского величества, а другую половину червоныхъ золотыхъ и талярей и мелкихъ денегъ и чехи, сколко ихъ объявилось, всѣ, также и платье всякое, соболье и лисье, и золотное, и бархатное, и отласное, и камчатое, и матеріи и золотыи и шолковыи и всякія, Ивана Самойлова и дѣтей ево Гришковы и Якушковы животы, и лошади и всякую скотину отдали въ казну жъ великихъ государей и великіе государини благовѣрное царевны, ихъ царского величества, въ войсковой скарбъ войска запорозского обоихъ сторонъ Днѣпра гетману Ивану Степановичю и генералной старшинѣ и всему войску запороз- скому на жалованье ихъ же царского величества малоросийскихъ городовъ ратнымъ людемъ", і далі маємо опис і розподіл майна Самойловичів на дві частини: до царської казни й гетьманові[2438]).

Що ж до причини, чому маємо в літопису ці непевні звістки, треба вважати, що одні з них трапилися з того, що літописець не брав участи в цих подіях, отже й не мав певних звісток (керманичів московського війська, час спалення мостів на p. Самарі, місце перебування Косагова, посилку посланців д'о Неплюєва, долю майна Ів. Самойловича); оповідання про численні катування Г. Самойловича вміщено в літописа з антипатії літописця до Маскви, як говорилося вище[2439]). Оповідання ripo прохання старшини обрати гетьмана, щоб не поширювалася сваволя по містах, внесено літописцем з прихильности до Мазепи, щоб цим виправдати поспішне обрання його в гетьмани, без збору всього війська; в невірних назвах річок (Янчул і Кичета), на мій погляд, маємо описки невідомо кого, чи Самовидця, чи переписувачів літопису.

1688 p. Під цим роком, як і за попередніх, у літопису. Самовидця маємо звістки так про події, що стосуються України, як і про події по- заукраїнські.

B оповіданнях про події цього року, поруч з певними звістами, що війську наказано готуватися до походу під городки (в літопису Кизи- кермень і Ослам городок), що військо козацьке зимою було напоготові для

походу1), про збудуйаннД ґородка на Самарі, осадження його пішим. і кінним військом, постачання запасами й повернення після цього війська * козацького й московського з старшиною[2440] [2441]), про те, що того ж року польське військо стояло біля Кам'янця й мало невдалі для себе бої з білго- родською ордою[2442]), а цесарське військо погромило того ж року турок і захопило низку міст, в тому числі й Білград, столицю сербську[2443]), і що господар мультянський здався цесареві[2444]), літописець оповідає, що „того жъ року ходило войско козацкое, по росказанню гетманскомъ, под Очаковъ и посадъ узяли, випалили и людей вистинали, тилко замокъ зосталъ в цѣлости" [2445]j. 3 цієї звістки треба робити висновок, що був захоплений один посад.

B листі ж козацької старшини від 29 жовтня з цього походу до Мазепи маємо, що 19 жовтня в п‘ятницю, „спорядивши все войско конно и пѣшо, якъ належитъ до военного експерименту, под Очаковъ город притянулисмо, и там з ,татарами и янъчарами поля давши одних у замокъ, а других у воду з маджар от Калъги салтана на тотъ часъ з'вип- равою проетуючихъ ку домам в Кримъ до хана, за щастям православниих монарховъ нашихъ, а вельможности вашой пана нашого милостивого и добродѣя величайшаго печаловитим рейментарским радѣніемъ угналисмо, и ясирунасотце душъ отгромилщвостатку посадъодинъи другий, такъ теж и пашнѣ в гумнах випаливши остатокъ бидло и вовъцѣ, що змогна било загорнувши, повернулисмоея назад того ж дня"[2446]). Потім, на підставі цієї звістки Мазепа повідомляв царів, що підчас цього походу під Очаков козаки взяли два посади[2447]). Bce це й евідчить, що в оповіданню Самовидця — Ракушки про події цього походу ми маємо діло з непевним оповіданням.

Причину цієї непевної звістки треба бачити в тому, що літописець був^далеко від цих подій і тому не мав певних відомостей.

16Sd p. Цей рік містить оповідання πρό подіїдругого КримськоґоНо- ходу українсько-московського війська й події, зв'язані з подорожжю Мазепи до Москви.

B оповіданні про події Кримського походу, поруч з певними звістками про рух у похід з Москви на початку року, великим постом, великого війська на чолізВ. В. Голіціним[2448]), Самовидець каже, що Голіцін рушив у похід з „иними бояри: Шеиномъ, Долгорукимъ, Змиевимъ, Шереме- товимъ"[2449] [2450]), тоді як Змієв був лише окольничим[2451]).' B дальшому, оповідаючи цілком вірно про рух у похід козацького городового й охотного війська на чолі з гетьманом L Мазепою, Самовидець каже, що в цей похід „гетманъ войска запорожского, Иванъ Мазепа вийшолъ шостой не- делѣ в постъ великий передъ Воскресеніем Христовымъ".

Шостий тиждень великого посту 1689 p. розпочався з 18 березня[2452]), а в одписці Голіціна царям від 19 березня з Ахтирки маємо, що „писалъ ко мнѣ гетманъ Иванъ Степановичъ, что и онъ регименту своего съ полки 17-го жъ числа марта изъ Батурина вышелъ"[2453]).

B дальшому, поруч з певними звістками про об'єднання козацького й московського війська на Самарі, переправу через Самару й рух до Перекопу мимо Січі, не займаючи турецьких городків на Дніпрі, про першу зустріч з татарами, не доходячи Чорної долини, і стичйи з ними, про великі бої другого дня (ц. т. 16 травня) в дальшому поході з татарами, на чолі яких був хан[2454]), при чому в цьому бою хоч татари й були одбиті, але від татар потерпіли шкоду полки сумський і ахтирський[2455]), про дальший рух наступного дня до Колончаку, при чому в цьому марші хан „идучи коло войска вѣшался"[2456]), Самовидець каже, що після сутичок на третій день зустрічі з татарами (ц. т. 17 травня) козаки й Москва

„Стали на Каланчаку и ханъ, пойшолъ до Перекопу; изъ Каланчаку, пе- реночовавши, на Тройцу подъ Перекопъ прийшли"г).

C цього оповідання виходить, що козацько - московське військо прийшло до Колончаку напередодні приходу під Перекоп. Але ж в дійсності було не так. Голіцін в одписці царям про бої 17 травпя каже, що „того жъ числа пришли мы на Колончакъ"2); про 17 травня, як дату приходу козацько - московського війська до Колончаку, маємо й в одписці Л. He- плюева царям з походу3). До Перекопу ж козацько - московське військо прийшло 20 травня; цю дату маємо в одписках Голіціна й Неплюева царям4), в листі Гордона вролю5), в царських листах від 31 липня до цесаря Леопольда6), і венеційського сенату й Морозині7), в листі Голіціна і його похідних товаришів до Я. Собіського в поході від Криму8), в записках Невиля, який мав відомості від поляків, що булипривійську підчас цього походу9), і в офіційних джерелах московського уряду з приводу цих подій10).

B дальшому, поруч з певними звістками про висилку від ханапісля приходу козацько - московського війська під Перекоп посланців про зго- дуn), рух козацько-московського війська від Перекопу до Самари, де Москва залишила тяжкі гармати, про розпуск війська, що дуже потерпіло від безвіддя й стратило багато коней12), про повернення I. Мазепи до Батурина13), Самовидець каже, що, підчас відступу козацько-моеков- ського війська з-під Перекопу, війську „бѣлагородская орда зразу докучала по сторонахъ"14).

B одписці ж Голіціна царям про цей відхід маємо, що “въ томъ отходѣ Бѣлгородскія орды и изъ городовъ Турецкія силы и Черкасы, которые оставалися в поляхъ, имѣли съ нами бои непрестанные и окрестъ нашихъ обозовъ въ степяхъ травы жгли мая'по 30 число"; це дослівно повторюється й в одписціЛ. Неплюева15).

Далі, поруч з певними звістками про подоріж I; Мазепи до Москви, де Мазепу і його прибічників гарно прийнято, обдаровано й відпущено 16), не дивлячись на ті заколоти, що були тоді в Москві, ц. т. падіння партії царевни Софії й В. Голіціна17), що Мазепа повернувся додому близько 1 йоіфови1), що козацьке військо до цього йаСу cfoajio на залозі від таїар біля Дніпра[2457] [2458]), Самовидець каже, що Мазепа „на Москву пойшолъ съ полковниками нѣжинскимъ, чернѣговскимъ, миргородскимъ и гадяцкимъ, маючи з собою козаковъ с пятсотъ"[2459]).

Тимчасом, 13 серпня 1689 p. Мазепа подав у Москві спис осіб, що прибули з ним до Москви. B цьому спискові маємо з козацької вищої старшини таких осіб: „обозной Василей Борковской..., судья Сава Прокоповъ .., писарь Василей Кучюбей.., ясаулъ Андрѣй Гамалѣя.., бунчужной Еѳимъ Лизогубъ.., Полковники, черниговской Яковъ Лизогубъ.., полтавской Ѳедоръ Жученко.., нѣжинской Степанъ Забѣла.., миргород- цкой Данило Апостоленко.., Лубенской Леонтей Свѣчка"[2460]). B пізнішій справі про перебування Мазепи в Москві l708 p. маєморозрядну виписку; що 1689 p. з Мазепою нриїжджали до Москви „генеральной, старшини: обозвой, судья, писарь, ясаул, бунчужной—всего пять человѣкъ, да полковниковъ: черниговской, полтавской, нѣжинской, миргородской, лубенской — всего пять человѣкъ"[2461]).

Оповідає, нарешті, Самовидець, що на Москві $бояръ значнихъ потрачено : Галѣцина, Щогловитого, Неплюева и инихъ немало казнено"[2462]), тоді як в дійсйості з названих трьох осіб страчено, разом з другорядними діячами цих подій, лише одного Шакловитого, що був не боярином, а окольничим[2463]). Л Неплюева заслано на Колу, де він і помер 4 червня 1698 p.[2464]); також і В. Голіціна заслано в заслання, де він і помер в Bo- локопінецькій волості 21 квітня 1714 p.[2465]).

Крім того,з певним застереженням треба поставитися до звістки Самовидця, що, підчас боїв у поході на Крйм, забито „сина ханского"[2466] [2467]), бо ствердження цієї звістки я не знайшов.

Що ж до причин, чо:лу трапилиря в літопису Самовидця ці помилки, їх треба вбачати в тому, Що Ракушка був далеко від цих подій і тому часто не мав певних відомостей.

1690 p Під цим роком маємо в літопису оповідання про різні події, переважно українські. (

B цих опов даннях, поруч з певними звістками про морову пошесть в Самарі весною, під яку помер і воєвода (ц. т. Олексій Іванович Ржев- ський), і мор в інших місцях11), літописець каже, що від цієї пошести в Самарі „усе вимерло".

Насправді' ж справа стояла трохи інакше. У листі Мазепи до царів од 17 травня маємо, що „на Самарѣ в Новобогородицкомъ городѣ моровое Ьщалося повѣтрье, отъ Которого люде рейменту'моего, тамъ на службѣ ваіпой монаршой будучій, ужаснувшися, повтѣкали, о которомъ моровомъ повѣтрѣ якіе нынѣ ко мнѣ отъ полковниковъ полтавского и миргородского принесены писма, тыи я в приказъ Малыя Росіи для вѣдомъ вамъ, великимъ государямъ, посылаю, в якихъ то писмахъ совершенное изображено извѣщеніе, же тое моровое повѣтрье люто простерлося, отъ которого и самъ околничый и воевода Алексѣй Ивановичъ Ржевскій с синомъ своимъ умеръ и многіе ратные ваши великихъ государей люде скон- чилися, а иные з Новобогородидкого города уйшовши, то по степахъ, то по байракахъ, то по лугахъ и островахъ днѣпровыхъ тулалися и по тѣхъ розныхъ мѣсдахъ одны померли, а другіе еще живо обрѣтаючися, ОДИНЪ ОДЪ другого кріютсяй t).

Що ж до звістки Самовидця, що „того жъ року до городка Самари козаки на залогу чергою полками ходили по чверти року“, ц. т. по 3 місяці[2468] [2469]), до.неї треба поставитися обережно, бо ми маємо відомості про перебування козаків на дій залозі й по три місяці[2470]) й по два місяці[2471]).

Так само з обережністю трефа поставитися до звістки Самовидця про похід козаків „под Очаковъ", бо я не знайшов відомостей про похід 1690 p. козаків під Очаків, а лише знайшов про похід запорожців водою під турецькі городки на Дніпрі[2472]) й про похід козаків під Казикермень[2473]).

Причину цієї непевної звістки можна з'ясувати тим, що літописець, бувши далеко від цих подій, не знав їх у подробицях.

1691 p. Під цим роком в літопису Самовидця ми маємо оповідання про війну австрійців і Польщі проти Туреччини.

B оповіданні про війну австрійців проти турок Самовидець оповідає, що турецьке військо розгромлено й сам візир загинув у бою проти цесарців, над якими „старшимъ билъ ксіонже Дебадентъ енералъ", й що розгром цей мав місце „под Баланкеромъ, недалеко Варадина"; після цього, каже Самовидець, цесарське військо заняло Венгрію, Молдавію й Валахію й цесарську залогу поставлено „в Сочавѣ". Далі ж Самовидець каже, що, „любо такъ великое звѣтяжство цесар одержалъ, однакже отмѣна великая стала", бо в зв'язку з сваволею цесарських відділів у Біл- граді серби. віддали туркам Білград, після чого „и земля Сербская при Турчину зоставала по самий Будинъ*[2474]).

Тимчасом, на чолі цесарського війська в цій битві, де погромлено турок і де загинув їх візир, був маркграф Людвіг Баденський, а битва ця мала місце в серпні 1691 p. біля Саланкемена[2475]). Білград і велику територію біля нього турки захопили після облоги й штурму 8 жовтня 1690 року[2476]). Сочаву ж 1691 p. захопили не цесарці, а поляки[2477]).

B оповіданні про похід польського війська Ha долі з Я. Собіським на Молдавію Самовидець дае певні звістки, що цей похід був невдалий, бо в зв'язку з наближенням зими польське військо, залишивши свої залоги в Сочаві, Сороці, Лямці, мусило повернутися назад, потерпівши під час відступу великі шкоди, особливо в конях1).

Причини непевних звісток в оповіданні Самовидця про події цього року треба вбачати в далекості Ракушки від місця цих подій й недостатній інформації про них.

1692 p. Під цим роком маємо в літопису оповідання про події, зв'язані з нападами татар на Україну, і про рух, зв'язаний з іменням Петрика.

B цих оповіданнях, поруч з певними звістками, що Мазепа, одержавши зимою відомості про намір татар рушити на Лівобережжя, рушив до Переяслава[2478] [2479]), що після відступу татар назад за ними ходило козацьке військо, на чолі з генеральним осавулом Гамаліею, але татар не догнало[2480]), про похід Паліязчастиною лівобережного війська під Очаков, взяття за цього походу полону, і здобичі, страту частини цього від бездоріжжя при поверненні назад, так що тільки „язика килкадесятъ при- провадили'* й надеилку потім бранців до Москви[2481]), — Самовидець одночасно з цим каже, що, під час цього походу відділів Мазепи й Палія під Очаков, ці відділи „Очаковъ увесь спалили и вистинали“[2482]).

Тимчасом в цьому ноході зазначені відділи Очакова не взяли. Так, полковники козацькі, що брали участь в цьому поході (Гр. Пашковський, M. Кузьменко, I. Ростковський, C. Яворський і Д. Горленко), писали Мазепі в листі від 5 квітня з Лебедина: „извѣщаемъ о поворотѣ дороги нашей, что марта зъ 22-го дня со вторника на среду той ночи вмѣсте с Палѣемъ за помощию Божиею ударили на Очаков, где на посаде и на рабочихъ полях около Очакова розно покамѣстъ сил наших стало чинили промыслъ и что могли добыть корысти на посаде и в полѣ и языковъ бусурманскихъ живьемъ взятыхъ турокъ, татаръ и волоховъ, которыхъ человекъ с тритцать к вельможности вашей писылаемъ, а Палѣй к себѣ взяв трех татаръ и с нимъ ту дорогу скончавъ учинили росход, пере- правяся Богъ, на рекѣ Миусе, иЛалѣй своимъ полкомъ пошолъ в Хвастовъ, а мы с лолками ідемъ к Дрепру (так!“[2483]).

Пізніш, в листі до царів від 20 червня, яким гетьман повідомляв царів про повернення до нього в Батурин козаків з цього походу (одночасно з листом, Мазепа слав до Москви полк. Г. Пашковського з захоп- леними в Поході бранцями) і писав, що в цьому поході Палій і козаки „обратили свое намѣрение на город Очаковъ, гдѣ помощию Божиею, вашимъ царского пресвѣтлого величества счастием и праведными молитвами храбро воинскою дерзостию ночною порою, на посады пришедъ многихъ тамошнихъ неприятельськихъ людей остриемъ меча умертвили и посады оные этим разорили и стада ихъ всѣ отогнали и цѣлой день тамъ в промыслах военных около каменного города мѣшкав нѣсколко десять человекъ взяли живых“, i в дальшому повідомляв про подорож козацького війська назад1). He маємо нічого про взяття в цьому поході Очакова козаками і в листі Палія до Мазепи від 31 березня 1692 року, а маємо тільки згадку Палія про взяття очаковських посадів[2484] [2485]). Підчас подорожі московського посланця Айтемирова до Криму, в квітні (13) в Кезикермані Кемаль - бей докоряв Айтемирову, що „для чего же де под их турские городы цріходят царскаго величества с стороны воинские люди, а именно на сих днях приходили козацкие войска под ачаков, а предводителемъ у тѣх воинскъ полковникъ Палей, и по'д городамі ихъ, такъ же и на степи проѣзжимъ турком и татаром чинят они обиды великие воинским способомъ, людей побивають і в полон берут и жилища ихъ разоряют и сожигают"[2486] [2487]). B розходній книзі „товаромъ казенного приказа" маємо під 1692. p., що „маия 18-го: в-хъ г-рей жалованья войска Запорожского обоих сторонъ Днѣпра гетмана Ивана Степановича Мазепы посланцомъ, которые пріѣхали къ Москвѣ съ турчаны и съ татары и съ волохи з 30-ю человѣки, ихъ же воинскими трудами взятими подъ Турскимъ городомъ Очаковымъ, настоящего и за воинскіе ихъ многіе труды"... (далі перерахунок дарунків1).

Якщо взяття Очакова мало місце, ми б про це, безумовно, мали б звістки у цих випадках, бо не було ніякої рації козакам зменшувати свої подвиги в цьому поході.

Оповідаючи далі про акцію військового канцеляриста Петрика, Самовидець каже : „того жъ року з енералной войсковой канцеляріи канцеляристъ Петрикъ уйшолъ на Запороже", тоді як це мало місце 1691 p.

Вже в листі Мазепи до царів від 9-го травня 1691 p. маємо про „збѣга и здрайцы нашего Петрика превратного ево злоумія писмо до одного канцеляриста писаное"[2488]). B донесінні до Мазепи від дозорці I. Рут- ковського з Переволочни від 22 травня 1691 p. читаемо, що Рутковський мав відомості з Січі, що там „всѣ на радѣ стаетъ Петриковой", і далі повідомляє, що „подано мнѣ писмо з Сѣчи о Петрику, проклятомъ сыну, которое велможность ваша, панъ мой мил. вычитати зрозумѣете о всемъ тамойшномъ поведенью"[2489]). B інформації Мазепи тому ж Рутковському від 13 серпня 1691 p. читаємо, що Мазепа має відомості з Січі, щотам „Пет- рнкъ не пересталъ своихъ злостей и шаленства, уставичне кошевого с товариствомъ себѣ прибираетъ" [2490]). δ вересня 1692 p. Кондрат Михайлов, що був у відділах Петрика під Самарою й там попав у полон, показував у „Приказѣ Малыя Россіи", що він „на Запорожье пришелъ тому нынѣ 8 - fi годъ и жилъ въ Коаеловекомъ куреню. И въ прошломъ де въ 199 прибѣжалъ на Запорожье канцеляристъ Петрушка... а пришедъ де на Запорожье, жилъ онъ, Петрушка, въ томъ же Конеловскомъ куреню"[2491]).

B дальшому, поруч s певними звістками про подорож !їїетрика до Криму, де він почав підмовляти хана і татар у похід на Україну1), про рух татар з Петриком на Україну, де вони гадали схилити на свій бік людність[2492] [2493]), прихід Петрика з ордою під Самару, схилення на бік його Китайгорода й Царичанки[2494]), рух проти Петрика Мазепи з козацьким і московським військом, рух Мазепи під Полтаву і посилку наперед декількох полків[2495]), відступ орди до Криму[2496]) без бою, рух Мазепи після того під Лохвицю[2497]), — оповідаючи про посилку Мазепою наперед проти відділів Петрика й татар козацьких полків, Самовидець пише, що гетьман „передомъ послалъ полки: миргородский, прилуцкий, гадяцкий и лубен- ский з иншими войсками".

Тимчасом, у складі цих полків гадяцького полку не було. Описуючи ці події, Мазепа в листі до царів від 7 серпня з під Полтави писав, що проти Петрика і татар „послалъ противъ оных для отпору к полтавскому и к конному и охотницкому и пехотному Кожуховского полкамъ, также и кампанѣ Ростьковского прежде сего тамъ стоячимъ в помочь полки мир- гороцкой, прилуцкой, а потомъ вскорѣ за ними нѣжинской, лубенской и конной Пашковского"[2498]).

Причину цих непевних звісток треба бачити в тому, що, живши далеко від місця цих подій, літописець не мав про них і певних відомостей.

1693 p. Під цим роком у літопису Самовидця маємо про похід Пет· рика з ордою на Україну і про події війни турків з цесарцями.

B цих оповіданнях, поруч з певними звістками, що- на початку рову зимою орди з Петриком вийшли для походу на Україну, про що Мазепі стало відомо від запорожців і він рушив проти Петрика й орди з військом, а орда, що була біля Полтави, почувши про рух гетьмана з військом, рушила назад, наробивши шкод біля Полтави1), після чого повернувся назад й Мазепа2), Самовидецькаже, що „орди вийшли з синомъ ханскимъ и Петрикъ з ними, хотячи на Украину ити“[2499]).

3 цього треба робити висновок, що на чолі татар у цьому поході був син хана, тоді як на чолі татар в цьому поході був Нуредин. Так, ми маємо лист від Нуредина за цього походу до кошового й запорожців (од січня 1693 p.), до він титулується „Нурадинъ салтанъ, региментарь, войска Крымского11 i „Нурадынъ салтанъ, региментарь войска крымского и ногайского"[2500] [2501]). В. Айтемирев, що був тоді в Криму, як посланець Москви, й збирав різні відомості про події кримські й українські, зазначає, що 11 грудня 1692 року йому стало відомо, що на Україну піде з військом Нурадин; далі Айтемирев зазначає, що IO січня 1693 p. Нурадин злучився з Петриком в Чорній долині, а потім, що „Нурадынъ салтанъ бивъ свойскомъ под малоросиискими городами в Крымъ i вбакчисараи пришол Февраля въ Ю-мъ числѣ115). A цей Нурадин не був сином ханським. Той же вищевказаний Айтемирев, записуючи в свое звідомлення про зміну в Криму в кінці 1692 року хана Сафа-Ґерея Селим Ґераєм[2502]) й ті зміни, що відбулися в зв‘язку з цим в державному апараті Криму, каже : „а Нурадыномъ учиненъ в Крыму племянникъ ево ханекои роднои ПІан-Гирѣи Салтанъ Маметъ Гирѣевъ сынъ, которой жилъ в Крыму"[2503]).

Далі Самовидець занотовує, що Мазепа проти Петрика й орди „рушилъ до Гадяча", й не каже про рух гетьмана далі, чому можна вважати Гадяч місцем найдальшого руху війська I. Мазепи. Але ж ми маємо лист Мазепи до царів від 31 січня 1693 p. з Лубен, в якому він повідомляє, що він „до Лубенъ пришолемъ"[2504]), а Лубни знаходяться від Батурина далі ніж Гадяч.

B оповіданні про події боротьби цесарців із турками Самовидець дає певну звістку, що минулого, 1692 р.туркизазналипоразкивідцесарців[2505] [2506]).

Причину непевної звістки про рух Мазепи треба бачити в тому, що, бувши далеко від подій, літописець міг не мати певних відомостів. Помилка ж про керманича татар в цьому поході могла трапитися або того, що літописець не знав про ступінь родства хана з Нурадином, або ж тому, що сини ханські брали участь у цьому поході1).

1694 p. Під цім роком маємо в літопису Самовидця оповідання переважно про боротьбу козаків з татарами й турками.

B оповіданні про події цього року вірно оповідає Самовидець, що татарські орди напали на Україну близько масляниці[2507] [2508]) і набрали здобичі біля Переяслава[2509]), а згадуючи, що того ж року мав місце похід війська козацького під приводом Палія під Очаков, Самовидець каже, що під Очавов „войско ходило полку кіевского и переяславского и компаній", на чолі з Палієм, й що під час походу ці відділи „спустошили Очаковъ увесь и посаду"; закінчивши ж похід, вони „ясиру сотъ на три живцемъ пригнали до Батурина"[2510]). 3 цьго треба робити висновок, що Очаков увесь був захоплений, що військо переяславського полку брало участь у цьому поході і ясирю приведено до Батурина коло трьох сотень.

