Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису

Автентичний ориґінал літопису Самовидця до цього часу ніким із дослідників не знайдений. Дійшли ж до нас тільки декілька списків цього літопису.

Для першого видання літопису Самовидця видавець його О.

Бодян- ський одержав список цього літопису від IL Куліша. Відносно цього списку неможливо встановити, до якого часу треба віднести його походження. Обіймав же цей список лише оповідання до половини 1668 ρς Список цей так і зветься — список Куліша. Другим списком, яким користувався Бодянський при цьому виданні, був список, що Бодянський одержав від M. Костомарова, а Костомаров одержав цього списка в Харкові від вчителя Третякова. Цьому списку Третякова бракує в кінці декількох листків, чому список цей закінчується 1690 p.; крім того, в ньому пропущено роки 3 1683 й до 1687. Третім списком, що користувався Бодянський, був список російською мовою; список цей належав книгозбірні „Московскаго Общества Исторіи и Древностей Россійскихъ", куди його подаровано C. Нечаєвим 1824 p.J). Писано цього списка не раніш половини XVIII в. Про цей список· Бодянський зазначив, що його написано досить погано з боку писання; зустрічається в ньому також багато описок і недоглядів, що, на думку Бодянського, свідчить, що писано цього списка в Росії. Четвертий список, що ним користувався Бодянський, був список, що належав Юзефовічу. Цей Юзефовічів список писано у другій половині XVIII століття. Щож до походження списків Куліша й Юзефовіча, то вони мають загальне походження. Так Куліш, посилаючи Бодянському для видання свій список літопису, писав 23 травня 1846 p.: „Я позабылъ Вамъ сказать, что лѣтопись Самовидца переписана мною съ двухъ списковъ. Одинъ принадлежалъ митрополиту Евгенію (переписанный, впрочемъ, небрежно и разнымъ почеркомъ), а другой H. Э. Писареву старинный, писанный лѣтъ 80 или 100 назадъ". Потім в листі до Бодянського (від 1846 p. 21 серпня) з приводу надсилки йому ж списка Юзефовічевого П. Куліш писав: „Въ спискѣ Юзефовича, переписанномъ съ Евгеньевскаго и другого стариннаго подъ моимъ руководствомъ, Вы нацдете отмѣтку, до которыхъ именно поръ Лѣтопись писана Самовидцемъ"[61] [62]).

Потім, коли було 1878 p. зроблено нове видання літопису Самовидця, видання Київської „Временной Коммиссіи для разбора древнихъ актовъ", в розпорядженні комісії, певніш видавця літопису 0. Левицького, було два нових, невиданих до цього, списки літопису: список т. зв. Козель- ського і список Іекрицького.

Список КозелЬсьйого одержав свою йазву від тоґо, що він знаходився в рукописному збірникові, що мав в кінці помітку: „С числа книгъ асаула полкового полтавского, Якова Козелского“. Збірник цей складено 1740 p., до якого року відноситьсяіцей список літопису (т. зв. Козельського). Цей список Козельського Левицький одержав від 0. Кістя- ківського, що знайшов збірника в Полтавській губернії. Список, що носить назву списка Іскрицького, 0. Левицький одержав від вчителя Суразького повіту 0. Матвієва; належав цей список раніш родйні Кулябко-Корецьких. Список цей знаходиться в складі рукописного збірника; на перших листах цього збірника знаходиться такийнадпис: „От книгъ бунчукового товариша Петра Іскрицкого, рукою его собственною подписанныхъ"; цей надпис і дав 0.

Левицькому підставу назвати цей список літопису—списком Іскрицького. IIpo час, коли писано цей список літопису Самовидця, т. зв. списку Іскрицького, певних даних нема. Такий же авторитетний знавець, як 0. Левицький, відносить перепи- сання цього списку на другу чверть XVIII століття, але, як цілком вірно зауважує Левицький на підставі пізнішої вставки в 1695 p. про пізніше гетьманство Д. Апостола, вже після смерти цього гетьмана, c. т. не раніш 1734 p. Ha підставі досліджень над цими списками літопису, 0. Левицький робить висновок, що самим старішим списком літопису Самовидця треба вважати список Іскрицького1).

Це ті шість списків літопису, що стали відомі широким науковим колам завдяки двом виданням літопису Самовидця. Порівнюючи ці списки з боку їхньої повноти, 0. Левицький приходить до цілком вірного висновку2), що до 1674 p. вони майже цілком подібні один до другого; далі ж між ними існує така різниця, що їх можна поділити на два розряди: 1)списки повні (Іскрицького, Юзефовіча й великоруський) й 2) списки скорочені (Козельського й Третякова, а також сюди стосується список Куліша, що закінчується 1668 p.). Скорочення ж і пропуски ці зроблені переписувачами, що випускали події зовнішні й закордонні, місцеві й незначні.

Крім цих вищевказаних списків, існували ще списки цього літопису. M. Максимович 1859 року ппсавтак: „Для г. Кулиша узнаніе„лѣтописи Самовидца" (сколько помню въ 1843 году), конечно, было важнымъ открытіемъ. Ho для другихъ любителей Малороссійской старины и въ Кіевѣ ивъХарьковѣ, эта лѣтопись была давно извѣстна. Такъ и у меня, еще 1835 года, былъ старинный списокъ ея — оті» митрополита ЕвгеніяГ а потомъ былъ у меня другой, мнѣ принадлежавший список"3). Ha жаль, ці списки невідомі науці й до цього часу, з видання літопису Самовидця 1878 p., не знайдено ніяких нових списків цього літопису.

Літопис Самовидця мав два видання.

Перше видання було видання літопису 0. M. Бодянського в „Чтеніяхъ Московскаго Общества Исторіи и Древностей Россійськихъ" 1846 p. При цьому виданні 0. M. Бодянський, як зазначено вище, користувався чотирма списками:Куліша,Третякова, Юзефовіча й списком книгозбірні

O Про списки літопису Самовидця, крім зазначених вище листів Д. Бантиш - Камен- ського й fl. Куліша, див. Передмови Куліша й Бодянського до видання літопису 1846 p; 0. Л e в и цк і й, Опытъ изслЬдованія, c. 7 і д ; B И к о н н и к о в ъ, Опытъ ѵ рус. исторіографіи, т. II, KH. 2, c. 156i-1562; акад. Д.Вага^ій, Нарис укр. історіографії, в. II, 3 - 4; докладний опис збірників, де містяться списки Козельського й Іскрицького, єсть у Or Левицького щит. праця c. 8 і д.). Відношення цих списків між собою встановити, на мій погляд, неможливо.

2) 0. Л e в и ц к і й, Опытъ изслЬдованія, 16 і д.

3) M. M а к c и м о в и ч ъ, Собр. сочиненій I, 525.

Московського „Общества Исторіи и Древностей Роесійськихъ*. Видання це,' хоч для свого часу було й корисне, але ж мало багато помилок— шість сторіиок 0· До видання додано: „разнословія и дополненія", тлумачення неясних слів і покажчик осіб і місцевостей.

Друге видання літопису зроблено пізніш, 1878 p., Київською „Вре- меннойкоммиссіеюдля разбора древнихъ актовъ". Ha цейраздля видання притягнено ще два списки: Іскрицького й Козельського. Це видання літопису зроблено 0.*Левицьким, що видав літопис згідно тодішніх наукових вимог. При літопису Самовидця 1878 p. ще видано й три хроніки: 1) „Хмельницкая Лѣтопись", 2) „Краткое Описаніе Малороссіи" й 3) „Собраніе историческое, изъ книгъ * древняго писателя Александра Гвагнина и изъ старихъ русскихъ вѣрнихъ лѣтописей Абшитованнимъ иолковимъ обознимъ Стефаномъ Василиевымъ синомъ Лукомскимъ сочиненное в Малороссійскомъ городѣ Прилукѣ 1770 году". Це видання 1878 p. містить в собі, крім літопису Самовидця й вищевказаних хронік, ще „Предисловіе", де маємо данрпро всі ці видані праці, вищезгадану студію Левйцького „Опытъ изслѣдованія о лѣтописи Самовидца" (вміщено після передмови), а після текстів літопису Самовидця й хронік вміщено : I) „Объясненіе невразумительныхъ словъ, встрѣчающихся въ Лѣтописи Самовидца и въ приложеніяхъ къ ней" і II) „Указатель: а) Личныхъ именъ i б) Именъ географическихъ". Це видання літопису Самовидця й доданих при ньому трьох хронік зроблено для того часу дуже гарно й цим виданням 0. Левицький, як цілком слушно каже акад. M. C. Грушевський, здобув собі „тверду наукову репутацію"[63] [64]).

