Революція 1848 - 1849 рр. в Австрії та її наслідки для західноукраїнських земель.
1848 рік, який буревієм пронісся над престолами i народами Європи, став роком політичного пробудження українського народу Галичини. 13 березня 1848 р. виросли перші вуличні барикади у Відні, а через два днї було проголошено першу австрійську конституцію.
Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габс- бургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цїєю метою 16 квїтня 1848 р. цісар підписав спецїальний патент. Основою реформи був викуп селянських земель державою, якїй селяни мали сплачувати протягом 40 pоків, починаючи з 1858 р. За те помїщики звїльнялися вїд усяких обов'язкїв щодо cвoix колишніх підданих - захищати їх у судах, допомагати у важких випадках і т. д. Внаслідок реформи у Східній Галичині виникло близько 375 тис. вільних селянських господарств. Та при проведенні реформи не були впорядкавані права на воладіння лісами та випасами. Це пізніше викликало нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишались деякі феодальні привілеї, зокрема так зване право пропінації - монополія на винокуріння й продаж горілки, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.
Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи, що супроводилися самочинним поверненням селянами захоплених поміщиками громадських земель, лісів і пасовищ, охопили понад 100 сіл Східної Галичини. Шляхта, із свого боку, насилала на «непокірних» поліцію і війська, що придушували селянські заворушення. А «справедливість» цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 тис. позовів щодо лісів і пасовищ селяни програли 30 тис., сплативши ще й 15 млн. ринських за судові витрати.
Капіталізм, що розвивався на західноукраїнських землях, більше виявляв свою руйнівну силу, аніж творчу. Так, він ліквідував цехову регламентацію ремесел у місті і старосвітські господарства на селі, але не привів ні до виникнення фабричної промисловості, ні до створення високопродуктивної економіки у землеробстві. Капіталізм розорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які б поглинали робочу силу пролетаризованих верств. Зростали біднють і злидні, а колишні виробники стали пауперами.
Скасування панщини стало важливою передумовою розгар- тання в Г аличині масового народного руху за демократичні перетворення. Волелюбні демонстрації прокотилися вулицями Львова у березні 1848 р. Під їх впливам губернатор краю Ф. Стадіон дав згоду на з'вільнення політичних в'язнів і на формування національної гвардії.
Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р., від імені вcix українців Галичини подали на ім'я цюаря петицію з цілим рядом демократичних вимог. У ній, зокрема, говорилося, що українці становлять частину великого слов'янського народу, що вони - автохтони в Г аличині й мали колись державну самостійність, що вони цінують свою націю і хочуть її зберегти. У петиції висловлювалось прохання про введення української мови у народних і вищих школах; про видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; щоб було зрівняно в правах духівництво всіх трьох обрядів (римсько-католицького, греко-католицького і православного ) і щоб українці мали доступ до в^ державних установ.
Як бачимо, ці вимоги були скомні і обмежувались здебільшого сферою культури.
У результаті дальшого розвитку ревалюції у Галичині виникають національно-політичні організації. 2 травня 1848 р. представники демократичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва, утворили у Львові Головну руську раду. Як постійнодіючий орган вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом.
Головна руська рада, виступаючи за проведення демократичних реформ, прагнула забезпечити вільний національний розвиток українського населення краю. У випущеній нею програмній декларації говорилося, що галицькі українці належать до великого українського народу, який тоді налічував 15 млн чоловік, згадувалось про їхню колишню са- мостіиніеть та про часи занепаду.У документі містився заклик до пробудження, адресованиИ українському народові, i до забезпечення йому кращої дол! в рамках австрійської конституції. За прикладом Головної руської ради в містах, містечках і селах краю виникло близько 50 місцевих руських рад, до складу яких входили представники демократичних верств. Революційний рух поширився на провінцію.
Діяльність Г оловної руської ради зустріла неприхильне ставлення з боку польської Головної ради, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками. Вона опиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет і подавала супліки на ім'я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлюватись від поляків. На протидію Головній руській раді ці елементи 23 квітня 1848 р. організували «Руський собор», а першій газеті українською мовою «Зоря галицька» протиставили видання «Дневник Руський». Коли поляки почали організовувати свою національну гвардію, то й українці приступили до створення батальйонів «руських стрільців».
