Протестантизм

Протестантизм — найбільш гнучка, витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумов­лені історією його виникнення і подальшого розвитку.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно вини­кали ворожі один одному церкви, групи. Відбувалося це тому, що хри­стиянські ідеї по-різному проникали в соціальні шари, виступаючи як ідеологічне оформлення їхніх класових та політичних позицій. Почи­наючи з XVI ст. дрібні вияви опозиції Католицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напря­му християнства — протестантизму.

Це мало місце у XVI ст. — в епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас — буржуазія, для якого рамки феодаль­ного ладу стали занадто тісними.

У той період догмати Римокатолицької церкви відігравали роль свя­щенного покривала феодалізму, феодальних виробничих стосунків. Ка­толицька церква була і найзаможнішим землевласником. їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь у католицьких краї­нах, Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче мала виступити й проти Католицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійної війни. Оскільки почуття і свідомість мали бути в цілому сформовані духовною їжею, яку їм про­понувала Церква, історичний рух, змістом якого був перехід від феода­лізму до капіталізму, мав набути релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулася «протестанська єресь» на противагу феодальному католицизму.

Виступаючи проти Церкви як невід’ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику Като­лицької церкви, догматичні положення, на яких вона ґрунтувалася. Свої ж реформи протестанти обґрунтовували «дійсним прочитанням» «Свя­того письма» (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у пи­таннях віри.

Людина для протестантизму уже не є ланкою в ланцюзі надособис- тісної спільності, як це було в середньовічному християнстві. Індиві­дуалізація, характерна для буржуазної епохи, висуває на порядок дня таку перебудову релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуа­льною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного пере­живання. Наприклад, якщо православ’я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання виходячи з власних смаків, пристрастей, звичок,

Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду протес- танської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в ньо­го вірить. «У що віриш, те й маєш» — ось формула протестантів. У різних країнах Західної Європи протестантизм набував особливих, спе­цифічних форм. Найбільш значними напрямами у протестантизмі, які виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.

Лютеранство. Одним із перших кроків реформаторського руху був виступ 15І7 р. німецького ченця Мартина Лютера (1483-1546) проти влади римських Пап і торгівлі індульгенціями,

Одним із центральних догматів протестантизму стало вчення Лю­тера про спасіння душі за допомогою віри у спокутну жертву Христа.

Ліотер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, Ліотер виступав проти претензій католицького духовенства на роль посередника між людьми і Богом, посередника, що здійснює контроль віри і совісті. Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкинуто й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано «Святе Письмо», право тлумачити яке надавалося кожному вір­ному.

Кальвінізм, На початку XVI ст. виник ще один різновид реформа­торського руху— кальвінізм.

Очолив реформаторський рух Жан Кальвін, який виступив проти католицизму. Головні ідеї свого вчення він виклав у працях «Настано­влення в християнській вірі» та «Церковні настанови».

Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне приречення»: ще до «створення світу» Бог начебто визначив долю лю­дей, одним — рай, іншим — пекло, І ніби зусилля людей, жодні «добрі справи» того вироку змінити не можуть. Хоча накреслення Бога людям невідомі, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як склада­ється їхнє земне життя: професійна діяльність кожного є «Божим при­реченням» і великі успіхи в ній є ознакою обраності для спасіння. Бур­жуазне накопичення підноситься у ранг служіння Богові.

Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв’язанні корін­них соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогут­ність Бога і нікчемність людини. Кальвінізм найрадикальніше рефор­мував християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу — ікони, свічки тощо — було скасова­но. Основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в громадах відводилася пресвіте­рам (старшинам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя громади).

Так відбувалася Реформація в Німеччині та Швайцарії. В Англії, на відміну від Інших європейських країн, вона розпочалася з ініціативи керівних кіл. 1534 р. англійський парламент проголосив незалежність Церкви від Папи, а Генрі VIII — її главою. Церковні стосунки з Вати- каном були розірвані, закрито всі монастирі, а їхнє майно конфіскова­но. (549 р. було запроваджено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства; проте католицькі догмати та обряди збережено.

З часом вплив протестантизму на англійську Церкву посилився, що призвело до розмежування її з католицизмом. 1571 р„ у період прав­ління Елізабет І, парламент ухвалив англійський Символ Віри із 39 ста- тсй, де заперечувались католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква ухвалила протестанські догмати про виправдання вірою і про Святе Письмо як єдині джерела віри, запере­чення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам.

У Шотландії реформаторський дух проходив під прапором кальві­нізму. Його представником став англійський богослов Джои Нокс (1505-1572). Реформація була пов’язана з боротьбою проти династії Стюартів, Відомо, що в кінці 60-х рр. XVI ст. Марія Стюарт, спираю­чись на католицьку шляхту і підтримку з боку папства, зазнала пораз­ки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська Церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в громаді вірних та рівні права всіх її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерианство в дусі кальвініз­му. Пізніше, в кінці XVI — на початку XVII от,, в Англії загострилися соціальні суперечності. В цей час виникає буржуазна опозиція абсо- лтотиському режимові, яка була незадоволепа королівською Реформа­цією. Серед англійської буржуазії поширюється кальвінізм, прихиль­ників якого називали пуританами. На правому фланзі цього руху стоя­ли пресвітеріанці, які захищали інтереси великої буржуазії. їхня про­грама містила вимоги встановлення пресвітерианської Церкви, захис­ту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пури­тан цілком забезпечували принцип державної Церкви, вважаючи, що кожна окремо взята громада має бути вільною у виборі віросповідан­ня, Одна з головних вимог — перебудова Церкви на основі конгрегації. Активізація демократичних елементів зумовила виникнення релігій­них сект конгреґаціоналістІв, баптистів, квакерів та ін. У ряді випадків виникнення цих сект у релігійній формі відобразило незадоволеність низів наслідками буржуазної революції.

Можна зробити висновок, що головними напрямами у християнстві були й залишаються лютеранство, кальвінізм, англіканство, які виник­ли в період Реформації.

У середині XIX ст, протестантизм проникає в Росію (баптизм, ад- вентизм, євангелізм). У 30-40-х рр. у зв’язку з возз’єднанням західно­українських і білоруських земель, Північної Буковини й приєднанням до колишнього Радянського Союзу балтійських республік, в Україні виникла декілька видів протестантизму (лютерани, реформатори, єго­вісти, п’ятидесятники та Ін.).

У наш час налічується більш як 344 млн. протестантів, об’єднаних у Світову раду Церков, створену 1943 р.

Догматичні особливості принципів протестантизму— спасіння власного вірою, пастирство всіх вірних, винятковий авторитет Святого Письма— являють собою релігійну санкцію буржуазного способу життя. У протестантизмі спрощено культ: скасовано облачення свяще­ників, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони. Протестан­ти не поклоняються мощам святих, вони відмінили багато свят і спеці­альних служб, пов’язаних із вшановуванням святих і Богородиці.

Євангельські християші-баптисти (ЄХБ). Типовою протестан- ською Церквою є Церква євангельських християн-баптистів. З неї ви­ділились адвентисти, п’ятидесятники; а з адвентизму, в свою чергу — єговізм.

Секта євангельських християн-баптистів створена 1944-1947 рр. внаслідок об’єднання організації баптистів з євангельськими христия­нами та громадами п’ятидесятників. Пізніше, 1963 р., до об’єднання увійшла частина громад братських менонітів, У жовтні 1963 р. відбув­ся Всесоюзний з’їзд ЄХБ, який ухвалив основні принципи віроспові­дання. Вони такі: Біблія — основний спосіб, за допомогою якого Бог домагається спасіння людей; як вмістилище Божественної свідомості, Біблія ставиться в противагу людському знанню; головна увага відво­диться Новому Заповіту, але практично— його тлумаченню тією чи іншою сектою.

Це стосується і сучасного баптизму, який тлумачить Євангеліє у своїх власних інтересах.

Головну увагу приділяють власній вірі, згідно з якою людина отри­мує спасіння і оправдання від Бога не внаслідок діянь, а завдяки вірі в жертву, принесену Христом на Ґолґотському хресті.

Баптизм приваблює людей своїми моральними нормами, врахову­ючи те, що для вірних релігія завжди виступала як наука життя, як ви­тлумачення їхнього життєвого досвіду, як певна концепція практичної діяльності й поведінки людей. У моралі баптистів можна виділити пи­тання про зміст життя, норми моральності, правила поведінки. Пропо­відується ідея богоданості моралі й аморальності безбожників.

Баптисти підтримують віровчення про триєдиного Бога, вірять у спокутну місію Христа, його друге пришестя, у Страшний Суд.

Кілька разів на тиждень (і обов’язково в неділю) баптисти збира­ються в молитовних будинках, де проголошують колективні молитви, співають релігійні гімни (нерідко в супроводі музичних інструментів). У першу неділю місяця відбувається причащання всіх членів громади (хлібопереломлення), або вечеря любові. Обряд хрещення, який від­правляється над дорослими після відповідної релігійної підготовки, символізує «духовне відродження» і прийняття до громади.

Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що вони не мають віри, а в дорослого є свобода вибору, він свідомо вибирає релі­гію. Не вважаються таїнствами хрещення і хлібопереломлення.

Сенс життя баптисти вбачають у спасінні й досягненні блаженства в раю. Вони відзначають усі християнські свята, пов’язані з іменем Христа, а також одруження, похорони, дні народження членів громади.

Життя баптиста чітко регламентоване, Свій вільний час він присвя­чує вивченню І пропаганді Біблії, баптиським зборам. Він віддає на користь громади значну частину свого заробітку, йому не рекомендо­вано одружуватися з людьми іншої віри, а тим більше — з невірними.

Адізентизм. Зберігаючи основи віровчення про культи, запозичені у баптизму, адвентисти акцентують увагу на очікуванні другого при­шестя (адвентус) Ісуса Христа і заперечують безсмертя душі. Обов’яз­ковим для членів секти є внесення десятини до каси громади. Адвен­тисти провадять активну місіонерську діяльність. Для них характерна «санітарна реформа», яка вимагає від вірного піклуватися про власне здоров’я, оскільки, згідно адвентиських уявлень, тіло— «посудина Божа».

Адвентисти поділяються на кілька угруповань. Найчисленнішими серед них є послідовники «пророчиці» Гелен Байт, що визнають щоне- дільне свято суботи (їх називають адвентистами сьомого дня). В адвен- тизмі є екстреміські угруповання — так звані адвентисти-реформісти, які займаються антисуспільною діяльністю.

У наш час близько половини членів усіх громад адвентистів, що проживають в Україні, діють здебільшого на Буковині, в Черкаській і Вінницькій областях.

П’ятидесятники. П’ятидесятники вірять у можливість сходження до них Святого Духа, безпосереднього спілкування з Богом, сподіваю­чись отримати від нього так звані дари Святого духа: здібності до ви­вчення інших мов, пророкування, зцілення. Збори п’ятидесятників су­проводжуються явищами масового релігійного екстазу, завдають чи­мало шкоди здоров’ю, травмуючи психіку. Громади п’ятидесятників нині існують в Україні.

Свідки Єгови. Це одна з иайреакційніших форм сектантства. Єго­вісти визнають єдиного бога Єгову і готуються до Армагедону, кінця світу. 1931 р, секта зареєструвалась під назвою «Товариство свідків Єгови».

На пострадянському просторі «Свідки Єгови» діють головним чи­ном в Україні, Молдові, на Північному Кавказі, в Іркутській області та Красноярському краї. Більшість з них підпорядкована Брукліпському центру в СПІА.

21.4.