<<
>>

Початок національно-церковного відродження

Полум’я революції, яке охопило 1917 р. царську імперію, спалах­нуло і в Україні. Одночасно з прагненням до утворення власної держа­ви та здобуття політичної національної свободи прокинулось прагнен­ня до незалежності церковного життя.

По всіх єпархіях України відбу­валися собори, і на деяких з них почали лунати голоси про необхід­ність відокремлення Української православної церкви від Московської, яка поневолювала і духовно руйнувала її понад двісті років. На По­дільському і Полтавському єпархіяльних соборах у квітні й травні 1917 р. було висловлено бажання мати Українську автокефальну пра­вославну церкву. На військовому з’їзді у жовтні було вже конкретно поставлене питання про незалежність Української православної церк­ви. З ініціативи протоієрея Василя Липківського було створено «Брат­ство воскресіння України», що згодом перетворилося на Всеукраїнську православну церковну раду. Головним своїм завданням Церковна рада поставила скликання Всеукраїнського православного собору,, я кий би мав вирішити питання незалежності Української православної церкви.

Однак із самого початку проти незалежницьких кроків діячів укра­їнського національно-церковного руху майже суцільним фронтом ви-

ступили російські єпископи в Україні. Єпископа Олексія Дородшщи- на — єдиного ієрарха, який приєднався до цього руху, вони заборони­ли у священнослужінні саме напередодні відкриття Собору, щоб по­збавити його права участі в ньому. Собор відкрився 19 січня 1918 р. Українські делегати мали досить значну силу, і справа українського церковного відродження, можливо, пішла б бажаним шляхом, але в Київ увійшли червоноармійці, і Собор, яким тривав усього два тижні, змушений був припинитися.

Собор відновився за гетьманської влади, але за обставин, цілком відмінних від попередніх, Промосковські сили спромоглись усунути із Собору українських делегатів і ухвалили залишити Православну церк­ву в юрисдикції Московського патриарха з правами обмеженої авто­номії. На осінній сесії Собору виступив новий міністр сповідань геть­манського уряду Олександр Лотоцький, висунувши у своїй промові вимогу про уиезалежнення Української православної церкви. «Основ­на засада української державної влади полягає в тому, що в самостій­ній державі має бути й самостійна Церква», — заявив він.

Гетьманський уряд невдовзі після того був повалений, і на чолі Укра­їни стала Директорія Української Народної Республіки, Ставлення нової влади до церковного питання було недвозначним, 1 січня 1919 р. Ди­ректорія опублікувала декрет про автокефалію Української православ­ної церкви. До Царгорода було вислано дипломатичну місію для пере­говорів Із Вселенським патриархом у справі визнання автокефалії. Але в цей час Україна знову опинилася під радянською владою.

22.10.

<< | >>
Источник: Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севрюков Г.. Історія релігій. Навчальний посібник. — Київ: Тандем,2002. — 640 с.. 2002

Еще по теме Початок національно-церковного відродження:

  1. Початок національного відродження в Західній Україні
  2. Початок українського національного відродження. Кирило-Мефодієвське товариство. “Руська трійця”.
  3. Братства як фактор реформації релігійно-церковного життя в Україні та її національно-культурного відродження.
  4. 21. Національне відродження на західноукраїнських землях в першій половині XIX ст.
  5. 20. Початок відродження української свідомості.
  6. Irop Андрухів «Адвокатська доба» національного відродження
  7. Передумови національно-державного відродження України в умовах перебудови.
  8. Національно-культурне відродження в Україні
  9. До этого в церковных приходах функционировали церковно-приходские советы (vestry), возглавляемые священником официальной
  10. Глава 3. Эволюция церковно-государственных отношений в VI - Х вв. (от Юстиниана I до Льва VI). Законодательное оформление официальной концепции церковно-государственных отношений
  11. Натурфілософія епохи Відродження.
  12. 11) Гуманізм в філософії епохи Відродження.
  13. 9. Філософія епохи Відродження.
  14. 11. Філософія Відродження: гуманізм та соціальні теорії.
  15. Епоха Відродження і розвиток політичної думки. Макіавеллі і «макіавеллізм»
  16. Доба Відродження та Новий час