Православ’я

Християнство виникло в середині І ст. по Р.Х. у східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Після тривалих переслідувань християнська Церква 311 р.

1. Віра в єдиного Бога-Отця, творця неба і землі.

2. Віра в єдиного Господа Ісуса Христа, сипа Божого, від Отця народженого.

3. Заради людини та її спасіння Бог-Син зійшов з небес, при­брав тіло і душу людську, втілився від діви Марії і Духа Святого.

4. Віра у розп’яття Христа за Понтія Пилата, його страж­дання та смерть.

5. Віра у воскресіння Його па третій день за Святим Пись­мом.

6. У те, що зійшов Він на небеса і сів праворуч Бога-Отця.

7. Віра у друге пришестя Ісуса Христа на Землю.

8. Віра в Духа Святого, який животворить і від Отця схо­дить.

9. У єдину Соборну, Апостольську Церкву,

10. «Сповідую єдине хрещення у відпущення гріхів».

11. Віра у воскресіння мертвих.

12. Впевненість у прийдешньому житті.

Процес поділу Римської і Константинопольської церков розпочався з розпадом Римської Імперії 395 р. Щодо причин, то їх виділяють де­кілька, і передусім це причини канонічні. Суперечки точилися навколо питань про безшлюбність духовенства, посту в суботу, але особливо стосунки між церквами загострилися після 589 р„ коли на третьому Толсдському соборі було змінено Символ Віри, в який додали слово про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, але й від Сина. І вже за Папи Бенедикта VIII в католицькій літургії у спів «символу віри» додавалося «філіокве» («і від Сина»).

Значну роль у конфронтації церков відіграли також причини соціаль­но-політичні.

Великими були відмінності й у статусі Церков у державі. Якщо у Візантії східне християнство існувало в умовах сильної централізації державної влади, і Церква відразу ж стала додатком до держави, а го­ловою її фактично був імператор, то західне християнство поступово перетворилося в організацію, що прагла до панування у всіх сферах суспільства, включаючи й політику. Особливості розвитку духовної культури також позначилися на характері візантійського та римського типу християнства. Грецьке християнство зосереджувало свою увагу на онтологічних та філософських проблемах, західне — на юридично- правових.

Ці відмінності та розбіжності, безумовно, загострювали конфлікт, проте процес поділу церков завершився трохи пізніше: 1053 р. з огля­ду на збільшення числа богослужінь за західним зразком Константи- нопольский патриарх Керуларій наказав зачинити римські церкви І монастирі в Константинополі. Папа римський Лев IX послав до Кон­стантинополя легатів на чолі з кардиналом Гумбертом. Проте згоди вони не дійшли, і Керуларій оголосив легатів єретиками, а легати, в свою чергу, прокляли Константинопольського патриарха. Від взаємних зви­нувачень відмовились лише і965 р. за згодою Папи Римського Пав­ла VI і Константинопольського патриарха АтеногораІ. Так 16 липня 1054 р. стався остаточний розкол західного і східного християнства. Західну Церкву почали іменувати Католицькою (вселенською), а схід­ну — Православною (ортодоксальною).

2к4,1> Особливості православного культу

Основу православного віровчення становить Біблія (Святе Письмо), Святий переказ, що містить у собі рішення семи Вселенських соборів, і Символ Віри, затверджений на перших двох соборах 325 і 381 років. Католики визнають рішення 21 собору і Символ Віри з тими допов­неннями, що були ухвалені на третьому Толедському соборі.

Ми вже відзначили вирішальну роль для формування православно­го віровчення перших двох соборів. Наступні п’ять соборів вносили

певні уточнення і пояснення в догматичні формулювання НікеО'Цар- городського Символу Віри. На третьому, Ефеському Вселенському со- борі (431) було затверджено шість правил захисту догмату про боговтІ* лення у зв’язку з намаганням прихильників патриарха Константино* польського Нестора послабити божественну сутність Ісуса Христа. Жінка, стверджували вони, народила людину, а не Бога. І лише за на­тхненням Святого Духа в неї вселилося божество.

На четвертому, Халкидонському Вселенському соборі (451) основ* ну увагу було зосереджено на обгрунтуванні догмату спокутування та боговтілення. На соборі виявилися розбіжності в тлумаченні боголюд- ського характеру Ісуса Христа. Монофізити заявляли, що в Ісусі люд­ське єство втілене божественним і тому визнавали в ньому тільки одну божественну природу. Собор затвердив догмат боговтілення у редакції, згідно з якою Ісус Христос має розглядатися і як істинний Бог і як істин* на людина: вічно народжуючись від Бога-Отця по божеству, Він наро­дився від Діви Марії по людству. Божество і людство поєдналися в Ньому як у єдиній особі «безсумнівно і незмінно, неподільно і нероз­лучно».

П’ятий, шостий, сьомий Вселенські собори були присвячені вирі­шенню суперечок про те, в якому вигляді слід зображувати Ісуса Хри­ста, чи є допустимим взагалі наявність у храмах зображень ликів свя­тих і поклоніння цим зображенням. П’ятий Вселенський— Другий Константинопольський — собор (553) зобов’язав зображувати Сина Божого в людській подобі, а не у вигляді агнця. Шостий Вселенський собор (Ельвірський) установив правило, згідно з яким на стінах храмів не мало було бути ніяких предметів ушанування. Сьомий Вселен­ський — другий Нікейськин — собор (787) затвердив правило про не­обхідність зображення святих ликів і подій та поклоніння їм.

Таким чином, у результаті перших семи Вселенських соборів сфор­мувалося православне віровчення.

Православна церква стверджує, що християнство, па відміну від інших релігій, являє собою Божественне об’явлення, яке і становить основу православної віри. Воно спирається на сукупність догматів — незмінних істин, що також є результатом Божественного об’явлення. Основними з цих догматів є такі: догмат триєдності Бога, догмат Бого­втілення і догмат спокутування. Сутпо тринітарного догмату, є поло­ження про те, що Бог може поставати у трьох іпостасях: Бог-Огедь, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Усі три лиця становлять єдину Святу Трій­цю, неподільну у своїй суті.

Бог-Отець не народжується і не сходить від іншого лиця. Вій, за визначенням «Православного катехізису», «є Дух Вічний, Всеблагий, Всеправедний, Всемогутній, Всюдисущий, Незмінний, Всезадоволе- ний і Всеблаженний». Бог із нічого створив небо і землю, із землі — першу людину, Адама, а з його ребра — першу жінку Єву. Призначен­ня людини полягає в тому, щоб вона пізнавала, любила і прославляла Бога, знаходячи тим самим блаженство для себе. Створивши людину, Бог зберігає рід її, спрямовує на шлях добра, припиняє зло.

Бог визначив наперед спасіння людей через свого Сина единород­ного — Ісуса Христа. Він є другим лицем Трійці, і це також Істинний Бог. Християнин має вірити, що Син Божий так само вічний, як і Ploro Отець.

Третьою іпостассю є Дух Святий. Він разом з Отцем І Сином поро­див духовне життя людини, вселив страх Божий, дарував благочестя і натхнення, здатність пізнання і мудрості. Дух Святий сходить від Отця, але він рівний Отцю й Сину і є також істинним Богом. За біблійним переказом, Дух Святий зійшов на апостолів у вигляді вогняних язиків на п'ятдесятий день після Христового воскресіння, на вірних він може сходити через щиру і старанну молитву та здійснення таїнств.

Православне віровчення містить також догмати про виникнення, кінець світу, про людину з її гріховною природою, про Божу благодать.

Стислий виклад основних догматів християнства, тобто Символ Віри, кожен християнин має знати напам’ять. Тлумачення Символу Віри становить основу «Православного катехізису».

Відмітною особливістю православ’я є те, що воно з часу перших семи Вселенських соборів не додало жодного догмату до свого віро­вчення, на відміну від католицизму, і ні від жодного з них не відмови­лось, як це мало місце в протестантизмі. Саме це Православна церква вважає однією з найголовніших своїх заслуг, що свідчить про вірність її первісному християнству. З усього сказаного вище зрозуміло, що до нашого часу між Католицькою та Православною християнськими церк­вами утворилося багато суттєвих догматичних розбіжностей. Ось вони.

Про головне положення католиків, якого не поділяють православ­ні ■— положення про сходження Святого Духа не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина, вже згадувалося.

Догматичні відмінності між Церквами існують також і у вченні про спасіння. Західні богослови вважають, що святі мають дуже багато за­слуг перед Богом, а тому за допомогою продажу індульгенцій — особ- ливих свідоцтв— заслуги одних механічно зараховуються Іншим. У православному віровченні відпущення гріхів має супроводжуватися моральним вдосконаленням вірного, його каяттям. Плата ж грошей за індульгенцію — це лише зовнішнє діяння, а спастися можна лише че­рез діла, що заповідав Ісус Христос.

1439 р. на Флорентійському соборі було ухвалено вчення про чис­тилище— місце, де померлі грішники можуть очиститися від гріхів власними зусиллями або молитвами та добрими ділами родичів і бли­зьких померлого. Православні не прийняли цього вчення.

У католицтві значно більше, ніж у православ’ї, розвинуто культ Діви Марії. Відносно цього з’явилися два нових догмати: про те, що Діва Марія не має первородного гріха та про її тілесне возне сі ння на небо.

Між Римокатолицькою та Православною церквами існують і кано­нічні відмінності: все католицьке духовенство дотримується целібату (безшлюбності), у православ’ї, це поширюється лише на ченців; Като­лицька церква визнає 21 постанову Вселенських соборів, у Правосла­вній церкві в Святий переказ входять рішення лише семи соборів.

21.4.2. Християнські таїнства в православ'ї

Зміст усієї богослужбової практики становлять обряди та символи, і тут ми теж бачимо дуже багато відмінностей, Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропо­мазання, шлюб, єлеосвячення.

Хрещення — одне з найголовніших таїнств, що символізує прийн­яття людини в лоно християнської церкви. При хрещенні католики об­ливають дитину, в Православній же церкві немовля тричі занурюють у купіль зі святою водою. Через таїнство хрещення, вчать богослови, людині прощається первородний гріх, 3 обрядом хрещення пов’язане й іменування, адже з цим обрядом новонароджений отримує своє влас­не ім’я. За традицією це ім’я пов’язано з ім’ям святого, якому присвя­чено день, коли хрестили немовля.

Причастя — з’їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа. Причащаючись, вчить Церква, вірний приймає подячну жертву і «прилучається до Божественного єства». Католики для прича­стя використовують просфори з прісного тіста, православні — з квас­ного. Крім того, в Православній церкві цей обряд супроводжується рядом інших таїнств, Православне духовенство наполягає на тому, щоб кожен вірний причащався не менш як один раз на рік. Вважається, що тільки па основі таїнства причастя людина може зберігати нерозрив­ний зв’язок з Ісусом Христом.

Миропомазання — передавання хрещеному «благодаті Святого Духа» змащуванням його ароматичною речовиною — миром. У като­лицизмі єпископ миропомазує здійснюється 7-12-літню дитину; у пра­вослав’ї це робиться разом із хрещенням. Перед миропомазанням свя­щеник читає молитву про дарування людині Духа Святого. При цьому він повторює слова «Печать Святого Духа». Смисл цього таїнства в православному катехізисі тлумачиться так:

Щоб зберегти душевну чистоту, яку людина отримує в хрещенні, щоб зростати й зміцнюватися в житті духовному, необхідна особли­ва поміч Божа, яка І надається в таїнстві миропомазання.

Сповідь — вірні каються перед священиком у власних гріхах. Вва­жається, що сповідування гріхів духовно очищає людину, знімає з неї тягар гріхів та утримує від подальшого їх скоєння. Тому важливою ча­стиною таїнства покаяння є ритуал «відпущення гріхів», що його може здійснити лише священик певного рангу.

Шлюб — його ритуал склався лише у XVI ст. Це таїнство освячує шлюбний союз «Іменем Божим», передає нареченим «благодать одно­стайності» в народженні та вихованні дітей. З погляду православного віровчення, сім’я— «домашня церква», В цій церкві народжується християнин, через хрещення він прилучається до Вселенської церкви, отримує християнське виховання і вмирає як християнин,

Священство — цьому таїнству Православна церква приписує особ­ливий смисл. Воно здійснюється при посвяченні людини у духовний сан, тобто в той чи інший ступінь священства. У Православній церкві існує три ступені священнослужителів: перша нижча — диякон (дия­кон, протодиякон, архідиякон, ієродиякон, у чернецтві); друга серед­ня — пресвітер (священик-Ієрей, протоієрей, у чернецтві —ієромонах, ігумен, архімандрит), третя вища — єпископ (вікарний єпископ, прав­лячий єпископ, архієпископ, митрополит, екзарх). У сукупності всі ці категорії священнослужителів складають церковну ієрархію. Кожен зі ступенів священства має свої відмітні особливості в облаченні, за кож­ним із них закріплені певні права й обов’язки, Таїнство священства здійснюється на основі спеціального обряду хіротонії— висвячення, в процесі якого вищестоячий служитель культу накладає руки на голо­ву того, кого посвячують. Вважається, що в момент покладання рук єпископа на голову посвячуваного в пресвітери або диякони останньо­му передається Божа благодать, що робить його посередником між Богом і людьми. Пресвітер отримує від єпископа владу здійснювати всі таїнства, окрім священства, і всі богослужіння й обряди. Диякон не може самостійно здійснювати таїнства і богослужіння, а лише допома­гає служити єпископу і пресвітеру. В єпископи може посвячувати лише собор єпископів. Посвячення в патриархи здійснюється особливим обрядом — інтронізацією — собором трьох інших глав православних автокефальних церков після обрання на цю посаду Помісним собором Православної церкви.

Єлеосвячения, або соборування — помазання хворого освяченою оливою — єлеєм, яке супроводжується читанням молитов, у яких свя­щеннослужителі просять Бога послати хворому одужання. При цьому читається сім послань апостольських, вимовляються сім єктеній (про­щень) за болящого. Духовний смисл цього таїнства, за вченням Церк­ви, полягає в тому, що соборування має цілющу силу, яка знімає не­мощі духовні й тілесні — ті, що є наслідком гріхів. У православ’ї єле- освячують осіб старших від семи років.

Серед інших обрядових особливостей православ’я слід відзначити вшанування чотириконечного та шестиконечного хреста (у католиків шанується лише чотириконечний); православні хрестяться трьома паль­цями з правого плеча на ліве (католики — всією рукою з лівого на пра­ве); і моляться в храмах стоячи (католики сидять).

Одним із найважливіших елементів православного культу є свята, які відзначаються урочистими богослужіннями. Окрім найурочистішого серед них, присвяченого воскресінню Ісуса Христа — Пасхи, й Право­славна церква відзначає дванадесяті й великі свята, церковні та юві­лейні пам’ятні дати. У числі дванадесятих свят відзначається Різдво Христове, Трійця (або П’ятидесятниця), що присвячена новозаповіт- ному переказу про сходження на п’ятдесятий день після Пасхи Свято­го Духа на апостолів; Стрітення Господнє, основним сюжетом якого стала євангельська оповідь про благословення народженого Ісуса в Єру­салимському храмі як Бога; Хрещення Господнє — встановлене на честь хрещення Христа в ріці Йордан; Преображення Господнє — при­свячене євангельській оповіді про Преображення Ісуса Христа на горі в присутності Його учнів; Вербна неділя — згадується вхід Христа в Єрусалимський храм, звідки Він прогнав міняйлів та торговців; Воз- несіння Господнє — відзначається як вознесіння Христа на небо на сороковий день після Воскресіння; Воздвижения Чесного Хреста Гос­поднього— присвячене знайденому хресту, на якому було розіп’ято Христа на Ґолґоті; Різдво Пресвятої Богородиці; Введення во храм Пре­святої Богородиці, Благовіщення та Успіння Божої Матері — як бачи­мо, чотири дванадесятих свята присвячені матері Ісуса Христа.

До великих свят Православна церква відносить Обрізання Господнє, Різдво Івана Хрестителя, Усікновення глави Івана Хрестителя, Покро­ва Божої Матері.

висвітлюючи особливості православного віровчення і культу, СЛІД згадати й про зовнішній вигляд та внутрішнє упорядкування вославних храмів, в яких читаються молитви, здійснюються таїнс- 'їа інші священнодійства. Церковна споруда взагалі може мати різні рми: круглу, хрестоподібну, іноді вона схожа на корабель, Перша лавра (заснована 1183 р.) — «мати сербських церков», Жицький монастир, Пецький монастир, чотири семінарії та одна мо­настирська школа. Церква видає сім газет і журналів, офіційним дру­кованим органом є «Гласник».

Румунська православна церква — друга після РПЦ за числом вір­них. Автокефальною Румунська православна церква стала 1885 р. З 1925 р. главою церкви є патриарх, при якому існує Священний синод (з архієреїв) та постійний синод (з митрополитів). До складу церкви входять 15 митрополій, 13 єпархій, 8600 храмів, 133 монастирі, два богословських інститути, 6 духовних семінарій. Офіційний друкова­ний орган —журнал «Румунська православна церква». Румунська церк­ва поширює свою юрисдикцію на румун, що живуть у країнах Західної Європи, Південної та Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії; у.Франції є автономна єпископія (так звана Французька православна церква), церковні установи є в Болгарії та Ізраїлі,

Болгарська православна церква — утворилася в IX ст. У Х-ХП та XIV-XIX ст. перебувала у підпорядкуванні Константинопольського патриарха. 1945 р. Болгарська церква була визнана автокефальною, а 1953р.·— відновлено патриаршество. При патриархов і діє Священний синод. Церква має 11 єпархій, близько 3200 храмів і 500 каплиць, близь­ко 120 монастирів, духовну академію, одну семінарію. Видає щотиж­невик «Церковний вісник». За межами Болгарії має три єпархії.

Кіпрська православна церква— була визнана автокефальною на Третьому Вселенському соборі (431) Очолюється архієпископом. Нині об’єднує близько 420 тисяч вірних; має одну архієпископію, п’ять ми­трополій, близько 600 парафій, 15 монастирів. Резиденція архієписко­па — у Нікосії. Видається журнал «Апостол Зарнава».

Елладська православна церква — помісна автокефальна церква, що утворилася у II ст. Згідно з християнською версією, християнську віру на територію сучасної Греції приніс апостол Павло, а св. Іван Богослов на острові Патмосі написав Об’явлення. Спочатку Елладська церква підпорядковувалась то Риму, то Константинополю; з кінця ЇХ до XIX ст. перебувала в юрисдикції Константинопольського патриарха. Автоке­фального стала 1850 р. Главою церкви є архієпископ, резиденція яко­го — в Атенах. При главі церкви існує Священний синод. Елладська церква має близько 8 мільйонів вірних (за церковними даними); одну архієпископію, 77 єпархій, близько 8 тисяч храмів, 567 монастирів, два богословських факультети, духовні семінарії. Офіційний друкований орган — журнал «Церква».

Албанська православна церква — помісна автокефальна церква з 1922 р. (з того часу, коли Албанія здобула незалежність). Перша єпис­копська катедра була заснована у X ст., пізніше утворилася митрополія з декількома єпархіями, З IX ст. Албанська православна церква пере­бувала в юрисдикції Болгарської православної церкви, а з другої поло­вини XVIII ст. — Константинопольської.

Польська православна церква — утворилася на початку 20-х рр. XX ст. з парафій Руської православної церкви, що були на території Польщі. 1948 р. отримала автокефалію. Ще в XIII ст. були відкриті дві православні єпархії — у містах Холмі та Перемишлі. 1840 р. була за­снована Варшавська православна єпархія. Польська церква очолюєть­ся митрополитом Варшавським і всієї Польщі з резиденцією у Вар­шаві, має 500 тис, вірних (за церковними даними), чотири єпархії з 300 храмами, три монастирі (один жіночий, два чоловічих). Кадри священ­нослужителів готуються у Варшавській духовній семінарії та Варшав­ській християнській богословській академії. Офіційний друкований орган — «Відомості Польської автокефальної православної церкви».

Православна церква Чеських земель і Словаччини, Початок хрис­тиянства на цій території сягає IX ст. і пов’язаний з месіянською діяль­ністю Кирила і Методія у Моравії. Організаційно оформлене право­слав’я було лише в Мукачівській єпархії, а самостійно Церква почала діяти на початку 20-х рр. XX ст. Автокефалію отримала від Руської пра­вославної церкви 1951 року. Церква очолюється митрополитом, який обирається на соборі. Його резиденція — в Празі. При ньому діє Свя­щенний синод і Митрополича рада, а також катедральний собор свя­тих рівноапостольних Кирила і Методія. Офіційний друкований ор­ган — «Голос православ’я».

Православна церква в Америці — стала помісною з 1970 р. Почат­ком її Існування стало заснування на Алясці 1793 р. Синодом РПЦ Духовної місії для Америки. 1872 р. катедра єпархії, яку заснували 1840 р., була перенесена до Сан-Франциско, а 1905 р. — у Нью-Йорк. Церкву очолює митрополит, резиденція якого — у Нью-Йорку. При ньому функціонує Священний синод, то складається з усіх правлячих архієреїв. На території США церква має 8 єпархій, які поділяються на 500 парафій. Видається газета «Православна церква». За межами США Автокефальна православна церква в Америці поширює свою юрисдик­цію на частину православних вірних Канади, Мексики, Бразилії, Арген­тини, Перу, Венесуели і Австралії.

Деякі з автокефальних церков мають автономні православні церк­ви. Межі самостійності автономних церков визначаються угодою з тією автокефальною церквою, яка надала їм автономію. Глави автономних церков обираються помісними соборами з наступним затвердженням їх патриархом автокефальної церкви. До автономних православних церков належать:

Синайська православна церква — наймалочисельніша з автоном­них православних церков, перебуває в юрисдикції Єрусалимської пра­вославної церкви. Має Синайську архІєпископІю. Синайська православ­на церква об’єднує 11 громад. Перші християни з’явилися на Синай- ському півострові в 40-х рр. І ст. Тут св. Олена побудувала церкву. В VI ст. на її місці імператор Юстиніан спорудив храм (нині діючий) на честь Преображення Господня. Ігумен монастиря великомучениці Ка­терини є одночасно архієпископом, призначеним Єрусалимським пат­риархом. У розпорядженні монастиря перебуває Амбетіївська школа за типом гімназії.

Фінляндська православна церква — стала автономною 1921 р., че­рез два роки увійшла в юрисдикцію Константинопольського патриар­ха. Перша єпископська катедра у Фінляндії була заснована в XVI ст. Сьогодні церкву очолює архієпископ; кожні п’ять років скликається помІсний собор. Діють духовна семінарія, два чоловічих монастирі та один жіночий. Офіційний друкований орган — журнал «Ранкова зоря».

Японська православна церква — отримала автономію від РПЦ 1970 р. Виникла в результаті активної місіонерської діяльності ієромо­наха Миколая (Касаткіна), що 1870 р. став начальником Духовної місії, а потім архієпископом японським. У цей час з’явилися й перші свяще- ники-японці, До середини 40-х рр. Японська православна Церква була єпархією Руської православної церкви. 1945 р. зв’язки з Московською патриархією припинилися, а відновлені були лише 1969 р, На чолі церк­ви стоїть митрополит, що призначається патриархом Московським; резиденція митрополита — в Токіо. Японська церква має приблизно 36 тисяч вірних, складається з трьох єпархій і близько 100 парафій. В Токіо діє духовна семінарія. Офіційний друкований орган — «Право­славний вісник».