Релігія як предмет релігійно-історичних досліджень

Релігія як феномен сформувалася у намаганнях людини пізнати особливості буття світу, сили, що панують у ньому, а також своє місце і роль у процесах, що відбуваються у природі, суспільстві, різним чином торкаючись її буття.

Термін «релігія» як означення відношення «людина — Бог» був запроваджений у XV—XVI ст. Тоді його вживали тільки в теїстичному значенні, без урахування усіх особливостей феномену, який він позначав. А перед тим мислителі вдавалися до понять «совість», «пошана», «страх» перед Богом. Осмислений погляд на релігію як особливий феномен був започаткований філософією Нового часу, в чому найбільша заслуга німе­цьких філософів Фрідріха-Іммануїла Канта (1724—1804), Ернста-Даніеля Шлейєрмахе- ра (1768—1834), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831), Людвіга-Андреаса Фейербаха (1804—1872), Карла Маркса (1818—1883), Фрідріха Енгельса (1820—1895), французького філософа Огюста Конта (1798—1857), англійських філософів Дейвіда Юма (1711 —1776), Герберта Спенсера (1820—1903) та ін.

Походить термін «релігія» з латини (religio — набожність), охоплюючи своїм зміс­том благочестя, святиню, предмет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, вищим, надлюдським, а саме Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовні­шніх щодо людини сил. Бо релігія є формою самовизначення людини у світі, її причет­ності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а відповідно, до світу над­природного. Водночас релігія є не лише формою свідомості, а для багатьох людей реальним життям, що грунтується на засадах віри.

Релігія це духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає віру в надприродне Начало, це джерело буття всього існуючого, є засобом спі­лкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Поняття «релігія» безпосередньо пов’язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.

Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вивищеним над людськи­ми, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу, хоч і не належить до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), тобто він перебуває поза межами конкретного іманентного (замкненого) кола свідомості. Тривалий час стверджувалося, що людина не може відкрити Бога, побачити його, пі­знати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище, бо лише сам Бог може від­критися людині, подолати межу між трансцендентним та іманентним.

Бог — це верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вчення­ми, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

Теологія (богослов’я) та її світоглядні опоненти віками шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бога. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не ві­рить, і непотрібні людині, яка вірує. Щодо цього

І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

2.2.