, Вага видання літопису Самовидця 1878 p. 0. Левицьким полягала не тільки в тому, що він притяг до цього видання ще два вищевказані нові списки літопису Іскрицького й Козельського. Крім цього, теж, звичайно, дуже важливого моменту, 0. Левицький зробив спробу й спробу, треба сказати, дуже вдалу, встановити точніше обсяг і текст літопису/

Це питання встановлення тексту літопису Самовидця не вирішено зразу в першому виданні літопису, а тяглося досить довгий час до видання літопису 0. Левпцьким 1878 p.

У виданні 0. Бодянського 1846 p. літопис Самовидця складається з двох нерівнихрозміромчастин.Одна частина (c. і-6)має заглав „Лѣтописецъвъ Малой Россіи прежде Хмелницкаго бывшихъ гетмановъ и при нихъ дѣйствія"; в цій частині містяться дуже короткі оповідання подій на Україні з XiV в. (завоювання Литвою Києва) й кінчаючи битвою при Жовтих Водах 1648 p. Друга частина (c. 6-106) мае назву „Лѣтописецъ о началѣ войны Хмелницкого" й містить оповідання, починаючи від з'ясування причин Хмельниччини й кінчаючи 1734 p., при чому оповідання поділено за роками, а деякі ^подІї окремих років мають ще й окремі назви, як от, напр. „Война самая", „Починается война Збаражская", „Починается война его царского величеетва". . .

Вступ, що має назву „Лѣтописецъ въ Малой Россіи прежде Хмелницкаго бывших гетмановъ", міститься тільки в списках Куліша, Юзефовічаівт. зв. великоросійському перекладі — інші ж списки цього вступу не мають. Низка даних, що есть у цьому вступі (як то:мова, виклад, навіть протиріччя з дальшим оповіданням літопису), свідчила, що цей вступ не належав до літопису Самовидця. Тому П. Куліш в передмові до видання 1846 p, і в примітці 22 після тексту зазначив, що цей вступ не належить Самовидцеві, а взятий ним з якоїсь іншої хроніки української.

Проти цього погляду виступив M. Максимович, головним чином, з приводу полеміки з M. Костомаровим про захоплення буцім-то в свої часи Б. Хмельницьким у полон двох Кантемировичів. M. Максимович, провівши докладну аналізу цього вступу, прийшов до висновків, що цей вступ не був доданий самим автором літопису Самовидця до його працї з іншої якоїсьхроніки, а що цей вступ додав пізніш до літопису Самовидця хтось інший; притому ж цей вступ, на думку Максимовича, взято з літопису Грабянки, написаного пізніш літопису Самовидця, біля 1710 р.1)· Г. Карпов пізніш доводив протилежне.що літопис Самовидця являється літописним ізводом, який складається з двох, цілком окремих самостійних літописів : Лѣтописецъ въ Малой Россіи прежде Хмелницкаго бывшихъ гетмановъ14 i „Лѣтописецъ Хмельницкого44. Докази Карпова[65] [66]) проти поглядів Максимовича й на доведення своїх тверджень не являються доказами переконуючими й зупинятися на них докладно я вважаю зайвим, тим більше, що вони були спростовані 0. Левицьким.

0. Левицький, проводячи аналізу тексту літопису Самовидця, переважно через порівняння з іншими літописами, дійшов до цілком правильного висновку, щоцейвступ належить не літопису Грабянки, а хроніці, яку вважають складеною в 30 p. p. ΧΥΙΠ століття й відомою під назвою „Краткое Описаніе Малороссіи"[67]).

Крім вступу, що належав до цього „Краткого Описанія44, не належав до літопису Самовидця й кінець його. У списках літопису" Куліша, Юзефовіча й т. зв. „великоруському" оповідання доведено до 1734 p. включно. Тому і в виданні літопису Самовидця 0. Бодянського текст видрукувано до 1734 року включно. Але ж в цьому кінцеві й мова, й форма оповідання так різняться від мови й форми попереднього оповідання літопису, що П. Куліш (в примітці 58) це відмітив; цей додаток до літопису Самовидця вважалося довго пізнішим додатком, наслідком продовження літопису пізнішим переписувачем-компілятором, що додав був вищерозглянутий вступ до літопису[68] [69]). Досліди ж 0. Левицького переконуюче встановили, що літопис Самовидця не мав продовжувачів. Додаток же після 1702 p. взято знову таки з того ж самого „Краткаго Описанія Малороссіи" й додано до літопису Самовидця, як видко, тим же самим пізнішим переписувачем-компілятором, що додав і вищезгаданий вступ до літопису[70]).

Таким чином, можна вважати доведеним, що основний текст літопису Самовидця в тих списках, що були в розпорядженні видавців літопису, охоплює оповідання 1648-1702p.p.; в такому обсязі його й видано 0. Левицьким у виданні 1878 p.

Тепер треба поставити питання, який же ми маємо текст літопису в цьому виданні 1878 p. Ориґінал літопису СамовидцЯ до нас, як зазначено вище, не дійшов, а літопис цей зберігся тільки в списках. Переписувачі, що писали ці списки, як це зазначив цілком слуіпно 0. Левицький на підставі аналізи тексту цих списків, не трималися ориґіналу, а навпаки, робили іноді пропуски, скорочення, поправки, перегруповували оповідання в іншому порядкові. Маємо також у списках і вставки з пізніших хронік. Так 0. Левицький (а почасти й 0. Бодянський) встановив низку таких пізніших вставок з „Краткаго Описанія" й інших джерёл в оповіданнях про події 1662, 1695, 1696, 1697, 1698, 1699, 1701 й 1702 p.p.!). Маємо також у списках літопису й такий момент, що оповідання двох років об'єднано (1698-1699 p.p.), тоді як скрізь у літопису оповіданняйдуть за роками.'

При виданні літопису Самовидця 1878 p. 0. Левицький в підвалину видання поклав список Іскрицького, що вія вважав, цілком, на мій погляд, правдиво, старішим списком, в якому в найбільшій чистоті зберігся літопис Самовидця[71] [72]). 0. Левицький вважав, що завдяки тому, що при виданні 1878 p. використано нові списки й встановлено низку вста- вок, додатків, пропусків і скорочень, вдалося встановити „приблизительно вѣрно первоначальный подлинный текстъ лѣтописи Самовидца"; акад. Д. Багалій вважав, що текст літопису, виданий 0. Левицьким, „треба вважати за зовсім близький до оригіналу, а може навіть і автентичний з оригіналом" [73]).

Чи можливо ж приняти той текст, що маємо в виданні 1878 p. за текст, де вже не маємо незамічених 0. Левицьких додатків, вставок, псувань тексту, й чи дійсно скрізь треба брати за основний список Іскрицького ?

Треба сказати, що, досліджуючи текст літопису в виданні 1878 p., а також використовуючи висновки окремих дослідників, що в своїх працях побічно торкалися й окремих місць тексту літопису Самовидця, я знайшов ще деякі місця, що не належать до тексту літопису Самовидця, а також низку попсованих, як видко, теж переписувачами, окремих виразів і слів літопису. Крім того, в деяких випадках список Іскрицького подає непевні вирази й звістки, тоді як в інших списках, переважно ж в списку . Козельського, ці вирази й звістки являються певними.

Зазначу спочатку ці місця в виданні літопису 1878 p., що не відносяться до тексту літопису,—місця не зазначені у 0. Левицького.

Так в оповіданні подій іб77р.,проодіслання П. ДорошенкадоМоскви вказано, що „его задержано на Москвѣ и дано ему тысячу дворовъитамъ жилъ по смерть свою*[74]). Це місце я вважаю місцем, що не належитьдо літопису Самовидця, тому, що його нема в списку Третякова й Козельского, тому, що літописець почав писати свій літопис за роками з 1677 p., як це буде доводитись далі, й тому не міг літописець іб77 p. занести до своєї праці оповідання про події, що відбулися пізніш, бо П. Дорошенко помер 1698 p.[75]).

Далі в оповіданнях про події цього року літописець оповідає про зиму 1677 p., одіслання П. Дорошенка до Москви, кінець справи II. Poc- лавця й С. Адамовича, пожежу й бійку в церкві в Стародубі, похід козацько-московського війська гетьмана I. Самойловича й кн. Г. Ромо- дановського під Чигирин проти Юрія Хмельницького й турок, кінець Чигиринської кампанії того року й привезення до Стародубу майна Печерського манастиря. Після цього опису подій 1677 p. літописець продовжує далі оповідання й каже: „А у Чигиринѣ гетманъ зоставилъ своего батуринского человѣка Коровченка полковникомъ, а старшину и козаковъ стариннихъ спровадилъ з Чигирина на Заднѣпря, которіе розно по городахъ и селахъ мешкали, бо не довѣравъ чигиринцямъ и въ томъ облеженню от турковъ старшимъ у Чигиринѣ тотъ же Коровченко заставалъ. По зданнгоЛишрина от Дорошенка, иже гожё и сам поддался его царскому величеству и уступилъ з Чигирина до Сосницѣ за Десну рѣку, — Турчинъзась,хотячи учинити замѣшанину наУкраинѣ, випу- щаетъ Юря Хмелницкого з вязеня, и которій былъ здалъ доброволне гетманство и зосталъ чернцемъ и архимандритомъ жндичинским, — знову оного наставляетъ Турчинъ от боку своего гетманомъ запорозскимъ и посилалъ з тими пашами и з войсками под Чигиринъ, але еще оному вцалѣ. не довѣрали, и такъ, поневажъ не достали Чигирина, меншую вину складали на Юрия Хмелницкого, але тихъ пашей казалъ потратити, же уступили з под Чигирина з соромомъ, и хана кримского хотѣлъ стратити, але ханъ в Черкескую землю уступилъ, и иншого хана в Кримъ послано, приказавши, жеби знову готови били на другое лѣто под Чигиринъ и под Киевъ. A Хмелницкого на зиму постановлено у Волоской землѣ, над Днѣстромъ, в Сороцѣ, з его козаками, до которого козаки почали избиратися з тамъ-тихъ городовъ подолскихъ, и слободи на его имя закликало коло Богу на спустошенихъ мѣстахъ"*). У всьому цьому оповіданні e дані, що свідчать про те, що ми' маємо тут діло з пізнішою вставкою. He кажучи вже про те, що літопис Самовидця почато писати з 1677 p. по роках, а тут ми маємо про надіслання нового хана до Криму, що мало місце 1673 p.[76]); крім того, тут оповідається про відпущення Юрія Хмельницького турками з ув'язнення, а раніш, у оповіданні про військові акції 1677 p, в літопису вже згадано перебування під Чигирином і Юр. Хмельницького. Так само повторює літописець звістку й про поселення Дорошенка в Сосниці, про що літописець оповідав вже під 1677 p. Оповідання ж про призначення Коровченка до Чигирина полковником і виселення старшини й козаків чигиринських на Лівобережжя — зовсім не в'яжеться з попереднім ходом оповідання й здається зайвим у даному місці літопису. Bce цедає підставу думати, що в данному місці літопису ми маємо діло з пізнішою вставкою.

B оповіданні про події 1685 p. літописець дає таку звістку : ,Того жъ року турецкіе войска сили великіе вийшли противко цесара християн- ского ку Вѣдню, чинячи тѣсность великую; але цесаръ, скупивши войска, божіею помощію тіе войска турецкіе знеслъ на голову и гарматъ болѣе пяти сотъ побравъ, и въ державу панства турецкого з своими войсками за Дунай увойшовши, пустошилъ якъ хотѣлъ"[77]). Це оповідання являється, на мій погляд, скороченим повторенням, тільки з деякими незначними відмінами, оповідання 1683 p. про події війни турок проти цесаря. Доказує це просте порівняння тексту.

Так само не належить до тексту літопису й оповідання 1698 p. про похід гетьмана Мазепи й кн. Долгорукого проти татар. Спочатку ми маємо таке оповідання: „Зараз на веснѣ войска скупившися ' московскіе з нашими, то есть з гетманомъ Мазепою, пойшли под городки на Низъ й тамъ укгрунтували Казикермень й Тавань и там лѣтовали, маючи з татармы подчасъ потребу, а межи Пречистимы повернули ку городамъ, осадивши Казнкерменъ и Тавань людмы военнимы". Потім, оповівши про подорож царя Петра I до Відня й інших міст Західньої Европи й повернення до Москви, Самовидець каже : „А войска московскіе и козацкіе з гетманомъ Мазепою, з'будовавши Казикерменъ городъ, маючи килка утарчокъз татарами и з войсками турецкими, и зоставивши люду с'потребу в Тавани и в Казикермени московского и козацкого, повер- нули на Украину в мѣсяцѣ септевріи“ 4). Тут ми маемо повторення звісток, без будьякої до того потреби, чого в літопису не зустрічається; _ тому й. це місце я також вважаю за пізнішу вставку.

Перейдемо тепер до розгляду місць літопису, де ми маємо діло з попсованими окремими місцями тексту и навіть з окремими попсова- ними^едцвами його.

^i648jp. літописець оповідає про захоплення Б. Хмельницьким коро- лівсіЖих грамот у, Барабаша, але ж замісць, Барабаша каже про „Ілляша Ормянчика", зве його „Іваномъ' Ілляшемъ" 2). He кажучи вже про те, що народні думи зв‘язують^ю“мйЖнуТі0дію з іменем Барабаша3), як це зазначив і M. Максимович, що бачив у даному місці літопису попсований текст4), треба до цього додати, що Барабаша, з іменем якого зв'язана ця подія, звали Іваном, як це доводив той же Максимович на підставі надписів на книгах, що були зроблені самим Барабашем 1645 p.s), а в літопису Самовидця Караїмович зветься чомусь в даному місці Іваном, тоді як його звали Ілляшем6), що теж свідчить, що в даному випадкові ми маємо попсоване місце в літопису. Далі в оповіданні про події того ж

1648 p., описуючи релігійні утиски перед революцією Хмельницького, літописець каже, що „ужене тилко унѣя у Литвѣ, на Волинѣ,· але и на Украинѣ почала гору брати. Въ Чернѣговѣ архимандритовѣ одинъ по другомъ зоставали; по иншихъ городахъ церкви православніе запеча- товали"7). Вже самий цей текст свідчить, що тут ми маємо пропуск у тексті слова „уніятські", як це зазначив і акад. M. Грушевський8).

1649 p. в оповіданні про розгром литовцями війська Кричевеького, літописець каже, що це мало місце „подъ Заганнямъ и Хвойниками" °), але ж ця місцевість звалась „Zahal"l0) й тому в данному місці повинно бути не „Заганямъ", а „Загаллям", як це зауважив і Ф. Равита-Гав- ронеький11). Оповідаючи про події 1651 p.,npo складання Білоцерківського трактату, літописець каже, що ця згода „що до иншихъ пактовъ, на Збаражскихъ пунктахъ стало"12), але ж тут, безумовно, замісць „Збараж- скихъ" треба „Зборовскихъ", бо ніяких Збаражських пунктів в угодах між Б. Хмельницьким і поляками не було, а були, як відомо, пункти Зборовські, складені 1649 p. Потім далі в оповіданнях під тим же 1651 p., оповідаючи про бунт людности на Лівобережжі проти поляків, Самовидець каже, що „у Вишневеччинѣ в Липовомъ учинили задоръ жолнѣре' н тамъна самое Воскресеніе людей вирубалиумиргородскомъ полку"...' й, оповідаючи далі про страту миргородського полковника M. Гладкого в звязку з цими подіями, Самовидець каже, що „толко жъ тая причина болшая: же онъ ишолъ од Берестечка з войскомъ, Гладкый гетманомъ отзивался, и такъ на оного причини Хмелницкій шукалъ; аже тая причина стала о заводъ з жолнѣрами, казалъ оного стратити"...13). Тут, як цілком вірНо зазначив акад. M. Грушевський14), ми маємо місце з по- [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] псованим текстом, бо Липове належало до прилуцького полку, що, звичайно, добре було відомо й автору літописа Самовидця — Ракушці, та і взагалі географічні дані в літопису подані дуже вірно. Місце ж це акад. M. Грушевський вважав потрібним читати так: „Що не могучи ся згодити, у Вишневеччинѣ в Липовомъ учинили задоръ жолнѣре и тамъ на самое Воскресеніе людей вирубали. У Миргородскомъ полку и тамъ з собою незгодилися... Только ж тая причина болшая, же кгди он ишол од Берестечка, Гладкый у войску гетманом отзивался"... B оповіданні про події переходу литовського великого гетьмана Я. Радзивила 1655 p. на бік шведів, Самовидець каже, що Радивял перейшов на бік шведів „з гетманомъ литовскимъ"J); тут треба замісць „литовскимъ" поставити „полнимъ". B оповіданні про події 1656 p. в літопису згадано про місто „Кукунавз"2) (в сп. Юзефовіча „Кукенгаузъ"), тоді як вірна назва буде „Кокенгузен", або „Кокенгаузен"3); в джерелах же того часу це місто звалосятоді „Куконосъ", „Коконаусъ", „Кокенаусъ", „Кукенаусъ" 4); назви ж „Кукунавз", як у Самовидця, ми в джерелах того часу не знаходимо. B оповіданні про події 1659 p. в описі Конотіпського бою літописець пише,_що бой був „ЮЛЯ 28-го дня" й що другого ДНЯ „ІЮЛЯ 29“ Гуляницький в Конотопі звільнився від облоги5), тоді як бій під Конотопом мав місце 28 червня, так що в літопису повинно було бути написано „іюня". Що ми маємо в даному місці не помилку літописця, який міг з часом забувати місяць подій, свідчить те, що літописець вірно вказує час облоги Конотопа, що тривала „от проводной неделѣ ажъ до святого Петра (c. т. до 29. VI).. . недель з дванадцять"6), що відповідає дійсності7). B оповіданні 1659 p. про Гадяцький трактат маємо зайвий раз в „Киевѣ"8). Так само під цим же роком в оповіданні про події на Литві маемо „гетмана литовского Каневского", замісць „Кгонеевского", як це зазначив 0. Левицький9). B оповіданні про події 1662 p. маємо в оповіданні про рух війська кн. Ромоданівського за Дніпро, що „князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду Сомкового, з Переясловля рушилъ з войсками московскими"10), тоді як вірно буде так : „Князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду Сомкового з Переясловля, рушилъ з войсками московскими"..., бо, як доводитьсядалі, Сомко, а не Ромодановський, їздив тоді до Переяслава. Також маємо псування тексту у виразі Самовидця 1664 p. про взяття Богуном Борзни: „а козакомъ Богуновѣ Борзна здалася з нолкомъ лубенскимъ, бо своихъ козаковъ лубенскихъ з домъ своихъ, зостаючихъ при Богуну в войску королевскому, н полковникъ поклонился"11). Тут.на мій погляд,треба читати: „а козакомъ Богуновим [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98]