Насправжки ж захоплення Очакову в цьому поході не мало місця, переяславський полк не брав участи в цьому поході і ясирю пригнано до Батурина значно менш. 1694 p. 25 серпня в Москві, в Приказі „Малыя Росіи" посланці Мазепи, полковий осавул київського полку Як. Bapa- новський й старшина інших полків, разом io чоловік,показали: „ГІопрп- казу де гетмана Івана Степановича велено киевскому полковнику Костянтину. Мокѣевскому і двум охотницкимъ Григорью Пашковскому і Михайлу Кузьменку с выборным полковъ их товариствомъ случась ітить для получения языков i разорення жилищъ бусурманских под Очаковъ, іпо тому де ево гетманскому приказу киевской полковник с теми двумя охотницкими полковниками случился на той стороне Днепра в запустелом мѣсте Лысенке". ІІісля злуки тамож з Палієм і дальшого походу, „пришед за милю до Ачакова чинили еовѣт междо собою полковники, в которомъ постановили ударить было под самой город в обѣденную пору. Ho тот де их совѣтъ не совершился для того, что по утру рано постерегла их бусурманская сторожа, которая постерегши i вѣдомость хотѣла о том де их приходе в Очакове учинить. I они де, увидя тое сторожу, тотчас скочили за нею и ухватили, и полковники де киевской Костянтинъ Мокѣевской, и охотницкой Михайла Кузменка, оставя в том мѣсте за милю кошъ свой, а при том кошу полковниковъ Григорья ІІашковского и Семена Палея с полчаны ихъ, пошли под самой город Ачаков в подѣздъ и, пришед под город, разсѣялись загонами и зажгли хлѣб всякой в стогах и в копнах, которого зѣло много было. A полковники де Пашковской и Палѣй шли за ними ж обозным строемъ и с тѣм кош... (попсовано литер 3 - 4) стали от города в верстѣ іли малым чѣм болши, и бусурманы де, видя то себѣ разорение, вышли із города, прежде 50 человекъ на выласку, i они де, полковники Мокѣевской i Кузменко с полчаны своими от города отсупили к тому кошу, какъ бы на себя болши того із города их бусурманъ вызвать,' а из города де того коша за великимъ пожаромъ видѣть было не возможно. I бусурманы де, видя то их уступление, вышли із города устремясь на них по своему поганскому извычаю конно и пѣшо во всякомъ воинскомъ приготовленні і ополченні. 1 полковники де, уемотря время и призвав Господа Бога на помощъ, обступя их кругомъ ударили на них конно і милостию Божиею, а великихъ государей их царского величества молитвами конницу татарскую даже до воротъ Ачаковских с полмили гоняя трупом положили, которая конница и янычанъ оставила, а янычаны де непрестанно по них стреляли, однак же их съ 200 человекъ трупом положили, а живемъ с тремя хоругви болши 90 человекъ взяли, а было де 6 хоругвей, i в томъ числѣ под двемя конннца, а под четырмя янычаня, которой пехоты было съ 400 человекъ, а конницы полтораста, с которою конницею и самъ бѣй ачаковской был и едва с четырмя человеки ушол, i в город ево не пустили, для того, чтоб они полковники в город не въѣхали. I в городе великое замешание междо имн бусурманы было, что они бусурманы от войскъ ихъ царского величества учинились побеждены. Да они ж отогнали съ 15000 овецъ і 240 волов и нѣсколко коней отбили. A тот де бой был августа въ 3 числѣ i с того со всею добычею пришли они к Богу во всякой цѣлости, а переправясь Бог послали ихъ полковники с тою вѣдомостью к гетману, а какъ они приѣхали к гетману и гетманъ де Иванъ Степановичъ давъ им к Великимъ Государемъ листъ свой послал их к Москве тому ныне 8 день. A в том де походе было с полковником киевекимъ выборного товариства 500 человѣкъ, с Пашковским 300 человѣкъ, с Кузменком тож, e Палѣем 500 человѣкъ, и i с того числа побито до смерти 2 человека, раненых· съ 15 человѣкъ“ *).

3 жовтня 1694 p. посел Мазепи охотн. полковник Гр. Пашковський з товаришами показав т^ж, що і Барановський, про похід під Очаків, додавши, що після приходу козацьких відділів з походу до Батурина „гетман де Иванъ Степановичъ тѣхъ взятыхъ языков всего 86 человѣкъ послал с ним Григорьемъ и інихъ полковъ с начальными людми и с ря- довымитоварыщиквеликим Государемъ к Москве тому ныне две недели"[2511] [2512]).

B зеідомленні Айтемирева, який 1694 p. був в Криму, маемо запис, що 20 серпня ,,слышал Василеи отвѣдомых i вѣрных людей что всих днях что от христиан буеурманом крымскимъ учинилось: I С. Палеи подходил подочаковъ я подсылкою ево немногими людми посадъ очаковской выбрали i вызжен и спол жнецы и косцы поіманы i скот отогнан, и погоня очаковская тоесть очаковской беи МуСтафа в трехсотъ конех самим палеем розбитъ и ушел всамом мало людствиі, толко сам третей а достальные всѣ побиты и в полон пойманы"[2513]).

B розходній книзі „узорчатымъ и локотнымъ товаромъ Казеннаго приказа 203 году" маемо 12 вересня (ц. τ. 1694 p.): „По указу в-хъ ■ г - рей, за приписью дьяка Андрея Виніюса въ Приказъ Малыя Россіи, на' дачу ихъ г-рей жалованья охотному полковнику Семену Палею за его службу, что онъ нынѣшнею осенью, случась на той сторонѣ Днѣпра съ Кіевскимъ полковникомъ и съ иными и съ ихъ великихъ государей ратными людьми малороссійскихъ городовъ, ходили подъ непріятельскія жилища, а имянно: подъ городъ Ачаковъ для промыслу воинскаго, и будучи подъ тѣмъ городомъ Ачаковымъ имѣли e непріятели бусурманы великой бой, на которомъ, при помощи Божьей, многихъ ихъ бусурманъ побили и больши ста человѣкъ съ ж тремя знамени въ полонъ взяли, и отъ толь въ цѣлости своей возвратились, — объяри доброй двойной шесть аршинъ, два сукна кармазиновыя, мѣрою пошти аршинъ, бай- береку ll-ть аршинъ, косякъ камки лауданной"1).

Нічого ми не маемо про взяття Очакову i в листі осаула I. Максимовича до компанійського полковника (якого невідомо), де e звістки і про похід Палія під Очаков (джерело звісток цього листа Максимовича встановити я не міг[2514] [2515]).

3 цих даних треба робити висновок, що Очаков не був взятий Палієм, бо про це б було не тільки в звістках, зібраних В. Айтемиревим, а також і в запису про жалування Палієві.

B дальшому, Самовидець певно оповідає, що хан того року ходив на допомогу туркам проти цесаря[2516]), про похід значного козацького (з двадцять тисяч) війська під проводом нак. гетьмана, полковника чернігівського Я. Лизогуба, за Дністер, спустошення там країни,, взяття ясирю і приведення його до Батурина*), про похід запоріжців проти татар, захоплення ними вежі, гармат і повернення назад в цілості, хсч і мали вони в цьому відході бій з Нурадином солтаном[2517] [2518]).

Причину непевних звісток Самовидця в оповіданні про події цього року треба вбачати в тому, що Самовидець-Ракушка був далековідцих подій й не мав про них певних відомостей.

1695 p. Під цим роком маємо в літопису Самовидця оповідання цро події нападу татар на Україну, похід козацько-московського війська до Казикермену ії Озову.

B оповіданні про ці події, поруч з певними звістками про рух та^ар на Лівобережжя[2519]), напад татар на Польщу, де вони наробили багато шкоди, дійшли до Львова, де погромлений ними гетьман Яблоновський ледве одборонився од них[2520]), далі, оповідаючипропохід війська I. Мазепи і Б. Шереметева під Казикермень, Самовидець каже, що військаїх„пере- правились на тотъ бокъ Днепра, о святомъ пророку Іліи и пойшли под городъки войска великіе"[2521]). -

Але ж- переправа козацько - московського війська через Дніпро закінчилася далеко раніш, ніж до Іллі, ц. т. до 20 липня. Б. Шереметев у своїй одписці царям з цього походу від 2 липня повідомляв, що з 14 по 24 червня переправились через Дніпро відділи C. Неплюева й інші. 3 25 до 30 червня йшла переправа інших частин, „да с вашимъ же великихъ государей большимъ полковымъ знаменемъ я, холопъ вашъ Бо- риеко, через реку Днепръ переправился того ж июня въ 30 м. числѣ... A гетман Іванъ Степановичъ через реку Днепръ переправился того ж июня въ 28-мъ числѣ". Звідсіль Шереметев прийшов до p. Омельничка 2 липня, де мав чекати тих відділів, що ще не перейшли Дніпра. B одписці ж од 12 липня Б. Шереметев повідомляв, що I. Мазепазвійськом прибув до p. Омельничка 3 липня. „А достольных, государь, полковъ ваши, великихъ государей, ратные люди через рѣку Днепръ переправились и пришли к намъ, холопем вашимъ, к той же рѣчкѣОмельничку іюля· въ i0 числѣ“,й 11 липня Б. Шереметев і Мазепа рушили з усім військом до Казикерменю. B одписці ж од 16 липня Б. Шереметев пише, що він з Мазепою „обретаемся уже у рѣчки Каменки на половинѣ пути нашего к Казыкермени"1).

J3 дальшому, поруч з певними звістками про рух війська I. Мазепи й Б. Шереметева до Казикерменю, оточення Казикерменя шанцями, зроб- лення підкопу, що вирвав вал, бомбардировку міста гранатами, що робили туркам великі шкоди, здачу Казикерменя, захоплення в неволю турок гетьманським і московським військом, зруйнування до ґрунту Казикерменя [2522] [2523]), про похід царя з великим кінним і пішим військом під Озів, куди цар прибув Доном, про облогу і спроби взяти Озів, що закінчилося невдачею для Москви, хоч облога і тривала все літо, про відступ московського війська від Озіву, причому деякі частини залишено поблизу Озову, і повернення царя на зиму до Москви[2524]), — оповідаючи про здачу українсько-московському війську Казикерменя, літописець каже: „Также и другіе городки: Осламъ - городокъ и Тавань учинили, и усѣ, що тамъ били, в козацкихъ рукахъ зостали"[2525]).

3 цього треба робити висновок, що і Ослан - городок здався козацько · московському війську подібно Казикерменю. Але ж здалася козацько- московському війську одна Тавань[2526]). Що ж до Ослам-городка, Б. Шереметев доносив царям в одписці від 3 серпня, що „августа 2 го против 3 го числа в ночи“ з Ослам-городка Калга і Ширин-бей вивели люд, вивезли гармати, запалили порох „и город выжгли і оставя ево пуста пошли"[2527]). Так само й про Шингирей Б. Шереметев у відписці від з серпня доносив царям, що „августа против 2 го числа в ночи... городка ПІин- гирѣя, Саксагани тож, которой по ту сторону Днепра", мешканці втікли;

369

залишивши гармати... „і тот городок выжгли и оттого пожару в том городке порох взорвало и ныне тотъ городок пуст"1).

Потім, оповівши про захоплення украінсько-московським військом Казикерменя й інших міст, літописець каже: „И того жъ часу Казикер- мень розвалили войска до gpyHTy, а въ другихъ городкахъ войска козац- кие стали за росказаніемъ гетмана запорожского Івана Мазепи“.

B дійсності ж маемо відомості, що залога була залишена в одному Таванському городку, і притому залога не тільки з козаків, але й з московських відділів. Б. Шереметев повідомляв царя 2 серпнд в своїй одписці, що після здачі Тавані „мы, холопи ваши, со общего совѣту і согласия з гетманом с Ываномъ Степановичемъ в томъ городке Таван- скомъ оставили ic полку своего вашихъ великихъ государей ратныхъ людей розныхъ полковъ солдат двести человекъ салдацкого строю с полковникомъ с Ондрѣемъ Ларонтомъ i с началными людьми, давъ имъ для тое службы вашего великихъ Государей денежного жалованья по указаннымъ іхъ статямънатримѣсяца, да для береженья i осадные крѣпостиот приходу неприятелскихъ людей верховую пищаль i к ней гранатныхъ нарядныхъ такъ жеіручныхъ ядръ i зелья i свинцу сколько пристойно и велѣли имъ B томъ городке быть до вашего великихъ Государей указу для того, чтоб в .том городке без вашихъ великихъ государей ратных людей они босурмане прйшод попрежнему не засѣли i пристанища імъ в том городке не было. A гетманъ Иванъ Степановичъ в томъ Тованскомъ городке сколько реги- менту своего войсковыхъ людзй й с кемъ с старшиною оставил о том к вам великимъ государемъ писал онъ, гетман, от себя в отписке своей подлинно“[2528] [2529] [2530]). B переписці Мазепи з царями з приводу залог у цих містах маемо тільки про залогу в одному .Таванському городку, причому Мазепа каже, що інші городки (Аслам i Мубарек) поруйновані, „а при Таван- скомъ одномъ городкѣ многимъ людемъ помѣотитися невозможно0 3). Ta і Б. Шереметев, як наведено вище, в своїх одпясках зазначив, що всі городки, крім Тавані, поруйновали або турки й татари й їх люд, або козаки й Москва. B листі Мазепи царям од 11 грудня 1695 p. маємо, що 9 грудня повернувся з Тав*анського городку переволоченський сотник, якого посилав туди Мазепа з хлібом і одягом для залоги, який „сотникъ сказываетъ, что какъ оные хлѣбные запасы ратные вашего ц. в. люди и запорожцы, такъ и шубы пѣхота сердюцкая приняла съ радостнымъ благодареніемъ“... A ратные ваши цар. п. в. люди изъ Бѣлогорода на перемѣну первымъ по его сотниковъ пріѣздъ въ Таванскій островъ не бывали*[2531]). Потім в листі цареві від 28 лютого 1696 p. Мазепа, згадуючи взяття козацько-московським військом Казикерменя писав, що „и другій там будучиі крѣпости учинились войсками вашими царского преевѣтлого

ЪЪЗШтееТВЪі ИОД'Ъ ЪЪАЪОЪОдерЖ&ЪАГ^ ^ мшу тѵ&рс^ото тѵръъъ^^ото ъ^зга-

чества руку завоеваны, ис которыхъ одна на Таванско'мъ островѣ будучая

вашими царского пресвѣтлого ^ величества воинскими людьми есть осажена и укреплена"1).

Що ж до оповідання Самовидця про напад татар на місцевість, що була під регіментом Палія, причому відділи останнього під Хвастовом „жадного отпору не дали татарамъ", а потім Палій з солтаном вели мирно пересправи [2532] [2533]), треба зауважити, що, як маємо у відписці київського воєводи Д. БарятинсьКого царям, IO червня в Києві показував козак I. Микитін, що був у Хвастові під час цього нападу татар, Палій на чолі своїх відділів мав і бій з татарами. Наведу тут цілком цю важливу відписку з цього рідкого видання: „Іюня въ ю-й день пріѣхалъ вКіевъ із мѣстечка Фастова Киевскоі козакъ Іванъ Микитинъ, которого посылалъ ис Киева в мѣстечко Фастово к полковнику, к Семену Палѣю, киевскоі сотникъ Александръ Саковйчъ с листомъ. A в допросе сказал: июня-де въ 7-й день, в 3-мъ часу дни, пришелъ къ Фастову от польского мѣстечка Коростышева крымского хана сынъ со многою ордою да измен- никъ Стець с козаками, а с ними пришло татаръ и козаковъ тысячъ с сорокъ. I тѣ-де татары и козаки подъ Фастовымъ многихъ людеі побрали, а иньтхъ побили и около Фастова посадъ весь сожгли. I полковникъ>- де Семенъ Палѣй с конными i с пешими казаками из Фастова выходилъ, и с тѣми татары и с козаками на мосту, на посаде, через реку былъ бой с четвертого часа дни до вечера. И на томъ бою побито татаръ и козаковъ человѣкъ с пятдесятъ, а палѣева полку козаковъ на томъ же бою побито шесть человѣкъ; i взяли пушку да затинную пищаль да у самого у лего, Палѣя, вирвали лукъ. Да тѣжъ татаровя около Фастова, по селам и деревнямъ евожъ, палѣева, полку козаковъ, которые стояли для прокормления, взяли в полонъ человѣкъ со ста, а села и деревни сожгли, i жителейпобили i в полон поимали, и за Фастовымъ польские мѣстечка Коростышевъ, Брусиловъ, і села, і деревни пожгли жъ ілюдеі побили. I того жъ числа, послѣ того бою, прислалъ ханскоі сынъ к Палѣю, чтоб с нимъ учинить разговоръ. I Палѣй-де на тотъ разговоръ выходилъ с пехотою; и на разговоре-де отдали ему, Палѣю, лукъ ево, котороі у нево на томъ бою взяли, i просили у него туркѣню, которая взята в городкѣ Полянкѣ. I Палеі-де говорилъ имъ, чтоб они отдалиему пушку, которую взяли у него на бою, и онъ-де за тое туркѣню окупу возметъ меньши. И ханскоі сын Палѣю сказалъ, что онъ пойдетъ войною под Киевъ, и какъ изъ-под Киева пойдетъ, i тое пушку отдастъ. И отступя тѣ татаровя от Фастова, розделплись на четыре части, одна часть пошла к Бѣлоі Церкви, другая к местечку Трилесамъ, третья к Треполю, на шляхъ, куда пошелъ киевскоі полковникъ с козаками, четвертая к Киеву, подъ мѣстечко Васильковъ, отъ Киева в двадцати в пяти верстахъ. I полковник-де Семенъ Палеі посылалъ ис Фастова в розъѣздъ полку своево козаковъ. И тѣ-де козаки, приѣхавъ в Фастовъ, ему, Палѣю, сказали, что-де татаровя от Бѣлоі Церкви и от Трилесъ воротившись к Василькову и соединясь, поідутъ іс-под Василькова под Киевъ войною вско- ре,ачаютъ-де ихъ, татарского, приходу подъ Киевъ шонявъ ll-e число"[2534]).

Причини цщ£ непевних звісток треба також вбачати в далекості Самовидця від цих подій й невірній інформації про них.

1696 p. Під цим роком у Самовидця містяться оповідання про напад орди яа Україну, події походу козацько-московського війська проти турок i татар, відомого під назвою другого Озівського походу, а також про події в Польщі в зв'язку з смертю короля Я. Собіського.

B оповіданні про події нападу татар взимку на Лівобережжя, поруч з певними звісткамй про рух на Україну числених білгородських і кримських орд, що добували, але невдало, Китайгородка, відступ татар, що були вже під Голтвою, в зв'язку з походом війська на чолі з I. Мазепою й посилку Мазепою погоні за татарами, повернення цієї погоні назад1), одночасно Самовидець каже, що в цю погоню за татарами Мазепа послав полковника „прилуцкого Дмитра Лазаренка (ц. т. Горленка) и Івана Романовского з войсками" [2535] [2536]).

Тимчасом, Мазепа в листі цареві від 8 лютого писав, що він послав наздогін „за Белогородцкими ордами полковниковъ Лубенского (ц. т. Свічку) i конного Новицкого к Днепру посылалъ есмь, такъ и за Крымскими, опричь вышеупомянутого Пашковского, посылалъ есмь полковника Прилуцкого (ц. т. Д. Горленка) с выборнымъ ізо всѣхъ полковъ коннымъ войскомъ за реку Ворсклъ i дале, для чинения надъ ними неприятели промыслу; гдѣ и тѣмъ полковникомъ, которые были в Голтвѣс полками, наскоро итти приказал есмь"[2537]). B Голтві ж були тоді полковники: миргородський—Д. Апостол, полтавський — П. Герцик i гадяцький—М. Бо- рухович, як видно з листа їх до Б. Шереметева від 24 січня 1696 p.[2538]).

B оповіданні про події т. зв. другого Озівського походу, поруч з певними звістками про рух великого московського війська суходолом і водою на Озів, при чому сам цар Петро рушив з Москви ще зимою[2539]), посилку Мазепою на допомогу цареві війська, згідно царського наказа, в складі полків чернігівського, прилуцького, лубенського, гадяцького, компанії й сердюків під загальним проводом нак. гетьмана, чернігівського полковника Я. Лизогуба, а іншими полками керували: прилуцьким— Д. Лазаренко (ц. т. Горленко), гадяцьким — M. Борухович, лубенським — Свічка[2540]), оповідаючи про кількість війська цього корпуса Лизогуба, Самовидець каже, що Мазепа війська послав, „жеби било еполна тисячей двадцать пять"[2541]).

B дійсності ж під Озів послано від Мазепи козаків п'ятнадцать тисяч. Так, Б. Шереметев писав цареві 4 червня 1696 p., що він 27 травня одержав листа від Мазепи, що „ему гетману тѣхъ вышеспомянутыхъ хлѣбныхъ запасовъ на два мѣсяца на дачу регименту ево войсковымъ людемъ, посланнымъ подъ Азовъ пятнадцати тысячамъ такого великого числа собрать и под те хлебные запасы подводы взять негде"[2542]). Потім, 1697 p., під час перебуйання у Мазепи стольника I. Тараканова, останній казав гетьманові 5 квітня: „В прошломъ въ 204-м году по указу великого государя его царского величества посылалъ ты гетманъ. Иван Степановичъ йод Азовъ в болшой полк ближняго боярина и воеводы i намѣстника Псковского Алексея Семеновича Шеина, наказного Якова Лизогуба i иныхъ разныхъ полковъ полковниковъ и началныхъ людей, а с ними великого государя ратныхъ людей регименту своего конныхъ i пѣшихъ 15,000 человѣкъ с пушки i с ратными припасы"1)· Про 15,000 козаків маемо i в опису походу Шеїна, де також читаемо, що з - під Озову відпущено козаків,після взяття цього міста,І2бч. старшинийіЗ,782 козаків[2543] [2544]). Гордон, що брав участь у цьому поході, дае приблизну кількість козаків у 20,000[2545]).

B дальшому, поруч з певними звістками про добування царським військом Озова, про розгром під час цієї облоги на морі турок, яких не допущено помагати обложеному Озову[2546]), про взяття 19 липня Озова[2547]), при чому Озів був захоплений тому, що козаки взяли' вежу, що боронила місто[2548]), так що турки мусили здатися, прохаючи, щоб їх відпустили вільно, на що цар згодився і наказав після здачі Озова на бударях відпустити турок[2549]), заняття царем Озова з усіма тамошніми запасами, об- саження Озова царським військом, поновлення зруйнованих укріплень міста, будування в Озові церквів[2550]), обдарування козаків, що були під Озовомівідпуск їх додому, до міст[2551]), рухцарядоМоскви[2552] [2553]), — одночасно, оповідаючи про здачу Озова, літописець каже про турецьку залогу міста, що цар „онихъ турковъ обложенцевъ казав забрати у бударі на килкадесять суден и одвезти за море Азовское, у турецкую землю“ п), з чого складається вражіння, що залога міста була одвезена до Туреччини московськими суднами.

Але яг цар Петро иисав 20 липня, ц. т. на другий день після здачі Озова, до патріярха Андріяна про турецку залогу Озова, що „имъ и яге- намъ ихъ и дѣтямъ учинена свобода, и отпущены внизъ рѣкою Дономъ да рѣкиКагалника на оемнадцати бударахъ! A20 числа по вѣдомостямъ выходцовъ тѣхъ Азовскихъ сидѣльцовъ, конница ихъ отвезла всѣхъ на корабли турецкіе, которые стояли противъ нашихъ морскихъ судовъ, и тѣ ихъ суды отступили въ дальность"[2554]). Це майже дослівно повторю- еться і в листі Петра до цесаря Леопольда від 7 серпня-1696 p. 1J, і в листі йогожвід 7 серпня і696 р.докюрфюрста бранденбургського Фрід- pixa[2555] [2556]), і в грамотах, розісланих по московській державі з приводу взяття Озова[2557]). 3 цього видко, що залогу Озова відвезено до Туреччини не московськими судами, а турецькими.

Оповідаючи про похід Мазепи й Б. Шереметева, Самовидець каже, що, під час військових акцій під Озовом, „гетманъ Іванъ Мазепа стоялъ на Коломаку з бояриномъ ПІереметомъ“,але ж сам Мазепа в листі цареві від 24 серпня 1696 p., писаному„втаборѣ надъ рѣчкою Берестовою", писав, що він 9 червня рушив з Батурина й „с вашимъ царского пресвѣт- лого величества ближнимъ боярином и воеводою i намѣсникомъ Вят- цкимъ его милостию Борисомъ Петровичемъ Шереметевымъ, случася на Коломаку в поля дикие вышли есмы i у рѣчки Берестовой стали, тщательное и прилѣжное око на всѣ стороны имѣя"[2558]). Маемо також i лист Мазепи до думного дяка Микити Зотова від 20 серпня 1696 p. „изъ табора над Берестовою"[2559]). Що Мазепа й Шереметев 1696 року „стояли с полки на Берестовой", а хан стояв з ордою на Колончаку й Молочних Водах, нагадував Мазепі 1697 року 5 квітня й стольник L Тараканов[2560]).

Оповідаючи далі цілком вірно про розгром татарами під'їзду козацького близько 150 душ[2561]), Самовидець зазначає, що татари при цьому захопили в полон „и самого вожа Фляку з Полтавы". Але ж і в оповіданні вМосквівприказі„Малої PociI"4 серпня посланця Мазепи, козака полтавського полку Осипа Прокопенка про ці події (0. Прокопенко сам був захоплений при цих подіях в полон до татар, але втік), і в листі Мазепи цареві про ці ж події захоплений татарами в полон керівник цього роз- громленного під‘їзда зветься „Плечник"[2562]); про Микиту Плячника йде мова і в інших випадках[2563]), причому, як видко, тут мається на увазі цей же козацький ватаг.

