КОНСТИТУЦІЯ, ЩО АПРОБУЄ ТУ КОМІСІЮ. АПРОБАЦІЯ КОМІСІЇ 3 НАШИМ ЗАПОРОЗЬКИМ ВІЙСЬКОМ
Вдячно прийнявши супліку від нашого Запорозького війська, ми убезпечені їхньою до нас і Річі Посполитої вірою й підданством і апробовуємо комісію, постановлену в Острозі через вельможних і уроджених наших комісарів, призначених повагою минулого сейму в усіх пунктах та умовах, і обціяємо привести її до виконання, декларуючи всьому нашому Запорозькому війську, як низовому, так городовому, нашу королівську ласку, якої ми не відмовимо в усіляких слушних супліках, також апробовуємо повагою теперішнього
сейму на вічні часи привілей на потвердження вольності, даний із нашої канцелярії.
Ha що для більшої віри притискується коронна печатка. Даний у Варшаві, в понеділок, на другий день після свята святого Томаша- апостола, тобто дня XXII, місяця грудня, року панського MDCLXX. Нашого ж панування другого року.
Анджей Ольшовський, біскуп хелмський При участі й керівництві превелеб- I помезанський, коронний підканцлер. ного в бозі ксьондза Анджея Оль-
шовськогОу біскупа хелмського й помезанського, декана краківського, (Місце коронної печатки). підканцлера коронного.
Стефан Ганкевич, секретар і писар його милості короля.
Либонь, бачимо ми й маємо певні докази про явну нещирість, власне,не так війська, як кількох старшинських осіб, що не хочуть миру для власного собі пожитку і приватного інтересу, однак тепер, за відомою Богові, польському світові і всьому Запорозькому війську нашою схильністю заспокоїти Україну, ми відразу ж після одержання інструкції, пересланої через згаданих Петрановського і Тарасен- ка, не гаючись, депутували превелебного в бозі ксьондза, коронного підканцлера і вельможних сенаторів та коронних урядників, що перебували на той час при нашому боці, аби переговорили з тими послами Запорозького війська. Тож, зібравшись на осібну сесію, хотіли домовитися на обидва боки щодо пунктів тієї-таки інструкції. Спершу, як велить звичай і потребує того сама справа, той-таки превелебний ксьондз і вельможні наші депутати поставили вимогу, щоб Петрановський і Тарасенко показали, чи мають таку силу і дозвіл цілого війська, щоб обговорювати й обмірковувати прислані пункти.
Ці посли, відповідаючи, здекларували, що їм не дано жодної влади до трактування, що доказували і свіжим листом з Чигрина під датою IX дня, місяця жовтня теперішнього року від уродженого гетьмана Дорошенка, писаним до Петрановського і вже відданим у дорозі в Межибожі. B ньому Дорошенко виразно заказує, щоб не входили в жодні трактати. To чи таким учинком щиро зичать миру? — хай розсудить кожен. Важко нам тоді, та й зараз досконало задовольнити військо в проханнях та потребах, не кажучи вже про те, що більша частина пунктів інструкції належить до сейму й цілої Річі Посполитої, а ці посли не зараз після сейму прибули. Однак, через нашу ласкавість, ми декларуємо таке щодо деяких пунктів і обіцяємо непорушно їх дотримувати:Греко-руська релігія, як є, забезпечена давніми правами, привілеями, конституціями з безпечним набоженством і відправленням церковних обрядів, а також вольностями, що служать руському духовному станові,— це ми поприсягали тримати ще на нашій щасливій елекції й коронації в пактах-конвентах. Так само обіцяємо нашою королівською повагою, постерігаючи, щоб не було ніякого ущербу, певно, непорушно й на майбутнє тримати, аби грецька релігія, церкви і духовні особи лишалися B тій вольності цілковито, як було перед війною і як постановлено нашими попередниками. Також обіцяємо справити, щоб за знесенням з велебними владиками був покладений кінець усім труднощам. Це ми готові були (щодо монастирів, церков, добр) виконати на недавно бутньому сеймі, коли б велебні владики були приїхали згідно Острозької комісії.
Знесення унії, або єдності з католицьким римським костелом, либонь, не належить до світської влади, отож коли б на той спосіб духовенство обох боків, яке перебуває і в унії і в дизунії, згодилося і зволило, то ми проситимемо святого отця папу, щоб для грунтовного заспокоєння скликав синод чи колоквіум духовенства, якому ми сприятимемо з найвелебнішими й велебними нашими коронними
архібіскупами і біскупами всім старанням і всілякими мирними та пристойними засобами, згідно до канонів, і дбатимемо, щоб усі оказії воєн, які походять від того розрізнення поміж духовними, пролиття крові, спустошення земель знищити і привести до загального миру.
I.
Щирський. Київська академія (31).
470 У 1658—1660 pp. Київська колегія сильно постраждала через військові дії: велика пожежа майже знищила її будівлі. Відбудовувати Братський монастир разом з колегією взявся I. Га- лятовський. У 1665 p. монастир і колегію було повністю зруйновано через військові дії. У 1669 p. за відновлення колегії взявся В. Ясинський. Король Михал 25 квітня 1670 p. видав грамоту, якою повертав Братському монастиреві всі маєтки.
Оскільки Київська академія здавна була забезпечена привілеями, то ми дозволяємо і зараз відбудувати й відновити її 470 з тими- таки вольностями і правами, остерігаючи, щоб у тій академії та інших школах не було аріян, лютеран, кальвіністів і щоб вони там не вчилися, оскільки військо про те виразно просило.
He маємо ми жодної інформації, щоб були видані проти когось із козаків кадуки, а коли б хто й отримав їх, як супротивні праву, вольностям Запорозького війська і самій справедливості, касуємо, зносимо й декларуємо, що вони не мають нічого шкодити як особам, так і добрам.
У добрах, маєтках, хуторах, фільварках, домах та інших козацьких осідлостях як самих козаків, так і вдів, жінок, що позалишалися, має бути повне звільнення від постоїв, переходів, нічлігів, військових поборів, і в тому Запорозьке військо не може мати сумніву, бо козаки, як військові люди і здатні служити Річі Посполитій, мають заживати всіляких, які їм давно служать, зміцнених правами, вольностей без жодної перешкоди з боку державців наших королівських добр, дідичних прав та їхніх намісників — і це під загрозою суворого покарання.
Будь-хто, чи приватні особи, чи саме Запорозьке військо, хто провинився доти супроти належної вірності й поприсяжених Під- гаєцьких пактів проти нас і Річі Посполитої, достатньо пробачений через Острозьку комісію — ми віддали це вічному забуттю й непам’яті. Так і зараз, з любові до загального добра і для заспокоєння тамтешніх країв від урази, переступи і прогріхи, вчинені будь-ким із нашого Запорозького війська і в будь-який спосіб, віддаємо вічному забуттю й убезпечуємо, що ніхто за те не буде турбований.
3 тим, однак, обов’язком, висловленим у комісії, щоб відв’язалися від усіляких протекцій і кореспонденцій зі сторонніми монархами і назавжди від них відреклися та довели на ділі, зобов’язавшись перед Богом, що до них на потім ніколи не повертатиметеся. Посли низового Запорозького війська прийняли це собі на душі й власне сумління.471 Тобто умов Гадяцького договору.
Що ж торкається місць у сенаті для митрополита і владик, також щодо сенаторських звань, придворних і земських, то оскільки через Чуднівську трансакцію Запорозьке військо самохітно відступилося як від князівства Руського, так і від тих усіх претензій , не можна згодитися подавати жодного приводу на відділення України від Корони Польської і дозволяти те. Особливо тому, що для цього потрібно дозвіл не тільки превелебних у бозі ксьондзів- біскупів, але й вельможних світських сенаторів, які мусили б виступити з сенату, бачимо до цього ми й інші незручності — тож і ми самі не можемо того дозволити. Взагалі хочемо, щоб ті пункти, які вводять нові форми Річі Посполитої, цілком були відступлені.
472 Улітку 1670 p. Лебель вийшов був із фортеці й почав грабувати сусідні села й містечка, було також розорено й кілька церков.
473 Степан Бутенко був білоцерківським полковником.
474 Польський полковник Пиво-Запо- льський був виправлений на Україну київським воєводою А. Потоцьким. Він мав дві тисячі війська і дався взнаки місцевому населенню. Про злочини полковника Пива в Інструкції П. Дорошенка своїм послам на польський сейм у жовтні 1670 p. писалося таке: «Повинні пильно упоминатися як справедливості, так і слушного покарання Пива, котрий опустошив і внівець обернув все Полісся і частину України, а особливо Межигірський монастир і митрополичі та іншого духовенства добра, щоб повернуто було гармати і всю забрану ним у тому-таки Межигірському монастирі худобу».
475 У 1670 p. П. Тетеря покинув Польщу і поїхав до Ясс, де піддався під протекцію турецького султана.
Помер в Андріанополі 1671 p.Відділення воєводств і цілих провінцій до Запорозького війська неможливе й непотрібне, тож того пункту прийняти й дозволити не можемо, бо в той спосіб князівство чи Руська держава (яку дехто має на думці і до тієї цілі пристосовує всі свої ради і дії) була б установлена. Що стосується вольності добр, хуторів, домів, фільварків та інших маєтностей, то це висловлено в теперішній Острозькій комісії і того триматися Запорозькому війську. A панам власних своїх осібних добр належить жити спокійно, без пригнічення підданих і тим паче без найменшого укривдження козакам. Вони мають вільно повернутися до своїх добр, а запорозький гетьман повинен перестерігати, щоб шляхта й обивателі, духовні та світські, мали в своїх добрах усіляку безпечність.
Коли б потребували посилок від Запорозького війська супроти ворога коронного та Великого Князівства Литовського, то покладаємося на цноту того війська як вірних наших підданих, які зичать добра спільній матері вітчизні, що неліниво ставатимуть під командою свого старшого, а коли війна буде за кордоном, лишатимуться у справедливому опікуванні й нашому нагляді.
Залогу в Білоцерківській фортеці, що належить до нас і Річі Посполитої, як таку, що дуже потрібна, тим більше, що Київ ще не в нашому триманні, ми не можемо зараз випроваджувати (й оголювати фортецю) з багатьох причин. У доказ того є різні викриті зачини й оригінальні листи, які показувалися тут Петрановському і Тарасенкові й читалися ними.
Уроджений комендант полковник наш Лебель, мавши обов’язок утримати ту фортецю і, згідно даного йому розпорядження, боронити її ціною життя та своєї крові, вимовляється, що був утиснений і мусив зажити воєнних засобів 472. Він за п’ять тижнів перед тим посилав до уродженого гетьмана Дорошенка і до козацьких комісарів, що були в Паволочі, щоб відізвали з міста Стецька Бутен-
4 7 Q u . u
ка , полковника на тои час, з військом та сердюками, впровадженими до міста. Досить по-людському той-таки комендант учинив, пропонуючи сердюкам свій провіант, аби тільки вийшли з міста.
Але завзятий полковник Бутенко не захотів того вчинити і взагалі по- тиранському, як ворог, позабивав усіх наших жовнірів, що були на варті біля брами. A потім силився підкопами здобути фортецю, про що звеліли вельможному маршалкові й коронному гетьманові вчинити слідство.Що ж стосується вчинку уродженого нашого полковника Пива 474, то він на заклик коменданта прибув на з’єднання, коли Лизо- губ із військом підступив під Білу Церкву, і не допускав протягом двох тижнів жовнірів виходити з замку та збирати належне їм збіжжя. Коли той згаданий Пиво вчинив переступ супроти своїх обов’язків, а він був відправлений на оборону Полісся і тамтешніх країв, ми накажемо піддати його гетьманському суду.
Претензії до уродженого Тетері не мали б турбувати Запорозьке військо, адже було декларовано в письмових відповідях, даних запорозьким гетьманам, щоб його ще перед тим позивали до трибуналу, а потім, у безкоролів’я, до генерального варшавського каптуру. Справді ж уроджений Тетеря, бувши оповіщений, мешкав у Варшаві і хотів розгляду, мавши свою оборону, і взагалі сам жадав суду та заспокоєння тих претензій, але не міг того дочекатися. A коли цього не сталося, то не ми в тому винні, а ті, хто занехаяв і занедбав поданий собі засіб. Жоден-бо суд, ані ми, не може нікого переслідувати не викритого правом. A тепер, коли його вже немає в межах нашої держави 475 і він лишається цілком під іншою юрисдикцією, важко буде вчинити йому покарання.
Що стосується Терехтемирова і тамтешнього монастиря з усіма належними до нього селами та грунтами, ми дозволяємо, щоб так лишався при гетьмані і Запорозькому війську, як лишався перед тим.
Свята Софія, Печерський монастир та інші церкви в Києві і які є в інших містах повинні лишатися при своїх правах та добрах.
Елекція київського митрополита має бути відправлена так, як велять давні права й звичаї.
476 C. Величко вміщує присягу далі, під 1671 p. Й. Тукальський її виконав 1665 p., коли його випустили з ув’язнення.
477 Й. Тукальський був головним дорадником П. Дорошенка.
478 Тобто за ув’язнення в Марієн- бурзі.
He можемо при тому сховати нашого жалю щодо превелебного Йозефа Тукальського, бо він, забувши своє законне місце і присягу, публічно виконану і подану до нашої коронної метрики 476, живучи в Україні з приводу Київської митрополії, став причиною злих рад 477 і, мстячися за приватну свою уразу 478, вигадливими способами та діями хвилює тамтешній край і Запорозьке військо, втручається в ради й військове управління, що духовному не належить, а затим відчиняє ворота до щораз гірших заворушень і непокоєнь. Тому ми нагадуємо йому, велебному Тукальському, щоб чинив згідно обов’язків свого сану і згаданої страшної присяги та відійшов від усіляких зачинів, кореспонденції зі сторонніми і рад у Запорозькому війську. Він, коли залишиться скромний, все ретельно заспокоюватиме та викаже знаки віри й своєї зичливості до нас і Річі Посполитої, ді- знає слушної нашої королівської уваги й ласки.
Ми не маємо сумніву, що таку нашу декларацію все Запорозьке військо вдячно прийме і, згідно Острозької комісії, лишиться при вірності і ніколи не зміненім послушенстві нам і Річі Посполитій та даватиме прикладом своїх предків за нашу достойність відважну відсіч супроти кожного ворога, коронного й Великого Князівства Литовського. A ми не тільки Острозьку комісію й висловлені B ній пункти та всі давні права і вольності козацькі нерушно заховаємо, але, коли настане потреба, не утруднимося скликати сейм, щоб виго- дити в усьому згідно справедливості подальшим проханням і потребам війська, якому як усім узагалі, так кожному зокрема віддаємо нашу милостиву королівську ласку. Ha що для кращої віри при підписі нашої руки ми наказали притиснути коронну печатку. Даний у Варшаві, дня XXIII, місяця грудня, року господнього тисяча шістсот сімдесятого, панування нашого на другий рік.
МИХАЛ КОРОЛЬ (Місце коронної печатки)
Й. Нелюбович-Тукальський (7).
За управління канцелярією велебного в бозі ксьондза Анджея Ольшовського, хелмського й помезанського біскупа, коронного підканцлера.
Ксьондз Станіслав Бузевський, правитель канцелярії його королівської милості.
Дорошенко, лишившись потверджений на тогобічному гетьманстві від Порти і чесно відпустивши султанського посла, просив через нього в Порти прислати йому янчар та про указ до кримського хана, щоб той на його бажання, як тільки виникне потреба, присилав від себе до нього орди на посилок супроти Ханенка й поляків. Ha це його бажання незабаром прислано до нього полк янчарів 479, а до кримського хана заслано розпорядження, щоб задовольняв його, Дорошенкові, бажання швидкою присилкою орд. Коли ж пізніше було розіслано вищезгадану Острозьку комісію з осібними королівськими універсалами (як казав і раніше) в усі українські тогобічні міста від гетьмана Ханенка, то Дорошенко, скільки міг їх засягнути, повідбирав їх усі до себе, маючи до того мало не в усіх містах схильних і зичливих приятелів, значних і шляхетних козаків Запорозького війська. Навзаєм також і Ханенкові прислано було до Умані для його охорони і для управління тодішніми українськими й коронними справами кількадесят хоругов польського війська.
479 Турки прибули восени 1671 p. Раніше П. Дорошенко теж просив допомоги у Туреччини, але та була зайнята війною в Західній Європі.
480 Михайло Кияшко був миргородським полковником.
481 Дорошенку в цей час було не до Лівобережжя, йшлося про те, щоб утриматися в себе на Правобережжі.
Бувши зайнятий такими справами, Дорошенко занехаяв JIy- бенщину й інші цьогобічні міста, що притримувалися його рейменту. A гетьман Многогрішний, хочучи мати під своїм рейментом і відірвати від Дорошенкової влади геть усю цьогобічну Україну, послав від себе в Лубенщину з полком його кампанії полковника Кіяшка 48°. Той Кіяшко, чи за гетьманським наказом, чи через своє жосткосердя та шаленство, прибувши в Лубенщину й в інші тамтешні навколишні місця, люто й по-тиранському вирубав невинних людей, що виїхали з сіл та міст за сіном і дровами, і з такою беззаконною вислугою вернувся до гетьмана Многогрішного, що його послав. Після такого вчинку Лубенщина й інші цьогобічні міста та села, що трималися Дорошенкового боку, прихилилися до гетьмана Многогрішного. A Дорошенко після того, либонь, кількаразово намагався через насланих від себе козаків й орду знову підгорнути під себе ті міста й села 481, однак не досяг уже того, тільки став причиною великої пагуби людей, знищення їхнього і їхнього тягнення в бусурманську неволю.