<<
>>

YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії

Літопис Самовидця містить оповідання про подіїреволюціїторговель- ного капіталу XYlI в., відомої під назвою Хмельниччини, й наступних за нею років. Де були бурхливі події, що мали велике значіння не тільки для України, але й для всієї Східньої Европи.

При тому ж автор цього літопису Самовидця був українець, сучасник подій, що в деяких з них брав і безпосередню участь.

Bce це при студіюванні літопису Самовидця й ставить дуже важли- ливу й цікаву проблему : які ж були погляди автора літопису Самовидця, які були його симпатії й антипатії. Кажучи конкретніш, ми повинні виявити, як ставиться Самовидець до історичного процесу в цілому, які його погляди на причини й хід історичних подій взагалі, як віи дивиться зокрема на ті історичні події,, що їх описано в його творі, до якої з кляс належали симпатії Самовидця в тій запеклій клясовій боротьби, що точилася тоді на терені України, як ставився Самовидець до тих держав, що з ними Україна тих часів була в стосунках, і як, відповідно цьому, ставиться Самовидець до окремих політичних діячів, згаданих у його творі.

Спочатку розглянемо, як дивнвся Самовидець на розвиток історичного процесу, на причини різних подій.

0. Левицький в свойому досліді над літописом Самовидця зазначив, що, не дивлячись на релігійність літописця, що так яскряво видка в його творі, його погляди вільні від фаталізму, що часто зустрічається у релігійних істориків; навпаки ж, каже 0. Левицький, в оповіданні про події Самовидець дбає встановити і природні причини й приводи й тільки, коли оповідання йде про випадкові події з характером „внезапности", як то: пожежа і imn., у Самовидця трапляються замітки як то: „знать же особливій гнѣвъ божій былъ" й подібні*). Д. Багалій відмічає також, що Самовидець пояснює неохоче надприродними причинами історичні події, й каже, що коли де Самовидець і з'ясовує причини подій гнівом божим- то це e „звичайний погляд тогочасних письменників на причини суспільних катаклізмів".

Так само відмічали дослідники, йдучі за висновками 0. Левицького, що Самовидець був людиною релігійною, але без релігійної нетерпимости, релігійного фанатизму [368]).

Дійсно, розглядаючи літопис Самовидця, не можна,· не погодитися з поглядами дослідників в цьому питанні. Оповідаючи про історічні події, Самовидець скрізь для з'ясування їх шукає природних, натуральних причин. Місць у літопису, що свідчили б про це, маємо дуже багато. Для прикладу досить прочитати перші сторінки літопису, де Самовидець оповідає про „Початок и причина войни Хмелницкого",—місце, що дослідники використовують або як зразок мови Самовидця[369]), або ж як погляд сучасника на причину революції Хмельницького[370]).

Лле ж літописець був людино» свого часу, людиною релігійною й тому, шукаючи для з'ясування історичних подій натуральних причин, Самовидець одночасно з цнм віддає дань помилковим поглядам свого часу, надаючи велику, а дуже часто й виключну, ролю значінню особи в історії. Досить тільки розглянути докладно Самовидцеві оповідання, щоб переконатися в цьому. Так, напр., він вважає, що Б. Хмельницький на початку 1649 p. не захотів дійти до згоди з Польщею1)» або ж взаємини уряду П. Дорошенка з Туреччиною Самовидець з'ясовує не економічно-соціяль- ннми умовами, що відповідали інтересам певної кляси, а бажанням ГІ. Дорошенка затримати в своїх руках гетьманство [371] [372]). Дуже часто також відби- ваюьтся в творі Самовидця релігійність і зв'язані з нею забобони. Так, Самовидець дуясе часто, оповідаючи про події й навіть з'ясовуючи їх натуральні причини, додає, що трапилося так завдяки божому втручанню. Оповівши 1648 p. про розгром польських гетьманів під Корсунем козаками й татарами, тому, що гетьманів оточено козацько-татарським військом, Самовидець каже, що Б. Хмельницький погромив поляків „з допущенія Бозского“. Оповівши з початку літопису про натуральні причини революції 1648 p., Самовидець в оповіданні про хід подій революції 1648 p.

каже, що „Господь Богъ за грѣхи навидѣлъ землю такою тяжкою войною у отнялъ оной господара“[373]); подібних місць в літопису, де Самовидець, оповідаючи про події, додае, що це була хоч кара божа, або поміч божа, маємо досить[374]).

' Мало того, як людина релігійна, Самовидець вірить і визнає й такі речі як чарівництво. Так, даючи опис калмиків, літописець каже, що калмики „чарами бавятся"[375]). Цим Самовидець віддавав дань свойому віку, коли дуже була поширена віра в чарівництво. Зупинятись тут докладно на вірі людности України того часу в чарівнпцтво, яневважаю потрібним, бо це вже гарно розглянуто в низці праць, до яких надсилаю охочих ознайомитися з цим питанням[376]).

Маючи це на увазі, цілком зрозуміло, що Самовидець своїми релігійними поглядами й зв'язаною з ними вірою в чарівництво, віддавав дань свойому часові.

Поруч же з цією релігійністю Самовидця треба відмітити, що він далекий від релігійного фанатизму й ворог релігійної нетерпимости. Так, оповідаючи про добровільне піддання Угорщини туркам, Самовидець відмічає, що це трапилосятому, щоцесарціхотіливідвернутиугорціввід материнської віри, при чому в оповіданні Самовидець як би осуджує за це цесаря, кажучи, що це зроблено „за подущеніемъ езуитовъ"[377]). Так само Самовидець висловлює, хоч і в прихованій формі, догану за зруйнування Соловецького манастиря з - за релігійної нетерпимости; оповівши після звістки про зруйнування манастиря й причини релігійних розходжень розкольників з панівною церквою, він додає: „а за тое тотъ монастырь сплюндровано, которій на увесь свѣтъ славній, и святихъ чудотворнихъ мѣлъ у собѣ; и за тіе новіе рѣчи многихъ черцовъ, поповъ и свѣцкого стану людей у земли Московской помордовано, же того не хотѣли приймати, але на старомъ держалися, якъ перед тимъ было“[378]).

Тепер, перш ніж перейти до симпатій і антипатій Самовидця, я коротко зупинюся ще на одній рисі Самовидцевих поглядів, тій рисі, що є наслідок не революційного, а реформистського клясового стану Самовидця, рисі, що її відмітив і Д. Багалій — це те, що Самовидець обстоював лад прати свавільства1). Приклади цього ми зустрічаємо в Самовидця дуже часто. Так, наприклад, 1652 p. він відмічає, що Сосновських в Конотопі забила „сваволя1*[379] [380]). 1664 p. він обурюється, що C. Маховськийрозстріляв I. Виговського „недбаючи, же воєводою былъ“[381]). 1691 p. Самовидець обурюється з того, що в Білграді цесарці „сваволю великую почали чинити над жонами тамошнихъ жителей**[382]). ОбурюєтьсяСамовидець з того, що 1682 p. на Москві стрільцям „зразу допущено своеволѣ*· δ).

Одночасно, в залежності від цього ж клясового стану, випадки придушення сваволі Самовидець відмічає з задоволенням Так 1663 p. він відмічає, що після погрому значних „заказъ сталъ жеби гоже привомъ доходилъ, хто на кого якую кривду мѣетъ“[383]), a 1687 p. відмічає, що бунтарів „имано, вѣшано, стинано и мордовано, яко злочинцовъ**, й що Мазепа наказав, щоб „тую свояволю унимали, а тихъ бунтовщиковъ карали, а ежели кому якая кривда от кого есть, жеби правомъ доходили, а сами своихъ кривдъ не мстилися**[384]). Щоб юридично виправдати повстання козаків і Б. Хмельницького 1648 p. проти Польщі, Самовидець містить у своєму творі мітичне оповідання про королевські привілеї й захоплення їх Б. Хмельницьким у Барабаша[385]), завдяки чому ми маємо у Самовидця з Хмельниччини не 8унт, а рух з дозволу короля.

Перейдемо тепер до розгляду симпатій і антипатій автора літопису Самовидця, що являється питанням дуже й дуже актуальним і важливим. Раніш вважалося, що літописи являються творами, що фотографічно, об'єктивно малюють події. Потім цей погляд став мінятися і на літописи .стали дехто з дослідників дивитися, як на твори суб'єктивні. Так, напр., про т. зв. Початковий літопис, в якому раніш бачили твір дуже об'єктивний, ще В. Ключевський висловився, що „летописцы того времени не были бесстрастными и даже безпристрастными наблюдателями совершавшихся . событий, как мы склонны их представлять себе: у каждого из них были свои местные политические интересы, свои династические и областные сочувствия и антипатии*'9). А. Шахматов також зазначив: „Изъ позднѣйшихъ лѣтописныхъ сводовъ XII и XIII в.в. можемъ составить представленіе о томъ, какъ пристрастно они освѣщали современныя событія: рукою лѣтописца управлялъ въ большинствѣ случаевъ не высокій идеалъ далекаго отъ жизни и мірской суеты благочестиваго отшельника, умѣющаго дать правдивую оцѣнку событіямъ, розвертыва- ющимся вокругъ него, и лицамъ, руководящимъ такими событіями,— оцѣнку религіознаго мыслителя, чающаго водворенія Царства Божія въ земельной юдоли, — рукою лѣтописца управляли политическія страсти и мірскіе интересы; если лѣтсписецъ былъ монахомъ, то тѣмъ большую свободу давалъ онъ своей пристрастной оцѣнкѣ, когда она совпадала съ интересами родной обители и чернеческаго стада, ее населявшаго"І0).

M. Покровський каже цілком вірно про цей літопис, що „фукою лѣтогіисца управляли класовые интересы"Ц.

Коли такі, цілком вірні, погляди існують про авторів Початкового літопису, — тим важливішими будуть погляди автора літопису Самовидця., За наших часів все більш і більш в світовому масштаб набуває собі адептів безумовно вірне марксівське положення, влучно формульоване акад. M. Покровським, що „всякое историческое произведение, прежде всего, образчик известной идеологии", яку він визначае як „отражение действительности в умах людей сквозь призму их интересов, главным образом, интересов классовых"[386] [387]).

Маючи це на увазі, ми й мусимо з цього погляду підійти до літопису Самовидця. Коли в Початковому літописі, творі, що складався особами, що не були безпосередними учасниками подій, а стояли часто'досить далеко від них, дослідники цілком слушно знаходять суб'єктивізм, відбиток клясових інтересів, тим більш ми мусимо мати всі ці риси в літопису Самовидця, в творі, що його писав не тільки сучасник, а навіть і самовидець, і безпосередній учасник багатьох тих подій, що він їх описув в свойому творі, самовидець і учасних. що сам був актпвним діячем своєї кляси, своєї партії. При тому ж треба пам'ятати, що Самовидець і жив за дуже бурхливих й важливих часів-й описував в свойому творі ці ж бурхливі й важливі часи. Це були часи важливі й бурхливі не тільки для життя України, але й для усієї Східної ЕвропилКинемо тільки короткий погляд на те, які важливі fi складні події відбулися за цих часів. Ha ці часи припадає рух Туреччини на Східню й навіть на Західню Европу, що вищого щаблю досяг XVIl в. в поході турок на Відень 1683 р.,після чого й почався знов занепад Турецької держави, проти якої ведуть вперту боротьбу й цесарці, й полякп, й венеціянці, й Москва. Ha ці чася припадає зріст і потім (з 1648 p.) швидкий занепад Польщі. Ha ці часи припадає зміцнення Московщини й посилення її руху на північ і на південь. Для Україниж ці часи несуть майже цілком самостійнедержавне життя, з наміром поширення за межі етнографічної -України (на Білу Русь, на Молдавію), а потімрозподілміж сусідніми державами, невдалі спроби об'єднатися в одну країну, „Руїну" Правобережжя й потім початок колонізації його, а для Лівобережжя важку руку московського торговельного капіталу. Також не мало змін відбулося і в економічно - соціяль- них взаєминах України. Кінець, як здавалося, великого землеволодіння й маґнатської диктатури на Україні, перемога дрібного землеволодіння, знищення кріпацтва, зріст міст, а далі знов зріст великого землеволодіння, поновлення кріпацтва, диктатура козацької старщини, нового панства, що мала особливо яскраві форми на Лівобережжі, де більшу частину свого життя пробув Самовидець. A скільки видатних діячів, що залишили за собою блискучу або прикру пам'ять в історії, провадили свою діяльність на тлі цих великих історичних подій ! Які з ними відбувалися зміни фортуни! Тут проходять низкою й Богдан Хмельницький, I. Виговський, 1. Брюховецький, Я. Сомко, T. Хмельницький, Ю. Хмельницький, П. Тетеря, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, I. Сірко, Г. Гуляницький, В. Зо- лотаренко, I. Самойлович, M. Филимонович, I. Мазепа, M. Кричевський, M. Кривонос, I. Богун, Д. Нечай, I. Нечай, С. Адамович, П. Рославець, Й. Тукальський, М. ІІушкар, Г. Лесницький, L Золотаренко, П. Суховий, T. Носач, M. Небаба й інші з українських діячів; Я. Вишневецький, Я. Собіський, C. Чарнецький, С. Бєневський, Ян-Казимір, C- Яблонов- ський й інші з польського боку; О. Трубецький, Г. Ромодановський, В. Голіцін, О. Ордин-Нащокин, А. Матвеев, царі: Олексій, Федір, Петро,' царівна Софія, а також Никон, В. Шереметев й інші з московського боку; Магомет-Кеприли, Ахмет-Кеприли, Кара-Мустафа, Ібрагим-Шаіітан й інші з турецького боку; Іслам-Ґерай Ш, Селим-Ґерай I, Сефер-Кази- Ara й інші з боку татар; Ракочі, Кемени, В. Лупул, Карл-Густав X, Карл XII й ін з боку інших країн. Ha тлі всього цього й треба простежили симпатії й антипатії Самовидця.

Спочатку я зупинюся коротко на історіографії цього питання.

Г. Карпов зазначив, що в літопису Самовидця можна бачити „личное воззрѣніе автора на событія, самостоятельность, извѣстнаго рода пристра- стіе“; зазначив Карпов суворе й жорстке ставлення Самовидця до козаків й каже, що „мы ничего не читали болѣе хтаднокровно, зло и умно написаннаго объ ихъ подвигахъ, когда они сдѣлались хозяевами на Украйнѣ"[388]) О. Левицький всвоїй праці про літопис Самовидця уділив досить уваги симпатіям і антипатіям автора цього літопису. Він зазначив, що в літопису Самовидця ми маемо: „безъискуственное воспроизведеніе событій, по своей объективности невольно напомпнающее фотографическое отображеніе предмета". Відмічаючи об'єктивізм Самовидця, Левицький каже, що „немного можна указать неторических трудовъ стараго временп, которые отличались бы такимъ чисто эпическимъ объективизмомъ какъ лѣтопись Самовидца". О. Левицький зазначив, що у Самовидця нема бурхливого незадоволення проти польсько-шляхетського стану, що літописець висловлювався тільки проти утисків реєстрових козаків поляками, а тяжке становище поспольства перед Хмельниччиною його не хвилювало; ненормальним же він вважав у становищі поспільства те, що пани експлуатували його не безпосередньо, а через старостів, орендарів, як про це каже літописець, з'ясовуючи причини Хмельниччини, й тому Самовидець в Хмельниччині схильний бачити лише низку жорстоких вчинків свавольної черни, а війни Хмельницького він вважав кароюбожою за гріхивсіх. Ґрунтуючись на оповіданнях Самовидця й зокрема про Хмельниччину, про утиски значних, наруги над трупами, грабування козакамп міст, пияцтво козаків 1651 p. (поклик на стор. 13, 14, ΐδ, 16, 20, 22, 26), 0. Левицький каже, що у Самовидця нема симпатій до козаків, а іноді видка й неприхильність до них за грабунки не тільки чужих, але й своїх. Відзначив Левицький неприхильність Самовидця до злиття поспільства з реєстровим козацтвом й неприхильність Самовидця до запоріжців. Відзначив також Левицький співчуття Самовидця панам, шляхті й взагалі „значним“,колиїхутискало„гультяйство“. Ґрунтується в цих твердженнях 0. Левицький на оповіданні Самовидця про рух міщан в козаки 1649 p., з приводу, чого Самовидець каже, що „такъ дияволъ учинилъ себѣ смѣхъз людейстатечнихъ!". НеприхильністьСамо- видця до запорожців 0. Левицький бачив в тому, що в боротьбі 1663 p. симпатії Самовидця на боці городовпків. а не запоріжців й що про останніх Самовидець часто дає відозву „як людях своевольних". Зазначив Левицький також шляхецько-роялістичні тенденції Самовидця щодо польського короля; потім, після приєднання України до Москви, ці роялістичні тенденції Самовидець переніс на московського царя. Ґрунтується в цьому 0. Левицький на відозві Самовидця про смерть короля Володислава IV, на незадоволенні Самовидця тим, що на початку 1649 p. Б. Хмельницький не мирився з королем польським, на похвалі Самовидцем Б. Хмельницького, за те, ЩОВІНІ649 p не дозволив,щоб Ян-Казимір попав у полон до татар. Роялізл Самовидця до Москви вицко, на думку 0. Левицького, в титулуванні московського царя: „его царское величество" „его царское пресвѣтлое величество, всея Росіи самодержець" й в звістці про радість люду України з приводу приєднання до Москви й в докорах запоріжцям за порушення царської ласки. Що ж до політичних важливих подій того часу, тут, як каже Левицький, Самовидець не висловлює своїхпоглядів, що, на думку дослідника, трапилосятому.щоСамовидець не цікавився складними політичними подіями, а багато деякі з них були й неприступні для його розуміння, бо інакше тяжко з'ясувати, чому Самовидець байдуже оповідає про такі важливі для України події, як Га- дяцький трактат, Андрусівська угода, руїна Правобережжя. Дивно, на думку 0. Левицького, що Самовидець не висловлює своїх поглядів на такі питання, що хвилювали йото сучасників, як московські ввєводи на Україні, самоврядування на Україні, підлеглість української церкви московському патріярхові. B галузі міжнародніх взаємин одмічае 0. Левицький у Самовидця неприхильність, до- магометанських народів. Це видко, на думку 0. Левицького, з неприхильности Самовидця до союзу України з ними, як напр.заБ. Хмельницького 1650 й 1651 p.p., або П. Дорошенка, з задоволення Самовидця від розгромів турок іншими державами, в відозві Самовидця, що хан „радъ бы усѣхъ христианъ в нѣвець обернути". Що ж до ставлення Самовидця до окремих політичних діячів, тут 0. Левицький відзначає у Самовидця „отсутствіе опредѣленнаго руководящаго начала: приговоры лѣтописца основаны на различныхъ соображеніяхъ— политическихъ, нравственныхъ, религіозныхъ". Відмічає 0. Левицький, що Самовидець „необыкновенно скупъ на похвалы". Хвалить Самовидець, за 0. Левицьким, тільки двох тодішних політичних діячів: Я. Сомка й I. Сірка—обох за військову хоробрість: Сомка, що він, „не щадячи здоровья своего, добрымъ приводцею войска былъ“, а Сірка Самовидець титулує „ватагъ силній". Б. Хмельницькому Самовидець не відводить жодного рядка похвали, а догани зустрічаються; так, Самовидець докоряє Б. Хмельницькому, що він не робив згоди з королем й хвалить Хнельницького за те, що під Зборовом не допустив „ягеби мѣлъ достати монарха хриетиянскій в руки и в неволю бѣсурманскую". Про інших діячів Самовидець або не дає ніякої оцінки, або дає негативну оцінку. I. Виговському Самовидець докоряє за хитрощі, лукавство, дружбу з татарами й невдячність до пам'яти старого Хмельницького. В. Золотаренка Самовидець зве „простаком", про M. Филимоновича дає відозву, як про людину жадну ■ й продажну. Неприхильно ставиться Самовидець і дО I. Брюховецького, а особливо не любить Самовидець П. Дорошенка, докоряючи йому союз з татарами й турками, зокрема події 1672 p. в зв'язку з взяттям Кам'янця турками, але нічого не висловлює про Ю. Хмельницького, що був знаряддям (під час свого останнього гетьманства) в руках турок. Докоряє Самовидець Д. Многогрішному й I. Самойловичу-пер- шому за властолюбіе, за зраду Брюховецького й Дорошенка й за те, що він ні в що поставив прокльон царгородського патріярха, а Самойловичу за гордість, великі побори, зажерливість й за „утрату Чигирина“.-До Мазепи Самовидець ставиться без догани, а навіть „будто съ нѣкоторою расположенностью". Ha закінчення характеристики симпатій й антипатій Самовидця, 0. Левицький відмічає гарну відозву Самовидця про царя Федора за його прихильність до українського народу.1)· Такі погляди 0. Левицького на симпатії й антипатії автора літопису Самовидця. Я навмисне зупинився докладно на цих твердженнях, бо вони лягли, головним чином, в підвалину тверджень і інших дослідників про симпатії й антипатії автора літопису Самовидця. Об'єктивізм Самовидця визнають M. Костомаров, В. Антонович, M. Возняк, C. бфремов, Д. Багалій, В. Романов- ський[389] [390]). M. Возняк вважає дивним, що Самовидець не висловлює свого погляду на низку видатних подій на Україні. ‘). Про скупість СамовиД- дя на похвали відмічає і В. Іконників[391] [392]). Відмічали дослідники, як-то:

B. Іконників, M. Возняк, Д. Дорошенко, Я. Гординський симпатії Самовидця до реєстрових, городових козаків[393]). О. Огоновський, M. Возняк, H Василенко, Д. Дорошенко, Д. Багалій, О. Дорошкевич, В. Коряк відмічають шляхетські симпатії Самовидця, а В. Іконников і Д. Дорошенко відмічають ще й старшинсБкі симпатії його; бачив у Самовидці представника інтересів старшини й B Пархоменко[394]). Дослідники, як .B. Іконни- ков, M. Возняк, Я. Гординський, Д. Багалій також додержуються погляду, іцо Самовидець ставився з незадоволенням проти руху черни в козаки й вважав, що чернь на мала утисків від панів, а лише від орендарів і польських уповноважених; В. Іконников й особливо Д. Багалій відмічають ще неприхильність Самовидця й до простого козацтва, особливо до гультяйства, й неприхильне ставлення Самовидця до розбишацтва й насильства[395]). Неприхильність СамовидцядозапоріжціввизиаютьВ.Ікон- ников, Д. Дорошенко, C. вфремов, Д. Багалій, Я. Гординський[396]). Роялізм Самовидця щодо польського короля, а потім перенесення цього роялістич- ного почуття на московського царя визнають В. Іконников, Д. Дорошенко,

C. бфремов, M Возняк, Д. Багалій, Я. Гординський, а О. Оглоблін відмічає, що Самовидець щиро відданий московській орієнтації й „навіть підкреслює в свойому творі цю прихильність";' Д. Багалій відмічає прихильність Самовидця й до московської держави, a B Іконников відмічає, що Самовидець неворожий Москві[397]). Визнавали, дослідники як В. Іконников, M. Возняк, Д. Багалій, О. Оглоблін, В. Романовський, неприхильність Самовидця до турок і татар[398]). Про прихильне ставлення Самовидця до Я. Сомка зазначають В. Іконников, M. Возняк, Д. Дорошенко, Д. Багалій, 0. Оглоблін, а В. Романовський зазначав, що Самовидець спочатку був неприхильний Сомкові, (в оповіданні 1661 p. каже „Сомко гетьманом ме- новалея, любо радою необраній былъ"), а потім став прихильним[399] [400]). ’Симпатію Самовидця до 1. Сірка відзначують В. Іконников, Д. Дорошенко, Д. Багалій ’о). Що ж до ставлення Самовидця до Б. Хмельницького В. Іконников тримається погляду, що у Самовидця немає похвали Б. Хмельницькому, а є догана за пиху; Я. Гординський вважає, що в данному питанні Самовидець, стриманпй в похвалах; 0. Оглоблін відмічав, що Самовидець хвалить Б. Хмельницького за замирення з королем під Зборовом; Д. Ёагалій вважає, що в даному випадкові СамовидецІ висловлюється про вчинок Хмельцького об'єктивно; Д. Багалій, торкаючись ставлення Самовидця до Б. Хмельницького, зазначає, що хоч Самовидець і не висловлює власного погляду на Б. Хмельницького, „ані 4. прихильности, ані неприхильности, хоч свою прихильность виявляє в тім, що звертає найбільшу увагу саме ,на події цих часів“. Крім того, каже Д. Багалій, що хоч Самовидець і висловлює свій докір Б. Хмельницькому за те, що він на початку 1649 p. неввійшову згоду з королем польським через свою пиху й заятрення, що в ньому розвинули чужоземні посли, але „тут літописець обвинувачує більш послів, аніж самого Богдана Хмельницького"1). Неприхильність Самовидця до I. Виговського відзначають В. Іконников і Д. Багалій[401] [402]); неприхильне ж ставлення Самовидця до В. Золотаренка відзначує В. Іконников і О. Оглоблін[403] [404]); так само від- D значує неприхильне ставлення Самовидця до M. Филимовича й В. Ікон- ков1). Неприхильність Самовидця до І.Брюховецького визнають: В. Ікон- ников, Д. Дорошенко, Д. Багалій, причому останній відмічає, що Самовидець обурюється й із тиранського замордування I. Брюховецького[405] [406]). Вороже ставлення Самовидця до П. Дорошенка визнають В. Іконников, Д. Дорошенко, Д. Багалій ®); так само відмічають вороже ставлення Самовидця до Д. Многогрішного В. Іконников й Д. Багалій7). ВідзнаЧують вороже ставлення Самовидця до 1. Самойловича такі дослідники, як В. Іконников, Д Дорошенко, Д. Багалій, O Оглоблін8). Що ж до ставлення Самовидця до I. Мазепи — В. Іконников й Д. Багалій вважають, що . Самовидець ставиться до Мазепи скоріш прихильно, а Д. Дорошенко й 0. Оглоблін визнають гарне ставлення Самовидця до I. Мазепи, при-; чому останні дослідники в свойому твердженні ґрунтуються на відозві ‘ про Мазепу, що він „роду шляхетского, повѣту бѣлоцерковскогс, старожитной шляхти украинной и у войску значной*9). Симпатії Самовидця до царя Федора визнають В. Іконников і Д. Багалій10).

Такі існують в історіографії думки щодо симпатій й антипатій Самовидця, думки, що залежать, як зазначено й вище, від поглядів в цьому ^ питанні 0. Левицького.

Поруч же з цими думками існують ще в історіографії про симпатії й антипатії Самовидця погляди, ще не залежать від поглядів в цьому питанні 0. Левицького, Так Д. Багалій каже, що Самовидець „спочуває Україні й кохає її. Особливу увагу в своїм літописові присвячує він поветаншо Богдана Хмельницького, що визволило Україну від визискувачів — поляків та жидів“. Відмічає Д. Багалій й прихильне ставлення Самовидця до патріярха Никона, ґрунтуючись на оповіданпі-літописупро суд над цим патріярхом. Що ж до того, що Самовидець не висловлює цвого погляду па важливі події свого часу, це, на думку Д. Багалія, сталося не тому, що Самовидець був мало освічений, або не цікавився

81

Цими подіями, а тому, що він хотів бути не істориком, а літописцем й „окрім того, він, можлива річ, утрннувавсь од цього через цензурні умови свого часу. Він жив і писав свого літописа у страшні й небезпечні для України часи Петрові, й дарма що не готував він його до друку, але все ж таки мусів бути обережний, особливо коли дожив до зради Мазепиної й до утисків, що вона була викликала". Відзначив ще ак. Д Багалій, що Самовидець ніде не виявляв, як він ставиться до тяжкого становища козаків, коли їх побили вороги, як, напр., під Берестечком; відзначив ще ак. Д. Багалій, що Самовидець оповідає об'єктивно про причини повстання на Україні проти воєвод!). C. Оглоблін зазначає незадоволення Самовидця революційними подіями Хмельниччини й з'ясовує це тим, що шляхта козацького реєстру й значне козацтво не вважали нормальним становищем 1648— 1652 p p., а потім, з часом і політичні й особисті випадки дальшого розвитку подій викликали у Самовидця критичне й навіть вороже ставлення до революції 1648 p.[407] [408]). В. Мякотін зазначив, що Самовидець „не особенно расположенный къ козакамъ[409]). Акад. M. Грушевський характеризує Самовидця, як „репрезентанта козацького панства", а проф. П. Клименко вважає, що Самовидець є „ідеологічний виразник промислово-торговельного козацтва"[410]). B студії „До питання про певність відом. літ. Самовидця" я висловлював про симпатії й антипатії Самовидця погляди, що девчому не збігаються з. загально- панівними думками в цьому питинні; так, я висловився, що Самовидець українськийпатріот,ворог Москви, що Сіркові Самовидець неприхильний[411]). He зупиняюсь тут докладно на цих моїх раніш висловлених поглядах, бо буду їх доводити далі докладніш при розгляді симпатій і антипатій Самовидця. '

Перше, ніж розглядати симпатії й антипатії Самовидця, треба розв'язати питання, чи мали для Самовидця значіння умови часу при складанні ним свого літопису, певніш, чи міг він вільно висловлюватися в свойому творі чи ні, чи залежав він від цензурних, звичайно в тодішньому розумінні. умов свого часу.

Ha це питання відповідь дає так сам літопис Самовидця, як і близькі йому по часу складання інші т. зв. „козацькі" літописп й твори подібного роду. Треба сказати, що такі твори, як праці Самовидця, Грабянки, Величка писано тоді, иоли вже, московський торговельний капітал став наУкраїні — Гетьманіцині твердоюногою йдававпочувати себемайже у всіх галузях життя тодішньої України. Спроби тих шарів українського суспільства, що їм була шкідлива політика московського, торговельного капіталу, реагувати проти цього утиску, кінчалися кожен раз невдачею й суворими карами проти „зрадпиків". Тому, звичайно, трудно думати, щоб „літописці" й взагалі письменники висловлювали тоді в своїх творах одверто свої думки, свої погляди, якщо останні були не на користь Москві. Так само.небезпечно було висловлювати свої погляди, коли вони були чим небудь ворожі й тодішньому українському уряду, зокрема гетьманату. Це дарма, що подібні твори, як літописи, не готувалися до друку. He бажані для вищої влади місця, хоч і рукописного твору, могли стати відомими так чи інакше і пошкодити свойому авторові.' Тому при студіюванні творів того часу треба не завжди вірити їх поверховому росій- оЬкому патріотизму й монархізму й взагалі- симпатіям і ‘антйпатіяМ, а студіювати їх докладніше перш, аніж робити висновки про симпатії й антипатії авторів цих творів.

Візьмемо для порівняння такі твори, як „літопиеи“ Грабянки, C. Велич- ка. Грабянка, що в свойому творі виявляв до Росії таку показову лояльність, що Г. Карпов зазначив, що Грабянка оиовідав- „безъ всякой вражды къ великой Россіи, а напротивъ видна постоянная благодарность къ защитникамъ единовѣрнымъ И единоплеменнымъ" !), був не дуже то прихильний до Москви. Так, він вкладає в уста П. Дорошенку цілий трактат про права України, в якому Дорошенко закидає Брюховецькому, „чего ради онъ на вѣчное себѣ проклятіе народъ свободній, не давно отъ лядского плѣненія, з многопролитіемъ крове, дерзновеніемъ и мужествомъ свобо- дившійся, доброволнѣ же Москвѣ поддавшійся, ради тягчайшого еще порабощенія, попустилъ воеводамъ по всѣхъ градахъ быти, и дани отъ всякой душѣ и со всѣхъ маетностей, такожде пошлини совеѣхъпромие- ловъ взимати, и на воеводъ всѣмъ людямъ работати, до нихъ же ни гетманъ, ни полковники, ни всъ начальницѣ козацкіе не имѣють въ волно- стяхъ ихъ никакого дѣла, зане же и прежнихъ вѣковъ народу нашему російском-у того не бывало"...[412] [413]),—місце, що його царська цензура XIX в. викинула з видання літопису. Так само C. Величко вкладає думки й погляди опозіційного Москві панства свого часу або в написані самим ним універсали, буцім-то Б. Хмельницького, або в промову ним видуманого секретаря Б. Хмельницького — C. Зорки, радіе (між рядків) невдачам Москви[414]). Навіть у пізнішому творі, відомій „Исторіи Русовъ", що її писано на- початку XIX в.[415] [416]), ми також зустрічаємо відгомін цього — низку місць, де автор проводить „контрабандним" шляхом думки тої кляси, ідеологом якої він був, в тих випадках, коли ці погляди були ворожі офіційним поглядам царату, вкладаючи ці думки в промови різних осіб в свойому творі3).

У Самовидцевому літописі ми також бачимо вплив того, що за Д. Бага- лієм, можна назвати цензурними умовами часу[417]). Так, напр., Самовидець нічо- .ro не каже прикрогопротигетьмана I. Самойловичааж до 1687 p. — року скинення Самойловича з гетьманства, після чого він дає негативну характеристику Самойловичові, докоряючи йому, між іншим, що він „за своєю незичливос.тю Чигиринъ утратилъ", хоч за останнє було б цілком умісно докорити в оповіданні 1678 p., року утрати Чигирина. Так само і в оповіданні 1682 p. Самовидець виявляє велику обережність. Оповідання його про повстання стрільців у Москві писано, як це зазначено вище, не одночасно, а в різні часи. I в першій частині оповідання, що його писано до скарання Хованських і притушення цього повстання, повстання стрільців описано Самовидцем досить об‘єктивно, скоріш з виправданням їх повстання. Друга ж частина оповідання, що її писано після придушення повстання стрільців, написана у ворожих стрільцям виразах. Так саме ніде в описах повстань і кар стрільців 1682, 1689, 1698 й i609p.p. Самовидець не згадує ймення царевни Софії, дарма що офіційні джерела того часу, особливо 1698 p., звали Софію духозбудницею цього руху стрільців1). Причину цього можна бачити тільки в тому, що Софія померла 3 липня 1704 року[418] [419]), ц. т. після смерти й самого Самовидця. Звичайно, писати за її позитивно Самовидець в часи Петра І,не міг, це було йому небезпечно. Докорити ж Софії в літопису було теж небезпечно, покіль вона була хоч і ув'язнена, але жива, бо Петро I міг позбавитися життя, так чи інакше, і тоді напевне на чолі влади знов могла би стати Софія.

Так саме ми зустрічаємо у Самовидця дуже обережні вислови про діячів України, а почасти й Московщини, що ще відограють активну po- лю в подіях. Звичайно, це стосується, головним чином, до другої частини Самовидцевого твору, частини, що її писано різнобіжно подіям. B першій же частині, частині історичній, Самовидець дає часто суворий присуд різним історичним подіям й діячам і в оповіданні про початок їхньої діяльности, що, звичайно, з‘ясовується тим, що перщу частину літопису писано деякий час опісля подій, коли вже з'ясувався не тільки їхній хід, а часто й кінець, а діячі часто — густовже й скінчили свою політичну ролю.

Bce це приводить мене до висновку, що Самовидець при писанні свого твору залежаввід цензурних, в тодішніх умовах, обставин й тому треба, розв'язуючи питання про його симпатії й антипатії, дуясе уважно студіювати його твір і дбати про те, щоб, так би мовити, читати думки Самовидця між рядків його твору.

Перейдімо тепер до розгляду симпатій й антипатій Самовидця[420]).

Самовидець був ідеологом певної кляси, певної партії тої кляси, до якої він належав. 3 такого погляду й треба підійти до розгляду симпатій й антипатій Самовидця.

Який же був стрижень тодішніх клясових відносин на Україні? Революція Хмельниччини була революцією торговельного капіталу взагалі, революцією дрібного козацького й шляхетського землеволодіння проти великого маґнатського землеволодіння зокрема, революцією покріпаченого селянства проти визиску з боку державців, революцією проти маґнгу- ської диктатури у всіх майже галузях життя тодішньої України[421]). Різні шари українського суспільства, що взяли участь у цьому революційному рухові, бажали досягти певної мети. За короткий час велике маґнатське землеволодіння, маґнатська диктатура були знищені на Україні й торговельний капітал Українн встиг збудувати навіть і українську державу, що мала поширюватися і за межі етнографічної Українп. Надалі в процесі розвитку подій посталав економічно-соціяльних взаєминах України проблема — в якому напрямкові будуть розвиватися економічно - еоціяльні відносини на Україні: 1) чи в напрямкові, що був корисний козацькій старшині—в напрямкові утворення великого землеволодіння, поновлення кріпацтва, при чому великими землевласниками мала стати козацька старшина, й, як наслідок цього, гегемонія її й в інших галузях життя тодішньої України; 2) ча в іншому напрямкові — напрямкові збереження status quo перших часів Хмельниччини: дрібного землеволодіння,. панування низів тодішнього українського суспільства, вільного розвитку торговельного капіталу взагалі, міст зокрема. Ді економічно-соціяльні проблеми ставили ще й іншу проблему: на яку сусідшо країну мае епира- ратись чщ то певна кляса, чи то певна партія для здійснення своїх клясових постулятів, бо вже перші роки революції показалн, що без орієнтації на певну сусідню державу жодна кляса, жодна партія не може здійснити своїх плянів. їа і сусідні країни показали ясно, що в тих чи в інших формах вони бажають мати Україну в сфері свого впливу.

I от з погляду вищевказаних двох моментів (економічно - соціяльних відносин на Україні й взаємин України з сусідними країнами що, звичайно, базувалися на цих соціяльно - економічних підвалинах) ми й можемо розглядати тодішні відносини на Україні й, звичайно, симпатії й антипатії Самовидця, як ідеолога певної кляси, певної партії тодішньої людности України.

Крім цих двох моментів,при розглядіскмпатіййантипатійСамовидця треба ще мати на увазі й особисті моменти життя автора літопису, що теж повинні відбитися на його симпатіях і антипатіях; звичайно ці особисті моменти в житті автора літопису не відрізняються від клясових симпатій його.

Ці клясові, партійні й особисті моменти, маючи економічно-соціяльні підстави, тісно переплетаються між собою в симпатіях Самовидця й дають цільну моністичну фізіономію автора літопису.

, Одною з причин, що викликала написання літопису Самовидця, було і бажання~йберёгти пам'ять прокозацькіподіГй виправдати клясові козацькі' дїїмагдиня ігЩоЖцьку диктатуру, цТ~т. виправдати ідеологічно козацьку, стярщШууТцо, як говорилося вище, ховала ~свої клясові інтереси за інте/ ресамтгжозацтваДостаннє не було одноманІтйіоюЛ'ґасоюУгабо^сієг^ЩрШн^ —Як ідеолог козацької старшини, що тримала тоді в своїх'руках'дйк- татуру на Україні,("Самовидець виступає в свойому літописі як український патріот, що симпатизує Україні. Дя прихильність Самовидця доf України, цей український патріотизм Самовидця виявляється в різних формах. Він не виявляється взагалі в гучному вихвалюванні України, як це ми маємо напр. в близькому Самовидцеві за часом творі C. Величка, або Грабянки, або в пізнішій,, Исторіи Русовъ“. Виявленнякозацькогопатріо-1 тизму у Самовидця e своєрідне. Так, описуючи перемоги козаків, Самовидець в свойому творі відмічає і дрібні перемоги козаків, часто збільшуючи їх, особливо в оповіданні про події, що мали в цілому невдалі наслідки для України. Коли ж Самовидець оповідає про поразки козаків, він оповідає про них коротко, вказує часто невірні причини цих поразок, зменшує розміри поразок, або малює поразки як перемоги. Іноді ж Самовидець зовсім замовчує значні поразки козаків, про які він, звичайно, не міг не знати, бо вони були дуже значні й важливі своїми наслідками. Торкаючись взагалі України, Самовидець дбає про те, щоб піднести її значіння й вагу й дати в корисному для України світлі її політику 1J.

Наведу приклади цього. Хмельниччина являється, за Самовидцем, не буптом, а повстанням з дозволу короля, як це я зазнз.чив вище; для доведення цього Самовидець старанно підкреслює мітичне оповідання про королівські привілеї козакам у Барабаша й захоплення їх Б. Хмельницьким. Описуючи перемоги Б. Хмельницького, Самовидець відзначуе велику здобичу козаків, велику кількість полонених (напр,, описи кор- сунеької й пилявецької перемоги). Оповідаючи про облогу московським військом козаків у Конотопі 1659 p , Самовидець каже, що'О. Трубецький облягав Конотоп „розними способами достаючи — такъприступамичасти- [422]

ми, яко подкопами и кгранатами великими, промпслъ чинячи, а на остатокъ хотячп коло города ровъ засипати, валъ перед собою войско гнало, у ровъ землю сипячи; але тую землю облеженци вилазками в город Конотопъ носити, и с того собѣ валъ приболшовали; в которыхъ то приступахъ бояринъ князь Трубецкій много людей потратилъ". ’). Коли ми, читаючи цього описа, будемо ще пам'ятати про цензурні умбви від Москвидлялітописця, прощояказаввище,ясно видко, якСамовидець, хоч i в трохи прикритій формі, але пишається діяльністю обложених у Конотопі козаків. Оповідаючи про події походу литовців на Україну 1651 p., Сайовидець відмічає радісно таку невелику подію цього походу, що Я. Радивил „ прптягнул под Черпѣговъ, але юже тамъ нѣчого не вскуравшя назадъ повернулъ на Любечъ"[423] [424]); так само 1659 p. відмічає Самовидець, що з-під Ніжена кн. Г. Ромодановський мусив відступити, „ничого не векуравши", або що, перед боем під Конотопом козаки „языка взяли, а людъ московскій не досталъ языка"[425]). Оповідаючи про поразку козаків під Берестечком, Самовидець відмічає, по-перше, що Хмельницький й козаки „дали бой слушнш войску королевскому", а причину невдачі Самовидець вбачає в тому, що „Ханъ Кримскій почалъ з королемъ его милостю щось згодного, и учинили потребу еще, и заразъ ханъ з ордами усту- пцлъ, зоставивши самихъ козаковъ". ГІро остаточний же розгром козацького табору, що мав місце після облоги, Самовидець лише каже, що військо, „знявшися, просто пойшли черезъ переправи Икву и ГІлкшову, зоставивши и гармати; на которихъ переправахъ много козацтва погинуло. A такъ тое войсько без табору увойшлонаУкраину“[426] [427] [428]).Оповідаючи 1649 p. про розгром M. Кричевського Радивилом,Самовидецькажетільки, що „того ж року войско литовское под Загаллямъ и Хвойниками розбили полкъ киевскій з Кричевськимъ"в), тимчасом це була дуже велика иоразка не одного київського полку, а великого козацького війська. Оповідаючи про розгром 1651 p. війська Небаби литовцями, Самовидець як причину цього розгрому вказує не те, що литовське військо було міцніше, а в тому, що козакипиячили, що ними керував M. Небаба, мало здатний для цього®). Описуючи події, зв'язані з т.з. Білоцерківськимтрактатомі65ір., Самовидець каже, що коли коронне й литовське військо, під час військових акцій під Б’лою Церквою наступило на козаків „гетманъ Хмелницкій собою не звонтпилъ : далъ добрій бой обомъ тимъ войскамъ коронному и литовському, же оныхъ много пало, и от козаковъ трудность великую о воду мѣли, а от орди о живность за-для коней. Итакъ з собою стоячи през недель двѣ почали до згоди приходити... Итакъ на той згодѣ гет- манове коронніе вымоглп тое на Хмелницкомъ, же позволивъ войску коронному в Браславлю на Забожю, а части другой войска стати на Заднѣпру в полку нѣжинскомъ и чернѣговскомъ и в Вишневичинѣ, авойску литовскому у Стародубовщинѣ. Итакъ тую згоду принявши, войска розишлися; а що до иншихъ пактовъ, на Зборовськихъ пунктахъ стало; тилко то новая, що войско стало в-.тихъ городахъ, где козацтво“[429]). Як бачимо, в цьому оповіданні Самовидець зовсім невірно проти дійсно-

сти малює ці тяжкі для України події. B оповіданні про події Дрижи- пільського бою війська українського й московського проти поляків ітатар у 1655 p. Самовидець каже, що „войско козацкое в купуне зійшлося, и орда недопустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях; и такъ наступовало жолнѣрство на Хмелницкого, же трупом жолнѣрскимъ козаки отаборились, бо не тилко в день, але и у ночи бились рукопашъ. Аже в таборъ козацкій и московскій дракгунѣя уломилася была, которихъ не так стрѣлбою якъ оглоблями з саней билн, и многихъ побпли, з которыхъ мало хто увойшолъ. Що видячи' Хмелниц- кій, же такъ великая налога през дней трп, казалъ табору рушати, и просто на обоз коронній ити, роспорадившн гарматы и пѣхоту. Що видячи, жолнѣрове мусѣли уступовати назадъ, такъже и орда, бо много татар пропало, за которими гетманъ Хмелницкій з войсками ишолъ втропи, и іхъ прогнавши, в Уманѣ сталъ"1). У цьому оповіданні Самовидець не тільки малюе яскравими фарбами мужність козацького війська й Хмельницького, чого вони в дійсності й заслуговують, але й так оповідав про ці події, що в читача складається вражіння, що Дрижилільський бій закінчився цілковитого перемогою козаків і розгромом польсько-татарсь-. кого війська. B дійсності ж, хоч козацьке військо, завдяки своїй мужно-1' сті й гарному керівництву, врятувалося само й врятувало московське військо від розгрому й пробилося збройною рукою через польсько-татарське військо, але ж цей бій в цілому був невдалий для України—наслідком його була руїна від татар Брацлавщини. Про взяття Москвою й козаками Озова 1696 p. Самовидець каже, що „за позволеніемъ (божіимъ) узяли городъ Азовъ, а найболше за отвагою козаковъ, которіе, сами охоту узявши, отважившися, опановали вежу, которая усего города боронила, ииз тоей вежѣ козаки разили турковъ в городѣ, же не могли себѣ боронити, которіе мусѣли просити-милосердие и здали город"[430] [431]). При цьому треба зазначити, що Самовидець тут каже взагалі про козаків, не згадуючи, що в цій події брали участь, крім українських козаків,ідонські.

Низку ж невдалих для козаків подій Самовидедь зовсім замовчує, як говорилося вище. 1649 p. Самовидець не каже нічого про розгром литовцями війська I. Голоти.[432]). 1651 p. Самовидець не каже нічого про розгром польськими відділами війська Д. Нечая й про загибель у бою цього видатного діяча Хмельниччини[433] [434]). Зовсім не каже Самовидець у свойому творі нічого про те тяжке сгановище, що трапилося козацькому війську (а вкупі з ним і московським відділам) під бзерною від наступу татарського війська у 1655 p.3). Походи козацькі проти турок і татар 1697 ії 1698 p.p. літописець описує як успішні, дарма що ці походи не дали того, чого від них сподівалися. Підносячи Україну, Самовидець каже, що lfi54 p. від царя в справі приєднання України прибув боярин В. Бутур- лін „из иними бояри и многими столниками и дворянами"[435]), тоді ж як з бояр у цьому посельстві був один В. Бутурлін. Так само 1656 p. Само-'

впдець відмічає, шо на Виленеькій комісії „козацкіе послове ст Хмел- ницкого тамъже были“, й мовчить, що ці посли не були допущені до участи в пересправах на комісії1).'*

Що ж до того, як літописеццщписуе такі важливі для України події, як Гадяцький трактат 1058 p, або" Андрусівський трактат 1667 p, або иідлегіеть української церкви московському патріярхові, треба сказати, що про ці події Самовидець оповідає в покійній епічній формі, без якого б то не було тлумачення цих подій, або характеристики їх, що й дало прив'д 0. Левицькому, як сказано вище, припускати, що Самовидець мало цікавився складними політичними питаннями й що багато які з них були йому незрозумілі 3 цпм поглядом погодитися неможна. Неможна лрипуститя, щоб людина, що вживала заходів з'ясувати йосвітлитипри- чини подій того часу, з'ясовуючи і відмічаючи навіть причини подій, що малимісцезамежамиУкраїна(напр. розколна Московщині, війну турок з цесарцями),не була зацікавлена такими важливими дляУкраїни подіями, як Гадяцький трактат, або Андрусівська угода, або підлеглість української церквп московському патріярхові. Тут треба приєднатися цілком до погляду Д. Багалія, що в данному випадкові ми маємо діло з цензурними умовами часу. Літописець не хотів висловити думки про ці події й тому дотримувався про них в оповіданні покійно-байдужого тону. Висловити свою справжню думку про ці події він не міг, бо це було йому небезпечно. Самі же ці події були або шкідливі для тих кол українського суспільства, до яких належав Самовидець, як Андрусівський трактат,що по суті був порушенням усіх умов Україниз Москвою й показував, що Москва дивиться на Україну, як на свою звичайну провінцію, або підлеглість української церкви московському патріярхові, що було одним із заходів колоніяльної політики московського торговельного капіталу на Україні. Звичайно, цим подіям Самовидець міг би дати тільки ,негативне освітлення. Така ж подія, як Гадяцький трактат, була здійсненням клясових вимог верхів тодішнього суспільства України, що до них належав Самовидець, але здійсненням на шкоду Москві. Висловити свою позитивну оцінку цій події Самовидець теж не міг, бо це, при підлеглості України Москві, було йому небезпечно. Навіть пізніш, уже після смерти Самовидця,у 1707 p. козацька старшина, що була не задоволена . політикою Росії, у Києві, у генерального обозного Ломиковеького читала j&i пакти[436] [437]). Тому Самовидець і пише таким покійним, рівноважним тоном про ці події, прикриваючи цим наче покірним об'єктивізмом своє вороже ставлення до них. Про Гадяцький трактат Самовидець каже, що I. Ви- говський ,,тамъ же под Гадячомъ докончилъ згоди з королемъ его МІІЛОСТІО на томъ постановивши, же самъ воєводою киевъскимъ былъ, a c каждого полку козаковъ по килка сотъ до шляхетства мѣли быть приняти; также шляхта вея и козаки трехъ воеводствъ: киевского, черниговского·, брас· лавского, в Киевѣ усѣ суды и справи имѣли отправоватп, не ездячи до Люблина, а нѣ тежъ до Варшави на сеймъ, що и. дривилеями южъ иствержено было“[438]). Про Андрусівський трактат Самовидець під 1667 p. оповідає, що „того жъ року коммиссія екончилася в Красномъ под Смоленскомъ, с которой коммисіи якъ на Москвѣ освѣдчено от его царского величества, усему народу при соборной церквѣ и присланъ былъ Евстра- тій Антиповичъ такъ з писмом тоей постановленной коммпссіи до' гетмана, Брюховецького". Про зміст же Андруеівського трактату Самовидець тут не каже нічого певного, як він каже в інших випадках про ухвали інших трактатов. Про зміст же Андрусівського трактату, в'пунктах, щодо України, Самовидець оповідає тільки як про чутки, що яаже от того часу тая била потла пословица, же Києва уступити мѣютъ ляхом, такъже забранніе рѣчи въ костеляхъ лядскихъ— срѣбро, аппарати и книгѣ и иннІе рѣчѣ, где хто що познаетъ, то тое отбирати на Украинѣ; знову зась козацтво, которое зостаетъ на томъ боку Днѣпра, якъ Чигиринъ, Черкаси, то πο- винни слухати короля его милости; а которое зостаетъ на семъ боку Днѣпра, то повинно слухати его царского величества; а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити" Ч· Дуже, звичайно, характерно, що Самовидець зміст цього трактату в пунктах, щодо України, дав за чутками, дарма, що він писав про це в свойому творі довгий час після цих подій, коли вже зміст Андрусівського трактату був відомий, й постанови його провадилися в життя. Про підлеглість української церкви московському патріярхові Самовидець тільки каже під 1685 p., що „того жъ року Гедеона, князя Четвертенского, єпископа Луцъкого, на метрополію киевскую обрано", а потім, під 1686 p. оповідає, що „на початку того року, по Богоявленіи, тотъ метрополитъ Четвертенский, приехавши з Москви, поехалъ з Батурина до святой Софии до Киева"[439] [440]).

Що такий байдужий, об'єктивний тон являеться.прикриттям задоволення, або незадоволення автора, що йому його не можна з тих чи інших умов висловити одверто, наведу для порівняння місце з іншого, сучасного Самовидцеві, українського джерела того часу. 1692 p. чернігівський архієпископ JL Баранович послав до Москви елецького архімандрита Феодосія для посвячення там в єпископи до Чернігова, але Феодосій досяг там того, що його висвячено на архієпископи до Чернігова, не дивлячись на те, що чернігівський архієпископ Л. Баранович був ще живий[441]). I ось як записує це до свого діярія Д. Ростовський під 1692 p.: „Сентября 13, Высокопре- подобнѣйший Отецъ Ѳеодосій Углицкій, Архимандритъ Елецкій Черниговскій, освященъ въ Москвѣ въ Архіепископи на престолъ Черниговскій, живу сущу настоящему Архіепископу Черниговскому Лазарю Барано- вичу". Про смерть Л.Барановича в цьомуж діяріюшічитаємо під i693p.: „Сент. 3, преставился Преосвященный Архіепископъ Черниговскій Лазарь Барановичъ, великій столпъ церковный", а про смерть того ж Феодосія Углицького під 1696 p. маемо у цьому ж діярію: $Февр. 5, Преосвященный Архіепископъ Черниговскій, ФеодосійУглицкій, преставился"[442]). Зцих наведених витягів видко, що автор діяріюша ставиться неприхильно до Ф. Углицького й прихильно до Л. Барановича.

B опису подій 1660 p, зв'язаних з Чуднівською кампанією, Самовидець виправдує те українське військо, що перейшло з табору В. Шере- метева до табору Ю. Хмельницького й поляків. Він каже, що після того, як 10. Хмельницький з'єднався з Польщею й з'явився в польському війську, що облягало Шереметева, українські козаки з війська останнього, „видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета отступати, и самъ старшій Цюцюра зо всѣми козаками отступилъ Шеремета жъ и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всѣми козаками прихилився"[443]).

B опису причин повстанняУкраїни протиМосквн 1668 р. Самовидець виправдує за це Україну, зазначивши, що „посланцѣ гетмана Брюховецкого частіе на Москвѣ бывали в кривдахъ от воеводъ, зостаючихъ по гдродахъ, от которихъ люде поносили, на що жадного реепонсу не одер- жовали, а найболше якъ былъ подписокъ с канцелляріи, Мокріевичъ и

Капшуровичъ, тіе дали знати, я?е козаки юже нѣ за що, и яко бп ляхомъ вскорѣ Украину отдадутъ*41). Так само ш'дкреслюе Самовидець, що воєводи московські на Україні „подачку наложили от всякого человѣка такъ ремесника,[444] [445]) якъ тожъ и найубогшого"[446]), тоді як вони „юже отвикли былц давати подачокъ"*)·

^Розглянемо тепер симпатії й антипатії Самовидця до різних верств людности України.

Самовидець у свойому творі виступає якідеологіприхильник козацької старшини, причому ця прихильність належить найбільш тим шарам козацтва та людей „значних**, що в тодішніх джерелах часто звуться козаками „старинними**, взагалі тодішнім верхам суспільства України. Ko- закі ж запорожські його прихільністю не користуються, навпаки він ставиться до них вороже. Неприхильно висловлюється Самовидець дуже часто й про рядове реєстрове козацтво, що цілком зрозуміло, бо реєстрове козацтво не було одноманітною масою. Так само вороже ставиться Самовидець і до поспільства, до черні, а також і до міщан. Зокрема вороже ставиться Самовидейь до руху поспільства й міщанства в козаки, до влиття їх в козацтво. Що ж до ставлення Самовидця до духовенства, то він, не висловлюючи так одверто своєї ноприхильности до духовенства, як до запорожців або поспільства, все ж таки до духовенства, зокрема нижчого, ставиться не дуже прихильно, я б сказав, звисока. Прихильність же Самовидця помітна тільки до духовенства з значних. Що ж до ставлення Самовидця до шляхти, треба сказати, що він, ставлячись взагалі неприхильно до великої шляхти-маґнатів, про дрібну шляхту в свойому творі зокрема симпатій чи антипатій ясно не висловлює, Видко, що він .розуміє дрібну шляхту під „значними", змішуючи її з козаками „старин- ними“, що цілком зрозуміло, коли ми будемо пам'ятати про тодішнє „по- козачення" дрібної шляхти й „пошляхетчення" козацтва, певніш верхів козацтва, козацької старшини.

Розглянемо тепер ті головніші місця літоппсу, що свідчать про ці симпатії й антипатії Самовидця.

Наведу по-перше з'ясуванняСамовидцем причинреволюції 1648 p.- місце, що в ньому дуже яскраво відбиваються ці симпатії й антипатії автора?)Про причини революції 1648 p. Самовидець каже так: „Початокъ и причина войни Хмелницкого есть едипо от ляховъ на православіе гоненіе и козакомъ отягощеніе; тогда бо онымъ не хотячи, чого не звикли были,панщиниробнти, наслужбу замковую оберкено, которихъзлистами и в городѣ до хандоження коней старостове держали, в дворахъ грубу то есть печи палити, псовъ хандожити, дворѣ зъмѣтати и до иншихъ несносныхъ дѣлъ приставляли. Знову зась, которіе зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове шляхта панове, от гетмана коронного насиланіе были, которіе бъ о ихъ волностяхъ бинамнѣй не дбаючи, але, яко могучи, оныхъ смиряли, легце поважаючи; плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по

золотихъ тридцять на рокъ, тое на себѣ отбѣрали, з сотниками дѣлячпся; бо сотниковъ не козаки оббырали и наставляли, але полковники кого хотѣли з своей руки, жебы онымъ зичливими были. Такъ яге полковникове козаковъ до всякой домовои незвичайнои роботи пристановляли; в поля зась пойшовши, любо якій козакъ достане у татаръ коня доброго, того отоймутъ; з Запорожягя през поля дікіе з рарогомъ, яструбомъ, орломъ, албо з хортомъ козака бѣдного шлетъ в городи, кому подарокъ шлючи, якому пановѣ, не жалуючи козака, хоча й бы згинулъ, якъ не трудно от татаръ. Знову зась, хоча й бы якого язика татарского поймали козаки, то з язикомъ татарскимъ, на кого ласкав полковникъ, якого жолнѣра своего выоилаетъ до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляютъ. B городахъ зась от жидовъ тая была кривда, же неволно козаковѣ в дому своемъ жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горѣлки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожувйли козаки за Пороги, то на Кодаку на коммиеара рибу десятую отбѣрали, а полковникомъ особливо треба дати и сотникамъ, и асауловѣ, и писаревѣ,— ажъ до великого убозства козацтво прийшло. A болше шести тисячей неповинно козаков бити; хочай и синъ козацкій, тую ягъ панщину мусѣлъ робити и плату давати. Toe над козаками было. Над посполствомъ зась, любо во всемъ жили обфито в збожах, в бидлахъ, в пасѣкахъ, але однакъ, чего не звикла была Украина терпѣти, вимислп великіе были от старостовъ u отъ намѣсниковъ, и жидовъ, бо сами державцинаУкраинѣнемѣшкали,тилко урядъ держали, и такъ о кривдахъ людей посполитихъ мало знали, албо любо и знали, толко заслѣплени будучи подарками от старостъ и жидовъ арандарей, же того не могли узнати, же ихъ саломъ по ихъ же шкурѣ и мажуть: з ихъ подданнихъ выдравши, онимъ даруютъ, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не такъ бы ягаловалъ под- даній ero. A то леда шевлюга, леда жидъ богатится, по килко цуговъ коней справляетъ, вимишляючи чинши великіе, поволовщини, дуди, оси пъ, мѣрочки сухіе, з жорновъ плату и инное, отнимання фолварковъ,—що натрафили на чоловѣка одного, у которого отняли пасѣку, которая всей землѣ Полской начинила бѣди, а тимъ способомъ"1), і далі оповідає сараву Б. Хмельницького з Суботовим. Тільки потім, після оповідання про початок повстання Б. Хмельницького, про розгром польського війська під Жовтими Водами й Корсунем, Самовидець повертається до релігійних причин революції й каже : „у вѣри руской помѣшка великая била от унѣятъ и ксендзовъ, бо уяге не тилко унѣя у Литвѣ, на Волинѣ, але и на Украинѣ почала ropy брати. B Чернѣговѣ архимандритовѣ унѣятскіе одинъ по другомъ зоставали; по инших городахъ церкви пра- вославніе запечатовали. До чого помошникамп онымъ шляхта, урядъ и ксіондзи биди, бо уже на Украинѣ що городокъ, то костелъ былъ. A в Кіевѣ теж утискъ немалій церквамъ Божіимъ староягитнимъ чинили, такъ воевода кіевскій Тшшгевичъ на тотъ часъ будучій, яко тежъ іезуити, домѣнѣкане, бернандини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи и науки школъ забороняючи, згола старорускую православную христианскую вѣру собѣ прекладаючи не розную от поганъ; бо лѣпшое пошанованнеляда жидищевѣ опросному било, анѣжели найлѣпшомухри- стияниновѣ русиновѣ. A найгоршее насмѣвѣско и утиски терпѣлъ народъ рускій от тихъ, которіи з рускои вѣри приняли римскую вѣру“2).

Де оповідання Самовидця3) дуяге характерне для встановлення його симпатій до певних шарів українського суспільства. Поставивши спочатку

*) Л Ѣ т о п и c ь C а м о в и д ц а, 3 і д.

2) Лѣтопись Самовидца, 11.

3) Про це оповідання Самовндця, якджерело про припини Хмельниччини див, M. Г p у ш e в с ь к и й, Історія.., ѴИІ* 2 c. 79 і д; В. C у x и я о - X о м e н к о, Одміни й банкрутство укр. націоналізму, 30 і д.

П

віру, як головну причину революції, Самовидець далі про неї не оповідає, а всю свою увагу зосереджує на тих утисках, що їх терпіли козаки, причому розглядає утиски найбільш найпривілейованійшій частині козацтва— козакам реєстровим1). Тут у цьому оповіданні Самовидця ми ясно бачимо симпатії його до реєстрового козацтва, що в ті часи, перед Хмельниччиною, від тих широких змагань, що їх висунуло козацтво в першій чверті XYII в., коли козацтво при П. Сагайдачному вело навіть зносини з іншими країнами не тільки без згоди свого вищого сюзерена— Польщі, а навіть проти її інтересів, коли козацтво від тої військової сили, з якого мусили рахуватися не тільки панівні кола польсько-литовської держави, а навіть і сусідні країни—козацтво перед революцією 1648 p. було введено, завдяки ординації 1638 p., до невеликого шоститисячного реєстру, без права обирати собі вищу старшину, й було в цілковитій підлеглості польському коронному гетьману[447] [448]). Тяжкого становища Запорізьких козаків, що в ньому вони перебували після 1638 p., Самовидець серед цих причин революції не згадує, дарма що йому була відома напр. залога від польського уряду в Січі, про що Самовидець й згадує в оповіданні про втечу Б. Хмельницького на Низ, коли каже, що він „на За- порожу зостати не могъ, задля залоги, которая на тотъ часъ c полковниками лядскими посполу з жолнѣрами зоставала"[449]). B підневільному становищі поспільства Самовидець теж не бачить нічоговажкого,— негативним він вважає тільки те, що пани не самі експлоатували своїх підданих посполитих, а через старост і орендарів; самий же факт експлоа- тації посполітих обурення Самовидця не викликає,—йому прикріше, приміром, одібрання у козаків десятої риби[450]).

/Симпатія до цих козацьких „значних11, верхів тодішнього суспільства України, являється у Самовидця в співчутті їхньому тяжкому становищу. Так, описуючи розвиток революції 164¾ p., що не збігався з намірами верхів реєстровиків, Самовидець каже, що ,.на тотъ часъ туга великая людемъ всякого стану значпимъ била и наругання от поеполптихъ людей, а найболше от гултяйства то есть от броварниковъ, вынниковъ, могилни- ковъ, будниковъ, наймитовъ, пастуховъ, же любо бы якій чэловѣкъ значній, и не хотѣлъ привязоватися до того козацкого войска, тилко мусѣлъ за-для позбитя того насмѣвиска и нестерпимихъ бѣдъ в побояхъ, напояхъ и кормахъ незвичайнихъ, и тіи мусѣли у войско приставати до того козацтва"[451]). Пам'ятаймо, що тут під” козацтвом Самовидець розуміє не реєстровиків, а ті загони, що утворилися з української людности за перших же часів після знищення польського війська на Україні, після Жовтих Вод і Корсуня, як про це видко з попереднього оповідання Самовидця про розвій повстання. Так само в оповіданні про події відомої ні- женської „Чорної Ради" 1663 р.,Самовидець, оповівши пронастановлення ί. Брюховецьким після ради полковників з запоріжців, додае: „При которомъ настановливанню полковниковъ много козаковъ значнихъ чернь позабивала, которое забойство три дня тривало. Хочай якого значного козака забили или человѣка, то тое в жартъ повернено. A старшина козаки значніе, яко з'могучи, крилися, где хто моглъ, жупани кармазиновіе на сермягн миняли“; каже далі Самовидець, що козаки, що були приставлені до нових полковників з запоріжців „з млиновъ сами розмѣри брали и куди хотѣли, оборочали, людемъ зась незносную кривду чинили, а звла- ща зяачнимъ; бо били межи ними, которій служилъ у якого человѣка значного, то юже свое зомщовали на господарахъ, ежели которого часу за якій проступок побилъ, албо злаялъ, якъ всяково в дворѣбываетъ". Далі ж, оповівши про кару й заслання низки осіб з козацької старшини, прихильників Я. Сомка, Самовидець каже: „а которІе позостали, то на пѣхоту запорожскую давали жупани. Барзо притуга великая на людей значнихъ была"1}. Такому прихильному ставленню Самовидця до „значних" козаків не цротирічать ті місця його твору, де він вказує негативні риси козацтва, як,напр.,під 1665 p. він згадує втечу козаків підчасбою, або, що 1678 p. в Чигирині козаки легковажили турок, що мало прикрі наслідки для захисту цього міста від турок2). У цих і подібних випадках треба пам'ятати, що Самовидець має на увазі в першу чергу рядову козацьку масу, а не верхи козацтва. До козацької ж маси він ставився часто негативно по-перше тому, що в ті часи ця маса поповнювалася; часто з несимпатичного Самсвидцеві поспільства, по-друге ж, козацька маса часто виступала й проти політики й намірів „значних" і шкодила цим останнім, напр., перехід козацької маси на бік I. Брюховецького й Запоріжжя 1663 p. Крім того, будемо пам'ятати, що перехід козацької маси від I. Брюховецького на бік П. Дорошенка у 1668 p. мав негативні1 наслідки й для особистого життя автора літопису, про що буде в наступному розділі.

Поруч з таким прихильним ставленням Самовидця до „значних" козаків ми маємо в Самовидця вороже ставлення до поспільства і до^ Запоріжжя, причому часто він, поруч з ними, негативно ставиться й до рядового козацтва. Так, напр., як я зазначив вище, Самовидець зовсім не каже нічого про тяжке становище Запоріжжя перед Хмельниччиною. Потім в оповіданні про Андрусівський трактат він не каже про становище Запоріжжя за цим трактатом, виявляючи цим цілковиту байдужість до Запоріжжя. Мало того, Самовидець висловлює й одверте незадоволення Запоріжжям. Під 1662 p. Самовидець записує, що „запорожцѣ не зовсѣмъ добримъ на старшину городовую жичутъ, якъ то у оных звичай давігій". 1667 p. в оповіданні про .події відступу московських відділів з Січі Запорозької Самовидець зауважує, що запорожці „люде своеволніе", а потім під тим же роком, оповідаючи про забиття запорожцями татарського посланця, а також царського посланця Ладиженського, Самовидець каже, що всі запорожці були за це забиття—дарма, що з даних про ці події, які мусили бути відомі й автору літопису, як людині близькій тодішньому гетманові I. Брюховецькому, на Запоріжжі не було одностайности в цьому питанні. B звязку з цією подією, Самовидець докоряє запоріжцям, що вони „на сваволю почали знову заробляти, запомнѣвши такъ великую ласку царскую ку себѣ, же онимъ слалъ соболями,1 сукнами, грошми, борошяомъ;котороеихъзлоедѣлобезкарностиминулося“. Під 1668 p., оповідаючи про небажання запоріжців приставати до П. Дорошенка й про зносини Запоріжжя з ханом кримським, що порадив їм мати окремого собі гетьмана, Самовидець каже про цього гетьмана: „Аже на тотъ часъ [452] їакоґо пробѣглца не било на Тотъ урядъ гетманства"!). Навіть не сим- патизуючи взагалі Московщині, як про де наводиться далі, Самовидець під 1701 p. все таки занотовує до свого твору, що запорізьке військо, що пішло на поміч цареві проти шведів, „кривду чинило и московскимъ людемъ*[453]). 3 особливим незадоволенням відмічає Самовидець під 1667 p. що „на Запорожже воАно ити в козацтво такъ козаковѣ, яко теж и мещанину : тамъ того не постерегаютъ"[454]).

Ця неприхильність Самовидця до вливання інших нижчих шарів людности в козацтво дуже яскраво відбивається в його творі[455]). Оповівши про розгром польського війська під Корсунем 1648 p., Самовидець каже далі: „И такъ народъ посполитій на Украинѣ, послишавши о знесенню войскъ короннихъ и гетмановъ, заразъ почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бывали, але кто и нѣgди козацтва не зналъ"[456]). Вище я навів цитату з Самовидця про його незадоволення з приводу утисків нижчими колами українського суспільства (броварниками, винниками, могильниками й т. ін.) „значних" під час розвитку подій першого року Хмельниччини. B оповіданні про події 1649 p., походу української людности проти польськоговійеька,Самовидець каже: „Такъ усе, що живо, поднялося въ козацтво, же заледво знайшолъ в якомъ селѣ такого человѣка, жеби не мѣлъ албо самъ, албо синъ до войска ити; а ежели самъ нездужалъ, то слугу паробка посилалъ. A иніе килко ихъ было всѣ ишли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта. A то усе дѣялося задля того, же прошлого року збагатилися шарпаниною добръ шляхецкихъ и жидовскихъ и иныхъ людей, бываючихъ на прело- женствѣ, же наветъ где в городахъ были и права Майдейбурскіе—и при- сягліе бурмистрове, и райцы свои уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли; бо тіе себѣ зневагу держали, кбтирій бы з бородою неголеною у войску был. Такъ дияволъ учинилъ себѣ смѣхъ з людей статечнихъ!"[457]). B оповіданні про події 1684 p. Самовидць занотовує, що „на початку року в Немеровѣ, зобравшись людъ посполитій, козаками менуючися, бо межи ними и козаки были"..[458]); в оповіданні 1657 p. про чигиринску раду Самовидець відмічае„зпосполитыхъ козаковъ"; i65lp. відмічає він тих „которіе в тих городахъ меновалися козаками"[459]). Ці короткі зауваження свідчать, що Самовидець завжди розрізняв „природних", „старинних" козаків від тих, що попали до козацтва з інших шарів. Вище я навів цитату з Самовидця, що в Запоріжжі можливо йти в козаки й міщанину, чим Самовидець висловлює своє незадоволення. Незадоволення Самовидця тим, що нижчі шари суспільства України прагнуть в козацтво, прагнутьстатившцесвогостану, виливається і.в засудженні Самовидцем молодих ремісників „которіе себѣ головиголилипо-польську, чуприну пускаючи на верхъ голови"[460]), ц. т. й зовнішнє тяглися до вищого панівного стану.

Так само в низці місць свого твору висловлює Самовидець свою не- прихильність до черні, відзначаючи неслухняність цієї черні козацькій старшині. Так, в оповіданні про події битви перед Берестечком 1651 p., Самовидець оповідає, що обложені відділи українського війська, бачучи, що „и въ далший часъ не мѣли бы помочи,—такъюжене дбаючи и приказанія старшихъ своихъ, знявшися, просто пойшли черезъ переправи Икву и Пляшову, зоставивши и гармати"1)· 1652 p. Самовидець відмічає, що в Конотопі Сосновських забила „тая сваволя"[461] [462]), або що 1668 p. „голота тиранско забили и замордовали Брюховецкого на полѣ и много людей значнихъ козаковъ и запорожцовъ позабивали"[463]). Навіть під 1655 p. Самовидець причину відступу козацьких відділів з Білої Руси вказує в тому, що „збунтовалося козацтво—на своихъ старшихъ чернь повстала была хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многихъ с чернѣ вистинали: бо чернь, напавши на вози купецкіе з горѣлками, оныхъ рабуючи, позапивалися, на которыхъ напавши, старшина вистинали, а приводцовъ повѣшали"[464]), дарма що ніякого бунту в дійсності там не було й причини відступу козаків з Білої Pyci були зовсім інші, аніж каже Самовидець.

Покійним і епічним тоном оповідає Самовидець про рухи черні на чолі з M. Пушкарем проти I. Виговського й „значних" [465]). Можливо, що він би висловив і своє незадоволення цими рухами, як це зробив пізніш C. Величко, що характеризував Пушкаревих дейнеків, що „которий то полкъ мало в себѣ имѣлъ товариства з добримъ християнскимъ еумле- ніемъ, и оружиемъ до войни приличнимъ, но тилко з рогатинами, косами и кіями и из сердцами до убийства и разграбленія имѣний людских готовими" [466]); эджеж Самовидцеві, що сам в свої часи активно підтримував L Виговського, як про це далі, було це небезпечно з-за умов часу?)

Неприхильне ставлення Самовидця до черні можна бачити й вагому, що він ані словом у свойому творі не згадує про діяльність Максима Кривоноса, відомого проводиря черні в подіях 1648 p. He знати ж про M. Кривоноса й його діяльність Самовидець, звичайно, не міг, бо про Кривоноса й в народній пам'яті зберігся славний побідний марш Хмельниччини: „Гей, не дивуйте, добриї люде"...

?ІЦо ж до ставлення Самовидця до духовенства, треба сказати, що симпатії його на боці духовенства з „значних", як про це можна думати на підставі характеристики Самовидцем I. Самойловича, перед яким „свя- щенници, хочай який значний, муеѣлъ стояти непокритою головою" [467]). До рядового яг духовенства Самовидець ставився звисока. Тому ж I. Самой- ловичеві, що його зве Самовидець поповичем, він закидає гордощі, що

мав Самойлович fi його сини, „не помишляючи на подлость своего po-

жаю"[468]). Коли ж Самовидець у свойому творі закидає людності Стародуба, що там „духовнихъ не за що мѣли, хлюбячися оздобою церквей божіихъ, отказуючи, же „нам не трудно о поповъ и священниковъ", любо напоминали, не слухали, але отъ таковихъ, которіе ихъ за зброднѣ до покути приводили, з гнѣвомъ отходили и по своихъ воляхъ собѣ духовнихъ шукали, не жалкуючи за грѣхи"[469]), тут треба бачити особисті мотиви Самовидця, що мешкав тоді у Стародубі попом, а також і нелюбов його до поспільства взагалі. Подібні ж мотиви особистої ворожнечи до І. Самой- ловича й його синів маємо і в догані Самовидця Самойловичу за неша- нування духовенства взагалі й горде поводження з останнім1).

Ha закінчення розгляду симпатій Самовидця до України взагалі і до різних шарів української людности зокрема зупинимось на одному місці оповідання Самовидця, що його невірно, на мій погляд, тлумачать дослідники. Самовидець оповідає під 1648 p., що в момент розвитку революції на Україні, після Пилявецького бою, повстанці „костелѣ зась римскіе пустошили, склепи c трунами откоповали, мертвихъ тѣла з гробовъ викидали и обдирали и в томъ одѣню ходили"2). Де оповідання О. JIe- вицький розглядає, як доказ незадоволення Самовидця поведінкою козацьких відділів під час Хмельниччини[470]), а автор статті „Очеркъ исторіи Украины", приймаючи це оповідання Самовидця, додає, що .,и для тогдашняго жестокаго времени месть козаковъ была слишкомъ сурова"[471]). Адже ж лро цей факт наруги над трупами, факт, що ми зустрічаємо й в інших країнах,навіть з боку уряду, таквдавні часш[472]), якіза життя Самовидця, напр., наругу в Англії над трупами 0. Кромвеля, Айртона, Прайда, Бродшо[473]), ГІетра 1 над трупом I. Милославського[474]), поляківпар- тії Ю. Любомірського в битві під Монтвами над трупами своих ворогів[475]),— треба пам'ятати, що в даному місці Самовидець ці вчинки закидає несимпатичній йому черні, а не верхам козацтва.^

Розглянемо тепер симпатії й антипатії Самовидця до окремих діячів Ук|шни.

Треба сказати, що Самовидець мало кому з діячів України одверто висловлює свої симпатії; його симпатії містяться в літопису в більш- менш прихованій формі, часто бувають видні тільки в порівнянні з загальним тоном оповідання всього літопису.

Б. Хмельницькому, найвидатнішому діячеві тої доби, · Самовидець майже не висловлює одверто великої прихильности, але ж прихильне ставлення Самовидця до Б. Хмельницького видно поміж рядків його літопису[476]). Так уже на початку оповідання про повстання Б. Хмельницького Самовидець каже про останнього, що він був „козакъ росторопній в дѣлахъ козацкихъ военнихъ и у писме бѣглій"[477]). B дальшому Самовидець не раз підкреслює в свойомѵ творі військові здібності й тверлість старого Хмельницького. Кажучи) що козацьке військо було під Пиляв- цямиспочатку в скрутному становищі, він додає, що „в чомъ нѣчого не вонтпилъ Хмелницкій, бо послалъ по орду"11). B описі подій бою під Берестечком Самовидець каже, що „гетманъ Хмелницкій першой неделѣ

йетрова посту далй бой слушній войску королевскому"1). Також в опйсу подій Білоцерківських Самовидець, оповідаючи про похід литовського й коронного війська на Україну, каже: *Але еднакъ гетманъ Хмелницкій собою не звонтпилъ : далъ добрій бой обомъ тимъ войскамъ коронному ^ и литовскому, же оныхъ много пало“[478] [479]). Про Дрижипільський бій Самовидець каже, що орда, й поляки оточили козацькі й московські відділи й „що видячи Хмелницкій, же такъ великая налога през.. дней три, казалъ табору рушати, н просто на обоз коронній ити, роспорадивши гармати и пѣхоту. Що видячи, жолнѣрове мусѣли уступовати назадъ, такъ- же и орда, бо много и татаръ пропало", й малюе цей бій як перемогу Хмельницького[480]), дарма, що в дійсності це було не так, як я зазначував вище.

Так само з прихильности до Б. Хмельницького (як і з патріотизму, - як про це було вище) Самовидець у свойому творі пічого не каже про те скрутне становище,вякому бувБ.Хмельницький 1655 p. підЄзерною.

Оповідаючи 1649 p., що, після переговорів з королевською комісією на чолі з А. Киселем про згоду, Б. Хмельницький „слушнои згоди c мо- нархою полскимъ, якъ з паномъ своимъ, не чинилъ" й, давши згоду Киселю замиритись, „заразъ высилаетъ своихъ пословъ в Кримъ, витягаючи xaaa зо всѣми ордами в нашу землю", Самовидець відносить це на рахунок чужоземних послів, „що до болшого заятрення и пихи детмана Хмел- ницкого побужали"[481] [482]). Так само 1653 р.,оповідаючи про подіїЖванецької кампанії й переговори Б. Хмельницького з Москвою, Самовидець каже, що хан під Жванцем „почал ся с'хиляти до згоди з королемъ и Речу Посполитою. O чомь Хмелницкій постерегши, висилаетъ посла своего, Григорія Гуляницкого, до его царского величества, с'тараючнсь о при- язнь“а); в цьому оповіданні Самовидець як би виправдує Б. Хмельницького, що він тільки тоді розпочав зносини з Москвою після Жванця, коли зневірився остаточно в союзі з ханом. B дійсности ж пересправи Б. Хмельницького з Москвою про злуку розпочалися ще до Жванця. B оповіданні про бій під Зборововом Самовидець хвалить Б. Хмельницького, що він „того не зичилъ, жеби мѣлъ ся достати монарха християнскій в руки и неволю басурманскую“ йтому розпочавпереговоризкоролем[483]). Так само в оповіданні про Зборовський трактат Самовидець, щоб піднести пошану від короля Б. Хмельницькому, каже, що коли Богдан їздив до короля, за нього взято „заставу пановъ значнихъ", що в короля Хмельницького „шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска"[484]), дарма що за Б. Хмельницького в дійсності взято одного тільки закладня й від короля Хмельницький повернувся того ж дня, як і поїхавЛ

Посилку Б. Хмельницьким козацького війська з А.~жд'ановичем на допомогу Ракочому й шведам проти Польщі Самовидець описує цілком епічно, об‘єктивним тоном, не висловлюючи за цю посилку ані похвали, ані догани Б, Хмельницькому[485]). Де оповідання Самовидця,на мій погляд, e доказ його прихильного ставлення до Б. Хмельницького. Ця акція Жда- новича була проведена Б. Хмельницьким, не тільки без відому Москви, але й всупереч її інтересам, і була скерована проти Москви, була, явним \ доказом розриву Б. Хмельницького з Москвою. Хвалити за це Б. Хмель-*

»7

ницького в свойому творі Самовидець, звичайно за уМовами часу, не Міґ, а те, що він все-таки иро це в свойому творі не минув сказати без догани Б. Хмельницькому — e доказ прихильного ставлення до Б. Хмель- . ницького.

Виправдуючи юридично Богдана Хмельницького за піднесення повстання 1648 p., Самовидець підкреслює незаконне забрання у Б. Хмельницького Суботова Чаплинським, а також, як я це зазначив вище, Само- . видець оповідає про королевські мітичні привілеї козакам і захоплення їх Хмельницьким у Барабаша для ознайомлення з ним козаків. Звідси і рух Хмельницького за Самовидцем — це рух з дозволу короля.

/Маємо тільки в літопису Самовидця деякі місця, що можуть здава- тистг докором автора, його Б.Хмельницькому. Це звістка 1648 p., що Хмельницький „жону собѣ понялъ куму Чаплинскую, маючую мужа живого"1), оповідання 1650 p. про похід Хмельницького з татарами до Молдавії [486]) й 165l p. про скаранняМ. Гладкого не за бунт проти поляків, що було офіційною причиною його кари, а тому, що „тая причина болшая: же онъ ишолъ од Берестечка з войском, Гладкый гетманомъ отзывался и такъ на оного причини Хмелницкій шукалъ; аже тай причина стала о заводъ з жолнѣрами, казалъ оного стратити"[487]). Аджеж, розглядаючи це, треба пам'ятати, що шлюб взагалі при живому чоловікові річ, за церковними законами, негативна; на кумі ж шлюб карається церковними законами[488]), і в цьому погляді на шлюб з Чаплинською, ми маємо дань духовній професії автора літопису в часи писання твору. Про похід на Молдавію треба сказати, що тут взагалі Самовидець проти союзу з татарами, яких він не любив й проти якого союзу був взагалі, як про це буде далі. B оповіданні ж про скарання Гладкого тяжко сказати й при поверховому читанні цього місця, кому тут більш докоряє Самивидець — чи Хмельницькому, чи Гладкому, що останній у тяжкі часи відступу від Берестечка шукав собі гетьманства, розколюючи цим військо, якому треба було бути одностайним в ці тяжкі для України часи[489]). Ha мій же погляд, в цьому оповіданні про скарання Гладкого Самовндець виправдує Хмельницького за скарання Гладкого. Скарання Б. Хмельницьким Гладкого, людини, що й за Самовидцем повстала проти жовнірів за утиски ними української людности, e річ негативна для Хмельницького,*Теть- мана України. Тому Самовидець і виправдує Хмельницького за кару Гладкого, кажучи,щоцякарабуланезаповстанняпроти жовнірів,азашукання Гладким гетьманства після Берестечка, за утворення розбрату поміж військом в тяжкий для України моментів дальшому Самовидець каже, що після кари Гладкого Б. Хмельницький ^послалъ до хана в Кримъ, жеби поспѣшалъ до оного на зъношення жолнѣрства, которіе ся его приязнь убезпечили" [490]); й це місце теж виправдує побічно Б. Хмельницького за скарання Гладкого. Що Самовндець своїм оповіданням про скарання Гладкого бажав виправдати · Б. Хмельницького за цю подію, може свідчить й те, що Самовидець каже тільки про скарання одного Гладкого, а про скарання інших осіб, що теж одночасно з цим мало місце[491]), Самовидець нічого не каже.

[Прихильно ставиться Самовидець й до Івана Золотаренка. Описуючи в сёойому творі докладно події походу козаків під проводом I. Золота-

^ёнка на Білій Русі, Самовидець не оповідає зовсім ripo тё, що І. Золо^а- ренко не користвавея під час цих подій симпатіями козацтва; так у московських колах були звістки, одержані від козаків Золотаренка, що „Золо- таренка де козаки не любятъ" й що козаки з його війська „разошлись многіе, не любя Золотаренка". He згадує Самовидець у свойомутворі,що L Золотаренко під час цих акцій на Білій Pyci „напився пьянъ, убилъ до смерти судью войскового Силуяна Мужиловского", що теж викликало незадоволення козацтва1). Bce оповідання Самовидця про події похорону I. Золотаренка в Корсуні[492] [493]) теж може служити доказом прихильности його до I. ЗолотаренкаЛ

Про цю пожежу Самовидець оповідає від 1655 p. так: „О томъ зась тѣлѣ албо трупѣ того Івана Золотаренка взмѣнку положу, що ся стало на погребѣ оного; напишу, бо и сам тамъ былъ и набралемъся страху немалого. Бо тое тѣло зоставало през увесь постъ филиповъ в Нѣжинѣ в церкви, и на остатномъ тижню попроважено оное до Корсуня, где перед святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за мѣстомъ, не ховаючи, але межи святи з тріумфомъ хотячи оное провадити оттоля в городъ до церкви Рождества Христова, з‘будованной от того жъ Золотаренка. И такъ в самій день Рождества Христова в тои церкви святого Николая, где тое тѣло лежало на катафалку прибранномъ, священники нѣжинскіе с протопопою своимъ Максимомъ и ігуменомъ i діаконами двома, — усѣхъ девять персонъ — зоставивши храмъ Рождества Христова такъ хвалебній, и пошли соборомъ отправоватя службу Божую до святого Николая, где тое тѣло лежало. Ha которій то соборъ и диво- виско, а не такъ задля набоженства, множество народа зобралося, и по іншихъ церквахъ выслухавши набоженства в тую церковъ натислося; а церковъ великая была завѣянная, а тилко одни двери мѣла, а служба Божая забавна з музикою спѣвана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, якъ юже „буди імя Господне" спѣвано, ігуменъ нѣжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, ведлугъ звичаю чернечого хотячи узяти на голову подкапокъ, которій зоставалъ у скарбницѣ албо коморцѣ, которая была прибудована у олтарѣ на правомъ боцѣ, маючи собѣ и склеплен'я з олтара, — и такъ, отчинпвши двери, обачить, же стѣна загорѣлася, и заразъ ставши на царскихъ вратахъ священникъ тоей же церкви крикнетъ на народъ: „про Богъ! церковъ горить!". И такъ тотъ народъ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же нѣхто не моглъ самъ выйти з церкви, ажъ каждого вытягали. A тая скарбниця загорѣлася з неосторожности витрикуша, же тамъ свѣчки клавъ на πο- лицѣ, не загасивши добре, и с того занялася, бо я самъ на тое смотрѣлъ в той скарбницѣ, якъ еще огонь не разширилъся былъ. Але знать, же особливій гнѣвъ Божій былъ, же в скоромъ часѣ от такъ малой рѣчи уся церковъ занялася и у едпномъ квадрансѣ зъгорѣла, же людъ не моглъ вийти, аие згорѣло людей живыхъ чотириста и тридцять з наддачею в той церквѣ, и священниковѣ два браты рожоныхъ, во всѣхъ аппаратахъ, як служили, которые аппарата коштовали на килка тисячей. И такъ, вмѣсто радостного праздника, мало хто знайшолъся в томъ мѣстѣ, жеби не плакалъ своихъ приятелей, такъ в скоромъ часѣ срокгою смертією погибшихъ: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестри, дочки. Хто можетъ выповѣсти такій жаль, якъ тамъ сталъся за малій час, жедсе мѣсто смердѣло от того трупу паленого".

/ Інша, звичайно, річ, чи був сам літописець чи ні при цих подіях, бо даних перевірити його оповідання я не знайшов. Міг Самовидець з-за прихильности до I. Золотаренка занотувати до твору, що він був на цій йожежі, хоч він і не був там. Для нас мае вагу докладність, як і подробиці цього оповідання. Чому дійсно Самовидець в даному місці свого оповідання так рішуче старанно двічі підкресЛює свою присутність па цих подіях? Де одно з тих двох оповіданнь на протязі всього своГо твору, де Самовидець каже, що він „самъ тамъ былъ**, або „я самъ на тое смотрѣлъ11. Причину цього можна бачити тільки в прихильності Самовидця до I. Золотаренка. Дане місце літопису, що входить до першої частини літопису, Самовидець писав деякий час після подій. B ці часи вже встигли утворитися різні фантастичні леґенди про події цього похорону, що буцім то труп Золотаренка піднявся в труні й кричав тричі „утикайте", після чого загорілася церква; впливу цих леґенд не уник і історик ХІХ-ХХв.в. Л. Кубаля1)· Коли мимаємо ці леґенди в писаних джерелах тої доби — треба ж вважати за безумовне, що подібні ним перекази ходили і в суспільстві й були відомі Самовидцеві. Цим же докладним оповіданням про причини цієї пожежі, рішучим і категорічним підтвердженням своєї прииутностп там („А тая скарбниця (з якої розпочалася пожежа. M. П.) загорѣлася з неосторожности витрикуша, же тамъ свѣчки клавъ на полицѣ, не загасивши добре, и с того занялася, бо я самъ на тое смотрѣлъ в той скарбницѣ, якъ еще огонь не разширилъся былъ") Самовидець хотів на майбутнє розвіяти ці леґенди, що склалися в зв'язку з цими подіями, дати справясню картину причини й ходу пожежі, ствердивши це, як доведено, оповіданням про свою присутність на цих подіях й всім цим реабілітувати пам'ять I. Золотаренка[494] [495])Л £ Маємо дані прихильного ставлення Самовидця й до відомого діяча міжгетьманства 1660 —1663 p.p., нак. гетьмана Я. Сомка[496]). Так, 1660 p. Самовидець відзначує про Сомка, що він, після Чуднова „одержался щире при его царекоку величеству, любо жалнѣрове войскомъ c козаками и татаре, при Гуляницкомъ па Заднѣпря пришовши, докучали"[497]). B оповіданні про події 1662 p. Самовидець відмічає, що Сомко, „не іцадячп здо- ровя своего, ишолъ з войскомъ и добримъ приводцею былъ", й там же зазначає, що після розгрому війська Ю. Хмельницького під Каневом Сомко провадив свої військові акції без війська московського й В. Золотаренка й „по Заднѣпру немалую узявъшн здобичъ, в цѣлости повернулъ ку домомъ", тоді як Г. Ромодановський й В. Золотаренко в наслідок своїх військових акцій, без відділів Сомка, зазнали поразки й мусили повернутися з Правобережжя[498]) Відмічає Самовидець не раз, що доноси на Сомка про зраду його цареві не відповідали дійсності[499]). Щож до звістки Самовидця під 1661 p., що „Сомко гетьманомъ- меновался, любо радою необ- раній былъ", що в ній В. Романовськпй вбачає попередню неприхильність Самовидця до Сомка[500]), я вважаю цю думку помилковою.' Ha мій погляд, ми тут маємо звичайне оповідання Самовидця про події. Зміна у ставленні до окремої особи могла б відбитися в тій частині твору, що писано її рік за роком. Ця ж вищенаведена звістка міститься в тій частині літопису, що писалася деякий час після подій, як історія. Ця звістка була потрібна Самовидцеві для з'ясування дальших оповідань в йогоітворі, оповідань міжгетьманства й рад 1662-1663 p.p?:

, Можна відзначити прихильне ставлення Самовидця й до I. Богуна, вщськові здібности й популярність якого відзначив Самовидець в оповіданні від 1664 p., кажучи, що Г. Гуляницькому й C. Чарнецькому „поздавалася уся Украина, бо ишолъ Богунъ наказнимъ гетманомъ с коза- камц, которому ся здавали городи и заразъ з нимъ до войска ишля“J). N /Щож до ставлення Самовидця до I Брюховецького, треба зазначити/ щоъ цьому випадкові ми маємо діло з дуже н дуже прихованими симпатіями Самовидця до цьиго діяча. Ді слмиатії так приховані, шо дослідники навіть вважають, що Самовидець ставився вороже до I. Бріохо- вецького'[501] [502]), тоді як в діисноети ставлення Самовидця до Брюховецького прихильне[503]).

Ставлення Самовидця до Брюховецького треба поділити на два періоди: 1) до обрання Брюховецького гетьманом на Чорш'й Раді в Ніжені 1663 p. й 2) від Чорної Ради 1663 p. До смерти Брюховецького.

B першому періоді, що охоплює оповідання літопису 1662-1663 p.p., що містить звістки и про боротьбу між „значними", на чолі з Сомком, і В. Золотаренком, проти Запоріжжя и чераі, на чолі з I. Брюховецьким, симпатії Самовидця лежать на боці Сомка, й тому ми зустрічаємо в оповіданні про події н такі місця, що виявляють наче б то неприхильне ставлення Самовидця до Брюховецького. Так, в оповіданні про підготовку Чорної Ради 1663 p. Самовидець каже, що ,.фортеліовъ заживаетъ Брюховецкій и докучаетъ его царскому величеству о той радѣ просячи", що Методія Филимоновича „Бруховецкій запобѣглъ подарунками и обетни- щами розними"[504]), чиміпритяг на свій бік; в оповіданні ж про події,що ними закінчилася Чорна Рада, Самовидець каже, що Брюховецький послав до царя у Москву посланців, „дякуючи за урядъ гетманства, же одержалъ и на Сомка з его полковниками, которіе сидятъ в нѣжинскомъ замку, нѣкоторіе рѣчи змисливши об их незичливостп ку царскому величеству, чего и не было"[505]).

У другому же періоді мп бачимо у Самовидця прихильне ставлення до Брюховецького, ставлення, що помітно між рядків Самовидцевого твору. Так, 1664 p., оповідаючи про відступ короляЯна-Казиміра з Лівобережжя, Самовидець каже, що „з великою шкодою уступилъ король з Украини, болшой колотнѣ начинавши, бо тіе городи трудность мѣли великую, которіе королевѣ поздалися били, где много старшини Бруховецкій потратилъ" u). B оповіданні про страту цієї старшини Брюховецьким Самовидець винуватить в цьому не Брюховецького, а короля, що своїм наступом і відступом з України був причиною цієї страти, що король був виноватець цієї „колотни". Оповідаючи 1665 p. про подорож Брюховецького до Москви, Самовидець каже, що там ушановаио гетьмана й полковників—Тетьманові дано боярство, а полковникам — дворянство, а також Брюховецькому стверджено гетьманство, „тилко писаря войско- вого взято на Сѣбѣръ, маючи на него ранкоръ" ■); аджеж заслання ген.

писаря 3. Шійкевнча було не тількиз-за незадоволення на нього Москви, але й з-за доносу на ПІійкевича козацької старшини й самого Брюхо- вецького, так що мовчання Самовидця про участь в цій події Брюховець- кого досить показове; я ного вважаю за доказ прихильности Самовидця до останнього. Оповідаючи про це перебування Брюховецького в Москві, Самовидець каже про гетьмана, що тамъ „жону йому дано роду значного"1), не кажучи, якого саме родуй кого саме.Не знати, накому одружено Брюховецького в Москві, Самовидець, при його близкости до тих подій, звичайно не міг. Причину, чому він не дає в даному випадкові точної звістки, а тільки обмежується загальним виразом „роду значного“ я вбачаю в тому, що Самовидець хотів і відмітити, що Брюховецького одружено на особі значного роду, и одночасно, щоб не знизити Брюховецького, Самовидець не каже, на кому саме одружено Брюховецького на Москві. Річ в тому, що Брюховецького на Москві одружено не з донькою князя Долгорукова, як про це думали C. Соловйов, M. Костомаров,; Г. Карпов, 0. Барсуков, В.Ейнгорн,!!. Матвієв, Д.Кравцов, В.Юркевич[506] [507]), або не з донькою боярина Ф. Шереметева, як каже Д. Бантиш-Камен- ськігіі[508] [509]), а одружено Брюховецького-тільки з падчерицєю князя Долгорукого—Дарією Олфіровною Ісканською, особою роду невисокого^> як це видко з надрукованого В. Модзалевським документа^ щб його щ'розгля- дав і перевіряв підчас праці в Москві в Древнехранилищі Центрархіву

p.ci>.c.p.

£іЦе яскравіше видно симпатії Самовидця до Брюховецького в опису повстання останнього проти Москви, де Самовидець дбає як би виправдати Брюховецького за це повстання. Так, описуючи 1667 p. умову Андру- сівську, Самовидець каже, що за цією умовою правий бік Дніпра мав бути під владою Польщі, лівий бік під владою Москви, „а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити", тоді як останнього пункта в Андрусівському трактаті нема. Оповідає далі’ Самовидець, що „посланцѣ гетмана Бруховецкого частіе на Москвѣ бивали в кривдахъ от воеводъ, зостаючихъ по городахъ, которихъ люде поносили, на що жадного респонсу не одержовалъ", дарма, що мало місце і розслідування Москвою скарг на воєвод на Україні[510]). Такожкаже Самовидець, що коли на Москві „былъ подписокъ с канцеляріи Мокріевичъ и Кашпуровичъ, тіе дали знати, же козаки юже нѣ за що, и яко би ляхомъ вскорѣ Украину отдадуть". Коли ж після цього на Україні стало відомо, що туди має прибути боярин від царя з військом, „барзо Бруховецкій собою и уся старышна стривожили, того ся боячи, жеби не отдало Украини королеви" Б. Як видко з наведеішх цитат, Самовидець весь час у свойому оповіданні про причини повстання Брюховецького проти Москви доводить, що Врю- ховецький мав підстави це робити: Україну загрожують віддати королеві, скарги на кривди людпости від воєвод не мають жодних наслідків. Далі ж Самовидець доводить, що цей намір піднести повстання й відокремитися від Москви не був тільки думкою самого Брюховецького. До цього „фортелемъ своимъ Дорошенко иодхожовалъ Бруховецкому, маючи собѣ способного и помочного метроиолиту, которій през чернца Пивского намѣсника, Якубенка, онаго такъ писмами, як и словесно, обецуючн Бруховецкому цале уступпти гетманства, тилко же бн вкупѣ зоставало ко- зацтво; чому повѣривши, Вруховецкіі'ц гетмінъ далъ ся намовити и по- чалъбрати ненависть наМоскву"[511] [512]) Й саме повстання Брюховецький розпочав 1668 p. не раніш, аніж „на початку року того, о Богоявленіи з‘ехалися усѣ полковники в Гадячое, и гетманъ Бруховецкій учинилъ раду c полковниками, судями и усею старшиною, и поприсягли себѣ, же юже конечно отступити от его царского величества и по орду слати и воеводъ и москву з городовъ отеилати албо з ними битися, ежёли би не уступали з городовъ;’на що усе доброволне позволили усѣ обще"[513]). Коли ж Самовидець зве далі повстання Брюховецького „тое непотребное дѣло", в чому дослідники, як, напр., 0. Левпцький, бачить неприхильність і до Брюховецького й до самої справи повстання[514]), — я бачу в даному місці літопису, що так не зв'яжеться з попередними думками Самовидця про причини цього повстання, тільки вираз ad usum- delphini, з-за умов часу, коли писано літопис. He можна було тоді ані жодним словом не осудити це повстання, що так зіпсувало всі плани Москві на Україні.

Нарешті, покінчуючи з характеристикою ставлення Самовидця до Брюховецького, розглянемо оповідання його про смерть Брюховецького. Самовидець каже, що після того, як козаки Брюховецького піднесли бунт проти нього, дожакували йоготабор, — „самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припроводилн, которого Дорошенко позволивъ забити голотѣ. Итакъ голота тиранско забили и замордовали Бруховецкого на полѣ и много людей значнихъ козаковъ и запорожцовъ позабивали"[515]). Більш Самовидець нічого про це не каже и не висловлює свого ставлення до смерти Брюховецького. ^

(Інші їк так звавідкозацькі" літописці ще й моралізують з приводу цього. Так, напр., Г. Грабянка, оповівши про смерть Брюховецького, додає: „Такъ Богъ отмстилъ на Бруховецькому неповинную кровь Сомкову и прочіихъ Полковниковъ и знатного товариства, ихъ же онъ, наступаючи на гетманство и за своего уже гетмановання, множество погубивши, чини ихъ и имѣнія голотѣ Запорожской роздаде"1). Так само и С. Величко, після оповідання про забиття Брюховецького, каже: „И такъвза- емне отмѣрилоея подобно ему Бруховецкому, же за проліяннѣ крвѣ Сом- Еовой и Ояикіевой (яко о томъ на початку гетманства Бруховецкого описалось), муеѣлъ свою отъ своихъ людей кровь проліяты и жизни сея лишитися"[516] [517] [518]).

Також в „Краткомъ Описаніи Малороссіи" читаемо з приводу смерти Брюховецького: „Такъ Богъ отмстилъ клятвопреступленіе его инеповин- ную кровъ многихъ, которыхъ онъ, наступая на гетманство и опосля погубивъ, чини ихъ и пожитки голотѣ запорожской роздалъ п на нихъ уповалъ" '■>).

Дей брак з боку Самовидцевого коментарій й моралізування з приводу забиття Брюховецького може ще й тому свідчити за прихильність Самовидця до останнього, що, описуючи кінець гетьманства осіб, що він їм не симпатизував, як от, приміром, Д. Многогрішного, П. Дорошенка, I. Сдмойловича — Самовидець ще й моралізує з приводу їхнього падінняЛ £Треба ще відмітити, що Самовидець, що ставиться взагалі вороже д©^ ннжчихкол суспільства й докоряє,напр.,попсвичові Самойловичу, що не пам'ятає „н£ подлость своего рожаю", не тільки не докоряє Брюховець- кому низьке його походження, а навіть і не згадує про це. Тямчасом сучасники, що належали теді до ворогів Брюховецького, відмічали досить низьке походження Івана Брюховецького. Так, напр., відомий Яким Сомко зазначував про Брюховецького, „что онъ полуляхъ, бьілъ ляхомъ да крестился; а въ войску онъ не служивалъ и козакомъ не бывалъ, а служилъ онъ у гетмана Богдана Хмельницкого, и приказано ему было _во дворѣ, а въ войну его съ собою никуда не ималъ" C- Г. Дорошенко відмічав, що Брюховецький „не природяий украинской козакъ", а П. Дорошенко відзначив, що Брюховецький „человѣченко^худой инепородной козакъ"^). He відзначив Самовидець, що козаки й до походу П. Дорошенка І668 p. на Лівобережжя, неприхильно ставилися до I. Врюховець- кого- Так, напр., 1666 p. московський посланець на Україну L Леонтьев зазначив: „Да мнѣ же Іонѣ сказывалъ воєвода Федоръ Протасьевъ: поговариваютъ де козаки въ войскѣ про гетмана: што де за гетманъ, что запершись сидитъ въ городѣ, что в лукошкъ? Хорошо бы де шолъ и былъ въ войскѣ и всякой бы де промыселъ чинилъ надъ государевыми непріятели, а то де толко за гетманомъ и дѣла что вѣдми зжетъ" ®). Самовидець же тільки під 1668 p., оповідаючи про похід П. Дорошенка на Лівобережжя, каже, що „козаки зась, зостаючіе подъ рейментомъ гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь отмѣняти и до Дорошенка посилати,

жеби, з Чигирина вийшовши,заДнѣпръперёправовался,обецугочисяоного

за ^етмана приняти" [519]U

( Прихильно ставиться Самовидець і до митрополита Тукальського. Цяшрихильність Самовидця до Тукальського виявляється, по-перше,

в тому, що він, оповідаючи про те, що після смерти Д. Балабана кандидатами на київську мптрополію був Тукальський, якого підтримувало духовенство й шляхта, й А. Виницький, якого підтримувавгетьманД’е- теря, Самовидець іменує Тукальського, як „отца Тукальського", й як би ствчувавйомуварештіС.тоді як А. Впиицького,отцем не зве. Оповідаючи 1671 p. про арешт П. Дорошенком єпископа Й. Шумлянського йпри- віз його до Чигирина, Самовидець підкреслює, що Шумлянського Дорошенко відпустив з Чигирина „за стараніемъ отца метрополита"; з'єднуючи цю звістку з оповіданням Самовидця, що Шумлянського арештовано у Могилеві„з великою жалостію усего народу,натотчасъуМогилевѣ“[520]), можна тому в відозві Самовидця про ролю Тукальського в визволенні Шумлянського вбачати прихильне ставлення Самовидця до Тукальського. Найбільш же можна вбачати прихильне ставлення Самовидця до Тукальського в тому, що Самовидець, докоряючи не один раз у свойому творі П. Дорошенкові за його політику щодо Туреччини и татар, за союз з ними, не згадує про ролю Тукальського в цій політиці. Добре відомо й зараз з дослідів над відносинами тих часів, добре було відомо и широким масам української людности в ті часи, що Тукальський був головний діяч партії П. ДорошенкатаквїїорієнтаціїшпТуреччину, як і у всій політиці Дорошенка.Так, напр.. в реляціїШумлянського 1671 p. маємо.що Тукальського духом живе гетьман II. Дорошенко йусяУкраїна[521]). 1672р. були чуткп/в з'вязку з прибуттям турок па Правобережжя, що П. Дорошенко казав Тукальському: „господине и пастырю, за твоимъ благословеніемъ, всѣ люди и мы пойдемъ в тяжкую неволю"[522];. Bce це дає мені, иіддтави вважати, що Самовидець ставився прихильно до Й. Тукальського.)

^Ставився прихильно Самовидець і до M. Ханенка, причому й туї симпатії його досить приховані. Так, Самовидець зовсім не докоряє Xa- ненкові про його союз з ордою в боротьбі 1669 p. проти II. Дорошенка, дарма, що на протязі всього свого твору - Самовидець ставиться неприхильно до союзу України з татарами. He каже зовсім Самовидець про угоду M. Ханенка 1670 p. з Польщею, т. зв. Острожську Комісію, що була великою уступкою з боку прихильників Ханенка й його самого Польщі, особливо в порівнянні з тими умовами, що ставив останній П. Дорошенко[523] [524]). Так само мовчить Самовидець и про низку досить негативних моментів в діяльності Ханенка, тцо молена з'ясувати тільки його прихильністю до останнього. Так, Самовидець не каже в свойому творі, що Ханенко не мав впливу у людности України й навіть у своїхкозаків, так що, напр , 1671 p. прохав у Я. Собіеького декілька корогв війська для безпечности®) й що козаки ставилися вороже до Ханенка[525]); не каже Самовидець, що 1671 p. Ханенка підтримував один брацлавський полк, від-якого він був і обраний гетьманом, проти якого ббрання від одного тільки полку був й Я. Собіський[526]); не каже Самовидець, що 1671 p. Ханенко згодився на захоплення хитрошами поляками Брацлава0). Про погром П. Дорошенком і татарамп 1672 p. війська Ханенка іЛужицького Самовидепь каже тільки, що вони зі шкодою уступили, тоді як в дійсності вони зазнали великої поразки. Так само залишення Ханен.ком сторони поляків і перехід його на бік Москви Самовидець з'ясовує тим, що Ханенко берігся панів, тоді як про те ще безпосереднім приводом до розриву Ханенка з Польщею була його сварка з Я. Пивом-Запільським й вбивство останнього з - за якоїсь полонянки. Bci ці мовчанки Самовидця про події, що їх більшість він мусив знати, бо в ті часи, коли відбувалися ці події, він мешкав на Правобережжі, навіть у Брацлаві, невірне оповідання про різні події, що були окінець кінцем на користь M. Ханен- кові, й дають мені підстави додержуватися погляду, що Самовидець ставився прихильно до M. Ханенка.

Ставиться Самовидець прихильно, у свойому творі й до Семена Ca- мойловича, стародубського полковника1). Дя прихильність виявляється не тільки в тому, що Самовидець, оповідаючи 1679 p. про спустошення, що зазнало Правобережжя від відділів C. Самойловича й згін ним людности з правого боку Дніпра на лівий (про це міг Самовидець не висловлювати своєї думки й за небезпеки для себе, бо тоді, як це писалося, Самойловичи були у влади), але й в тому, що 1685 p., оповідаючи про смерть C. Самойловича, він додав, що останній помер „в лѣтѣхъ моло” дихъ, але розуму старого"[527] [528]). Давати таку характеристику C. Самойло- вичу Самовидця, коли б він не був прихильний C. Самойловичеві, ніщо не примушувало; він міг би не давати ніякої характеристики йому, як не давав характеристики 1. Самойловичу й його діяльності до самого скинення його з уряду. Дя позитивна оцінка Самовидцем C. Самойловича особливо характерна в порівнянні з негативним ставленням його до інших Самойловичів.

Прихильно ставиться Самовидець н до ніженського полковника L Обидовського. Де можна бачити з оповідання літопису під 1701 p.[529]), де маємо: „Того жъ часу войска запорожского з Сѣчи на килка тисячей, по указу царскомъ, пойшло до Пскова, и полкъ гадяцкій увесь[530] [531]), а компанія и сердюки тамъ зимовалиδ), а полки отпущени до‘ городовъ[532]), по смерти небожчика Обидовского полковника нѣжинского, которій тамъ своею смертію умерлъ[533]) в лѣтехъ молодихъ"[534]); в цьому виразі про передчасну смерть Обидовського („в лѣтехъ молодихъ") видко еимаатію Самовидця до Обидовського.

Прихильно ставиться Самовидець і до I. Мазепи[535]). Уже описуючи 1687 p. обрання Мазепи гетьманом, Самовидець каже, що військо „наста- новило гетманомъ асаулу войскового, Івана Мазепу, роду шляхетского, повѣту бѣлоцерковского, старожитной шляхти украинской и у войску значной"1).

Про саме ж обрання Мазепи гетьманом Самовидець каже, що після скінення I. Самойловича „старшина козацкая, видячи, же в небитности гетмана своеволя по городахъ почала ся разширяти, просили боярина Галѣцина, жеби войску позъволилъ волними голосами обрати собѣ гетмана, на що позволилъ бояринъ радѣ бити“[536] [537] [538]). Дим Самовидець як би виправдує швидке обрання гетьмана в поході. При цьому треба взяти на увагу, що не могли в степу, на Коломаку старшини знати так скоро про сваволю в містах, бо Самойловича скінено з гетьманства 23 липня, а 25—липня вже обрано Мазепу за гетьмана—термін дуже короткий, щоб відомості з Коломаку до міст України викликали такі бунти й стало про це відомо на Коломаку. I в дальших оповіданнях літопису теж бачимо прихильне ставлення Самовидця до Мазепи. Так, 1694 p. Самовидець не каже нічого про невдалий похід у степ полків гадяцького, полтавського, пішого Кожуховського й комонної кампанії Ростовського[539]), про що не минув згадати ворожій Мазепі C. Величко, назвавши його побіжно „ва- лечній невѣстюхъ и махіявелъ гетманъ Мазепа"[540]). 1696 p. Самовидець, оповідаючи про зимовий напад татар на Україну, каже, що „гетманъ нашъ запорожскій, Іван Мазепа, не допускаючи далѣй онимъ неприяте- лемъ распостиратися и пустошити Украини, скупивши войска свои, вий- шолъ противко нихъ на Прилуку, на Лохвицу“[541] [542])... Також в тому ж 1696 p. Самовидець відмічає,.Що, повертаючись з походу, „поехалъ гетманъ и засталъ его царское величество в Рибномъ, и тамъ поклонъ свой дэтдалъ, где ласкавого цара на себе и на усе войско имѣлъ и такая ве- ■ликая милость .его царского-величеетва била, же изволилъ своею, битно- ' стію у господѣ у гетмана гуляти и обѣдати · и през цалий день гетма- иовѣ Івану Мазепѣ з собою сидѣти, напотомъ з ласкою отпустилъ на Украину".®)· Таке ставления Самовидця до Мазепи, при тому з перших часів Мазепиного гетьманства, треба особливо пам'ятати, маючи на увазі, що гетьман Мазепа за тих часіи.ие мав великої популярности на Укра- їні. Так, 1688 p. були чутки про кандидатуру в гетьмани П. Левенця-[543]-), як видко кандидата від нижчих кол українського суспільства [544]), пізніш, перед повстанням ІІетрика, проти Мазепи виник рух у колах старшини, що висувала в гетьмани В. Кочубея1)· Потім, на самомуііочаткуХѴІІІв. (я навмисне беру приклади з часів сучасних Самовидцеві) московський подорожник піп Лук'янов, записав про своє перебування в Батурині відносно Мазепи, що „гетманъ онъ есть стрѣльцами — та и крѣпокъ, а то бы его хохлы давно уходили, да стрѣльцовъ боятся“?.).

Що ж до ставлення до Й. Шумлянського, про арешт якого П. Дорошенком Самовидець 1671 p. відмічає, що Шумлянського „взято в Могилевѣ, з великою жалостію усего народу, зостаючого на тот часъ у Могилевѣ, звлащаподчасъ ярмарку богоявленского"3),—тяжко.встановити, чи маємо ми тут діло з симпатією Самовидця до Шумлянського, чи антипатією Самовидця до П. Дорошенка, якому Самовидець цією фразою про арешт особи, що шанувалася людом, хотів докоритиЛ

Перейдімо тепер до розгляду питання про негативне ставлення Самовидця до низки українських діячів того часу.

- ^Неприхильно ставиться Самовидець до *M. Небаби, чернігівського полковника. Оповідаючи 1651 p. про кампанію на литовсякому фронті, Самовидець каже, що у війську, що на чолі його був Небаба, „зоставали безпечне, болшей бавячися пянствомъ, а нѣжели осторожностію, розумѣю- чи, же юже незвитяжними зостали" ; коли ж козакам стало відомо про pyx литовського війська, „старшій козацкій Небаба, полковникъ чернѣговскій, порвавшись несправне, скочилъ противко тому войску справному, которого заразъ тое войско литовское зломило, и многЬ козаковъ* порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, тамъ же стято“4)· Бри цьому Самовидець не каже, що сам Небаба боронився мужньо, коли йому затяли праву руку, боронився лівою рукою покіль його забито 5).

Негативно ставиться в свойому творі Самовидець до I. Виговського6). Самовидець закидає I. Виговському невдячність пам'яти старого Хмельницького Богдана7), „запомнѣлъ того скоро Выговскій же старій Хмел- ницкій, з неволѣ оного от татаръ визволивши8), такимъ паномъ учинилъ9), ане тилко его самого,але и усѣхъ покревныхъ его збогатилъ"10). Саме обрання I. Виговського гетьманом описано Самовидцем, як хитрий трюк. Тут ми маємо, що IOp. Хмельницького він підмовив відмовитися уряду, що виборча рада тривала три дні, прячому першого дня на раду пускали лише зичливих і. Виговському, а для решти зачинено двір, що% рада нерешті ухвалила, щоб Ю. Хмельницький'залишався гетьманом під доглядом I. Виговського й інш., щоб булаву й бунчук Виговський одер-

^'—*) Про це докладно — Проф. 0. O г л о б л і н, Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692 року, c 720 і д. - ,

........ -2) Путешествіе въСвятую землю священника Лукьянова, Русскій Архивъ 1863,

I, 35; про чае цієї подорожі Лук'янова див M. M а к о и м о в и ч ъ, Собр. сочиненій, I, 537 - 538; К. Харламповичъ, Малороссійскоевліяние, I, 845.

3I Лѣтопись Самовидца, 110

4) Л ѣ т о п и с ь C а м о в и д ц а. 26 - 27.

5) S. O s \v i Q с i m, Dyariusz, 348 - 349.

-6) Пор. 0. Левицкій, Опытъ изслѣдованія, 71-72; мої студії, До питання про певність відомост. літоп. Самовидця, 66-67, До історії Руїни, 19 і д.

7) Л Ѣ т о п и c ь C а м о в и д ц а, 51 - 52.

*) Що Виговського Б Хмельницький викупив під Жовтими Водами у татар „za jcdne kobyic*, оповідав сам Виговський 1649 p. під Збаражем Яницькому (M і c h а 1 о w. Je 150 c. 453); це оповідання Яницького маємо в луже прихильному Виговскому тоні, іцопідтвер- джуе, що Виговський дійно казав про це Яницькому. Величко занотував у свойому творі, що він чув від старих людей, що Хмельницький Виговського у татар „за едну вименял шкапу” (C. B e л и ч к о, Сказаніе... I, 167) ;1 про полон Виговського у татар також—V о 1 u- m і n a L e g u ш, IV, 302.

■ *) \V. L і p і ή s k і, S. M. Krzyszewski, 307, 308; й о г о ж, Україна на переломі 157 -158.

10) Hanp, маєтки Виговських — Акты ЮЗР. XV Λ? і.

жував від Ю. Хмельницького лише иа час походу, коли й мав право підписуватись: „Іванъ Виговскій, па тотъ час гетманъ войска запорож- ского“," що, одержавши раз булавуг й бунчук, Виговський вже їх не повернув ІО. Хмельницькому 1J,- події, що зовсім немалиміеця. Плямуючи ж так у цьому оповіданні I. Виговського, Самовидець не каже зовсім про те, що Виговський на корсунській раді того ж 1657 p. відмовлявся гетьманства, але козацтво зяов ствердило його на цьому уряді[545] [546] [547] [548] [549] [550] [551]). Про раду в Переяславі 1658 p. Самовидець каже, що на цій раді Виговський московського представника Хитрово „такъ словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернулъ, же оному гетманство подтвердилъ в Переясловлю, любо на тое вопско и не позволяло“, чого не було в дійсності; малює цю раду Самовидець яктріюмф 1. Виговського8), дарма, що ця рада була не тріюмфом, а поразкою Виговського, уступками його Москві. Бажаючи в свопому творі показати I. Виговського, як діяча, що в своїй політиці спирався на наймане військо, Самовидець каже, що Виговський посилав проти Пушкаря „корогви затяговые“В, тоді як проти Пушкаря ходили й козаки на чолі з I. Богуном. Оповідаючи про союз Виговського 1658 p. з татарами, Самовидець каже, що Впговський з Карамбеєм „потаемкеотусѣхъполковниковъ постаповили— противко кого тую войну мали поднести" й що „полковники не знали о томъ,жебыокъ (Виговський Μ. II.) мѣдъ от его царского велпчества оторватися"δ), чого в дійсності не було, бо Виговський провадив свою політику, спираючись на певні кола старшини. Виставляє Самовидець Виговського як прихильника Польщі. Так, він оповідає, що ще після смерти Б. Хмельницького в звязку з перебуванням на Україні польського посланця C. Бенєвського „заразъ тому Бѣпевскому усю зичливость свою открилъ Выговський: и якимъ способомъ мѣетъ оторватися от царского величества, а знову згоду брати з королемъ полскимъ, и чого жадаетъ от короля и Речи Посполитой“°). 1659 р.,оповідаючи прокінець гетьманства I. Виговського, Самовидець каже, що Виговський мусив „уходити в Полщу, до которого козаки посилали по гарматиизнаки войековые,що онимъодвипоотдѣвалъ, а другіе з собоюпопровадилъ в Полщу, которому надано Баръ н иніе городи в Польщи“ '). Треба на це зауважити, що зовсім не зрозуміло, звідкіль Самовидець або хто інший міг знати про таємні розмови Виговського з Беневським, хоч би вони й мали місце. Щож до надання Виговському Бара й інших міст, треба сказати, що ці міста Виговський одержав ще за часів свого гетьманування. Після ж скинення з гетьманства Виговський не втік до Польщі, а провадив взпмку 1659- 1660 p. p. жваву військову діяльність проти 10. Хмельницького .й протп Москви. Да при тому ж Виговський зовсім не був таким при- ■' хйльником орієнтаціцта .ІІодьщу, як його намагається виставити Самовидець. Виговський визнавав орієнтацію на Польщу тільки ,,постільки- ~^д о скільки “. Він був проти безумовної орієнтації України на Польщу, fa тільки на певних умовах, що забезпечували б інтереси репрезентованої 'їм партії. Виговський та частина старшини, представником якої він був, у своїй політиці, хоч і трималися в певні часи орієнтації на Польщу, але були проти того, щоб цілком йти па зустріч всім вимогам Польщі. Вони знали, що така поступливість Польщі приведе до поновлення маґ-

Матської диктатури на Україні, проТи чого, звичайно, була й козацька старшина взагалі й та дрібна шляхта, що влилася в її кола. Діяльність його після позбавлення гетьманського уряду e тому яскравий приклад. Недаром після Чуднівської кампанії польські панівні кола так боялися -повернення Виговського на гетьманство1).

Правда, в оповіданні про смерть I. Виговського 1664 p. Самовидець каже, що Виговського „Маховскій полковникъказалъростриляти, недбаючи же воєводою былъ"[552] [553]); в цьому можна вбачати наче б то прихильне ставлення Самовидця до Виговського, але ж тут треба вбачати, на мій погляд, негативне ставлення літописця до самоуправства Маховського, що, займаючи посаду полковника, розстріляв сенатора і воєводу I. Виговського?)

ЛЯеприхильно ставитьсяСамовидець і до відомого діяча 16S9-1660p.p., переяславського полковника T. Цицюри. B оповіданні про діяльність T. Цицюри в справі повстання проти I. Виговського 1659 p. Самовидець каже, що Дицюра розпочав цю справу „хотячи себѣ гетманства"[554]), Ц· τ. з'ясовує його діяльність виключно мотивами егоїстичними

Негативно ставиться Самовидець і до В.аеюти Золотаренка. B оповіданні про події 1662 p. Самовидець зазначає,'що M. ФилимоновичіВ. Зо- лотаренко в доносі цареві „описали Сомка гетмана, же конечно по орду лосилаетъ, хотячи измѣнити, що была неправда", при чому ця ворожнеча В. Золотаренка до Сомка була тому, що він „собѣ гетманетва-хотѣлъ. и не слухалъ Сомка гетмана"[555]), ц т. мотив егоїстичний. B тому ж 1662 p. після описання погрому війська Юрася Хмельницького під Каневом, коли козаки хотіли обрати гетьманом Сомка, Методій Филимонович і В. Золота- ренко, не бажаючи цього, „упросили князя Ромодановського жебы най- скорѣй ишолъ под Черкаси, не ожидаючи Якима Сомка гетмана,.которій на радощахъ гулялъ с козаками"[556]), завдяки чому й не відбулося тоді обрання Сомка гетьманом. Оповідаючи далі про боротьбу за гетьманство на Лівобережній Україні 1662 p., Самовидець дає докладне негативне оповідання про ролю B- Золотаренка в цих подіях, виставляючи його в смішних фарбах. Наведу це характерне оповідання цілком. „Полковникъ нѣжинскій Васюта, будучи уведенній обетницею гетманства от запорож- цовъ, которіе приеждаючи з Запорожа и видячи хтивость от его того уряду и з-с ошуканнямъ его подводячи за - для узяття подарковъ, же якоби его войско па Запорожу хотятъ гетманомъ насътановити. A онъ, яко простакъ, а маючися добре, не жалуючи кождого даровалъ, а Сомка гетмана яко могучи удавалъ и на Москву описовалъ, за которимъ его уданнямъ оба зостали у великомъ подозрѣнію и неласце на Москвѣ. Аже видячи полковникъ нѣжинскій, же Бруховецкій, вишовши з Запорожжа, жадной карти до оного не пишетъ, отзиваючися з якою приязню, умис- лилъ былъ самъ ехати до Гадячого, и забравши товариство значное в Батуринъ, и тамъ хотѣлъ тихъ людей вигубити, которіе оного от злого отводили, жеби не удавалъ Сомка и межи собою гетмана настановили и тое оному персвадовали, же запорожцѣ не зовсѣмъ добримъ на старшину городовую жнчутъ, якъ то у оныхъ звичай давній. Аже по волѣ его не сталося, бо пѣхота, которую онъ на тое былъ в Батуринѣ впро- вадилъ и наустивъ, Богъ' сердца отвернулъ от невиннихъ людей, же на него самого повстали и за малимъ его не убили, же заледво тое ускромили; и із Батурина послалъ подарунки до князя Ромодановского, жеби pyky его держалъ, такѣ же и вѣвѣдуючися о том, ежелй запорожди что будутъ о томъ мовити, жебы оному гетманомъ бути. Аже посланцѣ зостали князя Ромодановского у Зѣнковѣ, где и запорожди на тотъ часъ у князя были, которій подарокъ оного в смѣхъ князь принялъ, яко тотъ человѣкъ, же и своего много мѣетъ. A запорождѣ зась подпивши, свой замислъ явне открили, же и на усю старшину городовую великіе похвалки онихъ вибити, а найболшей на Сомка и Васюту, полковника нѣжинского; которіе посланцѣ, повернувши, оному ознаймили, же порожня оному надѣя на князя и на запорожцовъ, же зле мислятъ, не тилко гетманомъ быти, але и о здоровю его и худобѣ совѣтуютъ1). И в тотъ час почалъ старатися о приязньз гетманомъ Сомкомъ, которую учинивши и, зазвавшп полковниковъ и сотниковъ и козаковъ значнихъ до Ичнѣ, присягу виконали в церквѣ ринковой на гетманство Якимовѣ Сомковѣ, и тотъ же Васюта присягалъ и иннихъ иримушалъ, але юже не в часъ, бо зопсовавшп, не скоро поправити, що удавалъ Сомка змѣн- никомъ и незичливимъ царскому величеству, то и самъ в томъ зоставалъ тоею присягою" [557] [558]). Тут В. Золотаренко виступає в досить негативному. освітленні: й обдурений „простак", що не слухає доцільних порад, йде, але невдачно, на загублення цих радників, й своєю діяльністю тільки зіпсував справу, що її й сам радий поправити, але вже пізноА

^Негативно ставиться Самовидець і до П. Тетері. B оповіданні під 1664 p. Самовидець каже, що Тетеря при обранні митрополита тримав руку Антонія Винницького, тоді як духовенство й шляхта тримали сторону Й. Тукальського, що його обрано митрополитом, „але перемоглъ гетманъ Тетера, бо удалъ до короля его милости отца метрополиту Ty- калского и свого mBagpa Хмелницкого, бившого гетмана, такъже и Гу- ляницького, боячися гетманства стратити; которихъ король казалъ побрати и на заточеніе послати до Малборку, мѣста в Прусахъ"[559]). Так само, оповідаючи під 1667 p. про випущення з ув'язнення Тукальського, Ю. Хмельницького й Гуляницького, Самовидець каже, хцо вони мусили потім втікати на Україну, бо їх „знову хотѣли побрати и потратити за поводомъ Тетеринимъ"[560]); відзначив також СамовидецьвоповіданніІббір. про Тетерю, що „уся Украйна противко пему бунтуется"[561] [562]).

Неприхильно ставиться Самовидець і до Децика, відмічаючи в оповіданні 1665 p., що „того жъ лѣта гултяй нѣякійсь Децик усе Полѣся спустошилъ, але и того в НѢЗкинѣ взято до вязеня и загинувъ“ ®), але ж треба відзначити, що Децик був овруцький полковник, був ув'язнений й засланий не за спустошення Полісся, а за те, що робив змову проти гетьмана I. Брюховецького.

Неприхильно ставиться Самовидець у свойому творі й до відомого П. Дорошенка[563]). B оповіданні про початок гетьманства П. Дорошенка Самовидець, оповідаючи про похід гетьмана Опари з козаками й татарами, каже, що „Дорошенко которїй перше былъ асауломъ при гетману Тетерѣ[564]), тут же будучи и при Опарѣ, старался о гетманство и солтана переедналъ; которого руку солтанъ з ордою держучи, призвавши Опару

До себе з старшиною, казалъ Опару взятя, а Дорошепке Далъ гетманомъ козацкпмъ"1). Також і в оповіданнГ 1666 p. Самовидець підкреслює став- влешія орди до Дорошенка, „которого орда барзо слухала, поневажъ ояого л гетманомъ поставнла“ [565] [566] [567]). Відмічаючи цей зв‘язок Дорошенка в посіданні гетьманства з татарами, Самовидець зазначає також не раз, що Дорошенко боявся стратити гетьманства н тому вживав різних відповідних заходів. Так, в оповіданні, 1672 p. Самовидець каже, що Дорошенко слав дотурок „жалуючигетманстваутратити[568]'[569] [570]). l674p. Самовидець також відмічає, щоДорошенконепоїхавдоПерєяелава, „жалуючи утратити гетманства“4). 1675 p. відмічає Самовидець що Дорошенкові „жаль было гетманства положити445). Так само й здався 1676 p. Москві Дорошенко за Самовидцем „варуючи свого здоровя“ °). B дійсності ж кінець політичної діяльності ;.Дорошенка відбувся завдяки краху політики партії, що висунула його на гетьмани. B боягузстві й бажанні зберегти гетьманство ii життя якою б то не було ціною не можна обвинувачуватиП. Дорошенка — цієї хиби йому бракувало. Відмічає Самовидець, як це цитувалося вище, що Брю- ховецького до повстання проти Москви „фортелемъ своимъ Дорошенко подхожовалъ", а також, що 1668 p. Брюховецький в своїй політиці „не зразумѣлъ фортелю Дорошенкового“[571]). Так само й 1678 p., Самовидець відмічаює хитрощі Дорошенкові, відзначаючи, що в зносинах з 1. Ca- мойловичем і Москвою „Дорошенко, манячи, до лѣта просилъ жеби рада отложенабыла,атутъстаралсяо посилкисобѣ4*[572]). B оповіданні 1675 p. Самовидець відмічає, що Дорошенко, хоч і послав до Москви посланців своїх, а потім послав і санджаки туди ж з тестем, „толко ж в томъ мало правди было, бо постарому посилалъ до Турчина и до хана о помочь тое лѣто“[573]). Відмічає Самовидець під 167 L p., що після того, як Дорошенко за проханням Тукальського відпустив затриманого ним Й. Шумлянського, він „заразъ втропи и орду пустилъ за нимъ, жемаловневолюневпалъ", причому арештовано Шумлянського „з великою жалостью усего народу44 в Могилеві[574]).

Дим Самовидець підкреслює між іншим лукавство П. Дорошенка, тоді як в дійсності Дорошенко, відпускаючи Шумлянського, радив йому скоріш поспішати їхати, щоб орда його не захопила.

Так само зазначає Самовидець у свойому творі, що Дорошенко в своїй політиці, щодо Туреччини, здійснюючи пляни свої і своїх Дорадників, обдурював люд. Так, в оповіданні про поДії 1669 p. Самовидець каже, що коли на заклик Дорошенка до нього прибув чаус з Туреччини, „на которого приездъ збираетъ раду Дорошенко в Корсуню усѣхъ полковниковъ и старшину, в которой радѣ усѣ кричали, не хотячи подданними бити Турчиновѣ, але онъ тимъ вѣмйрался, же тилко на хана и султановъ з жалобою посилалъ, же не хотятъ ему помогати, але еще на него з запорожцами встаютъ, и так згоду прямую з цѣсаромъ турецкимъ принялъ. Итакъ в той радѣ, подишовши козаковъ, яко простихъ людей, и из позволеніемъ усей тоей ради, принялъ того чауса, посла турецкого, и що хотѣлъ, тое з нимъ трактовалъ. И постановивши все, судю своего

Ёѣлогруда, ііоёлал на гіевное ό саджаки, о чомъ чернь не знала, о κοϊο- рихъ онъ мало дбалъ, маючи при собѣ пѣхоти килка тисячъ и коммон- ника компанѣи немало" [575] [576] [577]). B оповіданні про події 1672 p., події, зв'язані з захопленням турками Кам'янця Подільського, Самовидець каже, що у Кам'янці турками „образи божіе, беручи з костеловъ и церквей, по улицахъ мощено, по болотахъ, по которихъ Турчинъ в'ехалъ в Камянець и его поддашй незбожній Дорошенко гетманъ. He заболѣло его сердце такого безчестія образовъ божіихъ за-для своего нещасливого дочасного гетманства!"2). Так само відмічає Самовидець 1674 p. й грабунки Дорошенком і його відділами людності. Так, Самовидець відмічає, що на Правобережжі „инніе городи поздавалися Дорошенковѣ, которихъ барзо зодралъ, плату даючи татарам"; у людности ж тих міст на Україні, що їх турки передали Дорошенкові, „тое, що турки не добрали,' где що в вс'хованняхъ было, то тое от него посланніе отбирали и до него отсилали, а онъ тимъ платилъ той своеволной пѣхотѣ, которая при нему держалася; также зостаючая пѣхота от него в Паволочи великіе розбои по гостинцяхъ чинила и многихъ значнихъ киянъ позабивали купцовъ"3). Відзначає Самовидець під 1675 p., що Дорошенко мав собі опір тільки „самою пѣхотою своеволною, коюрую при собѣ держалъ тисячъ пултори" 4). B оповіданні про облогу й захоплення турками Умані 1674 p. Самовидець підкреслює, що уманці, „хотячи получити милосердія, послухавши Дорошенка и его посланцовъ,—полковникъз старшиною и чолнѣйшими козаками поѣхалъ кланятися Турчиновѣ, и тамъ усѣхъ тихъ козаков в неволю узято, и зоста- вался Умань безъ старшини"[578]); цим оповіданням Самовидець підкреслює негативну ролю Дорошенка в цих подіях. 3 певним задоволенням відмічає Самовидець під 1675 p., що, коли Дорошенко посилав за поміччю до орди, „орда оного не слухала. Также и до Турчина посилалъ, але п тотъ за свою зневагу, же отдалъ санжакн, розгнѣваній, оному помочи не далъ" [579]).j

C Висловлюючи так свою неприхильність до П. Дорошенка, Самовидець не^їїйнув, щоб не заплямувати в свойму тьорі й родинне життя П. Дорошенка. B оповіданні .1668 p. про відступ П. Дорошенка з Лівобережжя на Правобережжя, після того, як Дорошенко став гетьманом обох боків Дніпра, Самовидець каже, що Дорошенко зробив це тому, „же оному з двора зайшло непотѣшное, же жона оному скочила черезъ плотъ з молодшимъ"[580]); в дійсності ж причиною відступу Дорошенка на Правобережжя були вісті про наступ поляків на Правобережжя. Самовидець цим своім оповіданням дбав одночасно й про те, щоб заплямувати в свойому творі родинне життя Дорошенка й одночасно закинути йому, що він свої родинні справи ставив вище загально-державних, загально-україн- ських, — почувши про нелади в домівці, залишив військові акції, похід, до якого довго ладився, в найважливіший момент й рушив додому.

Висловлюючи так у свойому творі неприхильність до П. Дорошенка, Самовидець не відзначає тих моментів з життя й діяльноети П. Дорошенка, що їх би він відмітив, як би ставився до нього прихильно. Так, не відмічає ніде Самовидець, що П. Дорошенко був людиною козацького роду fi великих військових здібностей. Недаром же сучасники відмічали, що П. Дорошенко „козак старой и поля знаетъ"[581]). Вже після здачі П. До

113

рошенка Москві, царській посланець В. Тяпкін доносйв до Москви з Варшави, що на Дорошенка „много Поляки йзъ зависти и съ-сердца на него клевещутъ, желая, чтобъ онъ пропалъ; боятся его, потому, что онъ воинъ премудрый й промышленникъ великій'въ войсковых поступкахъ, всѣ ихъ польскія франтовскія штуки не только знаетъ, но и видѣлъ. Король, сенаторы, гетманы и все войско про неТо говорятъ, что нѣтъ такого премудрого воина не только во всей Украинѣ, но и въ цѣлой ,.Польшѣ"-1). Останнє дуже цікаве, коли будемо пам'ятати, що в Польщі був тоді королем герой Хотіна, видатний полководець свого часу — Ян Собіський. He відмічає ніде Самовидець і тої популярности, що в свої часи мав П. Дорошенко середлюдности України[582] [583]). Недаром я: 1671 p. Й. Шумлянський після своєї подорожі з Чигирина, куди його примусом взято П. Дорошенком, відмітив, що П. Дорошенко ,,iest in summo populi amore", хоч Шумлянський й скаржився, люду під час подороясі до Чигирина й назад на затримання його П. Дорошенком, але ,,ziego о nim nie slyszal slowa"[584]).

Треба вважати, що неприхильно ставився Самовидець і до Суховія. Так, принаймні, в оповіданні про пересправи 1668 p. Запоріжжя з ханом, де, між іншим, йшла справа й про окремого гетьмана ца Запоріжжі, Самовидець каже: „Аже на тотъ часъ такого пробѣглца не било на тотъ урядъ гетманства и такъ, будучи писаремъ Суховѣенкона Запорожжю и самъ листи писавши, и в поселствѣ до хана пойшолъ, которого вдячне принявши ханъ, и учинивши згоду, далъ султановъ з ордами которій вишолъ“[585] [586])· Як видко з цього, Самовидець і бачить у Суховія такого япробѣглца“, що підходить до посади гетьмана на Запоріжжі?.

/Дуже неприхильно ставиться Самовидець і до Д. Многогрішного^)/ ВідМчає Самовидець ролю Д. Многогрішного в загибелі L Брюховецького. Щд .1668_p. Самовидець зазначає, що в складі тих осіб, що з Лівобережжя закликали П. Дорошенка прибути туди, щоб занятимісцеБрюховець- кого, був й ,Демко Многогрѣшній“. Причину ж.чому П. Дорошенкозробив Д. Многогрішного наказним гетьманом на Лівобережжі, Самовидець бачить в тому, „же онъ найпершей отступилъ отБруховецкого,зрадившиего“[587]). Посідання Д. Многогрішним гетьманства на радівНовгород-Сіверському Самовидець дає в дуже негативному для Многогрішного вигляді,-вигля- ді, що наближується до оповідання його ж про раду в Чигирині 1657 p., раду, що на ній обрано гетьманом I. Виговського. Самовидець про ці події в Новгород-Сіверському оповідає, що Д. Многогрішний „себѣ гет- манстважичачій, — назбиралъ компанѣи злитвн, ляховъ и иннихъне мало, жеби оному зичливими били, и изобравши всю старшину заднѣпр- скую до Новгородка, и приказалъ онимъ, жеби собѣ цалого гетмана настоновили, несподѣваючи.ся на оборону, гетмана Дорошенка. Що старшина, будучи у дворѣ зачинени, которихъ било омаль, а при-Много- грѣшномъ немало его компанѣи и боячися, що болше мовити, але пошовнш гуртомъ, просили его Многогрѣшного, жеби онъ надъ ними гетманомъ былъ, чего онъ отмовлявся, як старая дѣвка хорошого жениха; бо того самъ потребовалъ и позволився па тое; которому и присягу виконали на йослушенствои1).При дьому треба зауважити, що ніякого такого примусу над старшиною на ціп раді з боку Многогрішного не було. Відмічає також Самови- децьпід 1669р.,що„ДемкогетманъусеЗаднѣпря кгвалтомъдо себе приво- рочалъ“ [588] [589] [590]). Особливо ж неприхильне ставлення Самовидця до Д. Многогрішного виявляється в оповіданні про прокльон останнього патріярхом царгородським і про кінець гетьманства Многогрішного.

Оповідаючи 1670 p. про подорож протопопа P. Ракушки до Царго- роду, Самовидець каже, що „тотъ же посланій протопопа браславскій вивезлъ соборную клятву от святѣйшого патриярхи на заднѣнрянского гетмана Демяна Многогрѣшного, которій в пиху вознесшихся, легце себѣ тое новажилъ, еже ся срожачи, але зараз оного Господь Богъ скаралъ, - же спадши з gaHKy, шшо былъ зломалъ, же часъ немалій не моглъ гово- ' рити, що, прийшовши до здоровя, це хотѣлъ ся упамятати, що напотомъ оному нагородилось зле“8). Також,оповідаючи 1672 p. про кінець Д.Мно- гогрішиого, Самовидець закінчує : „И такъ скончилося гетманство Много- ( грѣшного,которій собѣ клятву соборную святѣйшого патрйярхи нЬвочто ! поважаючи, совсѣмъ в нѣвець пойшолъ". При цьому треба зазначити, що' в дійсності Д. Многогрішний прокльон патріярха зовсім не „легце себѣ тое поважилъ", а навпаки цей прокльон дуже турбував Д. Многогрішного й він вживав заходів, щоб позбавитися його й нарешті досяг того, що патріярх знявсвій прокльон з Многогрішного й дав йому благословенну грамоту. 1672 p., оповідаючи про кінець гемьманства Д. Многогрішного, Самовидець каже, що „того гетмана, на Москву припровадивши, давали на питку, то есть катовѣ до рукъ пробовати; а як проважено в городъ, то многіе стрѣчи были и на оного пліовали"[591]), тоді як про катування одночасно з Дем‘яном M. Гвинтовки[592] [593] [594]) Самовидець не каже нічого; при тому ж нема_ жодних даних і про те, що при зустрічі Д. Многогрішного на Москві на нього люди плювалиД

. Треба вважати за ненрихильнеставлення Самовидця й до 0. Гоголя, бо нід 1674 p., в зв‘язку з подіями Переяславської ради, Самовидець зазначає, що на Переяславській раді підтверджено гетьманство I. Самойло- вичеві на обох боках Дніпра „ажъ по самий Днѣстръ, тилко над Днѣстромъ Гоголь, не хотячи полковництва утратити, держался при руцѣ Дорошенковой“ G). B цьому оповіданні Самовидець підкреслює, що у Гоголя над усім стояли особисті егоїстичні мотиви. При тому ж треба зазначити, що Гоголь брав участь і на Переяславській раді, де обрано I. Самойловича гетьманом і Правобережної УкраїниЛ

‘ Вороже ставився Самовидець і до ніженського' протопопа Семена Адамовича. B оповіданні 1677 p. Самовидець каже: „Того жъ часу тотъ протопопа нѣжинекій, которій билъ у великой чести на Москвѣ, Симеонъ, которого и воевода слуховалъ, до такого прийшолъ безчестія, бо, ведлугъ обѣтницѣ своей и наказанного суду духовного, не захотѣлъ йОетати чернцемъ, жалуючи жони остатися"1), й далі оповідае.гіро ув'язнення Адамовича. Це оповідання, згадка про „безчестія“, порушення „обѣтницѣ своей“, свідчать про неприхильне ставлення Самовидця до С. Адамовича.

^Ставився вороже Самовидець й до I. Самойловича, а також і до синів' його: Григорія і Якова[595] [596]).

- У поглядах Самовидця на I. Самойловича треба розрізняти два періоди, відповідно тому, що частина звісток літопису про гетьмануваиня Самойловича писалася з 1677 p., рівпобіжно подіям. Тому до падіння Самойловича 1687 p. було Самовидцеві, звичайно, небезпечно писати в свойому творі негативно про I. Самойловича. 8i скіненням же Самойловича з гетьманства й засланням, його ця перешкода, звичайно, відпадала.

Відповідно цьому в літопису Самовидця до падіння 1. Самойловича 1687 p. ми не знайдемо одвертого негативного ставлення Самовидця до I. Самойловича, Знайдемо ми тільки де-не-денятяки на незадоволення Самовидця з I. Самойловтгпі, причому цінатякиперемішанозприхованим незадоволенням автора літопису й до Москви.

B оповіданні 1672 p. Самовидець тільки побіжно згадує походження Самойловича, кажучи,що „тогожълѣта заднѣпряне... учинили радууКо- зацкой Дубровѣ и тамъ настановили гетманомъ Івана Самуйловяча, поповича c Красного, у постъ святыхъ апостолъ Петра и Павла“[597] [598]). B оповіданні про похід турок 1674 p. на Правобережжя Самовидець каже, що низка міст Правобережної України тоді були „полни людей, сподѣвающихся посилковъ от его царского величества и от гетмана ,Самойловича, будучихъ убезпечоними писмами, же посилки великіе .идутъ"1), як би докоряючи цим, що допомога не була надіслана. Також 1678 p. в оповіданні про події Чигиринського походу Самовидець оповідає про опанування козацько - московським військом гори й розгрому там турецьких відділів й додає: „И турки пострахъ великій узяли; але же войско не пущено за турками, комоникъ турецкій оглядѣвшися, знову отвернулъ, и такъ ажъ до самого табору войско козацкое и московское гнали, рубаючи" °). Потім у наслідок переможних боїв військо козацьке й московське підійшло під Чигирин, „гдѣ стояли тиждень надаремне, жадного промыслу не чинячи'41), чому турки и продовжували успішну облогу Чигирина. Такожвоповіданнілроподії походукозацько-московського війська до Кієва Самовидець оповідав, що військо Самойловича й московське, стоячи під Києвом, „жаднихъ под'ездовъ не отправовали нѣкуда черезъ усе лѣто"[599] [600] [601]), чим Самовидець підкреслює військову нездібність не тільки московських керманичів, але й I. Самойловича· Тимчасом в дійсності з-під Києва військові під'їзди посилано. Також, оповідаючи про напад татар під Києв опісля відходу козацько-московського війська з під цього міста того ж 1679 p., Самовидець додае, що татари „у цѣлости увойшли, бо жадной погонѣ за ними не было, и язика не узяли, хто тую шкоду учинилъ под так великимъ войскомъ"[602] [603]), тоді як татари під час.цього нападу під Києв зазнали й значних страт від козацьких відділів. B оповіданні 1687 p. Самовидець вже отверто висловлює своє, неприхильне ставлення до I. Самойловича і до його синів. Оповівши про рух козацько-московського війська назад під час Кримського походу, Самовидець каже, що „старшина козацкая — обозний, асаулъ и дисарь войсковий и ’инпе преложеніе, видячи непорядо&ъ гетманский у войску и крпвди козацкіе, же велпкіе драчи и утпсненія арендами, написали чеЛОбиТНуЮ ДО ИХЪ ЦарСКИХЪ ВелИЧеСТВЪ, ВИПИСаВШИ усѢ КрИВДИ CBOH1 п людскіе и зневагу, якую мѣли от синовъ гетманскихъ, которыхъ по-і становлялъ полковниками, и подали Василію Василиевичу Галѣцину,’ просячи позволенія перемѣнити гетмана'^!).. 3 задоволенням описує Самовидець арешт I. Самойловича й його сина Якова, коли їх передано Москві. „И зараз сторожа московская, усадпвши на простіє колеса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляпъ безъ сѣдла, и провадили до московского табору до боярина, и тамъ узяли за сторожу- крѣпкую" [604]

fjl&e Самовидець після оповідання про кінець гетьманства I. Самойло- вихйг й характеристику останнього. Цю характеристику завдяки їїстиль- ностії п ваги для характеристики ставлення Самовидця до I. Самойловича, я наведу цілком. Самовидець каже про Самойловича: „Той же поповичъ з'разу барзо покорнпмъ н до людеіі ласкавимъ билъ,-але якъ южъ розбо- гатѣлъ, барзо гордпй сталъ не тнлко на коеаковъ, але и на станъ духовний. Прийшовши до него старшина козацкая, " мусѣли стояти, нѣхто не сидѣлъ, и до двора жеби не йшолъ з жадною палицею f также и духовенство священници, хочай який значний, мусѣлъ щтояти непокритою головою. A у церквѣ нѣдди не йшолъ дари брати, але священникъ до него ношовалъ, также и сини его чинили; и ежели где — колвекъ виез- дилъ, любо на поліовання, жеби KegHii священика не побачилъ, — то собѣ за нещастя мѣлъ. A будучи самъ поповичъ, из великою помпою ездилъ: без карети и за мѣсто не поѣхалъ, а нѣ самъ, а нѣ синове его, и у войску усе в каретѣ, — такъ великую пиху мѣли, которая в жадномъ сенатору не живетъ. A здирства вшелякнми способами вимишляли такъ самъ гетманъ, якъ и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговалъ людей кормленіемъ, — барзо на людей трудность великая била от великихъ вимисловъ, — не моглъ насититися скарбами. II щось противко монарховъ нашихъ московскихъ хотѣлъ почати, бо и в походѣ с тими великими войсками на Кримъ незичливость его постережена, же не йшолъ просто на Кримъ, але по степахъ блудилъ, и повѣдаютъ, же з умислу казалъ степъ палити своимъ зичливимъ, жеби тимъ отмо- витися, же неможна до Криму ити за для конского корму. Такъ же и прошлой войни за своею незичливостю Чигирпнъ утратилъ и людеіі военихъ много запропастилъ, которихъ мало жаловалъ; а то для—того, жебы его панство з синами ширилося, которіе ие полковниками, але панами називалися, о жадной южъ перемѣнѣ панства своего не мишляючи,— а то надѣю маючи на людъ грошовий затяговий и на великие скарби зоб- раніе; бо южъ козака собѣ городового, такъ посполитихъ, яко и значнихъ, нѣзащо важиля и в двори не пускали, маючи у дворахъ своихъ на кил- ка мѣсьцахъ сторожу сердюцкую, которимъ плачовалн роковий юригелтъ. A священикъ и в килка дний не моглъ ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба. Ово з'гола усѣхъ людей нѣзащо мѣли, не помиш- ляючи на подлость своего рожаю, же Господь Богъ тимъ барзо ображенъ бываетъ, хто в пиху подносится; п за тое скарани зостали, же перше от чести'всякой отдалени и якъ якіе злочинцѣ з безчестіемъ на Москву голо попроважено, анапотомъ от жонъ розлученп, а маетности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которихъ мѣсто великое убозство, вмѣсто роскоши — cpogaH неволя, в'мѣсто каретъ дорогихъ и возниковъ— простой возокъ, телѣжка московская с подводникомъ, в'мѣсто слугъ на- ряднихъ — сторожа стрелцовъ, вмѣсто музики позитивовъ — плачъ щоде- ний и нареканя на свое глупъство пнхи, вмѣсто усѣхъ роскошей панскихъ — вѣчная неволя"1).

Ця характеристика Самовидцем Самойловича стала за підставу не тільки т. зв. „козацьких" літописів, як літопис Лизогуба[605] [606]), а почасти й С. Величка[607]), алей низкадослідників, якнапр., Д. Бантиш-Каменеький, С. Соловйов, M. Костомаров, В. Вовк-Карачевський, Д. Іловайськии,

Ф. Уманець, 0. Лазаревськпй, H. Мірза-Авакянц, M. Слабченко, Л. Окин- шевищ В. Пархоменко1) приймають цілком або частково цю характеристику. Оповідаючи нарешті про заслання I. Самойловича й його сина Якова, про скарання на смерть Г. Самойловича й про конфіскацію їхнього майна, Самовидець закінчує: „А жона бившого гетмана отослана до Сед- нева на мешкання,убого, а приятели ихъ в безчестю зостали и в ненависти от людей“[608] [609]).\

{Розглянімо тепер ставлення Самовпдця до відомого I. Сірка. B оповіданні Самовидця від 1680 p. маємо звістку, що „на Запорожжю кошовій Іванъ Сѣрко, ватагъ силній, померъ“[610]) . Дя звістка й дала привід 0. Ле- вицькому, а за ним і іншим дослідникам вважати, що Самовидець, прихильно ставився до I. Сірка[611] [612]). Ha мій же погляд, у даному місці літопису Самовидця особливої похвалп 1. Сірку нема — тут Самовидець тільки відзначає, що Сірко був .ватагъ сшшій“. Колп б Самовидець ставився прпхильно до Сірка, він міг би одмітити не раз хоч військові здібності Сірка, одного з видатніших військових діячів України за ті часи, похвалити його вдалі походи. При цьому треба пам'ятати, що Сірко розвивав свою військову діяльн'сть побільшости проти турок і татар, до яких Самовидець ставився взагалі вороже, як про це буде нижче. Отже у Самовидця було більше підстав похвалпти Сірка, як що б він ставився до нього прихильно. Навпаки ж, ми ніде не зустрічаємо у Самовидця похвали L Сіркові. Скрізь Самовидець оповідає про діяльність Сірка об'єктивним, покійиим тоном. Думати, що тут ми маємо діло з т. зв. цензурними умовами часу, бо Сірко був у ворожих відносинах з Самойловичем δ), а оповідання про Сірка закінчуються у Самовидця ще за гетьманства Самойловича, неможливо. Річ в тому, що в одному місці літопису, в оповіданні 1668 p. про рух П. ДорошенканаЛівобережжя, в зв'язкузакціею Брюховецькнго, Самовидець каже, що в складі прихильників Дорошенка на Лівобережжі, що закликали Дорошенка прибути туди й скинути Брю- ховецького, був „и Сѣрко“ [613]), ставлячи його поруч з Д. Многогрішним.

Пам'ятаючи ж прихильне ставлення Самовидця до Брюховецького й вороже ставлення його до Д. Многогрішного, мусимо визнати, що згадане місце літопису свідчить про неприхиЛьне ставлення Самовидця до I. Сірка1).

He досить ясним залишається ставлення Самовидця до таких українських діячів, як висуванець певної партії українського торговельного капіталу M. Филимонович, або 10. Хмельницький й C. Палій.

M. Филимоновичеві Самовидець в деяких місцях свого твору докоряє. Так, в оповіданнях 1662 p. про боротьбу Сомка й В. Золотаренка за гетьманство Самовидець обвинувачує M. Филимоновича, разом з B Золота- ренком, в невірному доносі цареві на Сомка й в заходах, щоб після ка- невського бою не відбулася рада для обрання гетьмана, де обрано б Яки- ма Сомка. Тут у Самовидця, поруч з В. Золотаренком, виступає й „епископъ Мефтодій"[614] [615] [616]). Також в оповіданні про події 1663 p. Самовидець каже, що Филимоновича Брюховецький на свій бік перетяг „подарунками и обѣтницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися'13).

Такі місця літопису наче б то свідчать за неприхильне ставлення Самовидця до M. Филимоновича[617] [618]). Адже ж, коли візьмемо на увагу, що Самовидець не згадує зовсім про посвячення Методія архіреем у Москві, про участь Методія у суді над Никоном, якому Самовидець симпатизує, про ролю Методія в повстанні I. Брюховецького, про заслання Методія до Москви — моменти, де Самовидець так чи інакше зміг виявити своє неприхильне ставлення до M. Филимоновича, — мусимо вважати, що Ca- мовидць в цілому не ставився вороже до цього діяча. Можна вважати ще, що Самовидець тому не висловився прихильно до M. Филимоновича, що цензурні . умови часу не дозволяли зробити це, бо M. Филимонозич з 1668 p. був в'язнем на Москві. Ворожому висловленню проти M. Филимоновича Самовидцеві, як що він неприхильно ставився до цього діяча, могло перешкодити те, що в ті часи, коли Самовидець писав у свойому творі про M. Филимоновича, на Україні вважали, що політична роля останнього ще не скінчилася. He дивлячись на те, що Методій з кінця 1668 p. перебував на Москві в'язнем, але ж і 1675 p. були чутки, що M. Филимоновича не тільки випустять з Москви, але й наставлений він буде київським митрополитом. Коли ж M. Филимонович помер на Москві коло 1690 ρ.,δ) оповідання Самовидця про Методія (1659-1663 p.p.) вже було давно закінчене.

He висловлює Самовидець ясно своєї думки й про таких діячів як Ю. Хмельницький та C. Палій. Так, Самовидець не докоряє 10. Хмельницькому ані скинення чернецтва, ані союзу зтурками и татарами, що досить характерно для Самовидця[619]).

Також ніде Самовидець так не хвалить C. Палія за колонізацію Правобережжя, як не підкреслює й військових здібностей його.

Так ставиться Самовидець в свойому творі до України, до кляс українського суспільства, до окремих українських діячів того часу, коли писано літопис, коли жив автор його. ·

^Перейдімо тепер до розгляду сгщпатій й антипатій Самовидця щодо інших країн, до різних шарів їх людности й до їх діячів.

Розглянемо спочатку ставлення Самовидця до Польщі й шарів її суспільства й її діячів.

Треба зазначити, що до Польщі й поляків1) в цілому ми у Само- видця пе знайдемо такого яскраво виявленого ставлення, як ми маємо у нього ставлення, напр., до Москви, Туреччини, Криму. Ми маємо у Самовидця щодо Польщі виявлене ставлення тільки до окремих шарів польського суспільства й до окремих діячів.

Прихильно ставиться Самовидець — речник „статочних", до королівської влади в Польщі взагалі2). Це видко з того, що Самовидець хвалить Б. Хмельницького за те, що він під Зборовом не припустив,щоб король попав у полон до татар[620]). 1657 р.'Самовидецьз певним задоволеннямвід- мічає, що в звязку з рухом короля польського проти шведів і угорців, різні відділи польського війська, „которые при шведу юже зоставали и при королю венгерскомъ и на царской границѣ,—усе тое до купи з'горну- лося, до своего короля"[621]). ‘Прихильне ставлення Самовидця до королівської влади виявляється і в тому, що він висловлює незадоволення вчинками проти короля Так, він висловлює, незадоволення, що l649 p. взимку Богдан Хмельницький не склав цілковитої угоди з королем польським" [622])Л He раз він підкреслює своє незадоволення вчинками польських панів^ скерованими проти королівської влади, як про це буде докладніше нижче[623]).

фгавлячися в цілому прихильно до королівської владй в Польщі, одночасно Самовидець ставиться прихильно й до декого з окремих польських королів. Так, Самовидець ставиться прихильно до Володислава IV. 1648 p. Самовидець каже про смерть Володислава, що „Господь Богъ за грѣхи навидѣлъ землю такою тяжкою войною и отнялъ оной господара, то-есть короля щасливого Владислава" [624]).у

З'ясувати ставлення Самовидця до інших польськпх королів того часу тяжко. Оповідає він про них епічно, відмічаючи тільки, що M. Вшпневе- цького отруєно[625]), так що тяжко зробити висновок, що криється за цим епічним оповіданням — чи прихильне чи неприхильне ставлення.

3 польських діячів тих часів прихильно ставиться Самовйдець до Адама Киселя[626]). B оповіданні 1649 й 1652 p. p. Самовидець відносить А. Киселя до „пановъ благочестивыхъ" зве його „благочестивий панъ [627]). B оповіданні 1651 p. відмічає Самевидець тільки ту шкоду, що її поніс від татар А. Кисіль11)> а що з Киселем пограбовано й інших комісарів, цього Самовидець не згадує.

-Поруч з прихильним ставленням Самовидця до королівської влади в Польщі ми бачимо в його творі й неприхильне ставлення до польських панів. B розгляді причин Хмельниччини Самовидець докоряє панам польським, що „сами державци наУкраинѣнемешкали,тнлкоурядъдержали, и такъ окрнвдахъ людей посполитихъ мало знали, албо любо и знали, толко заслѣплени будучи подарками от старостъ и жидовъ арандарей же того не могли узнати, же ихъ саломъ по ихъ же шкурѣ и мажутъ: з ихъ подданнихъ выдравши, онымъ даруютъ, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не такъ бы жаловалъ подданній его"1). 1648 p. відмічає Самовидець про розгром польського війська: „И такъ не могли панове сенаторове тому запобѣгти згодою, але що порвалися войною, но собѣ понесли"[628] [629]). 1685 p. Самовидець підкреслює, що невдача поляків у війні з турками трапилася тому, що „королю не позволили сенаторове до войска ити, и затимъ порадку у войску ихъ не било, и войско погинуло" [630] [631]). 1702 p., оповідаючи про захоплеоня шведами Варшави1), Самовидець дали додає: „А тое усе стало за незичливостью ce- наторей полскихъ к королю своєму Августу, за поводом Сапѣги и инихъ с.енаторей полскихъ, хотячи короля Августа з королевства co- гнати“[632] [633]

Поруч з цим неприхильним ставленням Самовидця до польських панів, зокрема за їх діяльність на Україні перед Хмельниччиною, ставиться Самовидець неприхильно й до євреїв. Так, у 3‘яеуванні причин Хмель- ниччини,Самовидецьзгадує,що „от жидовъ таябыла кривда, же не волно козаковѣ в дому своемъ жадного напитку на потребу свого держати, не тилко меду, горѣлки, - пива але й браги". Згадуючи вищенаведене за-, сліплення державців" „от старостъ и жидовъ арандарей“,Самовидецьдалі обурюється тим, що „а то леда шевлгога, леда жидъ богатится, покилка цуговъ коней справляетъ, вимишляючи чинши великіе, иоволовщини, дуди, осипъ, мѣрочки сухіе, з жорновъ плату и инное, отнимання фол- варковъ". B дальшому опису подій 1648 p. Самовидець обурюється проти того, що від католицького духовенства „лѣпшое пошановання ляда жи- дищевѣ спросному билО, анѣжели найлѣпшому християниновъ русиновѣ‘м;)· Видко докір. Самовидця евреям і в тому, що піц час Хмельниччини „мно- гіе на тотъ часъ з жидовъ, боячися смерти, хриетиянскую вѣру приняли[634]); але зась знову, часъ з?тледѣвши, до Полщи поутѣкавши, жижами позоставали, ажъ рѣдко которій додержалъ вѣрщдристиянской"[635]), хИеприхилыю ставиться Самовидець і до польських католицьких мо. нахів. B оповіданні про причини Хмельниччинивін закидає, що „іезуити, домѣнѣхане, .-бердадини и иншіе закони наездами поавили метрополиту утескуючпинаукишколъ забороняючи,'згола старорускую православную християнскую вѣру собѣ прекладаючи не розную от поганъ ;’■ бо лѣпшое пошанованке ляда жидищевѣ спросному било, анѣжели -найлѣпшому христяяниновѣ русиновѣ"[636]).

^Ставиться неприхильно Самовидець і до польських жовнірів за їх утиски людности. Так, в оповіданні 1651 p. Самовидець каже, що жовніри польські, „стоячи на Украинѣ на зимовлѣ, кривду,албобѣдулюдемъ чинили, ведлугъ своего звичаю жолнѣрского, такъ въ обтяженні) з'дир- ствомъ, яко тежъ и uo части тихъ людей, що в козацтвѣ зоставали, и о смерть приправовалн" *). Оповідаючи про похід того ж 1652 p. польського війська з Лівобережжя па Правобережжя, Самовидець каже, що ці відділи йшли, „неналіе кривди чинячи лгодемъ"[637] [638]).

3 окремих діячів польських неприхильно ставиться Самовидець дб короля Августа; йому Самовидець докоряє, хочі вприхованій формі, що він не B3wB особистої участи в поході 1701 p. проти шведів. Оповівши про розгром війська Августа і московського війська Рєпніна на p. Двині й опанування шведами тих міст, що були раніш захоплені Августом, а також Митави й Бирж, Самовидець каже: „Бо самъ король пойскій не билъ у войску, а король шведский самъ былъ“ [639]).

Ставиться Самовидець неприхильно й до київського воєводи Тишке- віча, якого він залічує до тих осіб, що перед Хмельниччиною робили утпски православній вірі й освіті[640]).

Ставиться неприхильно Самовидець і до C. Маховського, закидаючи йому, що він 1664 p. I. Виговського „казалъ ростриляти, не дбаючи, же воєводою былъ“[641] [642]). ' ^ -

Моясна вьажати неприхильним ставлення Самовидця й до гетьмана C. Яблоновського, про якого Самовидець 1685 p. каже, · що в наслідок невдалого походу Яблоновського татари на Волині „много людей побрали, поъобно, за. позволеніемъ гетмана коронного: бо безпечно орда ходила, а жолнѣрѣ пѣгде опихъ не громпли“ β)Α • Перейдемо тепер до розгляду ставлення Самовидця до Московщини.

B історіографії у нас панує думка, що її кинув 0. Левицький, щб Самовидець ставився до Москви-й до московського царя прихильно[643]). При цьому дослідники ґрунтуються на тому, що після з'єднання України з Москвою.Самовидець зве московського царя „его царское величество", або „его царское пресвѣтлое величество всея Росіи самодержецъ"; про приєднання України до Москви Самовидець каже, що „весь народъ по усей Украинѣ з охотою тое учинилъ, и немалая радость межи народомъ стала"; докоряє Самовидедь запорожцям за свавільні вчинки проти царя, що їм слав різні подарунки, а вигнання московських воєвод при Брюхо- вецькому Самовидець кваліфікує, як „непотребное дѣло“. Тількп я, в сДудії „До питання про певність відомостей літопису Самовидця й автора літопису", висловив в загальних рисах погляд, що Самовидець ставився до Мрскви в цілому неприхильно:

іРозглядаючи в цілому ставлення Самовидця до Москви, до різних шарів московського суспільства й до окремих діячів Московщини, мусимо визнати, що не тільки до Москвн в цілому, але й до яких би то не було шарів московського суспільства прихильно Самовидець не ставиться. Ставиться Самовидець прихпльно тільки до окремих московських діячів.

3 тих московських осіб, до яких ставиться прихильно Самовидець, назову, по-перше,царя Федора. Самовидець 1682 p. зазначає1), що „государь царь московскій и всея Россіи Ѳеодоръ Алексѣевичъ померъ з жалемъ усего християнства в молодихъ лѣтехъ[644] [645]), которій великую любовъ до нашего народу мѣлъ, бо и набоженства на Москвѣ нашимъ напѣвомъ по церквахъ п по монастиряхъ отправовати приказалъ"[646]), и одежу московскую отмѣнено, але по-нашому носити позволилъ"[647]).

Прихильно ставився Самовидець fi до патріярха Никона. B оповіданні 1667 p. Самовидець, оповідаючи про суд над Никоном, скинення його з патріярхів і заслання, каже: „Але жадноіі ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре" [648] [649]).

Ставився прихильно Самовидець і до I. Ржевського, що займав на Україні різні посади, а в часи облоги Чигирина турками l678 p. керував захистом цього .міста. Під 1678 p., оповідаючи про що облогу Чигирина, Самовидець каже, що в Чигирині „убито гранатомъ воєводу околничного Івана Івановича Ржевского, человѣка воєнного и справного" °)

Деяке прихильне ставлення можна замітити у Самовидця й до r.JPp- модановського,Ю.Долгорукова з синоміцаревича Касимовського.В опові- данніпроповстаїшя стрільців у Москві 1682 p. Самовидець каже, що там багато значних персон „помордовано, и царевича Касимовського чверто- вано, Долгорукого князя з синомъ, князя Ромодановского ..... c - синомъ, которіе вожами славними были у войскахъ московскихъ"[650]). Але ж з цього місця Самовидцевого оповідання трудно встановити, чи маємо ми тут прихильне ставлення автора літопису до вищеперерахованих осіб чи догану в скритій формі свавільству стрільців>·

Поруч з цими нечисленними випадками прихильного ставлення Самовидця до окремих діячів Московщини ми бачимо в його творі дуже неприхильне ставлення, так до Московщини взагалі, як і до окремих діячів ЇІ зокрема.

Правда, це неприхильне ставлення Самовидця до Москви взагалі й до московських діячів зокрема ми не зустрінемо у Самовидци в такій одвертій формі, як, напр., бачимо в нього неприхильне ставлення до окремих країн, як Крим, або окремих українських діячів, як Д. Многогрішний, або П. Дорошенко. Висловлювати своє неприхильне ставлення до Москви й до окремих московських діячів було в ті часи для Самовидця дуже небезпечно — за це можна було зазнати катування, скарання на смерть, абож заслання на Московщину, про що картинно висловився в ті часи M. Филимонович: „А въ Малоросійскихъ де краехъ люди тако- ( вы, что де имъ легче смерть принять, нежели ихъ къ Москвѣ отсылать"x). 1 Тому Самовидець своє неприхильне ставлення до Москви й її діячів висловлює в прикритій, обережній формі, так що, при читанні його твору, й може утворитися вражіння про московські симпатії Самовидця, як це й було з низкою дослідників.

Форми для висловлення свого неприхильногов ставлення до Москви Самовидець вибирає різні, але всіх їх можна звести до трьох основних форм.

Так, по-перше, Самовидець у свойому оповіданні не замовчує, апід- креслює невдалі акції Москви, для відтінення чого іноді збільшує кількість московського війська; поруч -з цим Самовидець відмічає й нероз- порядність московських керманичів. При цьому треба відзначити, що тут ми часто зустрічаємо дорікання Москві, з'єднані з докорамий тимукраїн- ським діячам, що до них Самовидець ставився неприхильно.

Так, в оповіданні про події походу московського війська проти Швеції 16.56 p. Самовидець відзначує про взяття царським військом Куку- навза, що „сила закону не знаетъ”. Кількість же царського війська під час невдалої для Москви облоги Риги Самовидець дає 700 тисяч, тоді як в дійсності його було там близько 120 тисяч. Особливо характерним являється в данному випадкові, що Самовидець, аби зробити більш вірогідною що непевну звістку про ці 700 тисяч, додає, що він на них „своима очима смотрѣлъ", що дуже характерно для Самовидця, що уникав казатипро своюприсутніеть при подіяхіробитьв цьомувідношеннювиня- ток лише для симпатичного йому І. Золотаренка (оповідання про погреб останнього 1655 p.) й в данному випадкові. При цьому Самовидець додає, що під час відступу царського війська „много людей московскихъ з голоду и зимна померло"[651] [652]). B оповіданні про події 1659 p. Самовидець описує.облогу Трубецьким Конотопу в таких тонах, що ясно свідчать, що симпатії Самовидця на боці обложених, а не Москви; при цьому Самовидець відзначає, що під час невдалої облоги Конотопу „боярйнъ князь Tpy- бецкій много людей потратилъ"[653]). B цьому оповіданні не можнанебачити насмішки Самовидця, що велике царське військо, більш ста тисяч, не могло взяти міста, що його боронило незначне козацьке військо. B описі походу війська кн. Ромодановеького під Ніжен того ж року Самовидець підкреслює, що Ромодановський з царськими відділами ходив за козацьким і татарським військом під Лосиновку, „але ничого не вскуравши, назад вернулся под Конотопъ"[654]).

B оповіданні про події 1663 p., що їх зв'яЗано з пове^аввям ftonoSH- ча в Паволочі ηροτπ П Тетері fi поляків, Самовндець відзначає., що Поповичеві „не дано помочи c Кіева“>), д. т. від тамтешнього московського воєводи B оповіданні 1674 p. Самовидець відмічає, що людність міст Правобережжя збігалась у міста „сподѣваючнхся посилкоьъ от его царского величества н от гетмана Самойловнча, буд^чихъ убезпеченихъ писмамп, же посилки великіе идутъ", алеж цієї допомоги міста не одержали й були поруйновані турками. Що ж до московського війська й відділівІ. Самойловичаперед наступом татар і П.Дорошенка—їх „войско, которое першей переправливалося килка недель, то одного дня н ночи усе Днѣпръ переправили" [655] [656]). B оповіданні про події чигиринської кампа- мії 1678 p. Самовидець підкреслює, як я зазначив вище, що після однієї поразки турок московськими й козацькими відділами „войско не пущено за турками", що й дало змогу туркам перелаштуватися й завдати страт Москві й козакам. Відмічає також Самовидець, що під Чигирином московське військо тиждень нічого не робило для допомоги обложеному місту, в наслідок чого турки й взяли місто[657]). При взятті ж цього міста турками „на замку немало полегло Москви, якъ уступили, бо сторожи не ciipo- вожала старшина с квартиръ и тихъ бѣднихъ погубили"[658] [659])· B опису походу Москві й козаків під Київ 1679 p. Самовидець каже, що царського війська було „на по два кротъ сто тисячей", причому ані Москва, ані козаки „жаднихъ под'ездовъ не отправовали нѣкуда через уселѣто". Коли ж після відступу головних московських і козацьких відділів з-під Києва туди зробили напад татари, вони Москві й козакам зробили „не малую шкоду", порубавши й набравши їх „немало" й утікли „у цѣлости" завдяки тому, що „жадной погонѣ за ними не било, и язика не узяли, хто тую шкоду учинилъ иод так великимъ войскомъ" % Тимчасом, московського війська було менш, як сто тисяч, під'їзди наЙежні посилано, й татари під Києвом під час нападу зазнали і значних страт. Розвій свавільства стрільців у Москві 1682 p., на думку Самовидця, транивсятому, „ионеважъ овимъ зразу допущено своеволѣ"[660]). B оповіданні 1689 p. про похід московського й козацького війська на Крим Самовидець відмічає, що, після приходу московсько-козацького війська під Перекоп, „не достаючи Перекопу, хочай войсько охоче било до приступу, але боярпнъ назад рушилъ з войсками, з нарекан'емъ усего войска"[661]).

Виявляється, по-друге, негативне ставлення Самовидця до Москвита- кож і в тому, що він у свойому творі не замовчує, а підкреслює негативні вчинки Москви, причому іноді дає звістки й про такі негативні вчинки, що їх в дійсності не було, не пропускає випадку так чи інакше докорити Москві. Так, уже підкреслення не один раз Самовидцемщирого ставлення Я. Сомка до царя й Москви, що виявлялося й в тому, що Сомко провадив військову діяльність „не щадячи здоровя", за що, нарешти, й одержав не нагороду, а, навпаки, був страчений „за позволеніемъ его царского величества",—є вже скритим докором Москві, що вона не вміє цінити своїх вірних слуг. 1665 p. Самовидець відмічає, що на Москві під час перебування там I. Брюховецького „пнсара войскового (ц. т. Зах.

Шійкевича) взято на Сѣбѣръ, маючи на него ранкоръ"1). Оповідання про це заслання людини тільки за підозріння до Сибіру e вже докір. При цьому слід ще паїґятати, що в засланні Шійкевича брали участь і сам Брюховецький й інша старшина українська, про що Самовидець у свойому оповіданні мовчить. Вище, в розгляді патріотизму Самовидця й став - лення його до I. Брюховецького, я наводив, як Самовидець підкреслює, що на скарги Брюховецького до Москви „в кривдах от воеводъ, зостаю- чихъ по городахъ... жадного респонсу не одержовалъ“,й виправдує'поБ^" стання України проти МосквиЗ- B оповіданні 1667 p. про рух C. Разіна на Московщині Самовидець оповідає, хцо цього року Разін підніс повстання на Дону, робив походи на Хвалинське море, мордував по містах царських воєвод й приворочав до себе поспільство, взяв навіть Астрахань ; військо ж, що надсилалося проти нього, не могло йому нічого зробити, бо стрільці переходили / на бік Разіна й ця його діяльність тривала декілька років). Ці оповідання являються скритим докором державному апарату Москви за те, що вона не могла справитись з цим повстанцем. Нарешті, Самовидець про Разіна додає, що „оного зрадою узято“ після повернення на Дін і потім на Москві четвертовано[662] [663] [664] [665]). При цьому Самовидець не згадує про розгром Разіна під Симбирськом, що на Україні мусило бути відомим й тому, що українські козаки ходили в похід проти C. Разіна[666]). B оповіданні про події 1674 p. Самовидець підкреслює, що при відступі московського її козацького війська з правого боку Дніпра на лівій керманич московського війська кн. Г. Ромодановський „Черкаси запалити князь розсказалъ, и такъ усе вѣгорѣло, нѣчого не зостало в Черкасахъ“[667]). Неможна не бачити догани Самовидця Москві і в оповіданні його під-1676 p. про події в Соловецькому манастирі й про утиски старообрядців. Самовидець каже, що „узято монастиръ Соловецкій і чер- цовъ вистинали люди ратніи его царского величества... а за такую вину же не позволили ся приняти новопостановленнихъ рѣчей на соборѣ мос- сковскомъ при битности двохъ патриярховъ, алекеандрійского и антиохий- ского:першая речъ — же „Духа святого" не мовити у “вѣрую“; другая— жеби не "мовити: „Господи Іисусе Сине Божій, помилуй мя“, але такъ мовити:„Господи Іисусе Христе, помилуй мя“, а „Сина“ оставляти, иин- шіе рѣчи новіе, которіе подрукойано у книжцѣ, названной „Жезлъ“. й за тое тотъ монастиръ спліондровано, которій на увесь свѣтъ славній, и свя-, тихъ чудотворнихъ мѣлъ у собѣ; и за тіе новіе рѣчи многихъ черцовъ, поповъ и свѣцкого стану людей у земли Московской помордовано, яге того не хотѣли приймати, але на старомъ держалися, якъ перед тимъ было. И многіе виходили на Украину на мешкання ку Сѣверу, позоста- вивши набитки свои, а иннихъ и у силку позасилано"1). B оповіданні 1678 p. про подоріж до Москви послів від Польсько-Литовської держави Самовидець каже, що на Москві цих послів „зразу принято з честю, але подарковъ королевськихъ не принято, а напотомъ и самихъ задержано и мало чести онимъ отдавано, ажъ знову до своихъ городовъ по скарбъ слати мусѣли за живность"[668]). Це оповідання підкреслює прикре поводження з послами на Московщині, що протирічить принятому в міжнарод- ніх відносинах етикету. При цьому треба додати, що в дійсності таке поводження з цими посланцями в даному випадкові не мало місця. B оповіданні 1687 p. про скарання Москвою в Сівську на смерть Г. Ca- мсйловича, Самовидець підреслює ту жорстокість, з якою проведено це скарання, коли Г. Самойловичу „по многихъ спиткахъ, голову оттяли, рубаючи разовъ три за-для болшой муки, и такъ безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповѣдати"[669]). При цьому треба зауважити, що катування, що їх терпів Г. Самойлович, не було суворе по тим часам. Це оповідання особливо характерне для Самовидця, що, як наведено вище, ставився вороже й до I. Самойловича й його синів: Григорія й Якова.

Крім того, неприхильне ставлення Самовидця до Москви виявляється по-трете в тому, що Самовидець не висловлює свого погляду на події політики Москви на Україні, а оповідає про них епічно, а також мовчить про такі московські події, що про них інші українські літописці й сучасники занотовували в своїх творах.

Так, Самовидець, як це я зазначив і вище в розгляді українського патріотизму його, цілком епічно й зовні наче б то об'єктивно оповідає про Андруеівський- трактат 1667 p. й про підлеглість української церкви московському патріярхові 1685 p.[670]). B дальшому Самовидець не відмічає про смерть 1690 p. московського патріярха Іоакима йобрання тогожроку патріярхом Адріяна[671]), про що маємо й у Чернігівському літопису, у Дмитрія Ростовського й навіть у неприхильного до Москви C. Велич- ка[672]) Так само, Самовидець не оповідає про смерть 1700 p. московського патріярха Адріяна[673]), про що маємо у Чернігівському літопису й в Дмитрія Ростовського[674]). He відмічає у свойому творі Самовидець і смерти московського царя Івана 1696 р.[675]),про якуподію відмітив у свойому дія- рії Дмитрій Ростовський[676]).

Такі форми, що їх вживає Самовидець для висловлення свого неМ-- тивного ставлення до Московщини1

Коли ж Самовидець зве московського царя „его царское величество" або „его царское пресвѣтлое величество, всея Росіи самодержецъ", що дослідники, як О. Левицький й інші, вважають за один з доказів прихильного став-, лення Самовидця до Московщини, про це треба зауважити, що в цих усіх випадках ми бачимо з боку Самовидця тільки вживання звичайного титулування, подібно тому як він і після 1654 p., після приєднання України до Москви, титулує дуже часто польського короля „его милость", як він звав його й до 1654 p.[677] [678]). Що титулування московського царя титулами, подібними тим, що ми маємо у Самовидця, не e доказ прихильного ставлення його до Московщини й до царя, наведу деякі приклади.'

K. Поклонський, вже після того, як порвав з Москвою й став на бік Польщі, в листі до I. Золотаренка, схиляючи останнього теж порвати з Москвою,.згадує відносно „царя его милости"[679]). B статтях, що їх подав П. Дорошенко Польщі 1671 p., титулується „его милостью" й цар московський й король польський[680]). B універсалі Ю. Хмельницького від 3 липня 1677 p. до людности Чигирина й до козацької й московської залоги в цьому місті з пропозицією скоритися йому й туркам маємо вирази: „его царского пресвѣтлого величества", „его царскому пресвѣтлому величеству" [681]). Також у листі від 23 липня 1678 року до I. Самойловича й козаків з закликом одірватися від Москви й приєднатися до нього, Ю. Хмельницький згадує, що „Украина каковимъ способомъ за отцовъ нашихъ стала подъ обороною прежде наяснѣйшей Порты Отаманской, нежели царского пресвѣтлого величества московского"[682]).

Що ж до того, що Самовидець з приводу злуки УкраГни з 'Москвою 1654 p. зазначає, в супереч дійсности, про присягу цареві московському, „що по усей Украинѣ увесь народъ з охотою тое учинилъ" й що від цієї злуки „немалая радость межи народомъ стала", що, до речі, не відповідає дійсности, а, також про те, що Самовидець вигнання московських воєвод з України за Брюховецькрго кваліфікує як „непотребное дѣло",— треба, на мій погляд, ці вирази Самовидця кваліфікувати як вирази ad usum delphini з-за умов часу писання літопису. Докір же Самовидця запорожцям за порушення царської ласки свідчить не про позитивне ставлення Самовидця до Москви, а про негативне ставлення його до запоріжців.

Ставлячись в цілому неприхильно до Москви, ставиться Самовидець неприхильно й до московських бояр і до окремих московських діячів, причому й тут· це неприхильне ставлення його прикрито досить вміло відповідними виразами. Так, боярам Самовидець закидає в справі патрі- ярха Никона, що „жадной ереси на патрпярху не показалось, тилко з ненависти тое учинили бояре"[683]).

\ Неприхильно ставиться Самовидець і до царя Петра I. Це неприхильне ставлення Самовидця до Петра I я вбачаю в тому, що, коли до 1697 p. Самовидець оповідає про Петра I досить покійно й без догани, починаючи 3 1697 p. він дуже підкреслює в свойому оповіданні доситЬ суворі M0- менти в скаранні осіб, зв'язаних з різними заговорами проти Петра I. Так, в оповіданні про змову Диклера Самовидець так оповідає про скарання змовців: „голови имъ поутинано н на поляхъ на мурованомъ столбѣ πο- вѣшано на лобномъ мѣстѣ, и труповъ ихъ не дано ховати — тамъ же лежали, над которими сторожа била". Також у оповіданні 1698 -1699 p.p. Самовидець каже про кари стрільців, що їх „по усѣхъ улицахъ и по дорогахъ повѣшено, которихъ не казано ховати“ »)· B інших випадках опису смертних кар Самовидець не оповідає про жорстокі подробиці, за виняткомъ опису скарання Г. Самойловича. Далі, в оповіданні про кару стрільців Самовидець каже, що „такий гнѣвъ билъ на ихъ царский, же килкомъ самъ голови постиналъ"[684] [685]). Цей незначний штрих в оповіданні Самовидця, на мій поглядъ, яекряво евідчись про негативне ставлення його до Петра I. Що ми маємо в цій коротенькій звістці ? Ми маємо,. що сам цар власноручно карав ос б, що їх присуджено до смертної кари, ц. т. сам цар виконував обов'язки ката. Ha Україні в ті часи на катів погляд був дуже й дуже негативний. ■ He дивлячисъ на те, що посада ката була досить корисною, охочих посідати її, в зв'язку з негативним поглядом людства на цю професію, було дуже мало, завдяки.чому часто було неможливо виконати й смертного вирока. Ha тлі цього мали місце й цікаві епізоди. Hanp., 170.3 p., маґістрат м. Чорткова, не маючи свого ката, мусив звернутися до кам'янецького маґіетрату з проханням відпустити тимчасово свого ката до Чорткова для здійснення судового вироку. Кам’я- нецький магістрат згодився на це, але з умовою, щоб бурмістр і лавник з Чорткова, що.прибули в еправіката доКам‘янця,залишилисявКамян- ці, як закладні, до повернення ката з Чорткова. Також міщани Баворова 1707 p. дали розписку кам'янецькому маґістрату, .що вони залишаться в Кам'янці, покіль туди повернеться з Баворова кам'янецький кат, що його взято тимчасово для здійснення вироку. Катам в ті часи церква забороняла вхід до церкви й таїнсдва; одному кату на Полтавщині, щоб одержати змогу ходити до церкви й брати таїнства, довелося звертатися до самого митрополита. B судових актах тих часів кати виступають тільки під наркцательними іменами „кат“, „мистр", „оправца"; рідко їх звуть особистими іменами, але й то зовсім без прізвищ і без зазначення стану, що, на думку 0. Левицького (з нею не можна не погодитися), СВІДЧИТЬ; що катів набирали тоді з самих нижчих шарів суспільства[686]). Пізніш складачі т. зв. „Дравъ, по которымъ судится малороссійскій народъ" виступили з апологією катів, і зазначили: хоч „катъ, или палачъ, хотя званіе на себѣ поносное и ненависное имѣетщ которое обще в народѣ обноситься мерзостно"... але „всему обществу человѣческому, потребенъ есть" чому „всякому человѣку во омерзѣніи его имѣть не надлежить, и священный чинъ сообщенія съ вѣрными, входа церковнаго и причастія Божественныхъ таинъ возбранять ему не долженъ"[687]).

Коли ж на Україні в ті часи кат ёув своєрідним парієм, оповіданйя Самовидця про власноручне карання Петром I злочинців можна розглядати тільки як доказ його неприхильного ставлення до Петра I. Коли б Самовидець ставився до нього прихильно, або навіть байдуже, він міг би цієї звістки, хоч і чув її, не занотовувати до свого твору.

Видко неприхильне ставлення Самовидця до Петра I і в оповіданні про події кампаній 1700 p. проти Швеції, облоги Нарви. Тут Самовидець, оповівши, що шведи стали наступати в напрямкові на Нарву, додає про Петра I: „А царское величество на тотъ часъ e подъ Ругодева з окоповъ виехалъ до Новагорода Великого в понедѣлокъ* *). Це оповідання про втечу Петра I з армії напередодні рішучого бою, що свідчить про його тодішню лякливість, як не намагався він потім виправдати себе за цю втечу й як не дбають виправдати Петра I за цю втечу з армії на передодні рішучого бою зі шведеми такі дослідники, як M. Устрялов, C. Co-' ловйов, В. Ключевський[688] [689]),— є доказ неприхильного ставлення Самовидця до Петра I; ніщо не вимагало від Самовидця занотовувати цю звістку до свого твору, крім цього неприхильного ставлення.

Негативно ставивсь Самовидець і до В. Шереметева. B оповіданні про похід 1660 p., оповівши про невдалі для Шереметева бої з польсько-татар- ским войськом, він додае, що .Шереметъ не уступалъ оборонною рукою и що мѣлъ короля полского, взявши Варшаву, провадити в Киевъ в неволю, як собѣ тое обѣцалъ, того не доказавши, самъ о згоду просилъ и чинилъ примиря, обецуючиея 3‘вести войеко e Киева“[690]). B цьому оповіданні ми бачимо й догану Щереметеву, що не відступав оборонною рукою й насмішку над його попередньою похвальбою.

Видко ще неприхильне ставлення Самовидця й до В. Голіціна, якому Самовидець 1689 p. докоряє, що він не взяв Перекопу, „хочай войско охочо било до приступу"[691]), причому тут можна бачити ще й догану Москві взагалі за таке невміле ведіння войни, за нерозпорядність.

Розглянімо тепер ставлення Самовидця до інших країн і їх людности, що про них він згадує в свойому творі.

Тут ми мусимо відзначити, поперше, прихильне ставлення Самовидця до Молдавії; ій він співчуває в нападі на неї козаків і татар

i6So p., а також в оповіданні 1673 p. відмічає тяжке становище „значних волохъ" від тих кривд, що їм чинили татари1).

Щож до ставлення Самовидця до австрійців і венеціян, тут треба відзначити, що Самовидець у свойому творі досить часто відмічає ті поразки, що австрійці й венеціяни задавали Турецькій державі, й радіє з них[692] [693]). Але ж трудно це все вважати за доказ прихильного ставлення Самовидця до цих країн. Де могло ще бути викликаним й неприхильним ставленням Самовидця до турок і татар, про що буде далі. Треба ще відзначити, що 1683 p. Самовидець відмічає релігійні утиски від німецького цесаря угорцям „за допущеніемъ езуитовъ", a 1691 p. відзначає Самовидець і негарне поводження цесарського війська з людністю Білграду[694]). Таким чином, точно встановити ставлення Самовидця до цих країн і до їх людности трудно. Треба тільки вважати за неприхильне ставлення Самовидця до єзуїтів Австрії.

Так само трудно встановити й ставлення Самовидця до Швеції. Оповідання його 1656 p. про війну Москви з шведами складено, як це наводилося вище, в тонах, прихильних Швеції й ворожих Москві. 1701 p. Самовидець теж підкреслює, як наводилося вище, особисту присутність шведського короля у війську й відсутність у війську польського короля. Але ж трудно сказати, чи маеме ми в цих випадках прихильне ставлення Самовидця до Швеції й до Карла XII, чи тільки неприхильне ставлення Самовидця до Москви й польського короля Авгуета.

TTTo ж до ставлення Самовидця до турок і татар, тут ми можемо вважати за безсумнівне, що Самовидець ставився до них дуже й дуже негативно. Низка місць його твору може свідчити за це негативне ставлення Самовидця. Так, Самовидець висловлюється проти союзу християнських держав з мусульманськими, напр., він про союз Б. Хмельницького з ханом каже, що „нестатечная приязнь вовку з бараномъ, такъ християниновѣ з бесурмениномъ[695]). Участь хана, що, за Самовидцем, e „неприятельвѣри християнекой", та кримських татар у війнах на Україні Самовидецъ тлумачить як походи „наспустошенняхристиянства“,щоб цим „усѣхъ хри- стиянъ в нѣвець обернути"[696]) Ставлячись негативно до турок і татар, Самовидець дуже часто висловлює своє задоволення з тих поразок, що'їх одержували турки й татари, з'ясовуючи їх часто поміччю божою.[697]). 3 такого негативного ставлення Самовидця до турок і татар маємо в його творі й такі непохвальні епітети на адресу турок, татар і їх керманичів, як „поганинъ", що рушив в поход „своими поганскими силами", або „поганцѣ", що нападають на люд, що частина європейських держав гуртується дати „отпоръ поганину Турчиновѣ"[698]).

Такі дані дає нам літопис Самовидця щодо поглядів симпатій і антипатій автора його.

, Підсумовуючи розглянені в попередніх рядках дані, щодо поглядів, симпатій та антипатій автора літопиеу Самовидця[699]), мусимозробититакі висновки в цьому питанні.

I. B погляді на розвиток історічного процесу, на причини подій, Ca- мовидець, далекий від фаталізму, скрізь дбає встановити природні причини подій, але ж такий тверезий погляд на розвиток історичног.о процесу не перешкодив тому, що у творі Самовидця відбилися релігійні забобони його часу, в чому видко відбиток культурного рівня суспільства його часів; надає також Самовидець, віддаючи дань поглядам свого часу, велике значіння ролі особи в історії.

II. Про симпатії й антипатії Самовидця треба відзначити, що літопис Самовидця являється твором не об‘ективним, як це вважають дослідники, а твором дуже й дуже суб'єктивним, наскрізь просякненим клясовими, й на ґрунті їх й особистими симпатіями автора його. Завдяки ж умовам часу, коли писано літопис, не завжди було безпечно висловлювати одвер- то свої симпатії й антипатії в творі. Тому дуже часто симпатії й антипатії Самовидця ми знаходимо в його творі в дуже прихованому вигляді.

III. До України Самовидець ставиться як патріот вершків козацької України. Що ж до симпатій Самовидця до різних шарів українського суспільства, — він прихильно ставиться до верхів тодішнього українського суспільства, до значних, до козацької старшини. До рядового козацтва запорожців, поспільства й міщанства Самовидець ставитьсянеприхильно. Ha духовенство ж, зокрема на духовенство нижче, Самовидець у свойому творі дивиться згори.

Що ж до ставлення Самовидця до окремих українських діячів того часу, то пр.ихильно ставиться Самовидець до таких осіб: Б. Хмельницького, Івана Золотаренка, Я. Сомка, L Богуна, I. Брюховецького, Й. Ty- кальського, M. Ханенка, Семена Самойловича, I. Обидовського, I. Мазепи.

Неприхильно ставиться Самовидець з українських діячів того часу до таких осіб : M. Небаби, I. Виговеького, T. Дицюри, Василя Золотаренка, П. Тетері, Децика, П. Дорошенка, П. Суховія, Дем'яна Многогрішного, 0. Гоголя, С. Адамовича, I. Самойловича й його синів Григорія та Якова. І. СіркаД

Неясне ставлення Самовидця з українських діячів до таких осіб: M. Филимоновича, Юрія Хмельницького й почасти до C. Палія.

IV. Ho відношенню до Польщі Самовидець являється прихильником твердої королівської влади.

3 діячів Польщі того часу прихильно ставиться Самовидець до короля Володислава IV й до А. Киселя.

Неприхильно ставиться Самовидець до польських панів, до евреїв, до католицьких манахів.

3 окремих діячів Польщі Самовидець ставиться неприхильно до таких осіб: короля Августа, Я. Тишкевіча, 0. Маховського, C. Яблонов- ського.

V. Що ж до Московщини, то Самовидець ставиться прихильно тільки до окремих діячів її: царя Федора, патріярха Никона, I. Ржевського.

Неприхильно ставиться Самовидець до Москви взагалі, до московського боярства зокрема, й до таких діячів Московщини, як цар Петро I, В. Шереметев й В. Голіцін. *

VI. До Молдавії Самовидець ставиться прихильно, зокрема до „значних" цієї країни.

До Венеції, Австрії й Швеції й їх діячів ставлення Самовидця встановити тяжко.

ѴП. До Туреччини й Криму, їхніх діячів і людности ставлення Самовидця являється негативним.

<< | >>
Источник: МИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ. НАРИСИ ICTOPlI УКРАЇНИ XYII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ (ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ). ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ. XAPКIB - 1930. 1930

Еще по теме YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії:

  1. Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній побутових явищ і фактів.
  2. ВСТУП
  3. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  4. YI. Погляди автора літопису Самовидця, його симпатії й антипатії
  5. VII. Автор літопису Самовидця. Біографія Романа Ракушки-Романовського. Докази його авторства
  6. ЗМІСТ
  7. САМІЙЛО ВЕЛИЧКО TA ЙОГО ЛІТОПИС
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -