КОМЕНТАРІ

1648

^1# Думка літописця, що посполиті перед 1648 p. нібито «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасгках», суперечить історичній правді. Твердження літописця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали.

²* Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмо- вича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — початку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою пізніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної фантазії. B його основу, очевидно, лягли події 1646 p., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. I. Д з и p а, Українська історіографія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — Історіографічні дослідження в Українській PCP, вип. 1, K., 1968, стор. 178—186).

³* Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (I. П. K p и п ’ я к e - в н ч, Богдан Хмельницький, K., 1954, стор. 129).

⁴* Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які виступили проти своєї старшини на Кам’яномуЗатоні,також«и піхоту німецькую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б.

⁵* За свідченням окремих польських сучасників, C. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).

⁶* Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 p., свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, автордопускає помилку, заявляючи, що згадана битва була «на том тижню по святой Тройци» (Η. Г о p б а ч e в с к и й, Археографический календарь на две тысячи лет, Вильна. 1869, стор. 7, 34).

⁷* Релігійного гнітузазнавали передусімправославніукраїнці Правобережної та Західної України, а також населення Білорусії. Православна Київська митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику.

Щодо становища церкви у Чернігові, де, мовляв, уніатські «архимандритове один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові K. Ставровецький (1628 — 1648) був уніатським архімандритом, до того ж формальним, другий архімандрит M. Оранський лише встиг отримати від короля Владислава цю посаду. Його наступник I. Мещеринов знову був православним архімандритом (A. B e p - зилов, УниатскиеархимандритывЧернигове.—Труды Черн. губ.арх. ком., вьш. 5, Чернигов, 1903.)

⁸* Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув спочатку до Білої Церкви, а потім до Чигирина, де зупинився на короткий час, а не до Пилявців, як свідчить літописець(І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький,стор. 130).

^в* Польсько-шляхетську армію у битві під Пилявцями очолювали Домінік Заславський-Острозький, M. Остророг і О. Конецпольський (Документы об освободительной войне украинского народа 1648 —1654, K., 1965, стор.

¹⁰* У битві під Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невеликий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемоги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. l,K., 1898, № 66, стор. 321).

^и* Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 p. прибув до Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648— 1657), K., 1961, стор. 87 —90).

¹²* Гетьман Б. Хмельницький одружився з Г. Чаплинською перед тим, як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювалисьнавітьдопилявецької битви(Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 196, 197).

1649

¹³* 1649 p. магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише весною 1649 p. його було призначено київським воєводою (Документи Богдана Хмельницького, стор. 103, 105, 114).

и* у Переяславській раді під час переговорів з Польщею не брали участі деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комісарів булаву і прапор. Самовидець помилково вважає, що гетьман одержав також бунчук, бубни і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів було досить тяжким, оскільки Хмельницький у цей час вів незалежну політику (Воссоединение Украины с Россией, Документы иматериалы в трех томах, т. II, 1648— 1651, M., 1954, стор. 105—113).

¹⁵* Справжньою причиною збройного виступу широких народних мас, їх влиття до козацького війська був нестерпний соціальний і національний гніт, важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орендарів, єзуїтів, а не мета наживи, грабежів, збагачення, як пише літописець (I. П. K p и п ’ я к e в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 13—334; Ф. П. Ш e в- че н ко, Політичні та економічні зв’язкиУкраїни з Росією в середині XVII ст., K., 1959, стор. 15—39; Документи Богдана Хмельницького (1648—1657); M и кол а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор.

^1в* У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 тис. чоловік (1. П. K p и п’ я к e в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 161).

¹⁷* Насправді під Зборовом Хмельницького змусив укласти угоду з польським королем кримський хан (Акты ЮЗР, III, № 33, стор. 395, 413).

¹⁸* У заклад на Хмельницького, коли гетьман відвідував польського короля, з польського боку дано Любомирського. Гетьман у цей же день повернувся до свого табору (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 205—206)

¹⁸* Київськийполкпідкерівництвом М.Кричевського литовські військароз- громили 21.VII 1649 p. під Лоєвом, а не Загаллям, як пише літописець (I. П. K p и- п’ я к e в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 162).