Представники українського населення Галичини взяли участь у слов'янському Конгресі у Празі. Г оловна руська рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько- українській секції. Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці. Революційна буря 11 червня 1848 р. перервала роботу конгресу.
Пізніше (19 жовтня 1848 р.) У Львові зібрався Собор руських учених - перший з’їзд діячів української науки і культури, в якому взяли участь 118 чоловік. Учасники з'їзду працювали у 9 секціях. З-поміж промовців особливо виділявся Микола Устияно- вич.
Із своєю славнозвісною «Розправою о язиці южноруськім і его нарічіях» виступив Я. Головацький. З'їзд схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу запровадження у всіх школах української мови. Була також підтримана вимога поділу Г аличини на два краї: польський і український.Ще влітку 1848 р. Головна руська рада проголосила заснування «Галицько-руської матиці». Вана мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства і просвіти рідною моваю. Свою діяльність «Галицька руська матиця» почала аж у1850 р.
Наприкінці 1848 р. у відповідності до цісарсъкого декрету у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури. Її професором було призначено Якова Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.
10 липня 1848 р. разпочалась робота першого австрійського парламенту. Із 383 послів Галичину представляли 96, у тому числі 39 від українців (27 селян, 9 священиків, 3 світських особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, яка була підкріплена 15 тис. підписів. Висувалось ще кілька вимог націанального xаpaктepy. Українські посли-селяни вимагали якнайменших викупних платежів за землю.
Яскрава сторінка революційної боротьби галицького робітництва - його участь у листападовому збройному повстанні 1848 р, у Львові, яке назрівало протягом тривалого часу. Наприкінці жовтня атмосфера в місті стала надзвичайно напруженою. Не минало й дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. Сигналом до повстання стали події 1 листопада, коли війська застосували зброю проти натовпу. На багатьох вулицях виросли барикади. Весь центр міста опинився в руках повсталих робітників та ремісників різних національностей. До них приєдналися студентський легіон та частина національної гвардії. Вранці 2 листопада між повсталими і урядовими військами відбулися збройні сутички. Та сили були нерівні. Львівське збройне повстання зазнало поразки.
Революційні заворушення поширились і на Північну Буковину.
Селяни намагалися силою повернути відібране у них поміщиками. Депутат австрійського рейхсрату Л. Кобилиця, виступаючи 16 листопада 1848 р. у Вижниці на зборах 2600 селян, закликав присутніх не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост, захоплювати ліси і пасовища. Заклик народного ватажка став приводом до повстання, яке охолило гірські села Вижницької і Сторожинецької округів. Повстанці створили збройні загони, які контролювали гірські дороги.Ідеї «весни народів» знайшли активний відгук серед населення Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. тут значно посилилися заворушення трудового селянства. У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих органів влади, не виконували панщини, захоплювали панське майно.
Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як і в усїй імперії Г абсбургїв, все бїльше змїцнювали свої позиції i поступово перейшли в контрнаступ. 7 березня 1849 р. австрїйський парламент було розпущено. Остаточно реакцїя запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою росїйських вїйськ приборкав революцїю в Угорщинї. Австрїйську конституцію було вiдмiнено. Уряд повернувся до давньої системи централїзаторсько-бюрократичного управлїння.
Влїтку 1851 р. було розпущено Головну руську раду, i Галичина заснула на цїле десятирїччя. Розчарування в революцїйному русі 1848-1849 рр. ще бїльше змїцнило москвофїльськї настрої. Сам Я. Головацький швидко опинився в таборі прихильників російської мови й письменства в Г аличині. Мляве та сонне життя галицьких українців у 50-х роках переривали лише суперечки про мову та правопис і так звана бучна війна, що виринула в кінці 50х років через проект австрійського уряду, згідно з яким українцям нав'язували латинський правопис. Усе українське громадянство одностайно виступало проти цього проекту й захистило свою слов'янську азбуку.
Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 рр. мала важливі позитивні наслідки для населення західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні перешкоди на шляху розвитку краю. Одним із здобутків революції стала активізація національно-визвольної боротьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.