Початок курсу на індустріалізацію

Грудень 1925 р. — проголошення XIV з'їздом П(б) курсу на індустріалізацію країни. Джерела індустріалізації:

— перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;

— експорт сировини, продовольства;

— залучення особистих коштів громадян (державні позики, ощадкаси);

— «споживчий аскетизм населення» (замороження зарплатні робітників і службовців,

— згортання ви­робництва товарів широкого вжитку, введення карткової системи);

— використання безкоштовної примусової праці політичних в'язнів.

Політика українізації (коренізації)

Квітень 1923 р. — проголошення XII з'їздом РКП(б) курсу на коренізацію.

Коренізація — це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації.

Складові українізації:

—підготовка та залучення кадрів із представників української національності до партійних і держав­них органів та установ;

—запровадження в усіх установах та навчальних за­кладах української мови;

— видання газет, журналів, книжок українською мовою;

— усебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;

— глибоке вивчення національної історії, відроджен­ня традицій;

— створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні. Українізацію підтримували М. Скрипник, О. Шумський, В. Затонський, Г. Гринько.

Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чинов­ники, керівники великих підприємств, трестів, російсь­ке та русифіковане українське міщанство, пролетаріат, інтелігенція (зокрема М. Горький, А. Луначарський), священики Російської православної церкви.