Борзна здалася з полкомъ лубенскимъ, .6o своихъ козаковъ видели лу- бенскихъ з домъ своихъ, зостаючихъ при Богунѣ в войску королевскому, и полковникъ поклонился". B оповіданні про приїзд 1666 p. московських воєвод на Україну літописець каже, що цих воєвод додано „до тихъ воеводъ, которіе зоставали в Киевѣ, в Переясловлго и Нѣжинѣ"; тут у літопису не вказано про воеводу в Чернігові. Що мине маемо в даному випадкові помилки літописця, свідчить те, що в переліці міст/до яких 1659 р.прибули ці московські воєводи, зазначено Чернігіва, іменно те, що в оповіданні про події Переяславської ради 1659 p. літописець каже, що „з той ради воеводъ постановили в Переясловлю, Нѣжинѣ, Чернѣ- говѣ з войсками"1). B оповіданні 1667 p. в літопису маемо, що в Запоріжжі „запорожци, яко люде своеволніе, не могли з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, которое зКосоговимъ стояло, же мусѣли добиватися чоломъ,жеби онимъ позволеноуступити,бо онихъ запорожцѣ не потребовалі собѣ, а звлаща тая сторона бику Днѣпра, которая при Дорошенку зостаетъ"[99] [100]). Тут ми маемо в останніх рядках якесь попсування тексту, певніш всього — пропуск. Також в оповіданнях про посилку Брюховецьким послів до Москви треба читати замісць „Карбановичъ"[101])— „Капіпурович", як маємо в літопису під 1668 p.[102]), як· було й прізвище цього діяча в дійсності. B оповіданні 1668 p. маємо про дачу від хана Суховію „султановъ"[103]), тоді як треба „солтанов", як маємо і в інших місцях літопису. B оповіданні про пожежу в Стародубі 1677 p. маємо в літопису, що спочатку „занялася церковъ Рождества Христова", а далів кінці опису цієї пожежі маємо, що „найпервѣй тая_ церковъ загорѣлася святого Николая, в которой проклятіе читано пас- тирскОе"[104])... Тут якась помилка переписувачів зрозуміла. Далі в оповіданні 1678 p. про титул, якого вживав Юрій Хмельницький, в літопису написано, що Юрась писався „Григорій Гедеонъ"[105])..., але ж тут повинно бути замісць „Григорій" — „Георгій" як буде повне ім‘я „Юрій"; що тут не помилка літописця, видко з того, що він на протязі всього літопису зве молодого Хмельницького „Юрій", або іншими відмінами цього імення. Під 1681 p. в літопису згадано, що цар дав Печерській лаврі 1680 p. „монастиръ Трубецкій"[106]), тоді як цей манастир звався Труб- чевський Чолнський, як він і зветься в офіційній грамоті про це надання[107]); таким чином, треба вважати, що й тут ми маємо якусь помилку переписувачів. Під 1682 p. в літопису ми маємо, що в звязку з подіями повстання стрільців у Москві обидва царі виїхали „з столици на свои царскіе фолварки з матками и сестрами"[108]); тут треба замісць „з матками" — „з маткою", бо тоді була жива тільки мати одного царя— Петра; що ми не маємо тут помилки самого літописця, а маємо помилку переписувача, свідчить те, що в оповіданні того ж 1682 p. про причини цього повстання стрільців літописець вірно з'ясовує тодішні родинні відносини при царському дворі. Маємо також псування тексту в оповіданнях 1698 й 1699 p.p. Тут події цих двох років злито до місця,'а нема розподілу по роках, як це ми маємо у всіх останніх оповіданнях літопису. Там, як би не було мало звісток під тим чи іншим роком (напр. 1650 або 1681 p.), літописець скрізь завжди відокремлює роки. Тут же, де. e досить оповідань, вони не поділені, а навіть деякі оповідання цих обох років злито органічно, напр., про діяльність Петра I в його подорожі до Воронежа, звідтіль до Москви й знов до Воронежа1)· Це все може,намій погляд, свідчити, щой в даному місці ми маємо діло зпсуванням тексту переписувачами.

Тепер треба зупинитись на тих місцях літопису, де дослідники бачили попсований текст, тоді як в дійсності ми цього не маємо.

B оповіданні про події 1649 p. в літопису вміщено перелік козацьких полків[109] [110] [111]). У цьому перелікові козацьких полків бракує полка київського. Це дало привід новішому дослідникові цього питання про кількість козацьких полків на Україні за Б. Хмельницького, M. Грушевському, висловити погляд, що тут ми маємо „з недогляду пропущений київський полк“»). ' Але ж з цим поглядом погодитися в даному випадкові не можна. B даному місці літописець дає не перелік всіх полків, що існували на Україні за Б. Хмельницького, як це думають дехто з дослідників, а перелік тих полків, що були в цьому поході при Б. Хмельницькому. Київського ж полку тут не згадано Самовидцем або тому, що цей полк йшов не з усім військом Б. Хмельницького,апопередуйого,або ж тому, що про київський полк літописець каже далі в оповіданні того ж 1649 p., в звязку з подіями на литовському фронті[112]).

Крім того, в літоппсу останній похід T. Хмельницького до Молдавії 1653 p., його смерть там й інші події, зв'язані з цим походом, вміщено в оповіданні 1656 p.[113]), іцо M. Максимович вважав за помилку пізніших переписувачів літопису[114]); 0. Левнцький же припускав, що могло бути, іцо літописець забув рік цієї події[115] [116]), чому й трапилася ця помилка. Ha мій погляд, думка 0. Левицького буде вірніша, бо, з одного боку, мя в літопису, в тій частині його, що її писано не рівнобіжно подіям, маємо багато випадків хронологічних помилок літописця-; з другого ж боку, дпвною буде й помилка переписувача, що переніс події не на один рік вперед або назад, а но декілька років.

Вважав також M. Макспмович,аза ним і 0. Левицький®),за помилку переписувачів те місце в літопису в оповіданні про події 1657 p., де маємо, що I. Виговськии надіслав до повіту полтавського .,полкъ нѣжин- скій и стародубовскій“[117]), бо тоді, як зауважують і M. Максимович і 0. Левнцький, полку стародубського ще не існувало; на думку жцих дослідників у даному місці, замісць „стародубовский“, треба поставити ячерниговскій“. Ha мій же погляд, як я зазначував це і раніш[118]), тут помилки переписувачів нема, бо літописець міг вважати в даному випад- ковішд стародубеьким полком одиницю не територіяльну, а військову. Ми й ДО 1663 p., коли утворено стародубський полк як одиницю територіяльну, зустрічаємо * назву полку стародубського, як одиниці військової1), а також i назву Стародубського наказного полковника, йростб полковником стародубським, без додатку титулу .,наказний"[119] [120]).

Крім того, треба відмітити, що в оповіданні про події i659^p. в літопису (видання 1878 p.) e звістка про рух татарського війська „на пустую Торговицу"[121]); тут ми теж маємо псування тексту, але невідомо ким — чи переписувачами, чи може навіть видавцем літопису, бо тут ми маємо „пуста" не в розумінні спустіла, в якому випадкові треба писати з малої літери, як цев виданні,аяк назва „Пуста Торговиця"[122] [123]), що треба писати з великої лїтери, як це й маємо у виданні літопису 1846 р.°).

У виданні літопису Самовидця 1878 p. видавець його 0. Левицький список Іскрицького поставив основним списком при виданні літопису, вважаючи цей список і старішим з списків, і найкраще переписаним, і витриманим[124]); з цим вибором видавця не можна не погодитись. Але ж треба зазначити, що і в спискові Іскрицького маємо в деякіх місцях невірні місця, тоді як в інших.списках ці місця збереглися вірно; це,як видко, визнавав і сам 0. Левицький, що в деяких випадках не додержувався списку Іскрицького, а тримався інших списків[125]). Тут я й подам ті місця списку Іскрицького, що, безумовно, збереглпся в ньому невірно; це я вважаю потрібним відзначити тому, що список Іскрицького ліг в підвалину видання 1878 p. й невизначення цих місць може шкідливо відбитися на дослідах при користуванні ними.

B оповіданні про причини революції Хмельницького, в опису утисків козакам маємо, що „полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланніе были, которіе бъ от их волности бинамнѣй не дбаючи, але, яко могучи, оныхъ мѣрали, легце поважаючи";' тут буде вірніш, як це видко і з порівняння, читати, дотримуючись списків Козельського й видання Бодянськрго : „Полковникове шляхта панове от гетмана коронного наси- ланіе были, которіе бъ о ихъ волностяхъ бинамнѣй не дбаійчи, але, яко могучи, оныхъ смиряли, легце поважаючи“[126]).Під l648p. в оповіданніпро pyx польських гетьманів маемо: „И сами гетманство з войсками коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами войсковими и пѣхотами"; коли ж триматися списку Козельського, буде: „И сами гетманове з войсками коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами войсковими и пѣхотою"[127]), що буде, як видко з тексту, вірніш. Далі в оповіданні про розвиток руху люду проти панів маємо, що повстаннці „костелѣ зась римскіе пустошили, склепи c трупами откоповали, мертвыхъ тѣла з гробовъ викидали"; але за списком же Козельського буде: „Костелѣ зась римскіе пустошили, склепи з трунами откоповали, мертвихъ тѣла з гробовъ викидали"[128]), що, безумовно, буде вірніш. B оповіданні про похід Хмельницького іб49 p. у виданні 18*7« p. маємо, що об'єднаний війська відбулося „за Животиномъ"1) тоді як за списком Козельського, де маемо „за. Животовомъ", буде вірно, бо так це місто звалося й за тих часів,[129] [130]). B оповіданні про події 1650 p. оповідається про життя в Волощині при господареві „Василю Лупилѣ“, тоді як у списку Козельського стоїть вірніш при „Лупулѣ"[131]). B дальшому оповіданні про події об'єднання України з Москвоюмимаемо, що московськіпредставники прибули до Хмельницького „чинячи повстанову", тоді як за списком Юзефовіча й Козельського буде вірніш — „чинячи постанову“[132]).В оповіданні 1655 p. про події погребіння I. Золотаренка маємо: „напишу, бомъ самъ тамъ былъ и набралемъся страху немалого", тоді як за списками Юзефовіча, Козельського й за виданням 0. Бодянського, де маемо: „ напишу, бо и самъ тамъ былъ и набралемъся страху немалого", буде вірніш[133]). Під 1656 p. в опису подій московсько-шведської війни маємо за списками Іскрицького й Козельського, що *тяжары военные рѣкою Дзвиною прова- жено", тоді як вірніш буде за іншими списками „рѣкою Двиною". Далі» маємо, що Москві „ксіонже курляндское поклонилъся", тоді як за списками Козельського й Юзефовіча буде вірніш: „ксіонже курляндскій покло- нилъея"[134]). ІІід l657 p. маємо,що „дають на тоеоному(Ю. Хмельницкому) раду войско посполитое, жебы опъ тотъ урядъ гетманства держалъ", тоді як за списком Козельського буде вірніш: замісць „войско поепо- литое" — „войско и поспольство"[135]). B оповіданні про події 1662 p. маемо про постанову Козелецької ради, що це „не трвало", тоді як за виданням Бодянського й списком Юзефовіча буде вірніш: „не тривало". Також в оповіданні цього ж 1662 p. маємо, що козацьке й московське військо в Переяславі проти відділів Ю. Хмельницького „можне боронилися", тоді як за списком Козельського буде вірніш: „мужне боронилися"[136] [137]). B оповіданні 1663 p. маємо, що багато значних козаків було забито при „настановливаню полковниковъ", тоді як за списком Козельського буде вірніш: замість „настановливаню" — “наставленю"8). B оповіданні 1664 p. маємо, що 1664 року „король полский Іванъ Казѣмиръ, перезимовавши в Острѣ и юже тамъ надпустошивши, войска и татаръ до себе затягнувши с'потребу, на початку того року великихъ мяениць, учинивши раду, не поишолъ подъ Нѣжинъ", а рушив у похід на Олишевку й Салтикову Дівицю; тут, як видко із тексту, вірніш буде список Козельського, де, замість „перезимовавши в Острѣ", маемо „пересвятковавши в Острѣ"[138] [139]). Далі в оповіданні того ж 1664 p. про незгоду між керманичами московського війська маємо, що вони „не наетуповали зряду на короля того" (польського), але ж буде вірніш за списком Козельського и виданням Бодянського, де сказано: „не наступовали зразу"11)... Такожв опоьіданні того ж 1664 p. маємо, що Чарнецький підступив під Канев, „где запробо- вавшиея килко разій, нѣчого невскуралъ", тоді як у списку Юзефовіча й в виданні Бодянського маємо вірніш: „запробовавшиея килко разъ"[140]).

B оповіданні 1667 p. про забиття запорожцями царрьКого посланця Ла- диженського маемо, що запорожці Ладиженського „отпустили з честью з коша, и поѣхали в рѣчи отпровожати челнами", тоді ж як за списком Козельського, в якому маемо, замість „в рѣчи" — .,в рѣки", це місце буде вірніш. Так само в цьому ж оповіданні маємо, що цар слав жалування запорожцям „соболями, сукнями, грошми, борошном"; тут вірніш зміст буде за виданням Бодянського й списком Юзефовіча, де маємо замість „сукнями" — „сукнами", або ж за списком Козельського, де маємо, замість „сукнями“ — „еукнѣ“1), бо запорожцям надсилалось від царя сукно; про надсилку ж суконь я ніде не зустрічав. B оповіданні 1671 p. маємо, що „видячи гетманове коронніе великую докуку от орди, послали своихъ албо королевскихъ пословъ на Запорожже до Ханенка и до войска", тоді як за виданням Бодянського i за списком Козельського, де маемо: „видячи гетманове коронніе великую докуку от орди послали своихъ пословъ на Запорожже до Ханенка"[141] [142]), буде вірніш. B оповіданні про події· 1672 p. маемо, що „в Камянцю зостало християнъ Русѣ, Ормянъ, которіе собѣ упросили: Русь три церкви, а Ормяне одну церковъ, и то e трудностю великою ихъ набоженство управуетея", тоді як за списком Козельського й виданням Бодянського, де маемо : „В Камянцю зостало християнъ Русь, Ормяне, которіе собѣ упросили: Русь три церкви, а Ормяне одну церковъ, и то с трудностю великою ихъ набоженство отправовуется"[143]), буде, безумовно, вірніш. B оповіданні про розгром турок військом Я. Собіеького 1673 p. маемо, що „Турчинъ видячи Tjno своихъ поряжку, пославъ в Кримъ до хана", тоді як за списком Козельського й за виданням Бодянського, де маемо „тую поразку"[144]), це місце літопису буде вірніш. Під 1674 p. маемо, що I. Самойлович до Переяслава „зобралъ усѣхъ полковниковъ и козаковъ чолнѣйших на ряду", тоді як за виданням Бодянського й за списком Юзефовіча, де ми маємо— „на раду"[145]), це місце буде вірніш. Під тим же 1674 p. маємо й про бій „за Тайшликомъ", тоді як за виданням Бодянського й за списком Юзефовіча буде вірніш „за Ташликомъ"[146]), да й сам літописець під 1657 p. каже про збір козацького війська влітку „на Ташлику"[147]). B оповіданні про події 1676 p., про гетьманство Гоголя вщ поляків маємо, що „дано оному становиско у Полѣсю и займаючи городовъ литовскихъ", тоді як за виданням Бодянського й списком Козельського, де маємо „дано оному становиско у Полѣсю изимаючи городовъ литовскихъ"[148]), буде вірніш. B оповіданні про події справи 0. Адамовича 1677 p. маємо зайвий раз повторене слово „нѣжинскій"[149]), чого нема в списку Бодянського, що й буде вірніш. B оповіданні про події 1677 p. маємо, що I. Самойлович і Г. Ромодановеький приступили до Дніпра „місяця августа" тоді як за списком Козельського „мѣсяца августа" буде вірніш[150]), бо це більш відповідає стилеві всього літопису. Під 1678 p. маємо про рух у похід московського війська, „над которими старшимъ царевичъ Касимовскій и князь Ромодановскій*; за виданням же Бодянського, де маємо: „над коїорими старшимъ былъ“ *)... це місце буде вірніш. Шд тим же 16^8 poKoM у оповІданні про відступ війська I. Самойловича й Г. Ромодановського від Чигирину, маемо, що Ю. Хмельницький й візирь з військом „притягли и оступили войска нашѣ“, тоді як за виданням Бодянського, де маємо „притягли и обступили"[151] [152]), це місце буде вірніш. Під 1679 p. маємо, що в Литві відбувся „сеймъ волній", тоді як вірніш буде заспискомЮзе- фовіча, де маємо „сейм валній"[153]). У тому ж 1679 p. зазначено в складі керманичів московського війська „Миславський", тоді як за списком Ko- зельеького буде вірніш „Милославскій". Так само в цьому ж переліку маємо „Алексѣевичъ Змиевъ", тоді як за списком Козельського буде точніш „Алексѣй Змиевъ"[154]), бо Самовидець взагалі не зве нікого в свойому творі лише по батькові, а без імення. B оповіданні того ж 1679 p. маємо, що на p. Дніпрі роблено міст „на байдахъ", тоді як за списком Юзефовіча буде вірніш „на байдаках"[155]). Під 1682 p. маємо, що стрільців „по городахъ розослано, так в украинніе, як в московскіе", тоді як за списком Юзефовіча, де маємо замісць „украинніе" — „украинскіе" °), буде вірніш. B оповіданні 1687 p. маємо, що царське військо „зо всей Москви и панетвъ, приналежнихъ до насъ рушили в городи украинскіе московскіе", тоді як за списком Козельського, де маємо замість „до насъ" — „до ней"[156]), це буде вірніш. Також в оповіданні того ж 1687 p. маємо, що старшина подала Голіціну чолобитну „перемѣняти ч гетмана; ,которую заразъ приняв'ши, бояринъ" послав до Москви; за списком Козельського, де маемо „просячи перемѣнити гетмана; которую челобитную' зараз приняв‘іпи“[157]).., буде вірніш. 1687 p. в оповіданні про кінець гетьманства I Самойловича маемо в виданні 1878 р.,щогетьманство Самойло- вичеве скінчилося „25 іюля, в суботу", тоді як за списком Козельського маємо „23 шоля"[158]), що й буде вірніш, бо 23 липня скінчилося гетьмансто Самойловича, як це буде зазначено далі в розборі оповідання про кінець Самойловича. B опису обрання гетьманом I. Мазепимимаємо, що обрано гетьманом „бившого ясаулу войскового, Івана Мазепу", тоді як за списком Юзефовіча й Бодянського, де нема слова „бившого",— буде вірніш, бо Мазепа був в ці часи ген. осавулом, чого не міг не знати Самовидець, що знав докладно навіть місцепоходження Мазепи. Так само ж в цьому оповіданні про кінець Самойловича маємо, що до того козацького війська, що знаходилося біля Порогів, Мазепа посилав з відомосдю про зміну гетьмана й для заарештування сина Самойловичевого й його прихильників— „по Якова гетманенка", Леонтія Черняка й ін.; в списку ж Козельського стоїть вірніш, замість „Якова" — „Григорія“[159] [160]),бо на чолі того козацького війська, що знаходилося біля Порогів, був Григорій Самойлович, да і сам Самовидець каже раніш, що гетманича Якова заарештовано ще до цього в козацькому таборі на Коломаку й, оповідаючи про цю ж вищезгадану цосилку, каже, що біля Січі козацьке військо було „з Григоріемъ гетма- ненъкомъ"11). B оповіданні ж про сарану 1688 p. маємо, що „саранча великая била такъ, же усе войско укрила, и отвернули по-над Днѣпромъ

вііизъ, й із авгусїа знову от городовъ била, а от Донця знову великаЯ еаран- чана войско наступила и уеевойско укрила и пошла у татарскіе поля“,\ тут уже з самого тексту цілком зрозуміло, що замість „отвернули" у списку Іскрицького треба „отвернула"1), як маемоза виданням Бодян- ського. Під іб89р.вописубоїв козацько — московськоговійська гетьмана

1. Мазепи й боярина В. Голіціиа з татарами одно з місць, де були ці бої, мае назву „Чорной Могили", тодіякусписку Козельеького цямісцевість носить назву „Чорной Долины"[161] [162]), як вона й зветься в усіх джерелах що до цих подій[163]). 1697 p. маємо в оповіданні про похід I. Мазепи й кн.' Я. Долгорукого, що „гетманъ Мазепа скупивши усѣ полки, ишолъ на Украину на Коломакъ, и тамъ совокупившися збояриномъ Долгорукимъ, ишли на Самаръ и ку Днѣпру ку Кодаковѣ. Итакъ войска перебравши, часть осътавили на заставѣ", й далі йде про рух головних сил війська на другій бік Дніпра. Але ж за списком Юзефовіча, де маемо: „Гетманъ Мазепа, скупивши усѣ полки, ишолъ на Украину на Коломакъ, и тамъ еовокупившися з бояриномъ Долгорукимъ, ишли на Самарь и ку Днѣпру ку Кодаковѣ.' И тамъ войска перебравши, часть осътавили назаставѣ“[164]), буде вірніш.

^Що ж до мови літопису Самовидця, мені лишаетьеи тільки навести ті головніші висновки про мову Самовидця, що їх ми маємо в нашій науковій літературі, бо я не вважаю себе фахівцем в галузі мови.

О. Лазаревський в зауваженнях з приводу видання Чернігівського літопису (в вид. Білозерського) зазначив, що цей літопис „представляетъ собою довольно замѣчательный памятникъ по языку; этим нельзя не дорожить, такъ какъ всѣ другія украинскія лѣтописи, за исключеніемъ одной Самовидца, писаны смѣеыо церковно - славянского и южно - русскаго, да пересыпаны, кромѣ того, еще полонизмами"[165]). О. Левицький так характеризує мову Самовидця: „Языкъ лѣтописи Самовидца, за исключениемъ нѣкоторыхъ словъ и оборотовъ, довольно близокъ къ малороссійской народной рѣчи. Иногда лѣтописецъ употребляетъ живыя народныя пословицы, как напр. : „нестатечная пріязнь вовку з бараномъ" или: „сила закону не знаетъ" ; въ других случаяхъ у него встрѣчаются совершенно простонародныя выраженія, напр. о притворномъ отказѣ Многогрѣшнаго отъ гетманства: „отмовлялся, яко старая дѣвка хорошого жениха", или о женѣ Дорошенка, измѣнившей мужу : „скочила черезъ плотъ з молод- шимъ". Говорячи про перебування Самовидця підчас складання літопису в Сіверщині, О. Левицький каже, що „языкъ ея (лѣтописи) лишенъ всякихъ признаковъ сѣверскаго говора, столь характернаго въ ряду другихъ малороссійскихъ говоровъ" i хоч “въ лѣтописи по еп. Йскрицкаго встрѣчаются иногда слова съ признаками сѣверскаго говора, напр. „пултори" (стр. 128), „Воропувки" (120) и др.; но нѣтъ никакой возможности опредѣлить, принадлежатъ ли они автору или же перепищику

33

йѣтопйси"1)· О. Огоновський зазначив про мову Самовидця, що „стиЛь ееи лѣтописи есть простый и ясный, а в языдѣ еи видко богато прикметъ живои мови люду украинського"[166] [167]). П. Житецький відмітив προ мову Самовпдця, що „языкъ лѣтописи, представляющій обычный типъ книжной малорусской рѣчи въ томъ видѣ, какъ сложилась она въ XYlI вѣкѣ“[168]). В. Іконников каже, що Самовидець пише „языкомъ, близкимъ къ мало- россійской народной рѣчи, употребляетъ народныя пословицы и совершенно простонародныя выраженія" [169] [170]).j С. Єфремов відмічає про літопис Самовидця, що „визначається він простим стилем та складом і мовою близькою до народньої" δ). M. Возияк каже, що „стиль літопису (Самовидця) простий і ясний.'без риторичних окрас, а мова близька до народ- ньої“[171]). Д. Дорошенко зазначує, що „мова літопису ^амовидця — дуже — гарна українська мова щиро-народнього екладу“[172]). Акад. Д. Багалій відзначив про Літопис Самовидця, що „Самовидець уживає, як це звичайно робили тодішні письменники, чужоземних, латинопольських слів... Його мова не така складна й риторична, як у Величка, скидаючись трохи на народню українську. B усякому разі треба сказати, що в нього дуже багато щиро-українськжх-. слівТдимало , давніх книжних українських речєнь. Отож "злїтопису Самовидцевого може словннк української історичної мови багато слів зачерпнути" що „літопис Самовидця написано мовою подібною до вкраїнської, знати з того, що його перекладено було свого часу на мову російську"[173])) В. Романовський відзначив, що „мова Самовпдця звичайна літературна мова того часу і не має в собі рис, специфічних мови правобережної або лівобережної"[174]).

3 цих даннях і видко, що мова літопису Самовидця являється книжною мовою того часу, але близькою до мови народньої. "

Розглянемо тепер^ зміст літопису Самовидця за роками.

Вступ (c. 3-7) маєзаголовок „0 началѣ войни Хмелниц- кого“ й містить оповідання про причини революції й перші кроки руху Хмельницького до прибуття татар на допомогу Хмельницькому. Далі маємо відділ, щомаєзаголовок „Война самая". Тут йде 16 48 p. (c. 7-l7), де міститься оповідання про події Жовтоводської й ІСорсунської битви, вибух революції на Україні, бій під Пілявцями, похід Хмельницького під Львів, Замостя й повернення його з військомнаУкраїн.у, облогу й взяття Кодаку козаками, сарану на Україні. Далі розділ, що має назву „На п о ч ат к у p о к у 1 6 4 9 '(c 17 - 18), містить оповідання про Переяславські трактати комісарів польського уряду з козаками Далі йде розділ з заголовком „П о ч и н a e т c я в о й н а 3 б a p а ж c к а я". Тут оповідання

„Року 16 49* (с. 19-23) містить звістки про мобілізацію лк>4у українського 1649 p , події облоги Збаражу, Зборовську битву й Зборовський трактат, розгром Кричевського на литовському фронті військом Радивила, сарану на Україні, приїзд Киселя до Києва. 1650 p. (c. 23-24) містить оповідання про похід козаків і татар до Молдавії. 165 1 p. (c. 24- 30) містить оповідання Берестецької кампанії, розгром війська Небаби литовцями,' захоплення ними Києва, Білоцерківський трактат, перебування польського війська на Лівобережжі, рух люду до Слобожанщини, рухи люду проти жовнірів наЛівобережжі, страту Гладкого. 1 6 52 p. (c. 30-33) містить оповідання про битву козаків і татар з польським військом під Батогом й зв'-язаний з цим похід козаків під Кам‘янець-Подільськии, шлюб T. Хмельницького на донці молдавського господаря, моровушо- шесть на Україні, „чудо Конотопське", вигнання жовнірів з Стародубов- щини. 16 53 p. (c 33-34) містить оювідання про Жванецьку кампанію й переговори Б Хмельницького з Москвою. Далі йде розділ, що має заголовок „П о ч и н a e т c я в о й u a e г о ц a p c к о г о в e л и ч e c т в а“; тут 1 6 5 4 p. (c. 35-36) містить оповідання про Переяславську§раду, події війни України й Москви проти Польщі, затмарення сонця, напад шведів на Польщу. Далі розділ, що має назву „Н а п о ч а т к у p о к у і 6 5 5“ (c. 39 - 44), містить оповідання про Дрнжипілький бій, похід козацько-московського війська на Литву, смерть I. Золотаренка під Старим Биховом, події похорон I. Золотаренка в Корсуні. 1 65 6 p. (c. 44-4*7) містить оповідання московсько-шведської війни, зокрема облоги Риги царським військом, Виленську комісію, похід T. Хмельницького до Молдавії. 1 6 5 7 p. (c. 47-53) містить оповіданння про події війни козаків, шведів і Ракочого проти Польщі, смерть Б. Хмельницького й його похорон, Чигиринську раду в серпні 1657 р.,посідання I. Виговським гетьманства, початок боротьби M. Пушкаря проти I. Виговського, Переяславську раду. 1 6 5 8 p. (c. 52 - 56) містить оповідання про спілку уряду Виговського з Кримом, розгром Пушкаря, боротьбу уряду Виговського з Москвою. 16 58 p. (c. 56-61) містить оповідання про облогу Конотопу, . битву під Конотопом війська Виговського і татарського з московським військом. Гадяцький трактат, повстання проти Виговського, обрання гетьманом Ю. Хмельницького, раду вПереяславі,розгром війська Гонсівського відділами Долгорукого. l660 p. (c. 61-64) містить оповідання про комісію в Борисові, події московсько- польської війни, зокрема Чуднівеьку кампанію. 1 6 6 1 p. (e. 64) містить оповідання про походи відділів. Ю. Хмельницького й кримського хана на Лівобережжя. 1 662 p. (c. 64-72) містить оповідання весняних боїв відділів Ромодановського з татарами, Козелецької ради, облоги Переяслава відділами Ю. Хмельницткого, бій під Канєвом козацько-московсього війська з військом Ю. Хмельницького, дальші події цієї кампанії, боротьбу загетьманство між партіями Брюховецького, Сомка, В. Золотаренка. 16 6 3 p. (c. 72-79) містить оповідання про Ніженську Чорну раду, повстанння Поповича в ПаволочІ, похід Брюховецького до Кремінчука, посельство Башмакова до Батурина, початок походу армії короля Яна-Казйміра на Лівобережжя. 16 64 p. (c. 80-87) містить оповідання про продовження й кінець походу Яна Казиміра на Лівобережжя, повстання на Правобережжі, смерть Д. Балабана й обрання митрополітом Й. Тукальського, ув'язнення поляками низки українських діячів, похід лівобережного й московського війська на Правобережжя. 1 6 65 p. (c. 87-90) містить оповідання про походи відділів Брюховецького під Білу-Церкву, оппе калмиків, початок в осені гетьманства П. Дорошенка на Правобережжі, подорож Брюховецького до Москви. 1 6 6 6 p. (c. 90 - 93) містить оповідання про приїзд московських воєвод на Лівобережну Україну й перепис ними люду для обкладення податками, перебування калмиків на Україні, буат у Переяславі, розгром Маховського на Правобережжі Дорошенком і татарами. 166 7 p. (c. 93-97) містить вихід Косагова з московськими відділами з Запоріжжя, вбивство запорожцями царського посланця JIa- диженського, події Підгаєцької кампанії, випущення з ув'язнення з Маль- борку Гуляницького, Ю. Хмельницького й Тукальського, трактат між Москвою й Польщею, справу патріярха Нікона, повстання Разіна, незадоволення Москвою на Лівобережжі й пересправи мін; Брюховецьким і Дорошенком. 16 68 p. (c. 9S-102) містить огіовіданя про повстання на Лівобережжі проти Москви, рух П. Дорошенка на Лівобережжя, убивство Брюховецького, боротьбу Дорошенка з Москвою, висунення Запоріжжям в гетьмани Суховія, пересправи Д. Многогрішного з Москвою. 1 6 6 9 p. (e. 102-108) містить оповідання про Новгород-Сіверську й Глухівську ради, зносини П. Дорошенка з Туреччиною, боротьбу його ж з Суховієм, а потім з Ханенком, повернення східніх натріярхів з Москви, і 6 7 0 p. (c. 108-109) містить опмедання про подорож P. Ракушкн до Царгороду, прокльон царгородським патріярхом Д. Многогрішного й хорість останнього, пересправи з Польщею П. Дорошенка й M. Ханенка. 1 6 7 1 p. (c. 110-112) містить оповідання про арешт і відпущення П. Дорошенком Й. Шумлянського, події боротьби Польщі в союзі з Ханенком і Запоріж- жям проти П. Дорошенка й татап. 1 6 7 2 p (c. 112-117) містить оповідання про боротьбу Дорошенка проти Польщі й Ханенка на початку року, арешт і заслання до Москви й далі до Сибіру Д. Многогрішного й йогЬ прихильників, похід турок в союзі з П. Дорошенком проти Польщі й події цієї кампанії, обрання гетьманом на Лівобережжі I. Самойловича. і 6 7 8 p. (c. 117 -119) містить оповідання про події Хотинської кампанії, похід Сірка проти татар. 1 6 74 p. (c. 120- 126) містить оповіданйя про похід на початку року московського й козацького лівобережного війська проти Дорошепка, Переяславську раду, дальші акції лівобережного й московського війська проти П. Дорошенка й його союзників, похід турок на Україну, похідпольського військанаЗабожжя. b6 7 5 p. (e. 127- 129) містить оповідання про дрібні події боротьби Дорошенка проти Польщі, похід лівобережного й московського війська проти Дорошенка, пересправи Дорошенка з Москвою про підданство останній. 1 6 7 6 p. (c. 127 -133) містить оповідання про кінець гетьманства Дорошенка, війну Туреччини проти Польщі, смерть царя Олексія й початок царювання царя Федора, взяття Соловецького манастиря, рух. старовірів з Московщини на життя до Північної України, початок секти Капитоня, справу Рославця й Адамовича, гетьманство 0. Гоголя від поляків, і C 7 7 p.'(c. 133 - 140) містить оповідання про сувору зпму того року, вирядження П. Дорошенка до Москви, засудження Адамовича й його спільників, пожежу в Стародубі, вирядження до Москви Адамовича й Рославця, події першого Чигиринського походу, бунт люду в Стародубі проти священника Якова, привезення майна Печерського манастирядоСтародубу. 1 678 p. (e. 140-І4б)містить' оповідання про похід зимою татарської орди до Росави, зміцнення Чигирину, поновлення аренд на Україні і. Самойловичем, події т. зв. другого Чигиринського походу, польське посольство до Москви. 1 6 7 9 p. (c. 146-149) містить оповідання про зимові походи відділів Ю. Хмельницького й татар на Лівобережжя, похід відділів C. Самойловича на Правобережжя, сойм в Гродні, похід московського війська до Києва, похід турок до Порогів, бунт Коропкова в Москві, папади татар під Київ. 1680 p (c. 149-15і)містить оповідання про похід татар зимою на Слобожанщину, напад їх весною на місцевість біля Києва, посуху й робаків, пожежу низки міст Лівобережжя, збір московського війська під Путивлем, смерть I. Сірка, комісію й розмежування турків з поляками на Поділлі, комбту в грудні, напади зимою татар під Остер і Київ, двох пророків в Німеччині. 168 1 p. (c. lSl-152) містить про угоду між Московщиною й Україною з одного боку й Туреччиною и Кримом з другого боку, надання Печерській лаврі царським урядом двох манастирів на Московщині, пожежу церкви в Стародубі й землетрус 9 серпня. 1 6 82 p. (c. 152-158) містить оповідання про смерть царя Федора й події повстання стрільців у Московщині, діяльність Волоського господаря на Поділлі. 16 8 з p. (c. 158-160) містить оповідання Віденськоїкзмпанії. 16 84 p. (e. 160- 162) містить оповідання походу Куницького проти татар, дрібну війну правобережних козаків з турками, війну поляків і цесарців протя турок і татар, дорожнечу в ГІольщі й Литві в зв'язку з неврожаєм, захоплення з наказу гетьмана І.Самойловича від поляків земельпоСожу. 168 5 p. (c. 162-163) містить оповідання про похід татар на Волинь і Поділля, події війни поляків, цесарців і венеціян проти турок, смерть C. Самойловича, обрання Четвертинського митрополітом КИЇВСЬКИМ. 1686 p.,(c. 163-166) містить оповідання про повернення митрополіта Гедеона з Москви, угоду між Москвою і Польщею, сніг в кінці квітня, про робаків, про напад татар під Київ, повернення Польщі земель по Сожу, війну турок з поляками, цесарцями й ін., посилку московського війська за Пороги, вступ Москви до антитурецвкої лиги. 168 7 p. (c. 166-174) містить оповідання про т. зв. перший Кримський похід лівобережного й московського війська, скінення з урядів гетьмана I. Самойловича й його синів, характеристику I. Самойловича й його синів, обрання гетьманом I. Мазепи, напади татар під Київ, заслання I. йЯ. Самойловичів до Сибіру,.скарання Г. Самойловича, конфіскацію майнаСамойловпчів. 1 688 p. (c. і74-і75)міститьиповідання про приготовлення до походу на Низ козаків і московського війська, похід і збудуваннм там городка, напад татар на Волинь, сарану на Україні й суміжних місцевостях, війну поляків і цесарців проти турок, похід козаків під Очаків. 1 6 89 p. (c. 175-178) містить оповідання про т. зв. другий Кримський похід війська Мазепи й В. Голіціна, подорож Мазепи з старшиною до Москви, падіння Голіціна й його прихильників на Московщині. 16 90 p. (e. 178-179) містить оповідання про пошестьнаСамарі -й по інших місцях, смерть київського митрополіта Гедеона й обрання на його місце митрополітом В. Ясинського, сарану на Україні й сумеж- них їй місцевостях, пожежу в Стародубі, похід козаків на залогу на Самару, похід козаків підОчаков. 169 1 p. (c. 180-181) містить оповідання про події війни цесарців і поляків проти Туреччини. 16 92 p. (c. 181 - 182) містить оповідання про похід татарнапочатку рокунаЛівобережжя й похід L Мазепи проти них, похід лівобережних козаків і Палія під Очаков, похід Петрика й татар на Лівобережжя й рух відділів Мазепи й московських проти них. 16ЭЗ p. (c. 182-183) містить оповідання про похід татар і Петрика на Лівобережжя й Слобожанщину, рух Мазепи проти них, події війни турок з цесарцями. 1 6 94 p. (c. 183-184) містить оповідання про напад татар на місцевості біля Переяслава, відпущення через Україну з Москви турецького посла, походи лівобережних козаків, Палія й запорожців проти турок і татар. 1 69 5 p. (184-186) містить оповідання про напад татар на Польщу, т. зв. першій Озівський похід, напад татар на Палія. 1 6 96 p. (e. і8б-і9і)міститьоповіданняпрозимовий напад татар на Лівобережжя й оповідання про події т. зв. другого Озів- ського походу. 1 6 97 p. (c. 191-195) містить оповідання про змову Цшс- лера й Соковнина в Москві, події походу війська Мазепи й московського під Тавань, подорож царя Петра за кордон, смерть короля Я. Собіського й заколоти в Польщі. 1 69 8-169 9 p.p. (c. 195-198) містять оповідання про похід Мазепи й Долгорукого до Казикермені й Тавані, перебування царя Гіетра I за кордоном,,повернення його до Москви, кари стрільців, подорожі царя Петра до Воронежа, поїздку туди ж гетьмана Мазепи, мир турок з Польщею, цесарцями. 17 00 p. (c. 199-202) містить оповідання про згоду Туреччини з Московщиною, події Північної війни, зокрема події облоги Нарви, похід козацького війська на північ проти щведів. 1 7 0 1 p. (e. 202 - 205) містить оповідання про з'їзд царя Петра з польським королем, смерть Обидовського, похід козаків проти шведів, введення нового одягу в Московщині, посилку московського люду на поселення до Озова, похід Мазепи проти шведів і повернення його від Могилева, заколоти в Литві, розгром шведами польсько-московського війська під Ригою й зв'язані з цим події, служба запорожців у Сапіжин- ців, розгром козаками й московським військом щведів у Лифляндії, похід шведів наЛитву. 1 7 02 p. (c. 206-207) міститьоповіданняпрозахоплення шведами Вильни й інших міст Литви, посилку Мазепою козацьких відділів під Бихов і до Пскова, захоплення шведами Варшави.

Такий зміст літопису Самовидця. Як видко з наведеного коротко змісту щього літопису, праця Самовидця містить різноманітні оповідання йторкається різнихкраїн. Але в головному цяпрацяописуеподіїУкраї- пй й притому події зовнішнього характеру: походи, війни, зміни гетьманів, пересправи, трактати й ін. LIpo події ж внутрішнього життя в цій праці оповідається досить мало. Такий зміст цього літопису не являється явищем випадковим, а цілксм звичайним в т. зв. літописній літературі. Майже всі літописи й зокрема літописи т. зв. „козацькі" мають подібний же характер, як’і літопис Самовидця. Це явище з'ясовується й самими завданнями й метою літописної літератури.

Підбиваючи підсумки цього розділу, можемо зробити такі висновки:

I. Літопис Самовидця не дійшов до нас в ориґіналі, а лише в копіях; кращою з них являється т. зв. список Іскрицького.

JI. Видань цього літопису ми маємо два: 1) 1846 p. й 2) 1878 p. Кращим являється видання 1878 p.

III. Через те, що літопис Самовидця не дійшов до нас в ориґіналі, а лише в копіях, той текст літопису, що ми маємо в виданнях його, не являється текстом вірним і вимагає в багатьох випадках виправлення.

IV. Мова літопису Самовидця являється книжною, типовою мовою XVII в., але близькою до мови народньої.

V. Зміст літопису Самовидця дуже різноманітний: в ньому ми маємо оповідання про події на Україні й в інших країнах, перевагу ж мають звістки з історії України. Взагалі ж літопис Самовидця містить переважно оповідання про події зовнішньої історії/ а -подіям внутрішнього життя Самовидець уділяє мало місця.

<< | >>
Источник: МИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ. НАРИСИ ICTOPlI УКРАЇНИ XYII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ (ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ). ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ. XAPКIB - 1930. 1930

Еще по теме Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису:

  1. ПЕРЕДМОВА
  2. Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній побутових явищ і фактів.
  3. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літопис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
  4. Списки літопису Самовидця. Видання літопису. Текст лІтопису. Мова літопису. Зміст літопису
  5. ЗМІСТ
  6. САМІЙЛО ВЕЛИЧКО TA ЙОГО ЛІТОПИС
  7. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -