Виникнення православ’я

Православ’я є одним з основних відгалужень у християнстві, що офіційно оформи­лося на території Візантії після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. Має мі­льйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близького Сходу.

В основі православного віровчення Святе Письмо (Біблія), Святий Переказ (рішення вселенських і помісних соборів V-VШ ст., праці отців церкви), символ віри (визнання триєдиності Бога, боговтілення, спокутної жертви Ісуса Христа, загробного ушануван­ня, також визнання церкви як посередника між Богом і людьми). Відвідування храмів, молитва, дотримання постів, таїнств для православних віруючих мають особливе зна­чення. Особлива роль належить культу святих, церковним святам, ушанованню ікон. Православ’я визнає хрещення, причастя, миропомазання, сповідь, шлюб, священство, єлеосвячення і богослужіння. Заперечує католицькі догмати про філіокве, чистилище, про непогрішимість Папи Римського та ін.

Перші православні центри, які згодом стали контролювати діяльність віруючих на великих територіях, поставали як самостійні церковні утворення. З розпадом Римської імперії вони сформувалися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення взаємозалежності між цими територіями, внаслідок чого кожний церковний центр став самостійним у право­славному світі. З часом православні церкви виникли і в інших регіонах, здобуваючи са­мостійність у релігійно-церковному житті.

У сучасному світі є п’ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. Відповідно до традиційного переліку (диптиху) кожна з них посідає точно ви­значене місце у структурі Вселенського православ’я. Крім них, існують і інші право­славні церковні утворення, з певних причин не внесені до цього переліку.

13.1.2.