Агностицизм

Агностицизм — вчення, поєднане з радикальним сумнівом у спро­можності людини пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британ­ський натураліст Томас Гекслі в 1869 р. запровадив термін — агности­цизм.

Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому що є багато перешкод знанню: і неяв- лепність (предмета), і обмеженість людського життя.

Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджували агно­стичну позицію посиланнями па недосконалість, мінливість, суб’єкти­вність, відносність І постійний перегляд знань. Отже, недосконалість приррди людини, обмеженість її життєвих сил і пізнавальних можли­востей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої.

Відповідно до агностичних поглядів, недосконалість людської при­роди не дозволяє людині протягом усього її життя цілком перекопати­ся хоча б в одному із зроблених нею узагальнень. Повне підтверджен­ня такому узагальненню можна одержати, лише володіючи знаннями про всі випадки. Проте, щоб пізнати усі випадки, необхідно принаймні жити вічно. Отже, через смертність людина не здатна робити якісь ціл­ком достовірні узагальнення, крім констатації власної недосконалості, що виявляється вічно. Тому будь-які судження щодо причин і можли­вих наслідків, у тому числі й спланованих наслідків (цілей) людського життя, видаються лише хибними припущеннями.

Твердження про обмеженість людських можливостей пояснює при­чинний механізм людського буття; твердження про неприпустимість для людини граничних узагальнень щодо буття виправдовує його. Ви­ходить, що коли про життя не можна сказати нічого певного, то тим більше не можна сказати нічого певного про те, що настає після його припинення, у тому числі й про те, що припинення життя краще, ніж саме життя. За словами Копфуція: «Не знаючи, що таке життя, чи мож­на знати смерть?» От чому людина має продовжувати витрачати сили, тобто жити, страждати і діяти, не тільки незважаючи на незнання при­чин і цілей цього, але і завдяки своєму незнанню. Саме ця позиція від­бита в монолозі Гамлета «Бути чи не бути...»: хто б не припинив несте­рпне життя, якби точно знав, що його очікує після смерті;, тільки це незнання зупиняє тих, хто відважився на самогубство, і змушує їх про­довжувати безглузду, як їм здається, витрату сил. Якщо для інших віро­сповідань таке виправдання може служити тільки останнім аргумен­том на користь продовження життя, коли нічого іншого вже не залиши­лося, то для агностиків як носіїв агностичної релігії цей аргумент — єдиний.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агности­цизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових кни­гах, але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Г’юмом, теоретична філософія якого була агностичною, тим- часом як життя будувалося на засадах деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропагувати агностичні погляди (що найчас­тіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змінитися в будь-яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком не­сподіване. Неспроможний пророкувати подальший плин подій, агно­стик не має на що обіпертися у своїй діяльності.

Агностичне вчення викладене в Оноре де Бальзака у романі «Шаг­ренева шкіра» від імені таємничого антиквара. Тут до агностичної фор­мули, що підтверджує недоступність для людини осягнення причин і цілей її життя, приєднуються аргументи, які посилюють заперечення гедонізму, що підтверджує неможливість для людини одержувати від життя більше приємного, ніж неприємного:

Людина виснажує себе беззвітними вчинками — через них і вси­хають джерела її буття. Усі форми двох причин смерті зводяться до двох дієслів: бажати і могти. Між цими двома формулами людської діяльності є інша формула, якою володіють мудреці, І їй я зобов’яза­ний щастям моїм і довголіттям. Бажання спалює нас, а можливість руйнує, але знання дає нашому слабкому організму можливість віч­но перебувати в стані спокою.

25.2.