<<
>>

3. Методи і моделі у банківській діяльності з погляду потокового її відображення

Взаємодія різних рівнів управління та функціональних областей діяльності банку (надання кредитів, залучення коштів, фінансове планування, управління персоналом, інвестування тощо) є досить щільною і залежить від різних методів і моделей, що застосовуються у банківській діяльності.

При цьому з огляду на різноманітність описів організації банківської діяльності, як правило, враховують [9; 14; 19; 23] взаємодію:

■ банку із зовнішнім середовищем;

■ на рівні окремих підрозділів банку;

■ між банком і його клієнтами.

Фінансові потоки являють найважливіший та самостійний об'єкт фінансового менеджменту, бо дослідження потоків становить як теоретичний, так і практичний інтерес з точки зору розробок та обґрунтування відповідних рекомендацій. Тобто

процес управління фінансовими потоками, що супроводжують різні напрямки банківської діяльності, зазвичай вимагає застосування різних аналітичних процедур. Водночас це пов'язано як з поточною діяльністю банку, так і з вирішенням завдань стратегічного і тактичного менеджменту. При цьому з погляду низки завдань управління фінансовими потоками банків та з урахуванням різних аспектів і горизонтів планування відповідної банківської діяльності перед банківськими аналітиками постають такі завдання:

■ розрахунок показників поточного і майбутніх фінансових станів банку, що нерозривно пов'язано з визначенням сталості руху як вхідних, так і вихідних фінансових потоків;

■ прогноз стану окремих фінансових угод і балансу банку в цілому, що зумовлює проведення аналізу руху фінансових ресурсів у межах окремих фінансових потоків;

■ оцінка привабливості окремих фінансових угод;

■ синтез певних управлінських рішень, які зумовлюють врахування стану й динаміки зміни фінансових потоків;

■ оцінка ефективності прийнятого управлінського рішення, яка знаходиться у взаємозалежності з аналізом руху різних фінансових ресурсів;

■ оцінка повноти та ненадмірності наборів показників фінансового стану банку тощо.

Утім, виконання кожного з перерахованих завдань, разом із застосуванням певних аналітичних процедур зумовлює також моделювання фінансової діяльності банку, де рух фінансових потоків може бути трансформований у набір певних статистичних показників. При цьому таке моделювання дозволяє визначити ступінь впливу різних норм прийняття рішень на численні елементи банківського менеджменту, різноманітні потоки фінансових ресурсів банків, допомагає вибрати з усіх заздалегідь намічених варіантів прийняття рішень той, котрий дозволить домогтися у відношенні поставленої мети найкращих результатів. Тож вирішення певного кола задач управління банківсь-

кою діяльністю та відповідними фінансовими потоками потребує застосування визначеного математичного апарату. При цьому його достатність пов'язана не лише з колом завдань, які вирішуються, а й з умовами, в яких це відбувається.

Таким чином, можна зазначити, що моделювання банківської діяльності та застосування у цьому процесі певного математичного апарату є досить актуальною проблемою [8]. До того ж математичні моделі уявляються безперечним робочим і взаємозв'язуючим інструментом при прийнятті раціональних рішень, бо їх побудова повинна ґрунтуватися на дотриманні таких основних вимог:

■ володіти транспарентністю та вірогідно відтворювати економічний процес;

■ враховувати нову інформацію для відновлення аналізу без перебудови моделі;

■ адекватно відображувати динамічні взаємодії основних змінних, аналізованих при прийнятті рішень;

■ базуватися на здобутках економічної теорії.

Однак слід відмітити, що моделювання фінансової діяльності банку - надзвичайно складна проблема, оскільки банк являє собою систему, в якій одночасно протікають детерміновані та випадкові процеси, пов'язані між собою комбінованим чином. До того ж істотне значення у діяльності банку відіграють суб'єктивні управлінські рішення. Усе це вказує на проблематичність, а іноді й на неможливість розробки практичного застосування аналітичної моделі фінансової діяльності банку. Але, незважаючи на це, арсенал математичних методів і моделей, які застосовуються для аналізу та управління банківською діяльністю, є все ж таки досить різноманітним. Крім того, для дослідження різних питань банківського менеджменту, зокрема аналізу їх фінансових потоків, застосовуються математичні моделі різного типу, які з погляду використовуваних методів можна поділити на балансові, оптимізаційні, імітаційні, ймовірнісні, статистичні, рівноважні, із застосуванням підходів теорії ігор тощо [44].

При цьому широкого застосування в аналітичній діяльності банків набули різні балансові та рівноважні методи, оскільки найважливішими задачами банків є підтримка своєї збалансованості як в аспекті ліквідності засобів, так і в аспекті платоспроможності. Наприклад, аналіз руху фінансових ресурсів по ланцюговій реакції з одного банку в інший може бути описаний на основі моделі, яка в макроекономіці одержала назву «мультиплікатор Кейнса». У банківській справі ця модель має назву мультиплікація депозиту, або «експансія кредиту». На її основі описується процес кредитування, що охоплює всю банківську систему. Водночас цей процес має загасаючий характер і швидкість загасання залежить від норми банківського резерву ліквідності (аналога коефіцієнта схильності до заощадження в мультиплікаторі Кейнса). Однак застосування цієї моделі у чистому вигляді для економіки перехідного періоду не є прийнятним, бо параметри описуваних нею процесів не є постійними. Тобто використання цієї моделі для прогнозування в умовах перехідної економіки викликає певні сумніви. Крім того, однією з передумов існування сталого механізму мультиплікації є існування розвинутого ринку безготівкового обороту грошей і фондового ринку, що в Україні знаходиться на початкових етапах розвитку.

Деяким проявом застосування формального апарату рівноваго- вих і балансових методів в аналітичній діяльності банків можна вважати моделі аналізу розривів, що охоплюють три основних взаємозалежних сфери: розрив ліквідності (короткостроковий фінансовий ризик), розрив процентних ставок (довгостроковий фінансовий ризик), валютний розрив [40]. При цьому слід зауважити, що труднощі, які реально виникають на різних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, вимагають належного забезпечення базисної умови стійкої діяльності банків, основною серед яких є підтримка визначеного рівня їх ліквідності.

У зв'язку з вищевикладеним однією з актуальних задач банківського менеджменту є управління ліквідністю, де під ефективним управління ліквідністю банку розуміється його здатність виконувати в термін свої зобов'язання, утім не тільки з повернення

вкладених коштів з виплатою відповідної винагороди, але й з видачі кредитів.

Тож більш детально зупинимося на даному аспекті питання, яке розглядається. Перш за все звернемо увагу на те, що особливо важливим є аналіз підтримки достатнього рівня ліквідності банків для країн, які здійснюють перехід від планово-централізова- ної економіки до ринкової. Це обумовлено тим, що, як показує досвід перших років економічної трансформації в більшості пострадянських країн, такі перетворення супроводжуються зміною та порушенням сформованого процесу відтворення фінансових ресурсів [6; 29; 30; 34; 38]. Такі ж явища можна спостерігати і під час фінансової кризи, коли вплив на зміну обсягів кредитного та інвестиційного портфелів банку є досить закономірним.

Але разом з тим відбувається й скорочення швидкості руху фінансових ресурсів. Так, під впливом низки макроекономічних факторів в умовах фінансової кризи попит на високоліквідні активи швидко збільшується. У той же час нарощування висо- коліквідних активів відбувається за рахунок кредитного або інвестиційного портфелів банку. Підтвердженням цього висновку є дані, що наведені на рис. 4.7 та 4.8, на яких відображено зміну структури усереднених даних за робочими активами комерційних банків України (за даними, що публікуються в офіційній пресі) у докризовий період валютно-фінансової кризи 1998 р. (січень-липень) та у кризовий і післякризовий періоди (серпень 1998 р.- серпень 1999 р.).

Таким чином, частка найбільш дохідної частини робочих активів банку знижується. Разом з тим в умовах кризи кредитні операції банку стають одним з ризикових шляхів отримання прибутку. Це, у свою чергу, призводить до припинення дії кредитних умов, ускладнення фінансового стану позичальників, що спричиняє збільшення питомої ваги безнадійних позичок. Іншими словами, рух фінансових коштів через низку об'єктивних причин стає помірним.

У той же час період стабільного розвитку економіки і банківського сектора характеризується безперервністю руху фінансових потоків з можливим збільшенням їх швидкості, а отже, й можливим зменшенням потреб у високоліквідних активах.

Рис. 4.7. Усереднена структура робочих активів комерційних банків України у докризовий період валютно-фінансової кризи 1998 р.

Рис. 4.8. Усереднена структура робочих активів комерційних банків

України у кризовий та післякризовий періоди валютно-фінансової

кризи 1998 р.

Тобто основна задача управління розривом ліквідності полягає у тому, щоб знайти той оптимальний стан банку, при якому досягається баланс між прагненням забезпечити максимальну ефективність вкладень і ризиком неплатоспроможності. При цьому в основі аналізу розривів ліквідності знаходиться калькуляція вхідних і вихідних фінансових потоків банку. Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що доцільним є ув'язування підтримки визначеного рівня ліквідності банку відповідно до аналізу його фінансових потоків.

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

234

Втім, як свідчить аналіз спеціальної літератури з даного питання, у практиці банківського менеджменту виділяють такі чотири теорії управління банківською ліквідністю [10; 31; 32]: теорію комерційних позичок, теорію переміщення, теорію очікуваного доходу, теорію управління пасивами. Не менш важливими з погляду управління ліквідністю банку є також такі підходи і методи, як управління гепом, управління резервною і кредитною позиціями, модель часового проміжку й т. ін. [22; 31; 32].

Однак істотним недоліком більшості теорій, методів і підходів є те, що вони, як правило, не враховують відносної стабільності розвитку економічної ситуації в перехідний період, а отже, можливості розриву і порушення швидкості руху фінансових ресурсів. Крім того, існуючі підходи та методи підтримки певного рівня ліквідності відповідають на запитання: «Як це зробити?». На наш погляд, більш істотним в умовах перехідної економіки є запитання: «Коли застосовувати той або інший підхід щодо підтримки певного рівня ліквідності?». У деякій мірі на дане запитання відповідає підхід, розглянутий у роботі [5]. При цьому зміст його зводиться до аналізу грошових потоків, оскільки необхідно відповісти на такі запитання: «Наскільки стабільні пасиви банку?», «Який обсяг активів може бути віднесений до розрахункового?» та ін. Але контроль і аналіз всіх грошових потоків, що проходять через банк, дуже складне завдання, і в першу чергу у випадку форс-мажорних обставин і системних криз. Тому підхід, зазначений у роботі [5], також не може бути використаний у повній мірі щодо підтримки відповідного рівня ліквідності.

Для оптимального встановлення і зміни лімітів необхідна адекватна система аналізу перспектив розвитку клієнтської бази, яка дозволяє оцінювати тенденцію зміни обсягу коштів на рахунках до запитання, а також коливання залишків на даних рахунках. Водночас зазначена система повинна прораховувати наслідки передбачуваних коректив політики банку або радикальних змін економічної ситуації в країні, що може викликати різкий відтік коштів.

Одним з найбільш ефективних напрямків по забезпеченню заданої ліквідності банку є постійна підтримка резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог щодо норми обов'язкових

резервів, а в пікові періоди - для зростання депозитів. Однак у даному випадку також постає питання відносно аналізу грошових потоків, що пов'язано зі складністю прогнозування фактичних термінів погашення активів і пасивів та обґрунтованості норм обов'язкових резервів.

Не менш перспективним є підхід до управління ліквідністю на основі принципу оптимізації управління фінансовими потоками банку [17]. Проте, розглядаючи сутність процедури багатофак- торної моделі управління фінансовими потоками банку, автор роботи [17] акцентує увагу на формуванні насамперед графіка руху фінансових ресурсів із заданими термінами їх надходження і вибуття, що корелює з основними ідеями відомих теорій управління ліквідністю. У той же час така ідея, як оцінка швидкості зміни фінансових потоків банку не розглядається. Запропонована автором роботи [17] прогнозна екстраполяція графіків руху банківських ресурсів необхідна в першу чергу для відновлення показників структури активів і пасивів банку, банківського портфеля і пропорцій розподілу ресурсів, що в цілому також зводиться до основ управління коротко- і довгостроковою ліквідністю банку - обліку пропорцій розподілу ресурсів, термінів, рентабельності і собівартості активів і пасивів банку. Іншими словами, у роботі [17] розглядається інтегрований підхід до підтримки ліквідності банку. Але реалізація інтегрованого підходу (підходу, який передбачає деяку комбінацію відомих методів) пов'язана з необхідністю розгляду послідовності низки питань з управління ресурсним потенціалом комерційного банку в цілому, що також призводить до ускладнення вирішення задачі відносно забезпечення деякого рівня ліквідності. Втім, ідея управління ліквідністю банку, побудована на принципах оптимі- зації його фінансових потоків, має сенс.

Водночас, на думку автора, доцільним є проведення аналізу зміни швидкості фінансових потоків банку відповідно до того, що потреба комерційного банку в ліквідних засобах зворотно пропорційна зміні швидкості фінансових потоків. Іншими словами, чим менше швидкість фінансових потоків, тим вище потреба комерційного банку в ліквідних засобах [11]. При цьому у випадку,

якщо спостерігається позитивна тенденція до зміни швидкості фінансового потоку, банк може скорегувати свої вкладення у бік зниження частки високоліквідних активів аж до граничного значення встановлених нормативів. У випадку негативної тенденції необхідно перевести частину активів у високоліквідні. Водночас цей підхід може бути доповненням і до впровадження нормативних коридорів регуляторних показників діяльності банків. Так, у випадку виявлення загальної позитивної тенденції зміни швидкості фінансових потоків по банківській системі в цілому норми ліквідності можуть бути скоректовані у бік зменшення, в противному випадку - у бік збільшення.

Проте у кожному з описаних вище випадків ключовим питанням є визначення зміни швидкості фінансового потоку і відповідна побудова прогнозу. При цьому швидкість фінансових потоків позначається, на думку автора, насамперед на зміні обсягів банківських ресурсів у різні періоди часу. Тому в цілому значення оцінки зміни швидкості фінансових потоків може бути розраховане за принципом індексного показника зв'язку [35]. Одночасно з метою наочної інтерпретації можливе графічне зображення зміни швидкості фінансового потоку банку. Для цього може бути використана графічна інтерпретація зміни швидкості фінансового потоку банку за аналогією з підходом, що базується на понятті «японські свічки» і використовується при аналізі зміни цін на акції. Сутність модифікації наочного зображення полягає в тому, що на графіку зображується зміна швидкості фінансового потоку на початок і кінець аналізованого періоду часу за аналогією до зображення мінімального і максимального значення ціни на акцію.

Іншим характерним напрямком застосування формального апарату у банківській діяльності є узгодження прийняття фінансових рішень, прикладом чого можна вважати формування та ведення портфеля цінних паперів комерційного банку [2]. Загалом формування портфеля цінних паперів комерційного банку розглянуто у роботах Г. Марковіца [47; 48]. Однак недоліком такого формування, на нашу думку, є відсутність чіткого врахування ймовірності знецінення цінного папера окремого виду та портфеля в цілому.

Разом з тим застосування класичних методів формування портфеля цінних паперів комерційного банку в умовах економічного розвитку України обмежене недостатньо високим рівнем розвитку ринку цінних паперів і відсутністю певного обсягу статистичного матеріалу. Це в кінцевому підсумку зумовлює деяку невизначеність щодо прийняття відповідних рішень. Для уникнення певної міри невизначеності застосовуються різні підходи та засоби. Проте найбільш придатним засобом боротьби з фактором невизначеності при прийнятті фінансових рішень з погляду специфіки банківської діяльності, на думку автора, є впровадження ієрархії. Тому з метою адаптації існуючих методів і підходів прийняття фінансових рішень у банківській сфері до умов господарювання та економічного розвитку в Україні доцільним є впровадження цих рішень за допомогою ієрархічного узгодження.

Сутність такого підходу полягає у розгляді на кожному рівні ієрархії функції управління як сукупності деяких підфункцій, загальна мета яких - забезпечення окремого рівня ієрархії відповідними показниками за обраними критеріями. Утім, визначення рівнів ієрархії також можливе за рахунок встановлення деякого узагальненого критерію досягнення певного фінансового рішення. Інакше кажучи, якщо прийняття фінансового рішення вимагає збалансованого встановлення деякого узагальненого показника за різними критеріями, то таке завдання також може розглядатися як ієрархічне узгодження:

Ф = Р(Ф12...,Фп), (4.3)

де Ф - загальний критерій прийняття фінансового рішення;

Фі - і-й (і = 1, п) окремий критерій прийняття рішення. Окремі критерії утворюють різні рівні ієрархії загального критерію;

F - вигляд функціональної залежності, за допомогою якої визначається загальний критерій. Іншими словами, функціональна залежність F визначає правила узгодження різних окремих критеріїв між собою при прийнятті загального фінансового рішення.

Однак найбільш складним є вирішення кількох завдань, кожне з яких передбачає застосування окремого управління; в цілому такі завдання складають і узагальнюють задачу управління банківською установою. У цьому випадку спочатку необхідно побудувати загальне дерево ієрархії окремих завдань, що постають перед банком. Потім визначити множини функцій управління щодо прийняття відповідних рішень та побудувати окремі підієрархії за різними критеріями управління. Таким чином, перед нами постає поліваріантна та багатокритеріальна задача узгодження і прийняття певних рішень. її розв'язання також можливе за допомогою ієрархії, але у цьому разі це буде вже поліієрархія. Для того щоб формалізувати таке завдання, на думку автора, доцільно використовувати апарат теорії множин і теорії ймовірностей. Як загальне завдання банку, так і кожне з окремих завдань управління складовими банківського менеджменту може мати вигляд деяких множин, що утворюють певні рівні ієрархії. Взаємодія між рівнями ієрархій (тобто відповідне узгодження окремих завдань управління) може розглядатись як відображення однієї множини в іншій, де ймовірність такого переходу визначається або розраховується.

Крім того, можливе наочне зображення ієрархічного узгодження рішень за рахунок застосування методів теорії графів. Це дозволяє краще зрозуміти сутність процесів, які відбуваються, та знайти найбільш ефективне рішення.

Разом з тим застосування методів оптимізації, які можна вважати базовими з погляду формального узагальнення та аналізу фінансових потоків, також є одним із найважливіших напрямків банківського менеджменту. Прикладом використання оптимізаційних моделей у банківському менеджменті є модель оптимального управління активами. Загальний недолік оптимі- заційних моделей полягає в змушеному спрощенні дійсності. Оскільки визначення параметрів моделі повинне бути орієнтоване на забезпечення можливості виконання рішення, отримані рекомендації часто втрачають практичну цінність. Виходячи з цього, на думку автора, доцільно поєднати оптимізаційні мо-

делі з імітаційними, бо управління активами і пасивами банку, планування великомасштабних операцій вимагають надійних аналітичних методик (див. також міркування розд. 2). При цьому імітаційні моделі дозволяють охопити діяльність усіх підрозділів банку. На цій основі також стає можливою ефективна організація всієї системи оперативного і стратегічного планування комерційного банку. До того ж імітаційні моделі можуть бути покладені в основу експертного комплексу комерційного банку. Тобто можна вважати цей напрямок розвитку моделювання фінансових потоків у банківській сфері досить перспективним.

З погляду застосування інших типів моделей банківської діяльності слід зазначити, що вони, як і згадані вище, досліджують лише окремі сторони поставленого питання. Так, наприклад, моделі аналізу та управління банку на основі АСФ-технології [36] застосовуються переважно для порівняльної оцінки функціонування банку, підходи із застосуванням теорії ігор зосереджуються переважно на аналізі впливу різноманітних факторів та побудові відповідної стратегії поведінки банківської установи при прийнятті відповідних рішень.

Тобто якщо розглянути моделі аналізу банку за обсягом охоплення банківської діяльності (іншими словами, за різними напрямками руху фінансових потоків), то їх можна ранжувати на часткові та повні. Найбільше розповсюдження мають часткові моделі, які описують певну сферу діяльності банку (окремий вид фінансового потоку) та засновані на різних гіпотезах щодо поведінки банку у середовищі, яке його оточує. Як приклад такої моделі можна назвати модель, що передбачає гіпотезу малої керованості ринку депозитів [33]. У зв'язку з цим така модель зосереджується на дослідженні поведінки банківської установи на ринку кредитів та взаємозв'язку банку з відповідними ринками (тобто досліджуються кредитні фінансові потоки банку). При цьому процес цієї поведінки та взаємодії відображує процес формування структури активів з урахуванням або без урахування власних і залучених коштів, необхідності дотримання певних вимог і резервів, розподілу активів за окремими напрямками. Інший тип часткових моделей, навпаки, виходить з того,

що малозалежним від банківської діяльності є ринок кредитів. Тобто основна увага зосереджується на ринку депозитів (вхідних фінансових потоках банку). При цьому або пропозиція депозитів розглядається як випадкова величина, або досліджується залежність відповідної процентної ставки як аргумент функції пропозиції коштів. Як часткові моделі банку також можна розглядати сукупність моделей щодо аналізу фінансових інструментів кредитної політики банку, різних моделей управління ризиком. Серед останніх найбільш відомими є моделі управління кредитним ризиком, ризиком ліквідності та процентним ризиком (тобто досліджується відповідна сталість руху фінансових потоків банку).

Серед повних моделей банку переважно зустрічаються достатньо агреговані моделі, які відображують лише загальне функціонування банку. Прикладом повної моделі є модель Балтенспер- гера [33], яка дозволяє визначити таке співвідношення активів і пасивів, котре забезпечує максимальний прибуток банку. Іншим прикладом є квазіповна модель Сілі [52], яка поєднує часткові моделі діяльності банку, розглянуті вище.

Деякою мірою від зазначених моделей відрізняється загальна модель банку відкритої складної динамічної системи у вигляді такої залежності [9]:

де T - аналізований часовий інтервал;

X - множина можливих за відповідних умов внутрішніх станів;

U - входи системи;

- клас функціональних перетворень, що діють на заданому інтервалі часу;

Y - виходи системи;

- множина припустимих вихідних значень (чи обмежень на виходи), що обумовлюється функціональними зв'язками Z екзогенних факторів у фіксований момент часу з вхідними параметрами;

G - функціональні перетворення, що зв'язують внутрішні стани системи в два моменти часу з входами системи в перший з них.

Утім, базисом такої системи моделювання є компоненти, що визначають особливості кредитної діяльності. Тобто загальна модель банку розглядається переважно з погляду окремого виду фінансового потоку.

Таким чином, певним недоліком усіх зазначених вище моделей є розгляд окремих напрямків банківського менеджменту і деяких його фінансових потоків. Так, навіть повні моделі банку не охоплюють усіх сторін діяльності банку, потоків його фінансових ресурсів. Тож побудова повної, хоча і агрегованої моделі банку залишається до кінця не вирішеним завданням. Проте така модель більш повно розкриває основні завдання банківського менеджменту і дозволяє більш точно описати окремі напрямки у моделюванні банківської діяльності. Разом з тим досить суттєвим моментом у моделюванні банківської діяльності є наочне зображення аналізованих процесів. Утім, переважна частина моделей цього не передбачає.

Крім того, слід зазначити, що більшість моделей спирається на класичні математичні методи: математичне програмування, дослідження операцій, теорію ігор, теорію оптимізації. Але значна кількість економічних явищ і процесів через активний вплив на них суб'єктивних факторів є слабко формалізованими. Тому досить важливим при розробці повної моделі банку є застосування підходів теорії нечіткої множини, яка досить добре зарекомендувала себе при прийнятті рішень у сфері управління банківськими ресурсами або в теорії нейронних мереж. Застосування саме цих підходів обумовлене й тим, що при дослідженні багатьох динамічних процесів та об'єктів (до яких безперечно відноситься сучасний банк і його діяльність) ставиться вимога ефективної роботи у будь-яких умовах, у тому числі в умовах невизначеності. Разом з тим, на думку автора, роботу банку варто представити у вигляді управління безпосередньо (а не опосередковано через різновиди банківської діяльності)

різними потоками, серед яких з погляду структури балансу банку можна виділити:

■ потік зобов'язань банку, який є вхідним потоком банківських ресурсів;

■ потік активів банківської установи, який є вихідним потоком ресурсів банку;

■ потік капіталу банку, який можна розглядати як комбінований, тобто вхідний і вихідний потоки ресурсів банку.

Застосування такого підходу обумовлене й тим, що інформація про діяльність банку набуває стислої форми та легко читається. Крім того, безпосереднє потокове відображення діяльності банку значно полегшує як оперативне управління, так і перспективне планування роботи банку. Це пов'язано з тим, що більшість задач з управління фінансовими потоками зводиться до раціонального формування і перерозподілу фінансових ресурсів з метою ефективного управління конкретними суб'єктами господарювання і досягнення визначених фінансових результатів. До того ж управління активами та пасивами банків передбачає перш за все координацію фінансових потоків з метою досягнення визначеної системи цільових настанов. Слід зазначити, що саме безпосереднє потокове відображення банківської діяльності може розкривати й існуючі підходи до аналізу діяльності банку. Прикладом цього є побудова повної моделі аналізу ліквідності банку на підставі аналізу різних режимів ліквідності, що передусім передбачає визначення динаміки різних типів потоків банківських ресурсів [12].

У графічному вигляді потокову модель діяльності банку доцільно представити у тривимірному просторі руху ресурсів банку, які зазначені вище, з використанням конструкційного принципу (рис. 4.9, запропоновано автором [8]).

Тоді в даній моделі банк являє собою певну структуровану тривимірну фігуру із зовнішніми та внутрішніми поверхнями. Зовнішні поверхні утворюють рух банківських ресурсів між банком та зовнішнім середовищем. При цьому слід зазначити, що зов-

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

III MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM III MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM MM III МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ МИ І

нішні множини різних поверхонь є відображенням відповідної структури активів, зобов'язань і капіталу банку, які застосовуються для класичного аналізу банківської діяльності. Тобто можна зауважити, що запропонована на підставі потокового підходу модель перш за все є узагальненням існуючих простих відображень банківської діяльності, що в кінцевому підсумку визначає її несуперечливість. Внутрішні поверхні зумовлюють відповідні трансформації ресурсів, які знаходяться як під впливом зовнішніх поверхонь, так і під впливом визначеної системи нормативів, певних обмежень на банківську діяльність та особистих вимог з боку банківської установи до напрямків свого розвитку.

Рис. 4.9. Загальна тензорна модель руху фінансових потоків банку

При цьому взаємодію між окремими елементами різних поверхонь можна представити:

■ або у вигляді багатошарової нейроної мережі, зважена сума виходів якої розраховується на підставі відповідних вхідних потоків та крайніх обмежень, які ототожнюють відповідні вимоги до резервів, нормативів тощо;

■ або у вигляді нечіткої множини, де окремі трансформації ресурсів зумовлюють деякі рівневі відображення та узагальнюють певні операції над нечіткими множинами.

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

I INI INI INI INI INI INI INI INI INI III INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI III INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI III 111111111111

Інакше кажучи, взаємозв'язок між окремими елементами різних поверхонь (тобто відповідне узгодження окремих завдань управління банківською діяльністю) може розглядатися як відбиття однієї нечіткої множини на іншу, де ймовірність такого переходу визначається або розраховується також на підставі існуючих нормативів, резервів, обмежень. Наприклад, трансформація ресурсів методом послідовних заміщень, при якій відбувається заміщення короткострокових депозитів або позик, терміни яких закінчуються, іншими, може означати відбиття однієї нечіткої множини на іншу. При цьому перший внутрішній шар поверхонь такої моделі доцільно розглядати як деякий фільтр, який забезпечує дотримання відповідних нормативів та резервів у банківській діяльності. Крім того, серед елементів цих поверхонь можуть бути й окремі вимоги банку щодо його діяльності за визначеними напрямками. Як приклад наведемо графічне зображення зазначеного вище методу послідовних заміщень з погляду загальної моделі руху фінансових потоків банку (рис. 4.10, запропоновано автором [8]).

Рис. 4.10. Взаємодія зовнішньої поверхні потокової моделі банку із поверхнею фільтрів при трансформації ресурсів відповідно до методу послідовних заміщень

Разом з тим зазначений потоковий підхід та відповідна модель дозволяють виділити низку перетинів та профілів, які можуть характеризувати різні аспекти банківської діяльності, що деякою мірою наближує цю модель до АСФ-технології, але відрізняється тим, що характеризує діяльність банку не у порівняльному аспекті з іншими відповідними установами. Перетини та профілі пропонованої моделі відображують лише ефективність роботи досліджуваного банку. Серед таких профілів можна назвати, наприклад, взаємозалежність потоку зобов'язань банку від встановлених депозитних ставок, співвідношення кредитних і депозитних ставок банку, залежність потоку кредитних вкладень від наявної структури зобов'язань банку тощо.

Окремо також зазначимо, що більшість існуючих лінійних моделей визначення ефективності діяльності банку не дають однакових результатів за різними напрямками оцінки. Це пов'язано з тим, що у різних вимірах утворюються різні результати. Утім, запропонована модель дозволяє побудувати процедуру узагальненої оцінки діяльності банку, бо вона є тензорною. Такий висновок заснований на тому, що діяльність банку розглядається з точки зору різних поверхонь, які утворюють загальну модель банку. Тобто у даній моделі банк може описуватися різним набором даних, що забезпечує оцінку його діяльності у різних так званих системах координат. До того ж просте порівняння з іншими банками може бути засноване, наприклад, на порівнянні профілів відповідних фільтрів, які у загальному досить суттєво впливають на ефективність банківської діяльності.

Таким чином, розглянутий підхід до побудови графоаналітичної моделі банківської діяльності на підставі аналізу руху його фінансових потоків, на думку автора, найбільш суттєво та адекватно описує банк. При цьому розмежування структурованої тривимірної моделі на низку різних поверхонь дозволяє провести комплекс досліджень банківської діяльності, побудувати процедури порівняльного аналізу з іншими банками. При цьому слід відзначити, що в більшій мірі запропонований підхід дозволяє сформулювати основні принципи побудови модельної оцінки

банківської діяльності з погляду потокового відображення руху його ресурсів. Сутність цих принципів, на нашу думку, може бути зведена до такого:

по-перше, діяльність банку - це діяльність, яка спрямована на управління рухом його фінансовими потоками, що опосередковують та узагальнюють відповідні банківські операції;

по-друге, адекватність, достовірність і точність моделі забезпечуються наявністю низки простих уявлень про функціонування банку, які поєднуються в моделі більш високого узагальнення завдяки аналізу руху відповідних ресурсів банку, де регулятивні та нормативні обмеження банківської діяльності слід вважати елементами такого руху;

по-третє, тотожним відображенням аналізу руху фінансових потоків банку є побудова структурованих графоаналітичних моделей;

по-четверте, необхідною умовою є врахування активного впливу суб'єктивних факторів і непередбачених змін зовнішнього середовища відносно взаємодії різних фінансових потоків банків, що в кінцевому підсумку позначається на слабкій формалізації окремих процесів банківської діяльності та визначає застосування певного різновиду апарату такої формалізації.

Водночас слід зазначити, що у зв'язку з тим, що грошово-кредитна політика впливає на економіку тільки через якийсь часовий проміжок (лаг), центральному банку країни теж необхідно складати прогнози розвитку та відповідного регулювання системи загалом. Тож для того щоб здійснити таку оцінку, центральні банки також мають потребу в економічних моделях, до складу яких входять як вже згадані раніше моделі (регресійні та оптимізаційні), так і такі:

■ моделі «ядра» системи, які характеризують ключові макро- економічні взаємозв'язки у русі відповідних фінансових потоків. При цьому в розрізі міжнародного порівняння моделі «ядра» відрізняються між собою ступенем значущості споді-

вань агентів щодо руху тих або інших фінансових потоків. Проте ці моделі використовуються переважно для середньо- строкового прогнозування;

■ моделі економічної поведінки, в аналізі яких ключове місце займає якась змінна, що характеризує очікування економічних агентів відносно подальшої зміни ситуації загалом. Ці моделі зручно застосовувати для аналізу альтернативних варіантів грошово-кредитної політики, тому вони зазвичай доповнюють моделі «ядра» і забезпечують їх перехресний контроль;

■ моделі векторної авторегресії, які доцільно використовувати для виявлення статистично значущих макроекономічних індикаторів та специфічних питань, наприклад, як роль різних грошових агрегатів у прогнозуванні інфляції та економічного зростання.

При цьому загалом моделі такого аналізу можна поділити на статичні і динамічні. Статичні моделі побудовані, виходячи виключно зі стану справ, що склалися в банку у базисний момент часу, тоді як динамічні дозволяють прораховувати можливі зміни в майбутньому та дію їх наслідків. Перевагою статичних моделей є простота реалізації. Динамічні моделі відрізняються більшою складністю, але вони допомагають істотно полегшити задачу, оскільки в результаті впровадження моделей даного типу управління зосереджується на визначенні напрямків зміни банківської політики в сфері регулювання фінансових потоків, бо в цілому модель управління фінансовими потоками банку повинна відповідати на такі запитання: «Де знаходиться банк у даний момент?», «В якому напрямку банк рухається?», «Як банк збирається досягти поставлених цілей?».

Іншими словами, модель повинна дати можливість побачити і проаналізувати альтернативні шляхи розвитку, обравши з них оптимальні відповідно до сформованих уявлень відносно загального розвитку ринку. Також слід враховувати, що ступінь складності і вартість моделі аналізу фінансових потоків мають відповідати можливостям банку.

Тож необхідно пам'ятати, що для того щоб акцентувати увагу на ключових проблемах руху фінансових потоків банківської діяльності та уникнути надмірної деталізації, слід використовувати невеликі економетричні моделі, які можуть загалом служити головним робочим інструментом середньострокового прогнозування. Саме ці моделі і розглянуті в наступних підрозділах.

Водночас банкам необхідно спиратися не на одну, а на кілька моделей. Наприклад, модель з великою деталізацією може дати високоточний короткостроковий прогноз, а більш проста модель буде кориснішою в аналізі довгострокового зв'язку між інструментами і цілями впровадженої грошово-кредитної політики.

<< | >>
Источник: Азаренкова Г. М.. Фінансові потоки в системі економічних відносин: Монографія.- Х.: ВД «ІНЖЕК»,2006.- 328 с.. 2006

Еще по теме 3. Методи і моделі у банківській діяльності з погляду потокового її відображення:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 4. Інструментарій організації управління фінансовими потоками
  4. 4.1. Основні потоки фінансових ресурсів у банківському секторі
  5. 3. Методи і моделі у банківській діяльності з погляду потокового її відображення
  6. Оцінка сталості руху фінансових потоків банків з погляду результатів їх діяльності
  7. Резюме