<<
>>

Німецька окупація України.

Рух Опору. 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на СРСР. Велика частина німецьких сил - група армій “Південь” повинна була захопити Україну. І саме на Україні Німеччина одержала ряд вражаючих перших перемог.

Головна з них - знищення у вересні 1941 р. значних радянських сил у районі Києва й узяття у полон 650 тис. чоловік. Унаслідок цього через 4 місяця після вторгнення Німеччина окупувала майже всю Україну. До грудня 1941 було узято у полон 1,3 млн українців.

По-різному ставилося до окупації цивільне населення України. На Західній Україні, де радянська влада була особливо не популярною, німців іноді зустрічали як визволителів.

Поспішний відступ Червоної Армії мав трагічні наслідки для політичних в'язнів у в'язницях Західної України. Не маючи можливості їх евакуювати, НКВС із 22 по 29 червня 1941 р. провів масове знищення в'язнів. Усього було розстріляно біля 15 тис. чоловік.

При відступі радянських військ, усі підприємства України, якими могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Так у Донбасі були затоплені майже всі шахти, виведені з ладу багато металургійних заводів, знищені усе 54 домни. Здійснювалася масова евакуація за Урал і в Середню Азію військових заводів, кваліфікованої робочої сили і значних вчених-спеціалістів. Усього було вивезено біля 1500 заводів і більш 10 млн чоловік. Більш третини всього цього було евакуйоване з України. Місцем перебування українського радянського уряду стала столиця Башки- рії - м. Уфа.

Однієї з найбільше впливових організацій на Україні залишалася ОУН. Як же укладалися взаємовідносини окупаційних військ Німеччини й ОУН?

З початку Другої Світової війни протиріччя в ОУН вирвалися назовні. Між ветеранами 1917-1920 років і молодих радикалів виникнули гострі протиріччя. Обидва табори підтримували ідеї українського інтегрального націоналізму, але розходилися у питаннях тактики.

Після убивства Коновальця в 1938 році старі члени ОУН пропонували обрати лідером Андрія Мельника, а молоді радикали - Степана Бандеру. У серпні 1939 року на конференції у Римі Андрій Мельник був проголошений керманичем ОУН. Але 10 лютого 1940 року Степан Бандера зібрав конференцію у Кракові. Не зумівши досягти компромісу, в ОУН відбувся розкол. Виникнуло два крила: ОУН-Б (Бандерівці) і ОУН-М (Ме- льниковці).

ОУН з ентузіазмом зустріла напад Німеччини на СРСР, розглядаючи його як можливість створення незалежної Української держави. Проте, хоча ОУН і Німеччина мали загального ворога - СРСР, їхньої цілі були різноманітними. Німці розглядали ОУН як диверсійну силу в радянському тилу. ОУН мала мету, скориставшись війною, розширити свій вплив на всю Україну. Німці по- різному ставилися до ОУН: Абвер (військова розвідка)на чолі з Адміралом В. Канарисом виступав за співробітництво з ним, але нацистський партійний апарат на чолі з Мартіном Борманом не розглядав ОУН як серйозну політичну силу. До того ж німці не знали, яку фракцію підтримувати ОУН-М або ОУН-Б.

Уже у перші дні окупації України конфлікт між інтересами ОУН і Німеччини вийшов на передній план. ОУН-Б пішла на ризикований крок, розв'язавши без згоди з німцями проголосити 30 червня 1941 року у Львові відновлення Української держави. На посаду прем'єр-міністра був обраний близький соратник Бандери Ярослав Стецько. Реакція німецького керівництва була швидкою. Уже через декілька днів після проголошення держави гестапо заарештувало і кинуло у в'язницю Бандеру і його прихильників.

Обидві фракції ОУН, без згоди німців, планували організувати і контролювати місцеву організацію в окупованих районах України. З цією метою вони зібрали біля двох тисяч своїх членів, розподілили їх на похідні групи, що повинні були йти в глиб України за наступаючими німецькими військами.

Проте в Німеччині були інші плани. У вересні 1941 року підрозділи СС заарештували і знищили багатьох членів похідних груп ОУН-Б. Через два місяці гестапо стало громити ОУН-М.

Було розстріляно більше 40 членів, що грали активну роль. Українські націоналісти пішли в підпілля.

Україна була найбільшою радянською республікою цілком окупованою німцями. У серпні 1941 року цілком ігноруючи національні інтереси українців, Гітлер наказав розбити Україну на окремі адміністративні одиниці. Найбільша - Рейхскомісаріат України на чолі з Еріхом Кохом. Столиця - місто Рівно. Галичина стала одним із районів Генерал-губернаторства Польщі. Буковина і частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані союзнику Німеччини Румунії. Східні землі навколо Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії. Німецьке керівництво було переконано в тому, що України більше не існує. Німці тримали Україну під своїм повним контролем. На всі найважливіші адміністративні і господарські посади призначалися тільки німці. З особливою жорстокістю німці ставилися до євреїв і військовополонених. На Україні було створено більш 180 концтаборів. За декілька місяців було знищено біля 850 тисяч євреїв, а

* Ci Ci 1 Л * Ci * Ci

протягом віини майже 1,3 мільйона військовополонених.

Німецька адміністрація вирішила, що найкраще експлуатувати сільське господарство України шляхом зберігання колгоспів, але під контролем німців і під іншою назвою. Мала місце жорстока експлуатація селян. У результаті 85% продовольства Німеччина вивозила з України.

Проводилися так само і примусові мобілізації населення для роботи в Німеччині. Робітників зі сходу в Німеччині називали ос- тарбайтери. Усього було вивезено до Німеччини 2,3 мільйона громадян.

Страшна жорстокість нацистської влади виявлялася також стосовно міського населення й української інтелігенції.

Як і в інших країнах окупованої Європи незабаром після приходу німців на Україну виникає підпільний рух, що було головною реакцією на політику нацистів. На Україні вже існували підпільні організаційні мережі ОУН, більшовиків, а на північному заході - поляків, кожна з яких мала власні партизанські сили. Ряди партизан поповнювали колишні червоноармійці, українські націоналісти, комуністи, євреї, остарбайтери і т.д.

Партизани в основному зосереджувалися в лісах Волині, болотах Полісся і Карпатах.

Перші партизанські сили українських націоналістів виникнули в Поліссі і на Волині і на початку не були пов'язані з ОУН.

g~r * * Ci * Ci ·· Ci * Г I 1 Л 1

Як тільки почалася війна, місцевий український лідер Т арас Бульба - Боровець - сформував частину за назвою “Поліська Січ”(пізніше перейменовану в Українську Повстанську армію - УПА). Як тільки німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у ліси, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками.

Наприкінці 1942 року ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної української армії.

Для об'єднання всіх націоналістичних рядів, ОУН-Б силою включила до складу своїх формувань підрозділи Боровця й ОУН- М, узявши для них найменування УПА. Головнокомандуючим об'єднаних сил був призначений український офіцер Роман Шу- хевич. Наприкінці 1943 року - поч. 1944 року чисельність УПА досягла 30-40 тис. бійців. Вона захопила контроль майже над усієї Волинню, Поліссям а потім і Галичиною.

Для підпільної роботи на окупованій території України були також залишені більш 40 тис. комуністів. Проте більшість із них загинула ще на початку окупації. Проте більш 100 тис. комуністів - робітників і селян - виявилися в тилу ворога.

Активна боротьба з загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 року почав бойову діяльність партизанський загін на чолі з Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани на чолі з Федоровим. Велику роль в організації народного опору грали Центральний штаб партизанського руху й Український штаб партизанського руху, створені в травні 1942 року.

На початку 1943 року Червона Армія розгорнула широкий наступ на фронті. Почалося масове вигнання окупантів із території України. Першим з обласних центрів було звільнене місто Луганськ. У той час як Червона Армія громила супротивника на фронтах, партизани успішно діяли в тилу. У лютому-березні 1943 року партизанські об'єднання Наумова і Федорова учинили тривалі рейди територією України. Чинили свої рейди і з'єднання УПА. Тільки восени 1944 року УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західна Україна була звільнена Червоною Армією, УПА організувала серію акцій щоб перешкоджати організації і депортації українського населення.

4

<< | >>
Источник: С.В.Алексєєв та ін.. Історія України: Короткий курс лекцій ( для студентів вузів усіх спеціальностей та усіх форм навчання)/ С.В.Алексєєв,О.А.Довбня, Є.П.Ляшенко. - Краматорськ: ДДМА,2007. - 228с.. 2007

Еще по теме Німецька окупація України.:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -