Об’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною.
17 вересня 1939 р. радянські війська вступили до Східної Польщі і зайняли майже всі землі населені українцями і білорусами. Польська держава перестала існувати. З погляду міжнародного права, угода Сталіна і Гітлера про поділ Польщі звісно була незаконною, але не можна забувати, що і Польща заволоділа Західною Україною у 1921 р.
проти волі її народу.Після двох корекцій остаточну лінію поділу між СРСР і Німеччиною було встановлено новим секретним протоколом при укладенні радянсько-німецького договору про дружбу і кордони 28 вересня 1939 р. Суто польські землі відійшли до Німеччині, за СРСР залишилася Західна Україна і Західна Білорусія, що були об'єднані в УРСР і БРСР. Цей кордон цілком відповідав національним інтересам українського народу і був виправленням історичної кривди у відношенні до нього з боку правлячих кіл Польщі. Протягом усієї війни СРСР вів наполегливу дипломатичну боротьбу за міжнародне визнання возз'єднання західноукраїнських земель. Нарешті на Ялтинській конференції глав урядів 3 великих держав у лютому 1945 р. уряди США й Англії визнали справедливість нового кордону.
Після закінчення Другої світової війни з установленням нової влади в Польщі змінилися і її відношення з СРСР. 16 серпня 1945 р. був підписаний договір про радянсько-польський кордон. В основному це був кордон, встановлений у 1939 р. За Польщею залишилася тільки населена українцями Холмщина.
Проте, повернемося до початку війни. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію передати йому Бессарабію і Буковину. У такий спосіб в УРСР виявилося ще 7 млн громадян Західної України.
Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 р. на західноукраїнських землях почалося встановлення економічних і політичних структур радянського суспільства. Проте, модернізація регіону здійснювалася в умовах сталінізму, а це означало розширення на Західній Україні тоталітарної системи.
Проте багато політичних і економічних перетворень принесли західним українцям поліпшення:
- було багато чого зроблено для українізації і зміцнення системи освіти (із 6900 шкіл 6000 були українськими);
- помітно поліпшилося медичне обслуговування населення, особливо сільського;
- були націоналізовані промислові і торгові підприємства, що належали раніш полякам і євреям;
- були експропрійовані польські землевласники;
- почалася індустріалізація аграрного краю;
- почалося навчання і формування кваліфікованих наукових кадрів.
Проте, паралельно з цими реформами почалася і ліквідація створених на Західній Україні політичних, соціально- економічних і культурних відносин і традицій.
НКВС були заарештовані і депортовані на схід українські політичні лідери. Були змушені розпуститися УНДО й інші політичні партії. Від 20 до 30 тисяч активістів втікали в окуповану німцями Польщу. Після ліквідації ліберально-центристських організацій і партій залишилася тільки одна політична організація - підпільна мережа ОУН.
Ще до німецької окупації почалася насильницька колективізація. Біля 13% селян було колективізовано, що викликало різке невдоволення Радянською владою.
Невдоволення місцевого населення викликала і політика, спрямована на ліквідацію греко-католицької церкви. Було заборонено викладати релігію в школі, конфісковані церковні землі, велася антирелігійна пропаганда.
Навесні 1940 р. почалися масові депортації в Сибір і Казахстан. З осені 1939 р. по осінь 1940 р. органами НКВС без суду і слідства було депортовано 10% населення Західної України. Арешт загрожував кожному, кого підозрювали в українському націоналізмі.
Таким чином, приєднання західноукраїнських земель до Радянського Україні мало суперечливі наслідки. Населення краю тепер стало відокремлено від політичних і культурних цінностей Європи, воно втратило свою національну організацію і політичну структуру. Проте останні не були тільки негативними. Приєднання Західної України до складу УРСР було подією історичного значення. Уперше за багато століть українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті було вирішено польсько- український конфлікт. Почалася досить спізніла соціальна й індустріальна модернізація регіону.
3