B оповіданні про події в Польщі Самовидець вірно оповідає[2564] [2565]), що того 1696 p. там помер король Я. Собіський й під час безкоролів'я були смути11).

Що ж до причин непевних звісток в оповіданні Самовидця про події цього року, їх треба бачити в далекості Самовидця від цих подій. Помилкову ж звістку Самовидця про видатну ролю I. Романовського в поході проти татар треба вважати за бажання Ракушки зберегти пам'ять про свого сина.

1697 p. Під цим роком в літопису Самовидця міститься оповідання про події війни козаків і Москви проти турок і татар й про події московські й польські.

Б оповіданні про події війни козацького й московського війська проти турок і татар, поруч з певними звістками про будування на початку того року суден козацьких і московських біля Десни у лісах трубчев- ських Б» про рух C. Неплюєва з частиною московського війська водою на суднах, з запасами й вапною, про перехід ними з труднощами Дніпрових порогів[2566] [2567]), про рух Мазепи з військом на Коломак і об'єднання його там з московським військом на чолі з боярином Долгоруким, звідкіль вони рушили до Дніпра, до Кодаку, про переправу там через Дніпро, про рух війська Мазепи й Долгорукова у низ Дніпра[2568]), Самовидець каже, що після об'єднання Мазепи з Долгоруковим, вони „войска перебравши,часть осътавили на заставѣ при полковнику миргородскомъ, Даніилу Апостолу, на семъ берегу Днѣпра от татаръ", і оповідає далі про дальший похід козацько - московського війська з гетьманом Мазепою й бояр. Долгоруковим. Але ж проти татар були залишені и інші козацькі відділи, крім відділів під керівництвом Д. Апостола.

B листі Мазепи до царя від 20 липня, в якому гетьман доносить про свій похід з Долгоруковим, маємо, що „о томъ тутъ же покорпе вамъ в. г. докладываю, что для обороны великороссійского и малороссійского края оставилъ на рѣчкѣ Орелѣ, выше городовъ, на урочищѣ Хрещатомъ, полковника миргородского Данила Апостола со всѣмъ его полкомъ и съ войскомъ иныхъ полковъ, которые въ судны водяные не могли вмѣститись, а особо при Днѣпровомъ берегу для береженья отъ бѣлогородской орды постановилъ еемь Илью Новитцкого, бывшого полковника ъхотницкого конного, придавъ ему въ послушаніе сотни полку лубенского, при которомъ Днѣпровомъ берегу и полчане полку переяславского мало не всѣ кромѣ тѣхъ, которые при мнѣ гетманѣ съ полковникомъ своимъ на суднахъ водяныхъ не обрѣтаются, также и сотни полку кіевского обрѣтатися будутъ для того прямого опасенія ихъ изъ табора отпустили есмь, а какъ полковнику миргородскому, такъ и предьреченному Новицкому приказалъ я неусыпную имѣти бодрость и осторожность отъ наступленій неприятельскихъ, а особо переправитися черезъ рѣку Днѣпръ также для осторожности и для страху нашествіямъ непріятельскимъ оставилъ я подъ Кадакомъ полковника гадяЦкого Михаила Боруховича съ его полчанами, которые не вмѣ- стилися въ судна водяныя; а тут начавъ уже плавный водяной путь, оставилъ есмь полковника лубенского Леонтья Свѣчку съ его полкомъ и изъ иныхъ полковъ оставльшимися при таборѣ людьми и велѣлъ ему стояти при островѣ во всякой осторожности до нашего изъ сего плавного воинского пути возвращенія, да и для того оставилъ я на помянутыхъ мѣстахъ предреченыхъ полковниковъ, гадяцкого подъ Кадакомъ, а лубенского при островѣ, дабы не толко грамоты от васъ великого государя къ намъ належащія и писма наши съ вѣдомостями къ Москвѣ присланныя могли надежнѣе приходити, но и намъ дастъ Богъ всемогущій изъ сего воинского плавного походу возвратиться было бы къ кому изъ суденъ выгрузитись"[2569]). Відокремленняжвцьому листі відділів Новицького й інших від відділу Апостола свідчить, що ці відділи не були частинами, що підлягали Апостолу, а були окремі, незалежні від нього відділи.

B дальшому, поруч з Певними звістками Про прихід орди па чолі з ханом і турок й захоплення ними Аслангородка, звідкіль вони докучали й Шингирею1), про відступ Мазепи й Долгорукого назад до міст українських [2570] [2571] [2572]), звідкіль Мазепа посилав на допомогу обложеним у Тавані і Ka- зикермені козакам і московському війську козаків городових і запорізьких[2573]), про здобуванні турками Тавані і Казикерменя, в чому вони за- зналиневдачі, понесли великі страти і відступили[2574]), що після цього в Таванську залишався московський воєвода[2575]), Самовидець каже, щотим запорожцям, що були в цій облозі й війшли в міста, „дано плату по шесть копъ и по кунтушу тузиковому, на полтори тисячи козаковъ, изъ казны его царского величества"[2576]).

B дійсності, кількість цих козаків була менше. B листі Мазепи до царя від 13 січня 1698р.маемо, що „присланное отъ васъ великого государя, вашего ц. пресв. в-ва милостивое монаршеское жалованье денги и сукна и пищали на дачю запорожцамъ в Таванскомъ городѣ о осадѣ непріятелской будучим (на полі „бывшимъ") сукна и денги велѣвъ приняти, роздалъ есмь на 957 человѣкъ всякому по 3 p. денегъ[2577]) и по портищу сукна; а на двухъ человѣкъ полковниковъ, на 2 ясауловъ и на 10 сотниковъ к той дачѣ в прибавку по рублю денегъ", й далі повідомляє, що решту грошей, сукна йпищалей роздасть,згідно царського указа, тим запорожцям, „которые за труды и службы свои покажутся быть годны"8). Про цю ж кількість запорожців, що отримала царську платню, маємо і в пізнішій грамоті царя Мазепі від 25 січня 1698 p., причому ці відомості стали відомі на Москві з вищенаведеного листа

Мазепи1). Цю ж кількість маемо.також і в листі кошового Г. Яковенка до гетьмана Мазепи від 4 березня 1698 p.[2578] [2579]).

B оповіданні про події московські, поруч з певними звістками про змову проти царя Петра, щоб його вбити, з боку Соковніна, Циклера й інш., що про це донесено Петрові стрільцем, змовців захоплено, вони призналися в змові й були покарані на смерть, а голови їх повісили на мурованому стовбі в Москві, і що викриття цієї змови відбулося другим тижнем великого посту[2580]), літописець каже, що цю змову піднесли „з бояръ Іванъ Соковкинъ, Александръ Цыслеръ, Пушъкинъ, козакъ донской, стрелець стрименніе", а коли їх захопили „на очной ставцѣ сами доброволне призналися"[2581] [2582]). Але ж офіційні справи про це діло дають інші відомості. Участь у цій змові брали: „Окольничій Алешка Соков- нинъ, Думной дворянинъИвашко Циклеръ, стольникъ Федька Пушкинъ, стрѣльцы Васька Филиповъ, Федька Рожинъ, Донской козакъ Петрушка Мукьяновъ", що викрили свою змову на катуванні[2583]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що того ж року цар Петро рушив за кордон, був інкоґніто в Ризі, а потім в Митаві в Курляндії, у Кролевці,у курфістра, де гарно гуляв, а потім рушив до Амстердаму, де і зимував, а також про царське посольство до цесаря6), — Самовидець в опису подорожі Петра 1 по Европі каже, що в Кролевці Петро затримався „болей тиждня^що до цесаря й папи він не зміг дійти за французьким королем, який став цьому „перепоною... сторожу военнуюусю- ды маючи“, і що Петро I рушив з Кролевця до Амстердаму морем[2584]).

Але ж ми маємо з різноманітних джерел дуже докладні дані про цю подоріж Петра і з них бачимо, що Петрові I не був французький король перешкодою в подорожі до цесаря й папи, бо Петро I туди й не збирався їхати з Кролевця[2585]); з Кролевця Петро рушив до Амстердаму не морем, а до Кольберга тільки морем, а далі суходолом[2586]). B Кролевці я: (Ke- нігсберзі)Петро був^значяо більшетижня[2587] [2588]).

Крім того, з оповідання літописця утворюється вражіння, що Петро I провів всю зиму в Амстердамі, тоді як на початку 1698 p. Петро їздив до Англії11).

B оповіданні про польські справи, коли вірно оповідає Самовидець, шо того ж року королем польським став князь саксонський Август1), а військо польське, обравши собі керманичів, руйнувало маетки Сапіги[2589] [2590]), звістка Самовидця, що гетьман литовський Сапіга, не бажаючи коритися новому королеві, „тулялъся по чужихъ сторонахъ", буде невірна, бо 1697 p. Сапіги признали королемАвгуста[2591]).

Причини цих непевних звісток треба шукати в тому, що літописець був далеко від цих подій і тому не мав певних відомостой; що ж до видачі платні запорожцям, тут літописець міг помилитись і тому, що того року платню запорожцям від царя прислано ще декілька разів, хоч і за іншим призначенням[2592]).

1698-1699 p.p. Ці два роки з'єднані в літопису, як зазначено вище, в один. Під цими роками маємо звістки так про події українсько-поль- сько-московські, як і про події виключно московські й європейські.

B оповіданні про події українсько-польсько-московські вірно зазначає Самовидець, що' весною (ц. т. 1698 p.) Мазепа, з'єднавшись в московським військом, ходив на Низ, зміцнив там городки Казикермень і Ta- вань, мав у цьому поході бої з турками й татарами. і, залишивши в Ta- вані й Казикермені залогу, повернув до міст межи двома пречистими (ц. т. між 15.ѴПІ—8.IX[2593]); згадує вірно Самовидець і про подорож Мазепи до Петра в Воронеж[2594]), про дорожнечу збіжжа на Україні[2595]), про переговори цесаря, Польщі й царя з турками[2596]), про угоду Польщі з Туреччиною й повернення Кам'янця Подільського Польщі[2597]).

B оповіданні про події московські, поруч з певними звістками, що цар Петро був у Відні в цесаря, де його гарно прийнято[2598] [2599]), що був також Петро тоді ж у Липську та інших містах німецьких11), що бачився він підчас своєї подорожі з королем польським Августом1) і потім повернув краєм Литовським на Смоленськ до Москви, куди й прибув перед Семеновим днем, ц. т. перед 1 вересня[2600] [2601]), одночасно з цим, оповідаючи про подорож Петра I до Відня, літописець каже, що Петро був у Відні „у мѣсяцѣ юнѣ“, але ж Петро був у Відні й в червні й в липні[2602]).

B дальшому, поруч з певними звістками, що, після повернення з-за кордону, цар Петро робив розшук між стрільцями, що були поставлені від кордону шведського й піднесли бунт, одступивщи від своїх керманичів, і рушили на Москву[2603]), і що, після розшуку, багато стрільців, згідно з указом царя, повішено, трупи їх заборонено ховати[2604]), що потім цар Петро рушив до Воронежа, де будувалося морські кораблі[2605]), апотім повернувся до Москви, де й наказав повішаних стрільців поховати, а інших стрільців наказав за вищевказаний бунт карати[2606]), а потім великим постом знов рушив до Воронежа[2607]), і що того ж року знищено стрілецьке військо, при чому одних стрілсців покарано на смерть, або заслано, а інших,кращих, записано в салдати[2608]), оповідаючи про розшук і кари стрільців, літописець каже, що Петро, повернувшись з-за кордону, „чинилъ росмотръ межи бояри и стрелцями, которіе ся были збунтовали в небытности его царского величества на Москвѣ" і що, після розшуку, повішено стрільців „полъчварти тисячи", ц. т. 125 чоловік.

Але ж бояри в цьому рухові участи не брали, і стрільців повісив Петро восени 1698 p. далеко більш, ніжі25чоловіка. Втакзв. перечневій ВІДОМОСТІ маємо, ЩО стрільців повішено 30 вересня — 20ІЧЛ., 11 жовтня— 144 ЧЛ., 12 жовтня — 205 ЧЛ., 13 жовтня—141 чл., 17 жовтня—109 чл., 18 жовтня — 63 чл.[2609] [2610]), що дае разом863 чл.11).

Оповідає також Самовидець, що брано для поповнення війська „з человѣка двадцяти пяти салдата" і з манастирів і з маетків боярських. Але ж коли з манастирів і брано з 25 дворів чоловіка в військо, то з маєтків боярських брано одного чоловіка з 30 дворів[2611]).

Що ж до того, чому трапилися ці помилки, мусимо вважати, що помилки трапилися в літопису тому, що, бувши далеко від цих подій, літописець не мав про них і певних відомостей.

1700 p. Під цим роком в літопису Самовидця вміщено оповідання про угоду Москви зТуреччиною й про події війни Москви й АвгустаІІ, короля Польщі й Саксонії, проти шведів.

B оповіданні про угоду Москви з Туреччиною вірно оповідає Самовидець, що того року відбулася угода царя з Туреччиною на тридцять років і що царського посланця Українцева віддущено з Царгороду з честюx). B оповіданні про події війни Августа П й Петра I проти Швеції, Самовидець дае певні звістки про початок того ж, 1700 року, королем Польщі Августом війни проти Швеції й рух війська Августа під Ригу, де це військо було все літо, і про те, що Мазепа за царським наказом посилав військо на поміч Августу[2612] [2613] [2614]), про посилку Мазепою значного війська зі своїм сестренцем, ніженським полковником Обидовськнм до Новгорода·"), про вдалий для царського війська початок війни зі шведами, що виявився в захопленні деяких шведських міст[2615]). Певно оповідає Самовидець про облогу царським військом Нарви[2616]), про рух шведського короля з військом на виручку Нарви, про напад 19 листопада c. ст. шведів на царське військо й розгром царського війська, при чому багато царського війська потонуло в p. Нарові, а з керманичів царського війська Б. Шереметев втік, а царевич імеретійський, кн. Як. Долгору- кий, Ів. Юр. Трубецький і багато інших попали в полон, що шведи захопили й багато гармат й іншого, що генерал Ад. Ад. Вейде спочатку тримався проти шведів, але потім мусив здатися, при чому шведи обібрали його військо й самого Вейде взяли в полон[2617]). Вірно каже літописець, що війське козацьке, якого було 20.000. на чолі з I. Обидовським не встигло під Нарву до бою й потім було під Печерами[2618]), що московське військо після розгрому пішло різно, але зібрано й підготовано знов до війни, що цар Петро поїхав до Москви й, вживши заходів, зібрав знов велике військо, при чомунагармати брано мідні дзвони[2619]), алеодночасно з цим, оповідаючи про облогу царським військом Нарви й про битву під Нарвою, літописець каже, що військо царя Нарву „за злою радою нѣмецкою не доставали, тимъ убезпечаючи царское величество, же подъда- дутъ городъ доброволне, и тая зрада от тихъ же офѣцеровъ нѣмцовъ, зостаючихъ у войску московскомъ послѣдовала, же доставання города пойшло у проволоку"; подаючи ж дані про розгром шведами царського війська під Нарвою, літописець каже, що „шведи, маючи, подобно, змову з нѣмцами офѣцерами московскими, бо ихъ тамъ проважено на тую квартиру, гдѣ мало люду было московского бойного, а уся старшина была нѣмецкая межи войскомъ московскимъ—и так що схотѣли,шведовѣ учинили,наветъ з арматъ тилко килко разив вистрелили, и то в‘гору“[2620]).

Як видко з цього, Самовидець причину невзяття царем Нарви й роз- громуцаревоговійська під Нарвою відносить в значній мірі на німецьких офіцерів, обвинувачуючи їх у зраді. Але ж треба зауважити, що Нарв- ська кампанія 1700 p. вже добре розроблена в історичній літературі, і, навіть, такі апологети Петра I, як H. Устрялов, або C. Соловйов, ніде не знаходять навіть і натяку на зраду чужоземного командування в московському війську в цілому, хоч це й реабілітувало б дуже Петра I за невдачу походу. Коли б був хоч незначний натяк на зраду чужоземного командування Петрові, і Соловйов і Устрялов це безумовно використали б на користь Петрові I, подібно тому, як вони вживали в своїх працях всіх заходів, щоб довести, що Петро I залишив військо під Нарвою не з остраху, як це було, на мій погляд, в дійсності. До того ж і Нарву підчас облоги царське військо добувало досить жваво, проводячи досить енергійну бомбардировку!).

Крім того, оповідаючи про наступ шведського короля під Нарву, літописець каже, що шведське „передное войско почувши, Шереметовъ и козаки, c оними споткалися и добре шведовъ сперли и рубали подъ городемъ Ковлемъ. Любо першей московское и козацкое войско сперли, где и шляхти смоленской немало полегло, але наши шведовъ того жъ часу много побили, и видячи и маючи певнихъ язиковъ, же самъ король шведскййз великими потугами наступаетъ мусѣли до окоповъ царскихъ уступити, а шведы вслѣдъ за ними прийшли". 3 цього оповідання літо- ппсця складається вражіння, що Шереметев мав одну сутичку з шведами під Ковлем, причому ця сутичка була спочатку невдала для Шереметева, але потім він погромив шведів і захопив язиків, а, одержавши ж відомості про наступ шведського короля, відступив до царського табору.

Тимчасом,· дійсний стан річей був інший. Шереметева послано 26 жовтня на розвідки в зв'язку з чутками про наступ шведського короля по ревельській дорозі на Везенберг; біля Везенберга (при Варгалі й Пуртці) Шереметев мав бій з шведськими частинами, бій спочатку невдалий для Шереметева, а потім переможний (29 жовтня). Потім Шереметев відступив від Пуртца до Пигайоки (40 верст від Нарви), звідкіля Шереметев і відступив ніччю на 17 листопада до Силленеги, а звідтіль до Нарви[2621] [2622]).

Оповідаючи далі про розгром царської армії під Нарвою, літописець каже, що підчас цього розгрому шведй „усѣ сили царскіе розбили, иле змогли рубали, бояръ високороднихъ побито", і що в числі полонених шведи захопили також і „князя Луку Долгорукова жъ“ да „князя Івана Долгорукова жъ", а також „и иннихъ многихъ князей и енераловъ".

Але треба сказати, що i в таких джерелах, як у Аларта, що брав участь в цих подіях, і у „Журналі", ми в списах бранців, захоплених шведами, не знаходимо ні Луки, ні Івана Долгорукихъ[2623]); не маемо ми також у числі бранців i „многихъ князей" (крім перерахованих літописцем кн. кн. Я. Долгорукова й Ів. Трубецького, та помилково названих Л. і I. Долгоруких, яких літописець відбкремлює, і які тому не можуть бути внесені в число цих „многихъ", ми маємо в складі цих захоплених шведами бранців одного князя — Д. Мещерського[2624]). He маємо ми також ніяких і забитих „бояръ високороднихъ" ; притому ж з оповідання літописця про цей розгром царського війська під Нарвою можна робити висновок, що всі бранці з керівничого складу царської армії були захоплені в полон шведами підчас розгрому, але ж більшість цих бранців, як,напр., Я. Долгоруков, I. Бутурлін, Головін та інші, захоплені в полон шведами всупереч угоді, що була складена керманичами царського війська з шведами в наслідок невдалогодляцарськоїармП бою!) ;inpo цю угоду Самовидець не каже нічого.

He можна прийняти й звістки Самовидця, що під Нарвою шведи „арматъ болшихъ двѣсти штукъ узяли, а мѣлкихъ, иле вполкахъ било,усѣ побрали*. Шведська офіційна реляція про перемогу вказує, що всього захоплено у царського війська тільки сто сімдесят сім гармат, а російські джерела дають цифру трохи меншу[2625] [2626]); у всякому разі, не дивлячись на невелике розходження між руськими й шведськими джерелами, до двохсот самих важких гармат далеко.

Що ж до оповідання Самовидця, про долю відділів А. Вейде, треба зауважити, що в джерелах я не знайшов, що Вейде мусив віддати шведам „казну его царского величества грошовую палобувъ тридъцать шесть“, як не знайшов я даних і про те, що, підчас відступу відділів Вейде через міст, шведи підрубали моста. Зазначає літописець, оповідаючи про здачу Вейде, про „три полки“ в його частині, але ж дивізія Вейде складалася з десяти полків[2627]); тому цими звістками Самовидця про долю відділів Вейде й склад його війська треба користуватися з певним застереженням.

Розглядаючи ж нричини цих непевних звісток, мусимо визнати, що одні з них трапилися тому, що літописець, бувши далеко від подій, не знав напевно про дійсний стан річей. До таких помилок треба віднести всі помилкові звістки літопису про ПОДІЇ 1700 року, за винятком звістки про огульну зраду чужоземців у царському війську. Ця ж остання помилка трапилася завдяки тому, з одного боку, що під Нарвою до прихода Карла XII один з чужоземних офіцерів, Гуммерт, перейшов на бік шведів[2628];. Підчас самого бою під Нарвою, коли шведи почали перемагати царське військо і в ньому розпочалася паніка, мали місце й випадки нападу й вбивства царськими салдатами німців-офіцерів буцім то за зраду; тому, бачучи це, сам керманич царського війська, герцог K. де- Kpoa з низкою офіцерів, щоб врятувати своє життя, й мусили ще до кінця бою здатися шведам[2629]). Bce це, звичайно, й склало ґрунт для чуток про огульну зраду царя від чужоземних офіцерів.

1701 p. Під цим-рокомвлітопису містяться оповідання так про події Північної війни, як і про події суто московські.

B оповіданні про події Північної війни, поруч з певними звістками про посилку I. Мазепою, після повернення з - під Могилеву його головної армії, в дальший похід до двадцяти тисяч козацького війська з нак. гетьманом, полковником миргородським Д. Апостолом, при якому були й інші полковники[2630]), про утворення литовцями спискового війська[2631]), Ga .

мовидець каже в зв'язку з розгромом саксонської й царської армії шведами, що „городокъ албо замокъ Диямунтъ подъ Ригою людми.москов- скими осажено, которіе отдержалися — не подалися войску шведскому"1), але ж в Діямунті було, крім московського, й саксонське військо, і при тому залога Діямунта (ц. т. Дінамендаї піддалася шведам[2632] [2633]).

З'їзд Петра І з Августом II за Самовидцем мав місце „в городѣ Друи“[2634]), але ж це було в Биржах[2635]).

B дальшому, поруч з певними звістками про похід царського війська, в складі якого були й козаки, проти шведів у Ливонію й розгром цим військом шведів[2636]), про вступ шведів до країв литовських й опанування ними Ковна, при чому на боці шведів був і Сапіга[2637]), Самовидець одночасно з цим каже, що царське військо погромило шведів і „городъ Юр'евъ ливонскій люде царскіе опановалы и арматъ штукъ на чотириста у шведовъ отняли"[2638]).

Але ж Юр'ев підчас цього походу царське військо не взяло, а взято Юр'ев царським військом пізніш, 1704 p.[2639]), при чому перед цим взяттям Юр'ева 1704 p. не було попередніх польових боїв; це свідчить, що тут не одно й те ж оповідання, що тільки заміець 1704 p. внесено до 1701 p.; гармат же підчас цьго розгрому шведів, ц. т. в битві біля Epe- стфера взято далеко менш чотирохсот, до десятка[2640]).

He можна погодитися й зі звісткою Самовидця, що після цієї перемоги козаки з нак. гетьманом Апостолом „домовъ отступилы", ц. т. повернулися на Україну 1701 p.

.Бій під Ерестфером мав місце 29грудня ст.ст. 1701 р.[2641] [2642]),післячого Шереметев ще посилав відділи Д. Апостола пустошити Ливонію. Б. HIe- реметев в листі цареві від 4 січня 1702 p. повідомляв, що 3 січня до Шереметева повернувся нак. гетьман c козаками, після чого Б. Шереметев рушив до Пскова, куди прибув 4 січня „і Гетмана й веѣх городовых Черкас c полковники... отпустил в домы их“, залишивши лише два компанійських полки11).

B грамоті (копія) царя до Мазепи від 28 лютого 1702 p. говориться, що після походу Б. Шереметев козаків „с нашей царского величества службы изо Пскова отпустилъ в домы ихъ генваря въ 6 день“ 4). Також і в царському указі Ф. Головіну від 25 лютого 1702 p. маємо, що 23 лютого 1702 p. від Б Шереметева одержано, що „в нынешнем де і702 году посылалъ онъ изо Пскова въ провожатыхъ малоросийскихъ войскъ за наказнымъ гетманомъ за Данилою Апостоломъ до Смоленского рубежа жильца Семена Микулина, и февраля въ 2-мъ числѣ ис той посылки онъ Семенъ приѣхалъ[2643] [2644]).

Невірно оповідає Самовидець, що в цьому поході Б. Шереметева в складі козацьких відділів був гадяцький полк. У вищевказаній грамоті царя Мазепі від 28 лютого 1702 p. маємо, що Б. Шереметев після походу „Миргороцкого, Полтавского, Лубенского, Переяславского полковниковъ c полками ихъ с нашей царского величества службы изо Пскова отпустилъ в домы ихъ генваря въ 5 день, а компанѣйские два полка оставилъ во Псковѣ, которымъ велѣлъ жъ по свѣйской границѣ стоять на станцыяхъ для оберегательства Псковского уѣзду жилищъ и для προ- вѣдыванія непріятелскихъ замысловъ"[2645] [2646] [2647] [2648]). Також і в листі до Мазепи від полковників миргородського (нак. гетьмана) Д. Апостола, полтавського I. Іскри, переясловського I. Мировича, лубенського Д. Зеленського (лист писано 1702 p. зараз після повернення з походу, точної дати бракує) маємо, що в поході Б. Шереметева брали участь з українського війська їх полки, та ще два полки компанійських4).