169

²⁰* До козацьких частинМ. Кричевського входили такожОвруцький, Чорнобильський і частина Чернігівського полку і полк голоти (M и к о л а П e т p о в - с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 206).

²¹* Польських коронних гетьманів M. Потоцького і M. Калиновського було викуплено 1650 p. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 320—325).

1650

га* Очолював татарські орди, які 1650 p. разом з козацькими загонами нападали на молдавські землі, не хан, як пишелітописець,акалга.Цейнапад був вчинений без дозволу султана (Жерела до історії України-Руси, т. XII, Львів, 1911, № 127, 128).

1651

²³* Листи Хмельницького до різних осіб, які гетьман писав у Чигирині протягом січня, свідчать, що він виїхав звідси неранішедругої половинилютого(До- кументи Богдана Хмельницького (1648—1657), стор. 208—211).

²⁴ Тому що битва відбулася 28—30.VI (18—20.VI за ст. ст.), а «петрівка» у 1651 p. розпочалась 26 травня, облога козацьких загонів під Берестечком не могла тривати протягом усієї «петрівки». Король вирушив з військом під Берестечко l5 червня і прибув туди 19 червня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор.

²⁶ Причини поразки козацьких військ у Білорусії були інші, а характеристика полковника Небаби літописцем суперечить дійсності. Козацькі війська, очолювані M. Небабою, наступали на Гомель, Рославль, укріплювались у гирлі Сожа. Чернігівського полковника M. Небабу вважають одним із кращих військових ватажків у період визвольної війни. Він виділявся серед інших військовим талантом і мужністю (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 211—212; I. П. K p и п’ я к e в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 185).

²⁶ Керівники литовського війська, захопивши Київ, не виявляли неприхильного ставлення до митрополита C. Косова й архімандрита Й. Тризни (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 579—580).

²⁷ Польські і литовські війська з’єдналися під Германівкою, поблизу Василькова, а не під Білою Церквою, як пише літописець (Воссоединение Украины с Россиен.т. III, стор. 130i 144).

²⁸ Виклад змісту Білоцерківського трактату літописець подає поверхово, поклавши в основу Зборівську угоду. Білоцерківський договір був укладений Хмельницьким на невигідних для України умовах, значно урізуючи права українського народу (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 617—644).

²⁹ У пограбуванні маєтків магната Адама Киселя та комісарів О. Гонсев- ського і Ю. Глібовича взяли участь і козацькі загони (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 142; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 214).

³⁰ Насправді Білоцерківська угода підписана 18(28) вересня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 620).

³¹ Після смерті коронного гетьмана M. Потоцького (1651) M. Калиновський і далі залишався польним гетьманом (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 627 i 634).

³² Польське військо розквартирувалось на Лівобережжі на початку 1652 p.

³³ Масове переселення українцівз Правобережжя наСлобожанщину припадає на 1652 p. (Д. Б а г а л и й, Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1886,ч.ІѴ,стор.416таін.).

³⁴ Події в «Липовому» відбулися весною 1652 p. Полковник M. Гладкий був страчений 18 травня 1652 p. у Миргороді (Документы об освободительнойвойне украинского народа, стор. 644).

1652

³⁵ Керував татарськими ордами Нурадин, а не хан, як пише літописець. Після перемоги під Батогом було страчено лише частину польських бранців (H. Костомаров, Богдан Хмельницкий, Собр. соч., кн. ІѴ.СПб., 1904, стор. 491; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Псевдо-діяріуш C. Зорки.— Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. XVII, 1928, стор. 176).

1653

³⁶ Повідомлення літописця про те, що Б. Хмельницький зосередив козацькі війська під Кам’янцем-Подільським, дебуло підписано польсько-татарську угоду без його відома, не відповідає дійсності. Насправді вона відбулася під Жванцем (П. K л e п а ц ь к и й, Літопис Самійла Величка.— Записки Полтавського IHO, Полтава, 1925—1926, стор. 57).

³⁷ Згадане Самовидцем козацьке посольство на чолі з Г. Гуляницьким до Москви документами не засвідчено. Про всі попередні посольства, які насправді мали місце, літописець, напевно, не мав відомостей (M и к о л а П e т p о в c ь - к и й, Нариси історії України..., стор. 219—221).

1654

³⁸ Серед членів царського посольства, яке 9 жовтня 1653 p. виїхало з Москви на Україну, один лише В. В. Бутурлін був боярином, чин дворецького він одержав після повернення до Москви за успішну місію (ВоссоединениеУкраинысРоссией, т. III, стор. 417; Полное собрание законов Российской империи, т. I, M., 1830, № 125, стор. 326—328; Акты ЮЗР, X., ч. 4, стор. 286 та ін.).

³³ Насправді 1654 p. смоленським воеводою був Пилип Обухович, а Ю. Глі- бович був ним у 1643—1653 pp. (M и к о л а П ет p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 225).

⁴⁰ I. Золотаренко їздив до Олексія Михайловича в Смоленськ у кінці вересня 1654 p. з-під Старого Бихова (Акты ЮЗР, XIV, № 5, стор. 147; № 7, стор. 165 та ін.).

⁴¹ Литовські війська на чолі з Я. Радзівіллом спочатку оточили Новий Би- хів, а потім Могилів у 1655 p. (АктыЮЗР, XIV, № 13, стор. 493; № 14, стор. 513, 521; № 21, стор. 573, 587 та ін.).

⁴² Монетний двір випустивміднікопійки 1656 p. Відтоді царську печатку почали ставити й на талярах. Мідні копійки спочатку мали вартість срібних, згодом хній курс упав. До речі, мідні гроші, випущені 1656 p., мали штамп 1654 p. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 227—228).

⁴³ Повідомлення літописця, що 1654 p. Швеція напала на Польщу і захопила польські міста, є помилковим, тому що воєнні дії шведських військ почалися влітку 1655 p. (M и к о л а П e т p о в с ь к и й , До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису.— Записки Ніжинського IHO₁ кн. VI, 1926, стор. 29).

1655

⁴⁴ ПідДрижиполемукраїнськеі російськевійськанебуливщент розгромлені, хочпольсько-татарськаарміяодержала воєнну перевагу. Татарські загониспу- стошили Брацлавщину (L. K u b а 1 а , Wojna moskiewska r. 1654—1655, Warszawa, 1910, стор. 198—202).

⁴⁵ Козацькі загони і російське військо з-під Дрижиполя вирушило до Білої Церкви (А. Б a p с у к о в, Род Шереметьевых, кн. IV, СПб., 1884, стор. 155).

⁴⁶ 1655 p. цар Олексій Михайлович вирушив з військом із Москви, а не з В’язь- ми, як пише літописець.ДоМоскви він і повернувся (Акты Московского Государства, т. II₁ СПб., 1894, № 641, 754; Дворцовые разряды, т. III, СПб., 1852, стор. 460—461).

⁴⁷ 1 656 p. козацькі війська відступили з Білорусії на Україну згідно з наказом ніжинського полковника Василя Золотаренка (Акты ЮЗР, III, № 351,стор. 519; № 352, стор. 526; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 40—41).

1656

⁴⁸ Повідомлення літописця, що під час війни Росіїз Швецією 1656 p. напередодні виступу російського війська шведи відступили за море, є помилковим. 1656 p. шведські війська були в Польщі, 28—30 липня відбувся бій під Варшавою (Дополнения к III т. Дворцовых разрядов, СПб., 1854, стор. 50; M и кол а П e т p о в - с ь к и й, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31).

⁴⁹ Кількість царського війська під Ригою була 118 тис., а не 700 тис., як пише літописець. Облога Риги тривала з 21 серпня до 5 жовтня (Ф. Л а с к о в с к и й, Материалыдля историиинженерногоискусствавРоссии, ч. І,СПб., 1858,стор. 299; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31—32).

⁵⁰ У Вільні на комісії як представники чужоземних держав були австрійці. Тут було досягнуто певної угоди про припинення російсько-польської війни (M и - к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 232).

⁶¹ Насправді молдавський похід козацького війська на чолі з Тимошем Хмельницьким і його смерть мали місце 1653 p. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 712, 714).

1657

⁶² 1657 p. польський король перебував удома. До Польщі на допомогу королеві прийшов кримський хан з ордами ( M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 234—235).

⁶³ Причиною відступу шведів з Польщі було не прибуття кримського хана і зосередження польських військ навколо короля, а війна Швеції з Данією (L. K u - b а 1 а , Wojna brandenburska і najazd Rakoczego w roku 1656 і 1657, Lwow, стор. 159, 164).

⁶⁴ Кримська орда прибула до Польщі вже після того, як були закінчені переговори з Ракоцим, угорський король разом з рештками свого війська був відпущений до Угорщини (L. K u b а 1 а , Wojna brandenburska, стор. 178—179; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 33—34).

⁶⁵ Гетьман Б. Хмельницький помер 27 липня (6 серпня н. ст. 1657 p. у Чигирині (Акты ЮЗР, т. IV, стор. 3, 5, 11, 14; т. XI, стор. 759; Архив ЮЗР, ч. III, т. VI, стор. 319).

⁶⁸ Зображуючи події козацької ради 1657 p. у Чигирині, літописець подає ряд повідомлень, що суперечать історичним джерелам. За свідченням інших очевидців, козацька рада нетривала ажтридні.майбутній гетьман Іван Виговський та козацька старшина не відмовлялись від чинів, Юрася Хмельниченка не було обрано гетьманом, I. Виговському не було дано право підписуватись гетьман «на тот час», тобто під час походів. Козацька рада у Чигирині обрала Виговського гетьманом з усіма атрибутами влади за один день (M и к о л а П e т p о в c ь - к и й, Нариси історії України..., стор. 236—241).

⁶⁷ Лесницький був миргородським полковником, а не військовим суддею, як пише літописець (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 238).

⁶⁸ Поразка козацьких військ I. Виговського під Полтавою і згадані літописцем події відбулися 1658 p. (Акты ЮЗР, XV, № 2, стор. 3; VII, № 78, стор. 224; IV, № 55, стор. 91).

⁵⁹ Лубенський полк підтримував гетьмана I. Виговського (Акты ЮЗР, VII, № 89, стор. 260—261).

⁶⁰ До козацькия загонів Г. Гуляницького, що були обложені у Варві, крім Чернігівського і Прилуцького, входив ще й Ніжинський полк (M и к о л а П e т- p о в c ь к и й, Нариси історії України..., стор. 247—248).

⁶¹ Г. Ромодановський відступив від Варви, домовившись із старшиною гетьмана Виговського (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 248—249).

⁶² Козацькі війська гетьмана I. Виговського облягли Лохвицю і Зіньків у 1659 p. Російські загони, що були у Лохвиці, очолював Ф. Куракін, а не Г. Ромодановський, як пише літописець. Боярські привілеї Ромодановський одержав 1665 p., а в 1659 p. він був у чині окольничого (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 249—250).

1659

⁶³ Гадяцька угода з Польщею була підписана гетьманом I. Виговським 7(17) вересня 1658 p., а затверджена сеймом 1659 p. (П. K л e п а ц ь к и й, Літопис Самійла Величка, стор. 57).

⁹¹ Бар та інші міста стали власністю Виговського в роки його гетьманування 1657—1658 pp. (Архив ЮЗР, ч. VIII, т. II, Ka 48, стор. 94; № 51, стор. 97).

⁹⁵ Литовське військо було розгромлене 1658 p. Тоді ж був захоплений і гетьман Гонсевський (L. K u b а 1 а , Wojny dufiskie і pok6j Oliwski 1657—1660, Lwow, 1922, стор. 147).

1660

⁶⁹ Війська C. Чарнецького облягли у серпні—жовтні 1661 p. Могилів і захопили російського воєводу кн. Мишецького (A. T p у б н и ц к и й, Хроника белорусского городаМогилева, M., 1887, стор. 24; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, Warszawa, 1963, стор. 427—428).

⁶⁷ Ha основі угоди, досягнутої на Кодачку, проти Польщі повинні були вирушити козацькі полки на чолі з T. Цицюрою: Переяславський, Київський, Лубенський, Миргородський і Прилуцький (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 257).

1661

⁹⁸ Твердження літописця, що напередодні виборів Я. Сомка гетьманом все Лівобережжя було вірне і слухняне російському цареві, неточне. Адже Олексію Михайловичу в цей час не корилися Полтавський полк Жученка, а також міста Опішня, Кобеляки.Котельва, Санджари (Акты ЮЗР, V, №31, стор. 56; № 34, 65—66).

1662

⁹⁹ Поблизу Городищ Г. Ромодановський 16.VII завдав поразки військам Ю. Хмельницького і татарській орді. Отже, не відповідає дійсності повідомлення літописця, що перед цим татари покинули Україну (M и к о л а П e т p о в c ь- к и й, Нариси історії України..., стор. 262).

⁷⁰ Ha допомогу гетьманові Ю. Хмельницькому кримський хан вислав татар- ськізагонипід керівництвомсолтанів Селім-ГиреяіМахмет-Гирея (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, ч. 3, стор. 190).

⁷¹ Гетьман Юрій Хмельниченко зрікся булави на початку 1663 p. Правда, гадка зректися гетьманства і йти в монастир була в нього 1662 p., про що він зізнається у листі до свого дядька Я- Сомка (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 264; Додатки, №8, стор. 398—399).

⁷² Чорна рада 1663 p. скликана з ініціативи російського царя, про що було відомо як прибічникам Я. Сомка, В. Золотаренка, так і I. Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, № 121, стор. 345 та ін.; M и к о л а П ет p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 267).

⁷³ 1 663 p. Д. Великогагін ще не мав дворянських привілеїв, а був окольничим (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 267—268).

⁷⁴ I. Брюховецький одержав булаву і бунчук, а також соболі 5.VII 1663 p., які йому від імені царя вручив стольник M. Гагарін (Дополнения к III т. Дворцовых разрядов, стор. 386—387).

⁷⁵ Київський полковник В. Дворецький, який був присутній під час виконання вироку в м. Борзні, влистідочернігівськогоєпископа Лазаря Барановича від 21 вересня 1663 p. перелічує імена страчених: «в місті Борзні постинано їх дня 18 вересня: Якима Сомка — наказного гетьмана, Євстафія Васюту (тобто В. Золотаренка.— Я-Д-) — полковника ніжинського, Йоаникія Силича — полковника чер- нігівського.СтефанаШамрицького—полковника лубенського, Афанасія Шуров- ського—полковника переяславського, ПавлаКилдія—осавула ніжинського, Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядныя, по официальным оных спискам, т. II, СПб., 1885, стор. 940; M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 269).

1664

⁷⁶ Похід Яна Казіміра на Лівобережжя, захоплення Oc pa, Ніжина, Салти- кової Дівиці, Мени відбулися в грудні 1663 p., а не на початку 1664 p., як пише літописець (M и к о л а П e т p о в с ь к и й , Нариси історії України..., стор. 272; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 501 —502).

⁷⁷ Російську армію, яка переслідувала польські війська на Лівобережжі, очолювали: князь Я. Куденекович-Черкаський, П. Шереметєв і князь Г. Ромо- дановський (Акты, собранные Археографической экспедицией.т. ІѴ,СПб.,1836, № 149, стор. 197).

⁷⁸ Гетьмана Івана Виговського розстріляно за наказом С. Маховського. Останній розгромив також козацькі війська на Лівобережжі (Μ. П e т p о в c ь - к и й, Нариси історії України..., стор. 274).

⁷⁹ Київський митрополит Діонисій Балабан помер 10.V 1663 p. Ha його місце митрополитом було обрано Йосифа Тукальського (Черниговские губернские ведомости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, К·, 1859, стор. 382).

^s0 Гетьман Павло Тетеря втік з України 1665 p. (Акты ЮЗР, V, № 122, стор. 267, 272—273, 277).

⁸¹ Козацьке військо, яке 1665 p. захопилоЧеркаси.очолювавосавулП. Нуж- ний, а не лубенський полковник Г. Гамалієнко, як пише літописець (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 276).

⁸² Облога Чигирина тривала близько двох тижнів (M и к о л а П e т p о в - с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 276—277).

⁸⁸ Козацькі війська гетьмана I. Брюховецького з’єдналися із запорожцями кошового I. Сірка 18 червня у Каневі (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 277).

⁸⁴ За свідченнямдокументів, калмицькі загони бували на Україні і до 1664 p., вони не раз виступали разом із запорожцями проти Криму (Акты ЮЗР, V, № 43, стор. 96; № 63, стор. 140, 148—149; № 67, стор. 169—170та ін.; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, стор. 315 та ін.).

⁸⁵ Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець помер 1665 p. (Акты ЮЗР, V, № 110, стор. 249; A d a m K e r s t n e r, Stefan Czarnecki, стор. 514—515).

1665

⁸⁶ Друга битва козацьких військ з польсько-шляхетськими відбулася під Білою Церквою близько 13 червня за ст. ст. (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 279).

⁸⁷ Генерального писаряЗ.ШийкевичазасланодоСибіруза доносомІ.Брюхо- вецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич із заслання до Батурина після 1681 p. У різних документах 80—90-х років зустрічається його ім’я (Акты ЮЗР, VI, № 1, стор. 13—14; VIII, № 15, стор. 54).

⁸⁸ Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано доСибіру за активну діяльність, скеровану проти I. Брю- ховецького(АктыЮЗР,Ѵ,№121,стор.265;№122,стор.276;№ І27, стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.).

1666

⁸⁹ Згідноз угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665p. у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 161).

⁹⁰ За царським переписом, проведеним 1666 p. на Україні, козаки звільнялись від оподаткування (M. Костомаров, Собр. соч., кн. ѴІ.СП6., 1905, стор. 73).

⁹¹ Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 p., проте бої точилися аж до осені (Акты ЮЗР, VI, JVs 45, стор. 127, 129).

1667

⁹² Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 p. без відома царя (M и к о л а Пет p о в с ь к и й, Нариси історії України..., Додатки, JVs 10, стор. 400—401).

⁹³ Запорожціперебилилишебільшучастинутатар, невсі запорожці — учасники цієї змови—були спіймані (Акты ЮЗР, VI, JVs62, стор. 179, 184, 187).

⁹⁴ Коронним гетьманом Я. Собеський став 1668 p. після підписання Підгаєць- ких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas PoIo- niae illustrantia, t. I, Kxakow, 1880—1881,JVs 129, стор. 337—338; T.Kor- zon,DolainiedolaJana Sobieskiegol629—1674, т. II, Krakow, 1898, стор.59,67).

⁹⁶ Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 p., а на Україну він приїхав 1667 p. (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії Укра їни..., стор. 288).

⁹⁸ Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 p. у білоруському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, наведенихлітописцем: «котора бисторона(Правобережначи Лівобережна Україна.— Д.Д.)спротивилася,то зобополне онуюзносити», хоча зобов’язаннятакі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, СПб., 1830, ч. 398, стор. 631—642; Wojcik Zbigniew,Traktat andruszowski 1667 roku i jego geneza, Warszawa, 1959).

⁹⁷ Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слідство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скарги. У зв’язку з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты ЮЗР, VI, JVs62, стор. 190—191).

⁹⁸ Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 p. 3 цією метоюдо Москви приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій Правда, соборзакінчився 1667р.ТодіжповернувсянаУкраїну МефтодійФилимо- нович (M и к о л а П ет p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 289).

1668

⁹⁹ Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22).

¹⁰⁰ Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон (Акты ЮЗР, VII, JVs20, стор. 48; №34, стор. 88; №38, стор. 107).

¹⁰¹ Серед посланців гетьмана I. Брюховецького до турецького султана, крім Григорія Гамалії і Лаврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпалий (M и к о л а П e т p о в с ь к и й, Нариси історії України..., стор. 292).

¹⁸ У вид. Бодянського: «не знам», у сп. Козельського: «не знати».