Проблеми державного об’єднання радянських республік. Україна в Союзі РСР.
Одна із самих багатонаціональних держав світу, царська Росія була дійсною «в’язницею народів». Правляче коло проводило шовіністичну політику. Вона виражалася у розпалі міжнаціональної ворожнечі, русифікації, культивуванні економічної, політичної і культурної нерівності народів.
Це викликало протест з боку національних меншостей, у тому числі українського народу.У результаті національно-визвольного руху, революції і громадянської війни на уламках колишньої імперії виникла багатонаціональна держава - Російська імперія, а також декілька інших суверенних республік, у тому числі й Українська РСР.
Правляча партія більшовиків і Ленін ставилися до національного питання з великою обережністю. Ще у Брест-Литовську більшовицька Росія визнала Центральну Раду та її Генеральний Секретаріат як суверенний уряд незалежної держави, а трохи пізніше визнала і незалежність українського радянського уряду.
Проте погроза, що нависнула над країною у роки громадянської війни, диктувала необхідність об'єднання сил радянських республік. У травні 1919 р. Ленін запропонував установити військову єдність. Пропозиція була підтримана. У травні 1919 р. ВУЦВК висловився за підпорядкування збройних сил республік єдиному центру. 1 червня 1919 р. ВЦВК при участі представників України, Литви, Латвії і Білорусії прийняв рішення про військовий та економічний союз. Цей декрет не призвів ще до юридичного створення єдиної держави. Було визнано доцільним лишити за національними республіками статус незалежних держав. Таким чином, актом від 1 червня 1919 р створювався тільки військово-політичний союз незалежних держав. Аж до 1923 р. радянський уряд України окремо від Радянської Росії підтримував зовнішньополітичні відношення (уклавши 48 власних угод), здійснював зовнішню торгівлю і навіть почав закладати основи окремої української радянської армії.
У період громадянської війни була почата спроба й у юридичному оформленні федерації радянських республік.
У червні 1919 р. ВЦВК створив під головуванням Л.Б. Каменєва спеціальну робочу комісію, у складі Н.Н. Хрестинського, Д.И. Курського і голови Раднаркому Х.Г. Раковського. Усі члени комісії, за винятком Раковського, схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РФСР. Це означало б “автономізацію”, тобто поглинення України й інших республік РФ. Свою роботу комісія до кінця не довела, а тому будь-яких висновків не зробила. Раковський пропонував тоді створити Федеративну Раду Республік(ФРР) як верховний орган державного керування. Він пропонував увести до складу ВЦВК представників всіх інших республік, підпорядкувати їхні найважливіші наркомати відповідним відомствам РРФСР. Пропозицію Раковського щодо оформлення ФРР підтримано не було. Але оскільки сама обстановка громадянської війни потребувала зміцнення міжреспубліканських зв'язків, ці пропозиції були оперативно перетворені в життя. У червні 1920 р. до складу ВЦВК увійшло 30 представників від ВУЦВК, а надалі центральний законодавчий орган РФ поповнився делегатами від інших республік.28 грудня 1920 р. представники РРФСР В.І. Ленін і Г.В. Чи- черін і представник УРСР Х.Г. Раковський підписали у Москві договір про військовий і господарський союз між Росією й Україною. З цією метою об'єдналися 7 наркоматів: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, залізниць, пошт і телеграфів, а також ВРНГ і УРНГ. Об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РРФСР і мали своїх уповноважених при Раднаркомі УРСР. Аналогічні договори були укладені між РРФСР й іншими радянськими республіками. Так виникнула договірна федерація формально незалежних радянських держав. ВЦВК, куди республіки делегували своїх представників, і Радна- рком РРФСР, до складу якого входили об'єднані наркомати, стали загальнофедеративними органами.
Але договірні відносини були досить невизначеними. Межі компетенції загальнодержавних і республіканських органів не мали юридичного оформлення. Негативно позначалася відсутність єдиного планового органа й загальнофедеративного бюджету.
Потреба в юридичному оформленні договірної федерації ставала усе більш настійною.Проте багато хто глибоко не замислювався над принципами побудови майбутньої федерації. Виникло два підходи:
Перший: усі радянські республіки повинні ввійти до складу РРФСР як нові автономні республіки. Принцип «автономізації». Це була великодержавна, централізаторська, об'єктивно шовіністична політика. Її відстоював нарком у справах національностей І.В. Сталін. Його підтримували Ф.Е. Дзержинський, Д.З. Ману- ільський, Г.К. Орджонікідзе, тобто не тільки російські більшовики.
Другий: створення союзу, нової федерації радянських республік. Її відстоював В.І. Ленін, Х.Г. Раковський, В.П. Затонсь- кий. Х.Г. Раковського сильно турбувала поступова втрата Україною свого суверенітету. За його ініціативою було розглянуте питання про взаємовідносини Росії й України. Подібні пропозиції надходили і від інших республік. У результаті 10 серпня 1922 р. за рішенням Політбюро ЦК РКП(б) була утворена комісія з удосконалювання федеративних відносин у країні. До її складу увійшли: В.В.Куйбишев (голова), Г.К.Орджонікідзе, Х.Г. Раков-
ський, Г.Я. Сокольников, І.В. Сталін, Г.І. Петровський (від України). Усі члени ЦК, за винятком Раковського, були прихильниками ідеї «автономізації» республік. Про це подбав Сталін. Роботою комісії фактично також керував Сталін. Його проект «Про взаємовідносини РРФСР з незалежними республіками» передбачав входження республік до складу РФ на правах автономії. Таким чином, ініціатива Раковського призвела до протилежного результату.
В.І. Ленін через хворобу не брав участь в обговоренні проекту. Проте до нього були спрямовані всі матеріали з даного питання. 26 вересня 1922 року Ленін надіслав листа у Політбюро, у якому висунув і обґрунтував нову форму держави Союзу радянських республік. Ленінський план передбачав добровільні об'єднання радянських республік у Союз РСР.
Жовтневий (1922 р.) Пленум ЦК РКП(б) прийняв форму створення єдиної держави, запропоновану Леніним.
Були створені комісії для розробки основ Конституції Союзної держави і для підготування до утворення СРСР. Проте вже під час роботи комісії виявилася тенденція будувати державу за прикладом правлячої партії більшовиків. Незважаючи на протидії хворого керівника партії, комісія проштовхувала великодержавний принцип «автономізації» незалежних республік.У жовтні 1922 р. по всій території Рад. України розгорнулася робота з пояснення ленінської концепції утворення єдиної союзної держави. Активну участь у ній брали Г.І. Петровський, М.В. Фрунзе, В.Я. Чубар та ін.
10 грудня 1922 р. у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд Рад. З'їзд схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР.
30 грудня 1922 р. відбувся I з'їзд Рад СРСР. Усього було на ньому 2215 делегатів, у т.ч. 364 від України. Очолював делегацію України М.В. Фрунзе. Перший з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Остаточно тексти цих документів повинний був затвердити II з'їзд Рад. Були обрані ЦВК СРСР, а також 4 голови ЦВК (від України - Г.І. Петровський). На початку до складу СРСР увійшли 4 республіки: РРФСР, УРСР, БРСР, ЗРФСР.
Проте прихильники «автономізації» на чолі зі Сталіним не відмовлялися від своїх намірів, хоча тимчасово і відступили. 26 січня 1924 р. відкрився II з'їзд Рад СРСР. З'їзд остаточно затвердив першу Конституцію СРСР. Конституційна оформлення єдиної союзної держави завершилося.
У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УРСР. У Конституції законодавчо закріплювалося входження УРСР до складу СРСР.
Конституція також зафіксувала:
- утворення у 1924 р. Молдавської АРСР у складі УРСР;
- зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки.
У 1923 р. замість повітів і волостей були створені округи і райони. У 1925 р. за рахунок ліквідації губернії був зроблений перехід до триступінчатої системи керування (центр - округ - район).
Після смерті В.І. Леніна у 1924 р., не змінюючи своєї форми, СРСР по-своєму став поступово перетворюватися у жорстку централізовану унітарну державу.
Таким чином, створення єдиної багатонаціональної держави, незважаючи на зовнішні демократичні форми побудови, проходила і пройшла за сталінським сценарієм. УРСР, як і всі інші незалежні національні республіки, поступово втрачала залишки свого суверенітету.