Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця

1648 p. був роком, що поклав початок бурхливим подіям в-житті Східньої Европи взагалі й України зокрема. B часи перед цим роком Польща здавалася одною з могутнійших, і зовні і внутри, держав Европи.

У внутрішніх відносинах Польщі, зокрема у відносинах з поневоленою людністю України, здавалося панував з 1638 p. „золотій спокій". Козацтво, міщанство і селянство України здавалися остаточно зломленими невдалим повстанням 1638 p. й маґнатське господарство продовжувало свій рух на південь і схід України, підбиваючи собі нові й нові місця.

Серед цього „золотого"' для панівних верств Польщі спокою початок 1648 p. приніс чутки про якусь-то метушину на- півдні України, про втечу на Низ мало відомого широким колам панівних верств Польщі чигиринського сотника Б. Хмельницького¹)· Далі ж події стали розвиватись досить швидким і несподіваним для більшости панівної верстви тодішнього суспільства темпом. Травень приніс Польщі розгром під "Жовтими Водами й Корсунем, полон коронного й польного гетьманів, загибель війська. Буйним полум'ям після цього розгорілася на Україні пожежа революції, і вже в кінці травня 1648 p. українські магнати могли сказати устами А. Киселя, повторюючи біблейський вираз Єремії: ,,servi nunc dominantur nobis"^{[1] [2]}).

Дальший розвиток подій приніс панівним колам Польщі Пилявці й зимові переговори 1649 p., підчас яких Б. Хмельницький, висловлюючи думки української революційної людности, міг сказати польським коми- сарам: „Вибью з лядської неволи народ руський... Ставши над Вислою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчить, Ляхи. I дуків і князів туди зажену, а як будуть і за Вислою брикати, знайду я їх там певно. He зістане у мене і нога жаднаго князя й шляхетки у тій країні"^[3]).

Дальша війна принесла Польщі Зборовський розгром, який сучасник цілком слушно порівнював з найтяжчими поразками, що їх зазнала Польща в своїй попередній історії: поразкою під Варною, або перебуванням

Бату в Кракові^[4]). Дальший розвиток подій, не дивлячись на перемогу

/

поляків під Берестечком 1651 p., не приніс, поліпшення етановищаПоль- щі. 1654 p. приніс юридичне відокремлення України від Польщі (фактично воно вже відбулося далеко раніш) і злуку України з Москвою. Дальші події (війни з Москвою, Швецією, з Ракочі) дуже знесилили Польщу; вона вже не. могла дійти, не дивлячись на блискучі військові перемоги C. Чарнецького й Я. Собіського, того становища, що вона мала до 1648 p. Польща початку XVIII в. це тінь минулої ІГольщі перед 1648 p.

3 другого боку на руїнах Польщі зміцнюється сильна й зажерлива до сусідів Московська держава, що протягує свою цупку руку на південь і північ.

Правобережна Україна в наслідок тої різноманітної боротьби, що точилася на її терені протягом Хмельниччини й наступних за нею років, зазнала майже цілковитого спустошення й руїни. Лівобережна Україна, вибившись з під влади Польщі, з лабет маґнатського господарства, починає новий етап свого економічного, соціяльного й культурного життя.

Головну ж ролю у всіх галузях цього нового життя Лівобічної України відограе козацька старшина, що в наслідок цієї революції τορ_ν говельного капіталу стала гегемоном економічного й соціяльного життя України.

Bci ж ці зміни в різних галузях життя Східньої Европи, зміни підготовлені попередніми економічними й соціяльними взаєминами, мали, як здавалося більшості тодішнього культурного суспільства України (а почасти й Польші й Москви та інш. країн), своїм початком революцію Хмельницького, 1648 рік.

Недаром Хмельниччина була одним з тих двох моментів української історії(другим моментом була акція Мазепи), що найбільшзвертали увагу чужинців від другої половини XVlI в. до кінця першої половпни XIX в.

Звичайно, цілком зрозуміло, що Хмельниччина викликала й посилення літературної діяльности на Україні^{[5] [6]). A як ж козацька старшина прагнула стати й гегемоном у всіх галузях життя -України — натурально повинні були появитись і твори, що їх метою було з'ясувати історичну ролю козацтва й виправдати його кляеові змагання[7]), бо козацька старшина ховала свої клясові інтереси за інтересами або всієї України, або козацтва. Як відповідь на цю потребу й появляється низка історичних праць, що здобули собі назву „козацькі літописи“.}

Головним завданням цього виду історичних творів було дати в належному виді й освітленні причини й події Хмельниччини, а вже потім вони перетворилися в оповідання про події наступних років^[8]).

Завдяки цьому ми протягом часу від Хмельниччини й маємо появлення. низки цих творів. Полковник Г. Грабянка пише „Дѣйствія пре- зѣльной и отъ начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского съ поляки“... Б. військовий канцелярист C. Величко пише своє „Сказаніе о войнѣ козацкой з поляками чрезъ Зѣновія Богдана Хмелніцкого Гетмана Войскъ Запорожскіхъ в осмі лѣтахъ точившойся“...

3 усіх цих козацьких літописів перше місце належить оригінальному твору другої половини XVII й початку XYIII в., літопису відомому під назвою „Літопис Самовидця" *).

Літопис цей став вперше відомий широким науковим колам з 1846 року, коли 0. M. Бодянський видрукував його в „Чтеніяхъ Московскаго Общества Исторіи и Древностей Россійскихъ"²) під заглавом „Лѣтопись Самовидца о войнахъ Богдана Хмельницкаго и о междоусобіяхъ, бывшихъ въМалой Россіи по его смерти. Доведена продолжателями до 1734 года".

При цьому виданні літопису 0. Бодянським вміщено коротеньку передмову П. Куліша; в цій передмові Куліш каже, що „такъ какъ нѣ-( которыя изъ Украинскихъ лѣтописей не имѣютъ опредѣлительныхъ заглавій и означенія имени лѣтописца, то потому эта лѣтопись, въ отмѣну отъ другихъ и для точности ссылокъ, назвала Лѣтописью Самовидца, на томъ основаніи, что сочинитель ея, какъ видно изъ текста, жилъ и дѣйствовалъ отъ начала войнъ Богдана Хмельницкого, можетъ быть, до послѣднихъ годовъ XVII столѣтія"³).

Літопис Самовидця був видрукуваний вперше, як зазначено вище, 0. Бодянським 1846 p., але відомий він був і раніш. He кажучи про те, що він був у списках поширений в XYIII в. й був, як це зазначуго нижче, джерелом для літописців XYIlI в., відомийбувлітописСамовидця дослідникам і в XIX в. до видання Бодянського. M. Максимович каже, що до того, як Кулішеві став відомий літопис Самовидця в списку (1843 p.) він, Максимович, мав ще 1835 p. спис цього літопису від митрополіта Євгенія; крім того у Максимовича був ще й другий, його особистий список літопису Самовидця⁶).

Після того, як цей літопис став відомий широким науковим колам, він зразу ж заняв своїми важливими особливостями перше місце вагою між іншими українськими козацькими· літописами. '

¹J Що до назви цих історичних творів(Самовидця, Г. Грабянки, Величка) козацькими літописами, мушу зауважити, що ця назва не більш, як трюїзм, що не відповідав дійсності. Ці твори тільки в деяких своїх- частинах являються літописами й мають всі прикмети останніх. По більшості ж вони мають тільки деякі прикмети літописів. A як же ця назва „козацькі літописи" досить твердо засвоїлася за цим видом історичних творів, а нової вичерпувальної назви до цього часу ще не маємо, тому я в Дальшому, протягом всієї цієї праці, й буду вживати до твору Самовидця назву „козацький літопис" і „літопис".

²⁾ Год 2 - й №^ 1, 2; є й окремо відбиток.

³⁾ Передмова до цього видання c. 1.

⁴⁾ Про те, що він дав назву „Самовидця" цьому літопису, Куліш згадував і потім. B листі до 0. Ф. Кистяківського від 28 вересня 1876 p. Куліш каже про себе з приводу літопису Самовидця, як людину, „кто первый обратилъ вниманіе на эту лЬтопись, кто от-, правилъ ее в Общество Ист. и Др. Росс, кто далъ ей названіе, подъ которымъ она извѣстна". (П и с ь м а П. A. K у л и ш а къ А. Ѳ. Кистяковскому, Кіев. Стар. 1902, № 3, с. 525).

B пізнішій праці (Отпаденіе Малороссіи отъ Польши, т. Ш, Чтенія в Моск. Общ. Ист. и Древн. Росс. 1889, I с. 238) Куліш каже про цей літопис „мой Самовидецъ"; O Левицкій, Опытъ изслѣдованія..., 5-6; акад. Д. Багалій, Нарисукраїнськоїісторіографії,вип. II, с. 2, 8; Μ. Γ p у ш e в с ь к и й, Історія України — Руси, т. VIII, ч. 2, с. 205.

⁵⁾ Г. K a p п о в ъ, Начало исторической дѣятельности Богдана Хмельницкаго, с. 233.

⁶⁾ M. M а к с и м о в и ч ъ, Собр. сочин. I, 525 ; 0. Л e в и ц к i й, Опытъ изслѣдованія..., 5, 7; В. Иконниковъ, цит. праця, 156S; акад. Д. Багалій, цит. праця, с. 1-2, 19-20.

. 9

Ця вага літопису Самовидця обумовлюється такими його прикметами.

Літопис Самовидця являється первичним літописним твором, що служив чи безпосередньо чи через посередництво інших залежних від нього літописів джерелом для всіх історичних творів („літописного" характеру) XVIII в.¹). Праці Грабянки, Величка, Краткое Описаніе Малороссіи, Літописець Якова Лизогуба, праця Рігельмана й т. інш. мають на собі вплив Самовидця, як джерела^{[9] [10]).}

Через ці твори літопис Самовидця зробив вплив на історичні праці в ті часи, коли літописи й літописні компіляції вважалися в істориків за першорядне джерело. B цьому відношенні Самовидцев твір зробив вплив не тільки на історичні праці українські, російські, польські, але й праці інших країн.

Літопис Самовидця написав сучасник, що був у багатьох випадках дуже близький до подій, а в де-яких випадках був і свідком, і учасником подій. Як твір, що писався особою певної суспільної верстви, особою, що жила в певні часи, в певному суспільному оточенні — літопис Самовидця відбиває в собі погляди й ідеологію певної кляси, відбиває також погляди людности тих часів на явища природи, явища суспільного життя, вводить в коло їх інтересів, дає зразки тодішньої мови.

___ Як джерело, написане сучасником, а часто й очевидцем і учасником

подій літопис Самовидця дає дуже часто досить певні звістки про історичні події на Україні й в інших країнах. При тому часто літопис Самовидця дає оповідання очевидця про такі події, про які ми з інших джерел маємо тільки перекручені, далекі від дійсности відомості (напр. оповідання про похорон I. Золотаренка i655 p.). бвоповіданні Самовидця й такі звістки, що можуть використовуватися для більш-менш певного розв'язання суперечностей між іншими джерелами (папр. оповідання про бої підчас другого Кримського погоду 1689 p. між козацько-московським військом і татарами — тут ми маємо суперечності між оповіданням учасника походу П. Гордона й реляціями В. Голіціна). 6 випадки, коли оповідання Самовидця являється єдиним сучасним джерелом тих чуток, що були в суспільстві сприводу тих чи інших подій (напр. оповідання Самовидця про повстання стрільців у Москві 1682 p.).

Завдяки всьому цьому літопис Самовидця дуже охоче використовується дослідниками як історичне джерело. 6 низка таких оповідань Самовидця, що їх не минає, щоб не використати для праці, жоден дослідник, що студією відповідні події (напр. оповідання про причини відступу П. Дорошенка 1668 p. з Лівобережжя на Правобережжя, характеристику гетьмана I. Самойловича та інш.).

Робили й роблять оповідання Самовидця вплив і на худ'ожні твори, напр. оповідання Самовидця про події Чорної Ради 1663 року дуже від* билося на відомому творі II. Куліша „Чорна Рада"¹), або напр. оповідання Самовидця про зраду дружини П. Дорошенка свойому чоловікові й т. інш.

Мало того яскраво висловлена ідеологія Самовидця зробила вплив і пізніш, у XIX ст., на дослідників, що студіювали добу, описану Самовидцем. ·

He можна не погодитися частково з акад. M. Грушевським, який, розглядаючи діяльність П. Куліша, каже, що „в оцінці великої революції XVII віку він (Куліш) залюбки посилається на характеристики й оцінки „Самовидця”, свого земляка, репрезентанта козацького панства,вважаючи його голос голосом суголосної собі верстви", й далі каже, що, висуваючи міщанство, як творчий, культурний елемент, Куліш йде тут „за своїм оракулом „Самовидцем" ^{[19] [20] [21]).}

Завдяки всім цим прикметам літопис Самовидця й являється твором, що його не може не згадати жоден дослідник, який торкається життя України XVII-XVIII в.²).

Bci ж дослідники, що докладно студіювали ті чи інші сторони життя, про які є у Самовидця, одноголосно відзначають важність цього видатного твору. He перелічуючи докладно всіх цих відгуків дослідників про літопис Самовидця, найхарактерніші з них я тут все ж таки наведу.

Уже перший видавець цього літопису О. Бодянський в передмові до видання каже про одержання списку „этой, чрезвычайно важной, лѣтописи" ^[22]).

M. Максимович зве літописа Самовидця „замѣчательная козацкая лѣтопись Самовидца", а в іншому місці згадує про звістки „въ драго- цѣнной лѣтописи Самовидца"^[23]]. Є. Замисловський, оцінюючи козацькі літописи, як історичні джерела, каже: „Самою безыскуственноюпо формѣ изложенія и наиболѣе достовѣрною лѣтописью, въ которой описана Турецкая война, въ царствованіе Ѳедора Алексѣевича, можно считать лѣтопись Самовидца. Въ ней мы находимъ болѣе обстоятельное, чѣмъ въ другихъ малороссійскихъ лѣтописяхъ, описаніе Турецкой войны, и такого рода извѣстія, которыя не находятся въ другихъ лѣтописяхъ малорос- сійськихъ и нерѣдко не имѣютъ ни малѣйшого отношенія къ исторіи Малороссіи, но которыя при оцѣнкѣ лѣтописи Самовидца, какъ источника, возвышаютъ ее достоинство"^[24]).

Що з козацьких літописів „самая важная — Самовидца", каже й К.'Бестужев-Рюмин^[25]).

0. Левицький відзначив також вагу літопису Самовидця. Він відносить його до „самыхъ цѣнныхъ памятниковъ малороссійской исторической письменности", каже, що він є „одинъ изъ наиболѣе замѣчательныхъ памятниковъ малороссійскаго лѣтописанія XVII в.“, відносить літопис Самовидця до „лучшихъ оригинальныхъ малороссійскихъ лѣтописей".

Каже 0. Левицький, що коли в інших літописах „группировка событій и особенно ихъ освѣщеніе не чужды нѣкоторой искусственности п субъективности и при томъ не безъ участія фантазіи. Между тѣмъ лѣтопись Самовидца, благодаря первичности своего происхожденія чужда этихъ недостатковъ". 0. Левицький відзначав, що літопис Самовидця відрізняється „замѣчательнымъ объективизмомъ и безпристрастіемъ" і що автор літопису в свойому творі виявляє „самый строгій объективизмъ и полнѣйшее молчаніе о своихъ личныхъ взглядахъ и сужденіяхъ". Зазначує Левицький, що літопис Самовидця „по своей наибольшей доетовѣрности въ ряду другихъ малороссійскихъ лѣтописей, представляетъ одинъ изъ самыхъ необходимыхъ источниковъ при занятіяхъ южно-русской исторіей" i що „главное значеніе этой лѣтописи заключается в ея высокой степени достовѣрности, благодаря которой она составляетъ драгоцѣннѣйшій источникъ для исторіи Малороссіи. Въ этомъ отношеніи ее смѣло можно ставить на первое мѣсто послѣ документальныхъ источниковъ, для которыхъ она составляетъ необходимую иллюстрацію. Что касается другихъ малороссійскихъ лѣтописей, особенно їке тѣхъ, которыя составлены въ XVIII вѣкѣ, то ихъ никакъ нельзя ставить наряду съ лѣтописыо Самовидца, несмотря на то, что нѣкоторыя изъ нихъ, какъ, напримѣръ, лѣтопись Величка, значительно превосходятъ ее полнотою и обиліемъ подробностей". Торкається 0. Левицький i „того высокого авторитета достовѣрности, какимъ заслуженно пользуется эта лѣтопись"*).

Високо цінував літопис Самовидця за об'єктивізм і 0. Огоновський^{[26] [27]). В. Антонович вважав, що „Лѣтопись Самовидца есть самая древняя и оригинальная козацкая лѣтопись, отличается полнотой изложенія, достовѣрностью разсказа и живостью"[28]).}

Після появи другого видання літопису В. Іконников в рецензії иа це видання зазначив, що „важность разсматриваемой лѣтописи, сравнительно съ прочими памятниками этого рода признается и тѣми изъ нашихъ изслѣдователей, которые болѣе строго относятся къ малороссійскимъ лѣтописнымъ сказаніямъ (напр. Г. Ѳ. Карцовъ), придаетъ особую цѣну новому изданію"^[29]). Потім в своей праці про історіографію Іконніков каже, що „во главѣ собственно „козацкихъ лѣтописей" слѣдуетъ поставить Лѣтопись Самовидца, какъ наиболѣе древнюю изъизвѣстныхълѣтопиеей, оригинальную по своему содержанію и отличающуюся простотой и об‘- ективностыо изложения"^[30]).

M. Петров зве Літопис Самовидця одним „изъ самыхъ цѣнныхъ памятниковъ малороссійской исторической письменности"^[31]).

Високо цінував літопис Самовидця й Μ. I. Костомаров Так він висловився, що „для исторіи Малой Руси второй половины XYII вѣка, она (літопис Самовидця) есть важный источникъ". „Лучшее n достовѣрнѣйшее изъ туземныхъ повѣствованій", зве він цей літопис в другому місці. Каже він про оповідання „въ лѣтописи Самовидца, вѣрнѣйшемъ лѣтописномъ источникѣ". Нарешті кваліфікував літопис Самовидця Костомаров в своїй^монографії про Мазепу, що „эта драгоцѣнная лѣтопись без-

опорно самая достовѣрнѣйшая изъ всѣхъ другихъ малороссійскихъ лѣтописей*· *).

Ф. Уманець зазначив, що „Самовидецъ" . обстоятельнѣйшій изъ малороссійскихъ лѣтописцевъ"^{[32] [33]}).

В. Вовк-Карачевський також вважав, щс „лѣтопись Самовидца... самая достовѣрная изъ всѣхъ малорусскихъ лѣтописей"^[34]) .

В. Вйнгорн каже, що „Самовидецъ, сообщающій вообще, замѣчательно вѣрный разсказъ о событіяхъ, даетъ пногда невѣрныя свѣдѣнія о частностяхъ" ^{[35] [36]).}

I. Франко залічував Самовидця до важливіших творі§ XVII в., що їх викликала Хмельниччина й події другої половины XVII в.^δ).

„Найціннішим літописом", зве літопис Самовидця M. Возняк, як „цінне історичне джерело й визначний пам'ятник української літератури з XYH в."^[37]).

H. Василенко також каже, що „Лѣтопись Самовидца отличается большой достовѣрностью"^[38]).

Проф. Д. Дорощенко відносить літопис Самовидця до тих праць, що являються „найбільш характерними зразками „козацького літописання", а разом із тим дуже важними працями з обсягу старої української істо- ріографії"^[39]), й вважає також літопис Самовидця „видатним джерелом" для XVII віку^[40]).

Акад. Д. Багалій каже, що '*на першому місці серед цих козацьких літописів треба поставити літспис Самовидця"^{[41] [42]).}

П. Матвієв також вазначив, що літопис Самовидця „признается однимъ изъ самыхъ достовѣрныхъ источниковъ для исторіи Малороссіи" ^п).

Новіший дослідник літопису Самовидця В. Романовський. вважає цього літописа „найважливішим точністю, правдивістю звісток, повнотою й широтою відомостів, дивовижною безсторонністю й об'єктивізмом"^[43]).

Навіть такий дослідник, як Г. Карпов, що досить суворо ставився до козацьких літописів, робив виняток для літопису Самовидця, як це зазначив і В. Іконников, про що було вище. Карпов казав, що цей літопис, „есть важный источник", казав щодо „лѣтописи Самовидца", источникѣ высоко цѣнимомъ всѣми иеториками" ^{[44] [45]). Даючи характеристику козацьких літописів, як джерел, Карпов висловився, „что всѣ это такія повѣствованія, которыя, как источники исторіи, положительно не заслуживаютъ никакого вниманія историка, за исключеніемъодногоповѣствованія — это, так называемая лѣтопись Самовидца" и).}

Такі головніші відгуки дослідників про вагу літопису Самовидця. Цілком зрозуміло, що така загально визнана вага цього літопису Самовидця не могла пройти непомітно в історіографії й тому ми маємо літературу, хоч і не досить значну, про цей літопис¹).

Розглянемо ж тепер в загальних рисах літературу про цей літопис. Уже перше видання цього літопису 1846 p. мало при собі й незначну літературу й пертими, хто писали про цей літопис, були особи, що завдяки їм цсй твір став відомим широким колам—П. Куліш й О. Бо- дянський.

П.О. Куліш у йогопередмовійвдодатках (містяться після видання літопису) дав, як було зазначено вище, назву „Самовидця" цьому літопису, а також дав декілька дрібних цінних зауважень про автора літопису, характер викладу оповідань ' літопису й про початок літопису; його він вважає взятим з іншого літопису.

О. M. Бодянеький в передмові до видання літопису, а також в додатках (містяться разом з додатками П. Куліша після текстулітопису) теж дав декільки дрібних цікавих зауважень про літопис, а саме: про вагу літопису, списки літопису, що ними він користувався при виданні його, про батьківщину автора літопису.· —

M. О. Максимович у своїх студіях з історії Українн торкався дуже часто й літопису Самовидця. 3 цих своїх студій M. Максимович тільки двї приевятнв цілком літопису Самовидця. Це „Письма о Bqn^anfe Хмель- ницкомъ“:І. „Письмо шестнадцатое (0 введеніи къ лѣтописи Самовидца"^{[46] [47]}). B цій студії Максимович докладно -довів, що вступ до літопису Самовидця, який містився при виданні літопису Бодянського, не належав Самовидцеві складачеві літопису. II. „Письмо семнадцатое (О похищеши Королевской грамоты у Барабаша" ^[48]). У цій студії Максимович доводив, що місце в літопису Самовидця (1648 p.), де міститься оповідання про захоплення Хмельницьким т> зв. королівської грамоти у Ілляша — попсоване, і доводив, як воно було б повинно читатись у дійсності. Крім того, в цій же студії Максимович доводив ще два попсованих місця тексту в літопису: 1) про поход Тимоша Хмельницького під 1656 p., яке місце, на думку Максимовича, випадково попало сюди, замісць 1653 p.; 2) про назву 1657 p. в складі війська, посланого I. Виговським проти Иушкаря полка стародубського замість чернігівського. Крім того, в інших студіях Максимовича розкидано досить дрібних, але важливих для того часу, зауважень про літопис Самовидця: про вагу цього літопису, стан і місце перебування автора й інш.

1873 p. появилася в Москві праця Г. Ф. K a p п о в а „Начало исторической дѣятельности Богдана Хмельницкаго". B цій праці „,Приложеніе № 2“ має заглав „Малороссійскіе лѣтописцы о началѣ политической дѣятельности Богдана Хмельницкаго"^[49]). B цьому додаткові уділено досить місця й літопису Самовидця. Тут Карпов доводить, що літопис Самовидця склався з двох окремих і самостійних ориґінальних літописів („Лѣтописецъ въ Малой Россіи прежде бывшихъ гетмановъ и ири нихъ

дѣйствія“ й „Лѣтописецъ Хмельнйцкаію"). Зробив таКож Карпов ще й зауваження про те, до якого з станів тодішнього суспільства міг належати автор літопису. Погляди Карпова були, як ділком слушно каже Д. Багалій, „дуже апріорні, теоретичні і не досить, навіть, ясні··¹).

О. Левицький в своїй студп„Очеркъ внутренней исторіи Малороссіи во второй половинѣ XVII вѣка" (с. 85-86) зробив декільки важливих зауважень про вагу літопиеу Самовидця, симпатії, походження й службове становище автора. 1878 p. вийшло з друку в Києві нове видання літопису Самовидця. Видала на цей раз літописа Київцька Комісія „для разбора древнихъ актовъ". При цьому виданні літопису вміщено й передмову видавця літопису—О. I. Левицького, а також його студію „Опытъ изслѣдованія о лѣтописи Самовидца". Коли передмова містить вказівки загального змісту що до цього видання, в студії міститься дуже важливі досліди 0. Левицького про літопис Самовидця. Тут автор розглядає умови, що викликали появлення козацьких літописів, вагу літопису Самовидця, списки, за якими видано літопис, встановлює текст літопису, з‘ясовує місце й час складання літопису, розглядає до якого стану тодішнього суспільств& міг належати невідомий автор літопису, встановлює соціяльні й політичні погляди, симпатії й антипатії- автора, його освіту, участь автора в подіях, що він описує, й нарешті декільки помилок в оповіданні автора (останнє переважно за M. Максимовичем), які він почасти відносить на рахунок автора літопису, а почасти на рахунок пізніших переписувачів літопису.

Ця студія 0. Левицького була дуже цінним для того часу внеском в літературу про Самовидця. Вага її була відзначена так зараз після П появи^{[50] [51]), як і опісля[52]).}

Bci наступні дослідники, що писали про літопиС Самовидця, завжди використовували й високо цінили цю студію 0. Левицького. Студія ця, як цілком слушно зауважив акад. H. Василенко в некрології 0. Левицького ^[53]), не втратила, свого значіння де в чому і до нашого часу. Незадовго' до своєї смерти 0. Левицький думав про нове видання цього „Опыта", з додатками й примітками українською мовою й, їдучи 1921 p. в свсю останню подорож на Полтавщину, взяв із собою для цієї мети й цю свою студію, але за хворістью не міг приступити до роботи^{[54] [55]).}

Μ. I. Костомаров не присвятив окремої розвідки літопису Самовидця, а в своїх численних працях зробив деякі цінні й ориґінальні зауваження про цей літопис. B праці „Гетманство Юрія Хмельницкаго" (Собраніе сочиненій, кн. V; вперше появилося в „Вѣстнику Европы" 1868 p.) Костомаров в огляді джерел своєї монографії (c. 96) дав декілька зауважень про вагу літопису Самовидця й соціяльний стан автора його. Потім в монографії „Мазепа" (Собр. сочиненій, кн. VI; вперше появилася в „Русской Мысли" l882 p.) Костомаров дав де-кільки загальних зауважень про літопис Самовидця (переважно за вищевказаною студією 0. Левицького) й висловив гіпотезу, що автором літопису був відомий діяч Хмельниччини й наступних за нею років — Ф. Коробка (c. 381-382).

0. Огоновський в своїй праці „Йсторія литературырусской^ч. I Львовъ 1887, в розділі, присвяченому історичній літературі, торкається й літопису Самовидця (c. 373-376). Тут Оґоновський, йдучи гол. чином за висновками студії О. Левицького („Опытъ изслѣдованія"), висловлюється про стан,, службове становище автора літопису, час написання, обсяг, видання, мову літопису.

B Антонович у своїх лекціях з джерелознавства—„Источники исторіи юго-западной Руси“ висловив декілька зауважень про вагу літопису й можливий стан невідомого автора його (c. 25-27).

У праці В. Іконникова, що вийшла в Києві 1908 p., „Опытъ русской исторіографіи" т. II кн. 2, досить місця (c. 1561 і д.) уділено й літопису Самовидця. Тут дослідник відмічає вагу літопису, дає дані про видання літопису, можливий стан і посаду невідомого автора літопису, загальний зміст літопису, погляди й симпатії автора. Обґрунтовує Ікон- ников свої твердження и висновки, головним чином, на дослідах M. Максимовича й 0. Левицького; в кінці розділу, присвяченого літопису Самовидця, В. Іконников наводить спис літератури про літопис Самовидця.

B праці H. Василенка „Очерки по исторіи Западной Руси и Украины", Кіевъ 1916, e декілька скупчених зауважень про літопис Самовидця (c. 439). Тут автор, засновуючись на працях 0. Левицького і В. Іконникова, дає відомості про вагу літопису Самовидця, час, що охоплює літопис, форму його, стан невідомого автора, його симпатії й антипатії.

1922 p. у Відні вийшла з друку другим виданням праця M. C. Гру- шевського„Історія України-Руси" т. VIII,4. 2.Вкінці цієї праціавтор дав огляд і характеристику джерел Хмельниччини (в першому виданню цієї другої частини VIII т. у Київі 1916 p. цього огляду джерел немає). Тут (на c. 205), характеризуючи літопис Самовидця, як одно з джерел Хмельниччини, акад. M. Грушевеький дав побічно й декілька зауважень про цей літопис: про те, свідком яких подій, був автор, час початку складання літопису, службове становище автора.

1923 p. в Празі вийшла з, друку праця проф. Д. Дорошенка „Огляд української історіографії"^!). B цій праці, в розділі, присвяченому козацьким літописам проф. Д. Дорошенко дає відомості й про літопис Самовидця (c. 23-24): видання літопису,·> назву літопису, зміст літопису, час написання й час, що охоплює літопис, місце походження, стан, службове становище автора, симпатії автора й інш. Ґрунтується проф. Дорошенко в своїх твердженнях, головним чином, на висновках 0. Левицького.

Маємо про літопис Самовидця й в праці C. Єфремова „Історія українського письменства" т. I (вид. четверте, Ляйпціг 1924). Тут в розділі IV C. Єфремов, розглядаючи історичні праці XIVI в., розглядає й літопис Самовидця (c. 245 - 247). Єфремов з'ясовує походження й служббве становище автора, його освіту, його громадські погляди, мову й стиль літопису. B своїх твердженнях про літопис Єфремов ґрунтується, головним чином, на висновках 0. Левицького.

1924 p. вийшла в Львові праця M. Возняка „Історія української

літератури", т. III, в. в. XVI-XVIII, друга частина. B розділі VII, Що трактує про „Письменство історично-національної традиції", є про літопис Самовидця — розділ, що має заголовок „Літопис невідомого Самовидця" (c. 381-385).. B цьому розділі M. Возняк дає характеристику літопису Самовидця в цорівнянні з іншими козацькими літописами, дає характеристику літопису> як такого, розглядає питання про автора літопису, його; погляди й симпатії, стиль і мову літопису. B своїх твердженнях M. Воз- няк теж використовує висновки 0. Левицького. ' ^{[56] [57]}

1525 p. вийшов з друку другий вйпуск ірятті я.кя.тт. -"Jf_r т: Б a. r а лтЇ й ■ „Нарис української історіографії". B цій праці досить уділено місця й літопису Самовидця(с.с. 1-29). Ha цих сторінкахакад.Багалійрозглядае докладно списки й видання літопису, мову літопису, місце й час написання його, дані про автора літопису, погляди й симпатії автора, а в кінці додає погляди низки дослідників на цей літопис. B своїй студії акад. Багалій не тільки використав всі попередні висновки 0. Левиць- кого, а також вніс і деякі свої нові зауваження (напр. про стан автора, в якому дослідник бачив козака, й інш.).

Того ж 1925 p. вийшла й рецензія Л. Окиншевича на цю працю акад. Д. Багалія (Червоний Шлях 1925, № 9 c. 220-222). B цій рецензії автор, відмічаючи вагу праці акад. Багалія, одночасно не погоджувався з думкою акад. Багалія, що автор літопису Самовидця був козак, а бачив . у авторі за 0. Левицьким шляхтича. !

Bci ці дослідники розглядали літопис Самовидця.як працю невідомого автора.

Протягом же кінця 1925 й 1926p. p. появилися,здані майже одночасно До друку, три студії, що торкалися також і того, хто був автор літопису Самовидця. Це були такі студі-ї:

^; I. B Романовський „Хто був „Самовидець" (Україна 1925,KH. 5, c. c. 60 - 73). B цій студії автор, використовуючи біографічні дані праці В. Модзалевського про P. Ракушку й аналізуючи літопис Самовидця, доходив висновку, що автором літопису Самовидця був цей Роман Ракушка - Романовський.

II. Автора цих рядкіх „До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису (Романа Ракушку-Романов- ського)“.Ця студія(ЗапискиНіжинського Інституту Народньої Освітикн. VI, 1926 p., c. c. 1-80) поділяється на два розділи. B першому розділі я доводив низку помилкових звісток Самовидця за часи Хмельниччини, а в розділі другому доводив, аналізою біографії P. Ракушки й даних літопису, авторство P. Ракушки.

. III. Проф. 0. O г л о б л і н „До питання про автора Літопису Самовидця" (Записки Історично-Філологічного Відділу УАН, кн. YJI-YHI, у Київі, 1926, c.c. 181-196). B цій студії проф. Оглоблін, засновуючисьнаавтобіо- графічних даних, що маємо в літопису, й на біографії P. Ракушки, припускає, що автором літопису Самовпдця був P. Ракушка.

Коротенькі зауваження щодо літопису Самовидця маємо й в праці В. K о p я к а „Нарис історії української літератури", вид. 2, Харків 1927. Тут автор (c. 171) дае дуже короткі зауваження про літопис (гол. чином за 0. Левицьким): про автора (якого прізвище, на думку дослідника, невідоме), участь його в подіях, про погляди й симпатії автора.

B моїй студії „До історії Руїни" (ЗапискиНіжинського Інституту Народньої Освіти кн. YIII, і928р.)одинрозділ(с.с.іЗ-2і) присвячено розбору оповідання Самовидця про Чигиринську раду 1657 p., а також і ставленню Самовидця-Ракушки до I. Виговського.

Того ж 1928 p. вийшла з друку студія M. Андрусяка, „До питання про .авторство ЛітописуСамовидця" (Записки Наукового Товариства ім. T. Шевченка,т.149,Львів, c.c. 189-194). B цій студіїМ. Андрусяк, хоч і вважав докази мої, В. Романовського й 0. Оглобліна за авторство P. Ракушки переконуючими, але знаходив два місця в літопису Самовидця (оповідання 1654 p. про надсилку царської платні козакам і оповідання 1670 p. про подорож P. Ракушки до- Царгороду), в яких бачив суперечність авторству Ракушки. Крім того Андрусяк висловив гіпотезу, що автором літопису Самовидця міг бути I. Биховець. -

У праці Ол. Дорошкевича „Підручник історії української літератури", вид. четверте, Київ 1929, декілька рядків присвячено й літопису

17

2 Нариси Історії > країни

Самовидця (с. 49). B них дослідник йрйпускаё, що автором цьоґо літопису був P. Ракушка, й відзначуе ідеологічний бік літопису Самовидця.

Крім того треба відзначити, що скоро після першого видання літопису Самовидця 0. Бодянським над питанням авторства літопису Самовидця працював П. Сердюков. П. Куліш в листі до Бодянського (від 22 жовтня 1846 p.) писав останньому, що Сердюков готує статтю_у де має довести, що автором літопису Самовидця був P. Ракушка^!). Студія ця світу не побачила, та й Сердюков, як видко з листа Бодянського до нього від з червня 1856 p.^{[58] [59]}), і через 10 років все ще встановлював автора літопису Самовидця. Вищевказаний же лист Куліша Бодянському, хоч і був видру- кований 1897 p., але уваги дослідників на себе не звернув і залишився невідомим широким колам дослідників. Згадав про цей лист 0. Дорошке- вич вже після виходу в світ студії В. Романовського.^[60])