Причини вiйни
Адмінiстративнi посади — воєвод, старост, каштелянiв та iн.,— по-хижацькому грабували природнi багатства, неймовiрно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у багатьох мiсцевостях України, зокрема, у Схiднiй Галичинi й на Волинi, досягла 5—6 днiв на тиждень.
Щоденно працювати повиннi як зимою, так i влiтку,— говориться в багатьох iнвентарях першої половини ХУII ст. Навiть у районах Середнього Поднiпров’я, пiвденнiй пристеповiй смузi на середину ХУII ст. селяни повиннi були щотижня вiдробляти три- або чотириденну панщину. Крiм панщини, селяни платили феодаловi також натуральнi й грошовi податки, розмiри яких безперервно эростали,— збiжжя, мед, бджiльну десятину, поволовщину й iн. Пановi йшло майно померлих селян та майно втiкачiв. Ще тяжче жилося селянам у маєтках, якi здавалися власниками в оренду, оскiльки орендар за час оренди прагнув одержати якнайбiльше прибуткiв.Становище погiршувалося ще й тим, що шляхтич мiг робити з селянином все, що хотiв,— продати, обмiняти, навiть убити.
Останнє десятирiччя перед визвольною вiйною 1648—1654 рр. було часом особливо жорстокого феодального гнiту. Польськi й полонiзованi українськi магнати й шляхтичi, захопили родючi українськi землi.
До селянства за своїм соцiальним становищем найближче стояли нереєстровi козаки, якi в першiй половині ХУII ст. зосереджувалися в Запорiзькiй Сiчi i навколо неї. Польський уряд намагався пiдкорити собi запорiзьких козакiв, iзолювати їх вiдволості, Поднiпров’я, не пропускати на Сiч утiкачiв. З цiєю метою в 1639 р. вiдбудували фортецю Кодак, комендант якої дiстав наказ стежити за тим, щоб не була пропущена за пороги жодна жива людина... У самiй Запорiзькiй Сiчi стояв урядовий гарнiзон, який мав завдання розправлятися iз запорожцями, приборкувати їхнє свавiлля, тобто не допускати виступiв проти феодалiв.
Нелегким напередоднi війни 1648—1654 рр.
було також становище заможного, реєстрового козацтва та козацької старшини, якi теж зазнавали утисків вiд магнатiв. Пiсля придушення повстань 1637—1638 рр. на Українi польський уряд сеймовою «ординацiєю 1638 р.» позбавив реєстровцiв самоврядування i обмежив реєстр 6 тис. чол. Старший комiсар та полковники, призначуванi з шляхтичів польським урядом, всіляко знущалися з козакiв, захоплювали в них землi,Мiське населення, особливо бiднота, ремiсники, також терпiли тяжкий феодальний гніт.
Та, незважаючи на жорстоке нацiональне i релiгiйне гноблення, полонiзувалась i окатоличилася лише верхiвка українських феодалiв. Основна ж частина населення — селяни, козаки, мiщани — лишилися вiрними своїй мовi, культурi, вiрi, нацiональним традицiям.
Отже, напередоднi 1648 р. в Українi склалося таке становище, коли бiльшiсть українського народу — селяни, мiщани, козаки, козацька старшина, дрiбна українська шляхта, нижче православне духiвництво — не хотiла i не могла далi терпiти гноблення феодалiв, польсько-шляхетської адмiнiстрацiї. Інтереси всiх цих груп українського населення збiгалися у прагненнi визволити Україну з-пiд влади шляхетської Польщi, з-пiд влади iноземцiв. Це було iсторичною необхiднiстю, корiнним питаниям нацiонального iснування українського народу. Ось чому всi названi верстви українського народу у 1648 р. пiднялися на боротьбу за своє визволення.