3 подій, що стосуються виключно до Московщини, вірно оповідає Самовидець, що того ж 1701 p. цар наказав на Московщині носити новий одяг німецького зразку, при чому ж тих, хто цього не виконував, карано5), й про надсилку люду московського з родинами до Озова на мешкання6).

Що ж до оповідання Самовидця про участь запорожців у боротьбі Сапіг з Огинським та іншою шляхтою, яке оповідання Самовидця приймає Д. Яворницький7), треба зауважити, що я про це знайшов тільки деякі дані, що частково стверджують звістки Самовидця. Я знайшов дані, що, підчас служби біля Пскову, козаки грабували люд8), що, повертаючись на Україну, запорожці поступили на службу сапіжинцям і брали участь в боях їх з ворожою партією Огинських, після чого частина запоріжців повернулася на Україну, а частина залишилася на службі у сапіжинців9).

Причини непевних звісток Самовидця в оповіданні про події цього року треба по більшості бачити в далекості P. Ракушки від цих подій. Помилкову ж дату повернення на Україну відділів козаків під проводом Д. Апостола Самовидець тому занотував до оповідання про події 1701 p., що закінчував оповідання цього року на початку 1702 p. й тому й відніс події, що мали місце на початку 1702 p., до подій 1701 p., зв'язавши їх систематично з попереднім оповіданням.

1702 p. Оповідання цього року в літопису Самовидця містять звістки про події Північної війни.

B оповіданні про події цього року, поруч з певними звістками про посилку Мазепою за наказом царя козаків стародубського полку (частини полку) під Бихов, а також про посилку туди ж охочого війська на чолі з Радичом1) й про посилку за царським наказом всього чернігівського полку до Пскова[2649] [2650]), і про заняття шведським королем Жмуді, Вільни, про злуку Сапіги з шведами[2651]), Самовидець каже, що з Радичом ходило „войска охочого на килко тисячей"[2652]).

Тимчасом, війська ходило в цей похід значно менш. B листі Мазепи цареві від 14 серпня 1702 p. маємо, що коли він запорожцям об'явив *нынешнюю в Литовской сторонѣ противъ неприятеля службу, за какимъ моимъ объявлеяиемъ той службы собралось было іхъ (запоріжців, Μ. Π.) полторы тысячи человѣкъ, надъ которыми учинилъ полководцомъ отъ боку моего знатного войскового товарыща Тимоѳѣя Радича, посылая іхъ в предлежащей путь к Халецкому, региментарю войскъ литовскихъ"[2653]). Також і в листі до Ф. Головіна від 1702 p. (без точної дати) Мазепа каже, що Халецький прохав у нього допомоги під C. Бихов, і скаржиться, що Мазепа прислав тільки тисячу козаків стародубського полку, але ж, пише далі Мазепа, «уже черезъ сколко мѣсяцевъ полку стародубского с помянутымъ сотникомъ і наказнымъ полковникомъ тысячное число людей такъ же из охочеконнымъ полковникомъ запорожцовъ и иного розного собрания полторы тысячи черезъ немалое время при немъ реги- ментаре подъ Выховомъ обрѣтается, а сверхъ того i палѣевцовъ двѣсти человѣкъ, давъ имъ порохъ и свинцу, послалъ"[2654]).

Помилку цю маемо у Самовидця тому, що він, напевно, не мав певних відомостей, перебуваючи досить далеко від цих подій.

Дим я закінчую критичний розгляд оповідань літопису Самовидця- Ракушки.

Підсумовуючи тепер наслідки дослідів над цією частиною праці, що її присвячено критичному розгляду звісток літопису Самовидця-Ракушки, можу зробити такі висновки:

I. Літопис Самовидця-Ракушки, дарма що в ньому міститься дуже багато певних звісток, не може вважатися першорядним джерелом до історії взагалі, до історії України зокрема. B цьому літопису міститься дуже багато непевних звісток, чому він, як джерело, посідає другорядне місце.

П. Ці непевні звістки Самовидцевого літопису можна розподілити на дві основних категорії: а) помилкові звістки незначні, що в цілому не змінюють характеру оповідань про події, а дають невірну картину подій лише в дрібницях, и б) важливі помилкові звістки, що цілком змінюють картину подій, дають їх в надзвичайно непевному вигляді, цілком пере- кручуготь факти й освітлення фактів в основному.

III. Розглядаючи причини цих непевних звісток в оповіданнях літопису Самовидця, можемо звести ці причини до таких основних причин: а) Самовидець з часом забув певний стан річей, б) Самовидець змішував факти, в) Самовидець не мав певних звісток про події, а мав звістки невірні, повторював чутки, г) Самовидець вносив до свого твору непевні звістки, давав невірне освітлення подіям з мотивів клясових, ідеологічних, вносив до свого твору оповідання непевні навмисне з мотивів клясових, щоб виставити ту чи іншу клясу, партію, себе або інших осіб, особисто близьких чи ворожих йому, в певному освітленні.

( ДОДАТКИ,/

№ 1

^ 1658 p. 2 червня. Лист Г. Лесницького до В. Б. Шереметева про бій під Полтавою між відділами I. Виговського й M. Пушкаря.

Список з белоруского писма. Божиею милостию великого государя царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержда і инымъ многим государствам и землямъ восточ- цымъ и западнымъ и сѣверным отчича и дѣдича и наслѣдника и государя и облаадателя его царского величества боярину и воеводе киевскому i намѣснику Бѣлозерскому Василью Борисовичю Шеремѣтеву Григорей Лес- нитцкиі полковник войска его царского величества Запорожского Мирго- родцкиі челом бью.

При ізвѣщениі желательных моих тебѣ добродѣю моему пребывании какие вѣстч во время бытия моего в Мирѣгороде по отпуске посольства моего от его царского величества его милости пану гетману и всему войску Запорожскому учинилися, вѣдомо чиню, что Пушкар как и при нем з Барабашем всѣ забвенные,не хотячи до доброго наклонитца, какъ их пан гетман и все войско розными обычаи и через стольников его царского величества милость и жалованье свое до упомѣтанья их приводячи обещал, требуя того, чтоб кровь християнская невинно не розливалася. A он, противен будучи в злости своей, в понеделковую нощь на Святую Троицу вышел с великими людьми, нашел на гетмана i на войско, в селѣ Жуках стоящее за пять верстъ от Полтавы, с лесов, и, побрав сняряд и все украшение войсковое, ждал дня, хотячи свой умыслъ исполнити. Нѳ Бог всемогущиі, не терпя их жестоты и злой их воли, тотчас какъ день стал, всех.с.ордою i добрых людей воинских той Малой Pocm мечю пре- дал и самогрЛушкаря меж ими сыскал и страшно воспомянутибы 15.000 трупу'християнского междоусобного полегло. -----------------------------------------------------------

A о Барабашу сказывают в войске и в Полтаве, что там же погинул. И іные сказывают, что в той же войнѣ а инде нигдѣ не может быть; что увспокояючи его милость пан гетман идет на городы на Гадячь и Лох- вицу гдѣ только слыша св.ою волю, которые не вѣрили правде, какъ я возвратяся счасливо от пресвѣтлого его царского величества с стольники милость и всякое призрѣниѳ над войском Запорожским его царского величества, прямо и верно всѣм объявил, готов будучи умирать за воинство его царского величества и работать вѣрою и правдою вовѣки ему великому государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу. I ныне по тых моих трудахъ поѣхал есмя до Киева для многих дѣл и покоя моего и ожидая счасливого приходу тебя добродѣя моего. A что в тѣ время до тебя от гетмана вѣсти никакие не было i тебѣ б в кручину не поставить, что за таким нестроеньем и кручиною домовою, что в войску нашем ныне дѣ- лаетца, нельзя было; дастъ Богъ всѣ добро в той Малой Росиї и в войске Запорожском вѣчным и присягным християном и подданным его царского величества, как скоро ты, добродѣй мой, в тое Росию и в Киев приѣдешь. To тебѣ какъ другу и приятелю моему вѣдомо учиня самого себѣ и услуги мои милости твоей вручаю.

Писан в Миргороде лѣта 1658 июня 2-го дня.

Вашей господской милости всего добра желательный приятель и слуга Григорей Леснитцкиі.) I

(Древнехранилшще Центрархива P. С. Ф. С. P. (Москва) Apx. Минист. Юстиции, Разных столов, столб! № 93, л. л. 2 - 6).

№ 2

ѵД658 p. червень. Відписка цареві Олексію Г. Ромодановського з звістками про події бою під Полтавою між відділами I. Виговського й M. Пушкаря.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа ве- ликия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу холопи твои Гришка Рамо> дановской с товарищи челом бьют.

B нынешнем, государь, во 166-м году июня въ 4 день пиеал ко мнѣ холопу твоему Гришке Запорожской кошевой гетманъ Яковъ Барабаш и прислал листъ з Запорожскими козакп с Яковом Андрѣевым с това- рыщи. A в'листу,государь,ево написано: пришол-де было он с войском запорожским в Плотаву, а ис Плотавы де хотѣл он Яков и полковникъ Мартинъ Пушкарь с войском Запорожским итти на Солоницу или в Пе-

§еясловль, для того, что-де ты, великиі государь, указал обрать войску апорожскому гетмана опричь Ивана Выговского. И он Иван Выговской, не допускал ихъ дотѣхъ мѣстъ, забывъ Бога и твое, великого государя, кресное целованье, на них Якова и на Мартина и на християнскую вѣру с татары и с казаками наступил и в Плотаве их осадил, и жон их и детей в неволю татаром отдал, а мѣста де, государь, и местечка и села и деревни пожгли. И они-де Яковъ и Мартин с войском Запорожским выходили на вылоску и били на него гетмана, не терпя ему Ивану Вы- говскому, что он, забыв-де Бога и твое государево кресное целованье, твоі великого государя городы и мѣста и православную християнскую вѣру и церкви Божиі с татары разоряет. И у гетмана де у Ивана Выговского был бой; и на боі государь^Мартица Пушкаря взяли; а взяв - де его Мартина, он Иван Выговской велѣл наругательство уЧинить, отсѣкши голову и взаткнул на копъе и велѣл-де-возить по полком; и Запорожского де войска казаков многие тысячи побил, и татаромъ многихъ отдалъ. Аон-де Яков Барабаш не со многими людми войска Запорожского отшол отводом и пришол к твоему государеву украинному городу к Ka- лантаеву.

A казакъ Яков Андрѣевъ, которой прислан с листомъ, в роспросе нам, холопем твоим, сказал: внынешнем-де воібб-мгоду маияв Зідень выходил-де Мартин Пушкарь и ЯковъБарабашъ ис Плотавы свойскомъ Запорожскимъ на гетмана на Ивана Выговского, и гетмана Ивана Выговского с табору збили и пушки поимали. И Мартинъ де Пушкарь стал было на гетманском таборе у грамат (sic!). И Иван де Выговский, собрався с казаками и с татары со многими людьми, бил на обоз Мартина Пушкаря, и ево де Мартина в обозе осадил. И Яков де Барабаш с войском Запорожским отшол в Платаву отводом, и Мартинаде Пушкаря и казаков вобозе взял и евоМартина казнил,и отсѣкши-де голову велѣл всадить на копье и возить по полкам, а казаков всѣх велѣл побить, а иных в полон отдал татарам. A ис Плотави де Яков Барабаш отступиЛ череЗ реку ВорсКлъ, и пришол к Колонтаеву со всѣмъ ВОЙСКОМ Запорожским. A как де он Яков ис Плотавы отступил, и Иван де Вы- говской пришол в Плотаву июня въ 1 день, и плотавскихъ де казаковъ велѣлъ всѣхъ вырубить, а жон их и детей и мещан и мужиков всѣх отдал татарам. A которые казаки i мещане ис Плотавы от нево Ивана ушли к нему Якову в полкъ, и тѣ-де сказывают, что гетман Иван ВыгоВской твои государевы черкаские городы и мѣста по самые Лубны и по Сулу реку отдалъ всѣ татарам. Да они ж - де государь платавские казаки сказывают, что гетман Иван Выговскои дожидаят к себѣ Муравским шляхом Малаго Нагаю; а дождався хочетприходить подтвои государевыукраин- ные городы войною.

И мы, холопи твои, для провѣдыванья подлинных вестей послали в твои государевы украинные черкаские городы нарочно белогородца станичного голову Осипа Беляева, а велѣли ему в тѣхъ твоих государевых украинных черкаскихъ городѣхъ провѣдывать всякими обычаи накрепко, где ныне гетман Иван Выговской и татаровя; а что у него дѣ- лаетца и куды ево чаять приходу : назад ли хочет отступить, или хочет приходить под ыные твои государевы украинные городы войною, и татар от себя отпустил ли.

A как, государь, белогородецъ стоничной голова Осипъ Беляевъ к нам, холопем твоим, в Бѣлгород приѣдет, и что в роспросе нам, холопем твоим, скажет, и мы, холопи твои, о том к тебѣ, великому государю, царю и великому князю Алексѣю Михайловичго всеа великия и малыя и бѣлыя РосиІ самодержцу, писати станем. A къ гетману, государь, к Ивану Вы- говскому послать для твоих государевых дѣл, отнюдь не умѣть, потому государь, что татаровя во всем Плотавском полку вездѣ воюютъ. ^

Назвороті: „166 г. июня въ 27 день снесена/от государя. ис хоромѴ

(Древнехранилище Центрархива JP. С. ФС С. P.' Арх. Мин. Юстиц., Белгородский стол, столб M 399 л.л. 79-82).

№ 3

1662 p. березень. Відписка царю Олексієві Г. Ромодановського про бої з відділами Ю. Хмельницького й татарами.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу холопи твои Гришка Рамода- новской с товарыщи челом бьютъ.

B нынешнем, государь, во 170-м году марта въ 2 день писали к тебѣ великому государю, царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу, мы, холопи твои, ис под Зинкова, что по прежнему твоему, великого государя, указу и по грамоте, что прислана к намъ, холопемъ твоимъ, о походе в черкаские городы в Обоянской в черкаские городы на татар i на Заднепрьских казаков, которые по сю сторону Днѣпра пошли. И марта, государь, в 9 день пришли в черкаской город Голтву. И вѣдома намъ, холопем твоимъ, учинилось, что измѣнники от Юраски Хмельницького наказной гетман Ивашка Богунъ да полковники Ѳедка Бережецкой и іные з Заднепрьскими черкасы и с татарами, а татар, государь, с ними пять тысячь человек,— стоят по сю сторону Днѣпра в городѣхъ в Жолнине, въ Веремѣевке и въ Ирклѣеве и в Кропивне и по селамъ. И мы, холопи твои, оставя в Голтве большой обоз, а у обозу велѣли быть пѣшего салдатцкого строю полковнику Якову Лесли, — и прося у Бога милости и у Пречистые Богородицы помощи, из Голтвы пошли на тѣх измѣнников и на татар, взяв с собою конных и пѣших людей с малым обозом. Да ис Кременчюка ве- лѣли к себѣ быть стряпчему Григорью Косагову да полковником драгунскому Адаму Эль, сумскому Герасиму Кондратьеву с полки. И марта, государь, въ 12 день пришли мы, холопи твои, к рекѣ Сулѣ, и перепра- вясь реку Сулу, городъ Жолнинъ взяли.

A какъ мы, холопи твои, почели переходить реку Сулу, про то, государь, вѣдомо учинилось измѣнником Ивашке Богуну и полковником и та- таром; и пришли на нас, холопей твоих, под город Жолнинъ; и учинился у твоихъ, великого государя, ратных людей с татарами и с черкасы бой. И милостию, государь, Божиею и твоимъ, великого государя, царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержца и детей твоихъ государськихъ государей нашихъ благовѣр- ного государя царевича и великого князя Алексѣя Алексѣевича, благо- вѣрного государя царевича и великого князя Ѳеодора Алексѣевича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі счастьем, на том бою татар и ізмѣн- ников черкас побили и гоняли и побивали на десяти верстах.

И наказной гетман Ивашка Богун з достольными черкасы и с татарами и с обозомъ и с пушки, покиня город Веремѣевку, побѣжал к Днепру и, у Днепра скопався, стали обозом. И мы, холопи твои, тово ж числа, еождався ствоими,великого государя, ратными людьми, из-за переправы реки Сулы пошли на них к рекѣ Днепру, и учинили к окопу приступъ, и окопъ твои, великого государя, ратные люди взяли, многихъ татар и черкасъ побили, а иные потонули в Днепрѣ, и пушки и знамяна и пер- начь поимали. И тово ж, государь, числа татаровя шли из войны ис под Переясловля и із ыных твоихъ, великого государя, черкаских городов; и твои, великого государя, ратные люди тѣхъ татар многих побили, а иных, пригнав к рекѣ Днепру, потопили и полон многой отбили. A на тѣхъ, государь, бояхъ взято в языцех татар 73 человека да черкас 60 человек; и тѣхъ черкас велѣли мы, холопи твои, порубить, а велѣли оставить для подлинного уверенья Богунова племянника Кузку да Медвѣдковского сотника. A в окопе, государь, взято три пушки мѣдныхъ да перначь; а на бою, государь, и в окопе татарских бунчюковъ и прапоровъ и черкаских знамен взято 17. A твоихъ, великого государя, ратныхъ людей на тѣх боях взято копейного строю ротмистр Степан Ступившин да копейщик Гаврила Мухортой, да убито 5 человек, да ранено 12 человекъ.

A ныне мы, холопи твои, с твоими, великого гоСударя, ратными людьми стоим под Ирклѣевым, а в Ырклѣеве, государь, сидит полковникъ Ѳедка Бережецкой. A города, государь, Крапивны жители, увѣдав то, что твои, великого государя, ратные люди наказного гетмана Ивашку Богуна и татар побили, тебѣ, великому государю, в винах своихъ добили челом, и татар под своимъ городомъ громили, и полковниковъ Германа да Мартына Курощупа, которые присланы были от Юраски Хмельницкого, взявъ, отослали в Переяславль к наказному гетману къ Екиму Сомку.

A с сею, государь, отпискою и с сеунчомъ послалъ к тебѣ, великому государю, я, холопъ твой Гришка, стольника Александра Петрова сына Скуратова; а я, холопъ твой Петрушка, послал к тебѣ, великому государю, рейтарского строю ротмистра Петра Стромичевского.

Ha звороті: „170 г.-марта въ 30 день“.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юст. Белгор. ст., столб. № 475 л.л. 216-218).

1662 p. липень. Відписка цареві Олексію Г. Ромодановського про бій з війском Ю. Хмельницького під Каневом.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа вели- кия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу, холопи твои Гришка Рамода- новской c товаршци челом бьют.

B нынешнем, государь, во 170-м году июля в 14 день писали к тебѣ, великому государю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа ве- ликия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу мы, холопи твои, что под Переясловль с твоими, великого государя, ратными людьми пришли. A ІОраска Хмельницкой, послыша на себя нашъ, холопей твоих, приход, от Переясловля побежал за Днепръ. И мы, холопи твои, послали подъѣзды и велѣли провѣдать, подлинно лй он Юраско побежал за Днепр; и будет на сей сторонѣ Днепра и мы, холопи твои, пойдемъ на него со всѣми твоими, великого государя, ратными людьми.

И июляж, государь, в 16 день от подъѣздов наших,холопей твоихъ, вѣдома намъ учинилось, что Юраско Хмельницкой с ляхами и с татарами и с ызмѣники черкасы стоит от Переясловля в десяти верстахъ, и с того мѣста пошол к Каневу. И мы, холопи твои, с Нѣжинским полковникомъ с Васильемъ Золотаренком, также и с ыными полковники, прося у Бога милости и у Пречистые Богородицы помощи, ис под Переясловля пошли на него Юраска со всѣмъ обозомъ и дошли ево нѳ доходя Канева верстъ за пять.

И онъ Юраско, отпустя наперед себя обоз под Каневъ к Днепру и велѣл окопатца, и остався с конными людьми с ляхами и с татарами и с ызмѣнники с черкасы, учинилъ с нами, холопи твоими, и с твоими великого государя ратными людьми бой большой. И шолъ от нас, холопей твоихъ, и от твоихъ, великого государя, ратных людей отводом до обозу своего. И того жъ, государь, числа мы, холопи твои, с твоими, великого государя, ратными людьми с конными и с пѣшими, и со всѣмъ обозом пришли к обозу Юраски Хмельницького, и учинили государь, къ ево Юраскову обозу приступъ большой; и былъ, государь, приступъ жеетокоі конными и пѣшими людьми с полудня до вечера. И милостию, государь, Божиею, а твоимъ, великого государя, царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержца и дѣтей твоих государьскихъ государей нашихъ благовѣрного государя царевича и великого князя Алексѣя Алексѣевича, благовѣрного государя царевича и великого князя Ѳеодора Алексѣевича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі счастьемъ, ево Юраску и польськихъ и немецкихъ полковников и татар и измѣнниковъ черкас и ляхов побили на голову, и обоз и всю войсковую гармату и бунчюки и литавры и знамяна и наметы поимали. И взято, государь, въ языцехъ полковников и полу - полковниковъ и всяких начальных людей и редовых товарыщей 51 человекъ; а достальные, государь, ляхи и татаровя и измѣнники черкасы, побежав от твоихъ, великого государя, ратных людей, потонули в рекѣ Днепрѣ; а ушли, государь, за Днепръ немногие; да взято ж, государь, 22 пушки, да 107 зна- мян и прапоровъ и бунчюковъ.

A в роспросе, государь, тѣ взятые языки нам, холопем твоим, сказываютъ, что съ Юраскомъ Хмельницким было измѣнниковъ черкас 40 ты- сячь, да ляхов конных 4 тысячи да драгунов тысяча, да татар 2 тысячи человекъ. И мы, холопи твои, ис тѣх взятых языков послали к тебѣ, великому государю, к Москвѣ для подлинного уверенья, драгунского строю капитана и поручика Данила Вымера да поляка Турбановича. И после,

государь, тѣх боевъ мы, холопи твои, с твоими, великого государя, ратными людьми стоим у обозу, гдѣ стоял Юраско Хмельницкой, и будем промыслъ чинить за Днепръ.

A с сею, государь, отпискою ис сеунчом послалъ к тебѣ, великому государю, я, холоп твой Гришка, сынишка своего Андрюшку ; а товарыщи мои послали голову московских стрельцов Клементья Иевлева. A большие, государь, пушки и знамяна и литавры и взятые языки пришлем к тебѣ, великому государю, вскоре.

Ha звороті: „170 г. августа 13 дня отдана“.

. (Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юстиц., Белгород, 'стол, столб. № 475 л.л. 321-324).

№ 5 ,

1662 p. 18 липня. Лист M. Филимоновича цареві Олексію про бій під Каневом.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа вели- кия и малыя i бѣлыя Роеиі самодержцу богомолець твой Меѳодий епископъ Мстиславский i Оршанский и блюститель митрополиі Киевской Бога молитъ и челомъ бьет.

Извѣстно тебѣ, великому государю, царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу чиню: в нынешнем, государь, во 170-м году июля въ 15 день твой государевъ окольничей и воевода i намѣсникъ Белогородский. князь Григорей Григорьевичъ Ромадановский с твоими, великого государя, ратными людьми i наших украинных черкаских городов с полковники i с черкасы под Переяславль пришелъ.

A твои, великого государя, недриятели ляхи и татаровя i измѣнникъ Юраска Хмельницкий с своими Заднепръскими с козаками стояли около Переяславля. I поелыша про приходъ твоего государева окольничего и воеводы князя Григорья Григорьевича, что идет с твоими, великого государя, ратными людьми i с полками близко к Переяславлю, i от Переяславля отступили к Днепру под Канев и стали табором под Каневим по сю сторону Днепра.

I послыша о том окольничей и воевода князь Григорей Григорьевичъ со всѣми ратными людьми i наших украинных черкаскихъ городов с полковники i с черкасы ходил вслѣд за ними на іхъ табор под Канев іюля въ 16-м числѣ. I бой с твоими, великого государя, неприятели с ляхами i с татары и с измѣнником Юраском Хмельницким и з Заднепръскими козаками был того ж числа большой часов с шесть. I мило- стию, государь, Божиею и заступлением Пресвятыя Владычицы нашея Богородицы i преподобных отецъ наших Антония i Ѳеодосия Печерских и всѣх святыхъ молитвами, и твоими, великого государя, царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа великия и малыя й бѣлыя Росиі самодержца и сыновъ твоих великого государя государей наших благовѣрных царевичей государя нашого благовѣрного царевича и великого князя Алексѣя Алексѣевича и благовѣрного государя нашего царевича и великого князя Ѳеодора Алексѣевича счастьем, также i промыслом мужественного i храброго воина твоего государева окольничего и воеводы i намѣстника Белогородского князя Григорья Григорьевича, Ромадановского с товарыщи i с твоими, великого государя, ратными людьми i наших украинних черкаских городов e полковники i с черкасы, твоих государевых неприятелей ля^хов и татар i измѣнниковъ Заднелръских козаков, которых было больпш сорока тысячь,—всѣх побил и в полон поймалъ; а достальные многие от страху утекаючи в Днепрѣ потонули, а табор их весь взяли, i которые пушки и знамена и литавры и всякие снаряды и запасы у них поимали; и из них мало хто ушел жив.

I ныне твоим, великого государя, счастьем, не только что твои, великого государя, измѣнничьи Заднепръские черкаские городи от таковой на них преславной побѣди напал страх и трепетъ великий, но i польскому королю вѣдомость о том коли придет, то король ивсяПольшавостре- пещет i убоятца.

1 теперь, государь, время есть достойно твоим, великого государя, счастьем твоих, великого государя, измѣнников всіх Заднепръских i остатних козаков воевать i городы их под твою, великого государя, самодержавную крѣпкую и высокую року подклонять. I ныне твой, великого государя, мужественный и храбрый воин окольничей и воевода князь Григорей Григорьевичъ с товарыщи и с твоими, великого государя, ратными людьми i наших украинных черкаских городов с полковники и с черкасы на измѣнничьи черкаские Заднепръские городы пойдет не замотчав. Молю милости твоей, великого государя, с великим усердиѳмъ и со слезами, умилосердися милостивый великий государь царь и великий князь Алексѣй Михайловичъ всеа великиа и малыя и бѣлый Росиі самодержець, изволь, государь, прислать вскоре к своему государеву околничему и воеводе ко князю Григорью Григорьевичю свой великого государя указ, чтоб ему надъ твоими, великого государя, измѣнничьими Заднепрскими городами всячески промышлять i под твою, великого государя, самодержавную крѣпкую и высокую руку i ту сторону подвесть, как ныне время есть благополучно — Бог даровал над твоими, великого государя, неприятели i измѣнники промыслъ чинить. 1 чаю я, богомолец твой, что помощию Всемогущаго Бога и заступлением Пресвятые Владычицы нашея Богородицы і преподобных отецъ АнтонияіѲеодо- сия Печерских и всѣх святых молитвами i промыслом твоего государева окольничего i воеводы князя Григорья Григорьевича всѣ измѣнничьи Заднепрские городы под твою, великого государя, самодержавную крѣпкую и высокую руку подклонятся и вину свою принесутъ вскоре. Понеже Господь Богъ теперь такъ твоего государева окольничего и воеводы мужество прославил, что i имя его твоим государевим неприятелем страшно.

Да и от Гомля, государь, измѣнникъ Мурашка с ляхами выпадаючи, ныне въ Нвжинском и в Черниговском и в Стародубском полкѣхъ великие пакости чинит, i не дает бѣдным людем хлѣба с поль збирать и пахать.

A полковники, государь, Нѣжинский Василей Золотаренко с полком своимъ i Черниговский Іоникей Силич ныне при’твоем великого государя окольничем и воеводе при князю Григорью Григоцьевичю i будут по твоему, великого государя, указу до обрания суполной рады совершенного гетмана всѣм войском. A обрание, государь, совершенного гетмана для того продолжилось, что нѣт из Запорог от гетмана кошевого Ивана Брюховецкого по се время вѣдомости никакие. I изволь,милости- вый великий государь, прислать своих, великого государя, ратных людей на оборону Нѣжинскому и Черниговскому i Стародубскому полком от Гомля против Мурашка из Сѣвска вскоре, сколько ты, великий государь, изволиш.

- A и я, богомолец твой, с твоим государевымъ мужественнымъ и храбрымъ воиномъ с окольничимъ и воеводою со князем Григорьемъ Григорьевичемъ, прося у всемилостивого Бога помощи и у Пресвятыя Владычицы нашея Богородицы и у преподобных отцов Антония и Ѳеодосия

Печерских i у всѣх святих заступления, за Днепръ пойду и молить его всемогущего творца и Владыки нашего и Пречистые Bro матери и всѣх святых о побѣдеіодолениінаврагиісупостаты и измѣнники соборне и келейне не перестану и до смерти живота моего.

Да i о том тебѣ, великому государю, я, богомолець твой, извѣстно творю, что и тут перед окольничим и воеводою князем Григорьем неправда Сомкова показалась: пушки, которые в таборе у твоих,великогогосу- даря, неприятелей твои, великого государя, ратныелюдиотбили,ікараул у тѣх пушек стоял небольшой, для того что твой, великого государя, окольничей и воевода князь Григорей Григорьевичъ с твоими, великого государя, неприятели еще не управился; i Сомко, пришед с своим полком, тъ пушки из-за караулу у ратных людей без вѣдома твоего государева окольничего и воеводы князя Григорья Григорьевича отнял i отпро- вадил к себе в Переяславль.

A сю, государь, отписку к тебѣ, великому государю, царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу к Москве послал я, богомолец твой, с князем Андреѣм Григорьевичем Ромадановским ic табору спод Канева іюля въ 18 день. A князя Андрѣя Григорьевича службы к тебѣ, великому государю, много, хотя лѣтми своими малъ есть, а храбростию своею стар. Молю милости твоей великого государя,—изволь,великийгосударь,длярадимоего, богомольца своего, прошения, ево князя Андрѣя Григорьевича своею государ- скою милостию за службу его пожаловать, как тебѣ, великому государю, об нем всемогущий богъ по сердцу положит.

Ha звороті: „170 г. августа в 5 день. Великому государю чтена. Того ж числа отдана ис хором от государя".

(Д p e в н e X p а н и л и щ e Д e н т p a p x и в a P. С. Ф. С. P. Apx. Мин. Юстиц., Белгород, стол, столб. № 475, ЛЛ. 308-312).

№ 6

1662 p. серпень. Відписка царю Олексієві Г. Ромадановського про похід на Правобережжя.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеавели- кия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу холопи твои Гришка Рамода- новекой с товарыщи челом бьютъ.

B нынешнем, государь, во 170 -ѵм году июля въ 24 день писали к тебѣ, великому государю, царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Focni самодержцу мы, холопи твои, что, поговоря съ епиЬкупом Меѳодием и с Нѣжинскимъ полковником с Васильем Золотаренком, послали ево Василья за Днепръ в Корсунской полкъ, а с ним пѣшего салдатцкого строю подполковника Григорья Спеш- нева с салдаты, да рейтарского строю маеора Петра Стромичевского с рейтары. И велѣли ему, Василыо, быть в Корсунском полку, и Корсуня города и того полку иных городов жителей привести к вѣре. A в Черкасы послали драгунского строю подполковника Любима Везевского, и велѣли Черкас города и того полку иных городовъ жителей также привести к вѣре.

A июля ж, государь, в 25 день послал я, холопъ твой Гришка, за Днепръ товарища своего стОльника и воеводу Михайла Приклонского, а с ним твоих, великого государя, ратных людей i копейних ротъ маеора Тимоѳея Шеншина с тремя копейными ротами, да мецнянина Марку Лу- товинова Вртарульного полку с донскими и с арѣшковскими казаками и с новокрещеными и украинных городов тово ж полку с черкасы; да рейтарского строю полковника Индрика Typa съ ево шквадроною да подполковников: Михайлова полку Гопта — Григорья Полтева, Левонтьева полку Отмостова—Александра Туга, Петрова полку Скаржинского — маеора Ивана Оберберха с шквадроны ж; да драгунского строю Адамова полку Элы_— подполковника Елизарья Kpo со всѣм полком; да пѣшего сал- дацкого строю : Яковлева полку Лесли — подполковника Ондрѣя ПІнит- нера, да маеоров': Яганова полку Ильвольта — Юрья Палта, Олферьева полку Выберха — Самойлу Зуева; а с ними ис полку по триста человекъ салдат; да Дирикова полку Графа — маеора Гаврила Биюрова, а с ним двѣсте человекъ салдат, да Яганова полку Ѳанзагера — капитана Прохора Шеншина, а с ним салдат 139 человѣкъ; да Клементьева приказу Иевлева—дву человѣкъ сотников с сотнями.

A какъ онъ в Черкасы придет, и я, холоп твой, велѣл с нимъ ж быть драгунского строю подполковнику Любиму Везевскому з драгуны. И велѣл, государь, ему Михайлу итти по ту сторону Днепра, и над горо-' дами, которые тебе, великому государю, в винах своих не добьют челомъ, промыслъ чинить колько милосердый Богъ помощи подастъ.

И іюля ж, государь, в 27 день писал ко мнѣ, холопу твоему, из-за Днепра ис Черкас товарышъ мой стольникъ и воевода Михайла Приклон- ской: посылал-де он под Смелое копейных рот маеора Тимоѳѣя Шеншина. И Тимоѳѣй-де Шеншин ис той посилки с ратными людьми при- шол к нему в Черкасы, а сказал, что Смеловские жители тебѣ, великому государю, в винах своих добили челомъ и присягу вновь учинили.

Да июля жъ, государь, в 30 день писал ко мнѣ товарышъ мой стольникъ и воевода Михайло Приклонской : посылал - де он Тимоѳѣя ж Шеншина с ратными людьми под Костентинов и под иные городы.

I июля ж де, государь, в 29 день Тимоѳѣй Шенпшн с твоими, великого государя, ратными людьми ic под Костентинова пришол, а сказал ему: какъ де он Тимоѳей шол с твоими, великого государя, ратными людьми под Костентинов, и Костентиновские, государь, жители, увидя ево Тимоѳея с твоими, великого государя, ратными людьми, покиня город, побежали в леса к Лебедину лѣсу. И он-де Тимоѳей дошол их до Лебедина лѣсу верстъ за пять; и в лесу табор взял, и многихъ казаковъ и мещанъ порубили; а иные, государь, казаки ис тово табору побежали было, и твои, великого государя, ратные люди догнали их под Лебединым лѣсом. И с тѣми казаками был у них бой большой. И милостиго, государц! божиею, а твоим, великого государя, царя и великого князя Алексѣя Михайловича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержца и дѣтей твоих государских государей наших благовѣрного государя царевича и великого князя Алексѣя Алексѣевича, благовѣрного государя царевича и великого князя Ѳеодора Алексѣевича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі счастьем тех казаков на том бою многих побили, и во многих мѣстах таборы по лесам розбили. И с того бою идучи, Костентинов и Баклѣев выжгли, и людей в Баклѣеве порубили. A Орловецъ-де городища жители покиня побежали в лѣса; и он - де Тимоѳѣй велѣл и то местечко выжечь. A как-де, государь, он Тимоѳѣй был под Лебединым лѣсом, и после-де ево и в Смѣлом дворы пожгли черкасы, а которых полков, того невѣдомо. A местечка де Белозерцов жители тебѣ, великому государю, в винах своих добили челом; и он де Тимоѳѣй привел их к вѣре и оставил на залоге 15 человѣкъ.

A от Юраски Хмельницкого и от Чигиринских жителей к нам, холо- пем твоим, о здаче и тебѣ великому государю в винах своих добьють ли челом или нѣт,— присылки июля по 3l-e число не бывало. И мы,холопи ТВОИ, ИС ПОД Черкас ПОШЛИ, И пришли ТОГО Ж числа к Бужину перевозу. A к товарыщу своему стольнику и воеводе к Михайлу Приклонекому я, холоп твой, Гришка писал, а велѣл ему с твоими, великого государя, ратними людьми итить по ту сторону Днепра к Бужину ж перевезу; а Бужин, государь, перевоз от Чигирина в дву милях.

A взятые, государь, языки в роспросе сказываютъ, что конечно къ Юраске Хмельницькому на сиоможенье салтан с ордою идет.' Да и то- варыщъ мой Михайло Приклонской посылал ис Черкас казака Богдана Пархоменка к нему Юраске Хмельницкому, чтоб он тебѣ, великому государю, в винах своих добил челом. И при нем де, Богдане, от салтана приезжал посланникъ, а с ним 9 человек татар. A сказывал де тот посланник ему Юраске, что конечно салтан на споможення к нему идет. И Юраско де Хмельницкой ево Богдана послал было к нему салтану навстрѣчю; и он де у них ушол з дороги. A как товарыщъ мой стольникъ и воевода Михайло Приклонской к Бужину перевозу придет, и мы, холопи твои, смотря по вестям, будет мочно,— и над Чигириным промыслъ чинить станемъ.

A гетман Еким Самко с нами, холопи твоими, вмѣсте не пошол, пере- шед Днепръ стал в Каневе, и полковники, которые с ним единомышле- ники, осталися с ним же. A радѣнья, государь, от него к тебѣ, великому государю, и промыслу над Заднепрскими городами никакова нѣт; и хочет, государь, самовольною своею радою быть в гетманех. A как, государь, товарыщъ мой стольник и воевода Михайло Приклонской пошол из Черкас к Бужину, и он Яким Самко ис Канева пошол к себѣ в Переяславль. A рады, государь, по се число ещо не было для того, что из-Запорожья не бывали. A как, государь, из Запорожья будут, и мы, холопи твои, раду учиним тотчасъ; и в Запорожье, государь, мы, холопи твои, писали многижды A іюля, государь, въ 21 день послал белогородца копейных рот Платона Черного; и на Запорожья, государь, к нам августа по l-e число не бывали. И будет, государь, на раду из Запорожья не будут, и раду, государь, без Запорожского кошевого гетмана и без казаков учинить ты, великий государь, укажешь ли или нѣт. O том вели, намъ, холопем своим, свой, великого государя, указ учинить.

A ныне с нами, холопи твоими, Нѣжинской полковник Василей Зо- лотаренко да Плотавской Демьян Гуджел с полки и тебѣ, великому государю, служат вѣрно.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юстиц., Белгород, стол, столб. № 475 л.л. 316-320).

№ 7

1662 p. серпень. Відписка цареві Олексію Г. Ромодановського про розгром татарами і відділами Ю. Хмельницького війська M. Приклон- ського.

Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа ве- ликия и малыя и бѣлыя Роеиі самодержцу холопи твои Гришка Рамо- дановской с товарыщи челом бьютъ.

Внынешнем,государь,во 170-м году августа в i день писали ктебѣ, великому государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу мы, холопи твои, что пришли к Бужину перевозу; а товарыщу своему стольнику и воеводе Михайлу Приклонскому я, холопъ твой Гришка, с ратными людьми, которые с ним посланы, велѣл . по ту сторону Днепра итить к Бужину ж перевозу.

И того ж, государь, числа и товарыщъ мой стольникъ и воевода Михаила Приклонской к Бужину иришол и стал в Бужинѣ городе, от перевозу государь гдѣ через Днепръ перевозятда и от моего, холопа твоего, обозу в трех верстахъ. И августа ж, государь, в 2 день пришли под Бужин татаровя и поднестрьекие казаки и волохи многие люди и учинили, государь, с твоими, великого государя, ратными людьми бой; и у твоихъ, великого государя, ратных людей за городом были с ними бои большие во весь день до вечера. И того ж, государь, числа вѣдома мнѣ, холопу твоему, учинилось, что конечно царевичи Салам - Гирѣй да Мамет- Кирѣй и Ширинские князи с татарами. со многими людьми, а с ними ж Белогородцкая и Очаковская и Добречская орда пришли под Крылов. И аз, холопъ твой Гришка, велѣл товарыщу своему стольнику и воеводе Михайлу Приклонскому итить и перевозится через Днепръ к себѣ в обоз. И августа ж, государь въ 3 день товарыщъ мой стольникъ и воевода Михайла Приклонской из Бужина вышед со всѣми, твоими, великого государя, ратными людьми пошол обозом к моему, холопа твоего, обозу подлѣ реки Днепра. И как он от Бужина отшол с пол-версты, а на обоз, государь, его пришли татаровя ж и поднестрьские казаки и волохи, и приступали, государь, к обозу его жестокими приступы; и тѣх неприятелей твои, великого государя, ратные люди у обозу многих побивали, и конные люди за ними гоняли; и как он отводомъ отшол и стал против моего, холопа твоего, обозу у реки Днепра, и в то, государь, время пришли на обоз царевичи Салам-Гирей да Мамет-Кирей eo многого ордою и учинили, государь, напуски и приступы жестокие.

И я, холоп твой, видя их такое многолюдство и напуски и приступы жестокие, послал к нему на помочь пѣших людей на стругах и на поромах и в малых судах. И тѣ, государь, пешие люди перешод с теми не- приятелибились и отобозумногиждыотбивали. ИцаревичиСалам-Гирей да Мамет - Кирей сами со всеми силами учинили к обозу напускъ и приступ жестокой. И твои, великого государя, ратные люди, видя их многолюдство и напуски жестокие, драгнули и почали садитца в суды, а иные плыть через реку Днепр и перевезлись и переплыли к намъ, холопемъ твоимъ, в обоз. A которых твоих, великого государя, ратных людей немногих застали назаде с товарыщем моимъ, с стольникомъ и воеводою с Михайломъ Приклонскимъ, и тех побили и в полонъ поимали; а товарищъ мой стольникъ и воевода Михайла Приклонской переплыл ко мнѣ, холопу твоему, в обоз. A твоих, великого государя, ратных людей на том бою и на отводе и в загоне побито и поймано рейтар розных полковъ 72 человека, драгуновъ 42 человека, салдатъ 137 человекъ, стрельцов 22 человека.

И того ж, государь, числа мы, холопи твои, со всеми твоими, великого государя, ратными людьми от Днепра пошли к Лубнамъ, и до Лу- бенъ, государь, дошли совсем в цѣлости августа въ 5 день.

A августа ж, государь, въ 6 день, какъ мы, холопи твои, перешли через реку Оулу в Лубны, а назаде оставили на заставе за рекою Сулою пѣшие салдатцкие и драгунские и черкаские Острогожской и Сумской полки со ихъ обозы, и того ж, государь, числа пришли под Лубны царевичи ж Салам-Гирей да Мамет-Кирей и Ширинские князи со мцогою ордою, и учинйли государь, к тем заставнымъ полкамъ напуски и приступы с полудня до вечера. И милостию, государь, Божиею, а твоимъ, великого государя, царя и великого князя Алексея Михайловича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержца и детей твоих государьских государей наших благоверного государя, царевича и великого князя Алексея Алексѣевича, благоверного государя, царевича и великого князя Феодора Алексѣевича всеа великия и малыя и белыя Росиі счастьемъ, татар на тех боях многих побили; а твоихъ, великогогосударя, ратных людей на тех боях ни одинъ человекъ не убит и в полонъ не взят. И видя, государь, татаровя твоих великого государя ратных людей крепкое стоянье от обозу отступили, и, перебрався через реку Сулу, ударили на обоз Нѣжинского полковника Василья Золотаренка; и черкасы, государь, Нѣжинского полку, покинув обоз, побежали, и татаровя в обоз въѣхали; и твои, великого государя, ратные люди и Нежинской полковникъ Василей Золотаренко из обозу татар выбили, и обоз и пушки у них отбили, и многих побили и въ языкахъ поимали, и пришли к намъ, холопѳмъ твоим, в Лубны.

И после, государь, того царевичи со всеми ордами стали около Лубен, и безпрестанные, государь, у нас, холопей твоих, и у твоих, великого государя, ратных людей и Нѣжинского полковника Василья Золотаренка с ними бои бывают.

A епискуп Меѳодей и Василей Золотаренко и полку его старшина и все казаки нам, холопем твоим, сказали, что им без Запорожских казаков рады чинить никоторыми мерами не мочно. A Плотавской полковник Демьян Гуджул с полком пошол в Плотаву; а Еким Самко, полки, которые были При нем у Днепра, роспустил же по домам. И будет, государь, за какими причинами из Запорожья Запорожские казаки для рады вскоре не будут, а неприятели отступят, и мы, холопи твои, с твоими, великого государя, ратными людьми пойдем в твои, великого государя, украинные городы.

Да на том же, государь, бою побиты и в полон взяты розных полков начальные люди, а хто имяны, и тому, государь, роспись послали к тебѣ, великому государю, к Москве под сею отпискою.

Роспись начальным людем, которые побиты на бою:

Полковники: Рейтарского строю Индрикъ Тур. Салдатцкого строю Алѳерей Выберхъ.

Подполковники: Рейтарского строю Леонтьева полку Отмостова Александр Тур, пѣшего солдатцкого строю Яковлева полку Лесли — Андрей Шнитнер, Осипова полку Спешнева — Игнатей Зыбин, Копейных рот маеор Тимоѳѣй Шеншин, Петрова полку Окаржинского — маеор Иван Оберберхъ.

Порутчики: Леонтьева полку Отмостова — СавелейПересыпкинъ, Михайлова полку Гопта — квартермейстер Яков Некрасов,Вольтерова полку Кармихеля—Микиѳор Савин,Яганова полку Ѳанзагера—Матвей Ѳилсанъ.

Прапорщики: ВольтероваполкуКармихеля—Потап Стрельников, Ди- рикова полку граѳа—Иванъ Кондауровъ.

Ha звороті:_„170 г. августа в 20 день подал мецнянин Василей Гринев".

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. А.М.Ю., Белгор. ст., столб. № 475 л.л. 354-361).

№ 8

ч1663 p. січень. Відписка царю Олексієві Г. Ромодановського з звістками про відмовлення Ю. Хмельницького від гетьманства й про обрання гетьманом П. Тетери.

Государю царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа вели- кия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу холопи твоі Гришка Рамоданов- ской с товарыщи челомъ бьют.

Посылали мы, холопи твои, в Переясловль для проведованья вестей пѣшего салдацкого строю капитана Обрама Батюшкова. И генваря, государь, въ 11 день приехал к нам, холопем твоим, Обрам Батюшков, а с щм Абрамом писал к нам, холопем твоим, наказной гетман Яким Самко: ген· варя - де, горударь, въ 1-м и въ 2-м числехъ была рада в Чигирине у всех Заднепръскихъ полковниковъ. И на той де, государь, раде Юрас Хмельницкой гетманство здал; а на ево место выбрали в гетманы Павла Тетерю, а Хмельницкой де хочет постритца.

Да гетман же Яким Самко писал к нам, холопем твоим, чтоб мы, холопи твоі, к тебе, великому государю, писали, чтоб ты, великий государь, пожаловал велел к ним прислать привилье, упевняючи все войско Запорожское милостию своею государьскою i вольностями, то-де, государь, конечно надобно.

Да генваря ж, государь, в 12 день писал ко мне, холопу твоему Гришке, из Гадичь Григорей Косогов : посылал де он к Днепру донских казаков для проведыванья вестей; и тѣ де донские казаки были в JIy- комни в Оржице; и ис тех городовъ сотники к нему писали, что конечно Юрас Хмельницкой гетманство здал и пострыгся.

Ha звороті: „171 г. генваря

A за Днепром де неприятелей в зборе и вестей из-за Днепра никаких отнюдь нетъ.

(Древнехранилище Дентрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юст., Белгор. стол, столб. № 499, л. 126).

№ 9

1665 p. червень. Архівна виписка з відписок київського воєводи M. Львова цареві Олексію з вістями прб події на Правобережжі.

173 г. июня въ 27 день окольничей и воєвода князь Никита Яковлевичъ Львов ис Киева пишет:

Въ l-й: Писал он к великому государю наперед сего, что мотови- ловские жители ему, великому государю, добили челом. И что онъ жъ писалъ в Мотовиловку о присылке в Киев лутчих людей для приводу к вѣре; и они в КиевЬ июня по 19-е число не бывали.

A въ 8-м числе писал из Мотовиловки сотникъ Грицко Половецъ к киевскому полковнику к Василью Дворецкому, что гетман Иван Брюховецкой мотовиловскимъ мещаном в Киевъ к вѣре ехать не велел. A Василей Дворецкой тот лист отдал ему окольничему, и знатно-де, что мотовиловцы в Киев к присяге не бывали по гетманскому веленью.

A в сотникове листу писано тож.

Въ 2 - й пишет: о измене уманцов, что писал к нему окольничему и воеводе Ѳедор Протасьев из гетманского обозу из-под Мотовиловки, по скаске из Умони выходца Ахтырского пушкаря Васки Тихонова. A где государевы ратные люди, которые были в Умони, того не вѣдаетъ.

Въ 3 - й : O писме к нему окольничему и воеводе гетмана Ивана Брюховецкого, чтоб к нему гетману послать ис Киева ратных людей в обоз под Бѣлую Церковь. O посылке ис Киева в обоз Михайла Кабанова для проведыванья, и о писме к гетману, что ратные люди готовы. Июня въ І5-м числе писал к нему окольничему и воеводе полковникъ Василей Дворецкой, что гетман с войском от Белой Церкви отступил по писму Плотавского полковника, что идут к польскому королю на помочь два салтана; и гетман с войском хотят стоять по блиску Киева.

И буде гетман похочет стоять в Киеве, и он окольничей и воевода для их многолюдства и казацкаго непостоянства и для ссор с ратными людьми в Киев пустить их без указу не смѣет.

A в листу Василья Дворедького писано тожъ. A отступили для того, что гетмана с войском салтаны хотѣли осадить в поле.

Въ 4 - й: писано о бѣглых рейтарех о осми человекех.

B отписке Ѳедора Протасьева написано :

- Июня въ 14 день гетман и он Ѳедор великого государя с ратными людьми от Бѣлые Церкви отступили и стоят обозомъ под Мотовиловкой для того, — писал к гетману ис Плотавы полковникъ: обьявилось-де татаръ съ 500 чел. за Чигириным заднище, и ожидают к себѣ к Бѣлой Церкви 2 салтанов.

Да іюня ж-де в 16 день пришол из Умони к нему Ѳедору в обоз под Мотовиловку ахтырской пушкарь; а послан былъ он в · Запороги з Григорьемъ Касаговым. A был в Умони, и сказывал де ему тот пуш- карь: умонцы-де великому государюизмѣнили і здались измѣннику Апаре. И ныне-де Anapa в Умони. Акоторыѳ-де черкасыМалоросиіских розных городов в полку при гетмане, и они - де гетмана ни в чѣм не слушают, и чинитца-де от них шатость большая, чаять-де тово, что они придадутца к Апаре вскоре. A Опару-де заднепрьские казаки обирают гетманом на Тетерино мѣсто; а Тетери-де подлинно в животѣ нет.

A которыѳ-де великого государя ратные люди посланы были ис Канева вЛысенку 35 чол., — и он-де Федор велел их вывесть для того,что в тех городѣх от черкас учинилась шатость большая, и опасаясь того, чтоб лысенцы не изменили такъ же какъ и умонцы. A с тою - де отпискою послал он к Москве пушкаря, которой к нему пришол из Умони.

(Д p e в н e X p а н и л и щ e Ц e н т p a p x и в a P. С. Ф. С. P. Apx. Мин. Юст., Севский стол, столб. № 277 Л.Л. 471-474).

Hi 10

1666 p. травень - червень. Відписка цареві Олексію П. Шереметева про одержання від Я. Хитрово листа Г. Косагова про відступ останнього з московським військом з Запоріжжя й копія цього листа від Г. Косагова до Я. Хитрово.

I. Государю царю и великому князю Алексѣю Михайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу холопи твоі Петрушка Шереметевъ с товарыщі челом быот.

B нынешнем,государь, во 174-м году маия в 24день писалъ комнѣ, холопу твоему Петрушке, ис Полтавы думной дворянинъ и воевода Яковъ Тимофѣевичь Хитрово и под отпискою своею прислалъ с писма, каково к нему писалъ ис под Переволочной стольникъ и воевода Григорей Kaca- говъ, список. И мы, холопи твоі, с того писма, каково прислалъ думной дворянинъ и воевода Яковъ Тимофѣевичь, списавъ списокъ послали к тебѣ, великому государю, царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа великия и малыя и белыя Росиі самодержцу к Москве подъ сею отпискою. A отписку, государь, и с письма списокъ велели подать в Приказе Малыя Росиі боярину Петру Михайловичю Салтыкову да дьяку Івану Михайлову.

Ha звороті: адреса, поміта: „174 г. июня въ 2 день с рейтаромъ съ Яковомъ Веревкинимъ“.

П. Списокъ с писма стольника и воеводы Григорья Касагова.

Государю моему милостивому ко мне Якову Тимофѣевичю Гришко Косаговъ челом бьетъ.

Пожалуй, государь мой Яковъ Тимофѣевичь, вели ко мне писать о своем многолетном здоровье, какъ тебя, государя моево, Господь Богъ

милостию своею хранит; а я о твоемъ, государя моево, многолетном здоровье слышати жаден по вся часы. A надо мною, государь, милость учинишъ, пожалуешь велишь про меня спросить, — и моему окаянству владыко мой Христосъ Богъ еще терпитъ, — маия по 16 день жив, под Переволочною из Запорог вышедші по многих, государь, бедах от Запорожских казаков пришли ратные люди всѣм полкомъ, и говорили мнѣ, чтоб я пошол до Переволочной из Запорог; i я им отговаривал итті' не хотѣлъ; и они сказалі, — естьли-де не пойдешъ и мы пойдем все до одного человѣка; а будетгде и казны и пушекъ нам не дашь, и мы-де все покинувъ, пойдем; немочно-де нам больши того быти в Запорогах от налогі козацкой. И я, не могучи ничево учиниті, пошол с ними, а казну, государь, и наряд везли на своих лошедях ратные люді, и принесли ко мнѣ сказку за руками. A вся, государь, учинилась беда от Прокофья Лихачова: он Самойла Киса с собою взялъ да салдатъ дву человекъ да сумских черкасъ бежало с ними ж сто человекъ, не могъ, государь, ничево учинить, только беда моя а ничья, воля Божия и государская, хотя укажет государь голову отсѣчь, — лучше нежели- одному было оставишся от запорожских казаков мучиться и пропасть и казну великого государя потерять; естьли изволишъ мнѣ у милости своей побывать, и я тотчас приеду, и вся тебѣ, государю моему, явна тамошняя учинитца бытия.

Посем тебе, государю моему, рабско челом бью до земли.

(Древнехранилище Дентрархива Р.С.Ф.С.Р., Арх.Мин. Юст, Белгородский стол, столб. № 588 Л.Л. 325-327).

№ 11

1668 p. 22 липня. Відписка царю Олексієві від Г. Ромодановського з вістями про відхід П. Дорошенка з Лівобережжя на Правобережжя.

Государю, царю і великому князю Алексею Михайловичю всеа вели- кия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу, холопи твои Гришка Рамода- новской с товарищі челом быотъ

B нынешнем BO 176-м году июля въ 19 день посылали мы, холопи твои, ис Груни к реке ко Пслу Миргороцкого полку под городок Ерески Ахтырского полку Красного-Кута сотника Данила Овдѣенка, а с ним твоих, великого государя, ратных людей руских й черкас пятьсотъ человекъ; да июля ж, государь, въ 20 день посылали мы, холопи твои, под Зинков Олешенского сотника Гарасима рубана, а с нимъ черкас двесте человекъ; и под теми, государь, городами твои, великого государя, ратные люди на боях языков поймали.

A взятые, государь, языки в роспросе нам, холопем твоим, сказали: Петрушка де Дорошенко с черкасы и с татарами стоял под Стребреным (sic!) и ис под Сребреного пошол за Днепръ, и татаровя де пошли с ним, а иные пошли ца Полтаву в Крым, а на сей де сторонѣ Днепра блиско Гадича оставил под местечком Хомутцом татар пятьсотъ человекъ.

Да тово ж, государь, числа писал к нам, холопем твоим, ис Каме- нова Филимон Булгаков, а в отписке, государь, ево написано: июля ж де .въ 19 день пришол из Гадича в Каменой выходецъ Сумской черкашенин Калиникъ Краковской, и тово выходца прислал к нам, холопем твоим, в Грунь.

A в роспросе, государь, тот выходец намъ,'холопем твоим, сказал: внынешнемде во 176-м году о всеѣднойнеделе посылал ево стоварыщі

401

26 Нариси Історії України

в Гадич для проведыванья всяких вестей Сумской полковникъ Гарасим Кондратьевъ, и ево де, Калинку, Івашко Брюховецкой посадил за короул, и был де он за короулом в Гадиче недель з дватцать; а из Гадича отосланъ был в Конотопъ, i какъ де Петрушко Дорошенко пришол в Среб- реное, и невольников де всех, которые были в Малоросийских городѣхъ, велел привести к себе, и ево де Калинку учинил свободна, для того что он ему, Петрушке, присягу учинил, что служит при нем; и был де OH при Петрушке Дорошенке под Сребреным три дни. И которые де, государь, татаровя и черкасы были от него Петрушки в войне, и от тѣх де под Сребреное пришли немногие татаровя и черкасы пеши пограбленые, а сказали ему, Петрушке, что под Севском боярин и воеводы князь Григорий Семенович Куракин с товарыщі i с твоими, великого государя, ратными людьми ихъ татар и черкас побили и поймали многихъ людей, а достольных разбили врознь; да емужде,Петрушке, ведомо учинилось, что мы, холопи твои, с твоими, великого государя, ратными людьми перешли через реку Ворскол на их изменичью сторону и учели твои, великого государя, ратные люди над их изменичьи городами промыслъ чинить, и он де Петрушко с татарами и с черкасы ис под Сребреного пошол за Днепръ, а крымского де ПІиринбѣева сына Саяна мурзу раненого послал в Гадичь лечитда, а для надсматриванья того мурзы послал с ним ево Калинку, для того что он ему Петрушку верился, что служит при нем; а ранен де тот мурза под Сѣвском; и того де мурзу он, Калинка, в Гадиче заколол и ушол из Гадичего в Каменое; а какъ де он с тем мурзою в Гадичь приехал, i в Гадичь де от Петрушка Дорошенка прислан наказным гетманом городничей Крыловской да брат ево Петрушков Ондрюш- ка, а с ними казаков девять корогвей; да при немъ ж де в Гадичь писал Петрушко Дорошенко от Днепра ис под Секѣрного, что он с войски на ту сторону через Днепръ перешол; а в Зиньков де из Гадича тот наказной писал, чтоб Зиньковцы в осаде сидели, а здачи отнюдь не чинили, и послано де в Зиньков в прибавку казаков розных городов четыре корогви; да Петрушко ж де Дорошенко на сей стороне Днепра оставил в местечке Хомутце блиско Гадича трехъ мурзъ, а с ними татар пятьсот человекъ; да онъ ж де писал в листахъ своих в городы, чтоб в городѣх черкасы запасы готовили, а ево к себе ожидали в месяцъ.

A запорожские де, государь, казаки, которые выходили из Запорог, и тѣ де все пошли в Запороги, и про то де он слышел, что запорожские казаки татарские улусы грамили, а Івашку де Серка оставил полковни- ком у Нежинского полку, а кошевого запорожского Івашку Белковского оставил полковником в Прилукахъ, а севернымъ де гетманом учинил Демку Многогрешного, а в Глухов'де послал запорожского полковника Казика (sic!), а с ним казаков пятьсотъ человекъ; а пошол де Петрушко Дорошенко ис под Сребреного за Днепръ июля въ 8 - м числе, a 'c нимъ де пошло четыре полка черкаских: Торговицкой, Умонской, Корсунской, Черкаской; а татаровя де, государь, пошли иные c' ним Петрушком, а иные на Платаву в Крымъ; да и для де, государь, того Петрушко Дорошенко за Днепръ с войском пошол: приезжал де к нему с ведомостью Брясловской полковникъ Гоголь, что брата ево Гришку с войском за Днепром в Кальникѣ городе осадили поляки, а пришол де на них князь Дмитрей Четвертенской да Янскорурской.

И мы, холопи твои, того черкашенина для подлинной ведомости послали к тебе, великому государю, царю и великому князю Алексею Ми- хайловичю всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцу к Москве июля въ 22 день, а отписку, государь, велели подать и ему явитца в Розряде дьяком.: думцому Дементью Башкакову да Федору Грибоедову да Василью Семенову.

Ha звороті: „176 г. августа въ 2 день выходецъ Сумской Канила Конотин (sic!)“. „Великому государю чтена".

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юст., Белгород, стол, столб. № 613 л.л. 129-132).

Ks 12

1669 p. 10 листопада н. ст. Лист білоцерківського коменданта Я. Ло- беля до київського воеводи Г. Козловського з вістями про бій під Стебловим між відділами Петра Дорошенка з одного боку й відділами Михайла Ханенка й Петра Суховія з другого боку.

Перевод c листа c польського писма каков писал в Киевъ к окольничему и воеводе ко князю Григорью Афонасьевичю Козловскому из Бѣлые Церкви комендат Ян Лобель.

Велеможный милостивиі господине воєвода Киевскиі мне зело милостивый господине и приятелю.

Какъ здѣ потреба воинская нынешняя под Стеблевымъ Дорошенкова с Ханенкомъ была, ведомо чиню господину моему.

Октября 29-го дня ідеже мой посланецъ прежде сего посланный един был в той же потребе и с сею вестью ныне возвратил, что Ханенка с войском его и Батыршу мурзу с ордою розгромили, которые прежде добывали Дорошенка двои сутки. И какъ от Лысенки Лизогуб с тѣми полками пришол, въ един час збили табор и немалую добычю и наряду 6 пушек взято только что ночь нашла. Отнакож в малом числе Ханенко с Суховѣем ушол при орде, за которыми Дорошенок своих людей послал вследь, а сам в Лысенку пришол, для чего ныне тое орды опасатись не потребко, но обаче пишет ко мне пан Дорошенокъ и уневерсалы свои розсылает, чтоб не обнадерживались, обещевая орду Белогороцкуго, что имѣетъ быти въ 20 тысячах, которой уневерсал для лутчего уразумения посылаю к милости твоей господину моему. A впредь о ведомость i, есть- ли бы та орда имела притти, провѣдывати буду и по моему обыкновению желательству весію учинити не умешкаю милости твоей, господину моему, естьли бы было что вредительно и к помѣшке належащаго.

При сем прося милость твою чтоб мой листъ к пану полковнику Пиву, вблизи там будучему к Димеру, послан был чрез особаго посланца своего, и чтоб я ответ могЛъ восприяті; такжъ что имѣешь милость твоя, господинъ мой, у себе вестей о поведениі Заднепрском, изволь мне вѣст- но учинять заимным приятельством.

Оберегаю и о сем поистинне моему лежанию как имею ведомо, что та орда Белогородцкая за Днепръ хочет итти. И буде в ту сторону£при- идетъ, потребно имети себе во остерегательстве.

При сем желательные мои препосылая услуги.

Из Белые Церкви ноября 10 числа по римскому календарю 1669.

Милости твоей господина моего всякого добра прямо желательный приятель и рад служу Ян Лобель комендат Белоцерковской.

По написаниі сего листа моего вѣсть пришла. 20 тысяч орды к Дорошенку пришло, которые конечно хотят за Днепръ итти, и для того изволь милость твоя, господинъ мой, заднепрские люде остеречь; господу Богу милость твою при сем предаю.

(Древнехранилкще Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юст.,Белгор.стол,столб. № 701 л л. 149-150. Лист Козловськийодержав 6 листопаду 1669 p.).

1669 p. 4 листопада. Покази в Києві міщанина I. Полуянова про бій під Стебловим.

178 г. ноября въ 4 день в Киеве в Приказной избѣ перед окольничимъ і воеводы перед князем Григорьемъ Афонасьевичем Козловскимъ с товарыщи киевской мещанин Іван Полуянов в роспросе сказал: тому- де ныне недели з две был он Иванъ в Чигирине; и при нем-де ис Чиги- рина гетман Петръ Дорошенок пошолъ с войском і з бѣлогородцкими татары в город Ольховицу; а в Ольховицы-де стояли полковникъ Лизогуб да брат ево Дорошенков Грицко. A какъ-де онъ Іванъ ic Чигирина поехал і ѣдучи был в Каневе и слышал от Каневских казаков, что Ми- хайла Ханенка да Суховей с казаками и с крымскими татары Петра Дорошенка в местечке Стеблеве осадили. И тому-де с неделю они, Ми- хайла Ханенко и Суховей с казаками, чинили к тому местечку приступъ день с утра до вечера. И того ж-де числа после приступу в ночи пришли из Ольховицы полковникъ Лизогуб да ево Дорошенков брат Грицко с казаками, и Ханенкова-де и Суховѣева полку казаков пѣхоту всех побили и в полон поимали. A татаровя-де и конные казаки с Ханенком и з Суховѣемъ ушли к Умани. И Дорошенокъ-де послалъ за ними в погоню Серка с казаками с конными людьми. A было-де крымских татар с Ханенком и з Суховѣем тысячь с шесть; а при Дорошенку было татар только человекъ з 200; а ожидает - де к себе Дорошенокъ еше татар Бело- городцких 6 тысячь; а вскбрель будут того он не слыхалъ. A Юраска - де Хмельницкой ныне в Умани; а Дорошенокъ-де с войском стоит в Ko- пустиной долине; а сколько при немъ войска, того он не слыхал.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юст., Белгор. стол, столб. № 704 л. л. 146-147. Іван Полуянов, торговий чоловікъ, був посланий в жовтні київським воеводою Г. Козловским до Чигирину для розвідування — тамож л. 145, одписка Козловського, яку одержано в Москві 20 листопаду).

№ 14

1670 p. 8 червня. Лист P. Ракушки до Д. Многогрішного з пропозицією, щоб останній повернув Ракушці майно.

Лист каков писал к гетману к Демьяну Игнатовичю из-за Днепра протопопъ Брясловской Роман Ракушка, — подал в приказе Иченской протопопъ Семион Адамовичь.

Велеможный милостивый господине гетмане войска его царского ве- личестваЗапорожского господинеДемьяну Игнатенку — поклон мой вель- можности твоей отдаю чрез сие писание мое.

Многое время не лучилось мне писмомъ моим посетити вельможность твою, а то для того, что за человеческим оболганием слышу велій гнѣв твой к себе; для того и жилище себе обретох в сих странахъ, оставя всѣ дворы свои в Нежинѣ и в ыных мѣстех, и осталого имения своего от грабленья, которое слышу что в твой двор уже отвезено.

A что ныне прилучилось мнѣ быти в некоторых дѣлехъ церковному посланному к святейшему патриарху от преосвященного господина отп;а Иосифа Тукальского архиепископа и митрополита Киевского, и от всего духовного чина в Констентинаполь, гдѣ при іных делех исправляя, и ту печаль свою святейшему патриарху и всему преосвященному Собору

объявил есмь, что такову велику обиду от тебя имамъ, что велел ты в Погаре из дому моего все побрать в свой двор, хлѣб, котлы, свиньи, и всякое господарство, а у Гармашенка две сабли оправных, и іных много вещей и денегъ моих прямых, чтоб мне не отдавано и Стародуба, и лошеді и вино.

A я вельможности твоей не виноват есмь не осмака, не вѣдаю за что так стражду от тебя. A прежде сего живучи с тобою в приятстве. I то святейпшйпатриархъ совсѣмпреосвященнымъ соборомъ — се естьдвана- десятъ митрополитов, изволили, дати писмо свое соборное с приписью рук своихъ, которое я никому не объявляя, списав слово в слово посылаю вельможности твоей, и буде похочешъ со мною поступити против сего соборного писма, мнѣ мое отдати, что взято в дом твой, и кому отдано по твоему приказу, и я прощение с тобою приіму, и то самое писмо пришлю. A буде вельможность твоя не похочешь, буду бити челом господину отцу митрополиту и пастырю моему, чтоб в церкви оглашено здѣ, а потом чтоб послано и к преосвященному архиепископу Черниговскому, дабы и тамо в церкви огласили. Что же имамъ творити, яко в невинности моей стражду; тамо пред Богомъ оправдимся, понеже колико ни жив и імамы предстати на страшный Суд пред Христомъ Спасителем ; тамъ да вѣдома будет всякого вина, не потребно будет свидетелем. A я как не желалъ прежде- сего с тобою пребывати во гневе, но сие враг соде- вает и злые люди учинили; а ныне i паки пребывая во священстве, желаю себѣ со всяким в любве пребывати, только бы мене не изобижалі за мое прямое, о сем премного молю, изволь мое мнѣ отдати, а я должен буду за тебя Господа Бога молити.

Ис Канева июня 8-го дня 1670-го году.

- Вельможности твоей всякого добра желательный богомолец Роман Ракушко протопоп Брясловскиі. ^

Аще бы аз сего писма i нѳ объявлял вельможности твоей, токмо невозможно удержевати его, чтоб ты вѣдал в чесом пребываешь, — понеж соборное сие писание.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. АрхивМи- нистерства Иностранных Дел, Дела Малороссийские 1670 г. № 33). #

№ 15

,1670 p. Благословенна грамота від патріярха Методія Д. Многогрішному.

і

Перевод з грамоты святейшего вселенского Кир - Мефодия патриарха Костянтинопольского з греческого писма, какова прислана Посольского Приказу с переводчикомъ с Костянтином Христофоровым. Марта въ 20 день нынешнего 179-го году.

Мефоди'і милостию Божиею архиепископъ Костянтинопольскиї Нового Рима и вселенскиі патриархъ.

Понеже славнѣйшиі меж бояр господинъ Демьян сынъ Игнатьев от нѣкоего священника имянем Романа обвинен былъ яко убытокъ нѣкиі и неправду претерпевшаго отлучению былъ подтвержденъ и отриновению от Церкви образом некимъ подтворительным, — се есть по предложенней жалобе того священника во исправления того убытка напрасно предложенного. Ныне же истязавшиі о вещи бывшей известихомся и удоволи- хомся свидетельствы неложными — безвинна ево суща и свободна тое жалобы сотворенней священникомъ. Того ради средство наше купно с священным архиерейскимъ соборомъ во Святом Дусе любезными братиямі и сослужительми пишетъ и извѣствует силою и благодатию святаго и всесовершающаго Духа, да вышереченный господинъ Демьян Игнато- вичь и по духу сынъ возлюбленный благословится и простится со всѣм своим домом от Отца, Сына и Святаго Духа Пресвятой и Животворящей Троицы Единого вь естествѣ и самого Бога; и свободен и разрешен от того отлучения, еже на него положися, в нынешнем и в будущем вѣце. И да имать вход в церковь воеже причаститися святых Таин без всякого повреждения и помешки, благословляемый и освящаемый и сообщаемый всей церковней и духовней благодати. И все имение его да благословятся и умножатся, и вси сообщающиіся с нимъ и собеседующиі да будутъ благословени разрешени и сврбодни от всякия епитимиі. K сим да имать молитвы и благословение прапрадедов древних святых отецъ патриархов Авраама, Исаака и Иакова и святыхъ трехсотъ и осминаде- сяти богоносных отцевъ в Никѣи и на иныхъ соборех собравшихся. Паче же всего мир Господа нашего Иисуса Христа, молитва и благословение средства нашего да будетъ купно с нимъ.

’ Пониже написано большими греческими словами рукою патриаршею.

' 1670 месяца октября въ день индикта 9-го.

Ниже того руки митрополитов: Ираклийскиі Варфоломей. Кизикий- скиі Митрофан. Никомидийскиі Иосафъ. Халкидонскиі Евфимиі. Прускиі Анфимъ. Дристриіскиі Макариі. Дидимотихийскиі Кирилъ. Мараниіскиі Анания. Ѳрисафъ. Ѳеодосиі.>

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юстиц., Книги Малорос. Приказа № 9 л.л. 641-642).

№ 16

1674. 2 лютого. Лист I. Самойловича цареві Олексію про події походу на Правобережжя.

(Шсля титулу): в нынешнем во 182 году генваря l7-ro дня писал я кавам, великому государю нашему, к вашему царскому пресвѣтлому величеству известно чиня о своем подъеме с войском по приезде B Га- дич такоже и о соединении с вашим, царского пресветлого величества, з боярином и воеводами и наместником Белогородским со князем Григорием Григорьевичем Ромадановским с товарищи, и с ратниками вашего, царского пресветлого величества, людьми и о нашем походе к Днепру, а ныне ведомо чиним вам, великому государю нашему, вашему царскому пресветлому величеству, что за нашим прибытием з боярином и воеводой и с войски при нем обретающиеся за Днепр города Крылова Дорошен- кова владенья жители всяких чинов люди били челом вам, великому государю, нашему вашему царскому пресвѣтлому величеству, чтоб вы, великий государь, пожаловал их велел принять под свою, великого государя, высокодержавную руку в подданство, а Дорошенко стал при упорстве и присылки от него к нам никакой не бывало; да он же Дорошенко собрал к себе из Вороновки и із Бужина и із Боровицы и с ыных его владенья ближних городов из сел людей и сидит в Чигиринѣ в крепкой осаде и, вашего царского пресветлого величества ратные люди i казаки идучи заднепрскою стороною, тѣ помянутые городы, которых жители сели з Дорошенком в Чигирине в осаде, разорили и выжгли также и села тѣх городов и уѣздовъ а особно чигиринекого воинскимъ обычаем разоряют и в конец пустошат.

При сем же генваря 31 дня посылал вашего царского пресвѣтлого величества боярин i воеводы i наместникъ белогородцкий князь Григорей

Григорьевичъ Ромадановской с товарищи, бвоеГо тоВарища окольничего i воеводу Петра Дмитриевича Скуратова с вашими, царского пресвѣтлого величества, ратными людьми, а я, подданный вашего царского пресвѣтлого величества, посылал Переясловского полковника Дмитряшку Райчу с полком переясловскимъ и при нем других полковников, черниговского, прилуцкого, нѣжинского, стародубского и гадицкого с полками, и с иныхъ полков выборными людьми под Чигирин, где з Дорошенковыми людьми был бой, и милостью божиею и пречистыя его богоматери й всѣх святыхъ помощию и предстательством, и вашим великого государя нашего православного манарха христианского и ваших великого государя нашего благородных чад благоверного государя царевича и великого князя Феодора Алексѣевича всеа великия и малыя и бѣлыя России, и благоверного государя царевича и великого князя Иоанна Алексѣевича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі и благоверного государя царевича и великого князя Петра Алексеевича всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі, праведными молитвами и счастьем на том бою ваши, великого государя, ратные люди и казаки многих Дорошенковых людей побили и языков поимали и сѣкли их до городовые стѣны и посады всѣ около Чигирина выжгли.

И ic тѣх языков которые ранены чтоб вскоре не померли допраши- ваны, а в роспросе сказали, что в Чигиринѣ ныне при Дорошенке товариства его 350 человек серденят с полковником Пригарою 1000 человек и острожских татар 30 человек, да полковник Торговицкой Щербина и уманской полковник наказной и Могилевской Гоголь с полками, а по орду де послал Дорошенко брата свого Григорья, а по скольку в котором полку казаков в Чигиринѣ з Дорошенком и куды онъ по орду послал и каковы замыслы про то про все они не ведают, только де он Дорошенко вскоре к себѣ орды чаетъ, и се и воинского.прилучаем как довелось исправя и посовѣтовал с вашим царского пресветлого величества з боярином i воеводами пошли есми вместе со всемі войски под город Черкасы i как нам тамо будет поводитися, и о томъ к вашему царскому пресвѣтлому величеству учнем писати; ныне же предаюсь вашего царского пресвѣтлого величества милостем жалованью. Писан в таборе из за Боровицы февраля 2 дня 1674 года.

Вашего царского пресвѣтлого величества благодетеля моего многомилостивого яко верный и подданный и слуга нижайший Іван Самойло- вичъ гетманъ войска вашего царского пресвѣтлого величества Запорожского.

Тако в листе подлинно в розряде.

(Древнехранилнще Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Юстиц., Книги Малорос. Приказа № 24 л.л. 518-521). '

№17

1674 p. 6 березня. Лист I. Самойловича цареві Олексію про події походу на Правобережжя.

(Після титулу): в нынешнем во 182 году марта въ 1 день отпустив мы вашего царского пресветлого величества с бояриномъ и воеводы и на- мѣстником Белогородцким со князем Григориемъ ,Григоревичемъ Ромада- новскимъ с товарищи, с вестми Іванова полку Сасова прапорщика Матвея Каратѣева о приклонении под вашу царского пресветлого величества высокодержавную руку полковника Бѣлоцерковского и о подъѣзде полковника Черниговского с товарищи под Лысенку такъ же и про орду, которая по отходе полковника Черниговского прибежали к Григорю Дорошенку в Лысенку как их Дорошенковы листы о том свидетельствуют для увѣренья с сею ж посылкою к вашему царскому пресвѣтлому величеству послали есмы.

И про тою орду есаулу нашему Ивану Лысенку, обозному Гулаку, и Лизогубу, ясаулу іенеральному заднепрскими и полковникомъ тако с ним будучимъ Черниговскому, Киевскому, Лубенскому, Каневскому, Белоцерковскому и іным с выборными людми в Богуславле будучим приказали есмы гораздо для подлинных языков наскоре прилежно учинить промыслъ и против того приказу нашего яеаулъ нашъ с товарищи i вашего, царского пресвѣтлого величества, с ратными конными и пѣшими людми февраля 27 дня, вышед из Богуславля, послали в передней сторожи, немногихъ людей к Медвину и к Лысенке сами с войском за ним шли со всякою готовостью. И какъ тѣ первые люди наши пришли к Медвину близь и тамо под Медвиным застали Грицка Дорошенка добывающаго города с ордою и с великим войском казацким и тѣ за нашими передними людми неначаено набежав языков поймали было немногихъ; по сем всесильный Бог неусыпающимъ и всевидящим оком призрѣв на праведные вашего царского пресветлого величества молитвы благоизволил всему нашему подъѣзду вскоре на вспоможение против того неприятеля поспешити и тако взяв в помощь того ж всесильного Бога i вашего царского пресвѣтлого величества счастьемъ всѣвъ на их бусурманские и казачьи выи врознь их розбивъ и трупа много положив в поле ЯЗЫКоВЪ поимали и даже до самые Лысенки на пятнадцать верстъ посѣкая гонили до позные ночи и с которые победы з достальною ордою Грицко Дорошенко в Лысенку, а другая часть в местечко Тарасовку от Лысенки з десять верстъ перешед заперлись.

И тако тою победою паче сердце христианское господь Бог направилъ, что, видя побѣду толико знатную, лысенские жители и тарасовские по совѣту с нашим есаулом с товарищи уходящую орду побили, а иныхъ близь девятидесяти человекъ живьем задержали и под вашу царского пресветлого величества высокодержавную богомъ укрепленную руку склонясь, войско наше в город охотно пустивъ, вѣру на вѣрное и вѣчное вашему царскому пресветлому величеству подданство учинили.

И марта 4 дня в Переясловль тѣ лысенские и корсунские старшина к намъ приѣхав, а орду живо задержаную ясаул нашъ с товарищи из Лысенки мурзу знатного, даирского Джану-Тугая с пятыо десять человеки и Григория Дорошенкова, а из Тарасовки одного человека к намъ прислал, от чего страхъ имѣя и иные противники из Корсуня Гамалѣя и Андрѣй Дорошенко в бегство в Чигиринъ удались, и после ихъ убегу полковники, которые с ним были в Корсуни в зборе, се есть Корсунской, Брясловской, Калницкой, Подольськой и Поволоцкого полку с старшиною аж по самый Днестръ вашему царскому пресвѣтлому' величеству добив челомъ потому ж на вѣрное и вѣчное подданство присягою в Лысенке утверждены остались до предыдущаго нашего ведома с ясауломъ с товарищи стоят в Лысенке i в Корсуне, а гетманъ Петръ Дорошенко с некоторою старшиною и с войскомъ при немъ будучимъ по прежнему в Чигирине стоит. A того мурзу Ждан - Тугая надеясь на вашу, великого государя, премнотую милость у себя задержали есмы для то, что онъ хочетъ писати к калгѣ салтану, чая вашего царского пресвѣтлого величества боярина и воеводы и наместника Белогородцкого князя Григорья Григорьевича Ромадановского, сына его князя Андрея Григорьевича на розмѣну от хана из Крыму, свободити и о томъ я вашего царского пресветлого величества со всѣмъ войском Запорожскимъ у вас великого гоСударя, у вашего царского пресветлого величества смиренно бью челомъ и милости прошу, изволь ваше царское пресветлое величество того мурзу у нас задержать для розмены доколе ведомо будет от Калги сал- тана, а орды восемь десять человек к вашему царскому пресветлому величеству отошлемъ, придавъ к нимъ провожатых · и сторожу по вол- нейшимъ временем своих казаковъ кого бы прилучилось чтобы проводя ихъ путем к Москве добро и безопасно былъ прйзоръ.

Про Григорья Дорошенка тое стороны старшина писали к намъ прося, чтоб мы его для лутчего под вашу царского пресветлого величества высокодержавную руку наклонения брата ево гетмана Петра Дорошенка без дальнего разлития крови христианские и междуусобного замешания у себя задержали, которого и задержали есмы; гетманские Дорошенковы листы к Калге салтану, а другой к везирю в Волоской земле будучимъ с ордою, какъ он к ним пишетъ, к вашему царскому пресветлому для лутчего ведома посылаемъ i иные его листы, к своим начальнымъ писанные, которые в разных путех переняты есть, и то все помощью всесильного Бога и заступлением пресвятые Богородицы а счастьем и праведными вашего царского пресветлого величества молитвами, вашего царского пресветлого величества указ исполняя, з боярином и воеводами и наместником Велогородцким со князем Григориемъ Григорьевичемъ Ромаданов- скимъ с товарищи общцм нашим промысломъ и раденьемъ к счасливым совершениям о христианскомъ пожелаемомъ добрѣ дело ко устроению приводя универсалы во всѣ Заднепрские полки се есть в Черкаской, в Корсунской, в Брясловской, в Калницкой, в Белоцерковской, в Поволоцкой, в Уманской, в'Торговицкой i в Подольской выдать и послать велели есмы, призывая и приказывая, чтоб все заднепрские полковники с начальными своими людьми не продолжая времени в весну к Пере- ясловлю собрався по указу вашего царского пресветлого величества и по статьям вольными гласы кого похотят вашему царскому пресветлому величеству вѣрного и всему христианству желательного и постоянного и умного мужа на гетманство себѣ обрали, которого когда даст Богъ счасливо изберут о всемъ посоветовав обще к вамъ великому государю нашему к вашему царскому пресветлому величеству извѣстно учинимъ с посланными нашими; статьи от вашего царского пресветлого величества из малороссийского приказу к намъ с полковникомъ и головою московскихъ Стрельцовъ с Микифоромъ Колобовымъ присланные приняв и προ- четши что належало о нашихъ войсковых походех и о иныхъ дѣлахъ такъже статьями отписали есмы к вашему царскому пресветлому величеству в Малороссийской приказ оные с нимъ же помянутым полковникомъ послали есмы и против тѣх, вашего царского пресветлого величества, присланых статей в сих дѣлех поступали i в совершение сколько Бог помощи подастъ оные приводити должны есмы.

A о нуждахъ нашихъ войсковыхъ вашему царскому пресветлому величеству тот же помянутый полковникъ в Малороссийскомъ приказе предложитъ и о сем возвестив милостивому вашего царского пресветлого величества жалованью предаюсь. 1

Из табору из под Переясловля марта в 6 день 1674 года.

Вашему царскому пресветлому величеству благодѣтелю моему многомилостивому верный подданный i во вѣки неотступный и слуга Іванъ Самойловичъ гетманъ войска вашего щарского пресвѣтлого величества запорожского.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Apx. Мин. Юст., Книги Малоросс. Приказа № 24 л. л. 728-733).

Ks 18

1679 p. 18 вересня. Лист I. Самойловича цареві Федору про розгром під Киевом татарських відділів.

(Після титулу): Иванъ Самойловичь гетманъ с войскомъ вашего царского пресветлого величества Запорожскимъ пад до лица земного пред пресвѣтлым вашим монаршеским престолом смиренно челом бью.

Отходя я по указу вашему государскому с вашими царского пресветлого величества з бояры и воеводы и при них будучими войсками ис под Киева к домом, и что при вашихъ великого государя в Киеве пребывающихъ великоросиїских войскахъ оставилъ регименту моего та- мож под Киевом подлинною часть охочего войска, именно полковника конного Ильяша Новицкого со всем ево полкомъ, да двух полковниковъ пехотныхъ Гарасима да Андрея Редриковского с полками ихъ для обере- жения людцкой целости от загоновъ неприятелскихъ, приказавъ имъ до техъ, местъ, покаместъ будет имъ пора на становища разойтись, всегда такъ какъ наилутчую осторожность имети, а всехъ тѣхъ шляховъ откуду бы неприятелскихъ набеговъ . чаять, — прилежно оетерегати, какъ уж и к вамъ, великому государю, о том ведомо чиня прежде сего писалъ.

Тогда помянутые полковники, исправляяся по моему гетманскому себѣ даному наказу, всюды людей своихъ около Киева конныхъ и пешихъ по- колико десятъ челоЕвкъ держали, и сами со всемъ своимъ товариством к воинскому отпору какъ належитъ готовы пребывали. A так коль скоро неприятели под Киевомъ сего месяца въ 13-м числѣ появилися, тогда увидевъ ихъ товариство конное Новицкого, и не допустивъ ихъ под городъ приближатися, сами на нихъ купно и мужественно ударили. И за Бо- жиею помощию и счастьемъ вашим монаршескимъ, весь тотъ подъѣздъ неприятелской татарской, в котором было было (sic!) человекъ со сто, розно розгромили, коней ихъ всехъ поганскихъ при кошѣ будучихъ отняли,самихъмногихътрупомположили и нѣсколько человекъ живъемъ взяли; меж которыми были нѣкоторые зѣло изранены, тѣхъ Новицкой при себѣ держалъ, а двух здворовыхъ (sic !), ко мнѣ в Батуринъ прислалъ, которыхъ я у себя не задерживая, к вашему царскому пресвет- лому величеству тотчасъ обоихъ для роспросу о замыслахъ и оборотах неприятелскихъ тогожъ полку конного с хоружимъ полковым с Ѳедоромъ Павловичемъ с товарствомъ с четырма человѣки посылаю.

A что в роспросе здѣ перед нами тѣ языки сказали, — рѣчи их на особомъ листѣ написавъ, — тутъ ж к вашему царскому пресвѣтлому величеству посылаю. При семъ милосердой вашей государской пре (пору) чяю себя милости.

- Из Батурина сентября въ 18 день 3 679 г.

Иванъ Самойловичь гетман войска вашего царского преевѣтлого величества Запорожского.

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р. Арх.Мин. Иностр. Дел, Дела Малороссийские 1679 г. № 21 л.л. 70-71).

№ 19

1695 p. червень. Відписки Б..НІереметева царям Іванові й Петрові про похід украінсько-московського війська до Казикермену.

I. Великимъ государемъ царемъ и великимъ княземъ Иоанну Алексѣ- евичю Петру Алексѣевичи> всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцемъ холопи ваши Бориско Шереметев ,c товарищи челом бьютъ.

B нынешнемъ,великие гоеудари,въ 203-м году июня въ 25-М числѣ к вамъ, великимъ государемъ, царемъ и великимъ княземъ Иоанну Алексѣевичи> Петру Алексѣевичи> всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцемъ к Москве в Розрядъ писали мы, холопи ваши, ис полку своево от берегу реки Днепра, что июня съ 14-го по 25-е число на ту сторону реки Днепра переправились товарыщъ мой, холопа вашего, думной дворянинъ и воевода Семенъ Протасьевичь Яеплюевъ, а с нимъ ваши, великихъ государей, ратные люди московских чиновъ и завоеводчики и ясаулы и полковые сотенные службы городовые дворяня и дѣти боярские, да рейтарской Козловской да солдацкие Усмонской, Ливенъской, Добренской полки, тѣ, которые по моей холопа вашего, росписке довелись быть у него думного дворянина и воеводы в полку; да из моево, холопа вашего, полку пехотные солдацкие Белогородцкой, Яблоновской, Старо - Оскольской, Хотмыш- ской, да московских чиновъ роты стольничьи стряпъческие, и что не переправились с сей стороны на ту сторону реки Днепра ваши, великихъ государей, ратные люди моево, холопа вашего, полку московских чиновъ завоеводчики, ясаулы, обозные старожеставцы, дозорщики, знаменъшики становые заимщики, да дворянские да жилецкие роты, Смоленской шля- хетцкой полк, Курские новокрещеные калмыки, копейной да рейтарские Белогородцкой, Обоянской, Ливенской зборной, да пехотные Смоленские салдацкие два, да Московские стрелецкие полки стольниковъ и полковниковъ ИльиДурова, да жилых—Белогородцкой Михайла Кобелева,Кур- ской Алексѣя Чичагова, Смоленские Івана Буша, Матвѣя Оливерка с поддаточными; да черкаекихъ пяти полковъ—Сумского, Ахтырского, Харьковского, Изгомского, Острогожского, да сходного моево холопа вашего товарыща стольника и воеводы Ильи Дмитрѣева Мамонова полку ево ратные люди тѣ, которые по моей же, холопа вашего, росписке довелись быть у него в полку Московскихъ же чиновъ и завоеводчики и ясаулы полковые сотенные службы городовые дворяня и дѣти боярские, да рейтарской Курской, да салдацкие — Курской же, Козловской, Воронежской полки.

И с того, государи, июня зъ 25 - го по 30 - e число через реку Днепръ переправились ваши, великихъ государей, ратные люди московскихъ чинов завоеводчики, ясаулы полковые обозные сторожеставцы, дозорщики, знаменъщики, становые заимщики Смоленской шляхетцкой генерала мо- eopa Костянтинов полкъ Лярского,да Курские новокрещеные колмыки, да пехотные Смоленские салдацкие два, да Московские стрелецкие полки Ильи Дурова, Курской Алексѣя Чичагова, Смоленские Ивана Буша, Матвѣя Оливерка с поддаточными. A с вашим, великихъ государей, полковымъ шатромъ и со всякими шатровыми полковыми делами и со всякою шатровою казною дьяк Любимъ Судейкинъ с подьячими через реку Днепръ переправился июня въ29-м числѣ. A свашимъже, великихъ государей, молением, образомъ Знамения Пресвятые Богородицы нарицаемые Курские да с вашимъ же, великихъ государей, большимъ полковымъ знаменемъ я, холопъ вашъ Бориско, через реку Днепръ переправился того же июня въ 30 - м числѣ Белогородцкого жилого Михайлова полку Кобелева стрельцами и поддаточными салдаты. A гетман Іванъ Степановичь через реку Днепръ переправился того ж июня въ 28-м числѣ; и от реки Днепра с вышепомянутыми вашими, великихъ государей, ратными людьми, с тѣми, которые переправились через реку Днепръ, я, холоп вашъ, пошол и при- шол к рѣчке Омельничку июля въ 2-м числе; и буду ожидать достольныхъ вашихъ, великихъ государей, ратныхъ людей, которые через реку Днепръ не переправились.

A не переправились, государи, на другую сторону реки Днепра ваши, великихъ государей, ратные люди полъку моево, холопа вашего,- москов- скихъ чиновъ дворянъские да жилецкие роты, да вышепомянутые копейной да рейтарские Белогородцкой, Обоянской да зборной Ливенской, да черкаскихъ пяти полковъ да сходной мой, холопа вашего, товарыщъ стольникъ и воевода Илья Дмитрѣевъ — Мамонов полку ево с вышепомянуты- ми жъ вашими, великихъ государей, ратными людьми. И я, холопъ вашъ, тѣмъ вышепомянутымъ вашимъ, великихъ государей, ратнымъ людемъ полку моево и сходному своему товарыщу стольнику и воеводе полку ево с вышепомянутыми ж вашими, великихъ государей, ратными людьми через реку Днепръ велѣлъ переправливатца денно и ночно с великимъ поспешениемъ; только, государи, тою переправою, за уставичными ветрами и за водным большимъ волнениемъ, вскоре поспешить отнюдь никоторыми мѣрами невозможно; и около островов, которые на рекѣ Днепрѣ оказались из воды, судами обходять с великою трудностию, и весла и шесты многие переломались, а иных веселъ и шестов взять нѣгдѣ и здѣлать не ис чего, потому что места степные.

A как, государи, тѣ достольные вышепомянутые ваши, великихъ государей, ратные люди полку моево и сходной мой товарыщъ стольникъ и воеводаИльяДмитрѣевъ — Мамоновъполку своево свышепомянутымиж вашими, великихъ государей, ратными людьми и с пушки и с полковыми припасы, такъ ж и гетмана Івана Степановича Мазѣпы достольные полки через реку Днепръ переправятъца, — и мы, холопи ваши, полков своихъ с вашими, великихъ государей, ратными людьми устроясь для лутчие крѣпости однимъ обознымъ ополчениемъ для того, что перед прежними Крымскими походами в нынешнемъ походе особых розрядовъ и обозов нѣтъ и случась з гетманом с Ываномъ Степановичемъ, в которых мѣстех пристойно, при помощи Божией, естьли от неприятелей или от чего иного, сохрани Боже, какова препятия не явитъца, и елико в том всемогущиі Господь Богъ намъ да поможетъ, пойдем немедленно; а в каторых чис- лехъ тѣ достольные ваши, великихъ государей, ратные люди через реку Днепръ переправятца, и по пересылкамъ со общего совѣту и согласия з гетманомъ с Ываномъ Степановичемъ пойдемъ, — о всемъ о томъ к вамъ, великимъ государемъ, царемъ и великимъ княземъ Иоанну Алексѣевичю Петру Алексѣевичю всеа великия и малыя и бѣлыя Роеиі самодержцемъ мы, холопи ваши, писать станемъ; а для береженья, государи, струговъ, ца которыхъ мы, холопи ваши, и полковъ нашихъ ваши, великихъ государей, ратные люди через реку Днепръ переправливалися, велѣли мы, холопи ваши, ис полку своево оставить у реки Днепра близъ Орла Городка вашихъ, великихъ государей, ратныхъ людей конных и пѣшихъ указаное число; а у тѣхъ вашихъ, великихъ государей, ратныхъ людей велѣли мы, холопи ваши, быть: у копейщиковъ и у рейтар из дворянъ Андрѣю Кирѣеву Смоленского полку с шляхтою порутъчику 'y пехотных у солдатъ да у стрельцовъ — салдацкого строю полковнику Григорьго Янковскому.

A сколько, государи, каких строевъ и чиновъ вашихъ, великихъ государей, ратных людей от реки Днепра с нами, холопи вашими, в походе будетъ, и что каких же строевъ и чинов вашихъ, великихъ государей, ратных людей оставлено для береженья у струговъ, — тому всему учиня перечневую роспись в тетратехъ в десть, за дьячьею приписью, к вамъ, великимъ государемъ, к Москве послали мы, холопи ваши, ис полку своево из-за реки Днепра с сею выпискою чрезъ уставленную почту июля въ 2 день велѣли подать в Розряде боярину Тихону Никитичю Стрешневу с товарыщи.

A что, государи, по вашему, великихъ государей, указу и по грамоте из Розряду, какова прислана в полкъ к намъ, холопемъ вашимъ, за приписью дьяка Артемья Возницына,велено намъ,холопемъ вашимъ, квамъ, великимъ государемъ, писать, и учиня перечневую роспись за дьячьею приписью прислать в Розряд, сколько ныне в походе в полку у насъ, холопей вашихъ, полкового шатрового и пехотных полков наряду и зелья и свинцу и иных полковых ратных всяких припасовъ, и подъемных и розвыточных лошадей, и ис которых городов тѣх лошадей в указаное число прислано и хто воеводы и приказные люди ис которого города лошадей же по отпискам нашимъ не прислали и о том велѣли мы, холопи ваши, справясь с приходными и росходными книгами и взявъ о томъ у полковников заручные росписи здѣлать перечневую роспись в тетратех в десть, со всякою подлинною вѣдомостью и очищением; а здѣлавъ ту перечневую роспись за дьячьею приписью к вам великимъ государемъ к Москве в Розряд мы, холопи ваши, пришлемъ впредь; да и в генеральские полки к генераломъ против вашего, великихъ государей, указу для вѣдома о томъ мы, холопи ваши, писали ж, и с сей отписки и с перечневой росписи списокъ послали сего жъ июля -вышеписанного числа.

Ha звороті: адреса, поміта: „203 г. июля въ 16 день чрез почту".

II. і Великимъ государемъ царемъ и великимъ княземъ Іоанну Алек- сѣевичю Петру Алекеѣевичю всеа великия и малыя и бѣлыя Pocni самодержцемъ холопи ваши Бориско Шереметевъ с товарыщи челом бьют.

B нынешнем, великие государи, в 203-м году по вашему, великихъ государей, царей и великихъ князей Іоанна Алексѣевича Петра Алексѣевича всеа великия и малыя i бѣлыя Росиі самодержцевъ указу, на вашу великихъ государей службу в намѣренной воинской поход мы, холопи ваши, с вашими, великихъ государей, ратными людьми из Белагорода в которомъ числѣ пошли i с вашимъ, великихъ государей, подданнымъ войска Запорожского обоих сторонъ Днепра з гетманомъ с ЬІваномъ Степановичемъ Мазѣпою гдѣ в которых мѣстех сьѣзжались, и что на том сьѣзде усовѣтовали, и согласно поставили, и полку нашего, холопей вашихъ, ваши, великихъ государей, ратные люди, которые полки через реку Днепръ в которыхъ числѣхъ переправились, i которые не переправились, и зачем походу нашему чинилась мешкота, — о всемъ о том к вамъ, великимъ государемъ, к Москве в Розрядъ писали мы, холопи ваши, наперед сего подлинно в отпискахъ своих.

A іюля, государи, въ 2-м числѣ мы, холопи ваши, с вашими, великихъ государей, ратными людьми, с теми, которые переправились через реку Днепръ, от реки Днепра пошли i пришли в урочище к рѣчке Омельничку того ж вышеписаного числа, и для обжидания через переправу реки Днепра достольных полков вашихъ, великихѣ государей, ратныхъ людей, стояли обозами ідучи вверхъ по Омельничку по лѣвою сторону той рѣчки; а гетман Івацъ Степановичъ регименту своего с полками при- шол к той же рѣчки Омельничку сего ж июля 3-го числа по правую сторону той же рѣчки от обозов полков нашихъ в ближних мѣстех.

A медление, государи, походу нашему, холопей вашихъ, чинилося затѣм, что переправа самая тяжелая и пристань была к берегу только что в два струга, и многие струги ветхи и которые струги были ветхи и худы втой переправе многие розбились, а припасовъ, чѣмъ тѣ струги починить, ис Киева не прислано. И впродолжениі той переправы ваши, великихъ государей, ратные люди хлѣбные свои запасы, которые взяли было они із домов своих, іздержали.

A что по вашему, великихъ государей, указу велено им ратным лю- демъ дать хлѣбных запасовъ сверхъ іхъ трехмѣсячных на два мѣсяца, которые велено взять ис Киева, і на тоѣ іхъ дачю тѣх хлѣбных запасов ic Киева к нам, холопем вашимъ, не прислано, а нам, холопем вашимъ, в Киевъ для взятья тѣхъ хлѣбных запасовъ ис полку своево ратных лю- • дей послать было невозможно, для того что через реку Днепръ ваши, великихъ государей, ратные люди переправливалися денно и ночно с великим поспешениемъ, чтоб нынешнему походу не испустить удобного времяни, такъ же i за малолюдством для взятья тѣх хлѣбныхъ запасов послать было нам нѣково i нѣ на чемъ.

A ваша, великих государей, денежная казна к намъ, холопем вашимъ, в полкъ з дьяком с Ѳедором Клоковым i с подьячими прислана июня в 18-м числѣ к переправе нашей к рекѣ Днепру поздо i не в способное время, какъ мы, холопи ваши, с вашими, великихъ государей, ратными людьми шли в нынешней походъ и были в великоросиіских и в малоро- сиіских городѣх в жилых мѣстехъ; а до присылки той денежной казны многие ратные люди уже переправились на сеѣ сторону реки Днепра,— i для поспешения, государи, ic той присланной денежной казны им ратным лгодемъ велѣли мы, холопи ваши, дать копейщиком и рейтаром по полтора рубли, а салдатом на три мѣсяца по 25 алтын человѣку, для того что им ратным людемъ против вашего, великих государей, указу того вашего, великихъ государей, денежного жалованья сполна дать нѣ для чего, потому что им ратным людемъ, вышед из жилых мѣст службу свою пополнить и лошадей купить не у ково, и приказали имъ ратнымъ людем сказать вашъ, великихъ государей, указ з большимъ подкреплениемъ, чтоб они ратные люди служа вамъ,великимъ гоеударемъ,со всяким усердным радѣниемъ, на тѣ деньги, хотя приняв себѣ великую нужду, какъ мочно конечно б купили себѣ хлѣбные запасы, потому что за Днепром хлѣбных i хорчевых сьясных запасов купить будеть негдѣ. A достольных, государи, полковъ ваши, великихъ государей, ратные люди через рѣку Днепръ переправились и пришли к намъ, холопем вашимъ, к той же рѣчки Омельничку іюля въ IO-M числѣ.

I сего ж, государи, іюля въ 11 - м числѣ мы, холопи ваши, с вашими, великих государей, ратными людьми,· устроясь обозным ополчениемъ со общего совѣту и согласия з гетманом с Ываном Степановичем, для выше- помянутого промыслу, призвав Господа Бога напомощъ, елико он всемо- гущиі Господь Богъ да поможетъ, пошли, и естьли, государи, от неприятеля i от иныхъ каких тяжелых случаевъ, от чего сохрани Боже, какова препятия не будетъ, при помощи Божией придемъ под Казыкермень, и учиним какой воинской промыслъ и поискъ, или в том промысле за какою крѣпостию i за многолюдством неприятельських их поганских силъ города Казыкермени всякими мѣрами взять будеть невозможно, i учи- нитца в том продолжение, а будетъ, государи, и на пути сего нашего походу гдѣ в которыхъ мѣстехъ они ж неприятелские воинские ЛЮДИ BO многомъ собраниі наступят к обозомъ нашимъ военно, чтобъ под Казыкермень насъ, холопей вашихъ, с вашими, великихъ государей, ратными людьми не допустить, и учнут чинить какие препоны, i степи ополят, и затѣм вашимъ, великихъ государей, ратным людемъ з голоду от без- запасия, а подъемным i ратных людей лошедям и воламъ, которые везуть пушки п всякие полковые воинские ратные припасы от скудости конских кормов, а наипаче чтоб при такой нужде и всеконечной скудости в за- пасехъ черкаских полков от казаков, что они люди слабые i ныне з голоду многие почали ис полку бежать, а иные ходя ло обозем хлѣбными запасы побираютца, такъ ж із запорожцовъ от легкомышленных людей не яви- лося б какие шатости; и о такомъ всеконечномъ ізнеможениі, чтоб вашимъ, великихъ государей, ратным людемъ от беззапасия з голоду не было б упадку, и чтоб от такова голоду не разбежались и вашие, великихъ государей, казны и пушекъ и всяких воинскихъ припасов не покинули, что вы, великие государи, цари i великие князи Іоаннъ Алексѣевичъ Петръ Алексѣевичъ всеа великия и малыя и бѣлыя Росиі самодержцы, укажете.

A сеѣ отписку послали мы, холопи ваши, ис полку своево із за реки Днепра от урочища рѣчки Каскагани чрезъ уставленную почту июля въ 12 день и велѣли подать в Розряде боярину Тихону Никитичю Стрешневу с товарыщи.

Да и в генеральские полки к генералом противъ вашего, великихъ государей, указу для вѣдома о том мы, холопи ваши, писали ж i с сей отписки послали списокъ сего ж июля вышеписанного числа.

Ha звороті: адреса, поміта: „203 г. іюля въ 25 день въ 7-м часу дня через почту“.

III. Великимъ государемъ царемъ и великимъ княземъ Іоанну Алек- сѣевичю ПетруАлексѣевичю всеа великия и малыя i бѣлыя Росиі самодержцемъ холопи ваши Бориско Шереметевъ с товарыщи челом бьютъ.

B нынешнемъ,великие государи, въ 203-м году июля въ 12-м числѣ к вамъ, великимъ государемъ, царемъ и великимъ княземъ Іоанну Алек- сѣевичю Петру Алексѣевичю всеа великия и малыя i бѣлыя Росиі самодержцемъ к Москвѣ в Розряд писали мы, холопи ваши, ис полку своего от рѣчки Сакъсагани чрез уставленную почту, что сего ж июля въ 11 - м числѣ мы, холопи вапш, с вашими, великих государей, ратными людьми, устроясь обозным ополчением со общего совѣту и согласия с подданным вашимъ, великих государей, войска Запорожского обоих сторон Днепра з гетманом с Ываном Степановичемъ Мазѣпою для воинского промыслу, над Казыкерменем пошли.

И ныне, государи, мы, холопи ваши, с вашими, великихъ государей, ратными людьми, такъ ж и гетманъ Іванъ Степановичь регименту своего с полками для того вышепомянутого промыслу, при помощи Божией, идемъ немедленно,и обретаемся уже у рѣчки Каменки наполовинѣ пути нашего к Казыкермени; только, государи, в переправехъ чрез степовые рѣчки i за крутыми балками чинитца мешкота и в козенных и в обозныхъ телѣгах ломка большая; а гатей подѣлать не ис чего, потому что места степные. A что у нас, холопей ваших, впред в нынешнем нашемъ походе учнет чинитца, о том к вамъ, великимъ государемъ, мы, холопи ваши, писать станем.

A сеѣ отписку послали мы, холопи ваши, ис полку своего чрез уставленную почту июля ..въ 16 день и велѣли подать в Розряде боярину Тихону Никитичю Стрешневу с товарыщи.

Ha звороті: Адреса, поміта: „203 г. июля в 28 день чрез почту".

(Древнехранилище Центрархива Р.С.Ф.С.Р.,АрхивМи- нистерстваЮстиции, Приказный стол, столб. № 2246 л.л. 56-62, 64-71).

№ 20

1696 p. 8 лютого. Лист I. Мазепи царю Петрові про похід проти татар. -

(Після титулу): Иванъ Мазепа гетманъ с войскомъ вашего царского пресвѣтлого величества Запорожского до лицаземного предъ пресвѣтлымъ вашего царского величества престоломъ у стопы ногъ монарше- скихъ смиренно челомъ бью.

Будучи вѣрнымъ вашего царского пресвѣтлого величества подданнымъ, i всесердечно радѣя, дабы моя с войскомъ Запорожскимъ, во вся- , кихъ поведенияхъ i случаяхъ ко угождению вашей, монаршеской воли і ко охранению богохранимой вашей державы Малыя Росиі, іеполнилася служба, имѣлъ есмь сей настоящей зимы бодрое о томъ тщание, чтобъ злокозненные неприятелей Креста Святого бусурманское намѣренія (о ко- торыхъ намъ із языковъ i изъ выходцовъ i ис пересторогъ вѣдомо боло (sic !), в малоросийскомъ народе не учинили повреждения, для чего, какъ еще i с осени, такъ i с начала зимы, многократные мои в полки и в го- роды разсылалъ есмь уневерсалы, приказывая с великимъ подтвержде- ниемъ, дабы жилые люди із селъ и изъ деревень в городы сьѣзжалися, i вся своя імѣния свозили i для прокормления себѣ i скота приуготовляли запасы; а люди воинские в войсковом будучи списке, дабы были в готовости к належащему тѣм неприятелемъ отпору; какъ i полкамъ, поднипраздникаРожестваГосподня,велѣлъ есмь ізъдомов выходіти ина послѣднихъ совокуплятися мѣстехъ, ібо когда в генварѣ мѣсяцѣ — первое із - Запорожья о тѣхъ неприятелехъ ордахъ Крымскихъ, что поднялися i сКрыму ідутъ впервыхъ (sic!) Днепра, — дано мнѣ вѣдомость, а потомъ ic полку Полтавского увѣдомленъ есть, что уже бывъ оные на Самаре подъ Новобогородицкимъ городомъ ідутъ ко" Орѣльеким полку. Полтавского городомъ, — тогда я тотчасъ ізъ Батурина с тяжестьми войсковыми поднявся i с полками совокупляясь, шелъ есмь с поспешениемъ к При- луке, i тамъ в дороге воспримая ic полковъ украінныхъ вѣдомости, что неприятелі в великой своей силе будучи под Китай-Городкомъ, весь посадъ и подворки около его будычие выжгли, - i всю скотину побрали, только люди тамошние в городке запершись з душами своими оборонились, а потом они бусурманы ис под Китай-городка пришли подъ Ки- шенку, Переволочную, Соколку и Кереберду, — такое ж огнемъ в селахъ i в деревняхъ i в падворкахъ чиня разоренье, — жедалъ есмь того вседушно, дабы с полками при мнѣ будучими, поспѣшилъ есмь было к рекѣ Сулѣ i к рекѣ Пслу для обороны городовъ надъ тѣми реками будучихъ и для показания нашей вашему царскому пресвѣтлому величеству вѣрной подданской службы. Ибо в такихъ воинскихъ случаяхъ истинным yeep- диемъ вамъ, великому государю, радѣя, не точию нужду i утеснение понести, но и кровей нашихъ не щадя i головы наши за прѳвысокое ваше, великого государя, достоинство, — полагати мы гетманъ с войскоМъ всегда готовы. V

Только в томъ ic Прилуки к вышепомянутымъ мѣстамъ в походе нашемъ сталисянамъ препятием двѣ великие причины: первая,—что имѣли есмы, какъ із земли Волоской, такъ i отъ Семена Палѣя, такие перестороги, что во время приходу подъ украинные городы Крымских ордъ, імѣли особливымъ своимъ походомъ всѣ Белогородцкие- орды приходити под городы полку Киевского i полку Переясловского; какъ i полковникъ Переяславских во время моего в Прилукѣ.бытия, далъ мнѣ вѣдомость, что сторожи полку его на сторонѣ Днепра в розныхъ мѣстехъ будучие, видѣли тѣхъ Белогородцкихъ ордъ в -собранияхъ, от реки Богу ідучих к нимъ Малоросиіскимъ Краямъ; с чего та явилась было поголоска, что бутто подъ местечком Бубновомъ оные переправлятися стали; того для, надобно было мнѣ гетману смотрѣти дабы тѣ Белогородцкие орды на вышепомянутые другие места не ударили. Вторая причина: что, какъ самъ я гетманъ с тяжестьми войсковыми изъ Батурина санми поднялся, такъ i вси полки городовые i охотницкие, особно i стрелецкие московские саннымъ ко мнѣ собрались обозомъ; а когда теплой сталъ воздухъ, i санная дорога вся пропала,—того для, не точию тяжестей войсковыхъ на санехъ весть, но i полкам з запасами походу чинити учинилось неудобно, и для того принуждени есмы с немалою жителей докукою, в нѣсколькихъ городахъ на телѣги перебиратись, чрезъ что немѣрная в поспѣхе нашемъ учинилась мешкота; о чемъ вамъ уже выписалось от мене подданого к вашему царскому пресвѣтлому величеству покорное донесение. И какъ потомъ Переясловского полковника о Белогородцкихъ ордахъ непЬдлинномъ увѣдомлениі вскорѣ мнѣ подлинная учинилась вѣ- домость, что тѣ Белогородцкие орды, не ударяя въ полкъ Переясловскиі і в полвъ Киевскиі, пришли прямо с Казы-Гиреемъ салтаномъ подъ Кременчюкъ и вмѣсте с Крымскими ордами с Калгою салтаномъ i с ыны- ми салтанами будучими совокупившися в собрание, пошли вверхъ реки Псла, жгучи села и деревни . i падворки около городовъ тамошнихъ бу- дучие, гдѣ i приступами своими нѣкоторыхъ городковъ достовати кучились.

A к тому i обманчивые свои диавольские чрезъ проклятого врага Петрика начали писмами вметать прелести, такъ я тотчасъ ic Прилуки с войском при мнѣ будучимъ, поднялся еемь к рекѣ Сулѣ, и покамѣстъ я с войскомъ, немалого приняв труда, к рекѣ Сулѣ к городу Лохвидѣ пришелъ есмь, до того времяни они бусурманы всѣми своими поганскими силами, за три мили к тому городку на рѣчку Хорол межь Хомутедъ i Комышнею набежели, i уже ихъ неприятельские покрыльные орды надъ рѣчку Сулу межъ Снетинъ i Сенчю, подбѣгая с людьми войсковыми, отъ меня гетмана из обозу напередъ посланными, чинили бои; i я гетманъ із нѣсколькихъ их неприятельскихъ ко мнѣ привезеныхъ языковъ воспримая такие рѣчи, что Калга и іные салтаны похвалились туды совершенно ітить на бой, разоряя край, гдѣ бъ меня гетмана получити, хотя бъ и до самого Батурина, — ожидал есмь ихъ бусурманского всѣми силами приходу к себѣ подъ Лохвицу.

Ho всемогущиі Господь Богъ, тѣ ихъ нечестивыхъ князей разоривъ совѣты, обратилъ вспять ихъ бусурманскіе намѣренія, что не толіко в дальние мѣста противъ меня не ходилі, но и за три мили послышавъ не хотѣли показатИся, ібо я, гетманъ, в день пятничный генваря въ 31 день пришелъ с войскомъ в Лохвицу, а они бусурманы, низложив свою вознесенную гордость, того жъ дня із Хороля подъ Сорочинцы к Пслу обратились, i тот часъ Февраля 1-го числа розными назад побѣжали дорогами : Белогородцкие орды к Днепру, а Крымские к полямъ дикимъ; i показалось то вскорѣ ізъ ихъ скорого побѣгу, что былъ у нихъ ужасъ, понеже орды Белогородцкие на рекѣ Днепрѣ вдруга на ту сторону тес- няся, ледъ собою обломили, и многие изъ нихъ со множайшими коньми предались утоплению. A орды Крымские на рѣкахъ Пслѣ, Ворсклѣ, скорымъ переправляяся поспѣхомъ, такъ ж ледъ обломали и немало потоп- лениемъ людей своихъ и лошадей отнесли уронъ.

A сверхъ того, не только под Китай-городкомъ, гдѣ к городку при- ступали, і подъ Голтвою,гдѣ наполки там будучие напирали, — немалое число ихъ погандов побито, но и подъ всякимъ местечкомъ індѣ по нѣсколько, а индѣ по нѣсколько надесять или по нѣскольКо десять ихъ отъ оружия християнского померло, i изъ самыхъ ближнихъ додкрыль- никовъ ихъ поганскихъ люди регименту моего по части отрывали, какъ i Григорей Пашковской полковникъ охотницкой с товарыщи (о чемъ уже я тожъ донеслъ вамъ, великому государю), догнавъ ихъ поганцовъ за рекою Ворскломъ, на нѣсколько десять положилъ в трупъ, i подлинныхъ, которые уже посланы к Москвѣ, — взялъ языковъ. A тамъ не с радостию, но с великимъ урономъ своимъ i безчестнымъ своихъ намѣреней посрам- лениемъ, они неприятели отошли прочь. Знатно, что стало имъ погандомъ то страхомъ и трепетомъ, что тутъ в Малоросиіскихъ городѣхъ, я, гетманъ, с войскомъ в Лохвицу, в ближнеѣ к нимъ мѣсто пришелъ есмь и полки регименту моего одни в Голтвѣ, а другие в Лубнахъ в собраниі, около ихъ во всякой к чинению надъ ними промыслу обрѣталися готовоети.

A тамъ и великоросиіскихъ городовъ ближней вашъ царского пре- свѣтлого величества бояринъ и воевода i намѣстникъ Вятцкой Борисъ Петровичъ Шереметевъ с полками регименту своего к городамъ Малоро- сиіским пришелъ и хотя, какъ за Белогородцкими ордами полковниковъ

417

. 27 Нарнсв Їсторії України

Лубенского i конного Новицкого к Днепру посылал есмь, такъ i за Крымскими, опричь вышепомянутого Пашковского, посылалъ есмь полковника Прилуцкого, с выборнымъ ізо всѣхъ полковъ коннымъ войскомъ за реку Ворсклъ i дале, для чинения надъ ними неприятели промыслу, гдѣ и тѣмъ полковником, которые были в Голтвѣ с полками, наскоро итти приказал есмь. Однако i самъ я, ,гетманъ, с войскомъ и тяжестми войсковыми изъ Лохвицы к рекѣ Пслу i за Пселъ пришелъ есмь разсуждая, что еще гдѣ ни есть они неприятели остановятца. Ho нынѣ отъ тѣхъ вышепомянутыхъ полковниковъ такъ какъ из рече (sic !) послѣднихъ чрезъ Пашковского взятыхъ языковъ, взявъ подлинную вѣдомость, что они неприятели, нигдѣ не остановяся пошли наскоро к своимъ поганекимъ жилищамъ, і уже не только с таборами, но i лехкою конницею догнати ихъ трудно, для ,чего i они полковники возвратилися назадъ. I я, гетманъ, с войском, не імѣя длячего больши мешкати, i чтобъ чрезъ задержание войска неучи- нили жителемъ во імѣнияхъ ихъ разорения, а ктому імѣя прилежной случай принимати честныхъ особъ вашего царского пресвѣтлого величества посланныхъ с милостию вашею монаршескою, i для дѣлъ вашихъ монаршескихъ в Батуринъ присланныхъ, возвращаюся в домъ свой, poc- пустя i полки со мною будучие городовые в домы ихъ, а охотницкие на стоновища.

A какъ они вышепомянутые неприятели в народе малороссиіском ничего не повредили, понеже люди ізъ селъ в городы збѣжались, окромѣ, что села, хуторы i падворки в полку Полтавском отчасти, а въ полку Мирогородцкомъ вездѣ около городовъ з гумнами і з сѣнами пожгли (гдѣ i церкви Божиі, чего намъ наипаче жаль, обращены в пепел), такъ мы, гетманъ, со всѣм войскомъ i с народомъ воздаемъ хвалу Господу Богу, что то злокозненное неприятельское намѣрение ни во что жъ обратилось, что вашему, великого государя, поспѣшному прочитаемъ счастию; i ту вѣрную нашу к вамъ великому государю службу мы, гетманъ e старшиною i со всѣмъ войскомъ Запорожскимъ объявляя, посылаемъ к вашему царскому пресвѣтлому величеству нарочного посланного нашего Михаила Красовского конюшенного само-трѣть, чрезъ которого и паки наипокор- ственнѣе подъ ноги пресвѣтлого вашего монаршеского престола, челомъ бьемъ, i какъ преинапокорственнѣе премилосердной вашего царского пресвѣтлого величества отдаемся благостыне.

Данъ із Рашевки Февраля въ 8 день лѣта 1696-го.

Вашего царского пресвѣтлого величества вѣрный подданный i наини- жайщиі слуга Іванъ Мазепа гетманъ войска вашего царского пресвѣтлого величества Запорожского.

(Древнехранилище Центрархива P. С. Ф. С. P. Архив Министерства Юстиции, Книги Малороссийского Приказа № 75 л. л. 1210 -1216).

№ 21

1702 p. 14 серпня. Лист I. Мазепи цареві Петру про посилку відділів під С. Бихов.

(Після титула): Іванъ Мазепа гетманъ с войскомъ вашего. царского пресвѣтлого величества Запорожскимъ, падъ до лица земного предъ пресвѣтлымъ вашего царского пресвѣтлого величества престоломъ, у стопы ногъ монаршескихъ смиренно челомъ бью.

Еще с начала весны скоро возвратівся отъ васъ, великого государя, ис царствующаго великого града Москвы, доносилъ покорно вамъ, вели-

Кому Государй, вашему Царскому пресвѣтлому величеству, о запорожцахъ прошлого году возвратившихся с вашей монаршеской службы отъ Пскова о прибылыхъ во Украину, которыхъ я приказалъ выгнать із городовъ за то, что они тамъ подъ Пековымъ на вашей монаршеской службѣ непостоянно жили, ис которыхъ того жъ времяни одни пошли на призывъ в сторону польскую к Любомирскому старосте Кондецкому, другие пошли в рѣчки'Самарские к Волчею розбоемъ промышлять, многихъ людей на дорогахъ переімаючи побивали и грабили, i всѣ вещи іхъ при нихъ будучие отімали; такъ ж кого - нибудь нашедши на добыче рыбной в рѣчках, такъ i звѣриной пребывающихъ, гдѣ на кого нашли, убивали.

Тогда я нарочно засылал моимъ уневерсаломъ, унимая іхъ отъ тако- ваго поступку, объявилъ імъ нынешнюю в Литовской сторонѣ противъ неприятеля службу; за какимъ моимъ объявлениемъ той службы, собра- , лось было іхъ полторы тысячи человѣкъ, надъ которыми учинилъ полко- / водцомъ отъ боку'моего знатного войскового товарыща Тимоѳѣя Радича„ посылая іхъ в предлежащей путь к Халецкому региментарю войскъ литовскихъ к старосте Мозырскому на военную службу, давъ імъ здоволь- ство пороху i свинцу; i предлагалъ імъ, когда на той военной службѣ будут, чтобъ постоянно вѣрно и радѣтелно служили, и чтобъ показали свою в промыслахъ военныхъ услугу; тогда усмотря іхъ работу i услугу будетъ імъ учинена нагорода, и особливо добычь вся, какую Господь Богъ пошлетъ, при нихъ да будетъ. Притомъ обѣщалъ, когда возвратятся с той службы, были бы надежны зимовыми становищи.

A по^нявся они запорожцы с мѣста i вышедъ за рубеж по прежнему своему лехкомыслию и непостоянству, не похотѣли ітіть подъ Быховъ B совокупление к войскамъ при Халецкомъ будучимъ, говоря то своему полко-, водцу: мы-де люди волные, перво ты намъ выпроси плату,потомъ насъ веди на службу, а естьли не будетъ намъ платы, то мы к тому пойдемъ служить хто намъ наперед дастъ, плату. Всеконечно нѣсколько куреней не хотѣли ітіть, которыхъ когда неволею ясаулъ іхъ полковой гонилъ, и они-де мало его не убили, i такъ явно ранили списом, что i до сихъ времян не можетъ выличитца, — о какомъ іхъ непорядошномъ и дерзновенномъ поступку противности цНвйговрровъ, скоро мнѣ дано вѣдаті. И я тотчасъ писалъ уневерсалъ мой, увѣщевая и грозно под жестокою казнию приказывая, дабы они отъ такого своего лехкомыслия и предвзя- тия унялись, i неподобныхъ выговоровъ престали, i о нагороде не показавъ никакой прислуги, за которую достойны бъ удовольствования не упоминались, и никаких обидъ и разорения людемъ, по селахъ шляхец- кихъ живущихъ, не чинили, но чтоб во всем смирно и постоянно жили и старшему своему повиновали непремѣнно, i шли под Быховъ в случе- ние к Халецкому, i всякое в чинениі военныхъ промысловъ отдавали послушание ; по томъ тогда моемъ напоминаниі и грозному приказу они запорожцы явились тихими и послушными, — и старшого своего почитали за старшого i отдавали обычное послушание, и охотно за военные взялися промыслы, в которыхъ однихъ побито, других поранено, а третьихъ живьемъ побрано,— о чемъ сотникъНовгородцкойнаказной Стародубской полковникъ ко мнѣ писалъ.

A что онъ, Халецкой, далъ імъ нѣсколькое число денегъ, то он не списався со мною и безъ моего вѣдома и совѣту, но сам по своей к нимъ любви то учинилъ.

A на меня что в письмѣ своемъ к князю Бѣлозѣру писалъ неподлинно, и честі'моей умаление, — то ложно писалъ, и когда-нибудь онъ того будетъ стыдитца, понеже я что ни дѣлаю, то все дѣлаю по указу монаршескому васъ, великого государя, i сверхъ указу ни болші ни меньши не чиню.

A что послалъ сотника Новгородцкого в тысячномъ числѣ полку Стародубского товариства подъ Быховъ, в соединение ему, Халецкому, i оныхъ запорожцов, за то я отъ монаршеского вашего царского пре- свѣтлого величества престола получилъ похвалу.

Нынѣ по указу вашему, великого государя, пишу мой листъ к наказному моему, к Стародубскому полковнику, приказывая, дабы самихъ тѣхъ своевольныхъ i начальниковъ іхъ, побравъ и сковавъ, прислал с πο- сланцомъ моимъ, которого нарочного посылаю, придавъ добрыхъ приставовъ, ко мнѣ в Батуринъ. A сколько тѣхъ колодниковъ числомъ привезутъ i какіми имянамі называтйся будутъ, — о том впредь вамъ, великому государю, донесу.

A нынѣ я какъ наискорѣе премилосердной вашего царского пресвѣт- лого величества вручаюсь благостынѣ.

Ис табора от рѣкі Убѣді з Батурина 1702 г. августа въ 14 день.

Вашего царского пресвѣтлого величества вѣрный поданный и нижай- шиі слуга Іванъ Мазепа гетманъ и кавалеръ вашего царского пресвѣтлого величества войска Запорожского.

(Древнехранилище Дентрархива Р.С.Ф.С.Р. АрхивМи- нистерства Юстиции, Книги Малороссийского Приказа № 86 л. л. 556-561).

<< | >>
Источник: МИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ. НАРИСИ ICTOPlI УКРАЇНИ XYII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ (ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ). ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ. XAPКIB - 1930. 1930

Еще по теме III. Критичний розгляд звісток літопису Самовидця за 1677-1702 p.p.:

  1. Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній побутових явищ і фактів.
  2. МИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ. НАРИСИ ICTOPlI УКРАЇНИ XYII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ (ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ). ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ. XAPКIB - 1930, 1930
  3. ВСТУП
  4. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  5. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  6. Час написання літописуСамовидця
  7. iY. Місце написання літопису Самовидця
  8. V. Джерела літопису Самовидця
  9. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  10. VII. Автор літопису Самовидця. Біографія Романа Ракушки-Романовського. Докази його авторства
  11. Вступні зауваження
  12. Критичний розгляд звісток літопису Самовидця за 1648 -1676 p.p.
  13. 1648 p.
  14. III. Критичний розгляд звісток літопису Самовидця за 1677-1702 p.p.
  15. ДЖЕРЕЛА TA ЛІТЕРАТУРА
  16. ЗМІСТ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -