Час написання літописуСамовидця
Питання про час написання літопису Самовидця давно звертало на себе увагу тих дослідників, що студіювали чи епеціяльно, чи побічно цей літопис, й тому ми маємо з приводу цього низку поглядів у нашій історичній літературі.
Майже всі дослідники, що так чи инакше торкалися часу написання літопису Самовидця, додержуються погляду, що цей літопис є твір XVII ст., бо з XVIIl ст. літопис містить оповідання тільки за два роки. 3 дослідників, прихильників погляду на літопис Самовидця, як на твір XVII в., погляду, з яким не можна не погодитись, назову M. Максимовича, Г. Карпова, О. Левицького, П. Житецького, M. Возняка, Д . Дорошенка !). Тільки акад. Д. Багалій додержується погляду (правда, без доказів), що „літопис Самовидця — це пам'ятник початку XVIII в., дарма,, що найбільше в ньому оповідань про XVII в., а ХѴІІІ в. захоплює він тільки два перших роки“[175] [176]). Ta й це твердження Д. Багалія збивається ним же самим, коли він каже далі, що „від року 1672 літопис Самовидця змінює свій характер і переходить з історії в літопис-діяруш, себ - то щоденник подій, виключно з хронологією зв'язаних; поруч поважних подій ідуть дрібниці, записані, очевидячки, у той мент, коли вони відбувалися"[177]).
Що ж до того, з якого часу літописець почав писати свою працю, в історіографії панує цілком вірна думка, що літопие писався не весь часрівнобіжноподіям, ащо влітопису треба^озрізняти двічастини: одну частину, що писалася деякий час після подій, й другу частину, що писалася рівнобіжно подіям. Над розв'язанням ж цього питання особливо багато попрацював O. Левицький. Докладною аналізою літопису він довів, що літопис складається з двохчастин: одна — історична'частина, що писалася деякий час після подій, й друга — літописна, що писалася рівнобіжно подіям.Ґрунтуєтьсяж вцьомусвойому погляді 0.
Левицький поперше на тому, що думка описати події Хмельниччини могла виникнути лише тоді, коли значіння цих подій вже встигло визначитися; по- друге, що в першій частині твору Самовидця історична форма оповідання переважає над літописною. Далі відзначив O. Левицький, що літопис попереджує вступ „о початку и причинах войни Хмелницкого" і біографія останнього викладена, як особи історичної („в Чигиринѣ мѣстѣ меш- калъ сотникъ"). Зазначує далі 0. Левицький, що в першій частині твору Самовидця події викладено зв'язно й послідовно, з вказівкою їх причинового співвідношення й прптому з розподілом наче б то на розділп, що мають окремі заглави („0 началѣ войни Хмелницкого", „Война самая", „Починается война Збаражская", „Починается война его царского величе- ства"), що увагу Самовидець звертає на головне, а подробиці часто не згадані, що вживається в літопису вирази „на той часъ", а також трапляються й деякі фактичні помилки. Крім того, як доказ своєї цієї думки, 0. Левицький відмічав, що в літопису маємо попередження подій. 3 таких попереджень 0. Левицькпй й наводить: 1) 1664 p. звістка про дворічне ув‘язнення Ю. Хмельницького, Й. Тукальського й Г. Гуляницького, 2) спомин 1648 p. про королювання M. Вишневецького, що став королем 1669 p., 3) звістка 1667 p. про кару C. Разіна, що мала місце 1671 p., й 4) звістка 1670 p. про кінець гетьманської діяльности Д. Многогрішного, що мала місце 1672 p.Що другу частину свого твору Самовпдець писав рівнобіжно подіям, це, на думку 0. Левицького, видко й з того, що в цій частині літопис мав характеррозірваних,нічим не зв'язаних заміток, аформарозповідназустрі- чається дѵже рідко, що оповідання про події розташовується за часом, а не за внутрішнім зв'язком, оповідання перериваються часто сторонніми замітками й тому не мають належного ладу й послідовности. Зазначив O. Левицький на доказ свого твердження, що вибор подій в другій частині літописець робить без уваги до їх важливости, так що поруч із значними подіями ми маємо дуже дрібні, Що могли бути записані лише тоді,^ коли вже відбулися.
Немає зовсім у другій частинійпопередження подій, а навпаки є місця, що свідчать, що автору не були відомі в момент їх запису події ближчого часу після цього. Так 1676 p., оповівши про кінець гетьманства П. Дорошенка, Самовидець не каже про його дальшу долю, а каже про це 1677 року. 1686 p. оповідання про угоду Москви з Польшею розкинуті на протязі року уривчатими замітками *)· Цей погляд 0. Левицького приняли й всі ті дослідники, що розглядали це питання, напр. 0. Огоновський, M. Возняк, Д. Багалій, B. Романов- сьшщ, 0. Оглоблін[178] [179]).ЩЦо ж до того, з якого саме року літописець розпочав писати свою праЦю, тут 0. Левицький, ґрунтуючись на тому, що з 1672 p. міняється й форма й характер оповідань літопису, й на тому, що з цього року немає в літопису попередження подій, що дуже часто зустрічалося в літопису в оповіданнях за попередні роки, приходить до висновку, що літопис Самовидця автор його розпочав писати „не раньше конца 1672 года“ й.що „лѣтопись приблизительно съ 1672 года и до конца была ведена современно событіямъ" [180] [181]). Й цей погляд 0. Левицького про час, з якого літописець розпочав писати свій твір, теж являється панівним у нашій історіографії, причому одні з дослідників ставлять рішуче 1672 p., як рік початку літописцем його твору, напр. O Огоновський, Д. Багалій, В. Po- мановськнй 0, а інші вважають, що літопис автор почав писати не раніш кінця 1672 p., або ж не раніш 1670 p. 3 прихильників цього погляду назову: В. Іконникова, M. Грушевського, I. Франка, Mj Возняка, Д. Дорошенка, H. Василенка, 0. Оглобліна, C. Єфремова[182]). Розглянемо ж тепер докладніш це питання про час написання літопису Самовидця. Для вирішення цього питання відповідь дає сам літопис. Докладне студіювання літопису дає змогу встановити й час написання його. /Поперше ми маємов літопису, попередження подій; літописець під якймнебудь роком, оповідаючи про ту чи іншу подію, згадує побічно й подію, що відбулася за пізніших років Цілком зрозуміла річ, що таке попередження подій могло мати місце тільки при пізнішому проти подій писанню літописа. Вже самий початок літопису иО началѣ войни Хмелницкого" й „Початокъ и причина войни Хмелницкого" й наступне оповідання про ті утиски взагалі, що терпіли козаки, й зокрема, як привід до повстання, одібрання панами фольварків, при якому „натрафили на чоловѣка одного, у которого отняли пасѣку, которая всей землѣПолекой начинила бѣди“.. 1X може свідчити, що це місце могло бути записано тільки тоді, коли вповні з'ясувався весь розмах подій Хмельниччини й значіння їх длч України й Польщі. Під тим же 1648 p., оповідаючи про відступ кн. Я. Вишне- вецького з Лівобережжя в зв'язку з розвитком там повстання, Самовидець каже, що Я. Вишневецький „мусѣлъ утѣкати и уступовати з Украини, зъ городовъ своихъ, з княгинею и з сином Михайломъ,[183] [184]) которой напо- томъ королемъ польскимъ зосталъ билъ"[185]); королем же Польщі M. Вишно- вецького обрано пізніш, 1669 p.[186]). Під тим же 1648 p. маємо в літопису й таке оповідання, в якому теж є попередження подій: „Того жъ року саранча барзо великая по усей Украинѣ была и барзо шкоди великіе починила, збожя поз'едала и трави, же не било где сѣна косити; а зима барзо великая была и не было чимъ статку кормити.1 Тая саранча зазимовала на Украинѣ, з которой знову икри на весну другая уродилася, и такъ великую дорожнечу учинила“[187] [188]).Під 1650 p. літописець, оповідаючи про похід козаків і татар на Молдавію, каже, що господар В. Лупул „учинил сват- ство з Хмелницкимъ — дочку свою за сина Хмелницкого приобыцалъ дати, що напотомъ и учинилъ"s), а шлюб T. Хмельницкого на доньці В. Лупула—Розанді мав місце 1653 p.[189]). 1656 p. влітопису маємозвістку, що „господаря волоского Василя Лупула взято до Царигорода, и тамъ зоетавалъ у вязеню в Едикулѣ п померлъ тамо"[190]), але ж В. Лупул помер 1661 p.[191]). Шд 1664 p. літописець оповідає, що гетьман Правобережний П. Тетеря „удалъ др короля его милости отца метрополиту Тукалского и своего HMagpa Хмелницкого, бившого гетмана, такъже и Гуляницкого, боячиея гетманства стратити; которихъ король казалъ побрати и на заточеніе послати до Малборку, мѣста в Прусах, где роковъ два сидѣли у вязенню"[192]); й тут ми маємо попередження -й5дій. Під тим же 1664 p. єсть в літопису оповідання в зв'язку з кінцем гетьманства Тетері про його скарби, „що запровадилъ Тетера в Полщу и тамъ, тое панове фортелемъ вибрали у него, же пришелъ до великого -убозства и утѣкати мусѣлъ до Волохъ"1); події, що позбавили П.Тетерюмайнайпримусюш його до втечі в Молдавію, мали місце пізніш, 1670 p.[193] [194]). Під 1667 p. маємо в літопису оповідання про повстання G Разіна, при чому літописець каже, що „тогожъ часу нѣякийсь Стенка Разинъ з Дону поднялся c козаками своеволними и пойшолъ на Хвалинское море п тамъ прибралъ много своеволѣ и по городахъ воеводъ мордовалъ, а людей посполитихъ собѣ приворочалъ, ажъ и Астрахань узялъ. Ha которого по-килка кротъ посилали и нѣчого оному радити не могли, же стрелци до него на тую своеволю приставали. Которій през килка лѣтъ тое робилъ, поколя оного зрадою узято, якъ уже повернулъ ку Дону, и на Москвѣ оного четвертовано" [195]). Тут і сам літописець ясно в свойому оповіданні зазначає, що він попереджує події, та й події повстання Разіна закінчилися скаранням його 1671 p.[196] [197]). Під 1668 p., оповідаючи про повстання на Лівобережній Україні проти московських воєвод на початку року, літописець каже, що в Гадячі „воєводу з женою узяли в замокъ на годъ“а). 1669 p., оповідаючи про бажання Д. Многогрішного захопити гетьманство, літописець, згадавши про загибель Брюховецького, каже, що Многогрішний „на тое не уважаючи, жеби и его тое же споткало, себѣ гетманства жичачій назбиралъ компанѣи"[198]), й далі каже про відповідні заходи Д. Многогрішного. B наведених словах Самовидця не можна не бачити натяку на пізніше скінення Д. Многогрішного з гетьманства, що було 1672 p. Далі, під тим же 1669 p., маємо в літопису звістку, що після Глуховської ради яот того часу Демко гетманъ усе Заднѣпря кгвалтомъ. до себе приворочалъ, турбуючися болше року, покуля всѣ городи до него ея прихилили"[199]); в цьому оповіданні також маємо попередження подій. Під 1670 p. в оповіданні про прокльон Д. Многогрішного царгородським патріярхом й зв'язані з цим події, літопизець каже, що Многогрішний „пришовши до здо- ровя, не хотѣлъ ся упамятати, що напотомъ оному нагородилося зле"s) ; в цьому зауваженні- літописця треба бачити натяк на трагічний для Многогрішного кінець гетьманства,що був, як вже зазначено вище, 1672 p. l672 p., оповідаючи про захоплення турками и гетьманом П. Дорошенком Кам'янця-Подільського й про ті вчинки турок, що відбулися в цьому місті, літописець ганьблючи за ці події П. Дорошенка каже: „Не заболѣло его серце такого безчестія образовъ божіихъ за-для своего нещасливого дочасного (с. т. тимчасового) гетманства"[200]); таке оповідання [201]) могло бути написане безумовно тільки після кінця цього дочасного гетьманства П.Дорошенка, що мало місце 1676 p. Зватяж гетьманство П. Дорошенка тимчасовим 1672 p., коли становище цього гетьмана в зв'язку з дуже активною допомогою турок, коли Дорошенко й його прихильники могли будувати цілком реальні наміри, щоб одірвати від Москви й Лівобережжя, літописець, звичайно, не міг.) Такі данні щодо попередження літописцем подій маємо в літопису Саьщвидця. ^Крім того, маємо в цьому літопису ще й інші дані, що дають змогу встановити час написання літопису взагалі, а першої його частини зок- рема—це друга категорія попереджень, а саме деякі непевні, переважно хронологічні звістки. Ми маємо в літопису чимало непевних хронологічних звісток; автор занотовує свої відомості про події під певним роком, тоді як ці події мали місце в наступному, або навіть і в пізніших роках. Розглянемо ці непевні хронологічні звістки1). Під 1649 p. в літопису вміщено оповідання про повернення з полону польських гетьманів : коронного й польного—М. Потоцького й M. Кали- новського[202] [203]), тоді як ці гетьмани повернулися з полону в березні 1650 p. 1651 p. в літописувміщено оповідання про масову еміграцію українськоїлюд- ности після Білоцерківського трактату за межі України в Московщину [204]), але ж ця подія мала місце під весну” 1652 p. Так само під тим же i652p. в літопису маємо оповідання яро різанину в Липовому й скарання в зв'язку з цим миргородського полковника M. Гладкого[205]), але яг ця подія трапилася 1652 p., на початку березня н. ст. Року 1654 в літопису маємо оповідання, що того року московський уряд випустпв мідні копійки, але ж це було року 1656; так само оповідое літописець, що війна шведів проти Польщі розпочалася 1654 p.[206]), тоді як початок цієї війни мав місце 1655 p. Гіід 1657 p. в літопису Гр. Лесницькийзветьсясуддею (генеральним)[207]), тоді жяк цю посаду вш займав пізніш, 1661- 1662 p p., а 1657 p. Лесницький був лише миргородським полковником. Переяславську раду, що мала місце в лютому 1658 p., літописець також записує під 1657 p.[208]). Також в зв'язку з цією радою в Переяславі Самовідець зве представника московського уряду на цій раді Б. Хитрово боярином, тоді як Хитрово тоді мав чин окольничого, а боярином він став пізніш, 1667 p. Під 1658 p. в літопису керманич московського війська на Україні кн. Г. Po- модановський зветься боярином[209]), тоді як він тоді був лише окольничим, а боярство Ромодановський одержав пізніш, щось 1664-1665 p.p. Захоплення Польщею Вильни й Могилева з під влади Москви в літопису занотовано під 1660p. [210]), тоді як це мало місце 1661 p. Під 1664 p. влітопису оповідається про відмовленняП. Тетерівід гетьманства[211]),алеж було це 1665 p. Під тям же 1664 p. Самовидець каже в оповіданні про посилку I. Брюховецьким військових відділів на Правобережжя, що на чолі їх був Гамалієнко.п),адже ж Гамалія був на чолі відділів Брюховецького i665 p., в поході на Корсунь. Під 1665 p. в літопису оповідається, що після Захоплення.Брацлава гетьманом П. Дорошенком старшина, що трималасгі брацлавського полковника Дрозда, перейшла з Правобережжя на Лівобережжя, де гетьман I. Брюховецький дав їм мешкання за Десною х); тимчасом -як старшина, що підтримувала Дрозда й перейшла потім на Лівобережжя, одержала становище за Десною на протязі 1666-1667 p.p. Під 1667 роком, оповідаючи прозабиттязапорожцямицарськогопосланця Ладиженського, літописець під тим же роком оповідає, що цар запорож- щям цей вчинок пробачив[212] [213]), тоді ж як цар пробачив запорожцям забйття Ладиженського пізніш, 1670 p. B тому ж таки 1667 p. в літопису Я. Co- біський зветься коронним гетьманом"[214]) '; тимчасом Я. Собіський 1667 p. займав посаду польного гетьмана; коронним жегетьманом він став року 1668. 1674 p. в літопису зветься кн. Дм Вишневецький коронним гетьманом, a C. Яблоновський польним гетьманом[215]); тимчасом ці посади згадані керманичі польського війська посіли 1676 p., а 1674 p. кн. Д. Вишневецький посідав посаду польного гетьмана. Де остання хронологічна помилка, що має характер попередження подій, яку я знайшов у літопису Самовидця[216])?) Правда, може виникнути ще питання, чи не маємо ми попередження подій в літопису Самовидця в оповіданні 1681 p., коли Самовідець оповідає, що „того ясъ року его царское величество монастиръ Свинскій под Брянскомъ привернулъ до монастира Печерского киевского"[217]), тоді як літопис Києво-Печерської лаври відносить цю подію на 1682 р.[218]),авпіз- нішій грамоті Петра I ІІечерській лаврі від 16 жовтня 1720 р.знаходимо, що „сыскано жъ и виписано изъ Докладной Выписки за скрѣпою Думного нашегодьякаЕмельяна Украинцева 7l00(l682) году*,що цар Федор дав Печорській лаврі цей манастир[219]). ^ле ж ми маємо безперечні дані, щоСвинський манастир дано ПечерськІй лаврі 10 березняІбВі p.[220]). Що ж до наведених свідоцтв лаврського літопису й грамоти Петра I, треба сказати, що джерел і часу складання цього літопису ми не знаємо, а у грамоті Петра I напевно можна вбачати описку копіїста, бо цю гра- моту ми маємо в копії; автентичні ж грамоти лаври згоріли 1718 p.[221]). ( Якщо ми в одній частині літопису маємо попередження подій літописцем, що може свідчити, що літопис писався вже досить довгий час після цих подій, — єсть в літопису и такі моменти, що в тих випадках, де можливо було б зробити попередження подій, літописець цього не робить. Це може свідчити про те, що запис оповідань у таких випадках відбувався або рівнобіжно лодіям, або дуже скоро опісля них. Року 1660 в літопису знаходимо оповідання про розгром війська московського боярина В. ПІереметева польсько-татарським військом під Чуд- новом; автор літопису каже, що „Шеремета зо всѣмъ войскомъ взято в неволю до Криму“ Ч· Про те ж, який час В. Шереметев був у Криму' в полоні, літописець не каже, бо в той час, як він писав історичну частину свого літопису, Шереметев був ще в Криму, в полоні. Якщо б Самовидець писав свою працю після 1681 p., коли було викуплено з полону В. Шереметева2), він напевно б згадавпідіббОр.протермінполону ІПере- метева, подібно тому, як це роблять дехто з тих козацьких літописців, що писали свої праці після цього повернення Шереметева з полону. Так Гр. Грабянка під 1660 p., в оповіданні про кінець Чудновської кампанії, каже про Шереметева: „Тако не лѣтъ есть прежде побѣди побѣднія вѣнци соплѣтати, ибо же первѣе хвалящеся Короля Полского въ плѣнъ отвести и въ Краковѣ самъ отсѣсти, сей и воинство и самого себѣ погубивши, болѣе неясе на двадесятъ лѣтъ в Кримскую отведеся неволю"[222]). Величко, що теж писав свою працю у XVIII в., також відмічає, що Шереметев „за свое вишписаное излишество воесильнія помощи Божія лишившійся, зооталъ отъ них (поляків ітатар. M. П.) преконаній и вконецъ побѣженній... Поляками взятъ, и рукамъ бѣсурманскимъ ханскимъ отос-, ланъ, и въ неволѣ Крымской, по свѣдѣтельству Лѣтописца *Козацкого ■ сорокъ (припис. на стор. 22 года; въ 1662 году выкупленъ) лѣтъ неисходно знайдовался“[223]). Вважати, що Самовидець, знаючи термін полону Шереметева, не занотував його до своєї праці, трудно, бо він, подібно Грабянці і Величку, також іронізує й моралізує над попередніми хвастощами і пізнішою невдачею Шереметева, занотовуючи в літопису, що „Шереметъ не уступалъ оборонною рукою и що мѣлъ короля полского, взявши Варшаву, провадити в Киевъ в неволю, як собѣ тое обѣцалъ, того не доказавши, самъ о згоду просилъ и чинилъ примиря"[224])· Під 1669 p. Самовидець оповідає, що „Хмельниченко Юраеь з Уманя уходилъ, але оного бѣлагородскіе татаре поймали и из собою запровадили до Бѣла города, а оттуля, за причиною гетмана Дорошенка, до Царигорода запровадженъ и тамъ зосталъ у неволѣ царской в Едикулѣ“[225]). Коли б літописець писав це місце до свойого твору після визволення IOp. Хмельницького з Едикуля, Ц. Т. ПІСЛЯ 1677 p., він би, безумовно, зазначив одночасно й термін ув'язнення Юрася в Туреччині, подібно тому,· як він під 1664 p. занотував термін ув'язнення його в Мальборгові. Під 1672 роком Самовидець приділяє багато місця захопленню турками у поляків Кам'янця Подільського[226]), й нічого не каже про термін володіння туркамя цнм містом; коли б Самовидець писав свій твір після повернення Кам'янця назад від Туреччини до Полпці, ц. т. після 1699 p., він би напевно під 1672 p. відмітив й це. Під 1674 р.· оповідає Самови- Дець, що f. Дорошенка в Лиеянці захоплено козацько-московським військом й узято „в неволю на Москву"1), про повернення ж його з Московщини, з неволі, що трапилося 1677 p., як про це під цим же 1677 p. оповідає й сам Самовидець[227] [228]), він тут.нічого не каже. Цетежможе свідчити, що це оповідання про захоплення в полон Г. Дорошенка писано до 1677 року. 1676 p. Самовпдецьоповідаепро те,щоП Дорошенко„усту- пилъ з Чигирина на мешкання... которому дано мешкання у мѣстѣ Соеницѣ", а під 1677 p. Самовидець оповідає, що П. Дорошенка одіслано з України до Москви[229] [230]). Якщо б літописець писав своє оповідання про переїзд П. Дорошенка з Чпгирину до Соснпці вже після від'їзду його до Московщини, він би в оповіданні про цей переїзд П. Дорошенка до Сосниці згадав би його пізнішу долю. Також року 1676 у Самовидця записано після попереднього ж оповідання про здачу П. Дорошенка I. Самойловичеві й Москві, що „от того часу Москва стала у Чигиринѣ, по указу его царского величества"; це місце, безумовно, писано до захоплення Чигирину- турками 1678 p., бо інакше ми б мали відповідне зауваження у вищенаведеному оповіданні 1676 року. 1676 p., Самовидець оповідає про суд над стародубським полковником П. Рославцем і ніженським протопопом С. Адамовичем, а тільки під 1677 p, оповідає про кінець цієї справи — заслання Адамовича й Роелавця1); цілком зрозуміло, що ціопо- відапня записані рівнобіжно подіям, інакше ми б тут мали попередження подій. Так само, оповівши про заслання С. Адамовича під 1677 p., літописець не каже тут нічого про смерть Адамовича в Сибірі, що мала місце 1 листопада 1686 p.[231]), про що б він напевно подав, коли б писав своє оповідання про заслання Адамовича після його смерти[232]). Під 1682 p. Самовидець заппсує, що „от того часу особливій господарь сталъ над Украиною“, а 1683 p. оповідає, що цей господар був захоплений у полон поляками[233]); це теж свідчить, що ці оповідання писалися рівнобіжно подіям, бо інакше напевно в оповіданні 1682 p. було б попередження подій. Під 1684 p. Самовидець оповідає про окупацію I. Самойловичем від Польщі земель по Сожу, а 1686 p. оповідаєпро поверненняцих земель назад до Польщі/), при чому в оповіданні l684 p. про ці події' немає ніякого попередження події 1686 p., що теж свідчить про те, що це оповідання 1684 p. записане літописцем рівнобіжно події. 1695 p. Самовидець оповідає про невдалий перший похід війська царя Петрапід Озів, а 1696 p. про другий похід тудиж й захоплення царевим військом Озова[234]), алежвопо- віданні 1695 p. нема попередження про це взяття Озова року 1696. Так само під 1695 p. оповідає Самовидець про зруйнування військом I. Мазепи й Б. Шереметева Казикерменя, а року 1697 й 1698 оповідає про будування тамукріплень й осадженнятамкозацько-московськоїзалоги10), їірн чому в оповіданні 1695 p. попередження подій 1697 й 1698 p. немаё. Ці випадки можуть також свідчити про писання за ці роки літопису рівнобіжно подіям Так catoo 1696 p. Самовидець оповідає'про смерть польського короля Я. Собіського й про заколоти, що сталися в Польщі з виборами HOBOi1O короля1), а 1697 p. літописець оповідає про обрання королем в Польщі Августа Саксонського [235] [236]), причому й тут в оповіданні 1695 p. ми не маємо попередження події 1696 p., що також свідчить про те, що це оповідання занотовано в літопис рівнобіжно подіям. Також 1697 й 1693 p. Самовидець оповідає, як зазначено вище, про укріплення Мазепою й Долгоруковим Казикерменя, а не згадує про зруйнування його •потім 1701 p., згідно угоди Москви з турками[237]), про що літописець напевно попередив би, коли б писав оповідання про ці події 1б97г-1698 p.p. після 1701 p.; .' Крім того, в літопису помітно виступають в тій його частині, яку можна назвати історичною, досить часті хронологічні помилки; автор відносить значну подію не на рік, коли вона відбулася, а на наступний рік. Так, напр., літописець відносить складення Гадяцького трактату на 1659 p.[238] [239]), тоді як ця подія мала місце 1658 p.; поразку й захоплення в полон Гонсівського Долгоруким літописець МІСТИТЬ ПІД 1659 P 3), тоді як ця подія трапилася 1658 p. Вихід Г. Косагова з московським військом з Запоріжжя літописець міститьпід i667'p.[240]), тимчасомякцяподія трапилась 1666 p.; також і суд над патріярхом Ніконом у літопису віднесено до подій 1667 p.[241]), тоді як і ця подія відбулася того ж 1666 p. Раду в Новгород-Сіверську занотовано в літопису під 16'69 p.,[242]) а вона була 1668 p. Ці моменти в літопису також свідчать, хоч і побічно, що та частина літопису, в якій містяться ці роки, писана літописцем деякий час після подій, — інакше вія не міг би помилитися щодо року таких досить значних подій. Так само треба звернути увагу й на ставлення Самовидця до деякого з історічних діячів, про яких він оповідає в свойому творі. Так ми маємо низку видатних українських діячів, що до них Самовидець ставиться в свойому творі дуже суворо, як от напр., гетьмани: I. Виговеькпй, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, I. Самойлович, почасти П. Тетеря. Але ж своє суворе ставлення до них він висловлює різно. До Виговського Самовидець ставиться суворо в першому ж оповіданні про посідання ним гетьманства; так само ставиться він суворо до П. Дорошенка, до Д. Многогрішного — знову таки починаючи з оповідань про перші кроки їх гетьманства. Ha протязі оповідання про гетБманетво Тетері він не раз висловлює своє незадоволення його діяльністю. Навпгки ж про I. Самойловича Самовидець, оповідаючи про діяльність цього гетьмана, не каже нічого негативного; після ж того, як Самойловича 1687 p. скинуто з уряду, Самовидець дає надзвичайно різку й сувору характеристику діяльности й особи так самого Самойловича, як і його синів; тут Самовидець пригадує й ставить на догану Самойловичу й такі вчинки, як те, що він „прошлой войни за своєю незпчливостю Чигиринъ утра- тилъ и людей военихъ Mtioro запропастилъ, которыхъ мало жаловалъ" >), що звичайно було ж доцільніше вмістити в літопис під тим роком, що в ньому відбулися ЦІ ПОДІЇ ·—· 1678. Про що може свідчити таке ставлення літописця до цих історічних діячів? Ha мій погляд, це може свідчити про те, що Самовидець писав негативно про всіх цих діячів уже тоді, коли вони зійшли з історичної арени і взагалі вже не могли пошкодити літописцеві, хоч би так чи інакше їм і стала відома характеристика їх у творі Самовидця. A як негативне ставлення Самовидця до I. Виговського, П Дорошенка, Д. Многогрішного, почасти П. Тетері, маємо в літопису з самого початку'їхнього гетьманства — треба визнати, що ту частину літопису, де вміщено оповідання про початок їхнього гетьманства, писано Самовидцем тоді, коли ці діячи вже зійшли з історічної арени. Отже, оповідання 1657 й наступних років προΊ. Виговського літописець міг почати писати ке раніш 1664 p., upo П. Тетерю не раніш 1665 p., про Д. Многогрішного не раніш 1672 p, про П. Дорошенка не раніш осени 1676 p.,—ц. т. років, ьоли ці діячі зійшли 30BCiM,a6o з історічної арени, або й життьового шляху. До I. Самой- ловича негативне ставлення ми бачимо у літопису тільки після скінення Самойловича з гетьманства. Де свідчить, що події гетьманської діяльно- сти Самойловича Самовидець писав рівнобіжно подіям; коли ж про початок гетьманства Дорошенка 1665 p., як говорилося вище, літописець писав не раніш осени 1676 p., треба визнати, що про події частини гетьманства Самойловича Самовидець писав деякий час, як вони відбулися, а другу частину, починаючи не раніш кінця 1676 p., писав рівнобіжно подіям. . Маємо також в літопису Самовидця, в першій його частині, часте вживання виразу „на тотъ часъ“[243] [244]) й подібні йому, що свідчить, що ці звістки записувалися літописцем деякий чан опісля. Крім того, про те, що літопис Самовидця в значній його частині писано не рівнобіжно подіям, а деякий час опісля них — видко й з характеру оповідань літопису и навіть з форми оповідань кожної частини літопису. B першій частині літопису — частині, що її писано деякий час після подій, оповідання подано зв'язано й послідовно, з вказівками на їх причинове співвідношення; при тому ж маємо на початку й розподіл оповідань як би на окремі розділи („0 началѣ войни Хмелницкого" й інш.); до того ж літописець у цій першій частині свого твору звертае увагу на події головні й важливіші, а події другорядні він переважно залишає на боці. Для прикладу наведу схему оповідань декількох років. B оповіданні 1649 p. літописець спочатку дає звістку про Переяславську комісію, потім про похід козацького війська під Збараж, облогу цього міста, Збо- ровську битву й Зборовеький трактат, погром війська Кричевського на литовському фронті, сарану й дорожнечу хліба й солі на Україні, приїзд А. Киселя до Києва, викуп коронного й польського гетьманів з татарської неволі[245]). Оповідання 1666 p. містять послідовно: повернення Брю- ховецького з Москви, приїзд московських воєвод на Україну й їх діяльність, прихід калмиків на Україну, Переяславський бунт, розгром війська Маховського гетьманом П. Дорошенком і татарами[246]). Оповідання 1676 p. містять послідовно : кінець гетьманства ГІ. Дорошенка, війну турок і татар проти поляків, смерть царя Олексія й початок царювання царя Федора, взяття Соловецького манастиря й справу про розкол, справу пол- ковника tt. Рославця й протопопа С. Адамовича, гетьманство 0.- Ґоголя на Поліссі1). Після 1676 p. такого розташування оповідань в літопису ми вже не зустрічаємо, як не зустрічаємо й оповідань- виключно про значні події. Крім того, до 1676 p. щорічні оповідання літопису Самовидця відзначаються ще й тим, що кожен рік літописець розпочинає обов'язково оповіданням про якусь значну подію й ніколи оповіданням про подію незначну, подію другорядну. Наведу тут для прикладу початкові оповЬ дання цих років. 1648 p. розпочинається оповіданням про Жовтоводську й Корсупську битви, 1649 p. — оповіданням про Переяславську комісію, 1650 p. — иро похід Б. Хмельницького на Молдавію, 1651 p. — Берестецьку кампанію, 1652 p. — про Батозьку битву, 1653 p. — Жванецьку кампанію, 1654 p. — Переяславську кампанію, 1655 p.—Дрижипольську битву, 1656 p. — облогу Риги, i657.p —похідА. Ждановіча, 1658 p. — союз гетьмана I. Виговського з Кримом, 1659 p. — облогу Конотопа, 1660 p.— Борисівську комісію, 1661 p. — відступ полякіЬ з Лівобережжя (найзнач- ніша подія цього, небагатого на зовнішні події року), 1662 p. — розгром татар Ромодановським, 1663 p.—про Чорну раду в Ніжені, 1664 p. — похід Я. Казиміра, 1665 p. — похід відділів I. Брюховецького підБілу-Цер- кву, 1666 p.—повернення Брюховецькпго з Москви й приїзд московських воєвод на Україну, 1667 p.—рухи на Запоріжжі, 1668 p. — по.в- стання проти Москві на Лівобережжі, 1669 p. —рада в Новгородсіверському, 1670 p.—українські резиденти в Туреччині й подорож P. Ракушки до Царгороду, l67i p.—арешт ПІумлянського гетьманом П. Дорошенком, 1672 p. — бої під Тростянцем, 1673 p.—про битву під Хотином, 1674 р.— похідлівобережних імосковських відділів під Чигирин, 1675 p.—про дрібну війну Я. Собіського проти Дорошенка й зимівлю Собіського в Брацлаві, 1676 р. — кінець гетьманства· П. Дорошенка^ ,' B тих же випадках, коли літописець занотував дрібну подію, що майа місце на початку року, — він відносив її на кінець попереднього року, хоч іноді саме оповідання ясно свідчило, що ця подія належить до наступного року. Так, напр., 1651 p. маємо в літопису, що на початку осени відбулася Білоцерківська угода козаків з поляками, а далі маємо, під цим же роком, що, у зв'язку з бунтами людности проти цієї угоди, жовніри польські „на самое Воскресеніе людей вирубали. У миргородскомъ полку“... Правда, з наведених початкових оповідань кожного року до 1676 p. включно, здається, що початкові оповідання 1658 p. (союз 1. Виговського з Кримом), 1660 p. (Борисівська комісія), 1665 p. (похід відділів I. Брюховецького під Білу-Церкву), 1670 p. (резиденти П. Дорошенка в Туреччині й подорож P. Ракушки до Царгороду), 1675 p. (перебування Я. Собіського в Брацлаві й зв'язані з цим події) з'являються оповіданнями не досить важливими в порівнянні з іншпми подіями тих же років. Але ж треба взяти на увагу, що ці події, як це буде видко з наступних розділів, зв'язані з життям і діяльністю самого автора літопису й тому були особисто для нього подіями важливимиД / Ha різницю з вищенаведеними * даними Цієї першої частпни літопису Самовидця друга частина його, починаючи з 1677 p., має зовсім протилежні особливості. Друга частина літопису Самовидця, починаючи 1677 р.,маєхарактер уривчастих, нічим не зв'язаних між собою звісток, заміток про різні події; розповідна форма зустрічається рідко, хіба в окремих епізодах. Події в літопису містяться не тільки важливі, але дуже багато маємо иодій другорядних. Оповідання розташовані не за внутрішнім їх зв'язком, а виключно в хронологічному порядкові, що надає цій частині твору Самовид- [247] [248] ЦЯ цілковитий характер літопису, що писався рівнобіжно подіям[249]). Йк починається дуже часто з оповідань дрібних. Для прикладу наведу роз- ташовання оповідань за декілька років.} Так 1677 p. розпочинається оповіданням про сувору зиму, далі йде оповідання про одвезення П. Дорошенка з України на Московщину, про засудження С. Адамовича й інших осіб, причетних до нього, опис пожежі в Стародубі, потім йде оповідання про відсилку Адамовича й Рослав- ця до Москви, за ним звістка про рух під Чигирин 10. Хмельницького з турками й татарами, потім звістка про обурення люду в Стародубі на попа Якова, далі події війни під Чигирином, нарешті привезення до Ста- родубу майна Печерського манастиря. 1686 p. звістки йдуть в такому порядкові: повернення митрополита Четвертинського з Москви на Україну, згода царів з королем польським, сніг на весні, робаки на нивах, шкоди від ордипідКиєвом,поверненняПольщі,згідноскладеної угоди, Україною земель по Сожу, похід Я. Собіського до Кам‘янця-Подільського,чомувін „присяги на згоду царскому величеству не виконалъ", зимівля московських відділів нижче Січі, присяга Я. Собіського московським послам. 1695 p. звістки в літопису йдуть в такій послідовності: напад татарської орди на місцевості біля Львова, наказ царя Петра заслати війська під Озів, а гетьмановіІ.МазепійБ Шереметевуз військомйти під Казикермень, перехід війська Мазепи й ПІереметева через Дніпро, напад татар на Хвастовщину, облога й взяття Казикерменю й інших міст біля нього відділами Мазепи й ПІереметева, невдала облога військом царя Петра Озову, , B цій другій частині літопису, починаючи з 1677 p., ми вже не зустрі- чаемО такого попередження подій, яке ми знаходимо в першій частині літопису.' He зустрічаємо ми тут і хронологічних помилок, щоб літописець якунебудь подію, що мала місце певного року, відносив на рік попередній, як це мп часто зустрічали в першій частині літопису. He зустрічаємо ми також в цій другій частині літопису й суворого ставлення до· тих українських і московських діячів, що ще в той час не зійшли з іето- річної арени. Навпаки, ми бачимо тут в літопису Самовидця такі моменти, коли автор під якимсь роком заносить звістку про подію попереднього року. Так,напр., під 1693 p. літописець оповідає, що „турецькое войско прошлого лѣта великую шкоду отнесло от цесаря християнекого". Як видко, це мало місце тому, що про це літописцеві стало відомо з часом, вже 1693 року, після того, як вінзакінчив свою працю над оповіданням 1692 p.; записати ж цю подію він вважав потрібним, а тому й занотував її в оповіданнях наступного року. TTTn ж до ставлення Самовидця до подій, що може свідчити про писання другої частини його праці рівнобіжно подіям, тут дуже характерг ним являється оповідання літописця про події бунту стрільців на Московщині 1682 p. Це оповідання про повстання стрільців розпадається в літопису на дві частині, між якими втілено оповідання про події на Правобережній Україні. У першій частиш звістки про повстання стрільців Самовидець оповідає про цю подію без одвертої ворожости до стрільців; він навіть оповідає, що Наришкини царевича Івана „почали бити душити", що було приводом для виступу стрільців.' B другій же частині, писаній, як видко, вже після придушення руху стрільців і скарання Xo- ванських. Самовидець кваліфікує рухи стрільців як „бунти“, каже про „стрелцовъ своеволнихъ“, жалкує, що „онимъ зразу допущено своеволѣ", каже про „промислъ о оной евоеволѣ“ й з задоволенням закінчує оповідання цього 1682 p. звісткою, що „итакъ тіе бунти уекоромилиеь великіе на Москвѣ". Такий характер оповідання, безумовно, звідчить про запиЬувай- ня цих звісток рівнобіжно подіям> Такі дані ми маємо в літопису Самовидця для вирішення питання про час написання цього твору. Тепер треба ще розглянути питання, коли саме писав, певніш, коли літописець закінчував оповідання кожного року другої частини свого твору. Вище я доводив, що другу частину літопису Самовидця автор цього твору писав рівнобіжно подіям. Але ж це не значить,» що опісля події літописець завжди зараз же занотовував її до свого твору; в багатьох випадках минав деякий час, правда, не досить довгий, покіль Самовидець занотовував звістку до свого твору. Про це може свідчити сам літопис. Так, напр., 1687 p. літописець одним оповіданням дае звістки про скинення Самойловича, про бунти в різних місцевостях України, обрання Мазепи гетьманом, кару бунтівників, але ж все це, особливо справи бунтів, відбулися не' зразу, а тяглися деякий час. Так само виникає питання, коли Самовидець закінчував кожен рік оповідань свого твору. Тут треба визнати,1· що, пишучи свій твір рівнобіжно подіям, занотовуючи події до свого твору деякий час, хоч і незначний, після того, як вони відбулися, літописець мусив часто, в тому випадкові, коли він описував у свойому літопису події останніх, або, певніш, останнього місяця якогснебудь року, закінчувати літопис на початку наступного року. Доказом цього можуть бути деякі місця самого літопису Самовидця. Так,напр., 1680 р.,описуючи комету, що появилася в середині грудня1), літописець малюе~„столпъ страшне великій".., що „през три ночи тр'и- валъ, а напотомъ на многіе ночи на заходѣ слонца являлся"; це оповідання вже само собою може свідчити, що воно записано деякий час після події; притому ж в діярії сучасника цих подій Дмитрія Ростовського маємо, що комету цю було відко й за водохреща 1681 p.[250] [251]). Під 1686 p., оповідаючи про похід московського війська з Косаговим за Пороги[252]), Самовидець про них каже, що Косагов з військом „тамъ зимовали", що, звичайно, можна занотувати до літопису не раніш січня 1687 p. 1690 p., оповівши про сарану, що з‘явилася на Україні в серпні того року, каже, що сарана „на Украинѣ коло Нѣжина и Чернѣгова и* на сѣвери коло Стародуба зазимовала"[253]), що могло бути запотовано до літопису деякий, хоч короткий час, після подій. Під 1701 p. літописець занотувує повернення на Україну козацьких відділів нак. гетьмана Д. Апостола, тоді як це було на початку 1702 року. Все,це може свідчити, що ті роки літопису, в яких Самовідецьопо- відає про події останніх, певніш, останнього місяця року, він закінчував на початку року, наступного за цим роком. ^ Підведемо тепер пісумкд всього вищесказаного ripo Час написанні літопису Самовидця. I. До 1676 p. включно ми маємо в оповіданнях літопису дуже часто попередження подій; починаючи з 1677 p. такого попередження подій ми в літопису Самовидця не зустрічаємо. II. До 1676 p. включно ми маємо в літопису дуже часті хропологічні помилки, моменти, коли під якимнебудь роком оповідається про події, що мали місце наступних років; з 1677 p. таких помилок, таких моментів в літопису не знаходимо. III. B одній частині літопису (1648 —1679 p.p.) ми зустрічаємохроно- логічні помилки .в оповіданнях, коли під якимнебудь роком оповідається про подію, що мала місце раніш. У другій частині(іб77-і702 р.р.)цього не трапляється. IV. B оповіданнях 1647 —1676 p.p. спостерігаємо суворе ставлення літописця до видатних історичних діячів України, починаючи з початку їх діяльности, за часи, коли ці діячи ще не зійшли з історичної арени; в оповіданнях 1677 —1702 p.p. таких випадків уже немає. V. B одній частині літопису (1648 —1676 р.р)ми зустрічаємо часто в оповіданні про поточні події вираз „на тот час“ і подібні йому; в другій частині (1677 —1702 p.p.) ми цього не знаходимо. VI. B одній частині літопису (1648-1676 p.p.) оповідання йдуть послідовно в причиновому внутрішньому зв'язку; в другій частині (1677 —1702 p.p.) оповідання мають характер уривчастих звісток, за хронологічним порядком, розтапюваних без внутрішнього зв'язку. VII. B оповіданнях першої чаотини(1б48 —1676 p.p.) містяться переважно події важливі й зокрема кожен рік розпочинається оповіданням про видатну подію;вчастині другій літопису(іб77— 1702 p.p.) ми маємо також досить оповідань і про події другорядні, рік починається і з оповідань дрібних, другорядних. VIII. B другій частині літопису (1677 — 1702 p.p.) мп зустрічаємо випадки, коли літописець оповідає в подіях якогонебудь року про події минулого року. Ці дані й дають нам підставу зробити такі остаточні висновки про час написання літооису Самовидця : I. Літопис Самовидця складається з двох частин: і) чаетиниісторич- нсї, що охоплює 1648—1676 p.p.,—частини, що її літописець писав деякий час після подій,й 2) частини другої, що охоплюєіб77—1702 p.p.,—частини, що її літописець писав рівпобіжно подіям, закінчуючи часто писання подій певного року на початку наступного року. II. Рік, з якого в літопису оповідання літописець заппсував рівнобіжно подіям, є 1677 рік. 49